Мандрівниця Олена Бондаренко стала третьою жінкою у світі та першою українкою, яка пройшла Карпати теренами чотирьох країн. За 108 днів у соло-поході вона подолала понад 2000 кілометрів і більше сотні двотисячників, зустрічала ведмедів, ночувала в наметі поряд з дикими тваринами, у покинутих будівлях та курних колибах.
Авторка детально описує планування маршруту, необхідне спорядження та розрахунок запасів їжі на довгі дистанції. Олена щиро розповідає про людей, яких зустрічала, і про те, як цей похід став для неї шляхом до глибшого розуміння себе самої.
Щоб вирушити в дорогу, треба знайти шлях. Шлях, хоч як парадоксально, не лежить прямо під ногами. Шлях спочатку народжується як ідея.
ця історія – гідна суперниця популярній Wild, тільки більш доросла, виважена і ближча до нас. пані Олена дуже цікаво розповідає про свої пригоди, зустрічі з місцевими і ведмедями, роздуми та інсайти, що подарував їй шлях. мені дуже імпонує і сама авторка, і її погляди та сприйняття світу, тому проковтнула цю розповідь із величезним задоволенням ❤️🔥
108 днів в поході - це мрія і складне випробування)
Насолоджувалась розповідями авторки і коливалась на горах Карпат. Дуже сумую за українським Карпатами, тому частина про Україну була найбільш тою на яку чекала.
Деякі частини в книзі були ніби поспіхом описані. Хотілось би ще більше рефлексії почути про цей досвід✨
Відкриттям було багато про Румунію.
Збагатилась на наповнилась читаючи книжку. Це відчуття після прочитання для мене - 5ка!
Мені стало цікаво прочитати цю книжку, тому що я усвідомлюю, що сама б не наважилась, по-перше, на таку тривалу мандрівку, а по-друге – соло. В результаті мені сподобались історії зі Шляху, особливо моторошні розповіді про ведмедів, порівняння Карпат в різних країнах, поради щодо того, що варто брати з собою і як планувати маршрут. Попри це, мені взагалі не відгукнулась манера написання, оскільки вона здалася досить поверховою.
Надто дорога книга. Після прочитання буде важко зупинити себе від купівлі спорядження для наступного походу. У мене не вийшло, тож тепер я шукаю спальник на додачу до палатки з матрацом.
Книга надихає жити повніше, в ній міститься дещо корисна інформація, історичні довідки, цікаві історії з життя авторки. Мені подобається таке різноманіття.
Хотілося б тепер книги про походи, суто практична інформація. Бо палатка в мене є, а далі що з нею робити?
безкінечно захоплююсь людьми, які ходять в автономні походи, а ще більше захоплююсь жінками, які ходять соло. і хоча я вже давно ходжу в гори і не з чуток знайома з пригодницьким туризмом, пані Олена описала прям всі мої страхи в дорозі: ведмеді та інші дикі звірі, відсутність води, неочікувані проблеми зі спорядженням та не завжди привітні люди. але є й інша сторона мандрівки, де довіряєш всесвіту і береш те, що дає дорога, приймаєш рішення по ситуації, насолоджуєшся перебуванням у природі, приємними знайомствами і бачиш як можеш те, у що раніше було складно повірити.
дуже сподобалась цитата в кінці книги: "...підіть додому пішки, вдивляючись в світ. Гарантую, ви дійдете цікавішою людиною".
Після триденного походу побігла у франківський Сенс по книгу. Історія — суцільна насолода та натхнення не розпаковувати рюкзак, а вертатися чимскоріше в Карпати!
Кожен шлях учить чогось нового. І так виходить, що після одного амбітного досягнення хочеться ще амбітнішого. Хоча зараз найбільша моя проблема — злізти з годівнички.
Дуже багатошарова історія, за чим би ви не прийшли — обділеним не будете: тут і про силу пригоди, і про підготовку (по спорядженню і психологічну), і про самоту та кайф від неї, і про жіноче старіння, і про людське добро, і про біду джипінгу, і навіть про грайливого Дмитра Павличка!!!
Це було прекрасно. Живий щоденник-подорож, я аж сама перенеслася в Карпати, крізь Словаччину, Україну, Румунію. Написано просто і без вихвалянь, хоча авторка реалізувала неймовірний виклик самі собі! Дуже надихає.