What do you think?
Rate this book
Микола Джеря
Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу — протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не помічали його попередники. Реалізм його набув нових якостей. Нечуй-Левицький був новатором у вирішенні теми бунтарства. Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відобразив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не лише піднявся проти поміщика-кріпосника, а й протестував проти антинародних законів, що принесла з собою так звана «воля».
139 pages, ebook
First published January 1, 1878
3 people are currently reading
87 people want to read
About the author
Іван Нечуй-Левицький
65 books37 followersУкраїнський прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
September 30, 2024
Читати було морально важко, хоча й навіть тут знайшлось місце гумору (сімʼя Посмітюх, осавул і тп). Чудовий нарис, який, на мою думку, зі збільшенням деталізації та драматизму міг би стати ще кращим романом.
January 23, 2020
Микола Джеря - повесть не захватывающая и не особо увлекательная. В ней идет речь о сбежавшем крепостном, о его блужданиях и, по отмене крепостного права, возвращении домой.
Но. Повесть оказалась безумно интересной с другой точки зрения.
Во-первых, подробные и очень красочные описания сёл и их жителей - от зеленых деревенек полесья до желтых выжженных степей Херсонщины, от бессарабских поясов до полтавских платков - с первой страницы и до последней казалось, что я нахожусь в таком себе книжном Пирогово. Правильно сказали в аннотации к книге - автор вырисовывает пейзажи словно кисточкой.
Сюда же относится и изложение порядков и уклада в деревнях, а также самой сути крепостного права. Впервые я посмотрела на кріпацтво «в действии», а не в виде холодного пересказа на страницах учебников, и, уж поверьте, спектр испытанных эмоций вышел за грани всех написанных мною творів в школе.
Во-вторых, книга разрывала шаблоны. Сколько нам лет твердят, что «Крым ВСЕГДА принадлежал России», что «Одесская область - ЧИСТО русскоязычная местность», и вот в повести 19-го века Одещина изображена как обычный украинский регион. Со своими политическими особенностями и колоритом, но украинский. Да и связь с Крымом упоминается достаточно часто, чтобы не забывать - он рядом. Словом, я вспомнила, что нынешние политические настроения - результат относительно недавних событий, и что так было не всегда.
И, напоследок, язык. По-хорошему, нужно было бы сидеть с ручкой и блокнотом и записывать все крутейшие слова, которые проскакивали в повести. Украинский всё же замечательный и очень яркий язык, и в плане использования его потенциала Нечуй-Левицький настоящий мастер.
Что касается сюжета, то у меня, конечно, вызвал удивление тот твист, что Микола с целью улучшить жизнь своей жены так расстроил отношения с паном, что ему пришлось сбежать и эээ бросить жену с ребенком на двадцать з гаком лет, но без этого бы и повести не получилось, да?
Но. Повесть оказалась безумно интересной с другой точки зрения.
Во-первых, подробные и очень красочные описания сёл и их жителей - от зеленых деревенек полесья до желтых выжженных степей Херсонщины, от бессарабских поясов до полтавских платков - с первой страницы и до последней казалось, что я нахожусь в таком себе книжном Пирогово. Правильно сказали в аннотации к книге - автор вырисовывает пейзажи словно кисточкой.
Сюда же относится и изложение порядков и уклада в деревнях, а также самой сути крепостного права. Впервые я посмотрела на кріпацтво «в действии», а не в виде холодного пересказа на страницах учебников, и, уж поверьте, спектр испытанных эмоций вышел за грани всех написанных мною творів в школе.
Во-вторых, книга разрывала шаблоны. Сколько нам лет твердят, что «Крым ВСЕГДА принадлежал России», что «Одесская область - ЧИСТО русскоязычная местность», и вот в повести 19-го века Одещина изображена как обычный украинский регион. Со своими политическими особенностями и колоритом, но украинский. Да и связь с Крымом упоминается достаточно часто, чтобы не забывать - он рядом. Словом, я вспомнила, что нынешние политические настроения - результат относительно недавних событий, и что так было не всегда.
И, напоследок, язык. По-хорошему, нужно было бы сидеть с ручкой и блокнотом и записывать все крутейшие слова, которые проскакивали в повести. Украинский всё же замечательный и очень яркий язык, и в плане использования его потенциала Нечуй-Левицький настоящий мастер.
Что касается сюжета, то у меня, конечно, вызвал удивление тот твист, что Микола с целью улучшить жизнь своей жены так расстроил отношения с паном, что ему пришлось сбежать и эээ бросить жену с ребенком на двадцать з гаком лет, но без этого бы и повести не получилось, да?
June 20, 2023
Багато суму, але є і щось позитивне.
Якось не зрозуміло, чому Джеря за 20 років не спромігся повернутись додому та забрати зі злиднів до кращого життя свою дружину та дочку. Чому жив сам для себе без жодних огризінь совісті, не думаючи про свою сімʼю.
Потім, коли він повернеться додому, дізнавшись від дочки про смерть від важкого життя його дружини, він просто щось пробурмотить про долю та спокійно перейде на іншу тему. А потім взагалі заживе гарним вільним життям, так ніби Немидори ніколи не існувало.
Проте варто визнати, він зумів зберегти попри все шлюбну вірність своїй дружини незважаючи на усі спокуси та «перспективи».
Дуже важке життя людей через панщину якось вбивало в них усі почуття та робило їх байдужими та черствими. Що і не дивно за таких жахливих обставин, котрі не на рік чи два, а тривали протягом багатьох поколінь!
Якось не зрозуміло, чому Джеря за 20 років не спромігся повернутись додому та забрати зі злиднів до кращого життя свою дружину та дочку. Чому жив сам для себе без жодних огризінь совісті, не думаючи про свою сімʼю.
Потім, коли він повернеться додому, дізнавшись від дочки про смерть від важкого життя його дружини, він просто щось пробурмотить про долю та спокійно перейде на іншу тему. А потім взагалі заживе гарним вільним життям, так ніби Немидори ніколи не існувало.
Проте варто визнати, він зумів зберегти попри все шлюбну вірність своїй дружини незважаючи на усі спокуси та «перспективи».
Дуже важке життя людей через панщину якось вбивало в них усі почуття та робило їх байдужими та черствими. Що і не дивно за таких жахливих обставин, котрі не на рік чи два, а тривали протягом багатьох поколінь!
May 16, 2023
Надзвичайно трагічний твір про історію декількох волелюбивих кріпаків. Тепер, коли хтось питатиме щось про поневолення українців у 19-му столітті, обов‘язково пораджу цю книгу. Смутно читати, боляче уявляти особисті трагедії головних героїв. Опис краєвидів надзвичайно витончений та детальний, змалювали багато різних регіонів.
Шкода Миколу, який хотів кращого життя для жінки, тому кинув її на 20 років. Шкода Немидору, адже вона сумувала за чоловіком і все чекала на нього. Шкода Любку, яка була позбавлена батькової уваги. Шкода Мокрину, що журилась від нерозділеного кохання. Шкода всіх бурлаків, які жили в нестерпних умовах та гибіли на сахарнях. Шкода наших кріпаків, які постраждали від панщини.
Шкода Миколу, який хотів кращого життя для жінки, тому кинув її на 20 років. Шкода Немидору, адже вона сумувала за чоловіком і все чекала на нього. Шкода Любку, яка була позбавлена батькової уваги. Шкода Мокрину, що журилась від нерозділеного кохання. Шкода всіх бурлаків, які жили в нестерпних умовах та гибіли на сахарнях. Шкода наших кріпаків, які постраждали від панщини.
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 3, 2018
Сумна доля наших людей..
Дай Боже нам кращої зазнати!
Дай Боже нам кращої зазнати!
May 10, 2024
Таке відчуття що це друга частина якоїсь трилогії про смуток й журбу. Маруся 2.0. Микола Джеря.
January 6, 2023
Прочитавши цю книжку в дорослому віці, піймав себе на думці, що написана вона дуже майстерно і читається із задоволенням, попри весь трагізм історії. Багатство художніх засобів при описі сцен дозволяє насолодитися ними, немов картиною. Навряд чи я б зумів, оцінити це в шкільній програмі, а зараз - в самий раз.
June 14, 2024
Колись ця книга пройшла повз мене, як і інші твори автора. Тоді в шкільні роки я не готовий був сприймати класичну українську літературу бо ще не доріс до неї, ще не обсяг всю красоту української мови, та глибини її сюжетів.
Нічого не можу сказати про особливий літературний стиль пана Нечуй-Левицького, в загалі як на мене мова трохи груба, часто-густо автор перескакує події наче на швидкому потягу, а часто навпаки історія тягнеться и тоді він починає детально описувати природу, навколишнє вбрання кімнати тощо. Але не дивлячись на все те автор володіє важливим моментом, вмінням подати історію. Історію яка безумовно зачепить читача за зябра і потягне його в вир смути та туги.
Людські історії бувають настільки трагічні що для інших, в цьому випадку для читачів вони як своєрідна втіха що з ними бороньбоже такого не станеться. Нічого особливого, буває і гірші долі, але нелегка доля Миколи Джері та Немидори це приклад як доля чи то самі люди можуть поламати життя і люди хоч і зостануться живі можуть як в тому кіні бути «переповнені печалі». І такі люди як ходячі мерці будуть жити лише минулим завдаючи при цьому шкоду не тільки собі, а і рідним та близьким, часто дітям, які не розуміють що вони таке зробили щоб їх мамо і тато був подумки далеко від них.
Так люди складні, все із-за того що нам не вистачає любові в той мірі в якій ми її потребуємо. Ми все життя можемо рефлексувати по цьому поводу, що колись нас хтось не кохав так як нам того бажалось, що поставив, наприклад, на перше місце свою гордість, а не любов. Так в цій історії, яв першу чергу вважаю виним Миколу, саме він занапастив не тільки своє життя, а і життя всіх оточуючих рідним і нема йому виправдання ніякого. Навіть те що то була чоловіча гордість, не волелюбний характер не є достатньою причиною для того щоб ламати життя. І отримав він свій біль за діло, тільки інших жаль.
Нічого не можу сказати про особливий літературний стиль пана Нечуй-Левицького, в загалі як на мене мова трохи груба, часто-густо автор перескакує події наче на швидкому потягу, а часто навпаки історія тягнеться и тоді він починає детально описувати природу, навколишнє вбрання кімнати тощо. Але не дивлячись на все те автор володіє важливим моментом, вмінням подати історію. Історію яка безумовно зачепить читача за зябра і потягне його в вир смути та туги.
Людські історії бувають настільки трагічні що для інших, в цьому випадку для читачів вони як своєрідна втіха що з ними бороньбоже такого не станеться. Нічого особливого, буває і гірші долі, але нелегка доля Миколи Джері та Немидори це приклад як доля чи то самі люди можуть поламати життя і люди хоч і зостануться живі можуть як в тому кіні бути «переповнені печалі». І такі люди як ходячі мерці будуть жити лише минулим завдаючи при цьому шкоду не тільки собі, а і рідним та близьким, часто дітям, які не розуміють що вони таке зробили щоб їх мамо і тато був подумки далеко від них.
Так люди складні, все із-за того що нам не вистачає любові в той мірі в якій ми її потребуємо. Ми все життя можемо рефлексувати по цьому поводу, що колись нас хтось не кохав так як нам того бажалось, що поставив, наприклад, на перше місце свою гордість, а не любов. Так в цій історії, яв першу чергу вважаю виним Миколу, саме він занапастив не тільки своє життя, а і життя всіх оточуючих рідним і нема йому виправдання ніякого. Навіть те що то була чоловіча гордість, не волелюбний характер не є достатньою причиною для того щоб ламати життя. І отримав він свій біль за діло, тільки інших жаль.
April 15, 2025
Книга мені дуже сподобалась. Неймовірно колоритно передано українське село, людей, звичаї, традиції, загалом історичний контекст кріпацтва, як люди страждали через нього і безпосередньо як звільнилися. Одночасно з цим немає довгих нудних історій з водою по типу як герої закохалися,(slowburn) чи знайшли одне одного, чи просто нудних непотрібних теревенів. (Друзі вони є, але реально по ділу.) Коротко, класно, лаконічно і водночас дуже різнобарвно. (Обожнюю опис того як Микола спить під грушею, або як люди жнуть у пана. Тоді прямо картинка перед очима вимальовується. Іван ріл вміє). Кохання головних героїв постійно дає про себе знати, але не заважає основному сюжету і подіям. Історія дуже насичена, як на 130 сторінок, з не дуже очікуваним кінцем для мене (через нього я і забрала одну зірочку). Але я дуже задоволена, що все закінчилось на позитивній ноті і автор не обрубав все на трагічному фіналі
January 24, 2024
Interesting. In particular, the fact, that the south of Ukraine was more liberated than the mid and north. So people run away in that direction to live a free life or, in case of the main character, to survive after he caused the problems to his master.
But there is even more interesting question behind the main plot. Is it better to be a rebel and leave the family? Or is it better to suffer, but comply with the existing regime?
Mykola was a rebel. He did not support slavery, injustice, and inequity. But the price he paid... he lived way roo long as burlak, he hadn't seen his daughter for about 20 years. And his mother and his wife suffered from his decision as well.
This book reminds me of "Legends of the Fall". Very strong main character. Much stronger than anyone around can handle.
But there is even more interesting question behind the main plot. Is it better to be a rebel and leave the family? Or is it better to suffer, but comply with the existing regime?
Mykola was a rebel. He did not support slavery, injustice, and inequity. But the price he paid... he lived way roo long as burlak, he hadn't seen his daughter for about 20 years. And his mother and his wife suffered from his decision as well.
This book reminds me of "Legends of the Fall". Very strong main character. Much stronger than anyone around can handle.
March 24, 2023
Побутово-соціальна драма і про те як панщина і матеріальна залежність принижує людську гідність і породжує проблеми як в суспільстві, так і в сімʼї.
Мабуть, в контексті сьогодення Микола міг би блукати з дружиною по світу, а не лишати її одну вдома зі старою матір'ю і дитиною напризволяще. Але тоді це був би пригодницький роман, а не трагічна повість.
Через те, що акценти тут на жорстоку експлуатацію заробітчан, їх спроби протестувати та зруйновані долі то читати дуже сумно, але повноцінно співчувати Миколі не вийшло.
Дуже красивий опис природи особливо тогочасної Бессарабії.
Мабуть, в контексті сьогодення Микола міг би блукати з дружиною по світу, а не лишати її одну вдома зі старою матір'ю і дитиною напризволяще. Але тоді це був би пригодницький роман, а не трагічна повість.
Через те, що акценти тут на жорстоку експлуатацію заробітчан, їх спроби протестувати та зруйновані долі то читати дуже сумно, але повноцінно співчувати Миколі не вийшло.
Дуже красивий опис природи особливо тогочасної Бессарабії.
August 19, 2023
Що б хто не говорив про «сумну та нудну» українську літературу, вона завжди була і буде важливим спадком українців. Ми маємо читати та пам'ятати, які були наші предки й що їм довелося пережити. А щодо книги: вона чудова. Можливо, я не зовсім підтримую деяких героїв, але все одно кожен з них має власну думку та мотивацію, що робить цей твір унікальним та важливим.
June 23, 2019
Містичний реалізм, канонічний опис природи і людей, вишукана мова. Наратив час від часу потребує доопрацювання.
November 27, 2022
Давно не бачила таких прекрасних описів пейзажів😍 Водночас, було дуже шкода наш народ - і чоловіків і жінок, які проводили в стражданнях і тяжкій праці своє життя поколіннями😢
February 11, 2025
Насолодилась читанням
May 2, 2023
Ще один шедевр класичної української літератури про побут та важку долю українських селян
Displaying 1 - 17 of 17 reviews