Ця книга — це спроба подивитися на Україну впритул:не на всю відразу, а на ії найменші клаптики- з масштабом 1:1. Олег Криштопа об’їздив усі закутки країни, поспілкувався з людьми більше або менше побитими горями трансформації, пропустив крізь себе зміни ландшафту і соціальні зсуви. У книзі багато живих діалогів та яскравих описів.
Ця збірка репортажних шкіців підкуповує своєю простодушною відвертістю, і є точно не гіршою від польських репортажів за рівнем художньої вправності. Найвартіснішим для мене в цій книзі є - спроба фіксації українських реалій 2000-х, особливо тогочасних донбаських та кримських реальностей. Наразі період 2000-них років залишається переважно прогавленим і невідрефлексованим у наших дослідницьких та літературних розвідках. Маю таке враження, що цей період часто сприймається як щось неістотно-проміжне між «лихими» девʼяностими та майдано-постмайданим періодом. Хоча 2000-ні роки є таким собі своєрідним періодом безчасся який, із сьогоднішньої перспективи, видається якимось здебільшого застиглим та нединамічним, але не позбавлений якогось свого чару та цікавості.
Збірка коротких незалежних оповідань про Україну, написана ще до війни й Майдану. Цікавим є те, що ці історії дуже буденні і захоплюючі водночас. Дуже захопила. Зупиняєшся, щоб не читати залпом, бо є над чим задуматися. Деякі історії добре оцінити з сьогоднішнього дня і побачити, що Крим та й ситуація з Донбасом реально були питанням часу... та навіть ситуація 2020... Не очікуйте розваги, а швидше замальовки, різні, здебільшого з нотками суму (в мене викликали), які показують різні сторони і якраз ті речі, які варто змінювати для чудового "завтра".
Нічого особливого. Хіба що тужно розуміти глибоку прірву між людьми в різних регіонах і різного статку. До того ж чудовисько радянської спадщини все ще тягне і розколює українців.
Дуже цікаві репортажі з різних куточків України. Особливо цікаві з точки зору тих, хто полюбляє подорожувати Україною на авто. Книга моментами випереджає майбутнє, за що дякую. Було над чим подумати.