Проблема великої літератури

by Віктор Петров

Віктор Петров, він же В. Бер, Борис Веріґо, В. Домонтович — письменник, автор «Доктора Серафікуса» та «Дівчини з ведмедиком». Син священнослужителя і шостий з неокласиків. Емігрант та шпигун. А ще етнограф, філолог, публіцист, історіософ.

Його есеї — чистий інтелектуалізм. Це віртуозні тексти про історію ідей і глибші механізми культури. Хоча заперечувати їхній актуальний вимір не слід: це також міркування побіля конкретної реальності. Петров роздумує про численні проблеми «великої літератури», аналізує Сковороду, Куліша та Шевченка, християнство і новий час. Петров — мислитель і літератор, що пише іронічно та зухвало.

«Його шанували, але не розуміли», — висловився про Петрова Юрій Шевельов після зникнення письменника з Мюнхена навесні 1949-го. Ця книжка — спроба просунутися далі в розумінні самого автора та його оригінальних поглядів і текстів.

256 pages, Paperback

Published May 1, 2025

About the author

Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) - Ukrainian ethnographer-archeologist and fiction writer.

For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)

For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)

Reviews

[Yaroslav]

Це десь 4,5. Ну бо збірка.
Деякі есії зайшли менше, якісь набагато більше.
Одні дуже публіцистичні, другі - строго наукові.
Але впевнений, кожен знайде щось для себе.
Однозначно рекомендація.

[Jane Rukas]

так, я упереджена, бо Петров, як і я, з Дніпра. але нічого не можу зробити, люблю його творчість. хоча есеїстика складна, як і художня його проза

[Olia Tersina]

Як виявилося Петров дуже різнобічний автор, і крім відомих художніх творів, які наразі є популярними (і недаремно), писав статті, які актуальні, що й зараз, що й тоді.

У цій збірці є його тексти, зокрема про творчі стосунки між Кулішем та Шевченком (це відкрило їх творчість та життя по-новому для мене), про життя Сковороди та його неприземлені ідеї, про совєтський терор та його жахливі наслідки для наших митців та письменників, про сфабриковані справи та про зміну ставлення людей до ролі церкви у державі протягом декількох століть.

Такі різні тексти, такі різні ідеї, і з кожного можна взяти щось цікаве для себе. Тому щиро рекомендую.

[Anton Makushenko]

Це дистильовані високоінтелектуальні тексти, які, хоч місцями не зовсім зрозумілі з першого разу, та все ж допомагають зібрати шматочки пазлу докупи. Віктор П. майстерно оперує інформацією, і навіть вже відомі до цього відомості сприймаються після прочитання зовсім інакше.

Відносини Шевченка-Куліша, нариси про Г. Сковороду, проблеми вєлікой та української літератур, заборони мови, знищення української інтеліґенції та Розстріляне відродження - яке автор більш влучно називає «літературою знищених». Особливо вражає список репресованих та вбитих літературних діячів. Також тут мають місце і філософські роздуми. Петров уміло знаходить потрібні слова щодо будь-яких питань, тому так і хочеться розбирати текст на цитати.

Хоч імʼя Домонтовича/Петрова/Бера дуже відоме в українському культурному середовищі, проте все ще лишається багато білих плям у його біографії та творчому доробку, які частково заповнює ця книжка.

«І якщо українська культура на сьогодні не порожнє місце, то це є найкращим свідченням невичерпаних Миттєвих сил українського народа, що, замість кожного знище[ного] большевизмом міг поставити іншого.»

[Anna Yukhymets]

Підбірка есеїв від банального до неочевидного і більш невизначеного за своїм місцем у нашому баченні української інтелектуальної культури (в лиці химерності Петрова з його багатолицістю). Це така пружина, що від першої до останньої сторінки все більше втрачає звичний вигляд, і, слідуючи лексиці самого Петрова, все більше деформується, створюючи нову фігуру, нетотожну звичному для сьогоднішнього дня Петрову-Домонтовичу з його витонченою інтелектуальною прозою; у такій підібірці він отримує дещо більше: незнаність, підкреслення невизнаності його окремих слів і висловлювань, невписуваність цих слів у образ вже знайомого українського інтелектуала, у набір знайомих і визнаних на сьогодні текстів. Чи будуть «визнані» й досить увидимлені для рецепції Петрова тепер ці тексти? Не знаю, але поки не схоже на те; завершити цю збірку есеєм про перевідкриття релігії і критикою Нового часу (іронічно-трагічною?) – вдалий хід, але незрозуміло, де цей хід буде тепер уземлений, про яку шахівницю взагалі йде мова (адже чи є Новий час такою яскравою фігурою мовлення в українському популярному дискурсі сьогодні? Чи буде зрозуміла ця критика Петрова?).

[Yuliia Sukhoparova]

Читалося із захопленням, але не залпом, бо кожне есе, чи блок есе хотілося смакувати. Відкриття Петрова-літературознавця (пробачте мене, мої викладачі, якщо він був у списках літератури, але я пропустила його повз) для мене виявилося ще більш значимим за відкриття Петрова-письменника. На черзі ще Петров-агент.

Вдячна йому за відсутність ідеалізації (наприклад, Шевченка) і тонко підмічені деталі. Дуже раджу тим, хто цікавиться теоретичними питаннями літератури, і просто маст рід для тих, хто з ними працює.

Чисте задоволення.