Якось взагалі, чесно кажучи, ніяк. Сюжет починається на 55 сторінці з 82х, і автори не завдають собі клопоту зробити хоч якусь інтригу навіть тоді, коли він вже почався (я росла на дитячих детективах, мені є з чим порівнювати). При цьому нема й дрібних знахідок, які компенсували б відсутність сюжету решту часу - власне, на мій хлопський розум знахідки дві:
1) ст. 41 - герой висить на дереві і ось-ось упаде, всі за нього хвилюються.
Нарешті Повз не витримав:
- Я вирішив! Відходьте! Я стрибаю! ... Я більше не можу триматися! Якщо не стрибну, то впаду!
- Правильно! - пробурмотіла Мартіна. - Стрибати краще, ніж падати!
2) Одна героїня пояснює, чому зниклу картину не могли викрасти кажани:
- Картина їм просто не потрібна. Коли лилики не літають, вони висять вниз головою і тому бачать усе догори ногами. В них зовсім інше бачення світу. Вони навіть не могли б зрозуміти, що там намальоване море.
- А якщо перевернути картину? - припустила Ержіка.
- Це нонсенс! Тоді море виллється.
Мені тяжко окреслити, чим зайнято решту сторінок, але там немає ані опуклих характерів героїв, ані сюжету.