What do you think?
Rate this book
Украинская история, российская политика, европейское будущее
У новій книзі Тімоті Снайдера зібрано його статті та публічні виступи, оприлюднені з грудня 2013 по серпень 2014 року. Вперше опубліковано повний текст лекції Снайдера в Києво-Могилянській академії та подальшої дискусії. З текстів Снайдера витворюється картина сучасних українських подій в контексті європейської історії.
- GenresHistoryNonfiction
248 pages, Paperback
First published September 1, 2014
4 people are currently reading
86 people want to read
About the author
Timothy Snyder
69 books5,356 followersTimothy Snyder is Housum Professor of History at Yale University and a permanent fellow at the Institute for Human Sciences. He received his doctorate from the University of Oxford in 1997, where he was a British Marshall Scholar. He has held fellowships in Paris, Vienna, and Warsaw, and an Academy Scholarship at Harvard.
His most recent book is Black Earth: The Holocaust as History and Warning, published in September 2015 by Crown Books. He is author also of Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin (2010), a history of Nazi and Soviet mass killing on the lands between Berlin and Moscow. A New York Times bestseller and a book of the year according to The Atlantic, The Independent, The Financial Times, the Telegraph, and the New Statesman, it has won twelve awards including the Emerson Prize in the Humanities, a Literature Award from the American Academy of Arts and Letters, the Leipzig Award for European Understanding, and the Hannah Arendt Prize in Political Thought.
His other award-winning publications include Nationalism, Marxism, and Modern Central Europe: A Biography of Kazimierz Kelles-Krauz (1998); The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569-1999 (2003); Sketches from a Secret War: A Polish Artist's Mission to Liberate Soviet Ukraine (2005); The Red Prince: The Secret Lives of A Habsburg Archduke (2008), and Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin (2010).
Snyder helped Tony Judt to compose a thematic history of political ideas and intellectuals in politics, Thinking the Twentieth Century (2012). He is also the co-editor of Stalin and Europe: Terror, War, Domination and Wall Around the West: State Power and Immigration Controls in Europe and North America (2001).
Snyder was the recipient of an inaugural Andrew Carnegie Fellowship in 2015. He is a member of the Committee on Conscience of the United States Holocaust Memorial Museum and sits on the advisory council of the Yivo Institute for Jewish Research Research.
He teaches undergraduate and graduate courses in modern East European political history.
His most recent book is Black Earth: The Holocaust as History and Warning, published in September 2015 by Crown Books. He is author also of Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin (2010), a history of Nazi and Soviet mass killing on the lands between Berlin and Moscow. A New York Times bestseller and a book of the year according to The Atlantic, The Independent, The Financial Times, the Telegraph, and the New Statesman, it has won twelve awards including the Emerson Prize in the Humanities, a Literature Award from the American Academy of Arts and Letters, the Leipzig Award for European Understanding, and the Hannah Arendt Prize in Political Thought.
His other award-winning publications include Nationalism, Marxism, and Modern Central Europe: A Biography of Kazimierz Kelles-Krauz (1998); The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569-1999 (2003); Sketches from a Secret War: A Polish Artist's Mission to Liberate Soviet Ukraine (2005); The Red Prince: The Secret Lives of A Habsburg Archduke (2008), and Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin (2010).
Snyder helped Tony Judt to compose a thematic history of political ideas and intellectuals in politics, Thinking the Twentieth Century (2012). He is also the co-editor of Stalin and Europe: Terror, War, Domination and Wall Around the West: State Power and Immigration Controls in Europe and North America (2001).
Snyder was the recipient of an inaugural Andrew Carnegie Fellowship in 2015. He is a member of the Committee on Conscience of the United States Holocaust Memorial Museum and sits on the advisory council of the Yivo Institute for Jewish Research Research.
He teaches undergraduate and graduate courses in modern East European political history.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
July 30, 2015
Єдиний недолік цієї книжки - вона вдвічі товстіша, ніж мала б бути. Лекція та статті, які ввійшли од першої половини книги - дуже цікаві. Проте потім Т.Снайдер починає "повторюватися". Звісно, це неминуче, адже до книжки ввійшли його статті, написані в дуже короткий проміжок часу. А тому годі сподіватися, що автор генеруватиме в кожній статті кардинально нові ідеї. Втім, це не є виною автора, адже йдеться не про монографію, а збірку публіцистичних статей.
Книга дуже цікава. Т.Снайдер розкриває логіку агресивної політики Путіна в 2013-2014 рр. Вона криється в наслідуванні тактики та стратегії Сталіна. По-перше, використовувати ярлик "фашисти" на позначення ворогів Росії (за Сталіна - ворогів СРСР). По-друге, боротися з противником шляхом "підриву". Наприклад, Євразійський Союз протиставляється ЄС не тому, що він кращий, а тому що ЄС - поганий. Путін "купує" політиків в Європі, які вимагають виходу своїх країн з ЄС через євробюрократів, єврогеїв тощо. Таким чином Євразійський Союз, попри те, що не пропонує кращої моделі, стає кращим, бо ЄС - гірший. Таку ж тактику використовував Сталін в 1939-1941 рр. По-третє, "постмодерність" путінської пропаганди. Вона не намагається бути логічною і несуперечливою: владу в Україні захопили євреї, а тому в українська влада пропагує антисемітизм. Це звучить абсурдно, але саме так діяв і Сталін. Ізраїль - фашистська держава, бо продовжує справу Третього Рейху. Сталінський антисемітизм оперував поняттям "фашизму", навіть коли йшлося про "єврейську змову".
Тому книгу варто читати: в ній автор гарно показує, як історія втручається в наше життя. І Т.Снайдер несвідомо повторює афоризм: той, хто не знає власної історії, буде змушений її постійно повторювати.
Книга дуже цікава. Т.Снайдер розкриває логіку агресивної політики Путіна в 2013-2014 рр. Вона криється в наслідуванні тактики та стратегії Сталіна. По-перше, використовувати ярлик "фашисти" на позначення ворогів Росії (за Сталіна - ворогів СРСР). По-друге, боротися з противником шляхом "підриву". Наприклад, Євразійський Союз протиставляється ЄС не тому, що він кращий, а тому що ЄС - поганий. Путін "купує" політиків в Європі, які вимагають виходу своїх країн з ЄС через євробюрократів, єврогеїв тощо. Таким чином Євразійський Союз, попри те, що не пропонує кращої моделі, стає кращим, бо ЄС - гірший. Таку ж тактику використовував Сталін в 1939-1941 рр. По-третє, "постмодерність" путінської пропаганди. Вона не намагається бути логічною і несуперечливою: владу в Україні захопили євреї, а тому в українська влада пропагує антисемітизм. Це звучить абсурдно, але саме так діяв і Сталін. Ізраїль - фашистська держава, бо продовжує справу Третього Рейху. Сталінський антисемітизм оперував поняттям "фашизму", навіть коли йшлося про "єврейську змову".
Тому книгу варто читати: в ній автор гарно показує, як історія втручається в наше життя. І Т.Снайдер несвідомо повторює афоризм: той, хто не знає власної історії, буде змушений її постійно повторювати.
January 31, 2015
Нещодавно у видавництві «Дух і літера» вийшла нова книжка відомого американського історика-славіста Тімоті Снайдера «Українська історія, російська політика, європейське майбутнє». Раніше в українському перекладі вже виходили такі його книжки, присвячені в тому числі й українській історії, як «Криваві землі», «Перетворення націй», «Червоний князь», ця ж стосується найновіших подій української історії. Поряд з іншими художніми й публіцистичними виданнями про Революцію гідності, які з’явилися останнім часом, ця книжка вирізняється передусім кутом зору, бо автор – не українець, і, дивлячись на нас збоку, часто бачить саме те, чого ми зсередини просто не помічаємо.
Книжка складається з двох частин. Перша – повний виклад лекції та дискусії Тімоті Снайдера на конференції «Мислити з Україною» в Києво-Могилянській Академії в травні цього року. Друга – переклади статей автора, друкованих у період з грудня 2013 по липень 2014 у таких впливових американських і європейських виданнях як The New York Review of Books, New York Times, Der Spiegel, Finantial Times, CNN, The New Republic, London Evening Standard та інших. Я навмисне наводжу тут якомога більше назв ЗМІ, аби дати читачеві уявлення, наскільки важлива ця публіцистика в принципі чужого Україні чоловіка, котрий фактично власними зусиллями упродовж уже майже цілого року робить те, що мала би робити наша держава – доносить правду про Україну до європейців та американців. І в цьому сенсі переоцінити вагу цієї публіцистики навряд чи й можна.
Читати Снайдера не просто. Не тому, що тези складні чи мова важка. Ні, все легко і доступно написано, зрозуміло для «пересічного читача». Але кожна наступна стаття примушує згадати й осмислити кожну наступну подію нашої «другої революції», так, ніби ріже по живому: оце написано після побиття студентів, це – після тої тривожної ночі з 10 на 11 грудня, це після того страшного Водохреща і кривавого Дня злуки, хоча ні, «криваве» – це про 18 – 20 лютого, ось про це стаття, навіть кілька, а День злуки – то були тільки квіточки. І так усі двісті з хвостиком сторінок. Я виявилася до цього не готова.
Українська революція для автора – інтернаціональна за походженням і ліва за своїм спрямуванням. Інтернаціональна, бо «її ініціював журналіст афганського походження; першими двома жертвами, які поклали своє життя, стали вірменин і білорус; її підтримали кримські татари (мусульмани), а також чимало євреїв. Єврей, ветеран Червоної армії, був серед тих, кого вбили під час снайперських розстрілів (…) Майдан спілкувався водночас двома мовами – українською та російською, бо Київ – двомовне місто, Україна – двомовна країна, українці – двомовний народ. Ба більше, мотором революції став російськомовний середній клас Києва. Нинішній уряд. цілком спонтанно, виявився багатоетнічним і багатомовним. Україна – це космополітична країна, де мова та етнічне походження відіграють значно меншу роль, ніж нам здається» (ст167). Ліва, бо «йшлося про соціальну справедливість, перерозподіл, гідність. боротьбу з корупцією. Мов йшла не про праві гасла, які отримали так багато уваги в Німеччині. Для мене це інтелектуальний провал. Ніхто не зізнається серед лівої частини політичного спектра, що в Європі відбулася велика ліва революція» (ст. 201).
Ймовірно, для нас самих визначення Революції гідності як інтернаціональної і лівої буде несподіванкою, бо ми схильні сприймати її швидше якраз як національну й куди вже правішу. Утім, саме такі моменти я мала на увазі, коли казала на початку статті, що Снайдер дивиться на нас збоку, а отже може відсторонено інтерпретувати події і бачити такий їхній вимір, який ми зсередини просто не помічаємо. Схожий приклад стосується трохи давнішого періоду нашої історії – 1933-1945 років. Описуючи їх у своїй лекції, а потім декілька разів у публіцистиці, він каже: «…у 1933-1945 роках на Землі не було не безпечнішої території за Україну. Внаслідок такої політики тут з 1933 по 1945 роки загинуло чи було вбито більше людей. ніж в будь-якому іншому регіоні світу» (ст. 27). Вочевидь, ми всі добре знаємо, скільки українців загинуло під час Голодомору та Другої світової війни, але чи думали ми колись про свою Батьківщину як про найбільш небезпечне місце на всій землі? Чи можемо ми взагалі так думати?
«Червоною ниткою» проходить по книжці і пояснення дій Володимира Путіна, через призму ідеї створення Євразійського союзу як альтернативи Європейському союзу. Сфера впливу такого утворення мала б бути від Португалії до Владивостока, його ядро – союз Росії, Білорусі, Казахстану та України, про чому без останньої, без нас, таке утворення неможливе. Оскільки Україна за останній рік чітко висловила своє бажання рухатися в протилежному від Росії напрямку, то це ставить під загрозу весь Дугіно-Путінський проект, а отже, їй треба завадити усіма можливими способами.
Вочевидь, не випадково, що багато тез (а я навела тільки окремі з них) повторюються в публіцистиці Тімоті Снайдера так часто. Це показник напрямку й сили російської пропаганди щодо України на Заході, пропаганди й брехні, яку автор раз-по-раз заперечує і розвінчує. Читаючи ці «рефрени» мимоволі замислюєшся про те, скільки важить правда, навіть якщо, особливо якщо це правда одиниць проти цілої армії обману. Бувають випадки, коли і один у полі – воїн. Цей – якраз такий.
Моє, але звідси: http://smoloskyp.org.ua/bulPDF/znak_5...
або звідси: https://issuu.com/smoloskyp/docs/znak_52
Книжка складається з двох частин. Перша – повний виклад лекції та дискусії Тімоті Снайдера на конференції «Мислити з Україною» в Києво-Могилянській Академії в травні цього року. Друга – переклади статей автора, друкованих у період з грудня 2013 по липень 2014 у таких впливових американських і європейських виданнях як The New York Review of Books, New York Times, Der Spiegel, Finantial Times, CNN, The New Republic, London Evening Standard та інших. Я навмисне наводжу тут якомога більше назв ЗМІ, аби дати читачеві уявлення, наскільки важлива ця публіцистика в принципі чужого Україні чоловіка, котрий фактично власними зусиллями упродовж уже майже цілого року робить те, що мала би робити наша держава – доносить правду про Україну до європейців та американців. І в цьому сенсі переоцінити вагу цієї публіцистики навряд чи й можна.
Читати Снайдера не просто. Не тому, що тези складні чи мова важка. Ні, все легко і доступно написано, зрозуміло для «пересічного читача». Але кожна наступна стаття примушує згадати й осмислити кожну наступну подію нашої «другої революції», так, ніби ріже по живому: оце написано після побиття студентів, це – після тої тривожної ночі з 10 на 11 грудня, це після того страшного Водохреща і кривавого Дня злуки, хоча ні, «криваве» – це про 18 – 20 лютого, ось про це стаття, навіть кілька, а День злуки – то були тільки квіточки. І так усі двісті з хвостиком сторінок. Я виявилася до цього не готова.
Українська революція для автора – інтернаціональна за походженням і ліва за своїм спрямуванням. Інтернаціональна, бо «її ініціював журналіст афганського походження; першими двома жертвами, які поклали своє життя, стали вірменин і білорус; її підтримали кримські татари (мусульмани), а також чимало євреїв. Єврей, ветеран Червоної армії, був серед тих, кого вбили під час снайперських розстрілів (…) Майдан спілкувався водночас двома мовами – українською та російською, бо Київ – двомовне місто, Україна – двомовна країна, українці – двомовний народ. Ба більше, мотором революції став російськомовний середній клас Києва. Нинішній уряд. цілком спонтанно, виявився багатоетнічним і багатомовним. Україна – це космополітична країна, де мова та етнічне походження відіграють значно меншу роль, ніж нам здається» (ст167). Ліва, бо «йшлося про соціальну справедливість, перерозподіл, гідність. боротьбу з корупцією. Мов йшла не про праві гасла, які отримали так багато уваги в Німеччині. Для мене це інтелектуальний провал. Ніхто не зізнається серед лівої частини політичного спектра, що в Європі відбулася велика ліва революція» (ст. 201).
Ймовірно, для нас самих визначення Революції гідності як інтернаціональної і лівої буде несподіванкою, бо ми схильні сприймати її швидше якраз як національну й куди вже правішу. Утім, саме такі моменти я мала на увазі, коли казала на початку статті, що Снайдер дивиться на нас збоку, а отже може відсторонено інтерпретувати події і бачити такий їхній вимір, який ми зсередини просто не помічаємо. Схожий приклад стосується трохи давнішого періоду нашої історії – 1933-1945 років. Описуючи їх у своїй лекції, а потім декілька разів у публіцистиці, він каже: «…у 1933-1945 роках на Землі не було не безпечнішої території за Україну. Внаслідок такої політики тут з 1933 по 1945 роки загинуло чи було вбито більше людей. ніж в будь-якому іншому регіоні світу» (ст. 27). Вочевидь, ми всі добре знаємо, скільки українців загинуло під час Голодомору та Другої світової війни, але чи думали ми колись про свою Батьківщину як про найбільш небезпечне місце на всій землі? Чи можемо ми взагалі так думати?
«Червоною ниткою» проходить по книжці і пояснення дій Володимира Путіна, через призму ідеї створення Євразійського союзу як альтернативи Європейському союзу. Сфера впливу такого утворення мала б бути від Португалії до Владивостока, його ядро – союз Росії, Білорусі, Казахстану та України, про чому без останньої, без нас, таке утворення неможливе. Оскільки Україна за останній рік чітко висловила своє бажання рухатися в протилежному від Росії напрямку, то це ставить під загрозу весь Дугіно-Путінський проект, а отже, їй треба завадити усіма можливими способами.
Вочевидь, не випадково, що багато тез (а я навела тільки окремі з них) повторюються в публіцистиці Тімоті Снайдера так часто. Це показник напрямку й сили російської пропаганди щодо України на Заході, пропаганди й брехні, яку автор раз-по-раз заперечує і розвінчує. Читаючи ці «рефрени» мимоволі замислюєшся про те, скільки важить правда, навіть якщо, особливо якщо це правда одиниць проти цілої армії обману. Бувають випадки, коли і один у полі – воїн. Цей – якраз такий.
Моє, але звідси: http://smoloskyp.org.ua/bulPDF/znak_5...
або звідси: https://issuu.com/smoloskyp/docs/znak_52
Displaying 1 - 2 of 2 reviews