Путівник по урвищу й околицях

by Марина Пономаренко

Поезія Марини Пономаренко акумулює наше проживання війни як буденної неможливості, як недійсної дійсності, як смертельно надривної жаги до (за Стусом) самособоюнаповнення в час, коли всю душу, здається, випито до дна.

Genres: Poetry

120 pages, Hardcover

Published May 1, 2025

Reviews

[Ярослава]

Це, так би мовити, поезія швидкого реагування: якщо маєте потребу прикласти до вавочок душі подорожник у формі міфологічного тла для нинішніх подій, то, ймовірно, ви це вже читаєте. Інколи треба друга захисна стіна осмисленості й надії для захисту від хаотично жорстокості реальності, і вписування нас у давніші історії це подекуди дає - робе вже не завжди, але якщо вам робе, то Пономаренко добре і послідовно працює в цьому жанрі, тож вам пощастило (наприклад, так: "Троє чоловіків їдуть у приміській електричці ... "Накупили цих подарунків, гляньте, яскраві й безглузді. / Їдемо в якусь глухомань що там за диво? нас туди пустять?" ... Все недаремно / Вся наша віра, / Все наше світло, / Все наше чекання, / Це все - недаремно").

Напевно, мені з цієї збірки найбільше запам'ятаються два переписування біблійних мотивів:

1) Пісня пісень в антуражі історії української літератури:
"О, переможнице літературного конкурсу / Для обдарованої молоді! / Метафори твої понад вино солодші, / Рими твої - що лілея між будяків, / Алітерації - мов стадо кіз, що спускається з гір! / Миколи заповідає тобі, щоб геть від москви, / І стріляється / Олена п'є за твоє здоров'я самітньо аж до рана / І йде під арешт ... Проходь крізь ці двері, котрі насправді є / Бачиш / Тут дуже багато вільного місця / Тут збіса багато вільного місця"
У літературі вкрай рідко жертвою чи злочинцем виявляється оповідач від першої особи, але від другої - ще рідше, особливо коли в оригіналі ця друга особа має стільки метафоричних смислів, тому це справляє емоційний ефект.

2) Оце безжальне переписування координат: "Ненависть довготерпить / О, вона таки довготерпить, довгопам'ятає і довгоживе / Ненависть милосердствує ... Вчить гострити ножі, / Відштовхуватись від дна"
І ще на тій же ноті - вірш, який починається як конвенційна любовна історія, а закінчується плот твістом (не хочу спойлерити, але ви зрозумієте, про що йдеться, коли до нього дійдете).

3) великий блок віршів про складність комунікації між зовнішнім світом і нами, враженими війною - подекуди написаний трошки на найпершій асоціації, але бере за горло віршем про те, що неперекладність з мови тих, кого бомблять, на мову тих, кого (поки що) ні, це насправді не лише географічний розрив, а й часовий, який відділяє тебе не лише від частини зовнішнього світу, а й від частини себе, ти починаєш зводитися до цього одного досвіду, коли насправді так не є (див., напр., вірш, який закінчується на ноті "носив кота до ветеринара").

[Alina Kondratenko · Rating 5 out of 5]

Поки читала - плакала, сміялась і знову плакала. Сироти по шкірі були зі мною весь час прочитання. А «Ночі такі, що чорти із них чавлять вино» - однозначно кандидат на вірш, який триматиму у собі ще довго.
Ця збірка - найкраще, що могло статися з українською поезією у 2025 році!

[Катерина Кремінська · Rating 5 out of 5]

Я не можу критично оцінювати вірші Марини Пономаренко, бо дуже люблю її творчість!
З поезіями цієї збірки ви на кожній сторінці згоратимете і відроджуватиметесь, як фенікс…
Авторка - велика майстриня розповідати сюжетні поезії)))
Читати дуже важко, бо пише вона про війну, таке враження, що тебе позбавили шкіри, захисного шару, і кожне слово болить кожною клітиною тіла… Деякі вірші просто розбивають тебе на друзки, і ти потім намагаєшся склеїти себе докупи… Але ця поезія лікує… ви переживаєте катарсис… ніби помираєте, а потім народжуєтесь знову, трошки сильнішими, ніж були до цього… і у вас більшає любові, «бо на нашій землі любов родить найкраще!».
Залишу кілька улюблених рядочків:

І я думала, що це найвеселіша з усіх робіт -
Прибирати ворожі кості

Горпина згадує дім - і змії на голові сивіють

Ночі такі, що чорти із них чавлять вино

[Hanna · Rating 5 out of 5]

Здається, цей уривок з «Часосховища» Ґеорґі Ґосподінова написаний про пані Марину :) «Романи й історії дарують оманливу радість ладу та форми.
Здається, ніби хтось тримає в руці всі нитки сюжету, знає послідовність епізодів і розвʼязку. Насправді сміливою, сміливою і водночас гіркою книжкою була б така, у якій всі історії, що сталися і не сталися, плавають довкола нас у первісному хаосі, кличуть і шепочуть, благають і хихочуть, зустрічаються і зникають у темряві.»

[Марія Звягінцева]

Вкрай рідко читаю поезію, тому не беруся оцінювати. Емоційно - перший і останній вірш збірки - просто в саме серце, решта - різного ступеню емоційної напруги і вподобаності.