What do you think?
Rate this book
Хто любов та мужність поєднав. ЛҐБТІК+ ветерани в російсько-українській війні
Ця книга висвітлює маловідомі грані боротьби за свободу та рівність. Авторка документує участь квір-спільноти в захисті України, зібравши свідчення солдатів, медиків, волонтерів і ветеранів, які ризикують життями попри дискримінаційні закони та упередження, щоб зберегти незалежність країни.
Через особисті історії читач занурюється в реалії війни: від спільної боротьби на полі бою до беззахисності перед законом. Це історії захисників, яких держава позбавляє права на родинне щастя.
Це розповіді про прагнення до справедливості. Лише в рівності та взаємоповазі суспільство може вибудувати майбутнє, де кожна людина матиме право бути собою.
Любов переможе.
"Хлопцям в окопах пофіг, що їхній побратим ґей. Їм важливо, щоб він був вправним кулеметником". — Віктор Пилипенко, старший солдат, старший медик роти.
Через особисті історії читач занурюється в реалії війни: від спільної боротьби на полі бою до беззахисності перед законом. Це історії захисників, яких держава позбавляє права на родинне щастя.
Це розповіді про прагнення до справедливості. Лише в рівності та взаємоповазі суспільство може вибудувати майбутнє, де кожна людина матиме право бути собою.
Любов переможе.
"Хлопцям в окопах пофіг, що їхній побратим ґей. Їм важливо, щоб він був вправним кулеметником". — Віктор Пилипенко, старший солдат, старший медик роти.
- GenresWarNonfictionQueer
104 pages, Hardcover
Published April 1, 2025
2 people are currently reading
51 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 16 of 16 reviews
Read
May 13, 2025Це дуже важлива книжка, бо права людини завжди на часі, партнер(к)и військових у одностатевих стосунках юридично вразливі, особливо у випадку найгірших сценаріїв (питання доступу до лікарень, питання спадкування, етц.), а, борючись проти російської експансії, варто також боротися й проти експорту її політичних технологій, зокрема політичної інструменталізації гомофобії (адже за допомогою роздмухування гомофобії в росії накручують антизахідні настрої, мобілізують суспільство на пошук ворогів і т.д. - і нам запозичувати такої фігні і зливатися на цій основі з рускім міром точно не треба).
Коротше, це книжка, яка говорить важливі речі на дражливі теми. Але, крім рівня "що сказано", там дуже крутий рівень "як сказано", я просто в захваті від того, як ця книжка технічно зроблена! Скажімо, світоглядно-лекційна частина (зокрема з порівнянням слабких і сильних сторін авторитаризму, який гомогенізує суспільство, і демократії з її націленістю на розмаїття) запакована в яскраво виписану сценку з ранніх днів повномасштабки, коли в армії зустрілися всі прошарки населення, почали відкривати для себе нові грані існування суспільства, охуїли і взялися виробляти консенсус для співіснування (де головне, звичайно, щоб людина була нормальна й роботу робила, а все інше менш актуально) - "Хата-мазанка в кінці вулиці біля кладовища, в ній живуть шестеро хлопців із зенітного відділення вогневої підтримки. Серед них - один ультраправий прихильник Франсіско Франко і один анархіст-бісексуал з кольоровим татуюванням губки Боба на руці. Я стою на порозі, ми з іншою медичкою прийшли дивитись мультики". Балансування між теорією і сценками з життя, загальниками і людською конкретикою дуже пожвавлює оповідь.
Основу книжки складають розповіді лгбткі+ військових і кількох їхніх не-квірних колег по службі. Мені здається, це страшенно складно - зробити розшифровку усної розповіді, щоб, з одного боку, отримати композиційно цілісний читабельний текст, а з іншого, зберегти індивідуальність і живі інтонації оповідача, і Аліна Сарнацька дуже круто з цим справилася, респондент(к)и звучать максимально по-різному, і всі дуже живі.
От, наприклад, дівчина, яка до приходу в армію працювала ветеринаркою - в неї вся розповідь вертиться навколо пологів у тваринок, у цьому стільки життя, таке все зворушливе: "Свиня не б'є, свиня кусає ... до голови свині я підійду тільки тоді, коли мені потрібно укол колоти після опоросу. Його треба вколоти за вухом. Поросяткам колять в ножку задню, між задньою ножкою і животиком, де складочка". Чи от в іншого респондента геть інша тональність, але так само жива і яскрава: "Як я зрозумів, що бісексуал? Коли у мене в роті опинився член і мені це сподобалось, я здогадався".
Коротше, книжечка коротка, але проговорює важливі теми і віддає данину пошани захисникам і захисницям, яким доводиться вести подвійну боротьбу - і за захист України, і за захист своїх прав у ній.
Коротше, це книжка, яка говорить важливі речі на дражливі теми. Але, крім рівня "що сказано", там дуже крутий рівень "як сказано", я просто в захваті від того, як ця книжка технічно зроблена! Скажімо, світоглядно-лекційна частина (зокрема з порівнянням слабких і сильних сторін авторитаризму, який гомогенізує суспільство, і демократії з її націленістю на розмаїття) запакована в яскраво виписану сценку з ранніх днів повномасштабки, коли в армії зустрілися всі прошарки населення, почали відкривати для себе нові грані існування суспільства, охуїли і взялися виробляти консенсус для співіснування (де головне, звичайно, щоб людина була нормальна й роботу робила, а все інше менш актуально) - "Хата-мазанка в кінці вулиці біля кладовища, в ній живуть шестеро хлопців із зенітного відділення вогневої підтримки. Серед них - один ультраправий прихильник Франсіско Франко і один анархіст-бісексуал з кольоровим татуюванням губки Боба на руці. Я стою на порозі, ми з іншою медичкою прийшли дивитись мультики". Балансування між теорією і сценками з життя, загальниками і людською конкретикою дуже пожвавлює оповідь.
Основу книжки складають розповіді лгбткі+ військових і кількох їхніх не-квірних колег по службі. Мені здається, це страшенно складно - зробити розшифровку усної розповіді, щоб, з одного боку, отримати композиційно цілісний читабельний текст, а з іншого, зберегти індивідуальність і живі інтонації оповідача, і Аліна Сарнацька дуже круто з цим справилася, респондент(к)и звучать максимально по-різному, і всі дуже живі.
От, наприклад, дівчина, яка до приходу в армію працювала ветеринаркою - в неї вся розповідь вертиться навколо пологів у тваринок, у цьому стільки життя, таке все зворушливе: "Свиня не б'є, свиня кусає ... до голови свині я підійду тільки тоді, коли мені потрібно укол колоти після опоросу. Його треба вколоти за вухом. Поросяткам колять в ножку задню, між задньою ножкою і животиком, де складочка". Чи от в іншого респондента геть інша тональність, але так само жива і яскрава: "Як я зрозумів, що бісексуал? Коли у мене в роті опинився член і мені це сподобалось, я здогадався".
Коротше, книжечка коротка, але проговорює важливі теми і віддає данину пошани захисникам і захисницям, яким доводиться вести подвійну боротьбу - і за захист України, і за захист своїх прав у ній.
May 5, 2025
Суміш почуттів, які викликає книга Аліни Сарнацької "Хто любов і мужність поєднав. ЛҐБТІК+ ветерани в російсько-українській війні" бентежна, бо хоч і демонструє читачеві межі його світогляду, але й допомагає розширити уявлення про світ загалом.
Серед книг, які передають через мене військовим трапляються справді унікальні екземпляри. Такою, наприклад, виявилася книга Жозефа Роні "По вогонь. Печерний лев" — одна із тих, які я не лише читав і перечитував в дитинстві, але досі пригадую якісь образи та відголоски з неї.
Можливо мені передали той самий примірник, з якого я читав понад тридцять років тому, позаяк він навіть виглядав так, як може виглядати книга, старша за мене на двадцять років, яка останні три десятиліття пролежала у стосі, відкладеному на списання у скромній сільській бібліотеці.
Обкладинка і в молоді роки книжки була не надто виразна, але тепер стерлася до повного невпізнання, але доки з неї випадали сторінки, я на мить став тим хлопчиком, який не міг дочекатися відкриття бібліотеки, щоб годинами товктися посеред книжок.
Персонажі Жозефа Роні жили в печерах, отримували вогонь лише після удару блискавки та пожеж, воювали за життєвий простір з печерними левами та ведмедями і можливо також не могли собі уявити, що чоловіки можуть любити і бажати чоловіків, а жінки — жінок, що бувають люди, які народилися жінкою, але зсередини почуваються чоловіком (і навпаки), або кимось третім, що людська сексуальність та психіка — це явища настільки складні та мінливі, що їх неможливо вписати у ті бінарні конструкції, до яких ми звикли і за які готові триматися зубами та кігтями, до останнього — тільки б не побачити, що світ значно різноманітніший, ніж наші про нього уявлення, тільки б не толерувати нічого чужого та іншого.
Книга Аліни Сарнацької створена на основі розмов авторки з військовими та ветеранами (і ветеранками), які належать до ЛҐБТІК+, а також декількома білими цисгендерними чоловіками, котрим дивом вдалося позбутися частини обмежень і які спробували почати приймати світ (і людей в ньому) — в більшості їхніх проявів.
Ця невеличка книжечка дозволяє бодай на мить визирнути з печери стереотипів і побачити дуже різнобарвний світ, в якому усі люди хотіли б мати такі ж права, як ми з тобою. Окрім русні, звісно.
Серед книг, які передають через мене військовим трапляються справді унікальні екземпляри. Такою, наприклад, виявилася книга Жозефа Роні "По вогонь. Печерний лев" — одна із тих, які я не лише читав і перечитував в дитинстві, але досі пригадую якісь образи та відголоски з неї.
Можливо мені передали той самий примірник, з якого я читав понад тридцять років тому, позаяк він навіть виглядав так, як може виглядати книга, старша за мене на двадцять років, яка останні три десятиліття пролежала у стосі, відкладеному на списання у скромній сільській бібліотеці.
Обкладинка і в молоді роки книжки була не надто виразна, але тепер стерлася до повного невпізнання, але доки з неї випадали сторінки, я на мить став тим хлопчиком, який не міг дочекатися відкриття бібліотеки, щоб годинами товктися посеред книжок.
Персонажі Жозефа Роні жили в печерах, отримували вогонь лише після удару блискавки та пожеж, воювали за життєвий простір з печерними левами та ведмедями і можливо також не могли собі уявити, що чоловіки можуть любити і бажати чоловіків, а жінки — жінок, що бувають люди, які народилися жінкою, але зсередини почуваються чоловіком (і навпаки), або кимось третім, що людська сексуальність та психіка — це явища настільки складні та мінливі, що їх неможливо вписати у ті бінарні конструкції, до яких ми звикли і за які готові триматися зубами та кігтями, до останнього — тільки б не побачити, що світ значно різноманітніший, ніж наші про нього уявлення, тільки б не толерувати нічого чужого та іншого.
Книга Аліни Сарнацької створена на основі розмов авторки з військовими та ветеранами (і ветеранками), які належать до ЛҐБТІК+, а також декількома білими цисгендерними чоловіками, котрим дивом вдалося позбутися частини обмежень і які спробували почати приймати світ (і людей в ньому) — в більшості їхніх проявів.
Ця невеличка книжечка дозволяє бодай на мить визирнути з печери стереотипів і побачити дуже різнобарвний світ, в якому усі люди хотіли б мати такі ж права, як ми з тобою. Окрім русні, звісно.
June 28, 2025
Книга важлива самим фактом свого існування.
Не скажу, що дізнався щось нове про існування ЛҐБТІК+ військових чи про їх проблеми, але ці інтерв'ю щемкі своєю простотою.
Все ж це в першу чергу книга - свідчення.
Реально новим було дізнатися, що десь існує проблема з відкушуванням банана. Бо я все життя лише кусав.
Рекомендую.
Не скажу, що дізнався щось нове про існування ЛҐБТІК+ військових чи про їх проблеми, але ці інтерв'ю щемкі своєю простотою.
Все ж це в першу чергу книга - свідчення.
Реально новим було дізнатися, що десь існує проблема з відкушуванням банана. Бо я все життя лише кусав.
Рекомендую.
May 5, 2025
Перш за все, безмежно вдячна усім героям та дотичним до книжки людям, які захищали і продовжують захищати Україну. Лише завдяки вам я пишу цей відгук.
Уміщені тут інтерв'ю розповідають важливі історії дуже різних людей. Частина героїв — уже знайомі публічні обличчя, про когось я прочитала вперше. Кожна історія жива, особиста і болісна. Боляче за Україну, боляче за людей, які не мають тут базових прав, захищаючи її.
На жаль, решта книжки мене розчарувала. Чи є в українському дискурсі місце для обговорення впливу на нас російської гомофобії? Безумовно. Але чи має невеличка стосторінкова збірка інтерв'ю українців намагатися охопити цю тему? Сюди неможливо було вмістити справжнє дослідження минулого і сучасного українського інфопростору. Натомість маємо кількасторінковий екскурс у російську історію, і це останнє, що мені хотілося читати. Якщо потрібно було чимось наповнити книжку, значно цікавіше було б дізнатися більше про історію українського руху ЛГБТІК+.
Крім того, здивував один і той самий текст, скопійований і вставлений і в пролог, і в епілог. Так, це хороший текст, найкраще, що є в частині книги поза інтерв'ю, але впевнена, що на цю тему є ще багато несказаних слів. Сподіваюся, це була технічна помилка.
Я все ще рекомендую цю книжку. 80% тексту — це саме інтерв'ю з ветеранами, чиї історії мають бути почуті. Читайте і донатьте Силам Оборони.
Уміщені тут інтерв'ю розповідають важливі історії дуже різних людей. Частина героїв — уже знайомі публічні обличчя, про когось я прочитала вперше. Кожна історія жива, особиста і болісна. Боляче за Україну, боляче за людей, які не мають тут базових прав, захищаючи її.
На жаль, решта книжки мене розчарувала. Чи є в українському дискурсі місце для обговорення впливу на нас російської гомофобії? Безумовно. Але чи має невеличка стосторінкова збірка інтерв'ю українців намагатися охопити цю тему? Сюди неможливо було вмістити справжнє дослідження минулого і сучасного українського інфопростору. Натомість маємо кількасторінковий екскурс у російську історію, і це останнє, що мені хотілося читати. Якщо потрібно було чимось наповнити книжку, значно цікавіше було б дізнатися більше про історію українського руху ЛГБТІК+.
Крім того, здивував один і той самий текст, скопійований і вставлений і в пролог, і в епілог. Так, це хороший текст, найкраще, що є в частині книги поза інтерв'ю, але впевнена, що на цю тему є ще багато несказаних слів. Сподіваюся, це була технічна помилка.
Я все ще рекомендую цю книжку. 80% тексту — це саме інтерв'ю з ветеранами, чиї історії мають бути почуті. Читайте і донатьте Силам Оборони.
May 31, 2025
Надзвичайно важлива збірка. Дякую Аліні, що взялася за це!
August 16, 2025
Є декілька аспектів, які потребують редагування, але це не впливає на важливість наявності такої книжки в такий час
June 13, 2025
Я ставлю цій книзі найвищий бал не тому, що вона ідеальна, а тому, що вона взагалі існує. Про невеликі недоліки я згадаю пізніше, бо вважаю це важливим. Але в першу чергу я просто хочу подякувати пані Аліні за зроблену роботу, бо вона є неймовірно актуальною для багатьох українців, і для мене особисто. Можна говорити про те, як цю книгу було б складно уявити якісь там 5-10 років тому, але так вже вийшло, що мені не складно, бо серед моїх ЛҐБТІК+ знайомих вже ��оді були і військові, і волонтери. Чого не було, так це нормалізації існування цих людей у спільному просторі з рештою суспільства. А саме завдяки такій літературі та іншим схожим ініціативам ці речі стають просто звичайними, нормальними, і це впливає на ставлення та наближає важливі зміни в площині прав і свобод.
Щодо критики - говоритиму абсолютно суб’єктивно. Перша частина тексту містить дуже багато важливих загальних тез щодо ЛҐБТІК+, викладених простою мовою. Спочатку мені здалося, що аж занадто простою, але потім стало зрозуміло - імовірно, авторка апелює до читача, для якого основна тема книги є малознайомою. Такому читачеві справді потрібно пояснювати все поверховими, але ґрунтовними тезами, без потенційно незнайомої термінології та надто глибокого занурення в нюанси. Авторка також наводить приклади зі свого життя, згадує знайомих та складнощі, з якими вони стикаються, не маючи тих самих прав, що й їхні цисгетеро побратими та посестри. Мені здалося, що можна було б і більш розгорнуто обґрунтувати свою позицію, але знову ж таки - сам компактний формат книги має привабити більшу кількість читачів. Тож претензій не маю - мені всі ці речі пояснювати взагалі не треба, тобто я не є цільовою аудиторією.
Далі починаються особисті історії людей, більшість із яких якраз і є ЛҐБТІК+ військовими. Хоча є і кілька тих, хто виказує свою підтримку, аргументує важливість рівних прав, прийняття закону про одностатеві партнерства тощо, але самі не є ЛҐБТІК+ людьми. Англійською це називається allies, тобто союзники. Чесно кажучи, для мене це був приємний сюрприз, хоча першою реакцією було здивування - типу чому тут якийсь цисгет забирає на себе сторінки в книзі про ЛҐБТІК+ військових. Але прочитавши їхні розділи, стало зрозуміло - вони тут говорять до «своїх», і це дуже важливо. Вони фактично звертаються до таких самих людей, які в своєму житті не стикаються з цією проблематикою взагалі, або, можливо, мають упереджене ставлення. І вони їм кажуть: "Дивись, чувак. Я не один із них, я такий, як ти! Але вони теж класні, нормальні люди. Ми дружимо. Вони сміливі. Вони захищають тебе також".
А ще дуже важливо, що серед героїв знайшлося місце для дуже різних представників ЛҐБТІК+ - не тільки чоловіків-геїв, але й лезбійок, бі/пансексуалів (дякую!), небінарних людей або навіть трансгендерної жінки, що тільки починає втілювати свій фізичний перехід, але вже давно не сумнівається у своїй ідентичності. Це дуже важлива репрезентація і просто правдиве віддзеркалення реальності. Люди часто уявляють ЛҐБТІК+ військових як виключно чоловіків-геїв, але насправді є ще маса людей, які живуть і кохають поза гетеронормативними рамками, і у війську також.
Маю трошки покритикувати авторку за упорядкування, теж суб’єктивно. Знову ж таки - перша частина книги і простота донесення інформації переконали мене, що вона написана скоріше для людей, не дуже близьких до теми, яких важливо переконати, "переманити" на свій бік (we have cookies). Але при цьому саме перший герой, історію якого ми читаємо, відверто говорить про член у роті. :D Ноу шеймінг, хані, але він буквально єдиний, хто настільки відверто згадує секс з усіх героїв книги, і мені здається, це може відштовхнути частину читачів, або ж у них складеться хибне попереднє враження про решту тексту. Мені справді аж стало цікаво, невже й далі буде такий тон інтерв’ю, але ні, він буквально один такий відвертий. І more power to him, правда, але, на мій погляд, пан би міг говорити третім, чи там четвертим. Звичайно, ніхто не повинен цензурувати себе і свій досвід, відвертість тут абсолютно доречна, але ця частина задає тон, якого решта героїв не дотримуються.
Треба обов’язково похвалити за збереження автентичної мови героїв. Тут і сленг, і діалектизми, суржик, і матюки - який сік! У читача не залишається жодного вибору, окрім як просто прийняти той факт, що серед ЛҐБТІК+ людей є вкрай різноманітні представники, з абсолютно різними бекграундами, родинами, освітою. Є і цілком очікувані приклади міської творчо-інтелектуальної прогресивної молоді, але тут є і абсолютно прекрасна дівчина, голос якої переданий просто перфектно - вона малою "пасе корови", а ще пояснює в деталях, як приймати пологи у свині. Це щось неймовірне.
Ну і фінал. Після всіх особистих історій авторка наводить приклади ставлення до ЛҐБТІК+ людей у військах інших держав, вказує джерела (дякую!). Далі знову простою мовою пояснює, як російськомовний простір і наративи з рф формували упереджене ставлення до інакшості у багатьох українців. Повторює деякі свої тези з самого початку книги, щоб і читач повернувся до них у своїх думках - замислився або навіть переосмислив свої погляди. Все знову доступною мовою. Загалом враження залишилися вкрай позитивні і мені дуже й дуже хочеться, щоб ця тема не зникала з порядку денного. Повага до військових і фактична, задокументована наявність ЛҐБТІК+ людей у війську безумовно має посприяти прогресу щодо ставлення в суспільстві і, сподіваюся, вплине на законодавство також.
Дякую за цю роботу. Щиро.
Щодо критики - говоритиму абсолютно суб’єктивно. Перша частина тексту містить дуже багато важливих загальних тез щодо ЛҐБТІК+, викладених простою мовою. Спочатку мені здалося, що аж занадто простою, але потім стало зрозуміло - імовірно, авторка апелює до читача, для якого основна тема книги є малознайомою. Такому читачеві справді потрібно пояснювати все поверховими, але ґрунтовними тезами, без потенційно незнайомої термінології та надто глибокого занурення в нюанси. Авторка також наводить приклади зі свого життя, згадує знайомих та складнощі, з якими вони стикаються, не маючи тих самих прав, що й їхні цисгетеро побратими та посестри. Мені здалося, що можна було б і більш розгорнуто обґрунтувати свою позицію, але знову ж таки - сам компактний формат книги має привабити більшу кількість читачів. Тож претензій не маю - мені всі ці речі пояснювати взагалі не треба, тобто я не є цільовою аудиторією.
Далі починаються особисті історії людей, більшість із яких якраз і є ЛҐБТІК+ військовими. Хоча є і кілька тих, хто виказує свою підтримку, аргументує важливість рівних прав, прийняття закону про одностатеві партнерства тощо, але самі не є ЛҐБТІК+ людьми. Англійською це називається allies, тобто союзники. Чесно кажучи, для мене це був приємний сюрприз, хоча першою реакцією було здивування - типу чому тут якийсь цисгет забирає на себе сторінки в книзі про ЛҐБТІК+ військових. Але прочитавши їхні розділи, стало зрозуміло - вони тут говорять до «своїх», і це дуже важливо. Вони фактично звертаються до таких самих людей, які в своєму житті не стикаються з цією проблематикою взагалі, або, можливо, мають упереджене ставлення. І вони їм кажуть: "Дивись, чувак. Я не один із них, я такий, як ти! Але вони теж класні, нормальні люди. Ми дружимо. Вони сміливі. Вони захищають тебе також".
А ще дуже важливо, що серед героїв знайшлося місце для дуже різних представників ЛҐБТІК+ - не тільки чоловіків-геїв, але й лезбійок, бі/пансексуалів (дякую!), небінарних людей або навіть трансгендерної жінки, що тільки починає втілювати свій фізичний перехід, але вже давно не сумнівається у своїй ідентичності. Це дуже важлива репрезентація і просто правдиве віддзеркалення реальності. Люди часто уявляють ЛҐБТІК+ військових як виключно чоловіків-геїв, але насправді є ще маса людей, які живуть і кохають поза гетеронормативними рамками, і у війську також.
Маю трошки покритикувати авторку за упорядкування, теж суб’єктивно. Знову ж таки - перша частина книги і простота донесення інформації переконали мене, що вона написана скоріше для людей, не дуже близьких до теми, яких важливо переконати, "переманити" на свій бік (we have cookies). Але при цьому саме перший герой, історію якого ми читаємо, відверто говорить про член у роті. :D Ноу шеймінг, хані, але він буквально єдиний, хто настільки відверто згадує секс з усіх героїв книги, і мені здається, це може відштовхнути частину читачів, або ж у них складеться хибне попереднє враження про решту тексту. Мені справді аж стало цікаво, невже й далі буде такий тон інтерв’ю, але ні, він буквально один такий відвертий. І more power to him, правда, але, на мій погляд, пан би міг говорити третім, чи там четвертим. Звичайно, ніхто не повинен цензурувати себе і свій досвід, відвертість тут абсолютно доречна, але ця частина задає тон, якого решта героїв не дотримуються.
Треба обов’язково похвалити за збереження автентичної мови героїв. Тут і сленг, і діалектизми, суржик, і матюки - який сік! У читача не залишається жодного вибору, окрім як просто прийняти той факт, що серед ЛҐБТІК+ людей є вкрай різноманітні представники, з абсолютно різними бекграундами, родинами, освітою. Є і цілком очікувані приклади міської творчо-інтелектуальної прогресивної молоді, але тут є і абсолютно прекрасна дівчина, голос якої переданий просто перфектно - вона малою "пасе корови", а ще пояснює в деталях, як приймати пологи у свині. Це щось неймовірне.
Ну і фінал. Після всіх особистих історій авторка наводить приклади ставлення до ЛҐБТІК+ людей у військах інших держав, вказує джерела (дякую!). Далі знову простою мовою пояснює, як російськомовний простір і наративи з рф формували упереджене ставлення до інакшості у багатьох українців. Повторює деякі свої тези з самого початку книги, щоб і читач повернувся до них у своїх думках - замислився або навіть переосмислив свої погляди. Все знову доступною мовою. Загалом враження залишилися вкрай позитивні і мені дуже й дуже хочеться, щоб ця тема не зникала з порядку денного. Повага до військових і фактична, задокументована наявність ЛҐБТІК+ людей у війську безумовно має посприяти прогресу щодо ставлення в суспільстві і, сподіваюся, вплине на законодавство також.
Дякую за цю роботу. Щиро.
May 22, 2025
Аліна Сарнацька — Хто Любов та Мужність
«Якщо ви проти одностатевих шлюбів — не вступайте в одностатеві шлюби» Аліна Сарнацька
Вже втомився дивуватись в наскільки одночасно прекрасному і кончєному світі ми живемо, де доводиться ще доводити, що рівні права потрібні всім, потрібно поважати кордони одне одного, потрібно бути ввічливими тощо.
Хоч і втомився дивуватись, проте оце відчуття мотивує говорити і далі, поки абсолютно всі не зрозуміють.
Враження
Робота Аліни Сарнацької починається з розкриття питаннь: «що таке демократія», «що таке рівність», «що таке авторитаризм» і на прикладі війни показує за що і проти кого ми боремося. І наче все зрозуміло абсолютно кожному, що боремося ми за «дім» проти загарбників наших земель. Але чи зрозуміло, що в нашому домі проживають різні люди? На жаль, не всім. І оце для таких і існує ця книжка, яка розповість, що не тільки в домі зараз засинають ті, існування яких вони не можуть збагнути, а ще й воюють за їхній спокійний сон. А чому ж, воюючи, віддаючи свої життя, молодість та силу, вони не мають прав на права? Традиціоналіст, запитай себе щиро: ЩО САМЕ представники ЛҐБТКІ+-спільноти ЗРОБИЛИ ОСОБИСТО ТОБІ???
Я певен, що відповідь буде, якщо вона буде чесною: «Та нічого…»
В тому-то і справа, що «нічого».
Мало того, що наших предків пригнічували та знищували, так ще й всередині суспільства знаходяться долдони, які заважають іншим жити. Займіться вже нарешті своїм життям. Сходіть на лекцію, поспілкуйтеся, дізнайтесь щось нове.
Ви про це ще в книжці прочитаєте, якщо захочете, але рівні права нам потрібні, тому що це один зі столпів, на якому тримається демократія. Без неї нам доведеться жити в печерному авторитаризмі, на яке жоден з українців при здоровому глузді не погодиться. У нас хоч і набагато сильніше толерується ЛҐБТКІ+-спільнота, особливо в порівнянні з йобнутим сусідом, де заборона на забороні, але все одно є декілька проблем, і наразі дуже важливою є — легалізація одностатевих шлюбів. І не просто тому, що комусь там хочеться побратися через палке кохання. Ні.
У нашому суспільстві фактичний шлюб прирівнюється до цивільного шлюбу, де обидва партнери можуть вирішувати нагальні питання, які стосуються сімʼї. Чи можуть на таке претендувати представники ЛҐБТКІ+-спільноти? Ні! Чи може партнер навідати кохану людину в лікарні, якщо щось відбулося? Ні! Чи може вважатися вдовою чи вдівцем? Ні!
Чи є ризик втратити партнеру дитину через втрату біологічного батька/матері? ТАК!
Було би ідеально легалізувати шлюби, але не все так швидко і просто вирішується. Особливо, коли в Парламенті ще купа «опожопних» вурдалаків сидять на своїх місцях. Проте дозволити укладати цивільну партнерство — це можна було б зробити. І нам обовʼязково треба про це говорити. От зараз прям найкращий час! На дворі війна. І ніхто не може бути певен в завтрашньому дні. Тільки мер Києва може дивитись в завтрашній дєнь, у інших таких суперздібностей немає😁 І ЧИМ більше людей підтримують ініціативу і просування цього питання, ТИМ в кращому суспільстві ми живемо. ЧИМ більше ми піклуємося одне про одного, ТИМ сильніші ми для ворога — і на реальному полі бою, і на інформаційному.
З.І.
Хочу звернути увагу редактора @vydavnytstvo. Це нон-фікшн, який має чомусь навчати. Аліна Сарнацька взяла інтервʼю у звичайної людини, не юриста. В нашому суспільстві викривлене розуміння терміну «цивільний шлюб». Далі цитата: «Сімейний кодекс колись не визнавав цивільних шлюбів, але потім їх узаконили» (сторінка 46, останній абзац). Звичайна людина, через оце викривлення, може помилятись і знати неправильно. Було б дуже непогано тут додати примітку редактора, де пояснюється що таке «цивільний шлюб» — реєстрація в РАЦСі, а що так�� «фактичний шлюб» — співмешкання. Пропоную синхронізуватися в термінах, шоб людина, читаючи нон-фік, реально навчалась чомусь новому і виправляла помилки поколінь.
І ще трошки: видавництво не нон-фікшену, а нон-фікшну, там немає букви «е».
«Якщо ви проти одностатевих шлюбів — не вступайте в одностатеві шлюби» Аліна Сарнацька
Вже втомився дивуватись в наскільки одночасно прекрасному і кончєному світі ми живемо, де доводиться ще доводити, що рівні права потрібні всім, потрібно поважати кордони одне одного, потрібно бути ввічливими тощо.
Хоч і втомився дивуватись, проте оце відчуття мотивує говорити і далі, поки абсолютно всі не зрозуміють.
Враження
Робота Аліни Сарнацької починається з розкриття питаннь: «що таке демократія», «що таке рівність», «що таке авторитаризм» і на прикладі війни показує за що і проти кого ми боремося. І наче все зрозуміло абсолютно кожному, що боремося ми за «дім» проти загарбників наших земель. Але чи зрозуміло, що в нашому домі проживають різні люди? На жаль, не всім. І оце для таких і існує ця книжка, яка розповість, що не тільки в домі зараз засинають ті, існування яких вони не можуть збагнути, а ще й воюють за їхній спокійний сон. А чому ж, воюючи, віддаючи свої життя, молодість та силу, вони не мають прав на права? Традиціоналіст, запитай себе щиро: ЩО САМЕ представники ЛҐБТКІ+-спільноти ЗРОБИЛИ ОСОБИСТО ТОБІ???
Я певен, що відповідь буде, якщо вона буде чесною: «Та нічого…»
В тому-то і справа, що «нічого».
Мало того, що наших предків пригнічували та знищували, так ще й всередині суспільства знаходяться долдони, які заважають іншим жити. Займіться вже нарешті своїм життям. Сходіть на лекцію, поспілкуйтеся, дізнайтесь щось нове.
Ви про це ще в книжці прочитаєте, якщо захочете, але рівні права нам потрібні, тому що це один зі столпів, на якому тримається демократія. Без неї нам доведеться жити в печерному авторитаризмі, на яке жоден з українців при здоровому глузді не погодиться. У нас хоч і набагато сильніше толерується ЛҐБТКІ+-спільнота, особливо в порівнянні з йобнутим сусідом, де заборона на забороні, але все одно є декілька проблем, і наразі дуже важливою є — легалізація одностатевих шлюбів. І не просто тому, що комусь там хочеться побратися через палке кохання. Ні.
У нашому суспільстві фактичний шлюб прирівнюється до цивільного шлюбу, де обидва партнери можуть вирішувати нагальні питання, які стосуються сімʼї. Чи можуть на таке претендувати представники ЛҐБТКІ+-спільноти? Ні! Чи може партнер навідати кохану людину в лікарні, якщо щось відбулося? Ні! Чи може вважатися вдовою чи вдівцем? Ні!
Чи є ризик втратити партнеру дитину через втрату біологічного батька/матері? ТАК!
Було би ідеально легалізувати шлюби, але не все так швидко і просто вирішується. Особливо, коли в Парламенті ще купа «опожопних» вурдалаків сидять на своїх місцях. Проте дозволити укладати цивільну партнерство — це можна було б зробити. І нам обовʼязково треба про це говорити. От зараз прям найкращий час! На дворі війна. І ніхто не може бути певен в завтрашньому дні. Тільки мер Києва може дивитись в завтрашній дєнь, у інших таких суперздібностей немає😁 І ЧИМ більше людей підтримують ініціативу і просування цього питання, ТИМ в кращому суспільстві ми живемо. ЧИМ більше ми піклуємося одне про одного, ТИМ сильніші ми для ворога — і на реальному полі бою, і на інформаційному.
З.І.
Хочу звернути увагу редактора @vydavnytstvo. Це нон-фікшн, який має чомусь навчати. Аліна Сарнацька взяла інтервʼю у звичайної людини, не юриста. В нашому суспільстві викривлене розуміння терміну «цивільний шлюб». Далі цитата: «Сімейний кодекс колись не визнавав цивільних шлюбів, але потім їх узаконили» (сторінка 46, останній абзац). Звичайна людина, через оце викривлення, може помилятись і знати неправильно. Було б дуже непогано тут додати примітку редактора, де пояснюється що таке «цивільний шлюб» — реєстрація в РАЦСі, а що так�� «фактичний шлюб» — співмешкання. Пропоную синхронізуватися в термінах, шоб людина, читаючи нон-фік, реально навчалась чомусь новому і виправляла помилки поколінь.
І ще трошки: видавництво не нон-фікшену, а нон-фікшну, там немає букви «е».
May 8, 2025
Дуже класна й корисна книга, яка вкотре простими словами пояснює:
- що ЛҐБТІК+ такі самі — звичайні й яскраві, різні — люди, що й цисгендерні гетеросексуали (але наразі з меншим набором громадянських прав);
- що ЛҐБТІК+ є у війську, їх достобіса у війську, так, вони теж воюють;
- чому потрібні цивільні партнерства і чому саме зараз це було б дуже важливим і помічним кроком (див. вище про громадянські права).
Не те щоб ті, хто мають очі, вуха й інтернет і зацікавлені розібратися, а не тупо повторювати стандартні фрази про традиційні цінності тощо, не мали інших джерел інформації чи хутенько побігли замовляти книгу. Та повторення зайвим не буде.
Гарне на цьому закінчується.
Бо оформлення цього разу шось як не «Видавництво» робило (( Від «технічної помилки шрифта», яка накинула всім авторам збірки по 20+ років, до паперу і цитат-виносок, які іноді мало не повністю дублюють коротеньке інтерв'ю.
Мені особисто не вистачило фото. Ось Борис Піддубний каже про свій квірний автомат, шеврон — було б гарно їх побачити. Так, не всі готові виставляти свої обличчя, так, не можна показувати техніку і позиції, але якісь дрібниці, що доповнили б образ і розповідь, точно можна було знайти. Додати картині об'єму.
До цієї книги увійшли лише 14 коротких інтерв'ю і не всі з авторів є представниками ЛҐБТІК+ спільноти. Гадаю, ідея полягала в тому, щоб були думки, які відгукнулися б і не представникам ЛҐБТІК+, хто, може, готовий вийти за межі забобонів і просто поки вагається. Проте не сказала б, що інтерв'ю Лесі Литвинової щось суттєво додало.
Загальне враження — своя тусовочка. Це не є поганим, але було б гарно побачити на цих сторінках, наприклад, інтерв'ю Лані або Сари Ештон. Зрештою, сторінка lgbtiqmilitary в інстаграмі має більше 21 тисячі підписників.
Повністю згодна з відгуком Natalya щодо історії впливу російської гомофобії на кількох сторінках (де, втім, не знайшлося місця для згадки про те, як росіяни ставляться до ЛҐБТІК+ на окупованих територіях, а це дуже варто було б згадати) і щодо того, що хотілося б натомість мати історію українську.
І — так, все ж читайте цю книгу, підтримуйте наших військових, донатьте, відстоюйте громадянські права і свободи.
- що ЛҐБТІК+ такі самі — звичайні й яскраві, різні — люди, що й цисгендерні гетеросексуали (але наразі з меншим набором громадянських прав);
- що ЛҐБТІК+ є у війську, їх достобіса у війську, так, вони теж воюють;
- чому потрібні цивільні партнерства і чому саме зараз це було б дуже важливим і помічним кроком (див. вище про громадянські права).
Не те щоб ті, хто мають очі, вуха й інтернет і зацікавлені розібратися, а не тупо повторювати стандартні фрази про традиційні цінності тощо, не мали інших джерел інформації чи хутенько побігли замовляти книгу. Та повторення зайвим не буде.
Гарне на цьому закінчується.
Бо оформлення цього разу шось як не «Видавництво» робило (( Від «технічної помилки шрифта», яка накинула всім авторам збірки по 20+ років, до паперу і цитат-виносок, які іноді мало не повністю дублюють коротеньке інтерв'ю.
Мені особисто не вистачило фото. Ось Борис Піддубний каже про свій квірний автомат, шеврон — було б гарно їх побачити. Так, не всі готові виставляти свої обличчя, так, не можна показувати техніку і позиції, але якісь дрібниці, що доповнили б образ і розповідь, точно можна було знайти. Додати картині об'єму.
До цієї книги увійшли лише 14 коротких інтерв'ю і не всі з авторів є представниками ЛҐБТІК+ спільноти. Гадаю, ідея полягала в тому, щоб були думки, які відгукнулися б і не представникам ЛҐБТІК+, хто, може, готовий вийти за межі забобонів і просто поки вагається. Проте не сказала б, що інтерв'ю Лесі Литвинової щось суттєво додало.
Загальне враження — своя тусовочка. Це не є поганим, але було б гарно побачити на цих сторінках, наприклад, інтерв'ю Лані або Сари Ештон. Зрештою, сторінка lgbtiqmilitary в інстаграмі має більше 21 тисячі підписників.
Повністю згодна з відгуком Natalya щодо історії впливу російської гомофобії на кількох сторінках (де, втім, не знайшлося місця для згадки про те, як росіяни ставляться до ЛҐБТІК+ на окупованих територіях, а це дуже варто було б згадати) і щодо того, що хотілося б натомість мати історію українську.
І — так, все ж читайте цю книгу, підтримуйте наших військових, донатьте, відстоюйте громадянські права і свободи.
August 31, 2025
Чудово, що така книга є і відчутно, що це "першовідкривач" цього жанр. Це не є щось погане чи гейтерське з мого боку те, що далі напишу.
Спочатку технічний момент: зважаючи на високі ціни на паперові книги - Видавництво конкретно дало в штангу із тим, що шрифт злетів, а з ним і всі цифри-зноски, які є важливою складовою книги. Це в якийсь момент почало дратувати.
Тепер до книги: мені бракувало "живої мови". На деяких оповіданнях це було ну дуже відчутно. Не знаю, може це такий умисний задум, який вийшов з під контролю (піддати редактурі, а вийшло, що втратечено оповідь живої людини). Вважаю краще було б дати мало не розшифровку того, що сказав герой/героїня.
Книга звужує авдиторію введенням "оновленої" для України термінології у вигляді "ЛГБТКІ++ спільнота", квір тощо. Камон народ, навіть більшість героїв і героїнь не знають цього, що вже казати про рядових громадян. Це знову ж таки, надає книзі жанру "свої-своїм". Українці лише вивчили "ЛГБТ", а вже вводити закордонні терміни - ну таке собі, адже книга ж начебто про видимість і розширення авдиторії.
Герої класно підібрані і добре, що там не лише ЛГБТ+ люди. Повторюсь - чудово, що є така книга. Вдячність і людям з Сил оборони, і авторці.
Спочатку технічний момент: зважаючи на високі ціни на паперові книги - Видавництво конкретно дало в штангу із тим, що шрифт злетів, а з ним і всі цифри-зноски, які є важливою складовою книги. Це в якийсь момент почало дратувати.
Тепер до книги: мені бракувало "живої мови". На деяких оповіданнях це було ну дуже відчутно. Не знаю, може це такий умисний задум, який вийшов з під контролю (піддати редактурі, а вийшло, що втратечено оповідь живої людини). Вважаю краще було б дати мало не розшифровку того, що сказав герой/героїня.
Книга звужує авдиторію введенням "оновленої" для України термінології у вигляді "ЛГБТКІ++ спільнота", квір тощо. Камон народ, навіть більшість героїв і героїнь не знають цього, що вже казати про рядових громадян. Це знову ж таки, надає книзі жанру "свої-своїм". Українці лише вивчили "ЛГБТ", а вже вводити закордонні терміни - ну таке собі, адже книга ж начебто про видимість і розширення авдиторії.
Герої класно підібрані і добре, що там не лише ЛГБТ+ люди. Повторюсь - чудово, що є така книга. Вдячність і людям з Сил оборони, і авторці.
August 5, 2025
Хороший «лікбез» про ЛГБТІК+-спільноту в Україні, їхню видимість під час російсько-української війни та потребу легалізації одностатевих стосунків.
У кожній історії читач зазирає у приватне життя оповідача, його/її/їхні дитячі спогади, перші закоханості, камінгаути, спроби «виправити» себе, зіткнення з дискримінацією, рішення приєднатись до ЗСУ та саму службу.
Голоси респондентів щирі та сміливі. Мене найбільше вразила розповідь чоловіка про перший сексуальний досвід з хлопцем, який сказав, що боїться, що той його згвалтує, бо «так роблять усі геї».
До збірки також увійшли рефлексії побратимів/медиків/волонтерів, які не належать до квір-спільноти, але залишають оптимістичну візію на майбутнє: «Я маю дружину і двох синів. Коли я сперечався щодо ЛГБТІК+, мене іноді запитували, чи хотів би я, щоб мої діти були геями. Я завжди відповідав, що я б хотів, якими б вони не були, щоб вони жили в суспільстві, де до них будуть ставитися нормально, по-людськи. Ось і все».
У кожній історії читач зазирає у приватне життя оповідача, його/її/їхні дитячі спогади, перші закоханості, камінгаути, спроби «виправити» себе, зіткнення з дискримінацією, рішення приєднатись до ЗСУ та саму службу.
Голоси респондентів щирі та сміливі. Мене найбільше вразила розповідь чоловіка про перший сексуальний досвід з хлопцем, який сказав, що боїться, що той його згвалтує, бо «так роблять усі геї».
До збірки також увійшли рефлексії побратимів/медиків/волонтерів, які не належать до квір-спільноти, але залишають оптимістичну візію на майбутнє: «Я маю дружину і двох синів. Коли я сперечався щодо ЛГБТІК+, мене іноді запитували, чи хотів би я, щоб мої діти були геями. Я завжди відповідав, що я б хотів, якими б вони не були, щоб вони жили в суспільстві, де до них будуть ставитися нормально, по-людськи. Ось і все».
November 3, 2025
Дякую, що ця книга є. 🏳️🌈🏳️⚧️🇺🇦
Дякую ЛҐБТІК+-воїнам за захист, за сміливість, за те, що поділилися своїми історіями!
Хочеться читати ще більше. Надважлива книга.
Слава Україні!
Героям Слава!
Я вірю у майбутнє, де ви зможете вільно тримати кохану людину за руку та мати рівні законні права.
*
Маю невеличкі зауваження до форматування книги, бо була повторюваність речень та ці невеликі цитати трошки виривали з тексту, бо ми їх одразу бачили в тексті, іноді прямо через пару речень чи до самої читати.
Та хотілося б, щоб в ній були історії тільки представників ЛҐБТІК+-спільноти. Бо якщо чесно, історії "не представників" особисто для мене нічого не додали.
Дякую ЛҐБТІК+-воїнам за захист, за сміливість, за те, що поділилися своїми історіями!
Хочеться читати ще більше. Надважлива книга.
Слава Україні!
Героям Слава!
Я вірю у майбутнє, де ви зможете вільно тримати кохану людину за руку та мати рівні законні права.
*
Маю невеличкі зауваження до форматування книги, бо була повторюваність речень та ці невеликі цитати трошки виривали з тексту, бо ми їх одразу бачили в тексті, іноді прямо через пару речень чи до самої читати.
Та хотілося б, щоб в ній були історії тільки представників ЛҐБТІК+-спільноти. Бо якщо чесно, історії "не представників" особисто для мене нічого не додали.
May 13, 2025
Дуже сподобалися історії спільноти ЛГБТКІА+ — справжні, щирі, без прикрас.
Хотілося б, щоб таких голосів у книзі було ще більше. Деякі тексти були не зовсім про самих представників спільноти, а мені б хотілося читати більше саме про їх досвід.
Рада, що ця книга з’явилася — і що вона потрапила до моїх рук. Це важливо.
Хотілося б, щоб таких голосів у книзі було ще більше. Деякі тексти були не зовсім про самих представників спільноти, а мені б хотілося читати більше саме про їх досвід.
Рада, що ця книга з’явилася — і що вона потрапила до моїх рук. Це важливо.
December 17, 2025
Це було дуже нудно, дуже погано написано, ще й в книзі назви розділів були переплутані, навіть враховуючи що це була перша книга авторки. Якщо з під пера авторки вийде ще якась книга, я напевно утримаюсь від покупки.
November 5, 2025
Це не просто книга і не лише творчий доробок. Це велика праця, це позиція, це маніфест коханню та людяності. У ній — біль і радість, розірвані людські душі й те, що неможливо вигадати.
December 31, 2025
📚 Невелика, але дуже важлива книжка в наш час. З назви вже зрозуміло, про що вона. На жаль, я також розумію, чому вона така маленька за обсягом…
Багато голосів уже не можуть розповісти свою історію, бо загинули, захищаючи нас із вами. Багато чинних військових бояться говорити, бо невпевнені у своїй безпеці.
Я щиро рекомендую, ба навіть прошу, придбати цю книжку, прочитати й, найважливіше, осмислити, наскільки в Україні потрібно затвердити законопроєкти: №9103 про цивільні партнерства та №5488, який встановлює посилену відповідальність за злочини на ґрунті ненависті за різними ознаками, в тому числі й сексуальної орієнтації і ґендерної ідентичності.
🏳️🌈 «Якщо ви проти одностатевих шлюбів — не вступайте в одностатеві шлюби».
Багато голосів уже не можуть розповісти свою історію, бо загинули, захищаючи нас із вами. Багато чинних військових бояться говорити, бо невпевнені у своїй безпеці.
Я щиро рекомендую, ба навіть прошу, придбати цю книжку, прочитати й, найважливіше, осмислити, наскільки в Україні потрібно затвердити законопроєкти: №9103 про цивільні партнерства та №5488, який встановлює посилену відповідальність за злочини на ґрунті ненависті за різними ознаками, в тому числі й сексуальної орієнтації і ґендерної ідентичності.
🏳️🌈 «Якщо ви проти одностатевих шлюбів — не вступайте в одностатеві шлюби».
Displaying 1 - 16 of 16 reviews