Кассандра курить папіроси

by Анна Безпала

У Києві в січні 1918-го майбутнє втрачає певність, а Кассандра втрачає віру у власні пророцтва. Та мало хто усвідомлює глибину катастрофи, що на них чекає. Усю складність становища розуміє Наталя, медсестра Кирилівської лікарні для душевнохворих і донька її пацієнта з дивним ім’ям Кася, з якою Наталі випало шукати дорогу з майже оточеного більшовиками Києва.
Наталя пише щоденник, фіксуючи події та описуючи різних мешканців тогочасної столиці: від ексцентричних театралок до солдатів УНР та більшовицьких агітаторів. І в деяких моментах Київ понад сторічної давності може нагадати сучасний. Врешті Наталя стикнеться з одвічною дилемою війни: «Лишитись тут і боротись чи поїхати?».

Genres: Fiction

376 pages, Hardcover

Published May 17, 2025

About the author

Kyivite, author of historical and metamodern fiction, in love with 1920s art and 1960s films. Currently based in London, doing Masters studies at the LSE European Institute.

My debut novel, "Cassandra is smoking cigarettes" is currently part of the CELA programme '27. In Ukraine it has been long-listed for the BBC Book of the Year prize, shortlisted for the Ukrinform Best Fiction of the Year prize, received the 12 Best Fiction Books of the Year award by the literary magazine Chytomo, and included in the Best Fiction of the Year list by PEN Ukraine.

---
Киянка, авторка історичної та метамодерної художньої прози, що любить котів, мистецтво 1920х та фільми 1960х. Зараз базуюсь у Лондоні на час магістерських студій.

Мій дебют, роман "Кассандра курить папіроси" був у довгому списку Книги року BBC Україна, у короткому списку найкращої художньої прози року від Укрінформу, отримав відзнаку Найкращої фікшн та автофішн літератури року від літературного журналу Читомо, а також був у списку найкращої художньої прози року від PEN Ukraine. Окрім того, разом з цією книгою я є авторкою української команди програми CELA '27.

Reviews

[Ксенія Шпак · Rating 5 out of 5]

Мені випала можливість редагувати цю прекрасну книжку. Це Київ 1918-го, коли більшовики-росіяни наступають на нашу столицю. У центрі історії - молода дівчина, яка здобуває лікарський фах, цікавиться психіатрією. Через професію Наталя, попри свою початкову незалученість у справу громади, опиняється у вирі подій. Багато моментів перегукуються із сучасністю і стають такою собі ниточкою поміж УНР і сучасною Україною.
В цій історії вмістилося і життя тодішнього Києва (і дуже багато любові до нього), і відсилки до інших творів українських авторів, і навіть камео кількох письменників - не тільки наших (не скажу, кого, читайте, хто побачить цей відгук), цікаві нюанси професії психіатра, містика, бої за Київ і трохи боротьби ідеологій. Все це гарно сплелося в яскраву історію.

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4⭐️

Під час читання думав, що не буду ставити оцінку, але ближче до кінця - оприділився. А ще, я дуже люблю читати дебютантів від темпори.

Про тему визвольних змагань не так багато я читав, порівнювати нема з чим, але тема цікава.

У тексті багато слів по-старому правопису: початок на (од) та через букву (і): одчиняти, виріжнялась, а ще у такому варіанті: иншої, хора, і т.д. Чи добре це? Трішки напряжно, але це додає якогось шарму тексту.

Вийшов ретро-роман, багато історичних постатей, буремний час для української держави… читалось не легко, проте сюжетно може бути.

[Alla Komarova · Rating 1 out of 5]

Що ж не так із "КАССАНДРА КУРИТЬ ПАПІРОСИ"

А "не так" там обрана форма. По суті всі ці 348 сторінок — це щоденник героїні за 13 (прописом: тринадцять) днів у форматі "любий щоденник, зі мною сьогодні відбулося наступне.
1. Я пішла туди-то, там було те-то, зустріла того-то, а він мені казав, а я йому відповіла, а він сказав, а я не могла не промовчати і кинула".
2. А потім я пішла назад, а по дорозі було се, і оце, і отево".

▫️Мене це укачує. ▫️

І ацькі бісить, що головна героїня вся така начебто зібрана і відповідальна, пише, що "сьогодні ще маю опрацювати хемію з 3 по 6 розділи, але спочатку розкажу весь свій день (20 сторінок друкованого тексту)", а наступного дня вона пише "ну, за хемію я так і не змогла сісти, тому маю сьогодні опрацювати вже до 10 розділу, АЛЕ СПОЧАТКУ РОЗКАЖУ, ЩО ЗІ МНОЮ СТАЛОСЯ".

▫️І я така "ну да, ну да, а дай-но вгадаю, з чого почнеться твій завтрашній запис у щоденнику"▫️

З-за цього її постійно хочеться навернути довідником хвороб по потилиці і сказати "то може, блд, замість описувати будинок на півсторінки і вусики кавалера, ти таки сядеш за свою хемію?"

📎 Ця форма просто нанівець зводить довіру до тексту, адже дівчина, яка працює медсестрою у тиловому місті, де постійно привозять поранених в лікарню, і яка ще й вчиться одночасно із роботою, НЕ ВЕСТИМЕ щоденник на 13 днів на 350 сторінок, тим більше в часи, коли це писалося від руки, а не за допомогою чату жипіті. Бо в неї тупо часу не має на описи будинків і ахі-вздохі щодо вправного різбляра, який оздобив вікна будинку, що вона проходила повз.

💡 Дуже, дуже шкода, адже і тема обрана цікавезна, і робота над достовірністю проведена чимала, але із втіленням знову не все гладко.

[Oleksandra Kryvonos · Rating 4 out of 5]

Це щоденниковий роман про Київ 1918 року, січень, коли більшовики під керівництвом Муравйова заходять у місто. Авторка показує події через очі Наталії — медсестри Кирилівської лікарні, яка ще й вивчає психіатрію. Вона розповідає про своїх пацієнтів, про Київ, про життя в місті та про історичний контекст того часу.

Що одразу вражає, — це дослідницька робота авторки. Вона опрацювала близько 50 джерел — і це відчувається. Через це книжка насичена історичними фактами, подіями та настроями суспільства. Читаючи, реально дізнаєшся багато нового і хочеться глибше занурюватися в епоху. Наприклад, дуже цікаві моменти про родини, які підтримували УНР, а їхні діти або близькі підтримували більшовиків — як так траплялося і як це впливало на стосунки та на життя.

У книзі дуже багато омажів, наприклад, до Нечуя-Левицького, «Дівчини з ведмедиком» Домонтовича, а ще там з’являється… Ярослав Гашек («Пригоди бравого вояки Швейка»), який дійсно був у Києві тоді! Анна розповідала(на книжковому клубі), що спеціально залишала багато «великодок», щоб гратися з читачем, і залишила багато деталей для уважних очей.

Анна шукала якийсь час назву книжки й зрештою взяла ідею з пісні Dakh Daughters на слова Михайля Семенка «Папіроси». Назва топова♥️

З іншого боку, книжка інколи перевантажує деталями. Наталія постійно кудись біжить, щось робить, і часом важко зрозуміти, що насправді є ключовими подіями, а що повторюється. Мотивація героїні не завжди очевидна з письма — треба самому трохи додумувати. Через це іноді складається враження, що книга трохи хаотична. Мені здається, якби її скоротили на 70–100 сторінок, історія виграла б: легше було б відслідковувати сюжет, зосередитися на головному і не губитися серед дрібних деталей.

Попри це, книга дуже цікава, насичена фактами і думками для роздумів. Мені сподобалося, як авторка поєднує історичні події та особисту історію героїні й побут. Читаючи книгу, реально хочеться ще більше дізнаватися. А сама авторка — неймовірно щира, з почуттям гумору й величезною любов’ю до літератури.

І бонус: зараз Анна працює над новим романом — цього разу про Копенгаген 1950-х, ОУН і спецслужби, головні герої — українка та українець. Думаю, буде не менш цікаво і насичено.

Більше відгуків https://t.me/knygonos

[Юля Рябчик · Rating 4 out of 5]

однозначно цікаве читання, варте уваги, аби тільки не в коридорі під час повітряної тривоги, бо забагато паралелей, а потім і ще деякого дослідження приміток. класна робота авторки з дослідженнями!

[Леся Заяц · Rating 4 out of 5]

Сподобалась. Класно написана, варта уваги книга. Авторка вплела історичні факти в сюжет так майстерно, що межа між вигадкою й реальністю майже стирається. Часом ловила себе на думці, що не можу зрозуміти, це вигаданий персонаж чи реальна історична постать, про яку я просто не знаю\не ідентифікувала. До улюблених не дотягнула зовсім трішки — але це точно був цікавий досвід.

[Dariia Zinchenko · Rating 4 out of 5]

Я дуже чекала на художню книгу про Київ періоду визвольних змагань. І як тільки дочекалася побігла купувати:)

Історичне тло. Видно, що авторка проробила неймовірну роботу. Таке відчуття, що у неї там ще матеріалу на кілька книг залишилося:)

Стиль. Під мову того періоду. Спочатку треба звикнути, але потім з'являється відчуття, що інакшим голосом ця історія і не могла б звучати.

На жаль, зняла бал (але дуже не хотілося) за примітки. Я загалом не проти приміток в тексті, але мене сильно збивало, що частина з них була в науковому стилі, а частина - в художньому. І не можливо було зрозуміти, хто їх пише: це одна людина чи більше? В якийсь момент, щоб не спотикатися весь час, перестала звертати на них увагу і читання пішло, як по маслу. Після прочитання знову їх перечитала, але все одно не бачу виправдання саме такому рішенню з примітками.
Розумію і дуже ціную задумку, але, на жаль, не спрацювало в даному випадку.

Буду чекати на наступну книгу авторки, бо, як для дебюту, це круто!❤️ Анно, будь ласка, пишіть ще, вам дуже добре вдається❤️

[Yevhen · Rating 2 out of 5]

Треба щось робити з екзальтованими відгуками на книжки сучукрліту на ГР: шановні, не можна виставляти оцінки 4* і 5* т��льки тому, що книжка українською. Окрема порція променів діареї для Ростислава Семківа, чий схвальний відгук винесли на обкладинку, але, як виявилось, він банально є куратором і ментором Анни Безпалої. Це вже друга книжка випускників "Літосвіти", яку я читаю останнім часом, схоже, буду пропускати нові книжки лише за цією ознакою )))) Я розумію, що "Темпора" свідомо публікує книжки українських авторів, щоб давати їм шанс, але ж треба їх якось причісувати перед публікацією, перш ніж викидати в друк.

Почну з плюсів: авторка провела шалену роботу з відтворення атмосфери Києва тих часів. Було обрано епістолярний жанр (ГГ Наталя ретельно описує в щоденнику події, свідком яких стала протягом дня), що дало змогу передати колорит епохи та вживати тодішні назви й особливості мови. Можна буквально пальцем водити по вулицях, які відвідує Наталя, причому вона не забуває описати те, що бачить: від фронтонів, маскаронів із каріатидами й атлантами на будівлях до одягу на різних персонажах. Також непогано освітлюється буденна робота медсестри в шпиталі, від накладання пов'язок до ін'єкцій броміду. І на цьому, мабуть, з плюсами все, тому що далі настає сюжетна порожнеча.

Базова фабула дуже проста: події відбуваються на тлі російсько-української війни 1917-1918 рр., яка завершилася взяттям Києва наприкінці січня 1918 року військами Муравйова. Наталя працює медсестрою в Кирилівській психіатричній лікарні, опікується пацієнтом із шизофренією, ходить на різні заходи та зустрічі, зустрічається з різними людьми та встигає розпочати стосунки одразу з двома чоловіками. І паралельно вона встигає опрацьовувати підручник із хімії, писати роботу для наукового керівника, намотувати Києвом пішки десятки кілометрів і ретельно писати в щоденнику по 30 сторінок на день. Мало того, Наталі настільки щастить, що вона встигає побачити всіх ключових осіб тієї епохи (Грушевський, Винниченко, Болбочан, Чмола тощо), відвідати підпільну зустріч із підготовки повстання на "Арсеналі", возити поранених через пів Києва, бігати центром міста під час повстання та піклуватися про поранених в імпровізованому шпиталі біля "Арсеналу". І все це вона встигала за 24 години, включно з описом на сторінках щоденника. Тобто ви розумієте: авторка хотіла показати різні події, а ГГ у неї тільки одна, тому довелося Наталі демонструвати всі дива телепортації та працездатності.

Ну і паралельно з цим вона має виконати базовий квест: вивезти сім'ю свого підопічного з Києва, бо наближаються більшовики, і їх усіх включено в розстрільні списки. Дочка хворого Кассандра теж страждає від галюцинацій (пряма відсилка до троянської Кассандри, з відповідними натяками на тодішні часи та сьогодення, а якщо хто не здогадався з першого разу, Наталя відвідує виставу "Кассандра" з відповідними алюзіями), і перед Наталею постає дилема: полишити Київ і піклуватися про хворих за кордоном (і про свою кар'єру) або залишитися в Україні та віддатися патріотичній справі (і паралельно вирішити амурні питання). Підозрюю, що ось ця дилема і мала стати основним конфліктом, але ж ніхто не підказав, що епістолярний жанр і історичний роман - це не дуже вдала комбінація, і в результаті вийшов вінегрет карколомних переміщень Києвом, внутрішніх страждань і надуманих сумнівів разом з ін'єкціями морфію чи броміду направо та наліво (вона буквально ходить Києвом із набором юного наркомана, такі були часи).

Тому ні, це погано та неправдоподібно, можна було спокійно ввести кілька героїв і показати їхню долю, якщо вже кортіло показати різні сторони конфлікту. А так це просто якесь неподобство та жахіття, продовжувати читати цю авторку не планую.

[Victoria Balashova · Rating 5 out of 5]

«Кассандра курить папіроси»
Авторка: Анна Безпала

Гострою луною звучить ця книга всередині мене: памʼять чіпко тримає лютий 2022, а свідомість шукає власну паралель в історії, щоб передбачити майбутнє. В тонку і крихку рамку сучасного вписано оповідь про боротьбу України за незалежність сто років до цього: червона армія Муравйова загрожує окупацією Києва - період, що ніби змитий водою акварельний малюнок.
❤️‍🩹В лютому 2022, ховаючись у підвалі свого будинку, Леся знаходить коробку із щоденником Наталі Горовської від січня 1918. Ці нотатки відкривають історію студентки Медичного інститута, яка працює медсестрою в психіатричній лікарні і наглядає за пацієнтом із деменцією. Волею обставин та власної свідомості, вона вирішує вивезти його та його родину із Київа, в який ось-ось зайдуть більшовики.
В книзі є все: тягар вибору, напруга історичних подій та жах невідворотного: знаєш, що 23-25 січня 1918 Київ потоне у Червоному терорі; динаміка в якій дівчина намагається порятувати свого пацієнта; Сцілла та Харібда, між якими опиняється Наталя: Анатоль розумний та їдкий, фантомно-прекрасний, наче герой бульварного роману, який цитує Блока і Василь, вуглуватий й прямолінійний, він розуміє сенси у віршах П.Тичини та слова Т.Шевченка.
Це оповідь із довгими періодами напруги, коли читаєш на одному видиху, коли перед очима постає палаючий Київ й чуєш кулеметні черги та гарматні вибухи, відчуваєш запах гарі, що огортає місто чорним, і уява, яка малює обличчя. Це П.Болбочан, і С.Петлюра, і П.Тичина, Д.Дорошенко і багато інших постатей того часу - їх голоси звучать вагомо.
🇺🇦Дві лінії історії України петлею згорнуті і переплетені, вони мають спільні точки і подібність, але фінал однієї відомий, а кінець іншої в наших руках…
❤️‍🔥 Книга задає питання з того часу нам,сучасним, на які чесна відповідь без популізму здатна врятувати Україну ще від одного кола помилок.

«…центр життя — страждання лиш у людей, що здались і одпустили бажання боротись.»

«Найстрашніше, коли з війни ти можеш вернутися лише у війну.»

P.S єдине до чого треба було звикнути - українська мова початку XXст.

[Andrii · Rating 5 out of 5]

Вражає проведена дослідницька робота. Уваги до деталей більше ніж доста. Продемонструвати зріз суспільства, настроїв і подій у Києві у такий історичний час вийшло якнайкраще. Таке відчуття, наче і сам був присутній там. Як на мене, єдиним недоліком є те, що в деяких епізодах вибір та вчинки Наталії не видаються правдоподібними та обґрунтованими. Але це теж субʼєктивні відчуття.

[Anna Lytvynenko · Rating 4 out of 5]

Вже вкотре можна побачити наскільки циклічна наша історія, особливо зараз, коли сучасна війна знаходить відлуння в подіях сторічної давнини.

Авторка в своєму творі описує січневі події 1918 року, під час повстання на заводі "Арсенал" при наближенні до Києва радянських загонів.

Мені сподобалась достовірність описаних події, бо відчувається велика дослідницька робота з документами. Також номенклатурна історична складова досить динамічна та гарно вплетена в архітектурні пейзажі Києва. І на цьому фоні розкриваються суто психологічні хвилювання людей, які попали у вир військових подій.

Але хочу зазначити, що книга читалася мені важкувато. Навіть не можу сказати чому, бо і написано досить цікаво, і висвітлюються важливі історичні події, і герої досить живі (може занадто)), але постійно змушувала себе тримати увагу на сюжеті.

Можливо це було тому, що роман написано в епістолярному жанрі. Авторка знайомить нас зі щоденником студентки медичного університету Наталією, яка працює у лікарні для душевнохворих.

Але в такому викладі інформації сподобалось те, що паралельно вводиться коментатор, який доповнює розповідь головной героїні. Це досить доречний прийом вводити в текст історичні довідки, і з іншого боку з'являється "діалог", що робить оповідь цікавішою.

Але не тільки військовими подіями насичений роман. Ми бачимо і богемний Київ, з вечірками театралів, письменників та інших представників творчої інтелігенції.

От тільки мені не зрозуміло навіщо така "гра" - вгадай персонажа. Авторка вводить в сюжет, як реальних осіб, так і героїв деяких творів. І вам самим треба розгадати цей ребус: хто є хто.

Як кажуть: я не скажу, але натяки будуть😁.

Декого треба вгадати, знаючи ім'я та по-батькові, декого за візуальним описом, а про літературних персонажів просто треба було прочитати раніше (типу дз).

Все б нічого, можливо це досить кумедно, але який сенс цього: впізнав ти персонажа і що з цією інформацією робити?
Бо другорядних героїв багато, деякі "темні конячки" взагалі з'являються один-два рази, і що з того, якщо ми будемо знати чи реальний це персонаж, чи вигаданий.

Ну і головна героїня для мене виявилась трохи чуднуватою та легковажною, я часто не розуміла її вчинків. 22-річна дівчина бігає Києвом у розпал військових сутичок і "вирішує" чужі проблеми та розшукує по всім ганделикам окремих людей.
Коли починаються "зачистки" міста всім підряд плескає язиком і про політичні вподобання, і про особисте життя, як своє, так і своїх пацієнтів та друзів.
Про любовну лінію взагалі мовчу)))).

Але, не дивлячись на вище сказане, історична складова твору переважила всі ігри з персонажами. Тож загальне враження книга залишила досить гарне.

Про книги пишу на тг-каналі Книжковий дивокрай
https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai

[Hanna Yavorska · Rating 5 out of 5]

Цікава книга , яка знайомить із протистоянням Української народної республіки та Української Радянської Соціалістичної Республіки через життя головних героїв. Пропаганда, яку навішує більшовизм, наскільки сильно вона засіла в мізках покоління. Втрати друзів через різні погляди на державність, насадження російської мови, та пригноблення всього українського.
Наталка, яка дотримує свої обіцянки, чого б їй це не вартувало.
Помсти, гнів, образи, понівечені долі.
Книга має в собі історичні підґрунтя, та дослідження авторки.
Мені ця книга дуже сподобалась.

[Tatyana Malavska · Rating 5 out of 5]

Одна з кращих книг цього року.
неймовірно пророблена робота з історичними фактами та персонажами. Ненав'язливо та майстерно вписати Ярослава Гашека та Михайла Грушевського в одну художню книгу - треба вміти👌
Як і всі, я довго не могла зрозуміти чиї примітки майже на кожній сторінці книги, А потім як зрозуміла)) мені сподобалось, я люблю подібні письменницькі шалості.

[Тетяна Гонченко · Rating 4 out of 5]

Книжка, яка зацікавила мене почитати побільше про 1918 рік в українській історії - проемпатувати життю тодішніх українців, і навіть трошки уявити себе на місці тодішніх жінок.

Почну спочатку.

У творах українських дебютантів мені часто бракує відчуття, що людина пропрацювала матеріал, готувалася, збирала інформацію, а не просто озирнулася довкола і написала, що бачить і думає.

Так от, щоб написати “Кассандра курить папіроси” Анна Безпала прочитала тонну всього, щоб до деталей вивчити, яким був Київ у 1918 році: які були настрої суспільства, в які кафе ходили, що їли, якою була освіта у жінок, і навіть тогочасну мову. Роман стилізований під щоденник дівчини, яка жила в той час: ну прекрасно!

А було тоді ось що:

1) Переважній більшості населення абсолютно пофіг, ким бути - Україною, чи Росією;
2) УНР щойно проголосила незалежність;
3) На Київ мають ось-ось напасти (вгадайте хто);
4) Кілька тисяч проукраїнських бійців готуються відбиватися;
5) А в цей час купка довбнів готує повстання проти українських військ.

Героїні 23, вона дивом отримала шанс здобути медичну освіту й роботу у лікарні психіатринею (жінкам тоді з цим було важко), а ще вона за Україну, але має подругу-комуністку та брата, який за большевиків. А ще у неї гормони, надлишок енергії, трохи каші в голові і відчуття кінця світу. Зокрема, дилема: бігти з Києва, чи не бігти - адже з дня на день тут буде війна.

Авторка проводить паралелі між нинішніми часами і тими (бо задумала цю книжку напередодні повномасштабної війни) та пропонує нам пожити у тодішньому Києві, уявивши себе молодою жінкою.

Я не розумію, чому саме ми маємо жити в ці "історичні часи"? Чому саме я маю бути частиною покоління змін імперій? Чому я не могла одразу народитися у стабільній, тихій Україні? Хіба ж я так багато прошу?

Оцей хаос, невизначеність, боротьба ідеологій та політичні розмови на кожній кухні та неминуче наближення боїв. Я відчула цю атмосферу, і жодна історична книжка б цього зі мною не зробила (примітка: з учасників клубу атмосферу відчули не всі - були й такі, кому її не вистачило).

З мінусів:

1) Надто відчувається, що авторка зібрала дуже багато інформації, і не хотіла, щоб жодне добро пропадало - тому додаткові історичні факти загорнула у вигляді приміток (ніби щоденник героїні, який знайшли в 2022 році, до того читала інша людина і щось собі дописувала на полях). Але це відволікає від сюжету і перевантажує книжку. Ми вже зрозуміли, що авторка готувалася, хвате ))

2) Сам сюжет провисає, і не сказати, що захопливий. Все крутиться довкола того, що у героїні є певна задача (самі прочитаєте, яка). І по ідеї, ми мали би переживати, чи вдасться їй це здійснити. Але мені не було цікаво, чи їй вдасться - бо це завдання раптово впало на героїню, воно не відчувається важливим і не викликає особливої емпатії. Зробить - ок, не зробить - теж ок. Зрештою, це навіть не її проблема.

3) Книжка написана у формі щоденника, але щоденники так не ведуться: ніхто не передає в них численні діалоги, не описує будівлі і погоду, одяг людей і ще купу деталей. Це просто художній твір, а форма щоденника тут не витримана, вона формальна.

Ну і ще, якщо покопатися, можна знайти трохи невідповідностей і нелогічностей (ми цим майже 3 години займалися на клубі). Але мені не дуже хочеться аж надто критикувати цю книжку, бо (повторюся) як для дебюту - це чудово.

І тема та ідея прекрасні. Героїня жива, добре виписана, зі своїми слабкощами та імпульсивністю, я їй повірила. І авторка молодець ) І пише вона талановито. І про епоху мені захотілося дізнатися більше. Читатиму наступні книжки авторки, і відчуваю в ній величезний потенціал ❤️.

[Olena Sprite · Rating 2 out of 5]

Плюси: історична книга про революційний Київ початку 20-го ст. у форматі щоденника Наталі (студентки-медсестри) - реалістично, з детальними описами, стилізованою мовою. Багато великодок до реальних людей та книг, якими авторка надихнулась. Персонажі гарно прописані (з одним нюансом), всі характерні, живі :).

Мінуси: деталізації занадто багато. Вся книга - це період трохи більше тижня, і от таки важко повірити, що у людини є час руцями писати по так багато сторінок, коли в місті постріли, одночастно намагаєшся вчитись і працювати, організовувати виїзд сім'ї пацієнта та інші справи рішати. Наталя весь час ходить пішки від Кирилівської лікарні в центр, туди-назад, і це так описано, наче вискочила на пару хв. кавуськи пийнути за рогом. Та й інші маршрути на півміста, але все встигає (крім вивчати хемію).

Стосовно прописаних гарно персонажів - якраз єдине, що лишилось незрозумілим, то це мотивація Наталі: ні чому саме вона за незалежну Україну, ні чому так палко взялася організовувати виїзд сім'ї свого пацієнта (так, вона його вивчала кілька років, але все ж вони чужі їй люди - за своїх родичів вона щось менше турбувалась). І чим далі до кінця книги, тим більш наша героїня робить безглузді вчинки, що навіть важко пояснити відчуттям кінця світу (просто тупо).
Загадка щоденника (хто кому передав) залишилась нерозкрита. Деякі історії без розв'язок. Введений сучасний персонаж ролі не грає (нахіба було вводити?). Є хронологічні помилки розвитку історії.

Ще один мінусіще - це виноски. Тобто, не самі виноски, а манера їх подачі. Найперше головна героїня вводиться саме у виносці, що дуже дивно сприймається. Далі, по ходу читання, я не могла зрозуміти, чий голос це все коментує - це авторські примітки (називаються локації і назви теперішні)? чи хтось із інших персонажів - тоді хто такі "я", "ми" і т.п.? введення нових персонажів? привид когось із майбутнього (але хіба аж настільки майбутнє, як наш інтернетний час, можливе?). Найсмішніше було читати примітки в стилі "героїня не помиляється в своїх трактуваннях", що формувало враження певної шизофренічності, типу: авторка сама придумала, і вона ж цьому дає оцінку, як стороння людина.
Як вияснилось, насправді авторка добавляла виноски після написання всієї історії. Це таки коментарі одного з персонажів , але тоді фактологія, сучасні назви і т.п. треба було в кінець винести чи подавати їх інакшим способом. Авторка "хотіла просто погратись з текстом". Дивно, що редактори їй не сказали, що від текстів на історичну тематику читачі очікують іншого (це класичний приклад із подкаста "Запах слова" про погані книги))).

Якщо коротко: в принципі цікаво. Але було б краще, якби скорочене, більш логічне і з нормальною подачею фактологічних нотаток.

[Valery · Rating 5 out of 5]

Кассандра курить папіроси

Анна Безпала відкрила для мене новий погляд на історію — як на спіраль, у якій ми постійно опиняємося знову й знову. Люди, які жили сто років тому, мали дивовижно схожі погляди на Україну з тими, які деякі люди мають сьогодні.

Так, вони інакше розмовляли, інакше одягалися, жили в зовсім інших умовах, але цінності в них були ті самі, що й у нас зараз. І це неймовірно цікаво — бачити, як у той час люди так само прагнули вільної України, але з різних сторін і з різним баченням цього шляху. Саме в цьому й народжується конфлікт, у який дуже глибоко занурюєшся під час читання. Внутрішній як і зовнішній конфлікт героїв.

Мені було особливо цікаво спостерігати, як герої — абсолютно різні між собою — живуть в одній і тій самій країні, але з різними історіями, досвідом і виборами. Я вважаю, що авторці вдалося дуже тонко й чесно це показати, заглибитися в історичний контекст і водночас залишити персонажів живими, не пласкими.

Після прочитання (і навіть під час нього) з’являється бажання гуглити, дізнаватися більше: що саме стало поштовхом до повстання на «Арсеналі», чому воно відбулося, до чого це призвело. І мені здається, це надзвичайно важливо — бо всі мають про це знати. Це наша історія.

Дуже сподобалося, як вдалося підкреслити історичні події через посилання на реальних осіб. Видно, що було проведено колосальне дослідження, вкладено величезну роботу - і це відчувається на кожній сторінці.

Хочу подякувати молодим авторам, які пишуть історичні романи й показують новим поколінням, що цікавитися історією - це круто! Бо історія - це не лише минуле, це і наше теперішнє, і наше майбутнє

[verbava · Rating 4 out of 5]

головна героїня «кассандри» (яку зовуть ні разу не кассандрою, до речі) — дуже продуктивна жінка: за два тижні в січні 1918 року вона встигає готуватися до іспитів, працювати в кирилівці, ходити на політичні й богемні збіговиська, заводити нові знайомства, закохуватися, оплакувати, шукати зниклих людей, брати участь в опорі більшовикам, набігувати києвом між цими всіма справами по кільканадцять (якщо не кількадесят) кілометрів щодня, а головне — щоранку писати по тридцять сторінок щоденника, фіксуючи події в найдрібніших деталях. не знаю, скільки годин у добу їй докинули, але вона ще й спати примудрялася іноді.

це хороший роман, але він про життя в цікаві часи, повні гойдалок між відчаєм і надією, складних виборів і прагнень — а часом навіть шансів — переробити ці вибори, і біда героїні (мабуть, разом із авторкою) в тому, що мало який особистий сюжет у таких умовах зможе конкурувати за цікавістю й напругою із самим історичним тлом. надто якщо його треба зав’язати й розв’язати в межах двох тижнів. серйозно, люди так стрімко не працюють. (а може, то мені вже занадто давно не двадцять і я просто все забула).

[Ihor · Rating 5 out of 5]

Крім специфічної форми, в мене викликала легку відразу кількість натхнення, пов’язаного з національним питанням. Я лише за те, щоб і Київ, і Україна сприймалися очима героїні саме так, це логічно і правильно, але концентрація ж. Начитавшись у дитинстві «цікавих» книжок про більшовиків та їхні героїчні звершення, я тут зловив флешбеки — особливо описи арсенальських подій читалися важко.
У цілому лишилося враження, що це своєрідне фентезі, тільки дуже щільно прив’язане до історичного контексту.
Ну і цей суто дівочий аспект «з не тим і не так» — хотілося дати у диню.

[OValentyna · Rating 4 out of 5]

“Кассандра курить папіроси”, бо не хоче ніяких марень про майбутнє (Кассандра Олександрівна вірить, що куріння пригнічує галюцинації).
Не ідеальна, але хороша книжка.
Дуже зайшла ідея з примітками - це неймовірне щось, що викликає дикий інтерес, пояснює і дезорієнтує одночасно (я так і не розібралась до кінця, що воно таке, люди так довго не живуть).
Читаючи її невеселого січня 2025 року, все ж знаходиш втіху, що як би у нас не було, у них в 1918 була набагато більша дупа, й на тому дякую.

[Violetta Pavliy · Rating 5 out of 5]

Це непростий роман, написаний у вигляді щоденника, ще й мова стилізована під автентичну того часу. Події розгортаються у Києві січня 1918 р. і перегукуються з сучасністю. І хоча оповідь охоплює тільки два тижні, вона вщент заповнена подіями та персонажами (зокрема реальними).

По суті тут 3 окремі лінії: 1) Леся, яка обрамляє оповідь - наша сучасниця, знаходить та читає щоденник під час повітряної тривоги, 2) Наталя - медсестра, щоденники якої і є основою книги, 3) коментатор/ка (зноски та примітки - це окрема любов, вони подаються не сухою мовою, а окремим персонажем. Не буду спойлерити чиї саме вони🤫)

Майже перших 100 сторінок книга йшла у мене досить повільно, я звикала до мови, складала до купи хто, що, де, як і чому, а далі - і я призвичаїлась, і сюжет набрав обертів.

Попри те, що на самому початку ми вже знаємо, що "все буде добре", хвилювань за героїню та її підопічних це не зменшує. І не дарма, бо без драм ту не обійдеться, як і без кохання, трохи наївного та стрімкого, але щирого й необхідного у ці мінливі історичні часи.

Окремо хочу відзначити, що Анна дуже скрупульозно підійшла до написання історії та опрацювання різноманітних джерел, а ще заклала багато інтертекстуальності. І слухати про це - окремий вид задоволення👍

Одним словом - рекомендую!