Дебютна збірка нарисів журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка. Це кількадесят текстів, у яких автор проводить нас реаліями війська країни, яка перебуває в стані війни. Кожен нарис має коротку назву з трьох літер, значення й важливість яких в екосистемі українського війська розкриває автор.
Якщо ви побоюєтеся читати книжки про нинішню війну, бо вибираєте свою квоту екзистенційного жаху й безнадії вже з новин, то "Все на три літери" беріть сміливо, вони не про жах як такий, а про хаотичне, абсурдне, героїчне життя, яке триває серед жаху. Війна - це, звісно, пекло, але Дмитро Крапивенко в цих автобіографічних замальовках виступає уважним і дотепним етнографом його кіл. Словник трилітерних понять (умовно, від МПЗ до мату чи, скажімо, бога) - як розмовник між тими, хто стримує наступ пекла, і тими, до кого воно завдяки цьому ще не докотилося (наприклад, не знала, що абревіатура ЛБЗ в ходу здебільшого серед цивільного населення), з дуже живими, подекуди зворушливими, подекуди бісючими (бо всі люде) портретами тих, з ким він зустрівся на службі - і з відступами про те, як з 90-х змінювалися й уявлення про армію в Україні, і ця сама армія, власне кажучи, також.
Такий виробничий твір, де виробництво - армія. Не знаю як це оцінювати. Як оцінити чужий досвід, тим більш військовий? Написано достатньо жваво. Непогано б було почитати перед твардохівським Null.
Беріть, хороша. На цьому відгук можна завершити, але принаймні короткі враження зафіксую.
Дмитро в цивільному житті був журналістом і редактором, це відчувається в стилі. Тут не буде філософських роздумів, сентиментів, а буде фактаж, конкретика, дохідливо й іронічно розказані історії, які підкріплюють кожну тему.
Ще цікавий момент. Я не знаю, що прочитаю в інших авторів (планую декількох найближчим часом), але досвід Дмитра цікавий і тим, що його батько — військовий, і автор досить влучно проводить поколіннєві паралелі.
Чому «три літери» — здогадатися легко. Багато ключових військових абревіатур (починаючи із ЗСУ й АТО), а також ключові слова (бій, тил тощо) — вміщаються у три букви.
В якийсь момент я подумала, що цю книгу треба радити всім, хто збирається йти у військо. Ось, наприклад, на курсі Прометеуса «Військова підготовка» просто ставити її в обов’язкове читання.
Якщо слідувати ідеї книги, то її можна описати трьома літерами - топ. "Усе на три літери" далека від графоманства, водночас наповнена смішними і трагічними життєвими історіями, пов'язаними зі службою та війною. Для цивільних вона буде цінною можливістю трохи краще зрозуміти армію зсередини, для військових - рефлексією над ситуаціями, в яких неодноразово доводилось бувати. Книга легко читається і це ще один великий плюс, коли на вдумливе та глибоке читання не вистачає часу.
Дуже життєва і смішна книжка про цей етап війни. Вірніше про життя людини, яка приєдналася до Сил оборони в 2022 і описує армію з середини, очима цивільного журналіста.
Місцями дуже смішно, місцями дуже сумно, але цікаво від першої до останньої сторінки.
Цю книгу порадила Богдана Романцова, страшенно їй за це вдячна)) Дуже щира книга... автор намагається бути об'єктивним, тож тут ви побачите різні погляди на певну тему, описану словом з 3 літер (часто це абревіатура). Тут немає геройського пафосу, але й чорного песимізму теж немає... Тут багато поваги до ЛЮДИНИ.
Мені важко оцінювати книги про війну, тим паче написані військовими... Дякую автору за можливість це писати.
Хороша, чесна книжка з відвертими думками, без зайвого пафосу. Вважаю її доволі корисною для людей, які не дуже наближені до війська. Але не тільки для таких, звісно
Назвемо це “військовою белетристикою”, написаною крізь призму трибуквених навколовійськових абревіатур. Не те, щоб ці, загалом не пов’язані між собою якимось сюжетом, тексти дуже сильно вражали (на жаль, сучасного українця важко вразити), – у них немає карколомних сюжетів, емоційних саспенсів, філософсько-екзистенційних самозаглиблень чи оскомного патосу, але в них точно є опис і підказки до переживання нашого “духу часу”, яке згодом стане міцною опорою для ретроспективного психоаналізу цілої нації в стані війни.
Дмитро чесно відрефлексував сам і дав можливість зробити це всім нам – кожному у свій спосіб і глибину. І це непогана рефлексія, де кожен може знайти свій куточок: військові потягнуть прикола із знайомих затягів, цивільні зітхнуть, похитають головою, іноземці округлять очі й вжахнуться нормальності ненормальності реальності. Вітаю – ми всі всередині перверзійного вайбу переддня Третій світової.
Книга-екскурс у життя військових. Сподобалась концепція “трьох літер” — чудовий спосіб пояснити цивільним сенс військових абревіатур. Автор, немов дух Різдва, водить нас різними станціями: з нуля до тилу, з ППД до моргу. Очима військових він показує побут, розповідає про побратимів, керівництво і виклики. Крапивенко говорить про гідність і почуття відповідальності перед полеглими воїнами. Він також наголошує на необхідності працювати разом. І, що важливо, нагадує: після повернення з війни — можна й треба надолужувати життя, залишене на паузі.
Цікава книжка про військо очима військового. Хотілося б, щоби таку книжку прочитали ті, хто знаходять тисячу причин не ставати до лав Сил Оборони України. ___ Мій чоловік — ветеран — почав читати цю книжку і не зміг дочитати до кінця. Сказав, що дуже тригерить.
Хороша книжка: сухувата, але чесна. Про людей на війні, про війну, але і про життя взагалі. Відчутно, що автор багато що недоговорює, але те, що пише, для нього важливо, і допомагає зрозуміти-побачити-усвідомити це і нам