Очільник уряду, палкий промовець, «ворог народу», який намагався радити Сталіну щодо політики та багато років працював над власною теорією вселюдського щастя. Таким змальовує Володимира Винниченка історик Олександр Кучерук у своїй новій книжці.
Сучасники називали Винниченка щонайменше нетактовним, а то й одіозним, а він своєю чергою був ще категоричнішим у висловлюваннях: Грушевського нарік «заздрісним, нечесним дідком», Скоропадського — «слинявим кретином», а свого опонента Петлюру в щоденниках згадував так само часто, як і дружину Розалію.
Винниченко — автор тези «чесність із собою», який водночас волів не вірити в Голодомор, бо чекав на гоно
Хороша книга про Володимира Винниченка як політика та як людину. Я очікувала, що в книзі йтиметься про Винниченка як літератора, проте його літературна творчість тут не береться до уваги (з анотації це було неочевидно). Фокус переважно на двох його іпостасях, в кожній з яких він досить неоднозначна особистість. Текст супроводжується фотографіями, містить багато цитат з щоденникових записів Винниченка та з його праць. Є багато посилань на першоджерела. Мені особисто не вистачило посилань на інших дослідників. Часом автор побіжно пише, що певні дослідники вважають чи стверджують щось, але немає ні посилань на праці, ні навіть імен цих дослідників. Також мені не вистачило інформації про становлення В. Винниченка, чому він мав такі погляди, на якій літературі, цінностях ріс тощо. Дещо згадується з його дитинства та юності, але мені цього було недостатньо, щоб до кінця зрозуміти, як він сформувався. Незважаючи на ці моменти, це дуже вдала книга, яка відкриває багато нового, особливо якщо ви не дуже знайомі з постаттю Винниченка. Детально описана його політична кар'єра та особисте життя. Часом наводяться такі інтимні деталі, що аж незручно читати.