What do you think?
Rate this book
Прийде Мордор і нас з'їсть
Якою бачать Україну стереотипні поляки, точніше поляки, що перебувають у полоні стереотипів? Чому вони приїжджають у нашу країну? Чого шукають? На що звертають увагу? Чого прагнуть? Зємовіт Щерек — чудовий психолог, точніше політичний, або навіть геополітичний психолог. Він тонко намалював портрет польських національних комплексів на фоні загальноукраїнського бардаку.
306 pages, Paperback
First published April 24, 2013
16 people are currently reading
658 people want to read
About the author
Ziemowit Szczerek
30 books138 followersDziennikarz portalu Interia.pl, współpracuje z „Nową Europą Wschodnią”, autor opowiadań publikowanych m.in. w „Lampie”, „Studium”, „Opowiadaniach” i E-splocie oraz współautor wydanej w 2010 r. książki pt. Paczka radomskich. Pisze doktorat z politologii, zajmuje się wschodem Europy i dziwactwami geopolitycznymi, historycznymi i kulturowymi. Jeździ po dziwnych miejscach i o tym pisze. Ostatnio najbardziej inspiruje go gonzo i literatura / dziennikarstwo podróżnicze. Laureat Paszportu „Polityki” 2013 za książkę Przyjdzie Mordor i nas zje, czyli tajna historia Słowian.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 77 reviews
February 13, 2021
колись давно — коли гостинний двір іще стояв отинькований і напівзаселений кнайпами й обриганами, а ця книжка, мабуть, була хіба віддаленим проєктом — дорогою через контрактову я обігнала двох чолов'яг, що доволі гучною польською побивалися, яка українська молодь неохайна і плюється. я тоді запитала їх, чи панове хочуть сказати, що в польщі ніхто не плюється, але на реакцію подивитися не лишилася — втім, боюся, що ефект був десь на рівні «вау, ці звірята ще й по-людському вміють».
книжка зємовіта щерека — такий собі більдунгсроман про ставання поляка людиною — повторює цей сценарій на різні лади, але до героя все одно доходить повільно; хоча з тим, наскільки прямим текстом йому все проговорюють випадкові знайомці, я, наївна, чекала якихось зрушень уже в перших розділах, після дівчини з очима-проваллями. може, якби в героя в голові щось швиденько почало ремонтуватися, робити гонзо стало би складніше. і, може, саме для того, щоб забезпечити простір для танців на граблях, щерек обриває розділи відразу після основної колізії, не прописуючи того, що могло би стати розв'язкою, висновками чи принаймні трьома реченнями саморефлексії.
скажімо, епізод, у якому герой миттєво агриться на дівчину в дніпропетовській залі очікування: ось вона сидить, із поглядом у планшеті, така чистенька, доглянута, прямо пфуй, наче й не походить зі ще глибшого гівна, ніж він. і йому навіть на думку не спадає, що дівчина може ховати очі в планшеті не через зневагу, а від страху, що оцей чоловік — у вкритих багнюкою черевиках, запухлий від пиятик і з виразом ненависті на обличі — її скривдить, якщо спровокувати його бодай поглядом чи необережним рухом; страх, до речі, виявляється виправданий, коли герой на неї суне й мало не накриває вагою свого вгашеного тіла. але щойно охорона викидає його із зали очікування, починається наступний розділ, про інше місце й іншу ситуацію: чого очі не бачать, про те мозок не думає.
сьогодні від цієї книжки про — у формулюванні щерека — каліку в пошуках чогось, калічнішого за нього самого, стає несподівано зворушливо: яка ж фора на два кроки була в поляків, яке цивілізоване майбуття маячило на горизонті, із якою сатисфакцією можна було відтоптуватися на задуп'ї світу, що вважало себе задуп'ям європи. а нині — заборона абортів, суди над істориками, ув'язнення за образу почуттів вірних і прочі радощі життя; мордор таки прийшов, але звідки не чекали, й апетит у нього прекрасний.
книжка зємовіта щерека — такий собі більдунгсроман про ставання поляка людиною — повторює цей сценарій на різні лади, але до героя все одно доходить повільно; хоча з тим, наскільки прямим текстом йому все проговорюють випадкові знайомці, я, наївна, чекала якихось зрушень уже в перших розділах, після дівчини з очима-проваллями. може, якби в героя в голові щось швиденько почало ремонтуватися, робити гонзо стало би складніше. і, може, саме для того, щоб забезпечити простір для танців на граблях, щерек обриває розділи відразу після основної колізії, не прописуючи того, що могло би стати розв'язкою, висновками чи принаймні трьома реченнями саморефлексії.
скажімо, епізод, у якому герой миттєво агриться на дівчину в дніпропетовській залі очікування: ось вона сидить, із поглядом у планшеті, така чистенька, доглянута, прямо пфуй, наче й не походить зі ще глибшого гівна, ніж він. і йому навіть на думку не спадає, що дівчина може ховати очі в планшеті не через зневагу, а від страху, що оцей чоловік — у вкритих багнюкою черевиках, запухлий від пиятик і з виразом ненависті на обличі — її скривдить, якщо спровокувати його бодай поглядом чи необережним рухом; страх, до речі, виявляється виправданий, коли герой на неї суне й мало не накриває вагою свого вгашеного тіла. але щойно охорона викидає його із зали очікування, починається наступний розділ, про інше місце й іншу ситуацію: чого очі не бачать, про те мозок не думає.
сьогодні від цієї книжки про — у формулюванні щерека — каліку в пошуках чогось, калічнішого за нього самого, стає несподівано зворушливо: яка ж фора на два кроки була в поляків, яке цивілізоване майбуття маячило на горизонті, із якою сатисфакцією можна було відтоптуватися на задуп'ї світу, що вважало себе задуп'ям європи. а нині — заборона абортів, суди над істориками, ув'язнення за образу почуттів вірних і прочі радощі життя; мордор таки прийшов, але звідки не чекали, й апетит у нього прекрасний.
August 6, 2022
Ez a könyv zseniális. Direkt olvastam el a Mordort a Via Carpatia előtt, mert kíváncsi voltam, vajon számíthatok-e kendőzetlen - ha néha el is túlzott - igazságokra. Jelentem, igen, ezek után meg egyenesen a gourmand rákészülésével várom, hogy mit látott a Kárpát-medencében, és hogyan látott minket, magyarokat. Gyanítom, hogy a szláv világ feltárásán sokkal többen mulattak felszabadultan mint a saját szatírájuk olvastán, én azonban kétségtelenül azok közé tartozom, akik a sajátjukon fognak sokkal jobban nevetni - gonzó ide vagy oda.
A lengyel néplélek és a szláv világ mélyére való leereszkedés sajnos sokkal közelebbről ismerős számomra mint azt szeretném, de hát ez van. Pontosan emlékszem arra, amikor az érintetlen, vad Erdélyre kíváncsi, romlatlan székely népeket látni kívánó magyar turista aláereszkedett köreinkbe, hogy aztán a skanzenlátogató elégedettségével nyugtázza, hogy az, amit látni jött, még mindig megvan, az székely tezsvérek még mindig őrzik helyettük a tehén segge mögül a népi kultúrát. Ám emlékszem arra is, amikor a belföldi turista Erdélyből és a Partiumból átugrott a hegyen túlra* megcsodálni a civilizáció hiányát, megnézni a vadakat, majd elégedetten nyugtázva azt, hogy ezek még mindig balkániak, visszatért a nyilvánvalóan teljesen európai, felvilágosult Erdélybe, Partiumba, Bánátba stb. Azt most akár felesleges is taglalnom, hogy ez hogyan nézett ki akkor, ott, és hogyan néz ki mindez most (mert ennek a tendenciának koránt sincs vége) pl. nem helyből, hanem egy nyugat-európai országból szemlélve. Ugyanúgy. Visszataszító. Ebben élni úgy, hogy sem az élőkép egyik figurájának nem érezted magad, se nem jártál vadakat nézni a hegyen túlra, még borzasztó is volt. Kelet-Európában sajnos tényleg védjegyszerű jelenség azt keresni, hogy ki nálunk is elesettebb, kit lehet lenézni, megvetni s ennek következtében vállon veregetni saját magunkat azért, mert mi nyilvánvalóan sokkal jobban csináljuk. Mindent. Ha ezt megspékeljük némi nacionalizmussal, irredentizmussal, adott alkalommal revansizmussal, s abból aztán van azokon a kies tájakon épp elég, az eredmény katasztrofális. Szét lehet nézni pl. az egykor zöld ukrajnai tájon ma.
Szczerek könyvét olvasni most, 2014 és 2022 után (majdnem, már augusztus van), fájdalmas és döbbenetes is. Kíváncsi lennék arra, most hogyan írná meg mindezt. All in all: ha valaki szeretné tudni, hogy mit és hogyan nem csinál úriember (asszony), az feltétlenül olvassa el Mordort. Utána pedig lásson neki a Via Carpatiának, tanuljon saját magán nevetni, mert ez egy nagyon fontos készség.
*a történelmi Románia, a kifli, hivatalosan: a Kárpátokon túli területek
A lengyel néplélek és a szláv világ mélyére való leereszkedés sajnos sokkal közelebbről ismerős számomra mint azt szeretném, de hát ez van. Pontosan emlékszem arra, amikor az érintetlen, vad Erdélyre kíváncsi, romlatlan székely népeket látni kívánó magyar turista aláereszkedett köreinkbe, hogy aztán a skanzenlátogató elégedettségével nyugtázza, hogy az, amit látni jött, még mindig megvan, az székely tezsvérek még mindig őrzik helyettük a tehén segge mögül a népi kultúrát. Ám emlékszem arra is, amikor a belföldi turista Erdélyből és a Partiumból átugrott a hegyen túlra* megcsodálni a civilizáció hiányát, megnézni a vadakat, majd elégedetten nyugtázva azt, hogy ezek még mindig balkániak, visszatért a nyilvánvalóan teljesen európai, felvilágosult Erdélybe, Partiumba, Bánátba stb. Azt most akár felesleges is taglalnom, hogy ez hogyan nézett ki akkor, ott, és hogyan néz ki mindez most (mert ennek a tendenciának koránt sincs vége) pl. nem helyből, hanem egy nyugat-európai országból szemlélve. Ugyanúgy. Visszataszító. Ebben élni úgy, hogy sem az élőkép egyik figurájának nem érezted magad, se nem jártál vadakat nézni a hegyen túlra, még borzasztó is volt. Kelet-Európában sajnos tényleg védjegyszerű jelenség azt keresni, hogy ki nálunk is elesettebb, kit lehet lenézni, megvetni s ennek következtében vállon veregetni saját magunkat azért, mert mi nyilvánvalóan sokkal jobban csináljuk. Mindent. Ha ezt megspékeljük némi nacionalizmussal, irredentizmussal, adott alkalommal revansizmussal, s abból aztán van azokon a kies tájakon épp elég, az eredmény katasztrofális. Szét lehet nézni pl. az egykor zöld ukrajnai tájon ma.
Szczerek könyvét olvasni most, 2014 és 2022 után (majdnem, már augusztus van), fájdalmas és döbbenetes is. Kíváncsi lennék arra, most hogyan írná meg mindezt. All in all: ha valaki szeretné tudni, hogy mit és hogyan nem csinál úriember (asszony), az feltétlenül olvassa el Mordort. Utána pedig lásson neki a Via Carpatiának, tanuljon saját magán nevetni, mert ez egy nagyon fontos készség.
*a történelmi Románia, a kifli, hivatalosan: a Kárpátokon túli területek
August 22, 2014
Długo się zastanawiałam, czy ta książka nie zasługuje tylko na jedną gwiazdkę. W końcu dostała dwie - za ostatni rozdział, w którym autor w końcu przyznaje, że jest mu wstyd.
Pisarz epatuje tym rodzajem złego klimatu, którego nie trawię. Zamyka się to w prostym opisie: nieszczerość przekazu. Gdyby to faktycznie był reportaż na granicy beletrystyki, byłby to śmieszny i spójny tekst o beztroskim włóczeniu się po Ukrainie - niestety, tekst zepsuły wtręty mówiące o tym, jak to pisaniem takich tekstów można napchać portfel - a w domyśle - te teksty to tylko sposób zarabiania, to przejściowe, jestem do czego innego stworzony. Autor zapomniał, że to, pod czym widnieje jego nazwisko, określa go jako pisarza. Jeśli nie robi tego porządnie, to powinien zmierzyć się z nazwaniem tej czynności, najlepiej w języku gonzo, bo to odda pełny klimat. I to obojętnie od wyboru tematyki - nie każda książka przecież musi doszukiwać się piękna albo niezwykłości - niektórym podoba się wlaśnie brud, bieda, głód i brzydota, jeśli tylko autor pamiętałby o szczerości wobec siebie samego - jak zapewne pamięta z lektury "mistrza Ryszarda" (na którego się powołuje, więc zakładam, że nie jest to puste hasło, a na tych zajęciach na studiach się nie spało). Zdecydowanie nie polecam. Już lepiej czytać te teksty w internecie, gdzie są tym, czym są - zabawnymi opowieściami o biednej Ukrainie, bez natrętnego puszczania co i rusz oka do czytelnika.
Pisarz epatuje tym rodzajem złego klimatu, którego nie trawię. Zamyka się to w prostym opisie: nieszczerość przekazu. Gdyby to faktycznie był reportaż na granicy beletrystyki, byłby to śmieszny i spójny tekst o beztroskim włóczeniu się po Ukrainie - niestety, tekst zepsuły wtręty mówiące o tym, jak to pisaniem takich tekstów można napchać portfel - a w domyśle - te teksty to tylko sposób zarabiania, to przejściowe, jestem do czego innego stworzony. Autor zapomniał, że to, pod czym widnieje jego nazwisko, określa go jako pisarza. Jeśli nie robi tego porządnie, to powinien zmierzyć się z nazwaniem tej czynności, najlepiej w języku gonzo, bo to odda pełny klimat. I to obojętnie od wyboru tematyki - nie każda książka przecież musi doszukiwać się piękna albo niezwykłości - niektórym podoba się wlaśnie brud, bieda, głód i brzydota, jeśli tylko autor pamiętałby o szczerości wobec siebie samego - jak zapewne pamięta z lektury "mistrza Ryszarda" (na którego się powołuje, więc zakładam, że nie jest to puste hasło, a na tych zajęciach na studiach się nie spało). Zdecydowanie nie polecam. Już lepiej czytać te teksty w internecie, gdzie są tym, czym są - zabawnymi opowieściami o biednej Ukrainie, bez natrętnego puszczania co i rusz oka do czytelnika.
March 4, 2019
Autor robi z siebie idiotę podróżując po Ukrainie pod wypływem używek wszelkich i przelewa te wypociny na papier, dopychając na siłę pseudointelektualne odwołania do popkultury. Wstydziłam się za niego od pierwszej do ostatniej strony. Dwie gwiazdki za kilka zabawnych porównań (które niestety ciężko wychwycić w potoku wulgaryzmów) i za autorefleksję (spóźnioną, ale zawsze).
March 4, 2019
класна книжка. останній розділ особливо.
чому поляки їздили в Україну у 2000-х? автор сам дає відповідь на це питання:
"Тут можна було впиватися локальним гардкором, як впивалися ми — бідні п'яні дурні з калічної країни, які раділи, що їм вдалося знайти ще більшого каліку за себе".
це книга про комплекс меншовартісності, який компенсується тим, що хтось може бути ще гіршим. це книга про другосортний колоніалізм і орієнталізм. це книжка про комплекси поляків на українському тлі. тут є Галичина, Крим, Закарпаття, Запоріжжя (шкода, нема Донбасу — було б ще гардкорніше).
спершу видається, що це таке знущання з українців, а виявилося, що не тільки. автор гарно кепкує з себе і своєї країни. дуже здорова терапія і гарний заштрик від національного "самолюбованія" (як співала Віка). це двосічна сатира. та й ми можемо такими стати щодо інших націй.
ну і це гарний документ часу, дуже легко написаний, по-гантер-топсонівськи. про гівно пафосно писати вже не можна. і легше від цього стилю не стає, радше навпаки.
чому поляки їздили в Україну у 2000-х? автор сам дає відповідь на це питання:
"Тут можна було впиватися локальним гардкором, як впивалися ми — бідні п'яні дурні з калічної країни, які раділи, що їм вдалося знайти ще більшого каліку за себе".
це книга про комплекс меншовартісності, який компенсується тим, що хтось може бути ще гіршим. це книга про другосортний колоніалізм і орієнталізм. це книжка про комплекси поляків на українському тлі. тут є Галичина, Крим, Закарпаття, Запоріжжя (шкода, нема Донбасу — було б ще гардкорніше).
спершу видається, що це таке знущання з українців, а виявилося, що не тільки. автор гарно кепкує з себе і своєї країни. дуже здорова терапія і гарний заштрик від національного "самолюбованія" (як співала Віка). це двосічна сатира. та й ми можемо такими стати щодо інших націй.
ну і це гарний документ часу, дуже легко написаний, по-гантер-топсонівськи. про гівно пафосно писати вже не можна. і легше від цього стилю не стає, радше навпаки.
February 22, 2020
Vzdelaný a melancholický poľský pankáč chodí na Ukrajinu, ožiera sa z “vigora”, čo je miestny prostriedok na potenciu, a zažíva neuveriteľné veci. Ziemowita Szczereka všetci porovnávajú s českým cestovateľom Ziburom. Mne sa síce Ziburove vtipné a nenáročné texty páčia, ale táto kniha je oveľa lepšie napísaná, špinavšia a úprimnejšia. Častokrát ide len o trefné opisy úpadku a absurdít na Ukrajine tesne pred ruským vpádom na Krym, ale potom sa vynoria aj nebanálne úvahy o národnej identite a osude slovanských narodov po páde ZSSR. Strašne sa popritom chlastá a tripuje. Udeľujem päť červených hviezd.
February 4, 2016
To nie jest książka o Ukrainie, tylko książka o naszym polskim zakompleksieniu, prymitywizmie i podszytym poczuciem niskiej wartości wielkopaństwie. No a poza tym, to "gonzo" ;)
April 17, 2014
Zrobiłem psikusa. Postawiłem na półce obok Pilipiuka.
April 10, 2014
Книжка, як то водиться, радше про поляків, аніж про Україну - про польські комплекси, які вони намагаються подолати, шукаючи щось орієнтальніше за Польщу. Славісти та русисти з наплечниками їдуть в пошуках gogol bordello style пригода до Львова, а ще краще далі, творячи альтернативний рух до ностальгуючих за кресами пенсіонерів, з яких вони кепкують. Головного героя (автора) Україна приваблює своєю кічевістю, алкоголем та поїздками під кислотою по розбитих дорогах, та поступово він починає бачити за цим людей - не екзотичних тубільців, а робітників, інтелігентів, дівчат на підборах, які борються чи намагаються прикрасити свою депресивну реальність. Я сподівалася, що книжка буде весела і дотепна, та вона радше сумна і дотепна. Сумна бетонно-базарна дійсність України, сумні спроби поляків відчути себе краще за рахунок менш вдатного сусіда, сумні саморефлексії автора.
October 1, 2019
Gonzóság és egy kis Kerouac, de szerencsére nem túltolva tudatmódosítókkal. Kellemes nemzeti trip, ukrán posztszovjet helyszíneken. És pont ebben van az egésznek a varázsa: az amerikai roadmovie feeling helyett egy sokkal valóságosabb, és sokkal „közelebbi” tripbe csöppen az olvasó, és bevallom engem is durván berángatott az író ebbe a vadkeleti hardkor cuccba.
September 6, 2014
Книжка з тих кращих для розвіювання міфів як з сторони поляків, так і з сторони українців.
September 19, 2019
Hunter S. Thompson, a fasorban sem vagy. Mert az egy dolog, hogy az ember szétcsapva száguldozik a sivatagban, de azt, amit egyes közép-európaiak megtehetnek – hogy szétcsapva száguldozzanak a saját Nemzeti Múltjukban* –, hát azt te sosem élhetted át. Szczerek ródmúvi-ja egyszerű sémára épül: hősei (lengyelek a tudatmódosulás különböző fokain: részegség, trinyó, nacionalizmus) az anyaországból rándulnak át vadkeletre, például Galíciába (ami ugye egykor Lengyelország része volt), hogy aztán elcsukló hangon méltassák a táj bukolikus szépségeit, és nekibőszülve szidják azokat a barbár ukránokat, akik tönkretették azt. Amikor pedig már ez sem elég, hát elmennek még keletebbre, jóízűt szörnyülködni a posztszocialista trágyadomb rusnyaságán, a prosztóságon, a málladozó posztszovjet betonkolosszeumokon, a részeg bábuskákon meg az atomszegénységen. Közben pedig igyekeznek elfelejteni, hogy esetleg… netalántán… feltéve, de meg nem engedve – a németek meg ugyanígy szoktak szörnyülködni mindezeken Lengyelországban járva. Elmegy tehát a kelet még keletebbre, hogy nyugatnak érezhesse magát.
Fenemód szórakoztató könyv – ez csak természetes. Ezen felül Szczerek nagy szerencsénkre azért annyira nem csapja szét magát, hogy az az éles szem rovására menjen – okos könyv is tehát, a közép-kelet-európaiság girbe-gurba-görbe tükre. De még erre sem adnék öt csillagot, csak négy és felet. Az ötös azért jár, mert íve van – az egész textus merész hajtűkanyarokat tesz ugyan, de ez ne tévesszen meg minket, mert végül eljut a kincset érő utolsó két mondatig, ami mindent a helyére tesz. Azon érdemes volna elmélázni minden hazafinak kicsit.
(Most így belegondolok, mit kapna a fejére az, aki megírná ugyanezt a történetet, csak a magyarok székelyföldi romantikája kapcsán… brrr…)
* A Nemzeti Múlt nem keverendő össze a nemzeti múlttal – utóbbi a történészek és józan ítélőképességű laikusok vizsgálatának tárgya, előbbi viszont egy skanzen, ahol irredenta műnépdalokat és ’20-as, ’30-as évekre datálható politikai szállóigéket szokás könnyes szemmel gajdolni ill. skandálni.
Fenemód szórakoztató könyv – ez csak természetes. Ezen felül Szczerek nagy szerencsénkre azért annyira nem csapja szét magát, hogy az az éles szem rovására menjen – okos könyv is tehát, a közép-kelet-európaiság girbe-gurba-görbe tükre. De még erre sem adnék öt csillagot, csak négy és felet. Az ötös azért jár, mert íve van – az egész textus merész hajtűkanyarokat tesz ugyan, de ez ne tévesszen meg minket, mert végül eljut a kincset érő utolsó két mondatig, ami mindent a helyére tesz. Azon érdemes volna elmélázni minden hazafinak kicsit.
(Most így belegondolok, mit kapna a fejére az, aki megírná ugyanezt a történetet, csak a magyarok székelyföldi romantikája kapcsán… brrr…)
* A Nemzeti Múlt nem keverendő össze a nemzeti múlttal – utóbbi a történészek és józan ítélőképességű laikusok vizsgálatának tárgya, előbbi viszont egy skanzen, ahol irredenta műnépdalokat és ’20-as, ’30-as évekre datálható politikai szállóigéket szokás könnyes szemmel gajdolni ill. skandálni.
November 11, 2019
Книга допомагає подивитися на самих себе очима інших. Написана легко, "як є", тобто, без цензури. Єдине, вся ідея зрозуміла на самому початку, далі повторюється те саме з різним фоном та деталями.
September 29, 2016
Напевно, цю книжку вподобають та оцінять ті, хто володіє хоч крихтою самоіронії. Решта українців ( хоча автор добряче "проїхався" і по своїм землякам), скоріше всього, сприймуть її як образу, адже помандрувавши усією Україною, головний герой, замість захоплюватися "ланами широкополими", "вишневими садками під хатами" і "щирими та щедрими" жителями, описує те, що ми бачимо кожного дня - нужденість, лицемірство, занепад - але занадто звикли, щоб вважати це чимось незвичайним. Адже, за словами одного із персонажів - "це наша реальність, і ми маємо якось її любити, щоб не подуріти".
Тому, якщо вам цікаво дізнатися, як же ж насправді нас бачать більшість іноземців, і як (один із) поляків бачить себе - тоді варто взяти в руки цю книжку. Зрештою, не так часто випадає нагода прочитати те, про що ми думаємо, але рідко говоримо вголос.
Тому, якщо вам цікаво дізнатися, як же ж насправді нас бачать більшість іноземців, і як (один із) поляків бачить себе - тоді варто взяти в руки цю книжку. Зрештою, не так часто випадає нагода прочитати те, про що ми думаємо, але рідко говоримо вголос.
February 5, 2014
Przygnębiła mnie ta książka. Napisana w taki sposób, że czyta się kapitalnie, podśmiechując się pod nosem, ale dała mi poczucie pogardliwego spoglądania z góry na naszych wschodnich braci Słowian. Polecam jednak.
August 7, 2020
В книзі Зємовіт Щерек признається, що продає співвітчизникам “зловтіху” - відчуття, що вони краще від східних сусідів-українців. Це неабияк сприяє зміцненню геополітичних стереотипів. Зловтіха на продаж втілена в есеї - ґонзо, що він пише подорожуючи Україною. Чому він це робить? Бо “це вигідно. Бо ніщо краще в Польщі не продається, ніж Schadenfreude (зловтіха)”. Не тільки есеї про особливості постсоветськоі України, але й самі подорожі українськими містами у пошуках локального гардкору виявляються досить популярними в Польщі. Навіщо це нашім західним сусідам? Ессеї Щерека радше не про Україну і українців, а про ціх пілігримів та ті стереотипи, що вони купують у автора та які підкріплюють побаченим під час подорожей.
Основний стереотип: Схід - “це насправді гардкор і повна срака”, де панує безформеність, руськість та постсовєтськість, і чим далі на Схід, тим більше йобнуті люди там живуть. Про Захід - західну цивілізацію гуманізму, - автор багато не говорить, ця сторона світу присутня як протилежність всього поганого, що втілює Схід. Один з персонажів Тарас - поляк не прийнятий в Польщі, - повідомляє, що Україна знаходиться “на кордоні двох цивілізацій. Зросійщеного степу і гуманного Заходу. І вгадай, що я вибираю. Будьмо! - Він салютував пляшкою бальзаму.
Зємовіт Щерек пробує розібратися - хто такі ми - поляки, що подорожують Україною? Є декілька відповідей, мені подобається ось ця: “Замість бензедрину ми мали бальзам “Вігор”. Замість сільської Америки та Мексики 50-х років ми мали Україну. Але йшлося про те саме. Ми брали наплічники й рушали в дорогу. Ми не читали Керуака, бо це неможливо було читати”. І далі: “Бухали, вживали наркотики, шукали дешевих потрясінь і нікчемних емоцій, то не для того, аби бунтувати проти чого-небудь, … , - а лише для того, аби чим-небудь зайнятися. Аби надати своєму життю хоч на мить якоїсь мети”.
Однією з причин, чому поляки приїзжають в Україну, є сподівання пережити зловтіху, бо не відчувають себе рівними на Заході і тішаться, що “знайшли більшого каліку”. Це “подорож углиб того, що ми ненавидимо у власній країні”, “подорож у Schadenfreude, подорож у яку їдуть для того, щоби куло куди повертатись. Бо тут, по суті, те саме, що й у нас, тільки з більшою інтенсивністю.
Автор чудово передає настрій і атмосферу постсовєтських українськіх міст наповнених “смогом російської попси”. Ось наприклад таким описан Севастополь: “Це була Італія, але совєтська. Постсовєтська. Це була Італія, забудована мікрорайонами з плит і бетоніту”. Жителі індустріального (чи постіндустріального?) Запоріжжя такі: “Рожеві щоки і задерті почервонілі носи. Чорні куртки. Чорні штани. Чорні чоботи. Облуплена мегалітична вулиця замість вузьких чарівних вуличок. Горіляка замість вина. Важкість замість легкості. Але все-таки фієста”. І продовжує: “Вони взагалі не мають проблем із собою, - усвідомив я раптом із приголомшливою ясністю. - З тим, хто вони. Вони добре почуваються у своїх шкурах. У своїй реальності”.
Ключовою в “Прийде Мордор..” мені здається остання фраза: “Я стискав кулаки, і мені було соромно. Соромно, блядь, дуже сильно”. Мені також соромно.
Основний стереотип: Схід - “це насправді гардкор і повна срака”, де панує безформеність, руськість та постсовєтськість, і чим далі на Схід, тим більше йобнуті люди там живуть. Про Захід - західну цивілізацію гуманізму, - автор багато не говорить, ця сторона світу присутня як протилежність всього поганого, що втілює Схід. Один з персонажів Тарас - поляк не прийнятий в Польщі, - повідомляє, що Україна знаходиться “на кордоні двох цивілізацій. Зросійщеного степу і гуманного Заходу. І вгадай, що я вибираю. Будьмо! - Він салютував пляшкою бальзаму.
Зємовіт Щерек пробує розібратися - хто такі ми - поляки, що подорожують Україною? Є декілька відповідей, мені подобається ось ця: “Замість бензедрину ми мали бальзам “Вігор”. Замість сільської Америки та Мексики 50-х років ми мали Україну. Але йшлося про те саме. Ми брали наплічники й рушали в дорогу. Ми не читали Керуака, бо це неможливо було читати”. І далі: “Бухали, вживали наркотики, шукали дешевих потрясінь і нікчемних емоцій, то не для того, аби бунтувати проти чого-небудь, … , - а лише для того, аби чим-небудь зайнятися. Аби надати своєму життю хоч на мить якоїсь мети”.
Однією з причин, чому поляки приїзжають в Україну, є сподівання пережити зловтіху, бо не відчувають себе рівними на Заході і тішаться, що “знайшли більшого каліку”. Це “подорож углиб того, що ми ненавидимо у власній країні”, “подорож у Schadenfreude, подорож у яку їдуть для того, щоби куло куди повертатись. Бо тут, по суті, те саме, що й у нас, тільки з більшою інтенсивністю.
Автор чудово передає настрій і атмосферу постсовєтських українськіх міст наповнених “смогом російської попси”. Ось наприклад таким описан Севастополь: “Це була Італія, але совєтська. Постсовєтська. Це була Італія, забудована мікрорайонами з плит і бетоніту”. Жителі індустріального (чи постіндустріального?) Запоріжжя такі: “Рожеві щоки і задерті почервонілі носи. Чорні куртки. Чорні штани. Чорні чоботи. Облуплена мегалітична вулиця замість вузьких чарівних вуличок. Горіляка замість вина. Важкість замість легкості. Але все-таки фієста”. І продовжує: “Вони взагалі не мають проблем із собою, - усвідомив я раптом із приголомшливою ясністю. - З тим, хто вони. Вони добре почуваються у своїх шкурах. У своїй реальності”.
Ключовою в “Прийде Мордор..” мені здається остання фраза: “Я стискав кулаки, і мені було соромно. Соромно, блядь, дуже сильно”. Мені також соромно.
May 18, 2017
"Przyjdzie Mordor i nas zje, czyli tajna historia Słowian" to moje pierwsze spotkanie z Ziemowitem Szczerkiem, ale już zaliczone do udanych. "(...) cały Władca pierścieni jest o konflikcie cywilizowanego, porządnego, estetycznego i wolnego europejskiego Zachodu z dzikim, azjatyckim, turańsko-słowiańskim i przygnębiającym Wschodem. (...) Tolkien podkreślał indywidualizm mieszkańców, rozbijając ich na rasy: krasnoludy twardo stąpające po ziemi - niby Niemcy, poetyckie elfy - niby Francuzi. I ludzie, jako coś pomiędzy jednymi i drugimi. Pewnie Brytole. (...) A na Wschodzie jest tylko ten cały zły Mordor, szara masa, której wszyscy się boją". Interesujące podejście do tożsamości narodowej i równie intrygujące wnioski: "(...) A tak to musicie się męczyć z tą swoją polskością." Trochę tak jest. Jedyne, co mi przeszkadzało to kompozycyjny nieporządek, brak spoiwa, które nadałoby tej historii ciągłość. Poza tym, trudno co�� więcej napisać, to trzeba po prostu przeczytać!
Read
March 3, 2015Mam mieszane uczucia. Trochę jak przy lekturze "Prawdziwych przyjaciół poznaje się w Bredzie" Chomętowskiej. Bohaterowie to niekoniecznie są rodacy, których lubię spotykać za granicą... A jednak jest tu bardzo wiele celnych spostrzeżeń i obserwacji, spisanych bardzo potocznym i potoczystym językiem. Znam świat, który Szczerek opisuje i przyznaję, że odmalowuje go bardzo sprawnie, ale mimo wszystko Masłowska językowo to to nie jest, a chwilami miałam wrażenie, że autor do tego pretenduje. Chyba mimo wszystko warto przeczytać, zwłaszcza w obecnej sytuacji politycznej, żeby lepiej rozumieć zmiany na Ukrainie.
January 28, 2014
Jedni polish jokes kwitują wzruszeniem ramion, inni rozwijają sztandary i biją w wojenne bębny. A jak czuć się może Ukrainiec, kiedy zderza się z polskim stereotypem na swój temat? I czy Polak będzie miał déjà vu, kiedy już odczyta reakcję Ukraińca? Kim są właściwie Ukraińcy, i jak wiele różni tych z zachodu, od tych ze wschodu albo południa?
Punkty dla autora, za dobre wyczucie momentu - wszak Ukraina i Majdan nie znikają z serwisów informacyjnych w Polsce od kilkunastu tygodni.
Punkty dla autora, za dobre wyczucie momentu - wszak Ukraina i Majdan nie znikają z serwisów informacyjnych w Polsce od kilkunastu tygodni.
November 16, 2020
K tomuto sa nedá napísať nič iné, len že si to treba okamžite zohnať a prečítať. A cítiť sa pri tom veľmi, veľmi nepríjemne, ako keď vás síce nikto z ničoho neobviňuje, ale z akéhosi dôvodu sa aj tak cítite trápne. A z času na čas nahlas vyprsknúť od smiechu. Vlastne - veľmi často nahlas vyprsknúť od smiechu...
October 18, 2017
Pubertär und Zeitverschwendung.
March 27, 2018
Ćpuńska odyseja - takie mam skojarzenie. Nie dla mnie, za późno, za złe.
March 31, 2018
Kniha o cestách polského autora na Ukrajinu - od přelomu tisíciletí až do současnosti. Zprvu beatnicky romantické cesty za pravým "východním hardcorem" se postupně přemění v hledání pro (na západ od Ukrajiny ležící) zbytek Evropy zajímavé romantiky tam, kde žádná není. Autor sám sebeironicky dospěje k tomu, že předtím, než zemi opravdu poznal (a pro podobnost s vlastní domovinou mu přestala připadat tak zajímavá), koukal se na ni vlastně kulturně-imperialisticky... Pro zamyšlení doporučuji dosadit si za Polsko Česko a popřemýšlet, v čem se vlastně odlišujeme.
"Člověče," Taras se rozvalil na židli. "Co to meleš? My tady žijeme, tohle je naše realita. My tady máme svoje vlastní obavy, vlastní naděje. A co víc, my se, kurva, musíme snažit mít tu realitu rádi, abysme se nezbláznili. Brát ji vážně. Chovat k ní úctu. Protože jinou nemáme. A ty, můj, kurva, takzvanej poleskej kamarád, mi říkáš, že ses na mě a mý rodáky, na celou tu zemi, díval celou tu dobu - jako na vopice v zoo?"
"Člověče," Taras se rozvalil na židli. "Co to meleš? My tady žijeme, tohle je naše realita. My tady máme svoje vlastní obavy, vlastní naděje. A co víc, my se, kurva, musíme snažit mít tu realitu rádi, abysme se nezbláznili. Brát ji vážně. Chovat k ní úctu. Protože jinou nemáme. A ty, můj, kurva, takzvanej poleskej kamarád, mi říkáš, že ses na mě a mý rodáky, na celou tu zemi, díval celou tu dobu - jako na vopice v zoo?"
August 10, 2021
Čakal som semidepresívny pohľad na Ukrajinu zmietanú vojnou, ale dostal som šialený roadtrip zhýralého, arogantného a nekonečne cynického chlapíka, ktorému slovo hanba nehovorí absolútne nič. Teda takmer skoro nič. Jazdí naprieč krajinou, väčšinou naložený ako tatrovka hocičím, čo mu príde pod ruku a strieľa presne mierenými verbálnymi nábojmi všade okolo seba. Ukrajincov ani zďaleka nešetrí a Poliakmi väčšinou pohŕda. Koncept sedláckych Poliakov, ktorí sem jazdia pod zámienkou skúmania “poľskej” Ukrajiny, no nakoniec tu len lacno slopú a tešia sa z mizérie iných, nijako neodsudzuje. Sám bez okolkov priznáva, že tam nie je z príliš odlišných dôvodov.
Na “gonzo” zážitkoch tohto rozbitého chlapíka sa však dá nielen zabávať. Jeho epická kocovina v Záporoží, z ktorej ide taká beznádej a feeling filmu U-turn, či nespočetné množstvo potemnelých a úprimných výdumkov robí túto knihu fakt slušným meisterstückom. Ostal som príjemne prekvapený.
Na “gonzo” zážitkoch tohto rozbitého chlapíka sa však dá nielen zabávať. Jeho epická kocovina v Záporoží, z ktorej ide taká beznádej a feeling filmu U-turn, či nespočetné množstvo potemnelých a úprimných výdumkov robí túto knihu fakt slušným meisterstückom. Ostal som príjemne prekvapený.
May 3, 2018
Przeczytałem podczas jednej nocy w ukraińskim pociągu. Autor niewątpliwie jest wielkim erudytą, chociaż nie wierzę, żeby nie pisał tego będąc na porządnym haju. Mimo drobnych ubarwień 99% przedstawionych historii zdecydowanie mogło wydarzyć się na prawdę.
Książka mogłaby być doskonałą literacką pastą na polskich turystów przyjeżdżających na Ukrainę, jak również na samą postsowiecką rzeczywistość. Jednak po doskonałych początkowych rozdziałach, czytając dalej w ogóle już nie wiadomo o co autorowi tak na prawdę chodzi. Końcówka jest natomiast wręcz żenująca. Mam wrażenie, że autor pisząc tę książkę próbował niejako udowodnić sobie, że nie jest już taki jak opisywane przez niego osoby. Sobie może udowodnił. Mnie zdecydowanie nie.
Daję cztery gwiazdki tylko ze względu na język i opisane historie.
December 25, 2018
Styl na 5*, nawet rzucanie miesem mi nie przeszkadzalo.
Proba opisania i zrozumienia Slowian - z ich kultura, zroznicowaniem a jednoczesnie kompleksami, tak podobnymi u wszystkich.
"Traktowali go tak, jak Polacy traktuja obcokrajowcow z Zachodu, ktorzy wybrali nasza, polska dole - ze wzruszeniem i sympatia, ale glownie z nadzieja, ze dostrzegli w naszej rzeczywistosci COS, czego my juz nie widzimy, i ukochali to tajemnicze COS miloscia tak wielka, ze porzucili dla COSIA wygodny Zachod i osiedlili sie w polskiej ziemi, miedzy nowemi swemi. Czyli - mysleli Polacy (i Ukraincy), patrzac na takich obcokrajowcow - jeszcze z nami nie jest tak zle, nie jestesmy tymi ostatnimi na planecie..."
Moze i troche to podkolorowane i przezarte jaraniem, wodka i bluzgami, ale wciaga jak diabli i daje do myslenia.
Proba opisania i zrozumienia Slowian - z ich kultura, zroznicowaniem a jednoczesnie kompleksami, tak podobnymi u wszystkich.
"Traktowali go tak, jak Polacy traktuja obcokrajowcow z Zachodu, ktorzy wybrali nasza, polska dole - ze wzruszeniem i sympatia, ale glownie z nadzieja, ze dostrzegli w naszej rzeczywistosci COS, czego my juz nie widzimy, i ukochali to tajemnicze COS miloscia tak wielka, ze porzucili dla COSIA wygodny Zachod i osiedlili sie w polskiej ziemi, miedzy nowemi swemi. Czyli - mysleli Polacy (i Ukraincy), patrzac na takich obcokrajowcow - jeszcze z nami nie jest tak zle, nie jestesmy tymi ostatnimi na planecie..."
Moze i troche to podkolorowane i przezarte jaraniem, wodka i bluzgami, ale wciaga jak diabli i daje do myslenia.
June 13, 2024
Не бісилася (дуже намагалася), коли читала перші розділи, виключно тому, що знала від колежанки і з опису, про що йтиме мова. Потім сама знайшла цьому доказ, коли голосом автора заговорила діроока дівчина з потягу Дрогобич-Львів.
Добре, що до ліричного героя (і, уявляю, до автора колись) таки дійшло. Проте якось здається, що могло б дійти і набагато раніше.
Шкода, що цю книжку ніколи не додумається взяти до рук якраз той конкретний прошарок суспільства, який так вичерпно в ній схарактеризований.
Суспільства не українського.
Добре, що до ліричного героя (і, уявляю, до автора колись) таки дійшло. Проте якось здається, що могло б дійти і набагато раніше.
Шкода, що цю книжку ніколи не додумається взяти до рук якраз той конкретний прошарок суспільства, який так вичерпно в ній схарактеризований.
Суспільства не українського.
May 4, 2022
Aż nie jestem pewien, co mam tu napisać. Wiem, że mi się podobało. Wiem, że czytało mi się z uśmiechem, przekąsem i więcej niż odrobiną zdziwienia. Nie wiem za to, czy powinno mi się podobać. Nie wiem, czy autokrytyka w książce zawarta usprawiedliwia wszystko w niej zawarte. Ale i tak poleciłbym, żeby się przekonać samemu.
June 30, 2022
Дуже багато рівнів, особливо читаючи зараз, під час війни. І та, категорично рекомендується дочитати до кінця, навіть якщо у вас запалала дупа в першій половині книги
March 24, 2025
Świetne dla fanów Słowiańszczyzny. Otwiera oczy, aż boli
Displaying 1 - 30 of 77 reviews