What do you think?
Rate this book
Синдром Листопаду - Homo Compatiens
…і фантастична особливість героя, і його видіння, що пунктиром проходять через усю книгу, малюючи вже не зовсім упізнавану, а іноді – цілком загадкову дійсність, і своєрідні авторські притчі, які збагачують простір тексту додатковим виміром, перетворюють «Синдром листопаду» на складний поліфонічний твір, де біографічні та історичні реалії – далеко не основні елементи конструкції. Саме через унікальну здатність героя відчувати й переживати чужі страждання авторка вплітає українські події останніх років у контекст новітньої історії цілого світу. І йдеться не так про політичні паралелі (скажімо, Майдану київського і майдану Тахрір у Єгипті), як про те, що в сучасному глобалізованому світі немає і не може бути локальних конфліктів…
(Юрій Іздрик)
(Юрій Іздрик)
208 pages, Paperback
First published September 11, 2014
7 people are currently reading
290 people want to read
About the author
Victoria Amelina
8 books145 followersViktoriia Yuriivna Amelina (Ukrainian: Вікторія Юріївна Амеліна), later known as Victoria Amelina, was a Ukrainian novelist. She was the author of two novels and a children's book, a winner of the Joseph Conrad Literary Award and a European Union Prize for Literature finalist.
Viktoriia Yuriivna Amelina was born in Lviv on 1 January 1986. She emigrated to Canada with her family at the age of fourteen, then returned to Ukraine soon after. After completing a degree in computer science in Lviv, Amelina started her career in IT before becoming a full-time writer and poet in 2015.
From 2015, when her first book Синдром листопаду, або Homo Compatiens (The Fall Syndrome: about Homo Compatiens) was published, she dedicated her time solely to writing. Her debut novel deals with the events at Maidan in 2014; the foreword was written by Yurii Izdryk. The novel has received several literary awards, and was welcomed by critics and scholars from Ukraine and wider Europe.
In 2016, Amelina published a book for children called Хтось, або водяне серце (Somebody, or Water Heart).
In 2017, she published a novel Дім для Дома (Dom's Dream Kingdom) about a family of a Soviet colonel who in the 1990s lived in the former childhood apartment in Lviv of the Polish Jewish author Stanisław Lem. The novel was short-listed for the LitAkcent literary award in 2017. and European Union Prize for Literature in 2019.
Amelina was a member of PEN International. In 2018, she took part in 84th World PEN Congress in India as a delegate from Ukraine and gave a speech on Ukrainian filmmaker and political prisoner in Russia Oleg Sentsov.
In 2022, she started writing poetry as well.[11] Her prose and poems have been translated into numerous other languages.
After the Russian invasion of Ukraine started, she worked as a war crimes researcher. In September 2022, while doing research in the Izium region, she uncovered the war diary of fellow Ukrainian writer Volodymyr Vakulenko, who had been killed by the occupying forces.
As of 2022, Amelina lived in Kyiv. On 27 June 2023, she was injured during the Russian attack on Kramatorsk while she was dining at RIA Pizza together with Héctor Abad, Sergio Jaramillo and Catalina Gómez. The restaurant was hit by an Iskander missile. Amelina died due to her injuries on 1 July at the Mechnikov Hospital in Dnipro at the age of 37.
Viktoriia Yuriivna Amelina was born in Lviv on 1 January 1986. She emigrated to Canada with her family at the age of fourteen, then returned to Ukraine soon after. After completing a degree in computer science in Lviv, Amelina started her career in IT before becoming a full-time writer and poet in 2015.
From 2015, when her first book Синдром листопаду, або Homo Compatiens (The Fall Syndrome: about Homo Compatiens) was published, she dedicated her time solely to writing. Her debut novel deals with the events at Maidan in 2014; the foreword was written by Yurii Izdryk. The novel has received several literary awards, and was welcomed by critics and scholars from Ukraine and wider Europe.
In 2016, Amelina published a book for children called Хтось, або водяне серце (Somebody, or Water Heart).
In 2017, she published a novel Дім для Дома (Dom's Dream Kingdom) about a family of a Soviet colonel who in the 1990s lived in the former childhood apartment in Lviv of the Polish Jewish author Stanisław Lem. The novel was short-listed for the LitAkcent literary award in 2017. and European Union Prize for Literature in 2019.
Amelina was a member of PEN International. In 2018, she took part in 84th World PEN Congress in India as a delegate from Ukraine and gave a speech on Ukrainian filmmaker and political prisoner in Russia Oleg Sentsov.
In 2022, she started writing poetry as well.[11] Her prose and poems have been translated into numerous other languages.
After the Russian invasion of Ukraine started, she worked as a war crimes researcher. In September 2022, while doing research in the Izium region, she uncovered the war diary of fellow Ukrainian writer Volodymyr Vakulenko, who had been killed by the occupying forces.
As of 2022, Amelina lived in Kyiv. On 27 June 2023, she was injured during the Russian attack on Kramatorsk while she was dining at RIA Pizza together with Héctor Abad, Sergio Jaramillo and Catalina Gómez. The restaurant was hit by an Iskander missile. Amelina died due to her injuries on 1 July at the Mechnikov Hospital in Dnipro at the age of 37.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 40 reviews
July 19, 2023
Я написала довгий і гарний відгук на книгу, роздумуючи про неї та проводячи паралелі між головним героєм та Вікторією. Я написала, що росіяни вбили її. Це правда. І коли натисла опублікувати, то додаток крашнувся. Співпадіння?
Отже, я прочитала цю глибоку і майстерну роботу уже після загибелі Вікторії Амеліної і дуже шкодую, що не зробила цього раніше.
Мені видалось, що вона знала про що писати, що вона мала схожий дар(прокляття) співчуття. Можливо, пройшла свій «шлях героя» до того щоб почати діяти, протидіяти злу.
На жаль, реальність ставить нас перед фактом, що прекрасні, молоді, талановиті та свідомі люди гинуть. Гинуть від рук зла. Але ця протидія не марна, ми завжди повинні памʼятати цю ціну та мати мужність боротися далі.
Дякую Вікторії за цей роман, я обовʼязково прочитаю наступний, останній з тих що вона встигла написати…
Отже, я прочитала цю глибоку і майстерну роботу уже після загибелі Вікторії Амеліної і дуже шкодую, що не зробила цього раніше.
Мені видалось, що вона знала про що писати, що вона мала схожий дар(прокляття) співчуття. Можливо, пройшла свій «шлях героя» до того щоб почати діяти, протидіяти злу.
На жаль, реальність ставить нас перед фактом, що прекрасні, молоді, талановиті та свідомі люди гинуть. Гинуть від рук зла. Але ця протидія не марна, ми завжди повинні памʼятати цю ціну та мати мужність боротися далі.
Дякую Вікторії за цей роман, я обовʼязково прочитаю наступний, останній з тих що вона встигла написати…
January 31, 2021
“Синдром листопаду, або Homo Compatiens”
Вікторія Амеліна, Віват 2015
⠀
Сильно й глибоко!
⠀
Просто про складне!
⠀
До мурах і розуміння людських слабкостей!
⠀
Не про «Майдан», а про всі відтінки співчуття й сприйняття.
⠀
Чому я не бачу цієї книжки в стрічці книголюбів?
⠀
Всього 12 постів, але @myroslava_pingvin бачу й радію, що читаю!
⠀
Це #якіснасучукрліт
⠀
Перше знайомство з авторкою, і я приємно вражена.
⠀
Книжка впевнено входить в мій топ #сучукрліт
⠀
Просто беріть і читайте!
⠀
Цитата:
⠀
«Досвід перебування у чужій шкурі злорадству все ж заважає. Як камінець у туфлях: сидиш собі і не пам‘ятаєш про нього, а спробуєш бігти - е ні. Тільки досвід ніяк не витрусиш, не позбудешся - вони вже під шкірою, ці камінці. Тому і ходимо з віком обережно, мов з палицями.
Навчившись співчувати, пробачаєш майже усе. Вже знаєш: кожен, хто видається розумнішим, успішнішим - а чому б ні - щасливим, зсередини виглядає так само, як ти. І б‘ється, як рибина - просто об інше скло, в іншому місці-акваріумі або - на іншому поверсі соціальної піраміди. Але точно так само.
⠀
Про книжку:
⠀
«Костя - пересічний українець, продукт нашого часу, прихильнішого до тих, хто вміє адаптуватися до швидких змін і не надто переймається почуттями оточуючих. Забути найдорожче, вижити в дитбудинку й серед ділків 90х, аби стати врешті нормальною людиною з доброю роботою і крутим авто - ось шлях Кості, якщо не всієї країни. Що для такого героя нашого часу Майдан? Та підзаголовок роману, Homo Compatiens, що з латини перекладається як "людина, яка співчуває", підказує: головному герою не вдасться сховатися в зоні комфорту. Разом із ним ми проживемо далекі аварії, війни і революції, як свої власні, аби врешті побачити революцію в Києві і зробити вибір. Як зазначив Юрій Іздрик у передмові до роману, "авторка вплітає українські події останніх років у контекст новітньої історії цілого світу. І йдеться не так про політичні паралелі (скажімо, Майдану київського і майдану Тахрір у Єгипті), як про те, що в сучасному глобалізованому світі немає і не може бути локальних конфліктів, локальних проблем, локальних воєн, локальних революцій"
⠀
#примхливачитака
Вікторія Амеліна, Віват 2015
⠀
Сильно й глибоко!
⠀
Просто про складне!
⠀
До мурах і розуміння людських слабкостей!
⠀
Не про «Майдан», а про всі відтінки співчуття й сприйняття.
⠀
Чому я не бачу цієї книжки в стрічці книголюбів?
⠀
Всього 12 постів, але @myroslava_pingvin бачу й радію, що читаю!
⠀
Це #якіснасучукрліт
⠀
Перше знайомство з авторкою, і я приємно вражена.
⠀
Книжка впевнено входить в мій топ #сучукрліт
⠀
Просто беріть і читайте!
⠀
Цитата:
⠀
«Досвід перебування у чужій шкурі злорадству все ж заважає. Як камінець у туфлях: сидиш собі і не пам‘ятаєш про нього, а спробуєш бігти - е ні. Тільки досвід ніяк не витрусиш, не позбудешся - вони вже під шкірою, ці камінці. Тому і ходимо з віком обережно, мов з палицями.
Навчившись співчувати, пробачаєш майже усе. Вже знаєш: кожен, хто видається розумнішим, успішнішим - а чому б ні - щасливим, зсередини виглядає так само, як ти. І б‘ється, як рибина - просто об інше скло, в іншому місці-акваріумі або - на іншому поверсі соціальної піраміди. Але точно так само.
⠀
Про книжку:
⠀
«Костя - пересічний українець, продукт нашого часу, прихильнішого до тих, хто вміє адаптуватися до швидких змін і не надто переймається почуттями оточуючих. Забути найдорожче, вижити в дитбудинку й серед ділків 90х, аби стати врешті нормальною людиною з доброю роботою і крутим авто - ось шлях Кості, якщо не всієї країни. Що для такого героя нашого часу Майдан? Та підзаголовок роману, Homo Compatiens, що з латини перекладається як "людина, яка співчуває", підказує: головному герою не вдасться сховатися в зоні комфорту. Разом із ним ми проживемо далекі аварії, війни і революції, як свої власні, аби врешті побачити революцію в Києві і зробити вибір. Як зазначив Юрій Іздрик у передмові до роману, "авторка вплітає українські події останніх років у контекст новітньої історії цілого світу. І йдеться не так про політичні паралелі (скажімо, Майдану київського і майдану Тахрір у Єгипті), як про те, що в сучасному глобалізованому світі немає і не може бути локальних конфліктів, локальних проблем, локальних воєн, локальних революцій"
⠀
#примхливачитака
July 3, 2023
Я нечасто читаю книжки українською. "Синдром листопаду" - друга зі списку, який був запропонований журналістом і телеведучим Юрієм Макаровим. І друга, читанням якої я насолоджувалася. Жодна мова не в змозі передати метання душі, глибину переживань так, як це можна зробити українською. Книжка-фантасмагорія про таке складне почуття співпереживання, про відкриття себе та про відмову від себе.
December 8, 2020
Чи можна відчувати, більше, ніж можеш? Можна, Костя доводить, що можна, навіть тоді, коли хочеш позбавити себе цієї хвороби, п‘єш таблетку від співчуття, чужі сни зникають. Але як же тоді, без інших, які приростають до тіла (і навіть глибше). Та й чи можуть бути чужі, якщо ти завжди був чужим-чужим. Революції змінюють одну одну, Кості не до того, майдан для нього завжди з великої літери, допоки він не стоїть десь нагорі у колись білій куртці, десь поруч падають потилиці на бруківку. Співчуття не має меж, особливо коли чекаєш удару, пострілу, знаючи, що біль розчинить нас всіх одне в одному, і тоді світ стане гладеньким і рівномірним, тож кидатися під танк чи ні — це вже навіть не питання. А бабуся, біля труни якої стоїш, казала, що відчуваєш більше, набагато більше, є ось така таблетка, яка позбавить болю і страждань. Але в дитбудику не до пігулок. Кричиш у порожнину тексту: «Костю, не пий її. Нам потрібне співчуття. Нам потрібна твоя колись біла куртка».
July 10, 2017
Моя книга - любов та книга-відкриття. Для мене вона про унікальність, яку можна сприймати як паталогію, а можна як Дар та велику силу... про пошук себе, та про відповідальність за відмову від себе... а ще мені здається вона дуже на часі для усіх нас.
September 27, 2016
У багатьох відгуках на цю книгу та анотаціях до неї зустрічала фразу: "ще одна книга про Майдан". Тому, певно, й оминала її, бо все ще не готова адекватно сприймати чиєсь бачення подій, рани від яких досі болять. Але спекотний вересень підсвідомо підштовхув до невеликого томика з обіцянкою прохолоди у назві, і я пошкодувала, що не прочитала цього роману раніше. Хоча, яка різниця: це нічого не змінило б ані у шквалі емоцій, ані у високій оцінці твору молодої і напрочуд багатообіцяючої письменниці.
Відразу зазначу: у романі таки згадується Майдан. Точніше, майдани: і наш, і Тахрір у Єгипті, і ще один – у Тунісі, з якого, власне, й почалася хвиля новітніх революцій. Але книга не про це. Вона – про співчуття, про здатність його відчувати і про те, навіщо воно треба взагалі. Головний герой – спочатку хдопчик-строта, потім член бандитського угруповання, згодом звичайнісінький офісний планктон – наділений фантастичною здібністю співчувати абсолютно чужим, незнайомим людям. Через його сприйняття ми бачимо й туніського торговця фруктами, самоспалення призвело до повстання у Тунісі, й учасника єгипетського Майдану, й іще багатьох-багатьох людей. Здавалося б, скільки добра міг би зробити цей чоловік! Але ні – обдарованість якимось талантом чи можливостями не означає автоматичної наявності вміння ними користуватися. А то й звичайнісінького бажання. От і не міг герой співчувати по-справжньому, а відтак, не міг і турбуватися про когось, не міг любити нікого, навіть себе, не міг бути щасливим... Доти, доки не захотів – усвідомлено і з власної волі.
Не розкриватиму більше ані сюжетних перипетій, ані потенційних читацьких висновків, до яких може підштовхнути книга. Зупинюся лише на високій якості тексту: образи виписані дуже об’ємно, емоції – глибоко, події та місця – достовірно. Ідея з пасажирами загадкового літака і з його капітаном без обличчя стала для мене спочатку стилістичною родзинкою, а потім – великим сюрпризом. А щодо мови, то не так і часто потрапляють до рук сучасні твори, написані на такому рівні, як "Синдром листопаду".
І ще один сюрприз від цієї книги. Я рідко цитую щось із прочитаного – головне з причини своїх лінощів))) А тут не можу не процитувати, і навіть не текст, а... передмову)) Бо дуже вдало висловився Юрій Іздрик про особливості сприймання книг читачами:
"Існує певний набір читацько-журналістських запитань, які заганяють автора в глухий кут, а навіть можуть викликати ідіосинкразію. Одне з таких запитань, на позір, доречне й безневинне – «про що ваша книжка?». Бо відповідь на нього – це, власне, прерогатива читача. Саме читач, інтерпретуючи й у міру власних можливостей сприймаючи авторський текст, виступає співавтором і формує та формулює для себе оте сакраментальне «про що». Кожен окремий читач – своє власне «про що».
Автор художнього твору – не лектор, не ментор і не гуру. Зазвичай у нього немає відповідей. Зазвичай, його самого мучать питання, на які однозначних відповідей не існує. Зазвичай художнє письмо – це, певною мірою, і є спосіб запитувати і спосіб пошуку відповідей. Однак власним письмом автор відповідає (чи не відповідає) лише самому собі. І тому на читацьке «п��о що?» письменнику важко відреагувати просто й нелукаво. Відповіддю завше є сам текст і закладений у ньому потенціал викликати в читача власні емоції, рефлексії та умовиводи. Так звану «мораль» може мати байка, але не роман."
Вид. "Віват", 2015
Відразу зазначу: у романі таки згадується Майдан. Точніше, майдани: і наш, і Тахрір у Єгипті, і ще один – у Тунісі, з якого, власне, й почалася хвиля новітніх революцій. Але книга не про це. Вона – про співчуття, про здатність його відчувати і про те, навіщо воно треба взагалі. Головний герой – спочатку хдопчик-строта, потім член бандитського угруповання, згодом звичайнісінький офісний планктон – наділений фантастичною здібністю співчувати абсолютно чужим, незнайомим людям. Через його сприйняття ми бачимо й туніського торговця фруктами, самоспалення призвело до повстання у Тунісі, й учасника єгипетського Майдану, й іще багатьох-багатьох людей. Здавалося б, скільки добра міг би зробити цей чоловік! Але ні – обдарованість якимось талантом чи можливостями не означає автоматичної наявності вміння ними користуватися. А то й звичайнісінького бажання. От і не міг герой співчувати по-справжньому, а відтак, не міг і турбуватися про когось, не міг любити нікого, навіть себе, не міг бути щасливим... Доти, доки не захотів – усвідомлено і з власної волі.
Не розкриватиму більше ані сюжетних перипетій, ані потенційних читацьких висновків, до яких може підштовхнути книга. Зупинюся лише на високій якості тексту: образи виписані дуже об’ємно, емоції – глибоко, події та місця – достовірно. Ідея з пасажирами загадкового літака і з його капітаном без обличчя стала для мене спочатку стилістичною родзинкою, а потім – великим сюрпризом. А щодо мови, то не так і часто потрапляють до рук сучасні твори, написані на такому рівні, як "Синдром листопаду".
І ще один сюрприз від цієї книги. Я рідко цитую щось із прочитаного – головне з причини своїх лінощів))) А тут не можу не процитувати, і навіть не текст, а... передмову)) Бо дуже вдало висловився Юрій Іздрик про особливості сприймання книг читачами:
"Існує певний набір читацько-журналістських запитань, які заганяють автора в глухий кут, а навіть можуть викликати ідіосинкразію. Одне з таких запитань, на позір, доречне й безневинне – «про що ваша книжка?». Бо відповідь на нього – це, власне, прерогатива читача. Саме читач, інтерпретуючи й у міру власних можливостей сприймаючи авторський текст, виступає співавтором і формує та формулює для себе оте сакраментальне «про що». Кожен окремий читач – своє власне «про що».
Автор художнього твору – не лектор, не ментор і не гуру. Зазвичай у нього немає відповідей. Зазвичай, його самого мучать питання, на які однозначних відповідей не існує. Зазвичай художнє письмо – це, певною мірою, і є спосіб запитувати і спосіб пошуку відповідей. Однак власним письмом автор відповідає (чи не відповідає) лише самому собі. І тому на читацьке «п��о що?» письменнику важко відреагувати просто й нелукаво. Відповіддю завше є сам текст і закладений у ньому потенціал викликати в читача власні емоції, рефлексії та умовиводи. Так звану «мораль» може мати байка, але не роман."
Вид. "Віват", 2015
November 30, 2025
Складні некомфортні часи, але в якомусь сенсі так легко описані, бо не доводилося продиратися крізь текст, навіть описи читалися динамічно, наче я сама була присутня в тому тексті і просто спостерігала зі сторони за всіма подіями.
В Україні стільки всього змінилося за 10 років, що навіть часи Євромайдану, які згадані у книжці, здаються такими давніми. А тим паче часи розпаду СРСР та бандитські девʼяності. Подумалося, що не вистачає тексту про ті часи, розказані героїнею-жінкою. Бо ж в «Синдромі листопаду» головний герой — чоловік.
Головна тема книжки — це співчуття. І коли занадто співчуваєш і проживаєш чужі події — буде це даром чи хворобою? Було цікаво пройти цей шлях з головним героєм, але, якщо чесно, хотілося більше. Можливо й тому, що дуже подобається стиль Вікторії Амеліної. Попри те, що місцями і вчинки, і думки героя дуже дратували. Але ж саме тому таким живим цей герой і вийшов.
А ще неможливо було читати цю книжку без постійної думки, що Вікторія Амеліна більше ніколи нічого не напише. Мені залишилося прочитати одну її дитячу книжку та документалістику, яка вийшла посмертно. І хочеться розтягнути це читання на роки.
В Україні стільки всього змінилося за 10 років, що навіть часи Євромайдану, які згадані у книжці, здаються такими давніми. А тим паче часи розпаду СРСР та бандитські девʼяності. Подумалося, що не вистачає тексту про ті часи, розказані героїнею-жінкою. Бо ж в «Синдромі листопаду» головний герой — чоловік.
Головна тема книжки — це співчуття. І коли занадто співчуваєш і проживаєш чужі події — буде це даром чи хворобою? Було цікаво пройти цей шлях з головним героєм, але, якщо чесно, хотілося більше. Можливо й тому, що дуже подобається стиль Вікторії Амеліної. Попри те, що місцями і вчинки, і думки героя дуже дратували. Але ж саме тому таким живим цей герой і вийшов.
А ще неможливо було читати цю книжку без постійної думки, що Вікторія Амеліна більше ніколи нічого не напише. Мені залишилося прочитати одну її дитячу книжку та документалістику, яка вийшла посмертно. І хочеться розтягнути це читання на роки.
October 31, 2022
"Синдром листопаду" або Homo compatiens Вікторія Амеліна
Як довго доводилось вашим книгам чекати своєї черги? Чи багато з придбаних так і не дочекались поки їх прочитають?
Ця книга жила в очікаванні довгих 4 роки... Вона ніколи не претендувала на першість в моїх читацьких списках. А після того як моя мама її почитала і виголосила коротку рецензію : "якесь дурне" - ця розповідь, напевно, не плекала жодних надій побачити мої очі над своїми сторінками. Їй аж ніяк не вдалось би втиснутись у список між більш знаменитими та загальновизнаними творами, якби не доля випадку. Власне і придбана вона була також випадково, на одному з книжкових ярмарків. Можливо, це занадто довга прелюдія для досить невеликої книги, але не можу інакше) Думаю, що вже цілком зрозуміло, що книга часу свого дочекалась і зараз приймає хвалебні оди мого літературного нутра. Зовсім коротко про зміст : Книга про хлопця з надзвичайними здібностями, а саме - неймовірною здатністю до співчуття. Співчуття зсередини. Герой переживає біль та горе інших, часто цілком незнайомих йому людей.
Книга надто глибока, з дуже серйозними соціальними проблемами, я не візьмуся їх перелічувати бо боюсь бути малослівною і щось пропустити. У розповідь важко зануритись, через ліричні відступи і складні звороти, але коли пірнаєш - то вже з головою. Хочеться аж вилаятись, бо це настільки чудово!) Читаючи цю книгу, я ніби пливу попри кораловий риф, де замісь коралів фантастичні звороти та водночас неймовірно простий потік свідомості головного героя. Ми з Костею ніби старі дружбани, які давно не бачились, а тепер зустрілись, хильнули по чарці і він розповідає мені історію свого життя під акомпанемент осінгього дощу. Вікторія Амеліна, в свою чергу, стала для мене великим відкриттям, з радістю прийму її до своїх "любімчіків" серед авторів. Вкотре переконуюсь, що українські письменники до біса талановиті, надзвичайно різноманітні та цілком досконалі.
В загальному книга дуже сподобались. Мене дуже затягувало на початку і в середині, наприкінці трошки відпустило)) Якщо не зважати на кілька кінцевих розділів ( мені не зайшло чомусь ) то в цілому класно. Ставлю 5
Як довго доводилось вашим книгам чекати своєї черги? Чи багато з придбаних так і не дочекались поки їх прочитають?
Ця книга жила в очікаванні довгих 4 роки... Вона ніколи не претендувала на першість в моїх читацьких списках. А після того як моя мама її почитала і виголосила коротку рецензію : "якесь дурне" - ця розповідь, напевно, не плекала жодних надій побачити мої очі над своїми сторінками. Їй аж ніяк не вдалось би втиснутись у список між більш знаменитими та загальновизнаними творами, якби не доля випадку. Власне і придбана вона була також випадково, на одному з книжкових ярмарків. Можливо, це занадто довга прелюдія для досить невеликої книги, але не можу інакше) Думаю, що вже цілком зрозуміло, що книга часу свого дочекалась і зараз приймає хвалебні оди мого літературного нутра. Зовсім коротко про зміст : Книга про хлопця з надзвичайними здібностями, а саме - неймовірною здатністю до співчуття. Співчуття зсередини. Герой переживає біль та горе інших, часто цілком незнайомих йому людей.
Книга надто глибока, з дуже серйозними соціальними проблемами, я не візьмуся їх перелічувати бо боюсь бути малослівною і щось пропустити. У розповідь важко зануритись, через ліричні відступи і складні звороти, але коли пірнаєш - то вже з головою. Хочеться аж вилаятись, бо це настільки чудово!) Читаючи цю книгу, я ніби пливу попри кораловий риф, де замісь коралів фантастичні звороти та водночас неймовірно простий потік свідомості головного героя. Ми з Костею ніби старі дружбани, які давно не бачились, а тепер зустрілись, хильнули по чарці і він розповідає мені історію свого життя під акомпанемент осінгього дощу. Вікторія Амеліна, в свою чергу, стала для мене великим відкриттям, з радістю прийму її до своїх "любімчіків" серед авторів. Вкотре переконуюсь, що українські письменники до біса талановиті, надзвичайно різноманітні та цілком досконалі.
В загальному книга дуже сподобались. Мене дуже затягувало на початку і в середині, наприкінці трошки відпустило)) Якщо не зважати на кілька кінцевих розділів ( мені не зайшло чомусь ) то в цілому класно. Ставлю 5
August 4, 2024
"Зроби хоч щось для тих, хто холоне в тьмі.
Не витрачай свою волю на нас – ми розберемся самі.
Небо над нами розірвалося й пролилось.
Не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось."
Так, ці рядки Жадана і про Костю також. Про людину чи то з даром, чи то з хворобою бачити, відчувати чужий біль і трохи полегшувати страждання.
І.... господи, Віка, якби ти знала, як твоя книга актуальна зараз, у 2024 😔
Не витрачай свою волю на нас – ми розберемся самі.
Небо над нами розірвалося й пролилось.
Не треба рятувати світ, спробуй урятувати хоча б когось."
Так, ці рядки Жадана і про Костю також. Про людину чи то з даром, чи то з хворобою бачити, відчувати чужий біль і трохи полегшувати страждання.
І.... господи, Віка, якби ти знала, як твоя книга актуальна зараз, у 2024 😔
August 7, 2023
Чудова книга ! Деякі абзаци прям ❤️🩹
Співчувати треба вміти.
І 2014 український рік пам’ятати, і такий рік був в багатьох країнах багато разів - це теж не забувати 🫡
Співчувати треба вміти.
І 2014 український рік пам’ятати, і такий рік був в багатьох країнах багато разів - це теж не забувати 🫡
Read
September 3, 2017Емпатія — це не лише співчуття, не лише розуміння чи поділ цінностей, а ще й величезна відповідальність, саме тому, що знаєш ціну і як все влаштовано насправді. Як не існує чужих дітей, так не існує і чужих страждань. Глобалізований світ все менше залишає можливості сховатися від розуміння сценаріїв та механізмів розвитку історії, сказавши "я не хочу цього знати", "я не хочу цього відчувати". В цьому сенсі емпатія — і біль, і втіха, і пам'ять, і неможливість втечі від розуміння.
November 27, 2023
Дуже потужна книга, як на мене.
Вікторія Амеліна могла написати, ще багато всього, але на жаль війна не дала їй цієї можливості. І від того всі слова і речення просто врізалися в серце.
Вікторія Амеліна могла написати, ще багато всього, але на жаль війна не дала їй цієї можливості. І від того всі слова і речення просто врізалися в серце.
Read
December 4, 2023Я не можу поставити цій книзі якусь кількість зірочок, тому що це здається недоречним, у мене багато неприємних емоцій викликала ця книга, але я можу сказати лише одне після її прочитання: боляче усвідомлювати, що Вікторія Амеліна більше нічого вже не напише… Вона була дуже багатообіцяючою авторкою. А ще шкода, що я прочитала цю книгу лише зараз, бо на сьогодні вона мені відчувається неактуальною: і тригерить російська мова, і зовсім уже не хочеться читати про мафію з 90их років і про те, які українці були расисти, і Майдан 2013, який досі сильно болить. Але щось є все ж особливе у стилі письма авторки, що надає книзі глибини. І я розумію, що вона могла написати ще багато чудових, справді вартісних книг, але у нас відібрали цю можливість. Йбн рсн…
August 18, 2023
— Я нічого не знаю про рай. Про рай — це не до мене.
***
… ви ж знаєте, які ми всі там, на великій землі, безпорадні.
***
Чи я нормальний, питаєте? Смішні.
***
… спішив, як безвусий хлопчина за останнім потягом на фронт (хоча чи буває колись останній?)…
***
Ритмічний стукіт — барабани війни — лунав у моєму дворі, ніби тут і був Майдан. І він був тут, Майдан з великої «М», він був усюди.
***
Я стояв, і Майдан огортав мене. Майдан Незалежності і Мідан Тахрір. Очі блакитні і очі чорні, єгипетські. І сила, море сили, що виходить із болю. І круговерть безстрашшя, готова поволокти і тебе теж, неживим мішком по розхристаній бруківці. І вже не памʼятають, з чого все почалося і чому тут опинились. А почалося з віри, що біль можна спинити, і замість болю отримали нарешті — силу.
***
… ви ж знаєте, які ми всі там, на великій землі, безпорадні.
***
Чи я нормальний, питаєте? Смішні.
***
… спішив, як безвусий хлопчина за останнім потягом на фронт (хоча чи буває колись останній?)…
***
Ритмічний стукіт — барабани війни — лунав у моєму дворі, ніби тут і був Майдан. І він був тут, Майдан з великої «М», він був усюди.
***
Я стояв, і Майдан огортав мене. Майдан Незалежності і Мідан Тахрір. Очі блакитні і очі чорні, єгипетські. І сила, море сили, що виходить із болю. І круговерть безстрашшя, готова поволокти і тебе теж, неживим мішком по розхристаній бруківці. І вже не памʼятають, з чого все почалося і чому тут опинились. А почалося з віри, що біль можна спинити, і замість болю отримали нарешті — силу.
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 28, 2025
4,5 - Після прочитання книги Дім для Дома, одного з двох художніх романів Вікторії Амеліної, мені дуже захотілося пізнати ще трохи її "довоєнної" творчості, перш ніж візьмуся за документальні тексти. Вікторія мала безумовний талант розповідати історії своїх персонажів з великою турботою. І зовсім не дивно, що саме так, з глибоким співчуттям і уважністю, вона поставилася і до історій реальних людей під час великої війни.
Співчуття та емпатія - основні теми цієї книги. Головний герой, Костянтин, наділений надприродною здатністю проживати драматичні моменти з життя інших людей, навіть тих, що мешкають в інших куточках світу. Він буквально може розділяти біль інших, і саме ця особливість формує його незвичний, звивистий життєвий шлях. Але водночас Костянтин зовсім не є ідолом добра і самопожертви, в ньому з’являються й доволі суперечливі, іноді навіть відштовхуючі риси. Особливо це помітно в його ставленні до жінок у в��асному житті.
Ці "відтінки сірого" роблять історію більш об’ємною й цікавою, позбавляють її потенціалу до моралізаторства. Авторка не нав’язує оцінок і не вирішує за нас, як саме ми маємо ставитися до героя та його вчинків. Це особливо відчутно в останній частині, де мова заходить про український Майдан - Революцію Гідності. Читати про ці події зараз дуже дивно, ніби це все було в якомусь іншому житті. Але їх важливість складно переоцінити.
Слід зауважити, що події української Революції Гідності займають у книзі лише невелику частину наприкінці. Натомість авторка дає змогу поглянути на подібні народні повстання в інших куточках нашої планети. Найяскравіше для мене - про історії з арабського світу, особливо про протести в Тунісі та конкретно частина про Мухаммеда Буазізі, про якого я навіть не знала раніше, бо під час цих подій мене взагалі мало цікавила політика (місцева чи іноземна), через юний вік і відносно спокійну ситуацію в Україні на той момент, у порівнянні з нинішніми реаліями.
Це дуже класна книга. Невелика за обсягом - мені вдалося прочитати її за два заходи протягом одного дня. Читається легко, на одному диханні. І мені страшенно шкода, що Вікторія більше не напише нових книжок, ані художніх, ані документальних. Це неймовірна втрата для всіх нас і для української літератури.
Мені б дуже хотілося побачити перевидання цього тексту. Він справді того вартий. Ми не маємо права забувати творчість таких людей, як Вікторія Амеліна. Почитайте, якщо матимете таку можливість.
Співчуття та емпатія - основні теми цієї книги. Головний герой, Костянтин, наділений надприродною здатністю проживати драматичні моменти з життя інших людей, навіть тих, що мешкають в інших куточках світу. Він буквально може розділяти біль інших, і саме ця особливість формує його незвичний, звивистий життєвий шлях. Але водночас Костянтин зовсім не є ідолом добра і самопожертви, в ньому з’являються й доволі суперечливі, іноді навіть відштовхуючі риси. Особливо це помітно в його ставленні до жінок у в��асному житті.
Ці "відтінки сірого" роблять історію більш об’ємною й цікавою, позбавляють її потенціалу до моралізаторства. Авторка не нав’язує оцінок і не вирішує за нас, як саме ми маємо ставитися до героя та його вчинків. Це особливо відчутно в останній частині, де мова заходить про український Майдан - Революцію Гідності. Читати про ці події зараз дуже дивно, ніби це все було в якомусь іншому житті. Але їх важливість складно переоцінити.
Слід зауважити, що події української Революції Гідності займають у книзі лише невелику частину наприкінці. Натомість авторка дає змогу поглянути на подібні народні повстання в інших куточках нашої планети. Найяскравіше для мене - про історії з арабського світу, особливо про протести в Тунісі та конкретно частина про Мухаммеда Буазізі, про якого я навіть не знала раніше, бо під час цих подій мене взагалі мало цікавила політика (місцева чи іноземна), через юний вік і відносно спокійну ситуацію в Україні на той момент, у порівнянні з нинішніми реаліями.
Це дуже класна книга. Невелика за обсягом - мені вдалося прочитати її за два заходи протягом одного дня. Читається легко, на одному диханні. І мені страшенно шкода, що Вікторія більше не напише нових книжок, ані художніх, ані документальних. Це неймовірна втрата для всіх нас і для української літератури.
Мені б дуже хотілося побачити перевидання цього тексту. Він справді того вартий. Ми не маємо права забувати творчість таких людей, як Вікторія Амеліна. Почитайте, якщо матимете таку можливість.
July 15, 2023
Встигла придбати цю книгу, коли Віват оголосили про розпродаж залишок накладу з метою направити кошти на Нью-Йоркський літературний фестиваль, який заснувала сама письменниця.
Мені дуже шкода, що я не познайомилась з її творами раніше. Що р*сія обірвала її життя і забрала в нас ще одного талановитого автора.
Книга хороша. Оповідає нам про життя хлопчика, а потім і чоловіка Кості, який має унікальний дар - коли він співчуває людям, то може забирати на себе їхній біль, і не важливо, на який відстані вони знаходяться.
Що таке взагалі співчуття? Чи заслуговують на співчуття тільки хороші люди, чи погані також? Чи варте співчуття чогось, якщо воно не переходить в дію, в допомогу?
Цікава ідея, реалізована за допомогою прийомів магічного реалізму в київських декораціях 1990-2014 років.
Раджу до прочитання.
Мені дуже шкода, що я не познайомилась з її творами раніше. Що р*сія обірвала її життя і забрала в нас ще одного талановитого автора.
Книга хороша. Оповідає нам про життя хлопчика, а потім і чоловіка Кості, який має унікальний дар - коли він співчуває людям, то може забирати на себе їхній біль, і не важливо, на який відстані вони знаходяться.
Що таке взагалі співчуття? Чи заслуговують на співчуття тільки хороші люди, чи погані також? Чи варте співчуття чогось, якщо воно не переходить в дію, в допомогу?
Цікава ідея, реалізована за допомогою прийомів магічного реалізму в київських декораціях 1990-2014 років.
Раджу до прочитання.
August 22, 2021
Головний герой книги володіє чи то даром, чи то прокляттям переноситись в просторі та опинятись в тілі інших людей у моменти, коли останні відчувають страждання та біль. Так само в його тілі періодично можуть опинятися інші люди в моменти його страждань. Разом з персонажем ми переживаємо значний період часу – від його потрапляння у дитбудинок до дорослого життя. Кульмінаційними моментами книги є парад революцій – у Тунісі, в Єгипті та наш Євромайдан. Головна тема книги – глобальний характер загальнолюдських проблем та прагнень до рівності й справедливості, вміння співчувати ближньому та відчувати його біль та емоції. Чужих страждань – не буває.
September 1, 2018
I really liked how the book is structured, its part connection, the composition. If you prefere order around you and in your mind, this work is for you.
November 14, 2023
Дуже хочеться щоб цю книгу переклали англійською. Планути переказувати її всім своїм друзям-іноземцям, щоб пояснити Майдан
June 28, 2025
4.25 ⭐
November 27, 2025
Геніально чутливо, глибоко, лірично, тонко ❤️🩹
July 11, 2023
Прочитала, на жаль, після нашої втрати Вікторії Амеліної. І дійсно великої втрати, бо як же талановито написано про такі важливі речі. Історія, яка неймовірно зачепила. Як же вона захопила і як же вона щемила серце. Мені бракує слів, що описати все те, що було відчуто. Але ця книга- це однозначно любов, яка заслуговує бути прочитаною кожним. Дякую, пані Вікторія. Світла Вам пам‘ять.
October 9, 2025
цю книгу я купив випадково влітку 2022го у Львові. в магазині Вівата був розпродаж, мені сподобались сюжет і ціна (25 гривень), але, як і більшість книжок, після купівлі я відклав її на потім.
цього року мав бунтівний настрій, тож вирішив читати «Синдром листопаду» в жовтні – не жалкую.
книга від самого початку віддавала чимось доволі знайомим, я пригадав, що у дитинстві читав книги про Майдан – у цій книзі схожа не лише тематика, а й стиль, атмосфера. побудова сюжету і персонажі чимось нагадали Люко Дашвар – тут без аргументації, просто тонесенька цівка спогадів.
загалом сподобалась ідея побудови сюжету із зростанням головного героя, де спочатку є вимір дитинства, потім молодості, а далі дорослості – і в кожному щось відбувається. це про розширення горизонту власних емоцій від прочитання.
також мені сподобалась лінія стосунків Кості та Лізки, хоч все було із дивною логікою, але часто їх звʼязок відчувався з певними ніжністю, трепетом – а можливо просто мені так хотілося, хтозна.
також варто виділити те, що викликало в мене «вау» – це літак з пасажирами. я спочатку не дуже розумів для чого це, а вже на девʼятому пасажирі просто очманів від того, як усе склалося, і як воно має сенс.
і ось ця фантастичність чи то надзвичайність деяких сюжетів – на ній побудована книга і в неї можна вірити, в неї віриться. це теж плюс, бо часто буває навпаки.
загалом книгу хотілося читати, було цікаво, легко йшло, хоча й було важко внутрішньо часом.
3.5/5 – мені не хочеться писати тут чогось негативного, тож всі мої слова вище – це три з половиною.
цього року мав бунтівний настрій, тож вирішив читати «Синдром листопаду» в жовтні – не жалкую.
книга від самого початку віддавала чимось доволі знайомим, я пригадав, що у дитинстві читав книги про Майдан – у цій книзі схожа не лише тематика, а й стиль, атмосфера. побудова сюжету і персонажі чимось нагадали Люко Дашвар – тут без аргументації, просто тонесенька цівка спогадів.
загалом сподобалась ідея побудови сюжету із зростанням головного героя, де спочатку є вимір дитинства, потім молодості, а далі дорослості – і в кожному щось відбувається. це про розширення горизонту власних емоцій від прочитання.
також мені сподобалась лінія стосунків Кості та Лізки, хоч все було із дивною логікою, але часто їх звʼязок відчувався з певними ніжністю, трепетом – а можливо просто мені так хотілося, хтозна.
також варто виділити те, що викликало в мене «вау» – це літак з пасажирами. я спочатку не дуже розумів для чого це, а вже на девʼятому пасажирі просто очманів від того, як усе склалося, і як воно має сенс.
і ось ця фантастичність чи то надзвичайність деяких сюжетів – на ній побудована книга і в неї можна вірити, в неї віриться. це теж плюс, бо часто буває навпаки.
загалом книгу хотілося читати, було цікаво, легко йшло, хоча й було важко внутрішньо часом.
3.5/5 – мені не хочеться писати тут чогось негативного, тож всі мої слова вище – це три з половиною.
October 25, 2023
тезата в “синдромът на листопада” си я бива!
иначе… ами, при цялото ми съчувствие и несъгласие с начина по който виктория амелина приключва земния си път, нещо в изпълнението, в умението ли, в таланта ли, не ми достига!
съчетанието между елементи на фентъзи и документалност не е впечатляващо!
скърбя за авторката, впечатлена съм от тезата и идеята, разочарована съм от недостатъчната сила на думите.
иначе… ами, при цялото ми съчувствие и несъгласие с начина по който виктория амелина приключва земния си път, нещо в изпълнението, в умението ли, в таланта ли, не ми достига!
съчетанието между елементи на фентъзи и документалност не е впечатляващо!
скърбя за авторката, впечатлена съм от тезата и идеята, разочарована съм от недостатъчната сила на думите.
December 4, 2023
Роман про неймовірний дар співчуття, яке може видаватись прокляттям. Питання про те, чи усім ми повинні співчувати, чи є сенс співчувати без наслідкової дії. Коли у світі стільки воєн і революцій, чи можемо ми спокійно жити своє життя? А коли революція і війна стаються у нашій країні?
Головний герой проходить свою науку гідно і зрештою свідомо обирає співчувати і діяти.
Головний герой проходить свою науку гідно і зрештою свідомо обирає співчувати і діяти.
August 25, 2023
Дуже "не моє", або ж дуже в невчасний період життя попалась. Читати було важко, похмуро і безнадійно. Як скупалась у темному тягучому болоті. Задумка сюжета хороша, але подача і стиль - надто пригнічує
January 8, 2024
A touching story where personal life intertwines with the historical moments of building Ukraine's independence. It not only shows the life of the empath but how one can choose what to use their talents for and the struggle a person go through in finding their purpose in life.
February 26, 2021
Дуже сподобалася книга, особливо перша її половина.
November 18, 2023
Нажаль дізнався про Вікторію Амеліну вже після того, як її вбили росіяни.
Displaying 1 - 30 of 40 reviews