Bløff

by Bår Stenvik

Juks og bedrag regnes ikke blant våre fineste ferdigheter, men uten dem ville vi ikke ha vært mennesker. Samme hvor sofistikerte og opplyste vi blir, grubler vi fortsatt over om vi føler «ekte kjærlighet» og om vi er i kontakt med våre «sanne jeg». Kan en forfalskning være ekte kunst? Hvordan avslører man en løgner? Hva betyr ærlighet i krig og politikk?

BLØFF handler om hva vi oppfatter som ekte og falskt, og hvorfor vi er så opptatt av å skille mellom dem. Bår Stenvik gransker nær og fjern historie, besøker Forsvarets forskningsinstitutt og drar på sjekkeskole, intervjuer kunsthistorikere og hjerneforskere, og fletter det hele sammen til en underholdende fortelling om det vi forakter, fascineres av, og aldri kommer unna: løgn, bedrag og selvbedrag.

Genres: Nonfiction, Psychology

399 pages, Hardcover

First published January 1, 2014

Reviews

[Володимир Демченко · Rating 2 out of 5]

Чесно кажучи я не дочитав цієї книги. Я впевнений, що вона легко може знайти свого читача - того, кому подобається набір історій від того, як залицяються одне до одної пташки і до ядерної загрози під час Карибської кризи. Про все і ні про що. Це мало нагадує послідовний виклад дослідження, а радше є мозаїкою прикладів та історій які переказує автор, проте лінію яку він веде я так і не вловив.

[Oleksandr · Rating 5 out of 5]

Хорошая книга
Как автор и писал в самом начале - она не даёт четких ответов, однако она полна размышлений, примеров из жизни, доводов. Легко читается, заставляет о многом задуматься

[(Ан)тологія · Rating 1 out of 5]

Бляха, яка нудотина. Просто ледь дочитала. Працює, як колискова — читаєш декілька сторінок і вже хочеться спати. Або якщо хочеш заглибитися у власні думки, теж дуже підходить — тільки бачиш текст, як теье автоматично в них заносить.

Чесно кажучи, це мій перший досвід у нон-фікшині, тому я не можу сказати, чи то книга така погана, чи то жанр мені не підходить. В чому я точно впевнена — автор не вміє писати. Взагалі.

Від книги я очікувала цікавих афер минулого, чарівних брехунів сучасного, якогось трохи лиходійського шарму. Отримала історії про техніки пікапу, критику любові та тисячу експериментів над тваринами.

Єдине, що врізалося мені в пам’ять — історії фальсифікаторів картин. Отут я насправді задумалася, зацікавилася, навіть почала співпереживати. Деякі частини книги я взагалі згадати не можу, настільки вони переповнені нудними деталями та непотрібними описами.

Чувак реальнт не знає, що треба залишати в книжці, а що — ні. В анотації він стверджує, що скоротив добру половину, але це не зупинило його від описання своїх емоцій, зовнішності людей, і подібної непотрібної хуйні в книзі про БРЕХНЮ.

Останній розділ мене взагалі розгнівав. Якщо вже розбирати тему кохання через призму дослідження брехні, нащо включати туди пікаперів, питання моногамності, нащо зводити нас до звичайних тварин, які оперують тупими інстинктами. Мені так гидко було й від тексту, й від думок автора. Особливо від думок автора.

Загалом, я залишилася не вдоволеною. Поспала добре, й на тому дякую. Сподіваюся, інші книги подібного жанру змінять мою думку про нього.

Оцінка: 2/10

[Аля Кобза · Rating 2 out of 5]

Не вистачило зображень, про які автор говорив. Так само в українських реаліях дуже мало можна використати, оскільки, наприклад, такого явища як пікап у нас не було.

[Lene Zander Løkken · Rating 4 out of 5]

«Vi jukser alle så mye som vi kan, uten å miste ansikt overfor oss selv», skriver Stenvik i «Bløff» (2014). Mistenksomhet er et naturlig relasjonelt fenomen, som en konsekvens av bedragets paradoks. Vi må alle finne en balanse mellom tillit og skepsis. Satt på spissen, fra mitt faglige ståsted som psykologspesialist og gruppeterapeut - kan også psykoterapi være en form for manipulasjon? Bidra til en følelse av at vi (på oppdrag fra samfunnet) forsøker å forme den andre etter en A4-modell? Nok et paradoks, da mange terapeuter egentlig forsøker det motsatte - å la den andre vise frem helheten, enten det er barndommen, randsonene, det de tiltrekkes av, det de avskyr, det de forsøker å skjule, og alt det de ikke egentlig lykkes med å skjule (men har strevd hele livet for å prøve å skjule det allikevel). Terapi kan være å vise den andre at dette er mulig både å forstå, akseptere, og bli glad i - det er summen av dette som gjør oss menneskelige. Som Stenvik refererer til, er det slik at «hjernen formes mer av våre medmennesker enn av naturens luner?"

I det moderne samfunn er det lovens oppdrag å sette grenser for det uakseptable hos mennesker, men flertallet av de pasientene vi møter dømmer seg selv til årelange straffer, for noe som ikke er definert som forbrytelser. I gruppeterapi forsøker vi å sette ord på og vise dette, bidra til å løse opp skam, selvforakt, dårlig samvittighet og skyldfølelse.

Stenvik fremhever i denne boka pragmatisme og realisme - absolutt sannhet er underordnet, og ikke et mål. Det viktige er nyttige løsninger og sosial smidighet. Dette har virkelig klangbunn i den medieskapte virkeligheten vi lever i nå, med «alternative truths», og andre skremmende krefter er satt i sving. Gruppeanalysens tradisjon (etter 2. verdenskrig) er nettopp å legge til rette for å ha en fri og åpen samtale i fellesskap, uten for strenge hierarkier og uten å dyrke frem totalitære og autoritære skikkelser.

Ellers liker jeg veldig godt når Stenvik skriver at «Gråtoner er ikke nødvendigvis kjedelige eller triste». Kanskje er vi som mest autentiske når vi tåler vår egen kompleksitet, klarer å romme alt det motsetningsfylte av tanker, følelser og kropp, våre tilkortkommenheter, våre tabubelagte impulser. Er det å bli autentisk?