What do you think?
Rate this book
Трилогія Час #2 of 3
Час Великої Гри. Фантоми 2079 року
Роман є другою книгою - продовженням гостросюжетного політичного трилера, антиутопії "Час смертохристів. Міражі 2077 року". Вихід цієї книги став значною подією, привернув увагу читачів та критиків. Роман "Час Великої Гри" продовжує стильову лінію першої книги - поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з "міфологічними" сценами за участю Христа і Сатани.
440 pages, Hardcover
First published January 1, 2012
4 people are currently reading
41 people want to read
About the author
Yuri Shcherbak
12 books4 followersSee:
Ukrainian Юрій Щербак
Russian Юрий Щербак
Latvian Jurijs Ščerbaks
Ukrainian writer, screenwriter, publicist, epidemiologist, politician, diplomat, and environmental activist. Doctor of Medicine (1983), Laureate of Y. Yanovsky Literary Prize (1984) and O. Dovzhenko State Prize (1984).
Ukrainian Юрій Щербак
Russian Юрий Щербак
Latvian Jurijs Ščerbaks
Ukrainian writer, screenwriter, publicist, epidemiologist, politician, diplomat, and environmental activist. Doctor of Medicine (1983), Laureate of Y. Yanovsky Literary Prize (1984) and O. Dovzhenko State Prize (1984).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
February 8, 2022
Коли читала першу частину історії у 2020, то лякалася від атмосфери антиутопії, нереальності, фантастики. У 2022, коли існує чітка загроза відкритої війни із росією, друга частина твору стала радше фатально схожою на мою стрічку новин. Ті ж проблеми - ті ж помилки.
«Час Великої Гри» написана справді дуже майстерно. Знайшла тут багато онтологічних фокусів, якими дуже тішилася, і ще бозна-скільки не вдалося вловити. Гарні часові мостики із минулим, цікаві зміни ходу сюжету, несподівані відступи серед апокаліптичного антуражу до красивої пісні чи краєвиду. І знову ці багатоповерхові акроніми…
Єдине, якщо цю книжку читатиме хтось із колег, то мушу попередити, що медична частина тут добряче /кхм/ незвикла. Просто максимально. Нехай би до 2079 наші можливості стали потужнішими, аніж отаке)
«Час Великої Гри» написана справді дуже майстерно. Знайшла тут багато онтологічних фокусів, якими дуже тішилася, і ще бозна-скільки не вдалося вловити. Гарні часові мостики із минулим, цікаві зміни ходу сюжету, несподівані відступи серед апокаліптичного антуражу до красивої пісні чи краєвиду. І знову ці багатоповерхові акроніми…
Єдине, якщо цю книжку читатиме хтось із колег, то мушу попередити, що медична частина тут добряче /кхм/ незвикла. Просто максимально. Нехай би до 2079 наші можливості стали потужнішими, аніж отаке)
March 13, 2022
Критики, які пишуть про картонно-шаблонних героїв, навіть не розуміють, що автор спеціально їх такими написав. А може він і не вмів зобразити їх довершено-опуклими, але це не важливо. Бо він хотів показати не людей, а ситуації, події, реакції, але реакції не окремих людей, а груп людей і країн.
І він примусово заганяє гроїв в абсурдні ситуації. Не для того щоб показати, який він поганий письменник, а для того щоб показати ще більше ситуацій і сценаріїв.
Він так грубо і так тонко вивертає все, що просто диво.
Він знущається над усім: над шароварництвом, націоналізмом, інфантилізмом українців. Але разом з тим він захоплюється їх героїзмом і самовідданістю.
Він захоплюється галушками, але разом з тим в нього є наркотик галуїн.
Літературна цінність цих книжок - майже нульова. Але те, як він примушує задуматись над усім, абсолютно усім, що нас оточує: над історією, політикою, географією - оце і є цінність цих книг.
Она проблема: для того щоб оцінити всю силу трилогії, треба непогано знати історію України і світу. А також географію і сучасну політику (України та всього світу).
І він примусово заганяє гроїв в абсурдні ситуації. Не для того щоб показати, який він поганий письменник, а для того щоб показати ще більше ситуацій і сценаріїв.
Він так грубо і так тонко вивертає все, що просто диво.
Він знущається над усім: над шароварництвом, націоналізмом, інфантилізмом українців. Але разом з тим він захоплюється їх героїзмом і самовідданістю.
Він захоплюється галушками, але разом з тим в нього є наркотик галуїн.
Літературна цінність цих книжок - майже нульова. Але те, як він примушує задуматись над усім, абсолютно усім, що нас оточує: над історією, політикою, географією - оце і є цінність цих книг.
Она проблема: для того щоб оцінити всю силу трилогії, треба непогано знати історію України і світу. А також географію і сучасну політику (України та всього світу).
November 13, 2022
Дуже багато епізодів де хотілось зупинитись і подумати про паралелі сьогодення, цієї жахливої війни з двоголовою імперією. Там це вже пройшли... І повстали нові випробування. А ми ще на війні
May 7, 2024
"Час великої гри" - продовження "Часу смертохристів" і робота над помилками. Хоча події розгортаються через 2 роки після попереднього роману, розстановка сил майже та сама в інших декораціях. І сюжет розвивається за тією ж схемою, але в більш похмурому світі.
Слід сказати, що постапокаліпсис у "Часі великої гри" зображений переконливо. Жодних мутантів і дикунів-канібалів, але є епідемії, брак їжі та палива, а влада опиняється в руках силових структур та власників технологій для виживання.
З іншого боку, тут генерал Гайдук є ще менш зрозумілим персонажем, ніж у "Часі смертохристів". Спочатку автор показує, що герой втратив пам'ять про події за останній рік. Проте, роман закінчується, а читачі так і не дізнаються, що ж там сталося, і Гайдук швидко забуває про цю "дрібну" проблему. Більше того, все виглядає так, ніби тоді не сталося нічого, жодної таємниці чи потрясіння. Просто шматок життя випав — і нехай. І мушу попередити читачів про огидну сцену, кхм, "реанімації" головного героя на початку.
До того ж Гайдук зненацька йде на співпрацю з тими, чия стратегія сторінками раніше описана як жахи лібералізму: створити новий світовий лад з "золотим мільярдом", єдиною мовою і релігією. Звичайно, для поточного порятунку проти Чорної орди, Росії та Північного союзу це вигідно. Але Гайдук навіть не намагається як-небудь перестрахуватися, він чи то такий самовпевнений, чи то наївний. На противагу його кампанія нелагідної українізації у багатьох викличе схвалення і проголошення нової української держави - це картина утопічна на тлі світової антиутопії. В України миттю з'являється (насправді й була) і армія фантастичної техніки, і величезні енергоресурси, і шпигуни та диверсанти, що вже діють серед ворогів. І вся ця потужність чекала тільки наказу головного героя до дій. Реалістично? - Ні. Викликає захват і налаштовує на оптимізм? - Так.
Загалом, при певній аморфності головного героя, світ роману все ж таки виглядає більш продумано, ніж у попередній книзі. Тут є ряд дуже реалістичних ситуацій, які не дуже добре між собою поєднані, але поокремо напрочуд вдалі. Додаткову зірку додам за передбачення окупації й деокупації Чорнобиля, зернового коридора та удари по логістиці ворога. "Час великої гри" позбувся гротеску з карикатурними лиходіями та "смішними" абревіатурами, ставши більш серйозним твором. Виписки із секретних документів між розділами замінені більш доречними роздумами на тему боротьби Бога та Диявола за майбутнє людства. Читається роман легше, проте очевидна його несамостійність. Це місток між "Смертохристами" та "Часом тирана".
Слід сказати, що постапокаліпсис у "Часі великої гри" зображений переконливо. Жодних мутантів і дикунів-канібалів, але є епідемії, брак їжі та палива, а влада опиняється в руках силових структур та власників технологій для виживання.
З іншого боку, тут генерал Гайдук є ще менш зрозумілим персонажем, ніж у "Часі смертохристів". Спочатку автор показує, що герой втратив пам'ять про події за останній рік. Проте, роман закінчується, а читачі так і не дізнаються, що ж там сталося, і Гайдук швидко забуває про цю "дрібну" проблему. Більше того, все виглядає так, ніби тоді не сталося нічого, жодної таємниці чи потрясіння. Просто шматок життя випав — і нехай. І мушу попередити читачів про огидну сцену, кхм, "реанімації" головного героя на початку.
До того ж Гайдук зненацька йде на співпрацю з тими, чия стратегія сторінками раніше описана як жахи лібералізму: створити новий світовий лад з "золотим мільярдом", єдиною мовою і релігією. Звичайно, для поточного порятунку проти Чорної орди, Росії та Північного союзу це вигідно. Але Гайдук навіть не намагається як-небудь перестрахуватися, він чи то такий самовпевнений, чи то наївний. На противагу його кампанія нелагідної українізації у багатьох викличе схвалення і проголошення нової української держави - це картина утопічна на тлі світової антиутопії. В України миттю з'являється (насправді й була) і армія фантастичної техніки, і величезні енергоресурси, і шпигуни та диверсанти, що вже діють серед ворогів. І вся ця потужність чекала тільки наказу головного героя до дій. Реалістично? - Ні. Викликає захват і налаштовує на оптимізм? - Так.
Загалом, при певній аморфності головного героя, світ роману все ж таки виглядає більш продумано, ніж у попередній книзі. Тут є ряд дуже реалістичних ситуацій, які не дуже добре між собою поєднані, але поокремо напрочуд вдалі. Додаткову зірку додам за передбачення окупації й деокупації Чорнобиля, зернового коридора та удари по логістиці ворога. "Час великої гри" позбувся гротеску з карикатурними лиходіями та "смішними" абревіатурами, ставши більш серйозним твором. Виписки із секретних документів між розділами замінені більш доречними роздумами на тему боротьби Бога та Диявола за майбутнє людства. Читається роман легше, проте очевидна його несамостійність. Це місток між "Смертохристами" та "Часом тирана".
November 13, 2021
Якщо перша книга була темною від олігархічних війн, політичних інтриг і кріпацького положення народу. То друга, темна в прямому сенсі цього слова. А як ще можу бути після ядерної війни, коли землю охопила ядерна зима? Всі комунікації зруйновано, цивілізація відкотилась на кілька століть назад. Україну чекають нові виклики та чи зможемо ми встояти в цьому постапокаліптичному світі?
Як об'єднати ті залишки суспільства, що вижили? Як забезпечити його виживання? Як боротися в підступними ворогами, що зусібіч беруть нас у лещата? Чого варте одне життя в цьому страшному світі? Як віра змінює наше мислення і відкриває шлях, коли зустрічаєш Спасителя віч на віч?
P.S. Це і багато іншого ви знайдете в другій частині трилогії "Час", та найбільшими шедеврами є Христос у пошарпаних джинсах, оливковій куртці та берцах і сатана у бездоганному білому костюмі з червоною підкладкою. Ну і безперечно, окремий респект автору за роздуми ще не народженого Святика.
Як об'єднати ті залишки суспільства, що вижили? Як забезпечити його виживання? Як боротися в підступними ворогами, що зусібіч беруть нас у лещата? Чого варте одне життя в цьому страшному світі? Як віра змінює наше мислення і відкриває шлях, коли зустрічаєш Спасителя віч на віч?
P.S. Це і багато іншого ви знайдете в другій частині трилогії "Час", та найбільшими шедеврами є Христос у пошарпаних джинсах, оливковій куртці та берцах і сатана у бездоганному білому костюмі з червоною підкладкою. Ну і безперечно, окремий респект автору за роздуми ще не народженого Святика.
August 8, 2025
Ця книга читалася набагато важче, ніж перша. Поки я вважаю, що перша книга є закінченою, цікавою, з гарним фіналом, яка не потребує продовження. Можливо, моя думка зміниться після третьої частини.
Справа в тому, що попри зміни умов, перед читачем знову постають і внутрішня політична боротьба, і загарбницькі наміри імперій та міжнародних об'єднань. Навіть герої частково ті самі. Виходить, що сюжет повторюється, лише трохи змінились декорації.
Лише останніх 100 сторінок мені було справді цікаво читати. І нарешті наш головний герой Ігор Гайдук бере відповідальність в свої руки, а не надіється на когось або намагається дотримуватися слів "моя хата скраю".
Що не сподобалось, як і в першій частині, – не перекладені речення англійської і багато абзаців російської. Книга видана в 2020 році. За це видавництву видавництву Абабагаламага ганьба.
Справа в тому, що попри зміни умов, перед читачем знову постають і внутрішня політична боротьба, і загарбницькі наміри імперій та міжнародних об'єднань. Навіть герої частково ті самі. Виходить, що сюжет повторюється, лише трохи змінились декорації.
Лише останніх 100 сторінок мені було справді цікаво читати. І нарешті наш головний герой Ігор Гайдук бере відповідальність в свої руки, а не надіється на когось або намагається дотримуватися слів "моя хата скраю".
Що не сподобалось, як і в першій частині, – не перекладені речення англійської і багато абзаців російської. Книга видана в 2020 році. За це видавництву видавництву Абабагаламага ганьба.
October 13, 2023
Друга книга трилогії зайшла значно більше, можливо тому, що сеттінг значно більш традиційно-постапокаліптичний, на відміну від альтернативного майбутнього попередньої частини.
Проблеми першої книги тут все ще однозначно присутні, жіночі персонажі або невимовно пласкі, або слуги диявола. Менше з тим, оповідь інтригує і містить цікаві ідеї і паралелі з сучасністю.
Проблеми першої книги тут все ще однозначно присутні, жіночі персонажі або невимовно пласкі, або слуги диявола. Менше з тим, оповідь інтригує і містить цікаві ідеї і паралелі з сучасністю.
September 3, 2016
Трилогія, загалом, сподобалась. Бо взагалі люблю антиутопії в українському сеттінгу. Хоча, звичайно, неточностей передбачення досить багато -- автор не провидець. Думаю, це те, що ми мали би в Україні, якби ��е було Євромайдану (хоча не варто зарікатись, бо Порошенко теж жару дає в цьому напрямку).
Displaying 1 - 8 of 8 reviews