What do you think?
Rate this book
Складно. Слова війни та любові
Як написати про війну і любов, втрати і віру? Тільки щиро. Лишивши бронзований лоск новинам і реквіємам, авторка простими словами говорить про дійсність, у якійми живемо.
Саме так складаються вірші з надзвичайно глибокою серцевиною. Вірші, сенси в яких пробирають до кісток, бо промовляти їх буває складно, але необхідно.
Саме так складаються вірші з надзвичайно глибокою серцевиною. Вірші, сенси в яких пробирають до кісток, бо промовляти їх буває складно, але необхідно.
- GenresPoetry
104 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
1 person is currently reading
8 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
December 26, 2025
Щемка і ніжна хроніка буремного 2022-го, з відлуннями минулого й майбутнього.
January 5, 2026
Як зазначено в передмові, ця книжка - свідчення часу. Тут багато поезії про російсько-українську війну (час написання якої не обмежується періодом повномасштабки, тут є тексти мілітарної тематики й із 2019, і з 2020, і з 2021 року); також можна знайти кілька перекладів та адаптацій англомовних пісень, інтимну й філософську лірику. Здебільшого тексти Саші Кладбіщє - силабо-тоніка, позначена впливами музичної діяльності мисткині, але також є кілька білих віршів. Ці вірші - відверті, емоційні, зрозумілі, мають потенціал знайти відгук у широких читацьких колах.
June 18, 2025
декому краще вдаються вірші, декому пісні 🤐.
December 9, 2025
3,5/5 ⭐
«Ми колись у вікно виставляли свічки, а тепер виставляєм рушниці.»
«Сонце ховається, темрява дім закутує, тануть вогні у тумані на тому березі.
Як у чистилищі кожен своє спокутує, може, колись і за лютим
настане
березень.»
«Я умію дивитися злу в лице.
І терпіти біль. І прощати зраду.
Я умію іншому дати все.
А собі не знаю, як дати раду.»
«І він каже - все просто, реально. Все дуже просто.
Можна навіть вмістити в єдиний рядок короткий.
«Просто ті, кого любимо, вартують нашої смерті».
Власне, в цьому і є вся ідея і Символ Віри.»
«Буде гаряче і нестерпно,
та кожен із нас уміщатиме без зусиль
усі ці великі й дрібні і важливі речі.
Хоча це не те, щоби сильно тамує біль, —
любов назавжди буде більша від порожнечі.»
«Ми колись у вікно виставляли свічки, а тепер виставляєм рушниці.»
«Сонце ховається, темрява дім закутує, тануть вогні у тумані на тому березі.
Як у чистилищі кожен своє спокутує, може, колись і за лютим
настане
березень.»
«Я умію дивитися злу в лице.
І терпіти біль. І прощати зраду.
Я умію іншому дати все.
А собі не знаю, як дати раду.»
«І він каже - все просто, реально. Все дуже просто.
Можна навіть вмістити в єдиний рядок короткий.
«Просто ті, кого любимо, вартують нашої смерті».
Власне, в цьому і є вся ідея і Символ Віри.»
«Буде гаряче і нестерпно,
та кожен із нас уміщатиме без зусиль
усі ці великі й дрібні і важливі речі.
Хоча це не те, щоби сильно тамує біль, —
любов назавжди буде більша від порожнечі.»
May 18, 2025
Майстерно, щемко, життєво, дуже про нас й нашу епоху.
September 22, 2025
Торкає саме серце
May 3, 2025
Ну що? Тут така справа - ми знайомі з Сашею років з двадцять. Не близько, але щось таки важать ці роки, протягом яких ти зі своєї відстані спостерігаєш за розвитком людини, її трансформацією - особливо коли це людина незвична й творча. Це будуть мої слова любові до Саші. Під час війни.
Але спочатку я мушу віддати належне колезі. Ця збірка прекрасна у всьому. Неможливо оминути увагою неймовірно стильні й доречні ілюстрації талановитого художника WKODA, який став справжнім відкриттям для багатьох і чиї роботи нині прикрашають книжки й музичні альбоми. Малюнки лаконічні, місцями майже мінімалістичні - і саме цим ідеально доповнюють вірші, не відволікаючи, вони балансують, підсилюють. Технічно це неймовірна робота, суцільне естетичне задоволення.
Ну а тепер про поезію. Багато віршів мені вже були знайомі з постів авторки - це спогади крізь роки. Я завжди зупиняюся, коли бачу у стрічці новий її вірш, ще з тих часів, коли частина звучала іншою мовою. Але збірка починається з мого, певно, улюбленого вірша Саші за весь цей час. Колись, у 2020-му, якщо довіритися вказаній даті, цей текст став для мене справжнім відкриттям, бо вперше подарував мені слова, що настільки точно передавали моє ставлення до України, що сформувалося після Революції Гідності. «Не через твою вроду, а через те, ким я з тобою став». Сашо, дякую тобі за нього.
Читати мені захотілося о третій ночі того самого дня, коли книга до мене приїхала. Хотілося просто зазирнути, але закрити її мені не стало сил, аж поки не перегорнула останню сторінку. За цей короткий час я пережила весь спектр емоцій - від скорботи й жалю до ненависті й праведного гніву, а далі - до спокою, прийняття, і до щирої любові. Любові до всіх нас, до цієї землі. Любові, що обов’язково має перемогти у кінці.
Книга поділена на сім частин, у кожній - вірші, об’єднані спільною темою, сенс якої легко вгадати з назви. Перша - «Листи з безодні» - вся про велику війну. Тут поміж бойових маршів - слова скорботи, ця сама безодня чи порожнеча, що надто точно описує війну. Але й присвяти волонтерам, слова підтримки, вірші про тих, хто не здається. Особливо хочу згадати вірш про татуювання, який добре пам’ятаю ще з соцмереж - приклад дуже точно переданої ідеї й глибокого контексту в такій стислій формі. Особливо люблю його красивий фінал - він емоційно добиває читача в гірко-солодкий спосіб. Це сильний початок.
Друга частина - «Сирени та стіни» - про досвід цивільних у тилу, що є мені близьким. Тут про страх, який просто лишаєш позаду. Про сльози через неосяжну несправедливість до пухкого коточка, що просто живе й не знає, за що з нами так. Про лють, про бажання зробити все можливе, щоб повернути спокійне мирне життя, боротися за себе й за тих, кого вже немає. Про мій Київ. І про лютий, після якого все одно настане березень.
Третя - «Дорога з квітів» - це своєрідний меморіал. Починається з Революції Гідності, далі - «Герої вмирають», яку заспівала Стасік, яку я не можу слухати, бо вона розриває мені серце. Тут і присвята Ромі Ратушному. Щемкі, болючі слова, які сповнюють жагою до помсти - бо це неможливо пробачити.
Четверта - «Викреслені імена». Я очікувала ще скорботи, але тут не про це. Тут - про віковічну боротьбу. Про катів українського народу, які століттями намагаються стерти нас, але знову й знову ламають свої гнилі ікла. Про наволоч, яка вбиває найкращих, але все одно не може знищити нас. Ми знову постаємо. Ми доведемо падіння імперії до кінця. Я дуже сподіваюся - ще за нашого життя. Тут - не про тих, кого хочеться пам’ятати, а про те, що забувати не можна. Ворог є. І поки він є - соромити, висміювати, принижувати його - це свята справа. Але треба завжди пам’ятати: знищення вільних людей - сенс їхнього існування. Ми маємо знищити їх першими.
П’ята частина - «Символи віри». Мабуть, вона мені найменш близька, бо я не релігійна людина. Але навіть тут знайшлося щось моє. Починається все з чудового перекладу вже класичної «Алілуя» Коена, далі - небанальний погляд на постать Ісуса, рефлексія на тему Різдва під час блекаутів. Нічого наставницького, нічого, що викликає внутрішній спротив. Тут про віру - і віра може бути дуже різною. Я вітатиму будь-яку, якщо вона допомагає тримати бойовий дух тим, кому це потрібно. Навіть трохи заздрю, якщо чесно.
Шоста частина - «Священний ліс» - ближча мені, порівняно з попередньою. Тут ширший пласт - езотерично-фантастично-язичницькі мотиви. Місцями пробивається глибинна хтонь, десь - пригодницький дух, вітер у волоссі. Багато сильних, насичених образів, яким радіє кожен поважаючий себе поціновувач епічного фентезі або сай-фаю. І водночас - дощ, імла, запах трясовини. Ці тексти - ескапістські по своїй суті, але також читаються, як спроба осягнути повсякденність (таку, яку нікому не побажаєш) крізь призму магічного світосприйняття. Обов’язково повернуся до цієї частини по натхнення.
Сьома частина - «Нескінченна любов» - настільки щира, що авторка тут здається майже вразливою. Але я наполягаю: любов не робить нас слабшими. Любов - це монументальна рушійна сила. Ми живі завдяки їй. Вона спонукає, вона надихає, вона змушує боротися. На тлі болю, терору, смерті й страждань, які принесла велика війна, любов сяє ще яскравіше. Вона в нас - і завдяки їй ми не здамося. Ніколи.
Завершити збірку цією темою було правильним рішенням. Бо це - найважливіше.
І ранні рядки про «за те, ким я з тобою став», і присвяти полеглим, і м’який коточок на підвіконні, і волонтери, і воїни, що стоять за всіх нас - усе це про любов. Передусім про любов.
Вони прийшли вбивати любов, але в них нічого не вийде.
Сашо, це мої слова любові до тебе. Дякую за вірші. За музику. За щирість.
Двадцять років - якось малувато. Давай ще сто.
Але спочатку я мушу віддати належне колезі. Ця збірка прекрасна у всьому. Неможливо оминути увагою неймовірно стильні й доречні ілюстрації талановитого художника WKODA, який став справжнім відкриттям для багатьох і чиї роботи нині прикрашають книжки й музичні альбоми. Малюнки лаконічні, місцями майже мінімалістичні - і саме цим ідеально доповнюють вірші, не відволікаючи, вони балансують, підсилюють. Технічно це неймовірна робота, суцільне естетичне задоволення.
Ну а тепер про поезію. Багато віршів мені вже були знайомі з постів авторки - це спогади крізь роки. Я завжди зупиняюся, коли бачу у стрічці новий її вірш, ще з тих часів, коли частина звучала іншою мовою. Але збірка починається з мого, певно, улюбленого вірша Саші за весь цей час. Колись, у 2020-му, якщо довіритися вказаній даті, цей текст став для мене справжнім відкриттям, бо вперше подарував мені слова, що настільки точно передавали моє ставлення до України, що сформувалося після Революції Гідності. «Не через твою вроду, а через те, ким я з тобою став». Сашо, дякую тобі за нього.
Читати мені захотілося о третій ночі того самого дня, коли книга до мене приїхала. Хотілося просто зазирнути, але закрити її мені не стало сил, аж поки не перегорнула останню сторінку. За цей короткий час я пережила весь спектр емоцій - від скорботи й жалю до ненависті й праведного гніву, а далі - до спокою, прийняття, і до щирої любові. Любові до всіх нас, до цієї землі. Любові, що обов’язково має перемогти у кінці.
Книга поділена на сім частин, у кожній - вірші, об’єднані спільною темою, сенс якої легко вгадати з назви. Перша - «Листи з безодні» - вся про велику війну. Тут поміж бойових маршів - слова скорботи, ця сама безодня чи порожнеча, що надто точно описує війну. Але й присвяти волонтерам, слова підтримки, вірші про тих, хто не здається. Особливо хочу згадати вірш про татуювання, який добре пам’ятаю ще з соцмереж - приклад дуже точно переданої ідеї й глибокого контексту в такій стислій формі. Особливо люблю його красивий фінал - він емоційно добиває читача в гірко-солодкий спосіб. Це сильний початок.
Друга частина - «Сирени та стіни» - про досвід цивільних у тилу, що є мені близьким. Тут про страх, який просто лишаєш позаду. Про сльози через неосяжну несправедливість до пухкого коточка, що просто живе й не знає, за що з нами так. Про лють, про бажання зробити все можливе, щоб повернути спокійне мирне життя, боротися за себе й за тих, кого вже немає. Про мій Київ. І про лютий, після якого все одно настане березень.
Третя - «Дорога з квітів» - це своєрідний меморіал. Починається з Революції Гідності, далі - «Герої вмирають», яку заспівала Стасік, яку я не можу слухати, бо вона розриває мені серце. Тут і присвята Ромі Ратушному. Щемкі, болючі слова, які сповнюють жагою до помсти - бо це неможливо пробачити.
Четверта - «Викреслені імена». Я очікувала ще скорботи, але тут не про це. Тут - про віковічну боротьбу. Про катів українського народу, які століттями намагаються стерти нас, але знову й знову ламають свої гнилі ікла. Про наволоч, яка вбиває найкращих, але все одно не може знищити нас. Ми знову постаємо. Ми доведемо падіння імперії до кінця. Я дуже сподіваюся - ще за нашого життя. Тут - не про тих, кого хочеться пам’ятати, а про те, що забувати не можна. Ворог є. І поки він є - соромити, висміювати, принижувати його - це свята справа. Але треба завжди пам’ятати: знищення вільних людей - сенс їхнього існування. Ми маємо знищити їх першими.
П’ята частина - «Символи віри». Мабуть, вона мені найменш близька, бо я не релігійна людина. Але навіть тут знайшлося щось моє. Починається все з чудового перекладу вже класичної «Алілуя» Коена, далі - небанальний погляд на постать Ісуса, рефлексія на тему Різдва під час блекаутів. Нічого наставницького, нічого, що викликає внутрішній спротив. Тут про віру - і віра може бути дуже різною. Я вітатиму будь-яку, якщо вона допомагає тримати бойовий дух тим, кому це потрібно. Навіть трохи заздрю, якщо чесно.
Шоста частина - «Священний ліс» - ближча мені, порівняно з попередньою. Тут ширший пласт - езотерично-фантастично-язичницькі мотиви. Місцями пробивається глибинна хтонь, десь - пригодницький дух, вітер у волоссі. Багато сильних, насичених образів, яким радіє кожен поважаючий себе поціновувач епічного фентезі або сай-фаю. І водночас - дощ, імла, запах трясовини. Ці тексти - ескапістські по своїй суті, але також читаються, як спроба осягнути повсякденність (таку, яку нікому не побажаєш) крізь призму магічного світосприйняття. Обов’язково повернуся до цієї частини по натхнення.
Сьома частина - «Нескінченна любов» - настільки щира, що авторка тут здається майже вразливою. Але я наполягаю: любов не робить нас слабшими. Любов - це монументальна рушійна сила. Ми живі завдяки їй. Вона спонукає, вона надихає, вона змушує боротися. На тлі болю, терору, смерті й страждань, які принесла велика війна, любов сяє ще яскравіше. Вона в нас - і завдяки їй ми не здамося. Ніколи.
Завершити збірку цією темою було правильним рішенням. Бо це - найважливіше.
І ранні рядки про «за те, ким я з тобою став», і присвяти полеглим, і м’який коточок на підвіконні, і волонтери, і воїни, що стоять за всіх нас - усе це про любов. Передусім про любов.
Вони прийшли вбивати любов, але в них нічого не вийде.
Сашо, це мої слова любові до тебе. Дякую за вірші. За музику. За щирість.
Двадцять років - якось малувато. Давай ще сто.
September 29, 2025
Я плакала, щемко до кісток.
December 30, 2025
Я давно знайома зі віршами Саші, але то були російськомовні вірші. Тоді, у далекі нульові багато хто з нас був російськомовним.
Та ось тепер ми маємо збірку українською мовою, збірку, в яку увійшли вірші, в основном, після 2022 року, після повномасштабного вторгнення.
Це біль, це нерв, це жах, це любов. Це - щем і туга, і ніжність.
У кожному слові - правда, як вона є.
У 2022 році до нас у Че приїздила Ада Роговцева з програмою “З тими, кого люблю”. І зі сцени її донька Катерина прочитала вірш “Ти думаєш, що не вивозиш…”
Плакав увесь зал. Бо це було про кожного з нас, це було в серці кожного з нас.
І це був вірш Саші. Не знаю, хто як, але я і тепер чіпляюся за його рядки:
Ти думаєш, що не вивозиш, але ти вивозиш…
Але ти - вивозиш…
Поезію, а тим більше таку, не можна читати “всю за раз”. І приготуйте носовички. Багато. Тому що кожне слово - про любов, про війну, і нас у війні і любові.
Та ось тепер ми маємо збірку українською мовою, збірку, в яку увійшли вірші, в основном, після 2022 року, після повномасштабного вторгнення.
Це біль, це нерв, це жах, це любов. Це - щем і туга, і ніжність.
У кожному слові - правда, як вона є.
У 2022 році до нас у Че приїздила Ада Роговцева з програмою “З тими, кого люблю”. І зі сцени її донька Катерина прочитала вірш “Ти думаєш, що не вивозиш…”
Плакав увесь зал. Бо це було про кожного з нас, це було в серці кожного з нас.
І це був вірш Саші. Не знаю, хто як, але я і тепер чіпляюся за його рядки:
Ти думаєш, що не вивозиш, але ти вивозиш…
Але ти - вивозиш…
Поезію, а тим більше таку, не можна читати “всю за раз”. І приготуйте носовички. Багато. Тому що кожне слово - про любов, про війну, і нас у війні і любові.
Displaying 1 - 9 of 9 reviews