Геополітичні інтриги, несподівані союзи, карколомні пригоди, вірність і зрада — у світі відьом і відьмаків усе, як і в людей.
Відьма Таїсія Живко опікується українськими подорожніми в Німеччині. Однієї ночі на берлінський вокзал прибуває оперна діва Римма Корсакова, нібито опозиціонерка, вислана з Росії. Прибуває з почтом і Катрусею — дівчинкою з-під Луганська, яку планує удочерити і виховати в ній любов до всього російського.
Що стоїть за цим прагненням і чи підкорить російська оперна співачка європейську публіку й світову відьмацьку спільноту? І навіщо відьмі Таїсії потужна підтримка польсько відьмака Скшетуського й німецьких чаклунів?
☀️ І ні, справа не в наявній тут русні. Русня тут аутентично руснява: бреше, краде дітей, вбиває, мучить і взагалі тільки коптить небо (все, як в житті).
до речі, ті, хто активно противилися існуванню цієї книги, прочитавши лише анотацію, ви ж десь так само були проти існування збірок "Змієві вали" та "Мотанка", правда, та? Де рівно так само існує русня у фентезі? Правда же?
🧁 Справа в тому, що я особисто не очікувала, що віковий ценз книги — 9+ рочків. Що зав'язка, що розвиток, що кульмінація твору навіть не намагаються бути складнішими за пригоди Каріка і Валі (тест на вік). Абсолютно нічого не маю проти книжок для молодшого шкільного віку, насправді, окрім хіба що побажання уточнити це десь в описі книг.
💀 Але при цьому в тексті зустрічаються відсилки на речі, які зрозуміють хіба що дорослі (як-то, наприклад, згадка про "двох найтупіших відьмочок із прізвищами на Б, які зараз роблять кар'єру у Верховній Раді").
☀️ Книга ніяк не може визначитися — вона для дітей чи для дорослих? — і ця невизначеність псує враження катастрофічно.
☀️ А в цілому немає до чого придратися: прочиталося швидко, сатисфакція від кінцівки отримана, у якості розважального контенту #Дафа_радить
Це та історія, яку я чекала, коли купувала книгу Мотанка, але якогось захоплення ця історія не викликала.
Події розвиваються у часи великої війни в магічному світі за кордоном. Звісно є протистояння України та росії, ну і є підтрика заходу. І є купа магії, але все так накручено, що тяжко пояснити, що не так в цій світобудові.
Є навіть натяк на незавершену історію, але якось не певна, що читатиму далі.
Мене книга абсолютно не вразила. Наскільки чудова і багато обіцяюча обкладинка, настільки посередня книга.
Відчуття, що я прочитала путівник Німеччиною. А я була в Німеччині. Мені не про країну, а про відьом цікаво було б.
Світ не прописаний, чому саме герої опинились в центрі сюжету не зрозуміло, одні питання в мене лишились після цієї книги. При чому не гарні питання, які чіпляють, а питання: «Що я тільки що прочитала і навіщо?»
У цій книзі багато всього: швидкий, динамічний сюжет, де за доволі малу кількість сторінок відбувається багато подій і нашарувань сучасних реалій та вигадки. Іноді цього темпу навіть забагато: не так тому, що іноді «випадаєш», а тому що всі ці речі не складаються в один пазл.
Книга однозначно не для всіх читачів. Її гумор та специфічність деяких сюжетних елементів (та ж менструальна кров, згадана вже багато разів) створюють специфічну канву для сприйняття. Водночас у цій книзі однозначно багато інтертексту: на кожному кроці яиьання треба ставити питання щодо імен персонажів, політичних реалій «вигаданого» світу та елементів сюжету.
У книзі доволі цікаво сплітається реальність та фентезі, де «вигаданий» світ має настільки багато схожостей зі світом «реальним», що їх тут точно не можна протиставляти. Це, власне, те, до яких роздумів найбільше спонукає книга: де межа між справжнім і магічним, і чим нам послуговують вигадані світи зараз.
Перше, що здивувало - малий формат книги і всього 192 сторінки (сама історія - десь 188 сторінок). Тобто це швидше повість. Але ок, подумала я, можливо, це буде перша частина. Далі прийшло розчарування самим текстом, мовою автора. Це ну дуууууууже примітивний розмовний стиль якогось фанфіка в мережі (відставимо в бік мою особисту нелюбов до оповідей у першій особі - тут вона більш-менш доречна). Оці відсилки до сучасності (як от про двох тупих відьмочок з прізвищами на Б, що роблять собі карʼєру у Верховній Раді) - місцями якась крінжа. Символічне представлення Туреччини, як країни, що зависає в шпагаті, але врешті знаходиться на боці Росії, Орбан у вигляді Ганса-педофіла, якого РАПТОМ обирають до магічної Єропейської ради, ще й з правом вето (що??????). Але ж сюжет! Історія! Світ! Яка прекрасна задумка - і яке примітивне, нудне втілення!!!! Текст рваний. Посеред оповіді нам дають щоденник відьми, який вона чомусь почала писати, де переказує, як їй переказали події, поки вона була непритомна (ну, ок, якась логіка є, бо книга ж від першої особи). А потім чомусь вона записує у щоденник ті події, учасницею яких вона вже безпосередньо є. І це робиться один раз за весь текст. Нащо? Світ не прописаний зовсім або дуже фрагментарно. Історія - це наше сьогодення, коротко переказане у стилі магічного світу, але десь так року 2022-23.
СПОЙЛЕРИ!
Головна антагоністка - наймогутніша відьма росії, якій ще й передали свої сили усі інші російські чаклуни, використовує всю цю міць спершу, щоб оживити монумент радянського солдата в Берліні, а потім, щоб... магічна спільнота знову полюбила росію... Тут я волала мартинчиком! Тобто вона літераллі може винищити всю верхівку магічної спільноти, поки монумент (вже інший) крокує нею, як той Привид Комунізму, але вона їх тупо вводить у транс, в якому вони співають wir lieben russland?! WTF! Викрадена росіянкою і зачаклована маленька дівчинка з Луганська виявляється потенційно найсильнішою українською відьмою за кілька поколінь, але під час битви робиться дорослою дівчиною (що якось знімає з неї закляття, що завдавало оточуючим шкоди - wtf?) менструює (ось вам відьомська кров) і тупо віддається першому-ліпшому (але дууууже гарному, це, мабуть, виправдання) хлопцю, який її поцілував. Головна героїня постійно змучена, бо "чаклування неймовірно втомлює" - це нам повторюють разів десять, щоб ми не забули. Чомусь по іншим відьмам і відьмакам це не дуже помітно. Коротше, книга - жах, не знаю, як тепер читати інший твір автора, який у мене є. Можливо, одразу занесу до бібліотеки, та й по всьому.
Буває в мене виникає таке відчуття невдоволення рівнем майстерності вигадок у книзі. Тоді я йду до анотації чи іншої довідки і дізнаюсь, що це дитяча чи підліткова література, і видихаючи спокійно продовжую собі читаю вже до кінця. Постає нерозуміння якоїсь надто відвертої наївності в тексті. Враження наче мене як читача дуже недооцінили. В анотації даного тексту це все приписано іронічності, але... Мені все здалось пласко, нецікаво і геть по дитячому. Я б охрестила текст казкою чи дитячим оповіданням (але не для дорослих), бо враження він в мене викликав саме такі. На сьогодні в українській літературі маємо стільки чудових фантастичних, фентезійних якісних текстів про відьом, що не ма як понижувати планку. Від таких досвідчених письменників я особисто чекаю більшого. Дякую, хоча б за те, що цей текст досить короткий. Сюжет - наче поганий сон. Проте, коли спиш, можеш повірити в усе що завгодно, натомість тут букви на папері. Я розумію чому ворог російський, а помічники польські чи німецькі, але це вже таке в лоб. Жодної інтриги. А де пригода? (в анотації "карколомні") Де загадка? Тільки одна відьма змучена чаклуванням, бо чаклувати важко. Писати певно теж важко. Читати це вже точно не легко.
СПОЙЛЕР п.с.: відьомська кров виявилась менструальними виділеннями, котрі складаються окрім як з крові, з тканин ендометрія, слизу шийки матки та піхвових секретів. Якщо хтось не в курсі... п.п.с.: ну і не люблю читати російський текст, навіть написаний українською абеткою.
Думала, думала, читала відгуки і так і не знайшла до чого причепитися, аби забрати ще зірки.
Я люблю сучасне урбан фентезі де відбувається якась дікуха, яку можна класно уявити наче це аніме. Мені було весело читати. Звісно трошки засумнівалася щодо сюжету заснованому/натхненному на нинішніх подіях, але які часи такі й сюжети. Та і якби магія існувала в реальному світі, як і в цій книзі, то росіяни так себе б і поводили.
Це якраз той об'єм і та історія, яку я хочу почитати поки сиджу в кав'ярні під час блекауту, аби розвантажити голову.
Головна героїня сподобалась. Скшетуський сподобався. Момент як у дівчат в потязі волосся колір змінювало сподобалось (теж так хочу). А зі сцени того ЯК пролилася перша кров я посміялась, бо ну лол, неочікувано :D
Ще дуже сподобалося як живо написано. Дуже крінжую коли автори пишуть про героїв знааачно молодших на них самих, і текст виходить карикатурно молодіжним. Тут я такого не помітила і це дуже тішить!
Спочатку книга здалася мені нуднуватою і заурядною, але це враження виявилося оманливим і швидко змінилося. Роман захопливий, сучасний і саркастичний. Дуже оригінальне переосмислення геополітичної ситуації і стосунків України з західними союзниками за часів повномасштабної війни. Чудово показана справжня сутність "хороших русскіх" і їхніх прихильників. При цьому автор ніде не скотився на пропаганду, це не агітка, а повноцінне фентезі. Відьми й відьмаки, вампіри й русалки, боротьба добра зі злом і неймовірні битви пам'ятників. Палке кохання і ретелінг на "Сплячу красуню". Гофман, який позичив свого кота Шредингеру, і сам Ірванець в образі Письменника. Дія твору відбувається в Німеччині, графічно війни нема, вона лишається за кадром і все ж відчувається в кожному слові. Після "Ізмарагда княгині Несвіцької" я очікувала чогось смішного і фантасмагоричного, а отримала зовсім інше - і воно виявилось ще кращим.
Просто жах. Мізогінія, сексуалізація та педофільні нахили автора, загорнуті в погано написаний «містичний» сюжет і дешево приправлений актуальними темами.
Мені сподобався стиль автора - прекрасна мова, легка, образна, чудові описи характерів, гарний гумор. Тема актуальна, протистояння росії та України, але якась вона недопрацьована, багато спірних моментів - для дорослого надто проста, для підлітків буде декілька незрозумілих відсилок. Було б добре, якби десь вказувалось, що це розраховано десь на вік 12+, тоді вона б попадала в цільову аудиторію.