Я

by Mykola Khvylovy

«Я (Романтика)» — психологічна новела Миколи Хвильового, ідеєю якої є фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму.

Genres: Ukrainian Literature, Fiction, Classics, Ukraine, Historical, Novels, Classic Literature

ebook

Published January 1, 2011

About the author

Mykola Khvylovy (Ukrainian: Микола Хвильовий, Khvyl’ovyy) (December 13 [O.S. December 1] 1893 – May 13, 1933) was a Ukrainian writer and poet of the early Communist era Ukrainian Renaissance (1920–1930).

Born as Mykola Fitilyov in Trostyanets, Kharkov Governorate to a Russian laborer father and Ukrainian schoolteacher mother, Khvylovy joined the Communist Party in 1919. In the same year he became the chief of local Cheka in Bohodukhiv povit. He moved to Kharkiv in 1921 and involved himself with writers connected to Vasyl Blakytny and the paper Visti VUTsVK (news from All-Ukrainian Central Executive Committee). In 1921, he also published his first poetry collection.

In 1922, he began to focus more on prose writing. His initial collections Syni etiudy (Blue Etudes, 1923) and Osin’ (Autumn, 1924) generated approval from critics like Serhiy Yefremov, Oleksander Biletsky, Volodymyr Koriak, Yevhen Malaniuk and Dmytro Dontsov. His impressions of the work as a CheKa officer are reflected in his 1924 novel "I (Romance)", the hero of which - the head of the local Cheka - sentenced his mother to death in the name of the ideals of the revolution.

A brief member of the literary organization Hart, Khvylovy later became critical of it and the organization Pluh and became a key leader of the VAPLITE organization of Ukrainian "proleteriat" writers. Because of Stalin's repressions against his friends in the pro-Ukrainian Communist movement, Khvylovy committed suicide on 13 May 1933 in front of his friends in his apartment in Kharkiv. His suicide note said: "Arrest of Yalovy - this is the murder of an entire generation ... For what? Because we were the most sincere Communists? I don't understand. The responsibility for the actions of Yalovy's generation lies with me, Khvylovy. Today is a beautiful sunny day. I love life - you can't even imagine how much. Today is the 13th. Remember I was in love with this number? Terribly painful. Long live communism. Long live the socialist construction. Long live the Communist Party."[1]

After his death, his works were banned in the Soviet Union and because of his symbolic potency were mostly not permitted until near the end or after the collapse of the Soviet Union.

Reviews

[Oleksandr Fediienko · Rating 4 out of 5]

Уривки марень - то страшні, то ще страшніші. Жахіття падають на білий аркуш яву червоними краплями ілюзій, які розпливаються плямами імпресіонізму. Засідає новий синедріон, чорний трибунал комуни. Чекісти вирішують, кого із зрадників розстріляти, а кого - ні.
"Зрадників".
"Вирішують".
Голова трибуналу чекістів зважує на терезах Революцію з одного боку і матір - з іншого. З ним у палаці розстріляного шляхтича: доктор Тагабат - демон з червоними очима; дегенерат - ідеальний послідовник цієї революції; і Андрюша - готовий проливати кров на полі бою, але страждає виносити вироки в тилу. Вся ця схиблена банда править цим маленьким світом, вони тут і суддя, і кат.
Микола Хвильовий ще в 1924 році так влучно спіймав те, що діялося тоді на руїнах Імперії, як і чому переміг більшовизм. Як розправлялися з усім супротивним із заплющеними очима, а розкривши їх і побачивши власну матір в крові, лиш цілували її в лоб і далі сліпо плелися на звуки пострілів. Один довгий страшний сон.

[Evgen Novakovskyi]

Колись пізніше я може і знайду якісь влучні епітети, але не зараз. Станом на сьогодні просто хочеться кидати свої гроші в ЗСУ.

[meowkotmarina · Rating 5 out of 5]

Як і багато хто вивчала цей твір в школі. Тоді не змогла оцінити в повній мірі, не зрозуміла тоді чому так трагічно, так важко і так сумно.
Прослухала цей твір у аудіоформаті, вже після початку війни. Тепер я розумію звідки стільки болю. Рекомендую

[ліда лісова · Rating 5 out of 5]

"З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю. Я дивлюсь в даль."

у школі це був мій улюблений твір. зі школи я його й не читала. ще тоді було відчуття, що оповіданням мене вдарили по голові багато разів. ще тоді я думала, що правильно все зрозуміла.
та все одно тепер воно читалося інакше. всі персонажі сприймаються не як реальні люди, а як ті самі кінчики душі безіменного (не просто так) гг. тепер я бачу, що це не про роздвоєння душі, а ще більше. якщо раніше вбивство матері Марії сприймалося, як жах, то тепер я розумію, що це ще жахливіший злочин. він не просто вбив матір, він вбив свою вічну, чисту, добру частину душі. вбив любов до життя, України. і став чекістом вже без жодного "але".

окремо треба відзначити влучність присвяти "Цвітові яблуні" Коцюбинського (вчителя Миколи) — теж твору про розщеплення (роздвоєння у його випадку) душі.
це гостре й страшне імпресіоністичне пояснення чим комуністична ідея (романтика), фанатом якої він зробився, відрізняється від реальності, де вЕлИкИх нібито ідей досягають потворним, жорстоким шляхом. він вбив у собі все вічне, всю любов, а ідея заради якої зробив це, не стала ближче. бо не була варта.

"...Я зупинився серед мертвого степу:
— там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі, озера загірної комуни".

[Софія Радіон · Rating 5 out of 5]

Жахливо-депресивний твір. Написано дуже круто.

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

5/5 ⭐️

А ви також по іншому сприймаєте твори прочитані зі шкільної програми зараз інакше? Бо я точно.
Новела "Я" розповідає про чекіста, який приймає рішення кого ж треба розстріляти. В творі є описи марень головного героя, які дуже страшні та депресивні. Але вони ще сповнені дилем. Ключовими в сюжеті є відносини чекіста з матір'ю. Він має дуже глибокий зв'язок із нею, але політичні обставини і внутрішні переживання призводять до трагічної події — вбивства матері. Але новела не про це. Вбивством він обирає фанатичну віру в комунізм. Він вбиває останнє хороше, що залишилось в нього. Він вбив останню чисту частину своєї душі.

[Taya · Rating 5 out of 5]

Слова зайві. Піду, почитаю тепер «Цвіт яблуні», бо як же інакше?..

[Oleksandr Alekseev · Rating 5 out of 5]

Від такої назви я не очікував твору з таким важким сенсом

[Michael Masloboishchykov · Rating 4 out of 5]

Розтинання душі навпіл зняте від першої особи. Крестраж. український Нуар у стилі Sin City. Запаморочення, bad trip з якого немає виходу, а є лиш вікно на фейковий макет долини мрій.

[Dmytro Gordon · Rating 5 out of 5]

Найкраще, що я коли-небудь читав

[Анастасія · Rating 5 out of 5]

Реальність жорстока й з запахом м'яти 💔

[Alla Kovalenko · Rating 5 out of 5]

Сильна й болюча новела про абсурдність комуністичних методів й страшну силу фанатичної віри в абстрактні ідеї.

[Юлія Щербина · Rating 4 out of 5]

оплата у психолога не пройшла і я вирішила перечитати цей твір.

[Mint Tea · Rating 5 out of 5]

"Я - чекіст, але і людина". Це чи не все, що розповідається про головного героя. Комуна. Трибунал. Андрюша. Андрюша. Саме він вартий уваги. Усі герої вже зрілі. Мати - щось від Марії, запах м'яти і слова про те, як "її м'ятежний син зовсім замучив себе". Виховала сина, для якої вона і найрідніше місце і найлютіший ворог, бо змушує відчувати його слабину. Сам чекіст просто повлавлений війною псих, який вже не знає, де він і що з ним, який повністю потрапив у владу нижчого рангом за нього доктора Тагабата, що для комуни ганьба. Несформована дитина без власник думок, яка вічно намагається всім щось довести, а, насамперед, собі. Сотні, тисячі невинно засуджених, бо всі мають молитися лише на ЧК. Чекісти це і є новий бог. Прикольно. Фанатизм = смерть і відсутність фанатизму = смерть. Така реальність описаною комуни. І цей головний герой, який може відпустити матір. Може навіть наказати розстріляти Тагабата. Може застрелитися сам. Але вбиває матір. Він чекіст. А потім вже людина. Потрібно собі це доказати. Щоб потім картати себе все своє недовге життя. Тагабат. Старий алкоголік і садист, який готовий розстріляти сотні і тисячі, лиш би насолоджуватися явищем, як його м'якодухий начальник картає себе під час кожного вироку. Дегенерат - просто черговий підпис. Персонаж без історії і глибини. Командир вбив матір? - Хай стає і йде до батальйону, там його місце. І, нарешті, Адрюша. Перспективний хлопець. Який в майбутньому цілком має стати таким же головним героєм. Він не розуміє що взагалі відбувається, за що його так покарали. Краще на фронт, краще померти, але "ахахах, хочеш, щоб твої ��уки були чисті, а наші залишалися в крові". Він знає, що цей комунар ще не повністю чекіст, що він ще людина, що він ще боїться свого людського. І намагається давити на болюче. На совість. А потім той ком��ндир показує, що він переборов людину. Забороняє відпустити матір. Розстрілу Андрюша вже не бачив. Десь зник. Пішов на поле бою. Застрелився. Втік. Хто зна. Він - єдиний герой, який не завершився при останній згадці про нього. Відкритий фінал книги. Він, єдиний зі всіх, хто хоч і чекіст, але поки ще людина.

[туся · Rating 5 out of 5]

дуже сильний твір, може здатися трохи незрозумілим за написанням, але дуже зайшло

[Kuxenjatko · Rating 2 out of 5]

Перечитувала вперше зі школи, а враження +- ті ж. Хвильовий для мене взагалі неоднозначний автор, щось його ("Кіт в чоботях", наприклад) я люблю, а щось - майже ненавиджу. "Я" скоріше до другого відноситься.

[Тетяна · Rating 4 out of 5]

Перші сторінки давалися складно, тому паралельно слухала й аудіо.

Тепер, я розумію, чому читачі складають на стільки різні думки про новелу. Для мене, образ «мати», все ж таки означає ще одну особистість «Я».

[anastasia zinzyuk · Rating 3 out of 5]

"І знову я пізнаю себе нікчемною людиною й пізнаю: десь під серцем нудить. І не ридати, а плакати дрібненькими сльозами хотілось мені- так, як у дитинстві, на теплих грудях."

...Я зупинився серед мертвого степу:
там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі, озера загірної комуни

[Tori · Rating 5 out of 5]

«І тепер я маю одно тільки право:
— нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне “я”.»

Читала роман двічі: в школі, як і більшість по шкільній програмі, і сьогодні. Емоції залишились однакові. А ось сприйняття інше.

[Andrey Chu · Rating 5 out of 5]

Праз тое што я ня ёсьць паэтам мне цяжка напісаць адэкватную рэцэнзію на гэты твор. Але прачытаўшы яго, мне падаецца я стаў лепш разумець і адчуваць што адбывалася тады і адбываецца зараз. І, вядома, гэта дае матывацыю данаціць яшчэ больш на патрэбы ЗСУ.

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Думала чомусь завжди що це 400+ сторінкова книжка через це боялася починати читати. Виявилось що читається за годину...
Гарна книга

[ViLira · Rating 5 out of 5]

Перед героєм постає вибір : слухати серце чи розум

[Iryna Haiduk · Rating 5 out of 5]

Мені більше до вподоби трактування, що всі персонажі - Андрюша, мати, доктор Тагабат та деґенерат - є частиною "я", головного героя.

Одна відповідають за його частину людську, інші- за чекіста. І в кінці він виганяє Андрюшу та вбиває матір, тим самим знищуючи людину в собі. І залишається наодинці з оксюмороном, вбивцею-доктором Тагабатом та з "вірним псом революції" деґенератом, тим хто "завше був солдатом революції, і тільки тоді йшов із поля, коли танули димки й закопували розстріляних".

Я - чекіст.

[Yelyzaveta · Rating 5 out of 5]

Вперше читаючи цю історію, у мене відпала щелепа. Глибина почуттів і те, як вони описуються - це справжня магія від Хвильового. Цим частково нагадало мені «Сад Гетсиманський» І.Багряного.

Крім того, не можна лишити поза увагою цінність цієї розповіді про розрив між полярними ідентичностями - чекістом і людиною. Шекспірівський Гамлет нервово курить в сторонці)

Атмосфера, проблематика, історична дійсність - усе це створило ідеальний твір.

[Annie Tsukanova · Rating 4 out of 5]

Сповнене емоцій і переживань. Глибоке і жахливе водночас. Це оповідання Хвильового показує життя чекіста і те, на що ця покалічена душа здатна заради своїх ідей.

[Olia]

романтики не буде. буде травма.

[Daryna · Rating 5 out of 5]

Вирішила перечитати в більш зрілому віці — і це досі трагічна історія вибору. Після неї дуже хочеться спитати — що думали ті, хто боровся за комунізм? Що вони відчували і як виправдовували себе?

І це навіть іронічно, з яким релігійним фанатизмом вони боролись проти релігії (та іншого).

Не пам'ятала кінцівку, і тому вона мене вразила (хоча і не здивувала). Дуже боляче проєктувати таку ситуацію, хай навіть уявну, на своє життя.

Тут важливе питання для героя — він чекіст, чи людина. Мені здається, для читача це теж стає важливим питанням, адже в кожній війні ворог постає перед нами дегуманізованим. Так і тут, чи можемо ми сприймати героя (і йому подібних) як людей, чи лише як тих, хто втілює в життя безумні ідеї (комунізму, і не тільки).

Загалом, за 50 сторінок в електронці я встигла відчути багато тривоги, заплакати та задуматись про минуле і про сьогодення. Однозначно, один з моїх улюблених творів в укрліт.

[KiraNi · Rating 3 out of 5]

История повествует о событиях революции и переход в фанатизм. Жестокая и сложная тема, как по мне.

Легко читается слог автора, но тема просто ужасная. Кошмары, что происходят в этой новелле заставляют почувствовать отвращение и неприязнь к людям. Особенно отвратительная концовка. Действия персонажа настолько поразили, что появилась ненависть к нему. Сюжет интересный, да. Методы, что используют люди - просто невыносимо читать об этом. Много смертей, которые делают наши, человеческие, руки. Вся надежда была в главном герое, но неожиданно его решение просто всё перечеркнуло. Идея достаточно хорошая, подана так же на высоте, но сама тема... Не могу о таком читать. Это ужасно.

Новелле поставила 3/5. Не могу читать о исторических фактах и событиях, где происходят убийства за просто так, уж извините.

Приятного чтения!

[Natalia Zinchenko · Rating 4 out of 5]

Автор дуже майстерно передав смуток, біль та несправедливість часів революції та першої світової війни. Декілька разів була готова зупинитись читати, бо важко відчувати і переживати трагічні долі героїв. Залишився гіркий, але потужний післясмак. Книга варта читання, але, можливо, краще залишити її до моменту, коли ми переможемо в теперішній війні, і буде легше емоційно сприймати важке історичне минуле.

[Sophiа · Rating 5 out of 5]

Я — підпис зрадника у палаці розстріляного шляхтича, позбавленого гуманізму.

«Я — чекіст, але я — людина» — говорить створіння, яке вдає моральні цінності, вбиваючи.

Моїх товаришів легко пізнати: доктор Тагабат, Андрюша, третій — дегенерат. Чорний трибунал у повному складі.
Тут вершиться правосуддя, де милосердя вважають зрадою. Мати стає доказом вірності ідеї..