3 квітня одна прекрасна людина святкувала 90-й день народження. Це була відома приматологиня та письменниця Джейн Ґудолл. Ще декілька тижнів тому я нічого не знав про неї, але в моїх руках дуже вчасно опинилась книга від “Бородатого Тамарина” (до речі, це перша книга цього видавництва, яку я прочитав), і тепер я дуже тішусь, що наше з нею знайомство “авторка — читач” відбулось.
Джейн написала доволі багато книг. Здається “У пошуках надії” — це перша книга, яку переклали українською. Зараз, прочитавши її, трохи сумно від того, такі цікаві та захопливі історії, якими Джейн ділилась зі світом в кінці 90-х, стали доступними для нас лише через десятки років.
Але добре, що це взагалі відбулось. Бо саме такі книги дарують віру в людство. Про віру в людство, власне, багато рефлексує і сама Джейн у цій книзі.
💔 “У пошуках надії” — це абсолютно світла автобіографічна книга. Джейн розповідає про своє дитинство, про те, як вона з сім’єю ледь не загинула від німецьких авіабомб (вона жила в Англії), як відчувала близькість з природою, як шукала сенси життя, намагаючись балансувати між релігією та наукою. Після дитинства — розділи про її дорослішання, перше кохання, початок дослідницької роботи з шимпанзе у Африці, і повне зачарування цими створіннями. Те, як вона описувала життя шимпанзе (нас з ними поєднує більше, ніж ви можете собі уявити), змушувало мене самого вмикати на Youtube якісь документалки, щоб поглянути, як ці наші далекі родичі живуть. Все, про що писала авторка, просякнуто щирістю та любов’ю, і це дуже відчувається через текст.
Були і розділи, які вибивали із зони комфорту. Наприклад, про те, як з’ясувалось, що шимпанзе не просто смішні та милі, а і можуть бути дуже жорстокими, вбивати та шматувати інших зі свого племені, навіть якщо це діти. Ще один важкий розділ, це як Джейн розповідає про те, як помирав від раку її чоловік Дерек (там і страх, і містика, і щось типу катарсису).
Мені ця книга нагадала дитинство. Немов цілий день гуляв з друзями в полі та лісі, змагались на палицях, немов це світлові мечі, а потім ввечері втомлений, але щасливий, читаєш щось про Тарзана чи Мауглі, відчуваєш атмосферу історій про Тома Соєра, занурюєшся в якийсь класний пригодницький сюжет…
Дуже хороший вайб та враження. Тотальне визнання любові до природи в час, коли технологічний прогрес не зупиняється ні на мить.