What do you think?
Rate this book
Грішний
У світі, де існує добро і зло, є також ті, хто ними керує. Зазвичай носіями добра постають непорочні ангели, а зло ж людям пропонують страшні демони й грішники. Та що як одного дня тебе прийде спокушати не страшне рогате чудовисько, а доволі симпатичний, стильний юнак?
Данел — один із таких грішних ангелів, на плечах якого лежить відповідальність за долю простої дівчини Каті. Чи здатен він зробити так, щоб шальки її терезів похитнутися в темний бік? Невже крижане серце грішника зможе розтанути й сповнитися зовсім незнайомим йому, суто людським почуттям, яке здатне перевертати життя з ніг на голову, долати час і простір, порочити й очищати? Кохання… Куди ж вона заведе нашого ангела? І чи зможе він виплутатися з цієї халепи?
Данел — один із таких грішних ангелів, на плечах якого лежить відповідальність за долю простої дівчини Каті. Чи здатен він зробити так, щоб шальки її терезів похитнутися в темний бік? Невже крижане серце грішника зможе розтанути й сповнитися зовсім незнайомим йому, суто людським почуттям, яке здатне перевертати життя з ніг на голову, долати час і простір, порочити й очищати? Кохання… Куди ж вона заведе нашого ангела? І чи зможе він виплутатися з цієї халепи?
264 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
1 person is currently reading
32 people want to read
About the author
Віоліна Ситнік
21 books29 followersВіоліна Ситнік - письменниця, комунікаційниця, книголюбка та кавоманка. Авторка збірки оповідань «Особистий простір» («Твердиня»), підліткових повістей “Маски чужих ролей”, "Лалі", "Лалі. Саньок і Вадик" (ВЦ “Академія”), психологічних трилерів-детективів “Він знає, коли ти помреш” і "Без вини винний" ("Фоліо"), фентезі "Грішний" ("ТАК") і ромкому "Перший млинець" ("ТАК"). Співавторка 12 збірок.
Переможниця “Молодої КороНації-2021” (номінація “Романи” (16-21 р.), фіналістка “Коронації слова-2022”.
Переможниця “Молодої КороНації-2021” (номінація “Романи” (16-21 р.), фіналістка “Коронації слова-2022”.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 19 of 19 reviews
July 10, 2025
3,5⭐
Не можу сказати, що це було "вау", але задум мені сподобався. Щось новеньке в вервичці однотипних сюжетів. Та й написано напрочуд легко і цікаво, навіть не помічаєш як доходиш до кінця.
Книга порушує важливі питання вибору: до добра чи до зла. Не можна лишатися осторонь, бо тоді вибір зроблять за тебе. Але кожен вибір — не означає, що це фінал, що в тебе більше не має шансу його змінити. Наштовхує на роздуми.
Любовна лінія, як на мене, дуже поспішна і непродумана. Я її абсолютно не відчула, хоча вона лежить в основі змін. Здається, що додавши сторінок 20-30, авторка змогла б краще її розкрити. Але маємо, що маємо.
Не можу сказати, що це було "вау", але задум мені сподобався. Щось новеньке в вервичці однотипних сюжетів. Та й написано напрочуд легко і цікаво, навіть не помічаєш як доходиш до кінця.
Книга порушує важливі питання вибору: до добра чи до зла. Не можна лишатися осторонь, бо тоді вибір зроблять за тебе. Але кожен вибір — не означає, що це фінал, що в тебе більше не має шансу його змінити. Наштовхує на роздуми.
Любовна лінія, як на мене, дуже поспішна і непродумана. Я її абсолютно не відчула, хоча вона лежить в основі змін. Здається, що додавши сторінок 20-30, авторка змогла б краще її розкрити. Але маємо, що маємо.
August 22, 2025
Дуже неоднозначні враження від книги, і їх можна описать тим от висловом "отче, ви або хрестик зніміть, або труси надіньте" бо якось трохи не дитячі сцени є, але до якоїсь дорослості книга точно не дотягує.
По ітогу у нас є роман-притча, якщо дуже коротко, то про те що завжди є другий шанс і про те, що якщо ти не робиш вибір його роблять за тебе. Оце і є дві головні складові сюжету.
Як людина, яка має теологічну освіту не буду вдаватися в подробиці що я думаю стосовно викладених в книзі тез, все ж таки це фентезі і я це поважаю у авторки.
Що до персонажів, хотілося б може більше розуміння та мотивації, бо деякі моменти в книзі написані аж занадто сумбурно.
Скоріш за все цільова аудиторія 16-18 але на мою дуже скромну читацьку думку, я б прибрала всілякі там натяки на сєкаси і це була б гарна підліткова книга, якраз про вибір, помилки, спокуту і таке різне .
Знову ж таки наголошую що оцінка 3⭐ означає що книга ОК! Просто є якісь моменти які бентежать )
По ітогу у нас є роман-притча, якщо дуже коротко, то про те що завжди є другий шанс і про те, що якщо ти не робиш вибір його роблять за тебе. Оце і є дві головні складові сюжету.
Як людина, яка має теологічну освіту не буду вдаватися в подробиці що я думаю стосовно викладених в книзі тез, все ж таки це фентезі і я це поважаю у авторки.
Що до персонажів, хотілося б може більше розуміння та мотивації, бо деякі моменти в книзі написані аж занадто сумбурно.
Скоріш за все цільова аудиторія 16-18 але на мою дуже скромну читацьку думку, я б прибрала всілякі там натяки на сєкаси і це була б гарна підліткова книга, якраз про вибір, помилки, спокуту і таке різне .
Знову ж таки наголошую що оцінка 3⭐ означає що книга ОК! Просто є якісь моменти які бентежать )
August 28, 2025
Грішний - це книга заснована на біблійній історії про падших ангелів та їх розділ. Данел як персонаж подобається, за ним цікаво спостерігати і не зовсім розумієш у яких роках там відбуваються події. Те, як він намагається пристусоватись до людей та зрозуміти їх життя. Оці всі його перетворення і крила
Аввалон, прям істенне втілення зла, владний та тримає всіх під страхом. А ще він бісить, що сприймає себе за вищого, і цей сексизм на рівні 90х
Катя просто пройшла повз мене, бо не помітила нічого такого, чим би зачепила, не тільки мене, а й чоловіків. А у кінці я така - ух!
Знайомство з авторкою було непоганою можливістю стисло та художньо познайомитись із розумінням добра та зла але для мене надто дитяча та наївна, тож не зовсім склеїлось. Підліткам думаю зайде
Це було гарно:
*волосся кольору солі з перцем
*темні, мов гріхи очі
*Несвятипаска
Аввалон, прям істенне втілення зла, владний та тримає всіх під страхом. А ще він бісить, що сприймає себе за вищого, і цей сексизм на рівні 90х
Катя просто пройшла повз мене, бо не помітила нічого такого, чим би зачепила, не тільки мене, а й чоловіків. А у кінці я така - ух!
Знайомство з авторкою було непоганою можливістю стисло та художньо познайомитись із розумінням добра та зла але для мене надто дитяча та наївна, тож не зовсім склеїлось. Підліткам думаю зайде
Це було гарно:
*волосся кольору солі з перцем
*темні, мов гріхи очі
*Несвятипаска
May 8, 2025
Мені сподобалось. Це та книга, яку відкрив і пірнув в історію, прожив все разом з героями, побачив "кіно" у своїй голові.
Цікаво показано шлях головного героя. Цікаво було спостерігати за його сумнівами. Та і взагалі, ідея про те, що він опинився там, де опинився тому, що не обрав ні добро ні зло, а хотів бути нейтральним, змушує задуматись. Дуже атмосферно, особливо частина з минулого.
Ну і порадував фінал - щасливий, але не надто приторний.
Цікаво показано шлях головного героя. Цікаво було спостерігати за його сумнівами. Та і взагалі, ідея про те, що він опинився там, де опинився тому, що не обрав ні добро ні зло, а хотів бути нейтральним, змушує задуматись. Дуже атмосферно, особливо частина з минулого.
Ну і порадував фінал - щасливий, але не надто приторний.
May 8, 2025
Це було *зовсім* не те, що я очікувала, але це було ок. Деякі події були описані надто спонтанно,і швидко (як от закоханість). Але в загальному історія героя цікава. Мені сподобалося читати про події в минулому. А також про те, що в принципі ніхто не ідеальний і не кожна історія має хороший кінець.
Описано все досить "казково" і просто. Відверто - це не New Adult, а для 12-14 років думаю норм.
Описано все досить "казково" і просто. Відверто - це не New Adult, а для 12-14 років думаю норм.
May 12, 2025
Яскраве, динамічне фентезі з історичними флешбеками і сучасним містом. Про поганих хлопців, спокуси і вибір.
August 19, 2025
Дуже нетипова книга. От як читач очікуєш одне, ще ж в анотації так цікаво описане, а насправді отримуєш несподіванку, як на мене, хорошу. Історія не іде за звичним сценарієм, дивує. Єдине, мені би хотілося більше деталей - та це вже був би дорослий роман. А так це непогана підліткова книга.
January 2, 2026
Роман Віоліни Ситнік «Грішний» постає у сучасному українському літературному процесі як складне, багатошарове полотно, що виходить далеко за межі звичного «міського фентезі». Через призму метафізичного падіння ангела авторка досліджує цілком земні, іноді гранично фізіологічні та болісні аспекти людського буття. Робота письменниці, яка вже зарекомендувала себе у жанрах психологічного трилера та детективу, демонструє зрілу трансформацію стилю: тут динаміка сюжету органічно поєднується з філософським підтекстом про природу вибору. Цього разу вона ступає на нову для себе територію, створюючи історію про небесних вигнанців, їхню боротьбу за повернення та спокусу абсолютною свободою від моральних обмежень.
Літературна традиція зображення занепалих ангелів має глибоке коріння — від Мільтона до Булгакова, проте Віоліна Ситнік пропонує власну деконструкцію цього міфу. У центрі оповіді перебуває Данел — персонаж, чия провина полягає не в активному бунті проти Творця, а в пасивності та спробі зберегти нейтралітет під час великого небесного розколу. Саме ця «сіра зона» стає центральним об’єктом дослідження. Основна теза роману стверджує: відмова від вибору є самостійним актом, який часто веде до ще трагічніших наслідків, ніж пряма помилка.
Твір структурований як триптих, де сучасні події у мегаполісі переплітаються з розлогою історичною ретроспективою XIX століття. Така архітектура тексту дозволяє авторці продемонструвати незмінність людських (та ангельських) вад крізь віки. Книга позиціонується в сегменті «new adult», що передбачає особливу відвертість, жорсткість та фокус на кризі самоідентифікації.
Попри амбітність та емоційну насиченість, «Грішний» не реалізує свій потужний потенціал повною мірою. Текст подекуди страждає від структурних дисбалансів, нерівномірного темпоритму та недостатньої мотиваційної логіки ключових персонажів. Хоча роман захоплює атмосферним письмом і тематичною глибиною, він дещо втрачає у драматургічній цілісності.
Найбільша перевага роману Віоліни Ситнік — його здатність створювати відчутну, майже тактильну атмосферу. Авторка володіє рідкісним для сучасного українського фентезі даром матеріалізації світу через деталь. Кожна епоха — від колоритної України XIX століття до цинічного сучасного мегаполіса — має власний сенсорний код: запахи кави й ладану, холод зірок, шурхіт обгорілих крил чи вогкість в’язниці. Письменниця майстерно працює з контрастами, де небесна пастораль протиставляється брудно-жовтим стінам ратуші, а візуальна краса героїв часто стає лише привабливою оболонкою для внутрішнього мороку.
У центрі оповіді постає Данел — не класичний антигерой, а втілення глибокої екзистенційної кризи. Його падіння сприймається як «прикра помилка», що робить персонажа близьким до звичайної людини, яка стала заручником обставин. Кульгавість Данела — метафора його етичної пошкодженості: він не може стояти рівно ні фізично, ні морально. Особливо переконливо це прописано в історичних сегментах, де розгубленість героя перед людською підступністю в домі Несвятипасок та поступова втрата віри демонструють живу істоту, що болісно вчиться виживати за незрозумілими їй правилами.
Через образ головного героя роман ставить складні теологічні питання про природу добра, зла та свободу волі. Ситнік не боїться зображувати Творця амбівалентним — суворим і часом жорстоким, що ��арає за невизначеність. Розмови Данела з отцем Олексою та його внутрішні монологи перед розп’яттям перетворюються на теодицею — спробу виправдати Бога перед обличчям земного страждання. Ця сміливість вигідно вирізняє твір на тлі традиційної літератури, де релігійні теми часто романтизуються або залишаються табуйованими.
Найбільш дискусійною постаттю роману є Катерина, чия роль коливається між образом невинної жертви та холодної маніпуляторки. З одного боку, її трансформація з об’єкта токсичних стосунків у безжального вбивцю слугує потужною метафорою того, як травма та зловживання владою здатні перетворити людину на монстра, підтверджуючи тезу авторки: «темні ангели не народжуються — їх створюють». З іншого боку, цей перехід видається занадто стрімким. Прірва між дівчиною, яка плаче в подушку, та особистістю, що вбиває заради насолоди, лише частково заповнюється впливом Данела. У тексті бракує ключових епізодів внутрішньої капітуляції: моменту першого задоволення від чужого болю або подолання останнього морального бар’єра. Через відсутність цього процесу Катерина сприймається радше як художня ідея, ніж як жива, психологічно достовірна людина.
Певний дисбаланс спостерігається і в темпоритмі твору, зумовленому поділом на дві нерівнозначні епохи. Історична лінія XIX століття виписана як повільна та рефлексивна, з детальним зануренням у побут і внутрішній світ Данела, тоді як сучасність XXI століття постає стрімкою та насиченою подіями, але водночас значно поверхневішою. Таку зміну динаміки можна трактувати як свідому стратегію — перехід від учнівства героя до його досвідченості, — проте виникає відчуття, що авторка поспішала до кульмінації, залишивши сцени в корпорації Аввалона, офісні інтриги та другорядні діалоги схематичними порівняно з глибоким описом життя у отця Олекси.
Сам Аввалон, попри свою роль ключового антагоніста, залишається харизматичним, але недостатньо опрацьованим персонажем. Його мотивація щодо примноження лав темних ангелів є зрозумілою, проте однолінійною. Попри натяки на складне минуле та інтриги із «завербуванням» Данела, читач не отримує відповіді на питання, що саме зробило його настільки цинічним після падіння. Аввалон функціонує як класичний «злий наставник», хоча міг би стати повноцінним дзеркальним відображенням Данела, продемонструвавши трагедію ангела, який остаточно зрікся світла.
Окрему увагу викликають питання теологічної та міфологічної логіки. Використання образу «неопалимої купини» як зброї, здатної спопеляти ангельську плоть, є цікавим, але контроверсійним рішенням. В українській та біблійній традиціях цей символ уособлює божественну присутність і незнищенність, тому його трансформація в інструмент знищення істот вищого порядку виглядає дещо штучно. Крім того, залишається нез’ясованим, чому Аввалон, як представник темряви, здатний без шкоди для себе володіти цим артефактом, якщо той наділений силою божественного вогню.
Питання викликає етична позиція «світлих» сил. Образ Батькового писаря в ролі міського божевільного є сильним художнім рішенням, проте його пасивність виглядає неоднозначно. Якщо вищі сили через свого посланця спостерігають за подіями, то допущення жорстокого вбивства отця Олекси — втілення праведності та милосердя — здається невиправдано жорстоким експериментом. Загибель священника стає для Данела точкою неповернення, але такий метод випробування вибору героя ставить під сумнів абсолютну доброту Неба. Ця моральна амбівалентність робить етичну систему роману розмитою, хоча, можливо, авторка свідомо прагнула показати, що правила вищої гри є значно суворішими, ніж людське розуміння добра і зла.
Друга частина, присвячена історичним мандрам Данела у XIX столітті, займає майже половину твору і прописана надзвичайно розлого (Данел падає, живе у Несвятипасок, тікає, мандрує, живе у отця Олекси, вбиває його, зустрічає Аввалона). Читач глибоко занурюється у побут Несвятипасок та стосунки героя з отцем Олексою, проте надмірна деталізація часто призводить до повторюваності: сцени мандрів та розчарувань ілюструють уже зрозумілі риси характеру, не додаючи нових смислів (Данел знову йде дорогою, знову когось зустрічає, знову розчаровується в людях). Натомість третя частина, де розгортається кульмінація стосунків Данела, Катерини та Аввалона у сучасності, розвивається занадто стрімко. Фінальна битва та акт самопожертви відбуваються майже миттєво, створюючи відчуття поспіху. Авторка ніби прагнула швидше завершити історію, не давши можливості повною мірою пережити трагедію розв'язки, що робить фінал театральним і дещо штучним.
Одним із найбільш проблемних моментів є еволюція Катерини, яка замість цілісної психологічної дуги демонструє різкий стрибок. Трансформація зі зламаної, депресивної жертви у холоднокровну психопатку, яка заманює чоловіків для розправи, позбавлена перехідних ланок. Ситнік показує результат «до» і «після», але ігнорує процес: ми не бачимо першого вбивства очима героїні та не чуємо її внутрішнього виправдання. Хоча зміну можна пояснити впливом «темної енергії» Данела, Катерина втрачає характерологічну послідовність, перетворюючись на функцію — інструмент для випробування головного героя. Її цинізм у фіналі та готовність зрадити Данела виглядають психологічно неправдоподібними та награними.
Аналогічна функціональність притаманна й іншим персонажам. Секретарка Людочка постає карикатурним тропом «дурненької красуні», позбавленим внутрішнього життя та власних цілей. Її присутність у тексті обмежена ролями сексуального об'єкта чи джерела комізму, що дисонує з претензією роману на глибокий психологізм. Водночас образ отця Олекси — чи не найцікавішого персонажа, майстра-тесляра і духовного наставника — виявляється не до кінця реалізованим. Його стосунки з Данелом могли б стати емоційним осердям першої частини, проте ця лінія обривається раптово і жорстоко. Вбивство священника в стані афекту виглядає драматургічно недостатньо підготовленим: образа Данела на «повчання» є слабкою мотивацією для знищення людини, яку він любив, а вплив Аввалона в цей момент залишається декларативним.
Сюжетна логіка твору подекуди страждає від використання прийому deus ex machina. Поява Батькового писаря в образі міського божевільного виглядає як надто зручне рятівне коло. Цей персонаж раптово надає всі відповіді та вводить у сюжет магічну гілку неопалимої купини, яка раніше жодним чином не згадувалася. Таке божественне втручання сприймається як маніпуляція, покликана вивести героя з тупика. Подібна ситуативність характерна і для концепції «терезів» Аввалона: вона залишається абстрактним лічильником, який не має реального впливу на світ чи розвиток сюжету. Нелогічною видається і поведінка Данела у фіналі: його імпульсивний жест — схопити Катерину, щоб «згоріти разом», — суперечить усій попередній характеристиці героя, адже вбивство коханої замість спроби її порятунку не підкріплено переконливим внутрішнім монологом. Фінальна сцена в офісі Аввалона — це спроба зібрати всі сюжетні лінії в одній точці, але вона виглядає надто театрально. Аввалон раптом виявляється володарем гілки неопалимої купини (звідки?), Данел раптом вирішує вбити Катерину разом із собою (чому?), з'являється стовп світла, і Данел повертається на небеса. Це не органічна розв'язка конфлікту, а «закручування всіх гайок» за принципом «треба якось закінчувати». Кращим рішенням було б розтягнути фінал на кілька сцен: показати внутрішню боротьбу Данела, його спробу врятувати Катерину, його усвідомлення неможливості цього — і тільки потім самопожертву. Тоді б вона сприймалася як виважене рішення.
Стилістично роман виглядає як дві різні книги, склеєні разом. Історична частина вражає сенсорикою, діалектизмами та подібністю до класичної прози Коцюбинського, тоді як сучасна лінія тяжіє до швидкого, подекуди «гламурного» стилю з описами брендів та офісних інтриг. Цей розрив особливо помітний у діалогах: якщо отець Олекса розмовляє архаїчно, то Аввалон і Катерина використовують сучасний сленг та англіцизми, при цьому сам Данел за століття життя так і не здобув унікального ідіолекту. Роботу зі стилем дещо псують також штампи в описах почуттів («серце забилося швидше», «тіла злилися воєдино») та зловживання внутрішніми монологами. Замість того, щоб дотримуватися правила «показуй, а не розповідай», авторка часто пояснює емоції героїв прямолінійними вставками, що руйнує художній ефект і знижує інтелектуальну напругу твору.
«Грішний» Віоліни Ситнік — це роман, який викликає щире бажання полюбити його більше, ніж виходить. Авторка замахнулася на складну, багатошарову історію про гріх, ціну вибору та свободу волі, створивши атмосферний світ, де ангели живуть серед людей, страждають і помиляються. Це вагоме явище в сучасній українській літературі, оскільки воно успішно поєднує розважальний жанр із глибокою теологічною рефлексією, доносячи думку, що справжнє «ангельство» полягає не у відсутності помилок, а у здатності до каяття та самопожертви. Попри структурні проблеми, твір містить надзвичайно потужні сцени, як-от вбивство отця Олекси.
Проте амбіції твору не завжди збігаються з реалізацією. Головними недоліками залишаються структурний дисбаланс, недопрацьована мотивація ключових персонажів та сюжетні «прірви», що латаються зовнішнім втручанням замість органічного розвитку. Данел постає сильним, але непостійним героєм: переконливий у першій частині, він часто діє нелогічно у другій. Катерина та Аввалон, на жаль, часто залишаються функціями, а не повноцінними особистостями. Для дебюту у фентезі це гідний результат, що засвідчує здатність Ситнік працювати у нових жанрах, проте роману явно забракло жорсткішої редактури, яка могла б усунути розтягнутість історичного блоку та посилити психологічні переходи.
Остаточний вердикт: 3,5 з 5. «Грішний» — це перспективна спроба і добра книжка, яка, за умови глибшого опрацювання, могла б стати відмінною. Вона залишає деякий короткотривалий післясмак і бажання дискутувати, що вже є ознакою успіху. Роман сподобається читачам, які цінують атмосферність, високу якість мови та філософську глибину більше, ніж ідеальну драматургію. Рекомендовано шанувальникам жанру, які готові пробачити структурні огріхи заради емоцій та цікавих релігійних рефлексій. Це добра книжка, яка могла б стати відмінною — але не стала. І це найбільше розчарування: бачити потенціал і розуміти, що він не реалізований.
Літературна традиція зображення занепалих ангелів має глибоке коріння — від Мільтона до Булгакова, проте Віоліна Ситнік пропонує власну деконструкцію цього міфу. У центрі оповіді перебуває Данел — персонаж, чия провина полягає не в активному бунті проти Творця, а в пасивності та спробі зберегти нейтралітет під час великого небесного розколу. Саме ця «сіра зона» стає центральним об’єктом дослідження. Основна теза роману стверджує: відмова від вибору є самостійним актом, який часто веде до ще трагічніших наслідків, ніж пряма помилка.
Твір структурований як триптих, де сучасні події у мегаполісі переплітаються з розлогою історичною ретроспективою XIX століття. Така архітектура тексту дозволяє авторці продемонструвати незмінність людських (та ангельських) вад крізь віки. Книга позиціонується в сегменті «new adult», що передбачає особливу відвертість, жорсткість та фокус на кризі самоідентифікації.
Попри амбітність та емоційну насиченість, «Грішний» не реалізує свій потужний потенціал повною мірою. Текст подекуди страждає від структурних дисбалансів, нерівномірного темпоритму та недостатньої мотиваційної логіки ключових персонажів. Хоча роман захоплює атмосферним письмом і тематичною глибиною, він дещо втрачає у драматургічній цілісності.
Найбільша перевага роману Віоліни Ситнік — його здатність створювати відчутну, майже тактильну атмосферу. Авторка володіє рідкісним для сучасного українського фентезі даром матеріалізації світу через деталь. Кожна епоха — від колоритної України XIX століття до цинічного сучасного мегаполіса — має власний сенсорний код: запахи кави й ладану, холод зірок, шурхіт обгорілих крил чи вогкість в’язниці. Письменниця майстерно працює з контрастами, де небесна пастораль протиставляється брудно-жовтим стінам ратуші, а візуальна краса героїв часто стає лише привабливою оболонкою для внутрішнього мороку.
У центрі оповіді постає Данел — не класичний антигерой, а втілення глибокої екзистенційної кризи. Його падіння сприймається як «прикра помилка», що робить персонажа близьким до звичайної людини, яка стала заручником обставин. Кульгавість Данела — метафора його етичної пошкодженості: він не може стояти рівно ні фізично, ні морально. Особливо переконливо це прописано в історичних сегментах, де розгубленість героя перед людською підступністю в домі Несвятипасок та поступова втрата віри демонструють живу істоту, що болісно вчиться виживати за незрозумілими їй правилами.
Через образ головного героя роман ставить складні теологічні питання про природу добра, зла та свободу волі. Ситнік не боїться зображувати Творця амбівалентним — суворим і часом жорстоким, що ��арає за невизначеність. Розмови Данела з отцем Олексою та його внутрішні монологи перед розп’яттям перетворюються на теодицею — спробу виправдати Бога перед обличчям земного страждання. Ця сміливість вигідно вирізняє твір на тлі традиційної літератури, де релігійні теми часто романтизуються або залишаються табуйованими.
Найбільш дискусійною постаттю роману є Катерина, чия роль коливається між образом невинної жертви та холодної маніпуляторки. З одного боку, її трансформація з об’єкта токсичних стосунків у безжального вбивцю слугує потужною метафорою того, як травма та зловживання владою здатні перетворити людину на монстра, підтверджуючи тезу авторки: «темні ангели не народжуються — їх створюють». З іншого боку, цей перехід видається занадто стрімким. Прірва між дівчиною, яка плаче в подушку, та особистістю, що вбиває заради насолоди, лише частково заповнюється впливом Данела. У тексті бракує ключових епізодів внутрішньої капітуляції: моменту першого задоволення від чужого болю або подолання останнього морального бар’єра. Через відсутність цього процесу Катерина сприймається радше як художня ідея, ніж як жива, психологічно достовірна людина.
Певний дисбаланс спостерігається і в темпоритмі твору, зумовленому поділом на дві нерівнозначні епохи. Історична лінія XIX століття виписана як повільна та рефлексивна, з детальним зануренням у побут і внутрішній світ Данела, тоді як сучасність XXI століття постає стрімкою та насиченою подіями, але водночас значно поверхневішою. Таку зміну динаміки можна трактувати як свідому стратегію — перехід від учнівства героя до його досвідченості, — проте виникає відчуття, що авторка поспішала до кульмінації, залишивши сцени в корпорації Аввалона, офісні інтриги та другорядні діалоги схематичними порівняно з глибоким описом життя у отця Олекси.
Сам Аввалон, попри свою роль ключового антагоніста, залишається харизматичним, але недостатньо опрацьованим персонажем. Його мотивація щодо примноження лав темних ангелів є зрозумілою, проте однолінійною. Попри натяки на складне минуле та інтриги із «завербуванням» Данела, читач не отримує відповіді на питання, що саме зробило його настільки цинічним після падіння. Аввалон функціонує як класичний «злий наставник», хоча міг би стати повноцінним дзеркальним відображенням Данела, продемонструвавши трагедію ангела, який остаточно зрікся світла.
Окрему увагу викликають питання теологічної та міфологічної логіки. Використання образу «неопалимої купини» як зброї, здатної спопеляти ангельську плоть, є цікавим, але контроверсійним рішенням. В українській та біблійній традиціях цей символ уособлює божественну присутність і незнищенність, тому його трансформація в інструмент знищення істот вищого порядку виглядає дещо штучно. Крім того, залишається нез’ясованим, чому Аввалон, як представник темряви, здатний без шкоди для себе володіти цим артефактом, якщо той наділений силою божественного вогню.
Питання викликає етична позиція «світлих» сил. Образ Батькового писаря в ролі міського божевільного є сильним художнім рішенням, проте його пасивність виглядає неоднозначно. Якщо вищі сили через свого посланця спостерігають за подіями, то допущення жорстокого вбивства отця Олекси — втілення праведності та милосердя — здається невиправдано жорстоким експериментом. Загибель священника стає для Данела точкою неповернення, але такий метод випробування вибору героя ставить під сумнів абсолютну доброту Неба. Ця моральна амбівалентність робить етичну систему роману розмитою, хоча, можливо, авторка свідомо прагнула показати, що правила вищої гри є значно суворішими, ніж людське розуміння добра і зла.
Друга частина, присвячена історичним мандрам Данела у XIX столітті, займає майже половину твору і прописана надзвичайно розлого (Данел падає, живе у Несвятипасок, тікає, мандрує, живе у отця Олекси, вбиває його, зустрічає Аввалона). Читач глибоко занурюється у побут Несвятипасок та стосунки героя з отцем Олексою, проте надмірна деталізація часто призводить до повторюваності: сцени мандрів та розчарувань ілюструють уже зрозумілі риси характеру, не додаючи нових смислів (Данел знову йде дорогою, знову когось зустрічає, знову розчаровується в людях). Натомість третя частина, де розгортається кульмінація стосунків Данела, Катерини та Аввалона у сучасності, розвивається занадто стрімко. Фінальна битва та акт самопожертви відбуваються майже миттєво, створюючи відчуття поспіху. Авторка ніби прагнула швидше завершити історію, не давши можливості повною мірою пережити трагедію розв'язки, що робить фінал театральним і дещо штучним.
Одним із найбільш проблемних моментів є еволюція Катерини, яка замість цілісної психологічної дуги демонструє різкий стрибок. Трансформація зі зламаної, депресивної жертви у холоднокровну психопатку, яка заманює чоловіків для розправи, позбавлена перехідних ланок. Ситнік показує результат «до» і «після», але ігнорує процес: ми не бачимо першого вбивства очима героїні та не чуємо її внутрішнього виправдання. Хоча зміну можна пояснити впливом «темної енергії» Данела, Катерина втрачає характерологічну послідовність, перетворюючись на функцію — інструмент для випробування головного героя. Її цинізм у фіналі та готовність зрадити Данела виглядають психологічно неправдоподібними та награними.
Аналогічна функціональність притаманна й іншим персонажам. Секретарка Людочка постає карикатурним тропом «дурненької красуні», позбавленим внутрішнього життя та власних цілей. Її присутність у тексті обмежена ролями сексуального об'єкта чи джерела комізму, що дисонує з претензією роману на глибокий психологізм. Водночас образ отця Олекси — чи не найцікавішого персонажа, майстра-тесляра і духовного наставника — виявляється не до кінця реалізованим. Його стосунки з Данелом могли б стати емоційним осердям першої частини, проте ця лінія обривається раптово і жорстоко. Вбивство священника в стані афекту виглядає драматургічно недостатньо підготовленим: образа Данела на «повчання» є слабкою мотивацією для знищення людини, яку він любив, а вплив Аввалона в цей момент залишається декларативним.
Сюжетна логіка твору подекуди страждає від використання прийому deus ex machina. Поява Батькового писаря в образі міського божевільного виглядає як надто зручне рятівне коло. Цей персонаж раптово надає всі відповіді та вводить у сюжет магічну гілку неопалимої купини, яка раніше жодним чином не згадувалася. Таке божественне втручання сприймається як маніпуляція, покликана вивести героя з тупика. Подібна ситуативність характерна і для концепції «терезів» Аввалона: вона залишається абстрактним лічильником, який не має реального впливу на світ чи розвиток сюжету. Нелогічною видається і поведінка Данела у фіналі: його імпульсивний жест — схопити Катерину, щоб «згоріти разом», — суперечить усій попередній характеристиці героя, адже вбивство коханої замість спроби її порятунку не підкріплено переконливим внутрішнім монологом. Фінальна сцена в офісі Аввалона — це спроба зібрати всі сюжетні лінії в одній точці, але вона виглядає надто театрально. Аввалон раптом виявляється володарем гілки неопалимої купини (звідки?), Данел раптом вирішує вбити Катерину разом із собою (чому?), з'являється стовп світла, і Данел повертається на небеса. Це не органічна розв'язка конфлікту, а «закручування всіх гайок» за принципом «треба якось закінчувати». Кращим рішенням було б розтягнути фінал на кілька сцен: показати внутрішню боротьбу Данела, його спробу врятувати Катерину, його усвідомлення неможливості цього — і тільки потім самопожертву. Тоді б вона сприймалася як виважене рішення.
Стилістично роман виглядає як дві різні книги, склеєні разом. Історична частина вражає сенсорикою, діалектизмами та подібністю до класичної прози Коцюбинського, тоді як сучасна лінія тяжіє до швидкого, подекуди «гламурного» стилю з описами брендів та офісних інтриг. Цей розрив особливо помітний у діалогах: якщо отець Олекса розмовляє архаїчно, то Аввалон і Катерина використовують сучасний сленг та англіцизми, при цьому сам Данел за століття життя так і не здобув унікального ідіолекту. Роботу зі стилем дещо псують також штампи в описах почуттів («серце забилося швидше», «тіла злилися воєдино») та зловживання внутрішніми монологами. Замість того, щоб дотримуватися правила «показуй, а не розповідай», авторка часто пояснює емоції героїв прямолінійними вставками, що руйнує художній ефект і знижує інтелектуальну напругу твору.
«Грішний» Віоліни Ситнік — це роман, який викликає щире бажання полюбити його більше, ніж виходить. Авторка замахнулася на складну, багатошарову історію про гріх, ціну вибору та свободу волі, створивши атмосферний світ, де ангели живуть серед людей, страждають і помиляються. Це вагоме явище в сучасній українській літературі, оскільки воно успішно поєднує розважальний жанр із глибокою теологічною рефлексією, доносячи думку, що справжнє «ангельство» полягає не у відсутності помилок, а у здатності до каяття та самопожертви. Попри структурні проблеми, твір містить надзвичайно потужні сцени, як-от вбивство отця Олекси.
Проте амбіції твору не завжди збігаються з реалізацією. Головними недоліками залишаються структурний дисбаланс, недопрацьована мотивація ключових персонажів та сюжетні «прірви», що латаються зовнішнім втручанням замість органічного розвитку. Данел постає сильним, але непостійним героєм: переконливий у першій частині, він часто діє нелогічно у другій. Катерина та Аввалон, на жаль, часто залишаються функціями, а не повноцінними особистостями. Для дебюту у фентезі це гідний результат, що засвідчує здатність Ситнік працювати у нових жанрах, проте роману явно забракло жорсткішої редактури, яка могла б усунути розтягнутість історичного блоку та посилити психологічні переходи.
Остаточний вердикт: 3,5 з 5. «Грішний» — це перспективна спроба і добра книжка, яка, за умови глибшого опрацювання, могла б стати відмінною. Вона залишає деякий короткотривалий післясмак і бажання дискутувати, що вже є ознакою успіху. Роман сподобається читачам, які цінують атмосферність, високу якість мови та філософську глибину більше, ніж ідеальну драматургію. Рекомендовано шанувальникам жанру, які готові пробачити структурні огріхи заради емоцій та цікавих релігійних рефлексій. Це добра книжка, яка могла б стати відмінною — але не стала. І це найбільше розчарування: бачити потенціал і розуміти, що він не реалізований.
July 17, 2025
3.5
Книга була цікавою. Мені сподобалося. Дуже багато фраз про Бога з якими я повністю згодна. Більшість з них якраз в другій частині. Момент добра і зла, як людина втрачає віру непогано показаний.
Але паралельно з цим є і мінуси. Катя настільки мутний персонаж, що я навіть не знаю, що сказати про неї. В третій частині вона так дратувала і була такою курвою, що хотілось їй також легенько лице розбить. Авалон і Катя це взагалі треш. Дідо і малолітня шлюха ура. Слава богу, що вона згоріла в кінці, мене це порадувало.
В кінці мене винесло з того, що Бог курить😂😂😂. Діалог діда і Бога мені був милий, але хотілось би більше саме моментів з цим дідом і + Богом.
Кінцівка якась дуже скомкана і мені не вистачило більше сюжетних нюансів. Чому Данел не страждав від скоєного? Чому всі вбивства Каті взагалі нікого не смущали? А ця Люда взагалі там появилась ні звідки і начала вийо. Хотілось би більш детального опису того, як Данел з грішного ставав світлим, цього не хватило.
А так в цілому для мене книга на один раз, але при цьому є над чим задуматися. І мені здається я буду ще думати про неї довгенько.
Книга була цікавою. Мені сподобалося. Дуже багато фраз про Бога з якими я повністю згодна. Більшість з них якраз в другій частині. Момент добра і зла, як людина втрачає віру непогано показаний.
Але паралельно з цим є і мінуси. Катя настільки мутний персонаж, що я навіть не знаю, що сказати про неї. В третій частині вона так дратувала і була такою курвою, що хотілось їй також легенько лице розбить. Авалон і Катя це взагалі треш. Дідо і малолітня шлюха ура. Слава богу, що вона згоріла в кінці, мене це порадувало.
В кінці мене винесло з того, що Бог курить😂😂😂. Діалог діда і Бога мені був милий, але хотілось би більше саме моментів з цим дідом і + Богом.
Кінцівка якась дуже скомкана і мені не вистачило більше сюжетних нюансів. Чому Данел не страждав від скоєного? Чому всі вбивства Каті взагалі нікого не смущали? А ця Люда взагалі там появилась ні звідки і начала вийо. Хотілось би більш детального опису того, як Данел з грішного ставав світлим, цього не хватило.
А так в цілому для мене книга на один раз, але при цьому є над чим задуматися. І мені здається я буду ще думати про неї довгенько.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 10, 2025
Оцінка: 2.5/5
Мабуть, найгірше — це коли я сиджу і не можу навіть зрозуміти, чи сподобалася мені книга взагалі. У мене просто нуль думок, порожнеча. Тільки відчуття: я розчарована.
Книга поділена на три частини — і вони працюють дуже по-різному.
📖 Перша частина — сильна. Вступ, трансформація головного героя, шлях із темряви до світла — мене це захопило, я була втягнута.
📜 Друга частина — з минулим героя, ще більш суперечлива. З’являється антагоніст, і от тут починаються запитання. Його вплив на героя настільки швидкий і штучний, що важко повірити. Люди не змогли зламати цього героя роками, а антагоніст — двома словами. Серйозно?
⚠️ Третя частина — повний розвал. Вона для мене — брудна. Не в сенсі "темна", а в сенсі всі персонажі раптом стають або огидними, або гранично токсичними. Катерина — маніячка-очисниця, яка ріже всіх підряд і мріє знищити людство. Антагоніст хоче лише, щоб жінки «дарували йому себе», кар’єра через ліжко, об’єктивація, знецінення. Це навіть не викликає емоцій — тільки втому.
😑 І головний герой, який ніби змінився, але настільки очевидно, що ти дивишся і думаєш: чому ніхто цього не бачить? Та він же не ховається!
🙄 І фінал. Відкритий. Змитий. Змазані всі дії. Повчальна мораль, притчевий тон, релігійна алегорія. Але я не хочу алегорій. Я хочу героїв. Живих. Гарячих. Помітних.
💥 Сильних жінок. Мужніх чоловіків. Складного світу. Інтимних сцен. Хеппі-енду. І не тому, що я "не готова думати", а тому що я вже втомилась від того, що мені в кожній книзі кажуть: "ніхто не буде щасливим".
🙏 Боже, дайте мені в літературі хоч трохи надії.
🪷 Ця книга для мене — як порожній сповідальний зал після бурі. Ніби тут мали бути емоції, катарсис, очищення. А я сиджу й думаю: а навіщо це все було?
November 15, 2025
"Грішний" впевнено отримує від мене звання "розчарування" мого читального року. Якби не книжковий клуб, на який ми його (дуже необачно) обрали, то я б не дочитувала до кінця.
Перше, що шалено тригерить, це клішовані фрази. Таке враження, що авторка поставила собі завдання вставити у текст якнайбільше застарілих мовних конструктів (хай йому грець!, як кіт наплакав, тулиться як горлиця, став як вкопаний, і безліч інших). Друге, це пестливо-зменшувальні слова: рученьки, калинонька, оченята... Це все дуже контрастує з сучасною обкладинкою та ілюстраціями. Та й з анотацією теж, бо вона обіцяє фентезі про ангелів, а не те, що вийшло.
Помітно, що авторка хотіла написати щось філософське: про вибір, про добро і зло, про пошук себе, спокуси, віру... Але вийшло щось дуже поверхневе.... особливо на фоні справді сильних текстів як українських так і зарубіжних авторів, які вже є на нашому книжковому ринку.
Не раджу.
Перше, що шалено тригерить, це клішовані фрази. Таке враження, що авторка поставила собі завдання вставити у текст якнайбільше застарілих мовних конструктів (хай йому грець!, як кіт наплакав, тулиться як горлиця, став як вкопаний, і безліч інших). Друге, це пестливо-зменшувальні слова: рученьки, калинонька, оченята... Це все дуже контрастує з сучасною обкладинкою та ілюстраціями. Та й з анотацією теж, бо вона обіцяє фентезі про ангелів, а не те, що вийшло.
Помітно, що авторка хотіла написати щось філософське: про вибір, про добро і зло, про пошук себе, спокуси, віру... Але вийшло щось дуже поверхневе.... особливо на фоні справді сильних текстів як українських так і зарубіжних авторів, які вже є на нашому книжковому ринку.
Не раджу.
June 2, 2025
Два тільки за те, що легко читається. Вона маленька, тому коли переказ минулого займає 2/3 книги, ти розумієш, що не буде нормального розкриття ідеї, персонажа й автор не встигне прописати логічний кінець. Ось і маємо велике кохання за одне речення, прощення за одну дію й до цього непропрацьований світ з персонажами без мотивації робити, те що вони роблять.
Окремо для мене, жахливо читати щось пов'язане з релігією, коли автор зовсім не дослідив цю тему. Нудило від такої кількість фразеологізмів. Від мастурбації на свого нереально гарного грішного ангела з чуттєвими вустами. А ще від жінок, які не залежно від кількості, зображені мразями.
Окремо для мене, жахливо читати щось пов'язане з релігією, коли автор зовсім не дослідив цю тему. Нудило від такої кількість фразеологізмів. Від мастурбації на свого нереально гарного грішного ангела з чуттєвими вустами. А ще від жінок, які не залежно від кількості, зображені мразями.
May 19, 2025
В мене рідко бувають книги на 1 зірку, але ця...вона відчувалась вкінці як дарма витрачений час. З неї немає чого взяти, немає що згадати, сюжет максимально дивний, який не дає нам абсолютно нічого. Персонажі не те що погані, вони ніякі, не прописані, не продумані. Хімія чи почуття? Ні, це не про цю книгу. Екшн і сюжетні повороти? Ні, це точно не про неї. Дуже і дуже погано...
November 20, 2025
Якби мені хотілось прочитати щось релігійно-пропагандичне, я б звернулась до свідків Єгови
Якщо б я хотіла послухати, які всі жінки злі, підлі і готові кинутися на першого ліпшого, аби отримати бажане, я б зайшла на чат інцелів
Десь 2/5, бо перша половина подавала мені великі надії + книга не вігнала в лютий нечитун
Якщо б я хотіла послухати, які всі жінки злі, підлі і готові кинутися на першого ліпшого, аби отримати бажане, я б зайшла на чат інцелів
Десь 2/5, бо перша половина подавала мені великі надії + книга не вігнала в лютий нечитун
December 11, 2025
Більше про добро і зло всередині кожного. І шлях до гріхопадіння. Більше про гріх, ангелів і несправедливість світу.
Кохання тут - умовна оправа для історії, але воно не відіграє багато ролі. Принаймні я його між персонажами не відчула.
Кохання тут - умовна оправа для історії, але воно не відіграє багато ролі. Принаймні я його між персонажами не відчула.
January 13, 2026
книга більш менш сподобалась лише на початку бексторі Данела, так вона читається легко, проте мені не вистачило об'єму щоб я щось відчула до героїв, це не так погано проте я не думаю, що коли-небудь перечитаю
November 1, 2025
Мені ця робота скидалася на чернетку майже зі самого початку. У всьому відчувалася недопрацьованість. Задум має право на існування, десь і цікавий, однак нічого не зачіпило.
August 20, 2025
Ця книга розчарувала. Ідея могла б бути цікавою, але виконання - слабке. Герої для мене не розкриті: я не розумію, хто вони, чим керуються, чому взагалі щось роблять. Вони змінюються не поступово, а раптово - без логіки й пояснень.
Кохання спалахує за одну сторінку, а ще через одну героїня, яка все життя була «правильною», раптом стає «грішницею». Без внутрішньої боротьби, без сумнівів - просто так, бо сюжет так вирішив. Це виглядає неправдоподібно.
Мотивація вербування незрозуміла. Вона подана поверхнево, як і релігійний підтекст. Це могло б працювати, але виглядає сиро.
Як на мене, це не нью едалт. Це янг едалт, з кількома сценами, які, швидше, вставлені для ефекту, ніж виправдані історією.
Книга виглядає як чернетка: в ній є задум, але немає глибини, логіки й внутрішнього стрижня.
Наголошую. Це моя особиста думка 💭
Кохання спалахує за одну сторінку, а ще через одну героїня, яка все життя була «правильною», раптом стає «грішницею». Без внутрішньої боротьби, без сумнівів - просто так, бо сюжет так вирішив. Це виглядає неправдоподібно.
Мотивація вербування незрозуміла. Вона подана поверхнево, як і релігійний підтекст. Це могло б працювати, але виглядає сиро.
Як на мене, це не нью едалт. Це янг едалт, з кількома сценами, які, швидше, вставлені для ефекту, ніж виправдані історією.
Книга виглядає як чернетка: в ній є задум, але немає глибини, логіки й внутрішнього стрижня.
Наголошую. Це моя особиста думка 💭
December 30, 2025
Ця книга позиціонується, як “роман для підлітків”. Принаймні, так прописано в “характеристиках книги” в он-ланй книгарнях (також в багатьох книгарнях написано, що там 400 сторінок, хоча їх 264). Не знаю, для чого. Для поблажливості? Мовляв, якщо для підлітків, то будь-що прокатить?
Плюси книги: великий шрифт, швидко читається. Наскільки швидко? Я читала її приблизно хвилин по й0-15 на день, закінчила за тиждень.
Плюси закінчилися.
Якби не на клуб, я б цю книгу не дочитувала.
Під час читання у моїй голові дзвенів крик: “Батьку, що це?” (с) анекдот), - по закінченні я так і лишилася з цим “Що то було?”.
Отже, колись давно, під час заколоту на Небесах, Бог скинув повсталих ангелів. Але вони впали не в пекло, а на землю. І скинув не лише повсталих, але й тих, хто тримав нейтралітет. За нерішучість. І розпорошив їх у часі і просторі.
Данел, який таки був покараний за нерішучість, під час падіння скалічився. Доля кидає його, як тріску у коловерті, аж поки він не знаходить прихисток у священника з крихітним приходом. Але там його знаходить інший ангел Аввалон (не іржати), і, отруюючи Данела темною енергією, перетягує на бік зла (у нас є печивка (закреслено)! Тьолочки (закреслено)! Карти, гроші, два стволи (закреслено)! Каротше, Скліхвасовський, гайда з нами, у нас стільки всього, закачаєшся!)
І Данел кидає свої роздуми “чому мене скинули, чому у світі так багато горя і несправедливості, як Батько це допустив, як повернутися на Небеса”, і пускається берега під керівництвом цього Аввалона.
Та ось уже у наші часи його остання “справа”: чиста і світла дівчинка Катя, яку треба зробити темною, аби нарешті порушити рівновагу на бік темних. Але… до Данела повертаються сумніви і совість (не сіло, не впало), він закохується в дівчину, з'являються сумніви, прокидається совість, і після довгої розмови з писарем Батька, замаскованим під бомжа у парку, Аввалон вбиває Данела неопалимою купиною, та Данел, конаючи, приховлює за собою темну душу, - і за цей вчинок його забирається до раю. І у фіналі ми бачимо Бога, замаскованого під байкера.
Фух.
Післясмак, наче картону пожував. Ще й напхано моралізаторством і спробами філософствувати на релігійні та загальнолюдські теми.
І ще один величезний мінус книги: усі герої розмовляють однаково. Якби я слухала аудіокнигу, начитану одним диктором, і повипускати авторські ремарки “сказав Данел”, “сказав Аввалон”, “сказав священник” - я б ні за що не розібрала б хто з них де говорить.
На жаль, як на мене, це - халтура. Роман, який написаний першим, але виданий сьомим (чи восьмим) - ок. Але між "пробою пера" і виданням пройшов значний проміжок часу, людина вдосконалювалася. І варто було пройти по цьому твору з набутим досвідом: додати мотивації, вполювати хитре звірятко "обгрунтуй", вигадати персонажам мовні маски, - причепурити текст, як замурзане дитя перед приходом гостей. А так - маємо, шо маємо :(
Плюси книги: великий шрифт, швидко читається. Наскільки швидко? Я читала її приблизно хвилин по й0-15 на день, закінчила за тиждень.
Плюси закінчилися.
Якби не на клуб, я б цю книгу не дочитувала.
Під час читання у моїй голові дзвенів крик: “Батьку, що це?” (с) анекдот), - по закінченні я так і лишилася з цим “Що то було?”.
Отже, колись давно, під час заколоту на Небесах, Бог скинув повсталих ангелів. Але вони впали не в пекло, а на землю. І скинув не лише повсталих, але й тих, хто тримав нейтралітет. За нерішучість. І розпорошив їх у часі і просторі.
Данел, який таки був покараний за нерішучість, під час падіння скалічився. Доля кидає його, як тріску у коловерті, аж поки він не знаходить прихисток у священника з крихітним приходом. Але там його знаходить інший ангел Аввалон (не іржати), і, отруюючи Данела темною енергією, перетягує на бік зла (у нас є печивка (закреслено)! Тьолочки (закреслено)! Карти, гроші, два стволи (закреслено)! Каротше, Скліхвасовський, гайда з нами, у нас стільки всього, закачаєшся!)
І Данел кидає свої роздуми “чому мене скинули, чому у світі так багато горя і несправедливості, як Батько це допустив, як повернутися на Небеса”, і пускається берега під керівництвом цього Аввалона.
Та ось уже у наші часи його остання “справа”: чиста і світла дівчинка Катя, яку треба зробити темною, аби нарешті порушити рівновагу на бік темних. Але… до Данела повертаються сумніви і совість (не сіло, не впало), він закохується в дівчину, з'являються сумніви, прокидається совість, і після довгої розмови з писарем Батька, замаскованим під бомжа у парку, Аввалон вбиває Данела неопалимою купиною, та Данел, конаючи, приховлює за собою темну душу, - і за цей вчинок його забирається до раю. І у фіналі ми бачимо Бога, замаскованого під байкера.
Фух.
Післясмак, наче картону пожував. Ще й напхано моралізаторством і спробами філософствувати на релігійні та загальнолюдські теми.
І ще один величезний мінус книги: усі герої розмовляють однаково. Якби я слухала аудіокнигу, начитану одним диктором, і повипускати авторські ремарки “сказав Данел”, “сказав Аввалон”, “сказав священник” - я б ні за що не розібрала б хто з них де говорить.
На жаль, як на мене, це - халтура. Роман, який написаний першим, але виданий сьомим (чи восьмим) - ок. Але між "пробою пера" і виданням пройшов значний проміжок часу, людина вдосконалювалася. І варто було пройти по цьому твору з набутим досвідом: додати мотивації, вполювати хитре звірятко "обгрунтуй", вигадати персонажам мовні маски, - причепурити текст, як замурзане дитя перед приходом гостей. А так - маємо, шо маємо :(
Displaying 1 - 19 of 19 reviews