What do you think?
Rate this book
Дрозофіла над томом Канта
Павлик — викладач філософії. Він називає себе дрозофілою, мушкою без голосу та без правди. Чоловік споглядає з балкона Голосіївський парк, п’є з кухлика вино, пише колегам некрологи та читає лекції.
Книжки цікавлять Павлика більше, ніж жінки, свобода хвилює більше, ніж самотність.
Загублений у вирі настирливих колег, колишніх коханок і нескінченної пиятики, Павлик пише листи про любов. Отримує відповіді, але в один момент перестає.
Дрозофіла кружляє над томиком Канта, як самотній Павлик — навколо образу загадкової жінки.
Анатолій Дністровий— письменник, філософ, художник. Автор романів «Пацики», «У сніговому полоні», трилогії про вигада
Книжки цікавлять Павлика більше, ніж жінки, свобода хвилює більше, ніж самотність.
Загублений у вирі настирливих колег, колишніх коханок і нескінченної пиятики, Павлик пише листи про любов. Отримує відповіді, але в один момент перестає.
Дрозофіла кружляє над томиком Канта, як самотній Павлик — навколо образу загадкової жінки.
Анатолій Дністровий— письменник, філософ, художник. Автор романів «Пацики», «У сніговому полоні», трилогії про вигада
189 pages, Kindle Edition
First published January 1, 2010
1 person is currently reading
69 people want to read
About the author
Анатолій Дністровий
36 books19 followersУкраїнський есеїст, прозаїк, поет, художник.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).
Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).
Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
January 20, 2019
всім пост-радянським українським інтеліґентам читати конче. тепер ми маємо чудову метафору. ми - дрозофіли, мушки, що живуть недовго і хаотично, харчуючись усякими продуктами гниття ідей і тому подібного.
дуже добре написано, і геть не нагадує "Пациків" та іншого написаного Дністровим. що доводить, що він справжній письменник. читаючи про такого інтеліґента, читаєш наче про себе -настільки аналіз глибокий, а опис досконалий. може вимираюча популяція інтеліґентів-дрозофіл таким чином відтягне свій кінець трошки на потім. і хоч трохи наблизиться до здобуття сенсу свого безсенсовного буття.
дуже добре написано, і геть не нагадує "Пациків" та іншого написаного Дністровим. що доводить, що він справжній письменник. читаючи про такого інтеліґента, читаєш наче про себе -настільки аналіз глибокий, а опис досконалий. може вимираюча популяція інтеліґентів-дрозофіл таким чином відтягне свій кінець трошки на потім. і хоч трохи наблизиться до здобуття сенсу свого безсенсовного буття.
August 6, 2025
“Інколи, дивлячись на стоси своїх «важливих» книжок, я думаю, що вони заглушили в мені віталістичні прагнення і зробили з мене такого собі пуританина, який не здатний навіть розважитися. Я — несучасний, недрайвовий. Але, з іншого боку, згадуючи біографії Монтеня, Паскаля, Г’юма, Канта, Шпенґлера, подумки я всміхаюся собі, бо лише в тиші та, на перший погляд, щоденній нудьзі мене навідують улюблені й постійні соратники — божевільні, незнані іншим істини. Я люблю Плотіна, але балачки про нього навряд чи будуть доцільними в пабі чи на дискотеці. Бо Плотін і дискотека — несумісні за своїми конституціями. Бо філософські стежки та просіки позбавлені сміху й радості, блиску та розкоші: вони не менш нудні й докучливі, ніж щоденна праця селянина коло землі. Бо займатися філософією, як стверджував лапочка Абеляр, треба не лише тоді, коли звільняєшся від щоденних справ, а навпаки — відклавши ці справи, залишивши їх назавжди невирішеними. По-простому кажучи, забити на них болт.”
April 18, 2022
Старі, радянські часи зі своїми, хай навіть і хибними, сенсами залишились в минулому.
Велика машина держави, що впорядковувала кожен крок людини, зникла.
Настала доба вільної безсенсовності, доба накопичення капіталу, тілесних і моральних свобод, в якій учитель філософії Павло вже не знаходить місця ні собі, ні своїм знанням.
Як і більшість його колег, він не знає як скористатись цією, раптово отриманою свободою.
Свобода, як і невід'ємна від неї відповідальність, лякають і ваблять його одночасно.
Шукаючи себе, він ніби застигає у просторі між часами, порівнюючи себе з дрозофілою, що застрягла між подвійним склом віконної рами.
Страшніше за пусте життя, є тільки усвідомлення того, що ти його проживаєш.
Дрозофіла, згідно Аристотелю народжується з пилу та проживає коротку, блискавичну мить, не залишивши по собі сліду. Таким же непоказним і водночас зворушливим є портрет українського інтеліґента на зламі епох.
Нечасто зустрінеш книгу, що б так відповідала твоїм власним думкам і відчуттям.
Велика машина держави, що впорядковувала кожен крок людини, зникла.
Настала доба вільної безсенсовності, доба накопичення капіталу, тілесних і моральних свобод, в якій учитель філософії Павло вже не знаходить місця ні собі, ні своїм знанням.
Як і більшість його колег, він не знає як скористатись цією, раптово отриманою свободою.
Свобода, як і невід'ємна від неї відповідальність, лякають і ваблять його одночасно.
Шукаючи себе, він ніби застигає у просторі між часами, порівнюючи себе з дрозофілою, що застрягла між подвійним склом віконної рами.
Страшніше за пусте життя, є тільки усвідомлення того, що ти його проживаєш.
Дрозофіла, згідно Аристотелю народжується з пилу та проживає коротку, блискавичну мить, не залишивши по собі сліду. Таким же непоказним і водночас зворушливим є портрет українського інтеліґента на зламі епох.
Нечасто зустрінеш книгу, що б так відповідала твоїм власним думкам і відчуттям.
May 5, 2025
можна сказати, якщо ви не філософ про цю книгу так: "це історія про пасивного чоловічка, майже дрозофілу, який боїться життя, травмований трагічним коханням та дитинством, в нього дисоціація та синдром самозванця."
а якщо ви хоч трошки філософ в душі, то ви скажете, що герой обожнює усамітнення. він досяг вершини розуміння світу і складання думок у речення! йому цей світ абсолютно понятєн (як казав класик 😅). він все вже знає наперед і читає всіх як закриту книгу. знає як жити це буденне життя. знає, яку стратегію обрати проти гопніків у підворотні. знає що його очікує на тому звичайному шляху під назвою життя. ось такий він наш головний герой.
"яким буде завтрашній день, післязавтрашній, що буде через рік, два. Я взагалі — нічого не знаю, бо мене лякає майбутнє і перестав покладати на нього надії"
"часто чую: чоловіки, які довго живуть самі, поволі стають ідіотами або маразматиками, у них рано чи пізно їде дашок. Моторошно про це думати: не доведи Господи, таке може стосуватися і мене."
це почуття божевілля воно "еволюціонує" і під кінець книги, наш головний герой скаже нам
"Те, що в мене поступово їде дах, я помітив уже кілька років тому, але я не роблю жодних кроків, щоб виправити ситуацію: ніби пливу за течією бурхливої ріки, покладаючись на милість Божу та сподіваючись, що мене колись приб`є до берега."
але в книзі є і багато про кохання, радше про одержиму закоханість у протилежну стать. дуже щемко це виведено на папері
"якщо задуматись - в мене нічого більше немає: тільки мій постійний неспокій, думки і спонтанні світлі спогади про тебе"
найкраще поки пояснення суті філософії, що я зустрічала! захват
"філософія - це вершина скептичного ставлення до людської марноти, її потуг, шаленства й фанатизму робити речі в ім`я інших речей і через це даремно переживати, нервувати, вболівати; це вершина самозадоволення розуму, вершина мудрого пофігізму (кінізму, скептицизму, софізму, стоїзму та іншого інтелектуального онанізму) і єдина можливість абсолютного заперечення всього важливого, це нехтування загальноприйнятого, ляпас по пиці нормального стану речей."
і як висновок і лейтмотив книги
"Я — дрозофіла, я не маю права просто так зникнути з лиця землі. Кант — це добре, але я дрозофіла, можу лише кружляти на ним."
філософією починається і філософією закінчується. на мій смак — прекрасний текст, з яким хочеться проводити час
а якщо ви хоч трошки філософ в душі, то ви скажете, що герой обожнює усамітнення. він досяг вершини розуміння світу і складання думок у речення! йому цей світ абсолютно понятєн (як казав класик 😅). він все вже знає наперед і читає всіх як закриту книгу. знає як жити це буденне життя. знає, яку стратегію обрати проти гопніків у підворотні. знає що його очікує на тому звичайному шляху під назвою життя. ось такий він наш головний герой.
"яким буде завтрашній день, післязавтрашній, що буде через рік, два. Я взагалі — нічого не знаю, бо мене лякає майбутнє і перестав покладати на нього надії"
"часто чую: чоловіки, які довго живуть самі, поволі стають ідіотами або маразматиками, у них рано чи пізно їде дашок. Моторошно про це думати: не доведи Господи, таке може стосуватися і мене."
це почуття божевілля воно "еволюціонує" і під кінець книги, наш головний герой скаже нам
"Те, що в мене поступово їде дах, я помітив уже кілька років тому, але я не роблю жодних кроків, щоб виправити ситуацію: ніби пливу за течією бурхливої ріки, покладаючись на милість Божу та сподіваючись, що мене колись приб`є до берега."
але в книзі є і багато про кохання, радше про одержиму закоханість у протилежну стать. дуже щемко це виведено на папері
"якщо задуматись - в мене нічого більше немає: тільки мій постійний неспокій, думки і спонтанні світлі спогади про тебе"
найкраще поки пояснення суті філософії, що я зустрічала! захват
"філософія - це вершина скептичного ставлення до людської марноти, її потуг, шаленства й фанатизму робити речі в ім`я інших речей і через це даремно переживати, нервувати, вболівати; це вершина самозадоволення розуму, вершина мудрого пофігізму (кінізму, скептицизму, софізму, стоїзму та іншого інтелектуального онанізму) і єдина можливість абсолютного заперечення всього важливого, це нехтування загальноприйнятого, ляпас по пиці нормального стану речей."
і як висновок і лейтмотив книги
"Я — дрозофіла, я не маю права просто так зникнути з лиця землі. Кант — це добре, але я дрозофіла, можу лише кружляти на ним."
філософією починається і філософією закінчується. на мій смак — прекрасний текст, з яким хочеться проводити час
May 3, 2025
«Думати про тебе перетворилося на стабільну, навіть по-армійському дисципліновану звичку»
«Мій балкон — найкраще місце в Києві. Ніхто не заважає, не чіпає, не говорить, тут усе належить тільки моїм думкам, і ніщо на них не здатне вплинути. Просто сидиш на балконі й думаєш, дудлиш винце і куриш. Що ще треба?»
«..знову повернулося блаженне відчуття свободи та улюбленої самотності, бо тільки за ці вічні речі потрібно боротися»
«Чому я не пишу? Він каже, що найганебніше в житті — мати задатки і їх не реалізувати. Не відповідаю, бо в житті є мільйони людей, які мають задатки, але нічого не досягнули, так і залишилися звичайними людьми без імен, які перейняті лише власним життям, любов'ю до своїх дітей, обожнюванням жінок чи задоволеннями: азартними іграми, спортом чи туризмом, відвідуванням музеїв чи мандрівками. Більшість із них щасливі, і я радий, що в них усе добре склалося. Подумки навіть хотів би сам так жити. Чому ми повинні тільки писати? Чому ми повинні прирікати себе писаниною на не знати які манівці, фанатично й сліпо вірити, що це правильний шлях? Кому потрібна така писанина? Хоча й писати мені подобається, але світ на цьому не зійшовся клином»
«Здається, я так тобі нічого й не сказав із того, що відчуваю»
«Насправді людям потрібно небагато — щоб поруч був той, хто може вислухати. Страждання не такі нестерпні, а горе не таке всесильне, якщо поруч завжди є слухач. Ти — мій завжди уважний і вдячний слухач»
«Мій балкон — найкраще місце в Києві. Ніхто не заважає, не чіпає, не говорить, тут усе належить тільки моїм думкам, і ніщо на них не здатне вплинути. Просто сидиш на балконі й думаєш, дудлиш винце і куриш. Що ще треба?»
«..знову повернулося блаженне відчуття свободи та улюбленої самотності, бо тільки за ці вічні речі потрібно боротися»
«Чому я не пишу? Він каже, що найганебніше в житті — мати задатки і їх не реалізувати. Не відповідаю, бо в житті є мільйони людей, які мають задатки, але нічого не досягнули, так і залишилися звичайними людьми без імен, які перейняті лише власним життям, любов'ю до своїх дітей, обожнюванням жінок чи задоволеннями: азартними іграми, спортом чи туризмом, відвідуванням музеїв чи мандрівками. Більшість із них щасливі, і я радий, що в них усе добре склалося. Подумки навіть хотів би сам так жити. Чому ми повинні тільки писати? Чому ми повинні прирікати себе писаниною на не знати які манівці, фанатично й сліпо вірити, що це правильний шлях? Кому потрібна така писанина? Хоча й писати мені подобається, але світ на цьому не зійшовся клином»
«Здається, я так тобі нічого й не сказав із того, що відчуваю»
«Насправді людям потрібно небагато — щоб поруч був той, хто може вислухати. Страждання не такі нестерпні, а горе не таке всесильне, якщо поруч завжди є слухач. Ти — мій завжди уважний і вдячний слухач»
March 26, 2011
Дрозофіла народжується з пилюки...
Read
April 24, 2020вписую давно прочитане
May 22, 2020
І все-таки Падре не спокушається.
October 16, 2025
Si quelqu'un francophone, par chance, pourra lire ce livre, je vous recommande de le faire par deux raisons: c'est une bonne plonge dans la vie de Kyiv à la frontière des siècles et aussi c'est une bonne caution à quoi les pensées sans actions peuvent guider un homme.
Je le lisais dans un état d'esprit très proche à ce du personnage principal et je ne sais pas si c'était pour le mieux. Ces pensées me réconfortaient (aussi il m'était très facile à lui imaginer, car j'ai rencontre des gens de ce type), mais aussi cela créait une sensation du marais - l'absence d'action du personnage m'était trop facile à comprendre.
Donc, je recommanderais à lire au ceux qui : 1. Voit des gens de la fac de philosophie et ne comprennent pas comment il peut supporter et meme apprécier une telle vie; 2. Qui s'interessent à Kyiv du début de 21ére siècle; 3. Qui cherchent de calme et mélancolie dans sa vie errante.
Pour moi, c'était un voyage réconfortant, refroidissant et mélancolique dans certains aspects de ma passe. Je n'attendais pas cela et je suis ravie de le retrouver.
Je le lisais dans un état d'esprit très proche à ce du personnage principal et je ne sais pas si c'était pour le mieux. Ces pensées me réconfortaient (aussi il m'était très facile à lui imaginer, car j'ai rencontre des gens de ce type), mais aussi cela créait une sensation du marais - l'absence d'action du personnage m'était trop facile à comprendre.
Donc, je recommanderais à lire au ceux qui : 1. Voit des gens de la fac de philosophie et ne comprennent pas comment il peut supporter et meme apprécier une telle vie; 2. Qui s'interessent à Kyiv du début de 21ére siècle; 3. Qui cherchent de calme et mélancolie dans sa vie errante.
Pour moi, c'était un voyage réconfortant, refroidissant et mélancolique dans certains aspects de ma passe. Je n'attendais pas cela et je suis ravie de le retrouver.
August 21, 2025
«Треба подорожувати. Чим більше подорожуєш, тим стійкішим стаєш до самотності, вірніше стійкішим до її інтер’єрів і незримих стін: тоді можна заплющувати очі й бачити безмежні, світлі простори, куди подумки заходять тільки мрійники й романтики, або закохані».
Мені вкотре дуже сподобалась проза Дністрового, це дуже приємно читати і обдумувати. Але якщо ви шукаєте сюжету — це не те. Тут — філософські рефлексії безнадійно закоханого інтелектуала.
🍁 Це глибоко київський роман, я б навіть сказав голосіївський.
📖 Також, дуже філософський роман, в усіх сенсах — герой багато міркує на філософські теми, багато цитує філософів, порівнює і аналізує їх у контексті буденного життя.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Мені вкотре дуже сподобалась проза Дністрового, це дуже приємно читати і обдумувати. Але якщо ви шукаєте сюжету — це не те. Тут — філософські рефлексії безнадійно закоханого інтелектуала.
🍁 Це глибоко київський роман, я б навіть сказав голосіївський.
📖 Також, дуже філософський роман, в усіх сенсах — герой багато міркує на філософські теми, багато цитує філософів, порівнює і аналізує їх у контексті буденного життя.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
July 5, 2025
"Нудота" Сартра, вітчизняна версія
красиво написано, депресивно і пронизливо, відверто про недбалість власних виборів та інертність існування
as well may this kind of love never find me
красиво написано, депресивно і пронизливо, відверто про недбалість власних виборів та інертність існування
as well may this kind of love never find me
December 31, 2025
"А я навіть не карлик, а дрозофіла.
Дрозофіла без голосу, без правди. Я заплющую очі й уявляю, як кружляю над томом Канта".
Головний герой роману Павлик - викладач філософії в одному з київських університетів, інтелектуал, який переживає складний етап свого життя. Він намагається впоратись з внутрішнім сум'яттям та відновити нормальні стосунки із зовнішнім світом:
"Більше не можу так жити, мені навіть нестерпно думати про мої однотипні дні. Я хотів би жити по-іншому, можливо — знову народитися, в інших умовах, в інших батьків, в іншій країні. Щоб все почалося спочатку, ніби після Потопу".
Павлик боїться власної самотності і в той же час старається уникати будь-яких стосунків. Всі свої проблеми він згоден ділити лише зі своєї коханою дівчиною, але через певні життєві обставини і тут він залишається на самоті:
"Я опинився в пустелі, наодинці з непорушними пісками свого розпачу, своєї самотності. Щодня я казав собі, що це розплата за мої почуття, за зраду ідей і свого шляху".
В своїх рефлексіях Павло став нагадувати сам собі мушку дрозофілу, яка відома з прадавніх часів і як помилково стверджував Аристотель - "народжується з пилюки". Дрозофіла - це такий узагальнений образ інтелектуалів 90-х років, які вимушено залишились в пострадянському часі "без грунту":
"Просто деколи треба розуміти своє місце у світі й намагатися поводитися природно, щоб твоє життя не суперечило іншій свободі".
Книга Дністрового - це роздуми про втрати, самотність, крихкість нашого буття, спільні залежності і сенси існування. І це так майстерно, образно і глибоко написано, що я готова читати, перечитувати, розбирати на цитати все, що пише Анатолій Дністровий.
p.s. А ще головний герой роману живе в моєму улюбленому і майже рідному куточку Києва - Голосієві.
Дрозофіла без голосу, без правди. Я заплющую очі й уявляю, як кружляю над томом Канта".
Головний герой роману Павлик - викладач філософії в одному з київських університетів, інтелектуал, який переживає складний етап свого життя. Він намагається впоратись з внутрішнім сум'яттям та відновити нормальні стосунки із зовнішнім світом:
"Більше не можу так жити, мені навіть нестерпно думати про мої однотипні дні. Я хотів би жити по-іншому, можливо — знову народитися, в інших умовах, в інших батьків, в іншій країні. Щоб все почалося спочатку, ніби після Потопу".
Павлик боїться власної самотності і в той же час старається уникати будь-яких стосунків. Всі свої проблеми він згоден ділити лише зі своєї коханою дівчиною, але через певні життєві обставини і тут він залишається на самоті:
"Я опинився в пустелі, наодинці з непорушними пісками свого розпачу, своєї самотності. Щодня я казав собі, що це розплата за мої почуття, за зраду ідей і свого шляху".
В своїх рефлексіях Павло став нагадувати сам собі мушку дрозофілу, яка відома з прадавніх часів і як помилково стверджував Аристотель - "народжується з пилюки". Дрозофіла - це такий узагальнений образ інтелектуалів 90-х років, які вимушено залишились в пострадянському часі "без грунту":
"Просто деколи треба розуміти своє місце у світі й намагатися поводитися природно, щоб твоє життя не суперечило іншій свободі".
Книга Дністрового - це роздуми про втрати, самотність, крихкість нашого буття, спільні залежності і сенси існування. І це так майстерно, образно і глибоко написано, що я готова читати, перечитувати, розбирати на цитати все, що пише Анатолій Дністровий.
p.s. А ще головний герой роману живе в моєму улюбленому і майже рідному куточку Києва - Голосієві.
Displaying 1 - 12 of 12 reviews