What do you think?
Rate this book
Душниця
Це місто дуже схоже на наше. Тут є мобілки, інтернет, літаки, телевізори... Школярі так само полюбляють прогулювати уроки, батьки інколи надто зайняті собою. Єдина різниця – повітряні кульки, які можна частіше побачити в найрізноманітніших місцях. А все тому, що в цих кульках після смерті зберігають душі близьких людей. У них – або у величезній давній вежі, яка називається душницею.
«Душниця» – нова фантастична історія від Володимира Арєнєва. «Душниця» перемогла на конкурсі дитячої та підліткової книжки«Книгуру-2013», була визнана найкращою мережевою публікацією заданими сайту «Лабораторія фантастики» (2013), стала фіналістом премій «Дебют» та «Нові горизонти».
Володимир Арєнєв – автор 21 книжки, лауреат численних літературних нагород, зокрема премій ім. О. Беляєва та О. Гончара, найкращий молодий фантаст за результатами «Єврокону-2004». Його твори друкували українською, російською, польською, англійською, французькою та іншими мовами.
«Душниця» – нова фантастична історія від Володимира Арєнєва. «Душниця» перемогла на конкурсі дитячої та підліткової книжки«Книгуру-2013», була визнана найкращою мережевою публікацією заданими сайту «Лабораторія фантастики» (2013), стала фіналістом премій «Дебют» та «Нові горизонти».
Володимир Арєнєв – автор 21 книжки, лауреат численних літературних нагород, зокрема премій ім. О. Беляєва та О. Гончара, найкращий молодий фантаст за результатами «Єврокону-2004». Його твори друкували українською, російською, польською, англійською, французькою та іншими мовами.
168 pages, Hardcover
First published September 1, 2014
45 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
June 4, 2024
Як все-таки чудово я тоді зайшла в бібліотеку чисто за компанію! Бо якби не пішла, так би ніколи і не прочитала прекрасних книг!
📚 Друга бібліотечна книжечка, але того самого автора (ну просто вони поруч стояли там) виявилася так само чудовою (і трішки моторошною), як і перша.
📚 Тут вже чисто підліткова історія і головні герої - школярі із своїми чисто школярськими проблеми (як запросити дівчину у кіно чи перемогти напівкримінальне мурло зі старших класів), які мені б було абсолютно не цікаво читати, якби не світ, в якому вони живуть та не їхнє альтернативне трактування християнства.
🏵️ Отже, світ (виправте мене, якщо це не так) — той самий, що і в - сюрприз!сюрприз! - новинці від А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ "Пан Малодобрий". Світ, в якому душі після смерті вловлюють у спеціальні повітряні кульки і зберігають у Душниці, величезній майжеВавилонській вежі, яку постійно доводиться добудовувати й добудовувати.
🏵️ Але не весь світ такий, бо за Стіною, що стоїть на перешийку, півострів заселяють "дикуни", що дозволяють душам спокійно відлітати у засвіти, замість оцього кондомного зберігання. Із "дикунами" в "цивілізованих" свій конфлікт, що триває століттями, і люди в орденах чи "син у миротворцях" — то їхні реалії.
💮 І якщо ви зараз подумали про Крим, я вас зрозумію. Але ні, автор у передмові - сам в шоці - пише, що твір не тільки писався задовго до війни, але й вийшов до 2014 року.
♥️ І це знову була трішки більше за просто розважальну історія, про перемоги й прощення, про іншу інакшість і сприйняття її, про те, які можна бачити і бути сліпим, знати й не розуміти одночасно.
Шукайте в бібліотеках #Дафа_радить
📚 Друга бібліотечна книжечка, але того самого автора (ну просто вони поруч стояли там) виявилася так само чудовою (і трішки моторошною), як і перша.
📚 Тут вже чисто підліткова історія і головні герої - школярі із своїми чисто школярськими проблеми (як запросити дівчину у кіно чи перемогти напівкримінальне мурло зі старших класів), які мені б було абсолютно не цікаво читати, якби не світ, в якому вони живуть та не їхнє альтернативне трактування християнства.
🏵️ Отже, світ (виправте мене, якщо це не так) — той самий, що і в - сюрприз!сюрприз! - новинці від А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ "Пан Малодобрий". Світ, в якому душі після смерті вловлюють у спеціальні повітряні кульки і зберігають у Душниці, величезній майжеВавилонській вежі, яку постійно доводиться добудовувати й добудовувати.
🏵️ Але не весь світ такий, бо за Стіною, що стоїть на перешийку, півострів заселяють "дикуни", що дозволяють душам спокійно відлітати у засвіти, замість оцього кондомного зберігання. Із "дикунами" в "цивілізованих" свій конфлікт, що триває століттями, і люди в орденах чи "син у миротворцях" — то їхні реалії.
💮 І якщо ви зараз подумали про Крим, я вас зрозумію. Але ні, автор у передмові - сам в шоці - пише, що твір не тільки писався задовго до війни, але й вийшов до 2014 року.
♥️ І це знову була трішки більше за просто розважальну історія, про перемоги й прощення, про іншу інакшість і сприйняття її, про те, які можна бачити і бути сліпим, знати й не розуміти одночасно.
Шукайте в бібліотеках #Дафа_радить
August 7, 2017
Що таке українське фентезі? Це коли після читання Арєнєва ти не можеш спокійно дивитись на повітряні кульки.
December 11, 2014
Выбрала эту книгу, так как было любопытно узнать за что проголосовали подростки в конкурсе "Книгуру."
Школьная жизнь и всё с ней связанное схвачено очень хорошо, а вот часть сюрреалистичная, о попытке контролировать общественную память, показалась какой-то недодуманной что-ли. Не хватает чего-то в финале книги. Аллегории вполне прозрачны, и, наверное, импонируют подросткам.
Школьная жизнь и всё с ней связанное схвачено очень хорошо, а вот часть сюрреалистичная, о попытке контролировать общественную память, показалась какой-то недодуманной что-ли. Не хватает чего-то в финале книги. Аллегории вполне прозрачны, и, наверное, импонируют подросткам.
January 14, 2021
Дуже моторошна книжка. Не пригадую, щоби мені доводилося читати щось подібне. Трохи забракло глибшого занурення, але це було дуже достойно. Пшла за іншими книжками автора %)
П.С. Якщо що, одна з моїх реальних фобій - повітряні кульки.
П.С. Якщо що, одна з моїх реальних фобій - повітряні кульки.
September 13, 2024
Володимир Арєнєв «Душниця»
Ця книга привернула мою увагу своєю назвою. А ще тому, що цього автора, я ще не читав, тому й вирішив почати знайомство з творчістю Володимира Арєнєва з цієї книги.
А коли прочитав анотацію до книги, я зрозумів, що я з книгою пройду весь шлях, до кінця.
Ідея книги, як на мене, незвичайна. Я ще нічого подібного не читав. Все обертається навколо смерті.
Фантастичний сюжет в якому існує світ дуже схожий на наш, але на відмінність від нашого в цьому світі, коли помирає людина, його душу переміщають в спеціальну кульку.
З цією кулькою можна розмовляти. Вважається, що душа всередині все чує і якби продовжує своє існування. Діти, які живуть в цьому світі можуть чути звуки души, розмови, які виходять з цих кульок.
Над містом висять спеціальні душолови, яки затримують будь-яку душу, яка не потрапила у кульку. А ще існує душниця. Це велике сховище душ у кульках.
Такий світ створив нам письменник. З одного боку ніби звичайна фантастична історія, з другого боку, це світ в якому з дитинства тебе готують до того, що колись в тебе буде кулька з душею рідної для тебе людини й ти повинен будеш розмовляти з нею.
Атмосфера книги похмура.
Головний герой книги, Сашко Турухтун, звичайний хлопець, який живе життям звичайного підлітка. Вчиться, закохується, захищається від хуліганів тощо.
Але в нього помирає дід і його душу переміщають у кульку, з якою Сашко повинен постійно бути поряд. Але не тільки Сашко ходить у школу з такою кулькою. У світі де мешкає Сашко та інші такий звичай. Діти та кульки з душами.
Сашко поступово усе більш дізнається про свого діда, тому що за життя поряд з родичем він мало що знав про нього.
З того моменту, як у Сашка з’являється кулька, він починає мінятися, отримуючи досвід щодо зрозуміння людей.
Особисте зростання головного героя вчить його приймати важливі рішення, нести відповідальність за свої вчинки.
Він починає прислуховуватися до навколишнього світу. Він вчиться аналізувати отриману інформацію, він починає краще розуміти світ. Він дорослішає.
Щодо самих кульок з душами, то автор створює легку завісу та не розкриває її до самого фіналу книги. Але в ході читання ми дізнаємося, що души в кульках переживають різні емоції, особливо смуток чи радість. Іноді живі люди чують голоси, що доносяться з кульок.
В мене було таке відчуття, що души у кульках не усвідомили що вони не мають фізичного тіла, вони ніби продовжують жити, як і раніше.
Я вважаю, що автор хотів показати своїм сюжетом реакцію живих людей на смерть людини. Що тільки після втрати близької людини, хтось починає дізнаватися за померлого, за його життя, за його таємниці, за його цілі та вчинки.
Коли людина була жива, вона була не цікава нікому й тільки після своєї смерті людиною починають цікавитися.
Так вийшло з головним героєм. Тільки після смерті діда, читаючи дідові вірші, твори та нотатки, Сашко усвідомлює що за життя його дід не тільки був письменником. Він був воїном, він воював, він стріляв в інших людей. Сашко починає ліпше розуміти діда
Письменник у книзі порушує питання жахливості війни, різних вірувань, ворожнечі в суспільстві, почуття провини.
Цей фантастично-філософський роман читається легко й водночас важко. Дає багато інформації для роздумів. Як на мене, то цей твір психологічна драма, в якій важливі питання замасковані під звичайну пригоду, звичайне життя.
Можна ще багато розповідати про книгу, про ідею автора, про вибір головного героя.
На мою думку, я не до кінця зрозумів все те, що хотів розповісти автор. Можливо треба перечитати ще раз цю книгу, щоб усвідомити питання порушені автором.
Мені книга сподобалась. Я був у захваті коли читав. Я був під враженням після читання.
Моя оцінка 10 з 10
А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
Хроніки Книголюба у соцмережах : Фейсбук, LiveJournal, Telegram, Twitter, Tumblr, Крок вперед! Instagram Аркуш
************************************************
Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат на ресурсі https://candy-content.com/ Унікальність тексту 99%
Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть
**********************************************************
#враження_UA #читаю_книги_щодня #ПроКниги_Що_почитати #Хроніки_Книголюба #Володимир_Арєнєв #відгукнакнигу #українські_письменники #сучасна_українська_фантастика #блог_про_книги #книжкове_суспільство #блог_українською #читаюукраїнськихавторів
*********************************************************
Ця книга привернула мою увагу своєю назвою. А ще тому, що цього автора, я ще не читав, тому й вирішив почати знайомство з творчістю Володимира Арєнєва з цієї книги.
А коли прочитав анотацію до книги, я зрозумів, що я з книгою пройду весь шлях, до кінця.
Ідея книги, як на мене, незвичайна. Я ще нічого подібного не читав. Все обертається навколо смерті.
Фантастичний сюжет в якому існує світ дуже схожий на наш, але на відмінність від нашого в цьому світі, коли помирає людина, його душу переміщають в спеціальну кульку.
З цією кулькою можна розмовляти. Вважається, що душа всередині все чує і якби продовжує своє існування. Діти, які живуть в цьому світі можуть чути звуки души, розмови, які виходять з цих кульок.
Над містом висять спеціальні душолови, яки затримують будь-яку душу, яка не потрапила у кульку. А ще існує душниця. Це велике сховище душ у кульках.
Такий світ створив нам письменник. З одного боку ніби звичайна фантастична історія, з другого боку, це світ в якому з дитинства тебе готують до того, що колись в тебе буде кулька з душею рідної для тебе людини й ти повинен будеш розмовляти з нею.
Атмосфера книги похмура.
Головний герой книги, Сашко Турухтун, звичайний хлопець, який живе життям звичайного підлітка. Вчиться, закохується, захищається від хуліганів тощо.
Але в нього помирає дід і його душу переміщають у кульку, з якою Сашко повинен постійно бути поряд. Але не тільки Сашко ходить у школу з такою кулькою. У світі де мешкає Сашко та інші такий звичай. Діти та кульки з душами.
Сашко поступово усе більш дізнається про свого діда, тому що за життя поряд з родичем він мало що знав про нього.
З того моменту, як у Сашка з’являється кулька, він починає мінятися, отримуючи досвід щодо зрозуміння людей.
Особисте зростання головного героя вчить його приймати важливі рішення, нести відповідальність за свої вчинки.
Він починає прислуховуватися до навколишнього світу. Він вчиться аналізувати отриману інформацію, він починає краще розуміти світ. Він дорослішає.
Щодо самих кульок з душами, то автор створює легку завісу та не розкриває її до самого фіналу книги. Але в ході читання ми дізнаємося, що души в кульках переживають різні емоції, особливо смуток чи радість. Іноді живі люди чують голоси, що доносяться з кульок.
В мене було таке відчуття, що души у кульках не усвідомили що вони не мають фізичного тіла, вони ніби продовжують жити, як і раніше.
Я вважаю, що автор хотів показати своїм сюжетом реакцію живих людей на смерть людини. Що тільки після втрати близької людини, хтось починає дізнаватися за померлого, за його життя, за його таємниці, за його цілі та вчинки.
Коли людина була жива, вона була не цікава нікому й тільки після своєї смерті людиною починають цікавитися.
Так вийшло з головним героєм. Тільки після смерті діда, читаючи дідові вірші, твори та нотатки, Сашко усвідомлює що за життя його дід не тільки був письменником. Він був воїном, він воював, він стріляв в інших людей. Сашко починає ліпше розуміти діда
Письменник у книзі порушує питання жахливості війни, різних вірувань, ворожнечі в суспільстві, почуття провини.
Цей фантастично-філософський роман читається легко й водночас важко. Дає багато інформації для роздумів. Як на мене, то цей твір психологічна драма, в якій важливі питання замасковані під звичайну пригоду, звичайне життя.
Можна ще багато розповідати про книгу, про ідею автора, про вибір головного героя.
На мою думку, я не до кінця зрозумів все те, що хотів розповісти автор. Можливо треба перечитати ще раз цю книгу, щоб усвідомити питання порушені автором.
Мені книга сподобалась. Я був у захваті коли читав. Я був під враженням після читання.
Моя оцінка 10 з 10
А ви читали цю книгу? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.
**********************************************
Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.
Хроніки Книголюба у соцмережах : Фейсбук, LiveJournal, Telegram, Twitter, Tumblr, Крок вперед! Instagram Аркуш
************************************************
Текст відгуку пройшов перевірку на плагіат на ресурсі https://candy-content.com/ Унікальність тексту 99%
Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть
**********************************************************
#враження_UA #читаю_книги_щодня #ПроКниги_Що_почитати #Хроніки_Книголюба #Володимир_Арєнєв #відгукнакнигу #українські_письменники #сучасна_українська_фантастика #блог_про_книги #книжкове_суспільство #блог_українською #читаюукраїнськихавторів
*********************************************************
May 19, 2025
Вперше я прочитала її у 2014 році. Тоді всі ми були молодші на ціле життя і одну війну. Сьогодні, при повторному читанні, деякі слова відгукуються інакше, глибше проникають у серце.
Цей відгук писати було непросто, адже всі ми родом з дитинства, і хороші книжки зачіпають в нас те, про що ми б воліли не думати, або навіть забули. І це - добре.
Книга буквально починається зі смерті. У Курдіна (однокласника головного героя) помирає дідусь. Хлопець приносить у школу кульку з душею дідуся і одразу стає “зіркою” класу. За ним зграйками ходять однокласники і навіть новенька звертає на нього у��агу! Також одразу у кількох фразах і поглядах нам показують, що думають однокласники про Сашка.
І перед нами постає світ, в якому душа після смерті не відлітає у вирій, не переноситься у загробне царство, а… опиняється у спеціальній повітряній кульці. Голос душі з подібної кульки може розчути лише дитина, тому зазвичай саме їм віддають під опіку душу померлого. Або відносять до спеціальної вежі - Душниці, де кожна душо-кулька спочиває у власній комірці.
Але крім цього життя триває, як скрізь: є хулігани, пихаті однокласники і суворі вчителі, непорозуміння з батьками, зрада і раптовий порятунок.
У Сашка є хобі і дід, якого це хобі засмучує. Якось дід проговорюється, роздивляючись фігурку морпіха, якого Сашко щойно розфарбовував: “Ці були найгіршими… зачищали усіх: армійських, цивільних, будь-кого”. І дідів трофейний ніж: різьблені накладки зі слонової кістки, кілька лез і навіть мініатюрні ножиці і викрутка! І цей ніж дід раптом дарує Сашкові. І ще батьки говорять про “наших і… інших”. Та Сашко, як всі діти і підлітки, не вельми зважає на розмови дорослих, якщо вони прямо не впливають на його життя.
Та за деякий час дідусь помирає, тепер Сашко носить кільку з душею свого діда. Це “почесний обов'язок” чи обтяжлива необхідність? І в новенької, на яку заглядався Сашко, помирає молодший брат. От як після цього запросити її у кіно? І що принести на день народження до душі молодшого брата? А ще Сашко чує, про що шепочуть душі у кульках. І хлопцеві доводиться доволі швидко проходити шлях до розуміння і становлення самого себе; розуміння, що є насправді, а що лише здається.
Для мене ця книга не тільки про смерть, - про “інакших”, про “не таких, як усі”. У Сашкові я частково бачу себе в школі: без друзів, без підтримки, з хуліганами, що “висять на спині” (я з одним навіть побилася прямо в класі). А ще у мої шкільні роки в книгах були в основному “павкікорчагіни” та інші совітські ура-герої, до яких не звернутися про пораду або розраду.
Тим цінна Душниця. Якщо підлітку нема з ким поговорити про важку і важливу для нього тему, він може поговорити з цією книгою. Про смерть, про боротьбу, про “інакшість”, про відносини з дівчиною; чи варто намагатися злитися з натовпом, чи бути таким, як ти є. Про те, що відстоювати власні переконання важко; про самоповагу і дружбу.
Окреме “вау” заслуговують ілюстрації Олександра Продана. Вони підкреслюють і підсвітлюють певні моменти, надають вигаданій історії справжності. На початках розділів - горобці. Горобець, як психопомп (“Горобці літають знову” 🙂), чи “іноді горобець - це лише горобець”? ;).
Цей відгук писати було непросто, адже всі ми родом з дитинства, і хороші книжки зачіпають в нас те, про що ми б воліли не думати, або навіть забули. І це - добре.
Книга буквально починається зі смерті. У Курдіна (однокласника головного героя) помирає дідусь. Хлопець приносить у школу кульку з душею дідуся і одразу стає “зіркою” класу. За ним зграйками ходять однокласники і навіть новенька звертає на нього у��агу! Також одразу у кількох фразах і поглядах нам показують, що думають однокласники про Сашка.
І перед нами постає світ, в якому душа після смерті не відлітає у вирій, не переноситься у загробне царство, а… опиняється у спеціальній повітряній кульці. Голос душі з подібної кульки може розчути лише дитина, тому зазвичай саме їм віддають під опіку душу померлого. Або відносять до спеціальної вежі - Душниці, де кожна душо-кулька спочиває у власній комірці.
Але крім цього життя триває, як скрізь: є хулігани, пихаті однокласники і суворі вчителі, непорозуміння з батьками, зрада і раптовий порятунок.
У Сашка є хобі і дід, якого це хобі засмучує. Якось дід проговорюється, роздивляючись фігурку морпіха, якого Сашко щойно розфарбовував: “Ці були найгіршими… зачищали усіх: армійських, цивільних, будь-кого”. І дідів трофейний ніж: різьблені накладки зі слонової кістки, кілька лез і навіть мініатюрні ножиці і викрутка! І цей ніж дід раптом дарує Сашкові. І ще батьки говорять про “наших і… інших”. Та Сашко, як всі діти і підлітки, не вельми зважає на розмови дорослих, якщо вони прямо не впливають на його життя.
Та за деякий час дідусь помирає, тепер Сашко носить кільку з душею свого діда. Це “почесний обов'язок” чи обтяжлива необхідність? І в новенької, на яку заглядався Сашко, помирає молодший брат. От як після цього запросити її у кіно? І що принести на день народження до душі молодшого брата? А ще Сашко чує, про що шепочуть душі у кульках. І хлопцеві доводиться доволі швидко проходити шлях до розуміння і становлення самого себе; розуміння, що є насправді, а що лише здається.
Для мене ця книга не тільки про смерть, - про “інакших”, про “не таких, як усі”. У Сашкові я частково бачу себе в школі: без друзів, без підтримки, з хуліганами, що “висять на спині” (я з одним навіть побилася прямо в класі). А ще у мої шкільні роки в книгах були в основному “павкікорчагіни” та інші совітські ура-герої, до яких не звернутися про пораду або розраду.
Тим цінна Душниця. Якщо підлітку нема з ким поговорити про важку і важливу для нього тему, він може поговорити з цією книгою. Про смерть, про боротьбу, про “інакшість”, про відносини з дівчиною; чи варто намагатися злитися з натовпом, чи бути таким, як ти є. Про те, що відстоювати власні переконання важко; про самоповагу і дружбу.
Окреме “вау” заслуговують ілюстрації Олександра Продана. Вони підкреслюють і підсвітлюють певні моменти, надають вигаданій історії справжності. На початках розділів - горобці. Горобець, як психопомп (“Горобці літають знову” 🙂), чи “іноді горобець - це лише горобець”? ;).
June 26, 2016
Книги. Просто думки
На книгу "Душниця" автора Володимира Арєнєва натрапив випадково у книгарні. Обкладинка та анотація зацікавили достатньо, щоб придбати її. Та й ще й український автор, журналіст і критик.
Ідея, яку автор описує в книзі, досить цікава, я б навіть сказав доволі містична. Смерть... Це невідоме, непередбачуване поняття, яке завжди несло якусь таємничість, містичність впродовж усієї історії людства. Уявіть, що після смерті ваша душа попадає у спеціальний мішечок, добровільно, де буде знаходитися вічність. А коли через невідомі причини вона не запроторена у цю в'язницю, то душа піднімається вверх, до небес. Звичайно, хочеться думати так. Але люди, які дуже схожі на нас, так не думають. Тому зверху, над містом, висять душолови, які затримують їх усіх після смерті. Далі те саме, душу запроторюють у мішечок і потім вона потрапляє в душницю. Лячно, дико, незрозуміло...
Світ у якому відбуваються усі події є дуже схожим на наш, але як ви уже зрозуміли, він трішки інший. Історія, правила, закони, релігія - усе крихту відрізняється. Досить цікавий факт, що діти можуть чути розмови, співи, звуки душ, які знаходяться у цих повітряних мішечках. Повітряних, тому що душа тягне його догори. З одного боку ти розумієш, наскільки страшно цим дітям чути ці голоси. А з іншого ти бачиш, як у їхньому світі батьки та рідні підготовлюють їх до цього серйозного обов'язку ще змалечку. Адже після смерті рідної людини, тільки дитина може перші кілька тижнів мати можливість почути її голос. Маленька втіха перед остаточним прощанням.
Цей твір відноситься до шкільної та підліткової літератури, але, на мою думку, він складний для розуміння у цьому віці. Можливо, я помиляюся, але скажу точно, що читати його важко. "Душницю" варто прочитати, тому що це неординарний фантастичний твір, який залишає після себе дещо усередині людини.
На книгу "Душниця" автора Володимира Арєнєва натрапив випадково у книгарні. Обкладинка та анотація зацікавили достатньо, щоб придбати її. Та й ще й український автор, журналіст і критик.
Ідея, яку автор описує в книзі, досить цікава, я б навіть сказав доволі містична. Смерть... Це невідоме, непередбачуване поняття, яке завжди несло якусь таємничість, містичність впродовж усієї історії людства. Уявіть, що після смерті ваша душа попадає у спеціальний мішечок, добровільно, де буде знаходитися вічність. А коли через невідомі причини вона не запроторена у цю в'язницю, то душа піднімається вверх, до небес. Звичайно, хочеться думати так. Але люди, які дуже схожі на нас, так не думають. Тому зверху, над містом, висять душолови, які затримують їх усіх після смерті. Далі те саме, душу запроторюють у мішечок і потім вона потрапляє в душницю. Лячно, дико, незрозуміло...
Світ у якому відбуваються усі події є дуже схожим на наш, але як ви уже зрозуміли, він трішки інший. Історія, правила, закони, релігія - усе крихту відрізняється. Досить цікавий факт, що діти можуть чути розмови, співи, звуки душ, які знаходяться у цих повітряних мішечках. Повітряних, тому що душа тягне його догори. З одного боку ти розумієш, наскільки страшно цим дітям чути ці голоси. А з іншого ти бачиш, як у їхньому світі батьки та рідні підготовлюють їх до цього серйозного обов'язку ще змалечку. Адже після смерті рідної людини, тільки дитина може перші кілька тижнів мати можливість почути її голос. Маленька втіха перед остаточним прощанням.
Цей твір відноситься до шкільної та підліткової літератури, але, на мою думку, він складний для розуміння у цьому віці. Можливо, я помиляюся, але скажу точно, що читати його важко. "Душницю" варто прочитати, тому що це неординарний фантастичний твір, який залишає після себе дещо усередині людини.
December 29, 2018
Пам'ять про померлого може бути дуже різною: кожен, хто його знав, пам'ятатиме щось своє і по-своєму. Але навіть поєднання усіх оцих спогадів ніколи не відповідатиме тій реальній людині, яка існувала.
Displaying 1 - 8 of 8 reviews