Скоріше так, чим ні. Початок роману виявився для мене дещо сухим, не могла призвичаїтися до стилю написання, зустрічалося багато дуже простих і коротких речень. Життя на островах, на яких чоловіки займалися ловлею омарів, здавалося яким-то похмурим, але поступово "втягнулася" в читання і вже з цікавістю спостерігала за розвитком сюжетних ліній. Доволі атмосферно, нічого раніше не знала про ці острови штату Мен і взагалі про те, як треба ловити омарів. Поступово дізнавалася про сімейні перипетії родини головної героїні Рут- історію життя її бабці, матері...
Взагалі Елізабет Гілберт вже в цьому дебютному романі вдалося колоритно виписати характери своїх персонажів (і це справді та Елізабет Гілберт, яка написала "Їсти, молитися, кохати"...), багато гумору, іронії, якоїсь життєвої мудрості. На мою думку, образ Рут не розкрито до кінця; так, вона нарешті(!) взяла себе в руки, вірніше сказати, все в свої руки і добилася успіху, але куди поділися 6 років її життя? Хотілося б дізнатися більше подробиць саме про цей її шлях...
Я не знаю, кому я симпатизувала найбільше в цьому романі, не скажу, що саме Рут, можливо, місіс Поммерой? Ще раз повторюся, що герої різнохарактерні , їх немало в оповіді і мені було цікаво за ними спостерігати.
Взагалі роман сподобався, з таким історичним зануренням у співіснування двох (повторюсь) островів, мешканцям яких, можливо вдасться врешті решт порозумітися... За великим рахунком, мені здалося, що саме острови і є головними персонажами роману...