What do you think?
Rate this book
Висока полиця
Шевченків міф України: спроба філософського аналізу
144 pages, Unknown Binding
First published January 1, 1997
7 people are currently reading
224 people want to read
About the author
Oksana Zabuzhko
65 books549 followersOksana Zabuzhko is a contemporary Ukrainian writer, poet and essayist.
Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.
For Ukrainian language profile see Оксана Забужко
Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.
For Ukrainian language profile see Оксана Забужко
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
May 24, 2021
Оксана Забужко - специфічна пані зі специфічним стилем викладу думок. У художніх творах мені його сприймати вкрай важко. Але тут я була зацікавлена у матеріалі й з часом прийняла думку, що авторка наді мною не знущається і справді хоче познайомити з цікавою та важливою інформацією і власним механізмом міркувань. Ну просто отака вона: хочеш - докладай зусилля і веди з нею діалог, ні - відвалюй.
Мислить Забужко у межах свого величезного культурного бекграунду - і за цим цікаво й корисно спостерігати, бо такий процес читання виштовхує за межі звичного горизонту очікувань і породжує власні непогані (хочеться думати) ідеї. А погоджуватися і брати все на чисту віру - зовсім необов'язково.
Мислить Забужко у межах свого величезного культурного бекграунду - і за цим цікаво й корисно спостерігати, бо такий процес читання виштовхує за межі звичного горизонту очікувань і породжує власні непогані (хочеться думати) ідеї. А погоджуватися і брати все на чисту віру - зовсім необов'язково.
December 29, 2021
Фішка цієї книжки в тому, що вона "відкривається наприкінці". Перший розділ (про генія і національного генія) – дещо поверховий, другий (студія про Шевченка та імперію) – в міру ґрунтовний, в міру полемічний; а ось третій (тонко біографічний) і четвертий (прикінцева розправа над тим, чим же є мвф Шевченка), дуже класні.
Ось приклад: Забужко каже, що "Заповіт" ми не відчитуємо правильно; що "кров ворожу" означає вражу / лиху / диявольську; і що "не знаю Бога" означає "скитатися українським простором, поки на Україні не настане мир і лад".
І таких тонких штук у книжці багато. Правдиво, почавши писати ШМУ як коректу / полеміку до Грабовича, Забужко (з зовсім протилежної сторони) виходить на висновки, подібні до Грабовичевих (хоча вона сама так, напевно, не вважає) – хоча, це радше рука Шевченка їх таки зводить. Тільки якщо у Грабовича класно працює метод, то у Забужко – вживленість в текст культури (цікаво, що у ннї в лектурі / літературі тут багато – більше, ніж ми звикли сьогодні – росіян штибу Соловйова; але вони чомусь працюють; взагалі, один із секретів успіху цієї студії в тому, що Забужко по-своєму "романтична" – принаймні частково).
Отже, ця книжка, нагадуючи фірмові лекції-промови її авторки, спочатку може здатися помірковано-цікавою, але наприкінці дає багато кайфу від думки. І це класно.
Ось приклад: Забужко каже, що "Заповіт" ми не відчитуємо правильно; що "кров ворожу" означає вражу / лиху / диявольську; і що "не знаю Бога" означає "скитатися українським простором, поки на Україні не настане мир і лад".
І таких тонких штук у книжці багато. Правдиво, почавши писати ШМУ як коректу / полеміку до Грабовича, Забужко (з зовсім протилежної сторони) виходить на висновки, подібні до Грабовичевих (хоча вона сама так, напевно, не вважає) – хоча, це радше рука Шевченка їх таки зводить. Тільки якщо у Грабовича класно працює метод, то у Забужко – вживленість в текст культури (цікаво, що у ннї в лектурі / літературі тут багато – більше, ніж ми звикли сьогодні – росіян штибу Соловйова; але вони чомусь працюють; взагалі, один із секретів успіху цієї студії в тому, що Забужко по-своєму "романтична" – принаймні частково).
Отже, ця книжка, нагадуючи фірмові лекції-промови її авторки, спочатку може здатися помірковано-цікавою, але наприкінці дає багато кайфу від думки. І це класно.
March 8, 2025
Дуже символічно, що я прочитав цю книгу перед 9 березня.
Коли я прочитав основний текст, то вирішив не ставити оцінку. Бо як ставити оцінку, якщо мого інтелекту не вистачає, щоб зрозуміти написане.
І це дійсно той випадок, коли ти явно не дотягуєш до автора. Хоч це і написано 30 років тому.
Тут немає звичних "забужківських речень", але тут тебе розчавлює велич думки.
Я прочитав вже немало книжок Оксани Стефанівни, але ця поки найважча.
Але це має логічне пояснення.
Це не популярна есеїстика.
Це справжній Філософський текст.
Оті слова про філософію в назві, то не для красивості.
То дійсно філософський аналіз.
Тож зважайте на власні сили.
А потім я прочитав додатки. Статті за і проти.
І зрозумів, що це 5. Бо важливість цього тексту важко переоцінити, він буде впливати на нас ще довго.
І я вірю, що колись я його перечитаю і все зрозумію.
Бо те що неслося в тій "дискусії", це було щось. З одного боку науково обґрунтовані тексти про важливість такого дослідження, з іншого - потоки бруду в кращих радянських традиціях.
Коли я прочитав основний текст, то вирішив не ставити оцінку. Бо як ставити оцінку, якщо мого інтелекту не вистачає, щоб зрозуміти написане.
І це дійсно той випадок, коли ти явно не дотягуєш до автора. Хоч це і написано 30 років тому.
Тут немає звичних "забужківських речень", але тут тебе розчавлює велич думки.
Я прочитав вже немало книжок Оксани Стефанівни, але ця поки найважча.
Але це має логічне пояснення.
Це не популярна есеїстика.
Це справжній Філософський текст.
Оті слова про філософію в назві, то не для красивості.
То дійсно філософський аналіз.
Тож зважайте на власні сили.
А потім я прочитав додатки. Статті за і проти.
І зрозумів, що це 5. Бо важливість цього тексту важко переоцінити, він буде впливати на нас ще довго.
І я вірю, що колись я його перечитаю і все зрозумію.
Бо те що неслося в тій "дискусії", це було щось. З одного боку науково обґрунтовані тексти про важливість такого дослідження, з іншого - потоки бруду в кращих радянських традиціях.
July 27, 2022
Мені було цікаво подивитися на класичні твори з іншого ракурсу, як дослідник з надзвичайно глибокими знаннями. Безумовно, такі твори мають бути серед української літератури. Книга Оксани Забужко надихнула глибше зануритись в творчість Шевченка. Також в кінці є джерела до яких можна звернутись.
Щодо стилю, то він мене до останнього відлякував, якби була це була художка, то не читала би.
Щодо стилю, то він мене до останнього відлякував, якби була це була художка, то не читала би.
January 7, 2016
У цій книзі Забужко показує міфи та особливості творчості Шевченка. Його світогляд, його пророцтва, його воля і доля – мабуть чи не найґрунтовніше досліджуються саме тут. Однак не всі позитивно сприймають цю книгу через філософський стиль та занадто довгі речення.
April 30, 2024
З листа Оксани Забужко до Юрія Шевельова 01/02/1997
З листа Юрія Шевельова до Оксани Забужко 11/03/1997
(Дивовижно, як ЮШ із того досить стислого пасажу в попередньому листі одразу зрозумів, про що буде ціла книжка)
Наводжу цей обмін, бо невдовзі планую взятися до «Нарису історії України. Формування модерної нації ХІХ-ХХ століття» авторства Ярослава Грицака. І мені дуже цікаво, яке місце у націєтворенні він відведе саме Шевченкові, чи розвине ідеї Забужко, а чи вдасть, що нічого не чув.
Із особистих вражень від прочитаного: закладки ледь не на кожній сторінці і повністю трансформоване під впливом Забужко моє сприйняття Шевченка, «Кобзаря», і всього його (в тому числі російськомовного) літературного доробку.
«Щодо Шевченка так само <…> зберуся з духом та я-ак допишу його!!! (попри видавцеві заклики цього не робити, а зразу ж – «в пєчать»!) – тоді й «будем виділи», розсистемиться чи ні… Даремно ви мене вишпетили – «хіба ж я що, я ж нічого», і заміри в мене були добрі <…> в одній тільки ідеї, задля якої цю цілу книжку й писала і в яку – вірю твердо, як турчин у місяць: в саме – в «хиренну волю» і «волю-що-йде-в-гайдамаки», два класичні «топоси» українського національного пекла, як їх показано в «Минають дні …» (взагалі-то ориґінально ідея була ще масштабніша і, сказати б, божевільніша: показати ці дві форми національного воздаяння за історичну провину <…> на всьому протязі української культурної історії, принаймні новочасної; і, в принципі, я досі вірю, що таке можна було б зробити, сюди й фольклор з Гоголем лягають і не тіпаються, і Той, Що в Скалі Сидить, і ще багато дечого, тільки я – не подужала такої махіни підняти, і тому обмежилася Шевченком, несамохіть, може, занадто «виструнчивши» його на мірку своєї ідеї, але, сподіваюся, все ж не занадто, тобто не здеформувавши його самого до невпізнанності…). Отаке. Так що не судіть мене занадто суворо – я не «од врєдності» впираюсь, а «од усєрдія» б то, чи що.»
З листа Юрія Шевельова до Оксани Забужко 11/03/1997
(Дивовижно, як ЮШ із того досить стислого пасажу в попередньому листі одразу зрозумів, про що буде ціла книжка)
«Якщо книжка Ваша (тепер уже, либонь, закінчена), бачу, не портрет Шевченків, а польові дослідження з портретування Шевченка… Завіялися дівчатка з Невського чи якого там проспекту, оренбурзьке донкіхотство, що коштувало -ліття салдатчини-неволі і так далі й далі, – натомість типологія нації, дослідження, ікона. Скажете, що сміюся, але ні, візія, синтеза, образ… Жанр цілком законний, навіть прийнятний і, безперечно, ТЕЖ Шевченко.
Розшевченчиний, чи може краще розтарасений Шевченко, і навіть не поет, а синтеза, що надається на дослідження.
Такий компроміс, що я на нього готовий. <…> це теоретично могло б становити певний інтерес. Зрештою Ваші справжні «польові дослідження» теж мішаний жанр»
Наводжу цей обмін, бо невдовзі планую взятися до «Нарису історії України. Формування модерної нації ХІХ-ХХ століття» авторства Ярослава Грицака. І мені дуже цікаво, яке місце у націєтворенні він відведе саме Шевченкові, чи розвине ідеї Забужко, а чи вдасть, що нічого не чув.
Із особистих вражень від прочитаного: закладки ледь не на кожній сторінці і повністю трансформоване під впливом Забужко моє сприйняття Шевченка, «Кобзаря», і всього його (в тому числі російськомовного) літературного доробку.
January 26, 2025
Грубі критики Оксани Забужко назвали в мене «примітивною читачкою», проте я з захопленням читала чергову Оксанинину книгу.
В моїх руках було оновлено видання 2017р. яке включало власне філософське роздуми Забужко, а за ними — коментарі інших науковців, шевченкознавців, та критиків. Це дозволило комплексно поглянути та скласти враження про роботу: що розглядає авторка та що про це думають інші.
Як було сказано в першім розділі, трактування та подача Тараса Шевченка відображає поточний стан українського суспільства. Написана в 97-у році, книга містить купу цікавих гіпотез про приховані сенси творчості нашого поета. Це суто філософська інтерпретація творчості. Дослідниця подає історично-культурний контекст та естетику, наводить купу цитат, і це іноді плутає.
Чесно – написано важкою мовою, великими реченнями і з посиланнями та латиною. Але є задоволення від читання та інсайтів.
Як я зрозуміла, Оксана перейшла межу, яку інші шевченкознавці не дозволяли собі перетинати, щоб не спаскудити образ великого поета. Дехто назвав цю книгу вульгарною, але через те, що деякі архетипи поем дослідниця аналізувала за Фройдом та Юнгом. Не бачу нічого поганого в переосмисленні усталених канонів. Ну і релігійних аналогій розглянуто достатньо, що створює враження Шевченка, як пророка; не лише долі українського народу, а й людини, здатної до надглибокої рефлексії історії і людської природи.
В моїх руках було оновлено видання 2017р. яке включало власне філософське роздуми Забужко, а за ними — коментарі інших науковців, шевченкознавців, та критиків. Це дозволило комплексно поглянути та скласти враження про роботу: що розглядає авторка та що про це думають інші.
Як було сказано в першім розділі, трактування та подача Тараса Шевченка відображає поточний стан українського суспільства. Написана в 97-у році, книга містить купу цікавих гіпотез про приховані сенси творчості нашого поета. Це суто філософська інтерпретація творчості. Дослідниця подає історично-культурний контекст та естетику, наводить купу цитат, і це іноді плутає.
Чесно – написано важкою мовою, великими реченнями і з посиланнями та латиною. Але є задоволення від читання та інсайтів.
Як я зрозуміла, Оксана перейшла межу, яку інші шевченкознавці не дозволяли собі перетинати, щоб не спаскудити образ великого поета. Дехто назвав цю книгу вульгарною, але через те, що деякі архетипи поем дослідниця аналізувала за Фройдом та Юнгом. Не бачу нічого поганого в переосмисленні усталених канонів. Ну і релігійних аналогій розглянуто достатньо, що створює враження Шевченка, як пророка; не лише долі українського народу, а й людини, здатної до надглибокої рефлексії історії і людської природи.
January 12, 2023
Книга - запрошення до дискусії. В українців є сформований образ Шевченка, так, це наш пророк і геній без сумнівів. А чи усвідомлюємо ми всі виміри Шевченка, які залишились поза увагою національної легенди?
Писання Шевченка не є ані «чисто» художніми, ані «чисто» філософськими, ані «чисто» релігійними (і вже найменше — «чисто» ідеологічними), — і водночас вони є і художніми, і філософськими, і релігійними, і, нікуди не дінешся, таки ж ідеологічними, у цілком новочасно-секулярному розумінні, — а на додачу ще, либонь, і історичними (чи, принаймні, історико-культурними, бо проблема Шевченкового історизму вельми непроста, і на ній нам ще доведеться спинитись окремо)
Міф, відтворений тотальним досвідом його життя і творчості є міфом України, що, по суті, започатковує в історії української філософської думки рефлексію над національною ідеєю.
Справа не в тому як цей міф працює навіть тоді, коли його не читають, а читаючи (навіть читаючи!) не розуміють чи напіврозуміють. Він працює у щоденній "духовній практиці"
Авторський міф - унікальна форма синтезу філософської рефлексії з архетипами колективного несвідомого, українцям пощастило мати свого міфотворця.
Ніколи не замислювалась також, як життя Шевченка і його творчість переплітаються в одне ціле, він проживає авторський міф, життя здійсненого призначення.
Книга однозначно буде перечитуватись і доосмислюватись мною.
Писання Шевченка не є ані «чисто» художніми, ані «чисто» філософськими, ані «чисто» релігійними (і вже найменше — «чисто» ідеологічними), — і водночас вони є і художніми, і філософськими, і релігійними, і, нікуди не дінешся, таки ж ідеологічними, у цілком новочасно-секулярному розумінні, — а на додачу ще, либонь, і історичними (чи, принаймні, історико-культурними, бо проблема Шевченкового історизму вельми непроста, і на ній нам ще доведеться спинитись окремо)
Міф, відтворений тотальним досвідом його життя і творчості є міфом України, що, по суті, започатковує в історії української філософської думки рефлексію над національною ідеєю.
Справа не в тому як цей міф працює навіть тоді, коли його не читають, а читаючи (навіть читаючи!) не розуміють чи напіврозуміють. Він працює у щоденній "духовній практиці"
Авторський міф - унікальна форма синтезу філософської рефлексії з архетипами колективного несвідомого, українцям пощастило мати свого міфотворця.
Ніколи не замислювалась також, як життя Шевченка і його творчість переплітаються в одне ціле, він проживає авторський міф, життя здійсненого призначення.
Книга однозначно буде перечитуватись і доосмислюватись мною.
May 21, 2023
Вперше видана у 1997 році, ця книга залишається важливою і актуальною дотепер.
В першому розділі розповідається про формування авторського міфу. В ньому згадуються, зокрема, такі автори як Данте, Сервантес, Ґете, а також частково Г. Ібсен і Дж. Джойс. В другому розділі вже аналізується формування саме Шевченкового міфу України. Дуже цікаво було читати про факти із біографії Шевченка і те, як вони поєднувалися з його творчістю. Та заразом прочитати фрагменти з найбільш вагомих творів Шевченка.
В останньому розділі Оксана Стефанівна показує нові сенси і спонукає перечитати твори Шевченка, які зараз стали для нас ще ближчими. Скільки разів за цю війну ми цитували фрагменти з поезії Шевченка і дивувалися їх пророчості!
В першому розділі розповідається про формування авторського міфу. В ньому згадуються, зокрема, такі автори як Данте, Сервантес, Ґете, а також частково Г. Ібсен і Дж. Джойс. В другому розділі вже аналізується формування саме Шевченкового міфу України. Дуже цікаво було читати про факти із біографії Шевченка і те, як вони поєднувалися з його творчістю. Та заразом прочитати фрагменти з найбільш вагомих творів Шевченка.
В останньому розділі Оксана Стефанівна показує нові сенси і спонукає перечитати твори Шевченка, які зараз стали для нас ще ближчими. Скільки разів за цю війну ми цитували фрагменти з поезії Шевченка і дивувалися їх пророчості!
January 1, 2023
Доволі цікава книга. Дозволяє поглянути на творчість Тараса Григоровича під іншим кутом зору та відкрити нові рівні його текстів. Багато філософії та специфічних термінів, але це спонукає розвиватися більше.
Окремо відзначу надані в кінці відгуки та листи, які з'явились після виходу книжки. Ніби читаєш обурені пости у Фейсбуці, а не рецензії поважних критиків)
Окремо відзначу надані в кінці відгуки та листи, які з'явились після виходу книжки. Ніби читаєш обурені пости у Фейсбуці, а не рецензії поважних критиків)
October 6, 2022
В цілому — цікаво! Були у Стефанівни знахідки, від яких аж подих перехоплювало — втім, без концепцій, які не вселяють довіри — оте саме "як скло" — у тексті також не обійшлося. Окреме спасибі за прикінцеві статті Шереха і Ко, це було смішно!
April 26, 2021
Читала її не з власної волі, а з потреби. Якось нелегко мені далася. Але за суть і коротку форму 4.
Displaying 1 - 12 of 12 reviews