What do you think?
Rate this book
Грішниця
Її краса стала її прокляттям: чоловіки жадали її — і вони отримали бажане, а вона — невиліковну хворобу. Вона знаходить притулок у глухому селі чорнобильської зони. Позаду залишаються понівечене життя в родині пияків, чи то дитбудинок, чи то дім розпусти, зґвалтування за зґвалтуванням і син, якого в неї вкрали...
Відверта сповідь грішниці, яка понад усе переймалася чужим болем!
Відверта сповідь грішниці, яка понад усе переймалася чужим болем!
288 pages, Hardcover
First published January 1, 2011
1 person is currently reading
24 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
February 7, 2023
Захоплюючий життєвий сюжет, загалом сумний, але такий, що "бере за душу". Рекомендую прихильникам сучасної української прози.
July 18, 2021
Олена Печорна пише такі людські історії, які беруть за душу. Так і з цією книжечкою. Тут повно різних історій, кожна з своєю мірою справедливості і несправедливості.
Тільки от я постійно запитувала себе чи всетаки можливо вирости такою людиною з таким дитинством, як у головної героїні.. мені чомусь постійно здається, що ні.
Тільки от я постійно запитувала себе чи всетаки можливо вирости такою людиною з таким дитинством, як у головної героїні.. мені чомусь постійно здається, що ні.
October 25, 2020
Неочікувано (для мене) гарна книга. Очікував на чергову книгу про вселенські страждання в стилі Панаса Мирного, а отримав гарну книгу з каскадом проблем і випробувань, але книга власне не про це, а про любов і жертви, а в кінці кінців - навіть хеппі енд!
February 5, 2024
Просто є такі люди - справжні. Їх мало, але вони є
🔷Про сюжет
Її краса - її прокляття🥺
Лариса була по-справжньому вродливою, таких облич за все життя можна побачити лиш кілька, та й то, якщо пощастить. Кожна лінія правильна до досконалості: великі очі кольору землі й опалого листу, спокусливі вуста, густе темне волосся, і тіло…
Скільки і яких випробувань має пережити жінка? 🧐 Чи віднайде вона хоч крихту щастя?🧐
🔷Про враження
Це не просто книга, це не просто роман, це унікальна річ, кожна сторінка якої зачіпала серце, потрапляла все глибше в душу, розворушувала мене, вивертала, зминала, рвала…
Це книга, яку я не забуду ніколи… 💔
На мою думку, дитинство зобов’язане бути щасливим, радісним, усміхненим, безтурботним, огорнутим теплом, затишком, любов’ю, а не таким, яке ПРОІСНУВАЛА маленька дівчинка Лариса 🧒
Вона проводила час або в темному та сирому кутку (так, не у власній кімнаті, а у власному кутку), де за ліжко слугував обдертий матрац і проїдена міллю дірява хустка, або, дослуховуючись інстинкту самозбереження, просто тікала від п’яних батьків - Світлани та Любомира (світла та миру в них не було й ані грама)
На жаль, це було лише початком…
Далі рештки дитинства вкрали смерть сестри (маленький ДВОМІСЯЧНИЙ янгол вперше і востаннє полетів із вікна) та зґвалтування у 10 років…
А потім… бізнес-план торгівлею дівочим тілом… і врешті продаж третім особам (які вже мали вирішити самі, торгувати всім тілом дитини чи окремими органами)…
Але і це ще далеко не все…
Якщо чесно, мені було страшно гортати сторінки книги, бо я боялася прочитати, що ж там ще приготувала доля для Лариси…
Від початку й до кінця читання роману в моїй голові крутилися питання: «За що? Чому так?», очі наповнювалися сльозами, а душа щеміла…
Мрію натрапляти на такі романи частіше🥰
📚 🍫КНИЖКОВА СМАКОТА, або УЛЮБЛЕНІ ЦИТАТИ 📚📝
📝 Чорні думки бувають у чорних душею
📝 Коли не бачать очі, людину веде серце
📝 Гойдалка чарівна. Гойдається туди-сюди, розум дрімати починає, а душа оголюється
📝 І чекали - місяць, два, три, пів року, рік. Ще через рік звикли до того, що живемо в очікуванні і навіть не замислювались, що життя не відкладеш на потім. Треба жити, а не чекати на життя 💔
📝 Іноді люди плачуть просто тому, що мають у грудях серце
📝 Неважливо, з якої причини плаче людина, від неймовірної радості чи неймовірного болю, сльози на смак все одно солоні, хоча, мабуть, усе-таки різні, - принаймні, для того, хто плаче
📝 Людина - унікальне створіння, здатне вижити будь-де й за будь-яких умов, звикнути. Ще вона має пам’ять і водночас здатна забувати, тим самим притупляючи біль. Інакше… інакше можна було б збожеволіти 💔
📝 Рани всередині загоюються не так швидко (як рани на тілі) і ще довго ниють
📝 Саме в натовпі вона ще гостріше відчувала самотність
📝 Самотність, жива-жива, з очима тиші
📝 Без казки дитинство не може бути справжнім
📝 Людині необхідно знати своє коріння, хто вона, звідки, бо інакше пізнати себе й прийняти до кінця - не вийде, як би не старався
📝 Дитячі очі, вони пронизували, як рентген, от тільки знімок робився з душі або серця
📝 Дітей не можна зраджувати
📝 Я - це я, не більше й не менше, а не навішений кимось ярлик
📝 Напевно, тільки ті, хто зміг знайти «своє місце», і живуть по-справжньому, а не пишуть чернетку з чийогось життя
📝 Свої страхи треба визнавати, а не приховувати, тоді вони, до речі, стають слабшими
📝 Образа пече, а простиш - то й відпустить
📝 Дітям для дружби ще не потрібні причини
📝 Діти дорослішають швидше, аніж ми встигаємо це зрозуміти
📝 Щастя в кожного своє. Поняття є сталим, змінюються тільки складові, те, чим ми його наповнюємо
🔷Про сюжет
Її краса - її прокляття🥺
Лариса була по-справжньому вродливою, таких облич за все життя можна побачити лиш кілька, та й то, якщо пощастить. Кожна лінія правильна до досконалості: великі очі кольору землі й опалого листу, спокусливі вуста, густе темне волосся, і тіло…
Скільки і яких випробувань має пережити жінка? 🧐 Чи віднайде вона хоч крихту щастя?🧐
🔷Про враження
Це не просто книга, це не просто роман, це унікальна річ, кожна сторінка якої зачіпала серце, потрапляла все глибше в душу, розворушувала мене, вивертала, зминала, рвала…
Це книга, яку я не забуду ніколи… 💔
На мою думку, дитинство зобов’язане бути щасливим, радісним, усміхненим, безтурботним, огорнутим теплом, затишком, любов’ю, а не таким, яке ПРОІСНУВАЛА маленька дівчинка Лариса 🧒
Вона проводила час або в темному та сирому кутку (так, не у власній кімнаті, а у власному кутку), де за ліжко слугував обдертий матрац і проїдена міллю дірява хустка, або, дослуховуючись інстинкту самозбереження, просто тікала від п’яних батьків - Світлани та Любомира (світла та миру в них не було й ані грама)
На жаль, це було лише початком…
Далі рештки дитинства вкрали смерть сестри (маленький ДВОМІСЯЧНИЙ янгол вперше і востаннє полетів із вікна) та зґвалтування у 10 років…
А потім… бізнес-план торгівлею дівочим тілом… і врешті продаж третім особам (які вже мали вирішити самі, торгувати всім тілом дитини чи окремими органами)…
Але і це ще далеко не все…
Якщо чесно, мені було страшно гортати сторінки книги, бо я боялася прочитати, що ж там ще приготувала доля для Лариси…
Від початку й до кінця читання роману в моїй голові крутилися питання: «За що? Чому так?», очі наповнювалися сльозами, а душа щеміла…
Мрію натрапляти на такі романи частіше🥰
📚 🍫КНИЖКОВА СМАКОТА, або УЛЮБЛЕНІ ЦИТАТИ 📚📝
📝 Чорні думки бувають у чорних душею
📝 Коли не бачать очі, людину веде серце
📝 Гойдалка чарівна. Гойдається туди-сюди, розум дрімати починає, а душа оголюється
📝 І чекали - місяць, два, три, пів року, рік. Ще через рік звикли до того, що живемо в очікуванні і навіть не замислювались, що життя не відкладеш на потім. Треба жити, а не чекати на життя 💔
📝 Іноді люди плачуть просто тому, що мають у грудях серце
📝 Неважливо, з якої причини плаче людина, від неймовірної радості чи неймовірного болю, сльози на смак все одно солоні, хоча, мабуть, усе-таки різні, - принаймні, для того, хто плаче
📝 Людина - унікальне створіння, здатне вижити будь-де й за будь-яких умов, звикнути. Ще вона має пам’ять і водночас здатна забувати, тим самим притупляючи біль. Інакше… інакше можна було б збожеволіти 💔
📝 Рани всередині загоюються не так швидко (як рани на тілі) і ще довго ниють
📝 Саме в натовпі вона ще гостріше відчувала самотність
📝 Самотність, жива-жива, з очима тиші
📝 Без казки дитинство не може бути справжнім
📝 Людині необхідно знати своє коріння, хто вона, звідки, бо інакше пізнати себе й прийняти до кінця - не вийде, як би не старався
📝 Дитячі очі, вони пронизували, як рентген, от тільки знімок робився з душі або серця
📝 Дітей не можна зраджувати
📝 Я - це я, не більше й не менше, а не навішений кимось ярлик
📝 Напевно, тільки ті, хто зміг знайти «своє місце», і живуть по-справжньому, а не пишуть чернетку з чийогось життя
📝 Свої страхи треба визнавати, а не приховувати, тоді вони, до речі, стають слабшими
📝 Образа пече, а простиш - то й відпустить
📝 Дітям для дружби ще не потрібні причини
📝 Діти дорослішають швидше, аніж ми встигаємо це зрозуміти
📝 Щастя в кожного своє. Поняття є сталим, змінюються тільки складові, те, чим ми його наповнюємо
June 28, 2019
Я такої депресивної книги не читала вже давно. Що не сторінка - то якась біда. Я не плакала, я тільки дратувалась: невже й досі ми маємо за героїню подібну жінку, котра страждає і бере на свою долю всі можливі і неможливі біди та нещастя?
Згвалтування, інтернат, побиття, викрадення, проституція... Чи не всі біди світу зібрані в одній. Я лише думала, якби от все це розвивалося в часи війни, це б красиво довершило і без того до смерті трагічну картину.
Згвалтування, інтернат, побиття, викрадення, проституція... Чи не всі біди світу зібрані в одній. Я лише думала, якби от все це розвивалося в часи війни, це б красиво довершило і без того до смерті трагічну картину.
July 5, 2022
Тяжка історія однієї людини, жінки, дівчини.
August 28, 2022
Читається швидко, залпом. Книга про зламані життя і про віру у те, що любов існує попри все.
September 21, 2023
Як на мене, книга важкувата. Слухала у аудіоваріанті. Історії і справді «беруть за душу», але зʼявляється почуття безвиході і здається, що все погане, що могло трапитись в житті головної героїні з нею і трапляється. Хотілося хоч трохи більше позитиву і надії на хороше майбутнє…
April 24, 2020
Трохи банальний сюжет, але красива мова і метафори. Щиро вірю, що в наступних творах письменниці буде більше оригінальності.
July 23, 2023
Практично кожна частина книги - це тема для окремої книги. І тригер для когось.
Мені це сподобалося, але наприкінець цього всього виявилося за багато.
Мені це сподобалося, але наприкінець цього всього виявилося за багато.
October 26, 2024
У книзі мене найбільше вразив фінал - всю книгу детально розписували страждання і несправедливості, а потім раз - і незрозуміло звідки взявся хеппі енд, і то якийсь дивний.
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 26, 2023
“Він здивовано запитував, як у пропитої алкоголічки могла народитися така дитина. Адже за всіма законами фізіології це мав би бути монстр. Дивак. Просто монстрів в моєму житті й так вистачає”
💔Книгу цю я бачила на поличці у книгарні, але чомусь побоювалась похмурості її сюжету. Та все ж таки вона прийшла до мене сама, адже саме її я виграла у лотереї.
💔У книзі ніби межує два світи - морок минулого та невизначеність теперішнього. Автор досить вдало поєднує ці світи, показуючи, що тіні минулого залишаються з нами завджи і можуть навіть повністю оволодіти нашими думками.
Головна героїня-Лариса, виросла у “будинку з примарами”, була позбавлена дитинства та надії на світле майбутнє. Все ії життя перетворилось на пошук тієї любові, якої вона не відчувала від своїх батьків. Все життя вона ненавиділа свою красу, але продавала її. Мені особисто дуже імпонує те, що не дивлячись на усі обставини, Лариса вміла бачити у людях лише найкраще, намагалася вчиняти по совісті, допомагала іншим бачити красу цього світу, хоча сама була на межі. Інші персонажі, яких я зустріла на сторінках цієї книги були настільки реальними, що несподіванно стали мені найкращими друзями, яких дуже важко було відпустити, перегорнувши останню сторінку. Їх історії були різними, та іх об'єднувала одна ідея: усі ми боїмося, усім нам часом нестерпно, але прийде час, і кожен із нас дочекається свого щастя.
Уся повість пронизана влучними висловами, які потрапляють у саме сердце. Саме через них ти розумієш, що перед тобою не просто нічний метелик, а особистість, що рано подорослішала. Вона навчає тебе, як старша сестра. Вона вчить прощати тих, хто робив боляче, вчить любити, вчить не брати чуже, не давати минулому виходити на передній план, вчить допомагати, вчить рятувати інших, коли не можешь врятувати себе.
💔Книга дуже атмосферна. Дуже цікава і нетипова для української сучасної літератури. Вона морально важка, але дочитавши її ти розумієш, що не дарма провів час.
💔Книгу цю я бачила на поличці у книгарні, але чомусь побоювалась похмурості її сюжету. Та все ж таки вона прийшла до мене сама, адже саме її я виграла у лотереї.
💔У книзі ніби межує два світи - морок минулого та невизначеність теперішнього. Автор досить вдало поєднує ці світи, показуючи, що тіні минулого залишаються з нами завджи і можуть навіть повністю оволодіти нашими думками.
Головна героїня-Лариса, виросла у “будинку з примарами”, була позбавлена дитинства та надії на світле майбутнє. Все ії життя перетворилось на пошук тієї любові, якої вона не відчувала від своїх батьків. Все життя вона ненавиділа свою красу, але продавала її. Мені особисто дуже імпонує те, що не дивлячись на усі обставини, Лариса вміла бачити у людях лише найкраще, намагалася вчиняти по совісті, допомагала іншим бачити красу цього світу, хоча сама була на межі. Інші персонажі, яких я зустріла на сторінках цієї книги були настільки реальними, що несподіванно стали мені найкращими друзями, яких дуже важко було відпустити, перегорнувши останню сторінку. Їх історії були різними, та іх об'єднувала одна ідея: усі ми боїмося, усім нам часом нестерпно, але прийде час, і кожен із нас дочекається свого щастя.
Уся повість пронизана влучними висловами, які потрапляють у саме сердце. Саме через них ти розумієш, що перед тобою не просто нічний метелик, а особистість, що рано подорослішала. Вона навчає тебе, як старша сестра. Вона вчить прощати тих, хто робив боляче, вчить любити, вчить не брати чуже, не давати минулому виходити на передній план, вчить допомагати, вчить рятувати інших, коли не можешь врятувати себе.
💔Книга дуже атмосферна. Дуже цікава і нетипова для української сучасної літератури. Вона морально важка, але дочитавши її ти розумієш, що не дарма провів час.
Displaying 1 - 12 of 12 reviews