Над Чорним морем

by Іван Нечуй-Левицький

Роман «Над Чорним морем» є автобіографічним. Нечуй-Левицький зображує в ньому життя молодої інтелігенції Кишинева та Одеси. Це кола юних представників «народництва», котрі намагаються знайти своє місце в світі та віднайти злагоду з самими собою.

Genres: Ukrainian Literature

283 pages, ebook

First published January 1, 1891

About the author

Український прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.

Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).

He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.

Reviews

[хвія · Rating 5 out of 5]

я закохалася в цю книжку..вона настільки варта уваги!! ідеальний баланс бессарабії, юності, ідеалізму, кохання, драми та внутрішньої боротьби з режимом й пристосуванцями. it was so much fun..

[Libypas · Rating 5 out of 5]

— «Люблю вас, милі, рідні береги Чорного моря! Куди гляну, скрізь неначе бачу ніби розсипані по берегах сліди мого сміху й моїх мук серця. Тут народилася й зросла моя любов: тут я знайшла своє щастя».

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Третя прочитана книга Івана Нечуй-Левицького і друга, не типова, міська. І цей роман мені сподобався більше, ніж попередня повість "Хмари"!
В Кишиневі живуть і працюють дві подруги Саня Навроцька і Надія Мурашкова. З них, головних персонажок, оповідь і починається. Надворі весна, тож описується багато дівочих думок і поривань. Подруги начитані, тож багато обговорюють інтелектуальні теми, що актуальні в ці роки. Тут і космополітизм, і національна свідомість, і жіночі питання освіти та просвітництва.
Приходе літо, і подруги їдуть на море в місто Одеса, або Одес, як називає його автор. Саня і Надія багато проводять часу з парубками, тому персонажів стає набагато більше. Але на відміну від "Хмари", де автор легко проскакує роки та персонажів, в цьому романі він концентрується на одному періоді, навіть сезоні, та на одних персонажах.
Найцікавішим та наймилішим був розвиток стосунків Сані Навроцької та Віктора Комашка, вчителя і старого знайомого з Кишиневу. І воно й не дивно: літо, море, спека, інтелектуальні розмови двох розумних молодих людей) В певний момент, акцент твору змістився на чистому коханні цих персонажів, за яких я щиро вболівала.
А що, Надія Мурашкова? На жаль, дівчині так не поталанило як подрузі і її було страшенно шкода( Та й загалом, вкінці автор все ж швидко пройшовся роками і долями своїх персонажів, і тональність роману стала більш похмурою. Бо літо закінчується і приходе сіра і, подекуди, страшна буденність життя.

[Corpsesinyou · Rating 5 out of 5]

Мене зачарувала проза, ці атмосферні та безмежно красиві описи Одеси, цих алей з акацій, спокійного моря та нависаючих схилами скал, гарячих днів із прохолодними вечорами. Дуже й дуже красиво змальована епоха - як зображена українська інтелегенція та різний люд, змішання національностей Бессарабії та півдня України.

Сподобалось як за флером юнацької пори відпочину та закоханостей, сердечних переживань та інтелектуальних розмов, червоною ниткою йшла лінія опресії та це відчуття пригніченості, постійної ідейної боротьби за народ та Україну, за культуру та мову. Як чесних і правильних людей ламають та в кінця воза ставлять. Як пристосуванці собі лакоме містечко видирають, як без принципів та ідеалів готові плити за вітром, аби вхопити вигоду та зачепитись пазурями за статус. Кожен персонаж це цікавий архетип епохи, зі своїм рівнем ницості.

Ще і дуже хочеться відмітити наскільки для свого часу прогресивно тут змальовані жінки, Соня та Надя, їх прагнення та феміністичні настрої показані без засуджень як за дурні думки, а навпаки з підтвердженням та підкресленням важливості цього волевиявлення для незалежної жінки.

[Olga · Rating 5 out of 5]

Цей роман — справжнє відкриття. Левицький так душевно описує Одесу — усе оживає на сторінках, змушуючи відчути запах моря й колорит вуличок. А його здатність зображати міжособистісні стосунки — це окремий вид мистецтва: не пам’ятаю, коли востаннє мене так емоційно зачіпала любовна лінія — та й кожен персонаж окремо.

Здивувало, що за, здавалося б, простою життєвою історією ховається розмова про національну ідентичність, моральний вибір і роль окремої людини в історії цілого народу. А також — про гендерну рівність: тема становища жінки в тогочасному суспільстві наче з-під пера Кобилянської.

[Dinara · Rating 5 out of 5]

Дуже сучасна книга, хоча написана в 1890році! Доволі динамічна.

[Olha Tiumentseva · Rating 4 out of 5]

З перших сторінок ця повість пройшла б тест Бекдел на репрезентацію жінок, адже:
1️⃣ в центрі оповіді дві жінки: вчителька Саня Навроцька та працівниця банку Надя Мурашкова.
2️⃣ жінки між собою розмовляють, ще й доволі часто.
3️⃣ розмовляють вони не лише про чоловіків.

Неочікуваний рівень для книги 1890 року.

В дискусіях героїв дійсно підіймають багато тем: космополітизм, питання освіти для жінок, роздуми про майбутнє, як знайти своє покликання та справу для душі і для користі суспільства.

Слова: народність, космополітизм, національність, добробут, українське письменство, честь, правда — сипались, неначе бризки з фонтану.

Але й про кохання було багато, адже кожна героїня має свою любовну лінію.
Наді взагалі якийсь сталкер попався — грек Аристид Селаброс.

Він завжди слідкував за нею, де ступали її ноги: це в його була звичка — слідкувати або засідати на засідки на паннів.

— Буду ходить за вами, буду ловить ваші сліди, бо згорю од жадання, як не бачитиму ваших чорних очей, — тихо промовив Селаброс, — Де будете ви, там буду й я.

А Саня міркувала, чи вона любить вчителя Комашко.

Саня слухала й задивлялась на Комашка. Він зацікавив Саню, й вона незчулась, як її думка приставала до його думок, ріднилась з ними якимись потайними стежками, як морська піна змішується до купи з бризками морської хвилі.

Окрема роль відведена місту Одесу (автор називає місто в чоловічому роді). Хоч герої і живуть в Кишиневі, але всі їдуть на відпочинок до Одеси, де і відбуваються основні події.

Малий Фонтан найкраще місце в Одесі; там забуваєш за сухі степи, за гарячу спеку великого шумливого південного города.

Вміє автор дуже гарно описати місто та природу. Захотілось на море від цієї книги 🌊

Підсумовуючи, легка, цікава та прекрасна книга. Не "Кайдашевою сім'єю" єдиною.

Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Anna-Liliya Kokora · Rating 5 out of 5]

У цьому тексті свого улюбленого українського класика я, нарешті, зрозуміла, чому він улюблений.

Поміж чудових описів природи та докладного звіту життя героїв, він сміється з вад людського характеру.

А за жіноче питання та українську Одесу, чи за автором, українського Одеса - ❤️

[Marina Kolomiets · Rating 5 out of 5]

Читала цю книжку у вихідні в Одесі, прям біля самого моря – ідеальне поєднання.

Якщо чесно, порівнюючи з «Кайдашевою сімʼєю», то здається, що ці твори писали двоє абсолютно різних людей. «Над Чорним море» інтелектуальний міський роман із роздумами і сенсами.

Оповідь розмірена, але затягує. Атмосфера Одеси, Бессарабії, моря така об’ємна і красив, що хочеться туди провалитись.

А ще діалоги, суперечки про мову, культуру, ідентичність. У деяких моментах ловила себе на думці, що це і нині актуально. Про космополітизм, а саме відмову від національної ідентичності, саме такою була Одеса. Але є такі люди, як герої книги і вони боряться за свої ідеї.

Несподівано феміністична. Як виявилось Іван Нечуй-Левицький із тих авторів, який вважається одним із профеміністичних чоловіків того часу. Головна героїня Саня – сильна, розумна, рішуча. Вона діє та має позиц��ю.

Якщо хочете прочитати щось українське, інтелектуальне, атмосферне, то я дуже раджу.

[Roman · Rating 5 out of 5]

Це моя друга книга Нечуй-Левицького після "Кайдашевої сім'ї", і я був приємно вражений, бо на відміну від селянських сімейних сварок, тут мова йде про українську міську інтелігенцію, яка дискутує про те, що головніше в житті - космополітизм чи націоналізм, і яке місце кохання посідатиме в такому житті, і чи варто закохуватись, адже тоді доведеться жертвувати своїми ідеалами. Тому цей роман можна вважати певною мірою повчальним, який до того ж ще показує негативне ставлення автора до меркантилізму, міщанства та конформізму, і навпаки - українське національне питання, за яке так вболівав Нечуй-Левицький, обережно просувається як важливе і необхідне для суспільства. Крім того, роль жінки як на той час показана дуже сміливо - головна героїня, Саня Навроцька, навіть планує відмовитись від сім'ї заради своїх ідеалів:

- Молилась за тебе, Саню, щоб тобі бог послав гарного жениха, якогось царевича або князя, - сказала Зоя.
- Ого! дуже високо для нас! Я заміж не піду. Я буду жити для науки, для просвіти, - сказала Саня.

Дія роману частково відбувається в Одесі (яка має чомусь чоловічу назву - Одес), тут ще Малий Фонтан, де зупинились герої, не є частиною Одеси, і туди треба добиратись кінним трамваєм - цікава згадка про цей вид транспорту, яку більше ніде в тогочасній українській літературі не пам'ятаю.

Серйозність діалогів про ідеали автор розбавляє деякими кумедними персонажками та персонажами, найбільш дотепним з яких, на мій погляд, був батько Сані, який своїми іронічними репліками та зауваженнями дуже сильно нагадує містера Беннета із "Гордості та упередження". От, наприклад, як він реагує на закид своєї дружини щодо того, як Саня ходить вчити єврейських дівчат:

- Ходить в якусь жидівську школу, просвічує жидівок, пропахалась наскрізь цибулею так, що того жидівського смороду вже повні кімнати. В неї навіть черевики тхнуть жидами. Усі наші кімнати смердять жидами, неначе тут жиди завели шинк, - сказала Навроцька вже сердито.
- Гм, я чомусь не чув носом, щоб в наших покоях тхнуло жидами, хіба тільки тоді, як кравець Гершко принесе одежу. Може, це тим, що в мене завжди нежить в носі. Не всім пак мати такі тоненькі ніздрі, як у тебе, - сказав спокійно Навроцький.

[sdrshetdesordir · Rating 4 out of 5]

скільки високих поем навіяло ти, синє море, на геніїв людськості!

[Alla Kovalenko · Rating 5 out of 5]

Ностальгія за морем, літніми одеськими вечорами, важка доля жінок і болюче, системне, повзуче зросійщеня украінців, яке, попри масовість і системність, так і не спромоглось знищити нашу ідентичність.

[Yuliia Tymoshenko · Rating 5 out of 5]

як же я люблю Левицького, страшне! описи моря, південних країв, любови у його виконанні — щось неймовірне! якщо хочете поблукати ввечері біля моря, наловити морського леготу у волосся, подивитися на зорі, що їх хтось висипав на небо до місяця, то читайте «Над Чорним морем»

[Diana · Rating 5 out of 5]

Одеса, море, кохання і мрії молодих людей. Але не тільки! Цей текст наповнений ідеями українського націоналізму, обговорюються права жінок і космополітизм, лунають думки щодо просвітництва українського народу. І все це - кінець 19 століття. Неймовірно!

[Taniasonce · Rating 5 out of 5]

4,5⭐

[Mrikkat · Rating 3 out of 5]

пласка історія, з пласкими героями і одеським бризом.
це певно перша книжка, якій після обговорення на книжковому клубі я знищила оцінку, бо нашо пан Нечуй-Левицький написав цю історію ми так і не зрозуміли

[mavka]

дочитала, слава богу

[Yuliia Zadnipriana · Rating 4 out of 5]

Українська інтелігенція, що, як завжди, ніби проміння сонця пробивається крізь хмари української дісності.
Нічого не змінилося. Ті ж Фесенки, Селаброси кують навколишнє життя, а Комашки та Сані намагаються це життя зробити кращим.

[Jane Rukas · Rating 4 out of 5]

ну Нечуй, ну Левицький! якщо у вас були якісь упередження стосовно цього автора, типу він пише про село, то почитайте цю книгу! Одеса, море, цікаві жіночі персонажки - обов'язково заплануйте собі читання цієї книги на наступне літо, або беріть її негайно, у вас ще є декілька днів

[Kotek · Rating 3 out of 5]

Якісь події почали відбуватися на останніх п'ятидесяти сторінках, і туди наче поспіхом впихнули все про що мав бути цей роман. Відчуття наче персонажі не розкриті, що насправді дуже сумно, я б справді хотіла дізнатися про них більше. Про Надю наче хотіли розповісти, а потім склалося враження що автору стало нудно і він закинув це діло. Який сенс було починати розповідати щось про Маню теж не розумію, частина з нею різко з'явилася і так само різко завершилась. Книжка наче розмови Селаброса, наче про щось і ні про що

[Evgeniya · Rating 5 out of 5]

Після "Хмар" купила цю книгу, і чекала на час коли зможу прочитати. Для себе зрозуміла що книга найкраще запамʼятовується після обговорення, тому чекала коли один з 3 читацьких клубів обере її. І ось, ця книга прочитана в саме той період коли треба. Модератор одного з клубів прочитала Забужко, і написала чудовий відгук про те що Україна не була відокремлена від інших європейських країн. В цей же час я прослухала декілька подкасті на цю тему, і от читаю "Над чорним морем" і це величезне підтвердження того.
В книзі є спомини про книги :
"Вона та він" Жорж-Занда, "Черево Парижа" Золя, "Паризькі письма" Берне, Спенсер, Дарвін, "Вістник Європи"..... Майна Ріда згадує. З української літератури багато згадок про "Кобзаря" і вишенка на торті :" Перший вінок" ( перший в Україні феміністичний альманах, виданий у 1887 року у Львові Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою).
В "Хмарах" є чудовий опис Києва, в "Над чорним морем " Одеса, де Одесу ночуй називає Одес - чоловіча форма, хоча події починаються в Кишиневі.
В повісті є все: любов, зрада, дружба, мрії, емансипація, національні ідеї, народництво, космополітизм.
Леся Українка не сприйняла добре цей роман, бо вважала що всі герої в романі не розумні.
Книга від Vivat має чудовий розділ - примітки: де пояснюється де відбувалися події, якщо перекласти на сучасні назви...
Є примітка, що деякі цитати з книги вказує на те, що герої "Над чорним морем" читали ці книги в оригіналі, бо переклад або тільки вийшов, або ще не в процесі був.
В Книзі зустрічається певна кількість фразеологізмів.


Цитати які найбільше мені запали в душу:

" Гм… Цебто — живи, аби тільки животіти… живи життям курячим. Спасибі за раду, — сказала Саня. — Комашкова думка збиває мене просто з пантелику. Я знаю, що націоналізм прусський — діло консервативне й негуманне, бо робить діло непотрібне для культури, пригнічує інші народи. А Комашко каже, що український націоналізм — то зовсім інше й нове діло, бо він злучується з гуманними, просвітніми принципами, з прогресом, встоює за маси, за народ. Український націоналізм, навіть історичний, козацький, а найбільше в своїй давнішній формі був теж — свобода й прогрес. Передаю його розмову до слова. Мій папа згоджується з Комашком і думає так само, як і Комашко. Тим часом ці усі принципи для мене мало зрозумілі. Ніяк не перетравлю їх в думках."

"— Я багато читав сьогочас��их прогресивних авторів, авторів заграничних, не тільки читав, але й виучував їх сливе напам’ять. Я сам, бачте, часами люблю писати, а для цього діла треба научного грунту й розвитку. Без підвалин ніхто не будує дому. Я сам склав собі той міцний фундамент. Науковість — то інтернаціональна суб’єкція вселюдських, космополітичних стосунків, — пиндючивсь далі Селаброс нісенітницею, і Надя примітила, що його очі гордо позирають на неї, неначе кажуть: слухай і знай, що то ми таке!"
"— Задивився на море, — сказав Комашко, — бо люблю величність в натурі: люблю море, високі гори, стрімкі скелі. Хотілось би мені побачити високі гори, що верхами досягають до хмар, здорові ріки, широкі, без кінця прерії. Величність будить в моєму розумі вищі думи, високо піднімає душу. Як мені хочеться побачить великі європейські городи, постерегти їх життя, не матеріальне тільки, а й життя вище: прогресивний рух думок, соціальний рух, що прокладає стежки до нового прогресивного життя в наступаючих часах."
"— Війна — діло нікому не потрібне, а працювати для науки й ми здатні й змогли б, якби пак нас з давніх-давен пускали в університети, — сказала Саня. — Ми цікавіші од вас і не всі любимо тільки справляти балачку про квітки та вишивання."
"— Ні! Не через те. Націоналізм — то вічна форма, в якій з'являтиметься й ростиме людське живоття на землі; це грядка, де сходять і ростуть усякові високі космополітичні ідеї, але народи вже й тепереньки не змагаються і не будуть змагатись через те, що вони належаться до іншої національності. Б'ються тепер не народи, а королі, дипломати та генерали."
"— Будемо засівати свої рідні лани золотим насінням просвіти, широкої культури, будемо дбати якомога за добробут краю й народу. Будемо пересаджувати на свою ниву космополітичні вищі ідеї. І виростуть в нас люде... І десь знайдуться інші діячі; і будуть мирно і щиро працювати для своєї нації, для свого народу, — сказав Комашко. — Я гаряче бажаю, щоб настав той час, коли дві ворожі армії зійдуться та й розійдуться, не схотять битись; коли вони випхнуть вперед своїх генералів та дипломатів та й скажуть їм: «Стріляйтесь, бийтесь самі, коли маєте смак до війни, а ми підемо додому, до батьків та жінок, до дітей, до плуга, до книжки», — сказав Комашко."
"— Я не політик і не люблю політики, — обізвався Комашко. — Теперішня політика ще скрізь політика людоїдства, проливання людської крові не для інтересів народу, а на користь дипломатів. Я встоюю за просвіту й культуру, а письменству, культурі й просвіті байдуже за усякі державні границі та межі; вони ширші од тих границь. Чи правду я кажу, Харитоне Кириловичу?"

"— Од жидівок та міщанок не дуже-то можна набратись просвітнього духу. Я розвила свій розум книжками, та й годі! — обізвалась Саня. — Світ іде не од міщанок, а од заграничних розумних книжок."

"— Як вискочать з гімназії, то зараз тягнуться за аристократизмом, — говорив далі Комашко. — Вони мріями ганяють по багатих салонах, марять за убори, їм треба або модної французької мови, або панської офіціальної великоруської. Український язик вони викурюють з дому, бо ним говорить простий народ. Просвічена українка первий ворог України й українського народу, бо вона відрізняє ще в колисці своїх дітей від народу."
"— Сказати правду, тоді були смутні, варварські часи. Хвалить бога, що вони минули, — сміливо сказала Саня. — Женщини повинні мати стільки права на вільну волю, як і чоловіки. Женщина до цього часу була невільницею, запертою, трохи не закутаною в покрівці так, як оця мебіль в світлиці."

[Marina Shandyba · Rating 5 out of 5]

Книга дуже сподобалася. Тут чудова мова. Питання, які піднімаються устами головних героїв, актуальні і зараз. Ба, це ніби такий місточок нам сучасних до українців 80-х років дев’ятнадцятого століття.

Як же соковито, смачно, яскраво говорять у Нечуя-Левицького його герої. Як майстерно і життєво він їх зображує. Скільки разів на моєму обличчі з’являлася посмішка. Це насолода, читати такі твори.

Любовні лінії, я переживала за героїв, страждань тут не багато, але все ж таки є. Хоча автор не приділяє їм багато уваги в тексті.

Тут йдеться і про права «женщин», про українське питання, і важливість розмовляти українською мовою, читати літературу українською мовою. Головні героїні Саня Навроцька та Надя Мурашкова товаришки, сильні жінки, які прагнуть до освіти, до самостійності, можуть постояти за себе, і дати відкоша чоловікові. Саня Навроцька йде проти волі своєї мачухи Раїси Навроцької, і та її не може зломити у її прагненні читати книжки, спілкуватися з тими людьми, які їй цікаві, здобувати вищу освіту.

І хоча її доля не так, щоб і легка, але важливо те, що вона її сама свідомо обирає.

Місто Одес тут чоловічого роду. Зачаровують описи Одеса, міста, моря. Особливо, мені сподобалося, коли молоді люди проводили час біля моря, насолоджувалися його красою, повітрям, були веселими, і, разом з тим, ведуть серйозні розмови за майбутнє.

Звичайно, колоритні персонажі тут не лише позитивні, а і негативні. І це додає гостроти в історію.

[kkkryzhanovska · Rating 3 out of 5]

Читала цю книгу заради того, щоб помилуватися Одесою та рідною мені Україною. Іван Нечуй-Левицький сильний в описах, мені дуже сподобалося те, як гарно він маніпулює метафорами і прикрашає свій твір. Але сам сюжет взагалі не зачепив. Я не перейнялася долею персонажів, і мені навіть не було цікаво що буде з ними далі, бо події були, можна сказати, стандартними, які часто можна зустріти в книгах.
Кладу 3 зіроньки за те, що письменник вклав у твір багато феміністичних та проукраїнських ідей і неймовірно тонко передав атмосферу Одеси та Чорного моря.
Книга спокійна, як-то кажуть slow-reading, якщо хочете прочитати щось повільне і повсякденне, то беріть. Однак я перечитувати її не буду, хіба що для того, щоб повиписувати цитати.

[Sibilla Librum · Rating 4 out of 5]

Загалом мені дуже сподобався цей роман. Цікаво було спостерігати за тим, якими були Кишинів та Одеса у 19 столітті, чим жили тоді люди та які ідеї обговорювали.

Надзвичайно сподобалася Саня Навроцька. Вона нагадала мені Джо Марч з «Маленьких жінок» — сильна духом героїня, яка відстоює жіночі права та важливість просвіти. А їхні стосунки з Комашко це ЩОСЬ. Вони то розбивали моє серце, то ліпили величезний пластир.

Іноді книга була доволі нудною і її було тяжко читати, але потім знову відбувалася якась динамічна подія та вже було не відірватися.

Селаброс дратував протягом усієї книги, а Надю було невимовно шкода.

Проте книга була чудовою, тож закликаю вас із нею ознайомитися!

[Oksana Karpevych · Rating 4 out of 5]

Перший в українській літературі роман про Одесу. Його космополітичне, купецьке й гедоністичне місто стає тлом для любовних історій та ідейних конфліктів: національна культура проти космополітизму, ідеалізм проти матеріалізму. Попри інтелектуальну глибину, найбільше вражають описи Чорного моря та живі, дотепні характери персонажів. Це той випадок, коли тримаєш у руках роман українського письменника, написаний у 1890 році, й бачиш не лише «бідних і знедолених на панщині», а інтелектуальну тусовку: вони відпочивають, закохуються, помиляються. Хоча під кінець твору автор наче згадав, що драми й трагедії мають бути, тож добряче «змазав» фінал.

[Niki · Rating 5 out of 5]

Я ніби знову закохалась в Одесу, хоча думала що вже вдосталь її люблю!
Дуже приємно здивувала ця книга, читала не відриваючись. Настільки докладно та добре написано, що увесь процес читання я ніби знаходилася поруч з героями, ходила по вулицях то Кишинева, то Одеси, проживала разом з героями ті самі емоції та переймалася за їх живоття.

[Irine Kaplan · Rating 1 out of 5]

З одного боку відрадно, що книжка кінця 19 сторіччя так легко і впевнено проходить тест Бекдел, з іншого боку книжка більше нікуди не проходить. Наскільки розтягнута перша половина, настільки ж сумбурна друга.

[Oksana · Rating 5 out of 5]

Дуже поетичний текст, неймовірні описи Одеси.

Історія про двох подруг, життя та історії кохання яких склалися по-різному.

Також в творі підіймається багато важливих тем, які не втратили актуальність і в наші часи.

[Olya Malkevych-Sawitska · Rating 4 out of 5]

Легко почала, але потім довго її мучила, не вистачило звичної вже сучасної динаміки.

Але цікаво було почитати щось невідоме мені від класиків української літератури.

І цікаво проводити паралелі між сьогоденням і тими часами, між однаковими (хоча хотілось би щоб ні) проблемами суспільства.

[Uliana♡ · Rating 3 out of 5]

Фемінізм та представники старого суспільства, націоналізм та космополітизм, кохання та зрада, проблема вибору і Одеса очами І. Нечуя-Левицького - ось про що книга, але це дуже-дуже коротко)