Дебютна збірка нарисів журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка. Це кількадесят текстів, у яких автор проводить нас реаліями війська країни, яка перебуває в стані війни. Кожен нарис має коротку назву з трьох літер, значення й важливість яких в екосистемі українського війська розкриває автор.
Якщо ви побоюєтеся читати книжки про нинішню війну, бо вибираєте свою квоту екзистенційного жаху й безнадії вже з новин, то "Все на три літери" беріть сміливо, вони не про жах як такий, а про хаотичне, абсурдне, героїчне життя, яке триває серед жаху. Війна - це, звісно, пекло, але Дмитро Крапивенко в цих автобіографічних замальовках виступає уважним і дотепним етнографом його кіл. Словник трилітерних понять (умовно, від МПЗ до мату чи, скажімо, бога) - як розмовник між тими, хто стримує наступ пекла, і тими, до кого воно завдяки цьому ще не докотилося (наприклад, не знала, що абревіатура ЛБЗ в ходу здебільшого серед цивільного населення), з дуже живими, подекуди зворушливими, подекуди бісючими (бо всі люде) портретами тих, з ким він зустрівся на службі - і з відступами про те, як з 90-х змінювалися й уявлення про армію в Україні, і ця сама армія, власне кажучи, також.
Такий виробничий твір, де виробництво - армія. Не знаю як це оцінювати. Як оцінити чужий досвід, тим більш військовий? Написано достатньо жваво. Непогано б було почитати перед твардохівським Null.
Якщо слідувати ідеї книги, то її можна описати трьома літерами - топ. "Усе на три літери" далека від графоманства, водночас наповнена смішними і трагічними життєвими історіями, пов'язаними зі службою та війною. Для цивільних вона буде цінною можливістю трохи краще зрозуміти армію зсередини, для військових - рефлексією над ситуаціями, в яких неодноразово доводилось бувати. Книга легко читається і це ще один великий плюс, коли на вдумливе та глибоке читання не вистачає часу.
Дуже життєва і смішна книжка про цей етап війни. Вірніше про життя людини, яка приєдналася до Сил оборони в 2022 і описує армію з середини, очима цивільного журналіста.
Місцями дуже смішно, місцями дуже сумно, але цікаво від першої до останньої сторінки.
Цю книгу порадила Богдана Романцова, страшенно їй за це вдячна)) Дуже щира книга... автор намагається бути об'єктивним, тож тут ви побачите різні погляди на певну тему, описану словом з 3 літер (часто це абревіатура). Тут немає геройського пафосу, але й чорного песимізму теж немає... Тут багато поваги до ЛЮДИНИ.
Мені важко оцінювати книги про війну, тим паче написані військовими... Дякую автору за можливість це писати.
Хороша, чесна книжка з відвертими думками, без зайвого пафосу. Вважаю її доволі корисною для людей, які не дуже наближені до війська. Але не тільки для таких, звісно
Книга-екскурс у життя військових. Сподобалась концепція “трьох літер” — чудовий спосіб пояснити цивільним сенс військових абревіатур. Автор, немов дух Різдва, водить нас різними станціями: з нуля до тилу, з ППД до моргу. Очима військових він показує побут, розповідає про побратимів, керівництво і виклики. Крапивенко говорить про гідність і почуття відповідальності перед полеглими воїнами. Він також наголошує на необхідності працювати разом. І, що важливо, нагадує: після повернення з війни — можна й треба надолужувати життя, залишене на паузі.
Цікава книжка про військо очима військового. Хотілося б, щоби таку книжку прочитали ті, хто знаходять тисячу причин не ставати до лав Сил Оборони України. ___ Мій чоловік — ветеран — почав читати цю книжку і не зміг дочитати до кінця. Сказав, що дуже тригерить.