What do you think?
Rate this book
Cosmologie şi alchimie babiloniană
Romanian
116 pages, Paperback
First published January 1, 1937
About the author
Mircea Eliade
567 books2,787 followersRomanian-born historian of religion, fiction writer, philosopher, professor at the University of Chicago, and one of the pre-eminent interpreters of world religion in the last century. Eliade was an intensely prolific author of fiction and non-fiction alike, publishing over 1,300 pieces over 60 years. He earned international fame with LE MYTHE DE L'ÉTERNAL RETOUR (1949, The Myth of the Eternal Return), an interpretation of religious symbols and imagery. Eliade was much interested in the world of the unconscious. The central theme in his novels was erotic love.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
May 6, 2022
Kitabı okurken birçok not aldım. İlerleyen zamanda notları temize geçirdiğimde burayı da güncelleyeceğim. Dinler tarihine giriş merakımla kitabı edindim. İnce fakat yoğun bir kitap. Eliade ile tanışmak için de iyi bir başlangıç olabilir.
June 2, 2026
“Вавилонська космогонія та алхімія” Мірча Еліаде
Ця книга є логічним продовження ранішої праці під назвою “Азійська алхімія”. Прецендентом до написання стала суперечка з приводу одного з древніх ассирійських текстів в якому деякі вчені бачили безпосередні ознаки алхімії, а інші їх заперечували.
На початку нас чекає розлогий вступ, а також захист Еліаде від нападок його співвітчизників, які звинуватили його в тому, що він замість вивчення румунської етнології взявся писати статті про Індію та Вавилон (sic!). Потім Еліаде наводить вище заданий фраґмент і детально його аналізує, очевидно, що він знаходить в таборі тих, що визнають Ассирію приналежною до алхімічної традиції.
Дуже цікавим фраґментом тексту є опис так званих ембріонів – чи то справжніх абортованих плодів, чи то алегоричної форми з визначення руди. Описуються ініціації алхіміків та ковалів – цю тему він вже більше роширить в заключній частині Алхмічної трилогії – книзі “Алхіміки і ковалі”. Звісно, не обійшлося і без численних посилань на Індію (останній місяць “Йога, безсмертя і свобода” мені читається чи не в кожній великій роботі Еліаде), також (раптово) згадується й алхімія європейців.
Окремої уваги вартує розділ про магічну медицину.
“В історії східної алхімії 1925 рік залишиться важливою датою. В той рік уперше з усією серйозністю та пристрасністю дебатувалася проблема ассирійських джерел з алхімії, нещодавно дешифрованих і перекладених Р. Кемпбеллом Томпсоном, Бруно Мейснером і Робертом Ейслером. З позицій, які нам належить далі розглянути, в дискусію втрутилися ассиролог Г. Циммерн, історик хімії Ернст Дармштедтер і орієнталіст Юліус Руска, відомий своїми роботами з арабської алхімії. Інтерпретація Роберта Ейслера, до якої приєднуємося і ми, спираючись на паралельні джерела, досі погано досліджені, здається, повністю прийнята професором Абелем Реєм, який не претендує, втім, на те, щоб бути фахівцем з історії східної науки. Едмунд фон Ліппманн — «Нестор» історії алхімії, тимчасово зайняв нейтральну позицію. Природно, що Ліппманн прийняв сторону своїх учнів, Руски і Дармштедтера, які вважають алхімію просто передалхімією.
Перш ніж перекласти основний текст, навколо якого розгорнулася дискусія, нагадаємо магічну концепцію месопотамців щодо всього, що пов’язано з металами і рослинами. Пригадаємо зокрема священний, майже містичний і таємничий характер металургійних ритуалів. Піч для плавлення руди була просякнута магічними силами. Хіба всередині неї не відбувався процес, що підміняв і перевершував Природу? Метали падають з небес або ростуть у землі, в лоні Великої Богині, звідки виростають також рослини і тварини. Як наслідок, у печі для плавки руди, щоб вийшов чистий метал, здійснюється магічна операція прискорення росту. Перебуваючи в материнському лоні, захована в землі, руда дозрівала б повільно, як дозріває ембріон у матці. Таким чином, металургійна піч сприймає ембріон і прискорює його ріст. Піч замінює велике теллуричне лоно, де невидимо і невідомо як ростуть (або зріють) метали. Зрозуміло тоді, що подібного роду металургійну операцію не могли вважати звичайним технічним прийомом люди, які розглядали Світ як живу єдність і визнавали навіть за найінертнішими речами здатність до народження, росту, умирання і потенційного воскресіння.
Зрозуміло, що металургійні прийоми перетворюються на ритуал, багато в чому таємничий і небезпечний, як і будь-яка інша священна дія. У плавильній печі здійснюється не просто фізичний чи хімічний процес, але має місце акт дозрівання. Більше того, передчасні пологи завжди сприймалися як згубна випадковість, порушення гармонії, як справа небезпечна, диявольська. Руда ж, будучи ембріоном, насичена тими ж небезпечними силами, що виходять від утробного плода. Ще один привід до того, щоб металургійні ритуали стали шкідливими для будь-кого «неініційованого», для тих, хто не відає «секретів» ливарства і не вжив необхідних запобіжних заходів.”
«Приготування ливарні»
Наводимо переклад ассирійського тексту з бібліотеки Ашшурбаніпала, взявши за основу варіант Томпсона, зіставлений з перекладами Мейснера і Р. Ейслера.
«Коли хочеш закласти основу ливарні для руди, знайди сприятливий день одного зі щасливих місяців і закладай основу ливарні. Під час роботи над ливарнею ти повинен спостерігати (за ними) і працювати сам (?) (в ливарні); ти повинен доставити ембріони (Kūbu)… інший (?), чужий, хто нечистий, не повинен входити, ні навіть проходити повз них; в той день, коли ПОКЛАВ руду в ливарню, повинен принести жертву перед ембріонами, поставити перед ними кадильницю зі смолою ялиці і пролити перед ними (ембріонами) пиво (Kurunna).
Ти повинен запалити вогонь під ливарнею і покласти руду в ливарню. Люди, яких підводиш близько до ливарні, повинні очиститися, і після того допусти їх близько до ливарні. Дерево, яке повинен спалити під ливернею, повинно бути стираксовим деревом (sarbatu) — великі шматки, очищені від кори, які не зберігалися купою, але утримувалися під покриттям зі шкури, — зрізаним у місяці Аб. Таке дерево потрібно класти під ливарню».
З цього джерела, незалежно від варіантів його перекладу європейськими мовами, випливають деякі важливі висновки. Перш за все, не залишається жодних коливань щодо священного характеру, якого вавилоняни надавали мистецтву металургії. Все це скидається більше на ритуал, ніж на практичну діяльність. Вибирається сприятливий день місяця, як для жертвопринесення. Зона ливарні освячена; для непосвяченого вона стає доступною тільки після попереднього очищення. Здійснюється жертовне узливання руді, що супроводжується жертвопринесенням. Кадяться пахощі і виливається переброджений напій Kurunna, як і при великому жертвопринесенні. Працівники ливарні проходять через ряд очищень. На дрова для вогню йде певне дерево, освячене, чисте; його не торкаються сонячні промені, воно очищене від кори, тому що бере участь у священному дійстві, пов’язаному з «ембріонами», з землею (лоно, темрява).
Щоб ще виразніше показати різницю між подібним священнодійством і профанною діяльністю, дамо переклад одного з рецептів приготування блакитної глазурі.
«Якщо хочеш виготовити світлу блакитну глазур, розтовчи окремо, потім змішай 10 мін каменю immanaku, 15 мін лужної золи, 1 2/3 міни білої трави (?); помісти суміш у посудину з чотирма очима (отворами) і запали повільний вогонь, який не коптив би; як тільки вміст стане яскраво-червоним, витягни, дай йому охолонути, витовчи знову, змішай з білою сіллю, помісти в холодну посудину, запали повільний бездимний вогонь; як тільки вміст стане апельсиново-червоним… вилий його на обпалену цеглу. Вона називається тоді світлою блакитною глазур’ю».
Легко помітити тверезий, промисловий характер цього рецепта. Жодних ритуальних приготувань, жодних жертвопринесень, жодних заборон. Більшість дешифрованих і перекладених технічних промислових рецептів написані тією ж сухою профанною мовою.
Наскільки нам відомо, в єдиному фрагменті, підписаному «Приготування за приписом (магічним?)», ще зустрічаються ритуальні вимоги: «…вийми ембріон: зроби жертвопринесення, зроби принесення (померлим) для працівників» і т. д. Решта рецептів практичні, і, здається, вони записані в відносно пізню епоху, коли вже не існувало секретів майстерності, замкнутих каст.
У всякому разі, уважно порівнюючи обидва перекладені джерела, легко зрозуміти, де втрутилася теорія, тобто «наука», і де представлений суто технічний рецепт, проста фіксація пропорцій. Очевидно, що в галузі металургії виконавець діяв у живому і магічному Космосі, тоді як технічні рецепти для глазурі, скла, пігментів, штучних каменів не приписували відповідальних і небезпечних символічних дій. З одного боку було Життя, Ціле, Теорія, з іншого — профанне ремесло, кухня, звичайна дія.
Хоча протягом усієї ассиро-вавилонської історії металургійне і гончарне виробництва були тісно пов’язані з магією, теологією і космологією, ними було здобуто багато «наукових істин», і вони породили практичні рецепти, сприйняті пізніше європейською «наукою» як такою. Наприклад, ассирійці, як і весь древній світ, знали про руйнівний вплив на породу кислот (оцту і т. д.). Виготовлення скла, кольорового скла, глазурі здійснювалося, як ми бачили, за точними рецептами, формулювання яких були нами успадковані. Але немає жодних підстав вважати, що ці практичні знання відігравали в ассиро-вавилонському світі таку ж роль, яку вони виконували пізніше в європейській культурі. Що вони залишалися лише ремеслом, доводиться самим фактом супроводу прийомів металургії ритуалами і попереднім очищенням; тоді як рецепти скла і глазурі не говорять про жоден ритуал — то була профанна діяльність (принаймні, на завершальних ярусах ассирійської культури).
Для месопотамців, як і для інших давніх народів, життя — це універсальна властивість реальності. Під цим мається на увазі не лише «одушевленість» кожної речі. Мова не йде про анімістичне вірування, яке наділяє всі об’єкти певною невідомою магічною силою. У Месопотамії ми стикаємося з більш складною і випрацюваною системою, з результатами тривалого осмислення Космосу. Бо «життя» неживих предметів не зводиться до внутрішньої їхньої енергії, до здатності кожної речі бути вмістилищем або джерелом, що породжує магічні сили. Життя Космосу організоване так само, як людське життя, — йому знайомі народження, сексуальний потяг, а в деяких випадках і смерть.
Своїм народженням неживі речі зобов’язані не лише Творенню. Як ми побачимо далі, неживі речі — метали, камені тощо — продовжують народжуватися довгий час через багато років після Творення. Вони «живуть», отже, в людському часі й причетні до тієї ж долі, що й людина. Таким чином, коли говорять, що носії давніх цивілізацій не знали історії, то це не більше ніж мовний зворот. Вони знали іншу «історію», в центрі якої стояла не людина як така, а Життя. Тож вони не лише узгоджували космічне життя з людською драмою, а водночас підключали до останньої багато рівнів космічної реальності.
Створення людини — один із найпомітніших епізодів месопотамської міфології.
Тут немає місця для його детального розгляду, достатньо зазначити, що, за найдавнішими переказами, Мардук (завжди супроводжуваний однією з Великих Богинь: Нінту, Аруру або Мамі) створює людину в результаті самопожертви. Майже в усіх давніх переказах людина створена з глини або праху. У Месопотамії ж зберігся повний варіант: Мардук створює людину з глини та своєї крові:
Склею кров свою, перетворю її на кістку.
Підніму людину на ноги, воістину людина буде…
Воздвигну людину, мешканця землі…
Кінг, який переклав і видав цей текст, зближує його з халдейським переказом про Творення, збереженим Беросом (ІІІ ст. до н. е.), який написав, як відомо, грецькою мовою дуже цінну вавилонську космологію. «І Бел, побачивши, що земля була порожньою, але родючою, велів одному з богів відрубати йому (Белу) голову, змішати кров, що витікає, з землею і створити людей і тварин, здатних дихати повітрям». Той самий мотив виявляється в Єгипті. Спільний сенс цих міфів неважко зрозуміти: Творення завжди жертовне. Життя можна «позичити», лише пожертвувавши собою. Ця думка настільки укорінилася в людській душі, що вона виявляється навіть у «мотивах», які зберігають лише вкрай прозору космічну схему (будівельні ритуали, «Майстер Маноле» та ін.).
Споконвічний жест божества — створення людини з власної крові — так чи інакше імітується людьми в усьому, що вони «творять» або «будують», навіть коли реальне самопожертвування підміняється його імітацією або ритуальною дією. Але якщо людина замішана на божественній крові, то й інші земні речі настільки ж безпосередньо (хоча, можливо, і з меншою значущістю) пов’язані з тілом і буттям божества. Так, джерелом Нілу, за єгипетським переказом, є чи то кров, чи то сім’я Осіріса. Священні річки Месопотамії зароджувалися в лоні Великої Богині. «Устя річки» в деяких семітських мовах означали вагіну богині. Та сама концепція зустрічається повсюди: людина, вода, органічне життя — всі вони мають початком кров або сім’я божества.
Однак неживі предмети все ще народжуються на світ і довгий час через багато років після днів Творення. Народжуються, розмножуються і часом помирають, зовсім як люди. З усього людського роду один лише Утнапішті, якого боги помістили на острові «в усті двох річок», вдостоївся безсмертя. Неживі речі — прості та дорогоцінні камені, метали — хоча вони й народжені подібно до людини (а іноді зовсім як вона, «гінекологічно»), хоча вони й ростуть як кожна істота, але живуть все ж набагато довше, ніж люди. Ці неживі речі, таким чином, повніше й інтенсивніше пов’язані з небесними сферами, що створили їх на землі, заряджені більшою реальністю і більшою магічною силою. Тому їхня присутність поруч із людиною є благотворною. Живі речі, колись народжені майже «гінекологічно», але яким дуже нескоро суджено померти, забезпечують людині, з одного боку, сприятливі астральні зв’язки, а з іншого — посилюють її «реальність», наділяючи довголіттям і плодовитістю. У подібній вірі закладена вся містика дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів. Якщо перли уособлюють світове лоно і гарантують жінці, яка їх носить, дітородність, то нефрит у Китаї уособлює сонячне, вічне, незмінне начало; і той, хто його носить, прилучається до цих магічних властивостей, які й після смерті убережуть його тіло від розкладання.
«Смерть» і «воскресіння» металів
Якщо метали й мінерали можуть «любити», вступати в «шлюб», то очевидно, що вони наділені певною чутливістю. Дійсно, грецькі та арабські алхімічні тексти говорять про «тортури» металів. Позначення «хімічної операції» саме таке: катування. На метали поширюється великий містичний закон, відкритий александрійським і християнським світом, — вічного життя не можна досягти без страждань і смерті. У широко відомому алхімічному тексті «Turba Philosophorum» знаходимо таку «містичну» ідею страждання металів: «Eo quod cruciata rex, cum in corpore submergitur, vertit ipsum in naturam inalterabilem ac indelebilem»*(«Ось чому замучений цар, занурюючись у тілесну оболонку, повертається в неподільну і нетлінну природу»). Руска уточнює, що у грецьких алхіміків «мучення» було лише алегорією. Воно стосується «хімічної операції» тільки в арабській алхімії, та й то в досить загадковому сенсі.
У «Заповіті Джафара ас-Садіка» сказано чітко: мертві тіла необхідно катувати вогнем і всіма Мистецтвами Страждання, щоб вони знову ожили; бо без страждання і без смерті не можна говорити про Вічне Життя.
У розквіті середньовіччя ми опиняємося перед деякими ідеями, чиє коріння веде до найдавніших месопотамських прозрінь. Поряд із цим тут легко розпізнати іншу форму «містики Творення», про яку йшлося на початку цього розділу. Арабський алхімік стверджує, що без страждання і смерті немає надії на Вічне Життя, а давні перекази про Творення розповідають, що людина і все живе були породжені з крові Бога, його смертю і стражданнями. Таким же чином споруди, зведені людською рукою, не будуть довговічними (не можуть володіти як матеріальні «вічним життям»), якщо при їх закладанні не принести когось у жертву — людину або тварину. Щоправда, в цитованих вище арабських текстах «алхімічна містика» підживлювалася і була породжена багатьма інтелектуальними джерелами (християнський гностицизм, перський суфізм тощо), і її термінологія перевершує рудиментарні поняття месопотамських джерел. Тут йдеться про спасенне страждання, про смерть, яку слід витерпіти добровільно, щоб знайти вічне життя, — подібне розуміння було відкрите і поглиблене з появою християнства. І все-таки за ним стоїть тривале східне напучування.
Медицина і магія
У подібного роду Космосі, оточеному все тією ж магічною силою, що вміщує одні й ті самі форми, які зустрічаються на всіх рівнях існування, хвороби не можуть мати інших причин, окрім магії. Чи то на організм уплинув якийсь сторонній агент (демон, чаклунство), чи то людина опинилася в контакті з якоюсь згубною зачарованою областю (торкнулася нечистого предмета, переступила правила ритуалу, увібрала щось, що володіє іншою структурою, ніж її власне тіло), чи то просто-напросто її змушує страждати її «доля» (астральна, але й органічна), повалюючи в «пекло» (біль, підсвідоме почуття дисгармонії). Якою б не виявилася «історична причина» хвороби, її «першопричина» завжди магічного порядку: в силу впливу якихось невідповідних сил порушилася гармонія. І ці сили, персоніфіковані вони чи ні, можуть бути вигнані суто магічними засобами або за допомогою деяких речовин (мінеральних або рослинних), насичених благотворними властивостями.
Тому вавилонська медицина довгий час була звичайною практикою чаклунства. Від руйнівних невідповідних сил пробували очиститися найпростішими засобами, а саме — закляттями, талісманами, ворожінням. Певні камені були наскрізь просякнуті благотворною магічною силою, і їх носили прямо на тілі, в безпосередньому зіткненні з ним, щоб вони передавали людині гармонійну життєву енергію. «Прекрасні камені, камені достатку і радості, створені прекрасними для плоті богів… хай блищать ці камені, що прикрашають груди Царя, Асага, великого жерця Енліля, і нехай злий Дух перебуває далеко від житла…» Та сама віра у вплив певних дорогоцінних каменів (нефрит), що володіють животворними священними силами, зустрічається в Китаї, не кажучи вже про «етнографічні» культури, в яких дорогоцінні та напівдорогоцінні камені наділяють оберігаючими та терапевтичними якостями.
Після всього сказаного в попередніх розділах про магічні властивості та космічну значущість деяких каменів дуже легко зрозуміти ці вірування. Тим, що вона носить прямо на тілі камені, насичені животворними якостями, людина проникає в космічну область, якій належать ці камені, проникає, отже, в добре організовану реальність, укриту від «конфліктів» і «драм». Магічно людина спроектована на певний рівень, недоступний для «демонів», куди не проникають «невідповідні» або згубні сили.
Зв’язок між хворобою і гріхом (провиною проти «священного», проти гармонії, проти законів) був настільки природним, що в багатьох давніх культурах хвороба видавала «гріховність» людини. Так було на Юкатані, у Вавилоні, а також в Ізраїлі. Визнання в гріхах іноді було викликане раптовою хворобою. Зв’язок магії з медициною настільки добре відомий, що ми дозволимо собі на цьому не затримуватися. Вавилонський лікар також чаклував, тобто намагався заговорити зло магічними засобами. У певні несприятливі дні лікар не міг лікувати хворого, подібно до того як у такі дні цар не міг розпоряджатися своєю монаршою владою. Тим самим ще раз відкривається значення магічного, під знаком якого проходить усяка людська діяльність. Відкривається ще раз, що хвороба була знаменним знаком, порушенням космічної гармонії, — і боротися з нею було неможливо під час анархії (в несприятливі дні), в період, відкритий будь-яким випадковостям. До того ж покровителями лікарів були конкретні божества (Енкі-Еа, Нінурта, Таммуз). Покровитель лікарів Нінурта був водночас божеством кордонів; він стежив, таким чином, за їх дотриманням, виступав божеством взаєморозуміння і правосуддя. Хвороба, як і неповага до кордонів — територіальних, біологічних, моральних, — є порушенням норми, розривом із гармонією і, за розумінням, анархічним актом.
Отже, хвороби були часом персоніфікацією анархії Духа Зла, «демонів». Проти них боролися чаклунством (магічне відновлення гармонії) і за допомогою певних засобів, мінеральних або рослинних. Останні використовувалися в тій же магічній функції, оскільки вони впливали завдяки своїм сокровенним якостям (форма, колір, смак тощо), усуваючи органічний розлад людського тіла всім тим, що повідомляло їм приналежність до незримої реальності. Камінь певної благородної барви, що увібрав міць і життєву енергію «Неба», до якого він був причетний, мав достатню магічну силу, щоб відновити гармонію в тілі хворого. Те саме можна сказати про деякі лікарські рослини. Вони були наділені цілющими властивостями, бо мали магічні якості, бо їм «відповідала» священна реальність там, на Небі.
Ця книга є логічним продовження ранішої праці під назвою “Азійська алхімія”. Прецендентом до написання стала суперечка з приводу одного з древніх ассирійських текстів в якому деякі вчені бачили безпосередні ознаки алхімії, а інші їх заперечували.
На початку нас чекає розлогий вступ, а також захист Еліаде від нападок його співвітчизників, які звинуватили його в тому, що він замість вивчення румунської етнології взявся писати статті про Індію та Вавилон (sic!). Потім Еліаде наводить вище заданий фраґмент і детально його аналізує, очевидно, що він знаходить в таборі тих, що визнають Ассирію приналежною до алхімічної традиції.
Дуже цікавим фраґментом тексту є опис так званих ембріонів – чи то справжніх абортованих плодів, чи то алегоричної форми з визначення руди. Описуються ініціації алхіміків та ковалів – цю тему він вже більше роширить в заключній частині Алхмічної трилогії – книзі “Алхіміки і ковалі”. Звісно, не обійшлося і без численних посилань на Індію (останній місяць “Йога, безсмертя і свобода” мені читається чи не в кожній великій роботі Еліаде), також (раптово) згадується й алхімія європейців.
Окремої уваги вартує розділ про магічну медицину.
“В історії східної алхімії 1925 рік залишиться важливою датою. В той рік уперше з усією серйозністю та пристрасністю дебатувалася проблема ассирійських джерел з алхімії, нещодавно дешифрованих і перекладених Р. Кемпбеллом Томпсоном, Бруно Мейснером і Робертом Ейслером. З позицій, які нам належить далі розглянути, в дискусію втрутилися ассиролог Г. Циммерн, історик хімії Ернст Дармштедтер і орієнталіст Юліус Руска, відомий своїми роботами з арабської алхімії. Інтерпретація Роберта Ейслера, до якої приєднуємося і ми, спираючись на паралельні джерела, досі погано досліджені, здається, повністю прийнята професором Абелем Реєм, який не претендує, втім, на те, щоб бути фахівцем з історії східної науки. Едмунд фон Ліппманн — «Нестор» історії алхімії, тимчасово зайняв нейтральну позицію. Природно, що Ліппманн прийняв сторону своїх учнів, Руски і Дармштедтера, які вважають алхімію просто передалхімією.
Перш ніж перекласти основний текст, навколо якого розгорнулася дискусія, нагадаємо магічну концепцію месопотамців щодо всього, що пов’язано з металами і рослинами. Пригадаємо зокрема священний, майже містичний і таємничий характер металургійних ритуалів. Піч для плавлення руди була просякнута магічними силами. Хіба всередині неї не відбувався процес, що підміняв і перевершував Природу? Метали падають з небес або ростуть у землі, в лоні Великої Богині, звідки виростають також рослини і тварини. Як наслідок, у печі для плавки руди, щоб вийшов чистий метал, здійснюється магічна операція прискорення росту. Перебуваючи в материнському лоні, захована в землі, руда дозрівала б повільно, як дозріває ембріон у матці. Таким чином, металургійна піч сприймає ембріон і прискорює його ріст. Піч замінює велике теллуричне лоно, де невидимо і невідомо як ростуть (або зріють) метали. Зрозуміло тоді, що подібного роду металургійну операцію не могли вважати звичайним технічним прийомом люди, які розглядали Світ як живу єдність і визнавали навіть за найінертнішими речами здатність до народження, росту, умирання і потенційного воскресіння.
Зрозуміло, що металургійні прийоми перетворюються на ритуал, багато в чому таємничий і небезпечний, як і будь-яка інша священна дія. У плавильній печі здійснюється не просто фізичний чи хімічний процес, але має місце акт дозрівання. Більше того, передчасні пологи завжди сприймалися як згубна випадковість, порушення гармонії, як справа небезпечна, диявольська. Руда ж, будучи ембріоном, насичена тими ж небезпечними силами, що виходять від утробного плода. Ще один привід до того, щоб металургійні ритуали стали шкідливими для будь-кого «неініційованого», для тих, хто не відає «секретів» ливарства і не вжив необхідних запобіжних заходів.”
«Приготування ливарні»
Наводимо переклад ассирійського тексту з бібліотеки Ашшурбаніпала, взявши за основу варіант Томпсона, зіставлений з перекладами Мейснера і Р. Ейслера.
«Коли хочеш закласти основу ливарні для руди, знайди сприятливий день одного зі щасливих місяців і закладай основу ливарні. Під час роботи над ливарнею ти повинен спостерігати (за ними) і працювати сам (?) (в ливарні); ти повинен доставити ембріони (Kūbu)… інший (?), чужий, хто нечистий, не повинен входити, ні навіть проходити повз них; в той день, коли ПОКЛАВ руду в ливарню, повинен принести жертву перед ембріонами, поставити перед ними кадильницю зі смолою ялиці і пролити перед ними (ембріонами) пиво (Kurunna).
Ти повинен запалити вогонь під ливарнею і покласти руду в ливарню. Люди, яких підводиш близько до ливарні, повинні очиститися, і після того допусти їх близько до ливарні. Дерево, яке повинен спалити під ливернею, повинно бути стираксовим деревом (sarbatu) — великі шматки, очищені від кори, які не зберігалися купою, але утримувалися під покриттям зі шкури, — зрізаним у місяці Аб. Таке дерево потрібно класти під ливарню».
З цього джерела, незалежно від варіантів його перекладу європейськими мовами, випливають деякі важливі висновки. Перш за все, не залишається жодних коливань щодо священного характеру, якого вавилоняни надавали мистецтву металургії. Все це скидається більше на ритуал, ніж на практичну діяльність. Вибирається сприятливий день місяця, як для жертвопринесення. Зона ливарні освячена; для непосвяченого вона стає доступною тільки після попереднього очищення. Здійснюється жертовне узливання руді, що супроводжується жертвопринесенням. Кадяться пахощі і виливається переброджений напій Kurunna, як і при великому жертвопринесенні. Працівники ливарні проходять через ряд очищень. На дрова для вогню йде певне дерево, освячене, чисте; його не торкаються сонячні промені, воно очищене від кори, тому що бере участь у священному дійстві, пов’язаному з «ембріонами», з землею (лоно, темрява).
Щоб ще виразніше показати різницю між подібним священнодійством і профанною діяльністю, дамо переклад одного з рецептів приготування блакитної глазурі.
«Якщо хочеш виготовити світлу блакитну глазур, розтовчи окремо, потім змішай 10 мін каменю immanaku, 15 мін лужної золи, 1 2/3 міни білої трави (?); помісти суміш у посудину з чотирма очима (отворами) і запали повільний вогонь, який не коптив би; як тільки вміст стане яскраво-червоним, витягни, дай йому охолонути, витовчи знову, змішай з білою сіллю, помісти в холодну посудину, запали повільний бездимний вогонь; як тільки вміст стане апельсиново-червоним… вилий його на обпалену цеглу. Вона називається тоді світлою блакитною глазур’ю».
Легко помітити тверезий, промисловий характер цього рецепта. Жодних ритуальних приготувань, жодних жертвопринесень, жодних заборон. Більшість дешифрованих і перекладених технічних промислових рецептів написані тією ж сухою профанною мовою.
Наскільки нам відомо, в єдиному фрагменті, підписаному «Приготування за приписом (магічним?)», ще зустрічаються ритуальні вимоги: «…вийми ембріон: зроби жертвопринесення, зроби принесення (померлим) для працівників» і т. д. Решта рецептів практичні, і, здається, вони записані в відносно пізню епоху, коли вже не існувало секретів майстерності, замкнутих каст.
У всякому разі, уважно порівнюючи обидва перекладені джерела, легко зрозуміти, де втрутилася теорія, тобто «наука», і де представлений суто технічний рецепт, проста фіксація пропорцій. Очевидно, що в галузі металургії виконавець діяв у живому і магічному Космосі, тоді як технічні рецепти для глазурі, скла, пігментів, штучних каменів не приписували відповідальних і небезпечних символічних дій. З одного боку було Життя, Ціле, Теорія, з іншого — профанне ремесло, кухня, звичайна дія.
Хоча протягом усієї ассиро-вавилонської історії металургійне і гончарне виробництва були тісно пов’язані з магією, теологією і космологією, ними було здобуто багато «наукових істин», і вони породили практичні рецепти, сприйняті пізніше європейською «наукою» як такою. Наприклад, ассирійці, як і весь древній світ, знали про руйнівний вплив на породу кислот (оцту і т. д.). Виготовлення скла, кольорового скла, глазурі здійснювалося, як ми бачили, за точними рецептами, формулювання яких були нами успадковані. Але немає жодних підстав вважати, що ці практичні знання відігравали в ассиро-вавилонському світі таку ж роль, яку вони виконували пізніше в європейській культурі. Що вони залишалися лише ремеслом, доводиться самим фактом супроводу прийомів металургії ритуалами і попереднім очищенням; тоді як рецепти скла і глазурі не говорять про жоден ритуал — то була профанна діяльність (принаймні, на завершальних ярусах ассирійської культури).
Для месопотамців, як і для інших давніх народів, життя — це універсальна властивість реальності. Під цим мається на увазі не лише «одушевленість» кожної речі. Мова не йде про анімістичне вірування, яке наділяє всі об’єкти певною невідомою магічною силою. У Месопотамії ми стикаємося з більш складною і випрацюваною системою, з результатами тривалого осмислення Космосу. Бо «життя» неживих предметів не зводиться до внутрішньої їхньої енергії, до здатності кожної речі бути вмістилищем або джерелом, що породжує магічні сили. Життя Космосу організоване так само, як людське життя, — йому знайомі народження, сексуальний потяг, а в деяких випадках і смерть.
Своїм народженням неживі речі зобов’язані не лише Творенню. Як ми побачимо далі, неживі речі — метали, камені тощо — продовжують народжуватися довгий час через багато років після Творення. Вони «живуть», отже, в людському часі й причетні до тієї ж долі, що й людина. Таким чином, коли говорять, що носії давніх цивілізацій не знали історії, то це не більше ніж мовний зворот. Вони знали іншу «історію», в центрі якої стояла не людина як така, а Життя. Тож вони не лише узгоджували космічне життя з людською драмою, а водночас підключали до останньої багато рівнів космічної реальності.
Створення людини — один із найпомітніших епізодів месопотамської міфології.
Тут немає місця для його детального розгляду, достатньо зазначити, що, за найдавнішими переказами, Мардук (завжди супроводжуваний однією з Великих Богинь: Нінту, Аруру або Мамі) створює людину в результаті самопожертви. Майже в усіх давніх переказах людина створена з глини або праху. У Месопотамії ж зберігся повний варіант: Мардук створює людину з глини та своєї крові:
Склею кров свою, перетворю її на кістку.
Підніму людину на ноги, воістину людина буде…
Воздвигну людину, мешканця землі…
Кінг, який переклав і видав цей текст, зближує його з халдейським переказом про Творення, збереженим Беросом (ІІІ ст. до н. е.), який написав, як відомо, грецькою мовою дуже цінну вавилонську космологію. «І Бел, побачивши, що земля була порожньою, але родючою, велів одному з богів відрубати йому (Белу) голову, змішати кров, що витікає, з землею і створити людей і тварин, здатних дихати повітрям». Той самий мотив виявляється в Єгипті. Спільний сенс цих міфів неважко зрозуміти: Творення завжди жертовне. Життя можна «позичити», лише пожертвувавши собою. Ця думка настільки укорінилася в людській душі, що вона виявляється навіть у «мотивах», які зберігають лише вкрай прозору космічну схему (будівельні ритуали, «Майстер Маноле» та ін.).
Споконвічний жест божества — створення людини з власної крові — так чи інакше імітується людьми в усьому, що вони «творять» або «будують», навіть коли реальне самопожертвування підміняється його імітацією або ритуальною дією. Але якщо людина замішана на божественній крові, то й інші земні речі настільки ж безпосередньо (хоча, можливо, і з меншою значущістю) пов’язані з тілом і буттям божества. Так, джерелом Нілу, за єгипетським переказом, є чи то кров, чи то сім’я Осіріса. Священні річки Месопотамії зароджувалися в лоні Великої Богині. «Устя річки» в деяких семітських мовах означали вагіну богині. Та сама концепція зустрічається повсюди: людина, вода, органічне життя — всі вони мають початком кров або сім’я божества.
Однак неживі предмети все ще народжуються на світ і довгий час через багато років після днів Творення. Народжуються, розмножуються і часом помирають, зовсім як люди. З усього людського роду один лише Утнапішті, якого боги помістили на острові «в усті двох річок», вдостоївся безсмертя. Неживі речі — прості та дорогоцінні камені, метали — хоча вони й народжені подібно до людини (а іноді зовсім як вона, «гінекологічно»), хоча вони й ростуть як кожна істота, але живуть все ж набагато довше, ніж люди. Ці неживі речі, таким чином, повніше й інтенсивніше пов’язані з небесними сферами, що створили їх на землі, заряджені більшою реальністю і більшою магічною силою. Тому їхня присутність поруч із людиною є благотворною. Живі речі, колись народжені майже «гінекологічно», але яким дуже нескоро суджено померти, забезпечують людині, з одного боку, сприятливі астральні зв’язки, а з іншого — посилюють її «реальність», наділяючи довголіттям і плодовитістю. У подібній вірі закладена вся містика дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів. Якщо перли уособлюють світове лоно і гарантують жінці, яка їх носить, дітородність, то нефрит у Китаї уособлює сонячне, вічне, незмінне начало; і той, хто його носить, прилучається до цих магічних властивостей, які й після смерті убережуть його тіло від розкладання.
«Смерть» і «воскресіння» металів
Якщо метали й мінерали можуть «любити», вступати в «шлюб», то очевидно, що вони наділені певною чутливістю. Дійсно, грецькі та арабські алхімічні тексти говорять про «тортури» металів. Позначення «хімічної операції» саме таке: катування. На метали поширюється великий містичний закон, відкритий александрійським і християнським світом, — вічного життя не можна досягти без страждань і смерті. У широко відомому алхімічному тексті «Turba Philosophorum» знаходимо таку «містичну» ідею страждання металів: «Eo quod cruciata rex, cum in corpore submergitur, vertit ipsum in naturam inalterabilem ac indelebilem»*(«Ось чому замучений цар, занурюючись у тілесну оболонку, повертається в неподільну і нетлінну природу»). Руска уточнює, що у грецьких алхіміків «мучення» було лише алегорією. Воно стосується «хімічної операції» тільки в арабській алхімії, та й то в досить загадковому сенсі.
У «Заповіті Джафара ас-Садіка» сказано чітко: мертві тіла необхідно катувати вогнем і всіма Мистецтвами Страждання, щоб вони знову ожили; бо без страждання і без смерті не можна говорити про Вічне Життя.
У розквіті середньовіччя ми опиняємося перед деякими ідеями, чиє коріння веде до найдавніших месопотамських прозрінь. Поряд із цим тут легко розпізнати іншу форму «містики Творення», про яку йшлося на початку цього розділу. Арабський алхімік стверджує, що без страждання і смерті немає надії на Вічне Життя, а давні перекази про Творення розповідають, що людина і все живе були породжені з крові Бога, його смертю і стражданнями. Таким же чином споруди, зведені людською рукою, не будуть довговічними (не можуть володіти як матеріальні «вічним життям»), якщо при їх закладанні не принести когось у жертву — людину або тварину. Щоправда, в цитованих вище арабських текстах «алхімічна містика» підживлювалася і була породжена багатьма інтелектуальними джерелами (християнський гностицизм, перський суфізм тощо), і її термінологія перевершує рудиментарні поняття месопотамських джерел. Тут йдеться про спасенне страждання, про смерть, яку слід витерпіти добровільно, щоб знайти вічне життя, — подібне розуміння було відкрите і поглиблене з появою християнства. І все-таки за ним стоїть тривале східне напучування.
Медицина і магія
У подібного роду Космосі, оточеному все тією ж магічною силою, що вміщує одні й ті самі форми, які зустрічаються на всіх рівнях існування, хвороби не можуть мати інших причин, окрім магії. Чи то на організм уплинув якийсь сторонній агент (демон, чаклунство), чи то людина опинилася в контакті з якоюсь згубною зачарованою областю (торкнулася нечистого предмета, переступила правила ритуалу, увібрала щось, що володіє іншою структурою, ніж її власне тіло), чи то просто-напросто її змушує страждати її «доля» (астральна, але й органічна), повалюючи в «пекло» (біль, підсвідоме почуття дисгармонії). Якою б не виявилася «історична причина» хвороби, її «першопричина» завжди магічного порядку: в силу впливу якихось невідповідних сил порушилася гармонія. І ці сили, персоніфіковані вони чи ні, можуть бути вигнані суто магічними засобами або за допомогою деяких речовин (мінеральних або рослинних), насичених благотворними властивостями.
Тому вавилонська медицина довгий час була звичайною практикою чаклунства. Від руйнівних невідповідних сил пробували очиститися найпростішими засобами, а саме — закляттями, талісманами, ворожінням. Певні камені були наскрізь просякнуті благотворною магічною силою, і їх носили прямо на тілі, в безпосередньому зіткненні з ним, щоб вони передавали людині гармонійну життєву енергію. «Прекрасні камені, камені достатку і радості, створені прекрасними для плоті богів… хай блищать ці камені, що прикрашають груди Царя, Асага, великого жерця Енліля, і нехай злий Дух перебуває далеко від житла…» Та сама віра у вплив певних дорогоцінних каменів (нефрит), що володіють животворними священними силами, зустрічається в Китаї, не кажучи вже про «етнографічні» культури, в яких дорогоцінні та напівдорогоцінні камені наділяють оберігаючими та терапевтичними якостями.
Після всього сказаного в попередніх розділах про магічні властивості та космічну значущість деяких каменів дуже легко зрозуміти ці вірування. Тим, що вона носить прямо на тілі камені, насичені животворними якостями, людина проникає в космічну область, якій належать ці камені, проникає, отже, в добре організовану реальність, укриту від «конфліктів» і «драм». Магічно людина спроектована на певний рівень, недоступний для «демонів», куди не проникають «невідповідні» або згубні сили.
Зв’язок між хворобою і гріхом (провиною проти «священного», проти гармонії, проти законів) був настільки природним, що в багатьох давніх культурах хвороба видавала «гріховність» людини. Так було на Юкатані, у Вавилоні, а також в Ізраїлі. Визнання в гріхах іноді було викликане раптовою хворобою. Зв’язок магії з медициною настільки добре відомий, що ми дозволимо собі на цьому не затримуватися. Вавилонський лікар також чаклував, тобто намагався заговорити зло магічними засобами. У певні несприятливі дні лікар не міг лікувати хворого, подібно до того як у такі дні цар не міг розпоряджатися своєю монаршою владою. Тим самим ще раз відкривається значення магічного, під знаком якого проходить усяка людська діяльність. Відкривається ще раз, що хвороба була знаменним знаком, порушенням космічної гармонії, — і боротися з нею було неможливо під час анархії (в несприятливі дні), в період, відкритий будь-яким випадковостям. До того ж покровителями лікарів були конкретні божества (Енкі-Еа, Нінурта, Таммуз). Покровитель лікарів Нінурта був водночас божеством кордонів; він стежив, таким чином, за їх дотриманням, виступав божеством взаєморозуміння і правосуддя. Хвороба, як і неповага до кордонів — територіальних, біологічних, моральних, — є порушенням норми, розривом із гармонією і, за розумінням, анархічним актом.
Отже, хвороби були часом персоніфікацією анархії Духа Зла, «демонів». Проти них боролися чаклунством (магічне відновлення гармонії) і за допомогою певних засобів, мінеральних або рослинних. Останні використовувалися в тій же магічній функції, оскільки вони впливали завдяки своїм сокровенним якостям (форма, колір, смак тощо), усуваючи органічний розлад людського тіла всім тим, що повідомляло їм приналежність до незримої реальності. Камінь певної благородної барви, що увібрав міць і життєву енергію «Неба», до якого він був причетний, мав достатню магічну силу, щоб відновити гармонію в тілі хворого. Те саме можна сказати про деякі лікарські рослини. Вони були наділені цілющими властивостями, бо мали магічні якості, бо їм «відповідала» священна реальність там, на Небі.
August 13, 2024
,,Prin desăvârșirea naturii, omul urmărea propria sa desăvârșire. Sensul oricărei 《magii》este acesta: să obții perfecțiunea folosindu-te de 《exemplul》și 《forțele》Cosmosului."
February 24, 2025
Prva polovica izvrsna, druga polovica dosadnjikava tako da na sredinu dođosmo.
July 16, 2021
Küçük ama çok güzel bir kitap. Kitap simyanın ön-kimya olmadığına kısaca değinerek başlıyor. Önce Babil'de kozmos algısının nasıl olduğunu anlatıyor. O günün insanı içinde yaşadığı evreni nasıl anlamlandırıyor. Bugünkü maddesel, 'ölü evren'den çok farklı; cinsiyet sahibi, uyum içinde varolan, yaşayan, büyülü bir kozmos anlayışına sahipler. Bunun ardından kitap, büyünün ne olduğu, Babil'de hastalıkların nasıl anlaşıldığı ve tedavi edildiği, metalurjinin kutsal anlamı ve metalurji ile ilgili yapılan ritüeller gibi konularla devam ediyor. Sonunda Babil simyasını anlatıyor.
Babil simyası, günümüze daha yakın tarihlere kadar varolduğundan olsa gerek, Babil kozmos anlayışına göre günümüze daha yakın, daha tanıdık. Bu bölümü çok zevk alarak okudum. Babil simyasını anlatan 1000 sayfalık bir kitap olsa hiç sıkılmadan okurum diye düşündüm. Örneğin madenlerin yetiştirilmesi konusu. Birçok bilgisayar rol yapma oyununda bir madenden maden filizi toplandığında o maden bir süre sonra yeniden filiz verir. Bu tür zamanında çok zevk alarak oynadığım oyunlardan parçalar buldum bu bölümde. Ne yazık ki simya ile ilgili bölüm dolu dolu olsa da kitapta 10-15 sayfa kadar yer tutuyor.
"Simyacılar büyük bir olasılıkla çok sayıda kimyasal gerçeği keşfetmişlerdi, ama bunlardan söz etmediler, çünkü ilginç bulmuyorlardı. İster simgesel olsun isterse gerçek, simya işlemlerine bambaşka anlamlar yüklüyorlardı."
"Simyada herhangi bir bilimin başlangıcını bulamayız. Simyacı asla bilimsel yöntemleri kullanmaz."
"... kişinin dikkatini yavaş yavaş somut olgulara çevirdiği bir zamanda ortaya çıkar. Bir tekniğin ilksel anlamı bu şekilde bozulma süreci içine girdiğinde, mutlak suretle başka insansal yetiler, kutsal olmayan yetiler işin içine karışmış demektir."
"Uygulamaya dönük işlere alışmış kimyacı bunlara baktığında, masonluk konusundaki bir risaleden somut bilgiler elde etmeye çalışan bir duvarcı ustasıyla aynı duyguları hissedecektir."
Babil simyası, günümüze daha yakın tarihlere kadar varolduğundan olsa gerek, Babil kozmos anlayışına göre günümüze daha yakın, daha tanıdık. Bu bölümü çok zevk alarak okudum. Babil simyasını anlatan 1000 sayfalık bir kitap olsa hiç sıkılmadan okurum diye düşündüm. Örneğin madenlerin yetiştirilmesi konusu. Birçok bilgisayar rol yapma oyununda bir madenden maden filizi toplandığında o maden bir süre sonra yeniden filiz verir. Bu tür zamanında çok zevk alarak oynadığım oyunlardan parçalar buldum bu bölümde. Ne yazık ki simya ile ilgili bölüm dolu dolu olsa da kitapta 10-15 sayfa kadar yer tutuyor.
"Simyacılar büyük bir olasılıkla çok sayıda kimyasal gerçeği keşfetmişlerdi, ama bunlardan söz etmediler, çünkü ilginç bulmuyorlardı. İster simgesel olsun isterse gerçek, simya işlemlerine bambaşka anlamlar yüklüyorlardı."
"Simyada herhangi bir bilimin başlangıcını bulamayız. Simyacı asla bilimsel yöntemleri kullanmaz."
"... kişinin dikkatini yavaş yavaş somut olgulara çevirdiği bir zamanda ortaya çıkar. Bir tekniğin ilksel anlamı bu şekilde bozulma süreci içine girdiğinde, mutlak suretle başka insansal yetiler, kutsal olmayan yetiler işin içine karışmış demektir."
"Uygulamaya dönük işlere alışmış kimyacı bunlara baktığında, masonluk konusundaki bir risaleden somut bilgiler elde etmeye çalışan bir duvarcı ustasıyla aynı duyguları hissedecektir."
October 12, 2016
Eliade, wykorzystując swoją erudycję, a także doświadczenie z zakresu filozofii, antropologii, a nade wszystko swój otwarty umysł, odkrywa przed nami (czytelnikami) frapujące znaczenia zapomnianych symboli, rytuałów i systemów kosmogonii. Objaśnia też, że utraciły one dawną rolę i znaczenie, wraz ze zmianą rozumienia świata i wszechświata, ponownym jego odkryciem przez ludzkość, po przekroczeniu kolejnego progu rozwoju cywilizacyjnego, który, zachowując niektóre z nich w szczątkowej formie, nadał im odmienną rolę i inaczej je objaśnia. Przy czym, nie jest on ani krytykiem bezdusznej industrializacji, a chyba bardziej obrońcą duchowego rozumienia wszechświata, jako całości, obecną w minionych kulturach.
November 8, 2019
Simya'nın o gizemli örgüsünden daha kapsayıcı ve net açıklamalarla kendini ifade ediyor yazar. Kısa olduğu için doygunluk yaratacak kadar kapsamlı bir tekamül hedefiyle yazılmamış kitap fakat okuyanı cezbeden fikirlerle dolu kitap. Eski medeniyetlerin dini rituellerinden ve bu davranışların günümüze uzanan kollarından bahsediyor kitap ve kurulan bağlar aradaki uzun asırlara rağmen, taşınan ortaklıklarla ve insani tavırların evrensel tutumuna odaklanılması sayesinde, okuyanın zihninde bir resim yaratmayı başarıyor.
Beni beklediğimden daha fazla etkileyen bir eser oldu, geçmişe dönük kadim medeniyetlerin güdülerini anlamak isteyen biri için keyifli bir eser.
Beni beklediğimden daha fazla etkileyen bir eser oldu, geçmişe dönük kadim medeniyetlerin güdülerini anlamak isteyen biri için keyifli bir eser.
August 11, 2015
I always like Eliade's books. The original book was written in Romanian in 1937. This is the french translation in 1991.
Eliade seems to have read all the earlier bibliography. The text hasn't many notes by the author. Some major themes that are going to haunt Eliade's theory are here: the correspondence between the heavens and the earth, the sacred centre and the sacred mountain, the cosmic axis, etc. The final chapter is devoted to alchemy, and it is very interesting. As regards the essence of his thought, is developed masterfully, without gaps, and shows an extreme clarity.
Eliade seems to have read all the earlier bibliography. The text hasn't many notes by the author. Some major themes that are going to haunt Eliade's theory are here: the correspondence between the heavens and the earth, the sacred centre and the sacred mountain, the cosmic axis, etc. The final chapter is devoted to alchemy, and it is very interesting. As regards the essence of his thought, is developed masterfully, without gaps, and shows an extreme clarity.
March 2, 2015
A very interesting book.
December 4, 2020
İhsan Fazlıoğlu hoca; "Babil, insanlığı anlamak için ilk elde anlaşılması zorunlu olandır." diyordu. Kesinlikle katılıyorum.
April 9, 2014
Every Eliade's book is insightful in its own way.
Displaying 1 - 13 of 13 reviews