Властиво «сюжет» цієї книжки відчитується так: у час тотальної глухоти ввійти у смерть, щоб видобути з її надр пам’ять і, таким чином дізнавшись, хто ти — вийти до світла переродженим — і почути. Почуймо! (Іван Андрусяк).
Це дивно, зовсім не схоже на те, що я могла собі уявити чи очікувала, беручи до рук поетичну збірку. Єдине що можу сказати точно - тема глухоти (і крику) була розкрита.
місцями ніби дуже добре, але часом вилазять недотягнуті рими й ритми, всілякі "тишина" й "у підніжжя", брак кличних відмінків – коротше, деталі, які можна було б і прибрати, додумати. з іншого боку, це не смертельні дрібнички, і на них вдалося б заплющити очі, проте воно ніколи не аж таке хороше, щоб хотілося це зробити. і, виявляється, верлібри, в яких на два випадкові рядки з'являється рима й розмір, мене дратують не менше, ніж римовані тексти, де ритм із розміром зненацька зникають (текст целана, про який усі щойно подумали, не рахується – там недостатньо випадкова ситуація. втім, варіант українського перекладу "голубі – тобі" мені не занадто до серця).