Перенесімося на кілька десятиліть тому… Ну от як Ґін Ґото з її непомірними амбіціями та сумнівним походженням отримала владу над усім Куґе?
Ці події спровокували все…
Новий том моторошного «Ґаннібала» розкриє походження страшного прокляття, що нависає над гірським селом і досі… А почалося все з того, що Ґін Ґото була готовою на все заради власних цілей… Навіть ізжерти…
Десятий том «Ґаннібала» Масаакі Ніномії — це справжній удар під дих, шокуючий і безжальний. Якщо попередні частини лише натякали на морок, що століттями гноїться під поверхнею гірського села, то тут автор рве цю завісу, змушуючи читача побачити те, що, чесно кажучи, краще б ніколи не знати.
Ніномія повністю переносить нас у минуле, зосереджуючи всю увагу на витоках трагедії, на тих перших кроках, коли в серце Куґе просочилася отрута. Ми стаємо свідками становлення Ґін Ґото, дівчини, яка від самої юності несла на собі тягар принижень, насилля і відчаю. Але замість того, щоб зламатися, вона перетворила свій біль на щось спотворене й хижо сильне. Її зустріч із Масамуном, місцевим жерцем, розкриває не лише сектантські корені майбутнього прокляття, а й механізми влади, що роками тримали село в страху.
Читати це важко. Автор не шкодує деталей і не боїться показувати жах у всій його оголеній, брудній природі. Подекуди здається, що він навмисне переходить межу: у сценах насильства, у гротескній еротизації влади, у образі «маніпулятивної спокусниці», який викликає суперечливі почуття. І все ж… ця подорож у минуле настільки потужна, що неможливо відірватися. Ти ненавидиш все, що відбувається, але водночас не можеш відвести очей.
Цей том є немов рана, яку роздирають знову й знову. Він шокує, викликає огиду, співчуття й лють. Але він робить саме те, що має робити хороша історія жахів: змушує нас дивитися у темряву, від якої хочеться відвести погляд. Після фінальної сторінки залишається тільки одне відчуття. Нас ще чекає купу жаху.
10-й том не менш, чудовий ніж попередній. Тут почалась передісторія селища Куге, про яку почали розказувати у попередьному, 9-ому, томі. Цікаво, натуралістично та жорстоко показані відносини у родини Ґото два покоління тому.
Ce tome-ci se concentre sur la passé de Gin et whooo les horreurs, elle a eu une vie absolument affreuse. Je veux rien spoiler mais eurk. C’est terrible.
This volume presents Gin's youth and it was totally horrible. Probably well written but I wanted to vomit during half the book (or burn people, depending on the mood). Horrible.
Je disais dans le tome précédent que l’auteur parvenait avec talent à rester sur une ligne de crête. Je serai moins assurée dans mes propos cette fois, trouvant cette fois qu’il a peut-être basculé dans l’outrancier facile.
Tout d’abord, apprécions ce tome consacré à un épisode clé du passé des Goto : la rencontre entre Gin et Masamune, le prêtre. En revenant dans le passé de Gin et des Goto, c’est à nouveau toutes nos idées sur les relations entre cette famille et les villageois qui sont bousculés. Un va-et-vient incessant qui certes tient en haleine mais commence aussi à être lassant et routinier, car dès qu’on pense avoir cerné la chose, une nouvelle info vient tout changer.
Je ne suis donc pas sûre d’avoir vraiment apprécié cette incursion dans le passé. J’ai aimé découvrir l’ancienne Gin et l’origine de Shirogane, avec potentiellement les raisons de son trouble si marqué. Je suis en revanche plus dubitative face au déversement de violence et de luxure conduisant à tout cela et l’image de la femme « tentatrice » et « manipulatrice » que cela véhicule encore, reprenant un vieux cliché bien puant. Je suis partagée, d’un côté je me dis que ça illustre bien d’anciennes mentalités et que c’est peut-être pour ça que cela a été fait, d’un autre je me dis que j’en ai un peu marre de ce cliché sexiste qui revient sans cesse.
Malgré tout, l’auteur a du talent, car tandis que je détestais ce qu’il faisait du personnage de Gin, cette jeune femme maltraitée depuis l’enfance, violée, soumise, battue, je restais fascinée par sa force et son envie de renverser la table, de se venger et de mettre tous ces hommes au pas. C’était très puissant. Je ressens certes plein d’incohérence de partout dans les réactions de ces hommes, dans sa famille, dans le village et surtout dans le présent, mais ça me donne d’autant plus envie de savoir comment on en est arrivé là, comment on a pu basculer au point que c’est elle qui commandait et effrayait tout le monde, comment elle a pu mettre en place ce culte envers son fils.
Des mécanismes décidément toujours aussi fascinants. Une violence omniprésente qui prend à la gorge et ne nous lâche pas. Une folie de pire en pire et des personnages effrayant pour cela des deux côtés. Cette plongée dans le passé aura été rude. Je ne suis pas fan de bien des choix mais je reconnais l’efficacité de l’auteur pour conter et mettre en place tout cela et nous marquer d’un fer rouge. L’attente jusqu’aux derniers tomes va être terrible.
Тепер трохи про минуле, де село Куге - все така ж громада небезпечних довбограїв, але деяке довбограйство може здивувати навіть самих прибитих особин. Коли таким селянам заходить щось у діряву макітру, то драми вистачить на кілька поколінь, щоб і майбутньому було чого страждати. З конфліктами між різними родинами. З купою насильства та жертв. Цікаво, чи стане комусь духу колись копнути якесь українське село з цікавими таємницями? Поки що тішу себе думкою, що Куге - це вигадка. Вигадка ж? Так?! Такого ж не може бути?
Переклад. З ним щось сталося. Він хоч і сприймається легко, але русизмів забагато, наче хтось дуже поспішав.
А я все думав куди подівся 18+, а він виходить якраз у цьому томі ледь не весь зібраний. Щодо сюжету, то думаю це ледь не єдиний формат, де можна отак посеред серії почати розказувати передісторію і це буде цікаве та не біситиме. Звісно, пояснюється це просто - основний сюжет невибагливий і будь-які цікавинки тільки вітаються, навіть якщо це флешбек на цілий том а то й більше.