Спів/життя

by Юлія Птах

Ця історія починається із сімейного фото і прямого рейсу на батьківщину — в Україну. Дарка летить до мами, згадуючи, як та співала їй у дитинстві «Стефанію». Пісня і фото — місточок від покоління до покоління, й ось уже Дарчина мама Аня збирає валізу для виїзду, а в ній — альбом із фотографіями. За кожною зі світлин — епізод з минулого, з життя тітки, мами, бабусі. А в сьогоденні звучать голоси сестри, невістки, чоловіка й сина. Евакуація з Києва, розлучення, виїзд у Польщу, волонтерство в госпіталі, уроки співу — це лейтмотив Аниного життя. І міркуючи про інші долі, вона має зробити власний вибір.

192 pages, Hardcover

Published May 19, 2025

Reviews

[Leokadiia Shuhurova · Rating 4 out of 5]

Спів/життя — це багато історій про людей, обʼєднаних сімейними звʼязками. Одна із ліній взагалі відбувається у майбутньому, і коли я про це дізналась десь із відгуків в інтернеті навіть трохи напружилась, бо хвилювалась за реалізацію😅 Проте, насправді, лінія із майбутнім родини гарно обромляє всю історію та дає надію на прямі літаки до Києва із Нью-Йорка.

Чому, на мій погляд, варто прочитати Спів/життя?
Книга написана дуже близьким для мене стилем, рефлексивним, сфокусованим на почуттях героїв. Місцями віддалено мені також стиль нагадував Забужко. А підкупив та занурив у читання другий розділ про "валізу та її жінку". Жінка збирає речі у валізу, згадує історії речей сама до себе, у неї зараз важкий період. Якщо ми з вами читаємо схожі книжки, ви це оціните.

Те, що не оцінила я, але сподобається багатьом — спів у "спів/житті". Усі, від жінки у літаку Нью-Йорк - Київ та власниці валізи до усіх тіток, бабусь та доньок співають пісень. Співають українською, навіть, коли спілкуються російською. Пісні "Один в каное", бо резонує втрата дому. Хтось ретро пісню "Стефанія". А хтось "Пісню про Донбас", "На швидких поїздах", бо якраз вийшов фільм. Оця співучість збирає докупи всі історії, переїхавших, переселених, втративших та закоханих.

Щоб мені хотілось від книги?
У відгуках побачила вдалий вибір, як означити жанр — сімейна сага, але для сімейної саги не вистачає десь 400 сторінок. Усі герої та героїні мають цікаві історії, проблеми і бажання. І я би хотіла більше сторінок для кожної із цих ліній. Або, навпаки, я би хотіла повної концентрації на валізі та її жінці. Хотіла би прочитати-почути усі її думки та дізнатись рішення.

Читайте 💫 Та чекаємо наступну книгу Юлії Птах!

[Oksana Pavlenko · Rating 4 out of 5]

У Юлії прекрасний стиль, дуже мені близький. Втім, упродовж читання постійно здавалося, що цій історії бракує об’єму. У кожної героїні, у кожного покоління було б ще що сказати й розповісти.

Кінцівка дуже мила, але без зайвого цукру. Дякую за неї.

[Oleksandra Kryvonos · Rating 4 out of 5]

Це книжка, яка не намагається сподобатися читачеві.
Вона не пояснює, не веде за руку і не підказує,
як саме її треба читати 🤍

Перед нами сучасна українська сімейна сага,
вміщена в дуже компактний обсяг.
Події охоплюють кілька поколінь однієї родини,
але подаються фрагментами —
уривками пам’яті, голосами різних нараторів,
шматочками життя, між якими немає очевидних мостів.
Ці мости має побудувати сам читач 🧩

Це книжка про життя як співіснування:
👥 людей між собою,
🕰️ поколінь,
🕯️ минулого з теперішнім,
💔 любові з мовчанням,
🤍 близькості з відчуженням.

Назва «Спів/життя» працює на кількох рівнях —
як спів життя в сенсі гармонії 🎶
і як співжиття, яке не завжди комфортне
і не завжди добровільне.

Одна з найсильніших рис роману — довіра до читача ✨
Юлія Птах не пояснює, хто кому ким доводиться,
не розставляє емоційні акценти замість нас,
не підсумовує і не формулює «головну думку».

Іноді хочеться повернутися назад,
перечитати,
перевірити, чи правильно ти щось зрозумів 🔁
Але саме в цьому і є досвід читання.

Форма тут напряму пов’язана зі змістом.
Пам’ять не є лінійною,
родинні історії не складаються в акуратний сюжет,
а травми й любов не передаються «по порядку».
Роман не стільки розповідає історію,
скільки відтворює спосіб,
у який вона живе всередині родини 🧠

Але водночас у якийсь момент з’являється відчуття,
що фрагментарність існує
не тому, що інакше неможливо,
а тому що це обрана стратегія.
І вона не завжди виправдана змістом 🤔
Хочеться більшого балансу
між експериментом і наповненням.

Водночас, це не холодний текст ❄️
За стриманістю — багато ніжності, болю,
непроговорених втрат
і спроб зрозуміти й прийняти тих, хто був до нас 🤍

«Спів/життя» може не підійти читачам,
які шукають чіткий сюжет,
яскраві кульмінації
або однозначні відповіді 📚
Але для тих, хто готовий читати процес, а не результат,
це чесний і непростий читацький досвід ✨

Більше книжкового https://t.me/knygonos

[Violetta Pavliy · Rating 5 out of 5]

Не побоюсь назвати цю книгу сімейною сагою. І нехай не вводить у оману те, що вона тоненька. Всередині стільки всього, що я навіть малювала схему родинних відносин!

Як і обкладинка, яка нагадує стерео-листівку, і назва Спів/життя - текст теж неоднозначний. Ми підглядаємо за життям різних членів родини, чуємо їх голоси, знайомимося з їх бажаннями та страхами. Але багато що залишається поза кадром. Про щось вдається здогадатися, про щось - ні. Коли обговорювали книгу на презентації, дійшли висновку, що це робить її схожою на поезію (чи пісню, бо музична складова проходить червоною ниткою крізь усю оповідь), де сенси ховаються між строк, де багато недосказаносьі, щоб читач/слухач теж докладався до створення історії.

Ще цікава деталь, історії подаються крізь фотографії. І це дуже особиста деталь. Юлія розповідала, що вона з Горлівки і фотографії - єдине, що в неї залишилось на пам'ять про минулі покоління. Це дуже щемко, і це вона зуміла передати в тексті, коли зліпок пам'яті набуває форму й оживає.

Це не розважальна література, щоб втекти від реальності. Навпаки, історія дуже заземлена, без зайвого романтизму, але й не позбавлена сентиментальних моментів. В неї є певний поріг входження. Пару розділів я читала дуже повільно, звикаючи до стилістики та різноголосся (кожний розділ змінюється наратор), а також насолоджуючись соковитою мовою. Тут підіймаються непрості питання, на які важко відповісти самому собі, а тим більше - комусь. А проте, саме вони і створюють те, що називається життя.

[Natalie T · Rating 5 out of 5]

У книзі згадуються пісні, та вона не про них. Я спочатку саме так інтерпретувала частинку «Спів». Насправді ж це сімейний фотоальбом, який розглядаєш і ніби крізь сито спогадів провалюєшся у минуле.

Щось дуже трепетне є в тому, як жінка евакуюючись бере із собою сімейний фотоальбом. Таким чином рятуючи не лише себе, дітей (майбутнє), вона рятує і минуле теж. Аби воно не було стерте з пам’яті, аби було що передати тим самим дітям, хай навіть вони не впізнають нікого на фото. Однак знатимуть - вони тут не самі. В них є історія і колись вони захочуть її відкрити для себе, переосмислити.

Кожен має такі фото - всі усміхнені, та хтось один дивиться ніби повз камеру, на того, хто знімає, чи вбік, чи щось ніби хоче сказати. І ти сидиш і розгадуєш ребус, що в думках у тих людей, що чекає їх далі в житті.

Ми так живем - спів/життям. Не окремо, не в вакуумі. Спільнотою. Про це мені ця книжка. Тепла, щемка, про радість, про сум і все, шо між тим.

[OKSANA ATAMANIUK · Rating 5 out of 5]

Книга “Спів/життя”
Юлія Птах
Видавництво Темпора, 2025
⠀
Нехай вас не обманюють ця нейтральна палітурка і невеличкий обʼєм…
⠀
Для себе я назвала цю книгу “трепанацією” однієї української родини в широкому проміжку часу й сенсу.
⠀
Чому так?
⠀
Бо авторка бере одну родину й скальпелем з кожного її члена вирізає біль, любов та травму, щоб показати вам.
⠀
Занадто? Ні. До болю близько.
⠀
“А от вони всі - пам’ятаю, як голосно співали за столом,
я закривала вуха, а мама сміялася, казала, що я незвичлива.
Бабуся Тоня, така щаслива з малим татом моїм. А тут,
із дідусем, смутна, як би не старалася усміхатись. Мама тільки минулого року розповіла, що вона вдіял�� - я не спала ніч.
Бабуся Ліля зі зразковою сім’єю. Чому ж така відсторо­
нена?
Мама… Така крихка тут, насторожена, ніби косуля у світлі фар. Ніби я у відображенні.
Дорогі мої. Ви теж відхопили свого від життя, еге ж? Теж,
напевно, збирали ось так валізи, не знаючи достоту навіщо.”
⠀
Ми співаємо від щастя.
Співаємо, коли нам болить.
І пісня тут пронизує оповідь, як нитка перлів. І все тримається на ній та не дає впасти.
⠀
Я переживала цю книгу, як свою історію.
⠀
Переживала виїзд з Києва на початку війни, ті збори, розлуки та ті вперше побачені БТРи з військовими.
⠀
Переживала зради та розлучення.
⠀
Переживала щемкі спогади про дитинство й батьків.
⠀
Про застілля з олівʼє та шубою, про коробку новорічних цукерок із зайчиком і мандарини під прикрашеною сосною.
Про пісні за столом, де мама завжди зачинає: “Ніч яка місячна…”
⠀
Про бабусь і дідусів.
⠀
Ті фотокартки, які бачиш у рідних сільських хатах на стінах - з рамками та рушниками, де бабця і дідьо молоді та геть не звичні.
Де ви з сестрами співаєте сусідам дворові пісні, за що отримуєте назву “тріо Вареничів”.
⠀
Про прадіда та прабабцю, які пережили “розкуркулення”. Хтось вижив, а хтось пропав безвісти.
⠀
Чи можу я описати вам сюжет?
Можу, він чудовий.
Він мене зачепив.
⠀
Але на цей сюжет тісно лягли мої спогади, бо на кожне авторське лягло моє особисте.
І не можна вже те відділити навіть скальпелем…
⠀
Це чудово нелегка книга 📕💔
⠀
Чи раджу я вам її прочитати? Обов’язково.
⠀
Бо якщо ця книга може нагадати вам щемкі моменти - вона стовідсотково вартісна.

[Alla Komarova · Rating 3 out of 5]

Це було ідеальне... неспів/падіння очікувань, бажань, настрою та того меню, що пропонує книга.

🏷 Весь твір — це наче кулінарна книга вашої бабусі, де у грубий зошит вписані, вклеєні, вставлені і просто випадають рецепти, подекуди записані на серветках, прописах, зошитах з природознавства, видраних з гросбухів сторінок, де ще залишилися вправи на гачечки та палочки, відмітки про погоду 7 серпня 1956 року і якісь розрахунки дебет з кредитом.

🏷 Вервечка героїв шмигає туди-сюди сторінками, всі ці Федіри, Артеми, Віри, Марини, Люди, Ніни, Антоніни, Міши, Паши, Зої, Саши, Ані (список не повний), щось роблять, щось їдять (вечеря протягом 4-х сторінок із майже дослівним транскрибуванням беззмістовних діалогів над тарелею з холодцом), кудись біжать, і їх надто багато для того, аби перейматися долею хоча б одного з цього легіону.

🏷 Оповідь плигає по часам шо скажена блоха — тільки що це був початок повномасштабного вторгнення, а ось вже перед-чорнобиль, і раптом майбутнє після Перемоги (і список точок часу знову неповний). Це, звісно, виправдано: героїня перебирає старі фото і починає розповідати про кожного, хто тут зображений не з оптики "розкажу про минуле", а з постійними перемиканнями на відповідний час. Виправдано, але неймовірно бісить, бо всі замальовки короткі, читаю я швидко, і ця смиканість умовної камери викликала лютий головний біль.

🪫 Книга залишила по собі виключно білий шум, а від спроб якось посортувати весь сонм героїв з'явилося відчуття, що я займаюся чимось абсолютно зайвим, замість зробити корисне.

🏷 Але написано справді добре, і якби весь цей вінегрет довести до структурно-сюжетної стрункості, то можна було б отримати задоволення від читання.

#Дафа_радить тільки у випадку, якщо ви не впадаєте в кататонію від мельтішіння на екрані.

[Данило Депутат · Rating 2 out of 5]

Коли зрозумів, що це — сімейна сага, стало читати зрозуміліше і цікавіше.

Бо анотація така ж калейдоскопічна, як і оповідь.

Тому що є в нас Аня. Вона вирішує розлучитися під пісню Тіни Кароль «Шиншилла», бо вважає її надмірно драматичною. Під час заходу сонця виглядає з офісу і наспівує «Вставай», «ОЕ», не витримує так названі самозапочатковані і співробітником, і з її ініціативи мовні години, бо кпинять: «ви са Львова?».

Є Ніна. Вона смажить сирнички; її до себе притискає чоловік — і то так романтично; щоправда, треба таки досмажити сирнички.

Десь отак воно і написано, як я вам зараз відгук пишу. Життєво? Звичайно! Чи може зацікавити багато кого? Так! Бо якщо з Кароль і Вакарчуком можна схибити — то авдиторія сирничків незрівнянно більша.

Мені якось це видається таким собі «що бачу — те й пишу», стрічками Фейсбуку чи Тредсу. Хоч є там ще й третя лінія, що її, на мою думку, задавили перші дві.

Якесь дуже дивне враження. Та й не думав, що книжку такого обсягу читатиму майже тиждень. Зате радий, що вона продовжить мандрувати; отже є та людина, що, можливо, вподобає її більше. Бо я щось — пас, щиро пишучи.

[Victoria Balashova · Rating 4 out of 5]

🍁 «Спів / жити» — тепла, місцями чуттєва, інколи ностальгійна оповідь про чотири покоління жінок однієї родини. Їх долі такі різні: трагічні й щасливі — мереживом сплутані й вузликами звʼязані, далі формують нові нитки життя. І звучать вони словами пісень, що зберігає синій зошит; плине шепотінням спогадів та дивиться світлинами старого альбому.

📘Мабуть, у кожної родини є стоси зошитів й альбомів в оксамитових обкладинках, де памʼять двох, трьох, чотирьох поколінь. У Ані теж є такий альбом, — і серед трясовиння війни, серед невпевненості вимушеної еміграції, сумніву та болю власного життя ті жіночі постаті з фотокарток кольору сепіі, розфарбованих або сучасних світлин промовляють до неї, нагадують та підтримують.
Єдине, треба призвичаїтися до розсипу імен. Але так завжди буває, коли приїжджає уся рідня: близька і знайома, далека і забута, — спочатку треба запамʼятати.

❤️‍🔥Історія Ані — лагідний потік свідомості, діалог із собою, заповнений інколи мʼякою іронією, тихим сумом та сподіванням.
В якусь мить здається, що вона сидить поряд, не дивиться, але стишено розповідає текучім і неквапливим голосом про своє життя.
У відвертій розмові із собою Аня намагається відшукати шлях до себе.

[Oleksii Rafalovych · Rating 5 out of 5]

«Від тата пахне асфальтом та інструментами, і в мене лоскоче в животі. Так пахне вокзал і поїзд у Горлівку».

Це класно! Дуже радію, чудовий дебют! Світла ностальгія, 90-ті, але цього разу інші. Мені здається, що це дуже хороша книжка. Мені так тепло всередині, і серце прискорилося рівно так, як я люблю.

👀 Книжка для уважного читання. Юлія не розжовує хто тут кому хто, ви все зрозумієте самі (персонажів багато). І це мені сподобалося, бо у Юлії це вийшло — сімейна сага на 4 покоління на 180 сторінках. Зав’язка сюжету — розглядання родинних фото (гарна, інтимна метафора) наймолодшою донькою родини, яка повертається в Україну. Чому повертається? Ви знаєте відповідь.

✍️ Дуже хороша, не надривна рефлексія на війну і життя переміщених осіб, з героями мого покоління...

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Kamila Haieva · Rating 5 out of 5]

Спів/життя — так багато глибини й сенсу. Лише наприкінці я звернула більше уваги на спів: це життя, спів і життя чи все ж таки співжиття? Здалося, що все разом — залежно від різних сторін і ситуацій.
Чесно, спочатку було складно скласти пазл героїв і сюжетних ліній, але саме це й додавало цікавості, бо, здається, саме так і перевіряється, наскільки уважно ти читаєш і як глибоко занурюєшся в історії. Надзвичайно сподобалася колоритна українська мова та згадані пісні — під час читання вони звучали просто серденьком. Дуже круто, що наприкінці є плейлист.
Давно не читала такої української художньої літератури. Історії пронизані любов’ю, трепетом, цікавістю та сентиментами. Головний посил — чути свій голос і йти за ним.
Дякую за таку цікаву книгу. Чекатиму ще 💙

[Oleksandra Kovenko · Rating 5 out of 5]

Одна з найкращих книг ��ього року.
Хаотична мозаїка з історій кількох поколінь від Другої світової до повномасштабної війни з Росією, і трохи далі. Ми дивимося на різні епохи очима різних (в основному) жінок, але бачимо одне і те ж: біль, любов і р*сню, яка не дає нормально жити.
Текст має форму думок: таких само хаотичних, якими вони є в нашій голові. І ти дуже швидко починаєш бачити світ очима цих жінок; бачиш його таким, яким бачать його вони.
Чудовий дебют.

[Miriam R. · Rating 5 out of 5]

Отримала насолоду від книги.
Це глибоко особиста історія. Найбільше мене вразило те, наскільки по-різному наші родичі (бабусі, матері, тітки, діти) можуть переживати подібні події, як члени однієї родини можуть мати такі різні долі, і наскільки різними, але схожими є їхні серця. Читаючи цю книгу, я поринула у власні спогади, в історії своїх бабусь та у свої стосунки з родиною. Це було емоційно та захопливо.

[Uliana Kryvokhatko · Rating 5 out of 5]

185 сторінок, які ще раз нагадали, чому я уникаю читати реалізм тире психологічну прозу. Не вдається дистанціюватися, затулитися, не пропустити крізь себе – і як наслідок, намотування шмарклів на кулак зі схлипуваннями трохи не до виття. За себе, за всіх лише напіввигаданих героїнь та героїв, плюс за тих, кого в них упізнала (бо впізнала приблизно всіх). Це книжка про нас, українок і українців на зламі епох – але це надто пафосний і збіднілий зворот, щоб насправді описати, скільки ніжності, болю, сміху, правди й родинної памʼяті можна закарбувати у низці коротких текстів, що стрибають між різними оптиками та часами однієї побитої, але не зламаної історією України.

[Maks · Rating 5 out of 5]

Дуже сподобалась книжка. Легко читається, життєва і написана з душею. Авторка має талант до написання художньої літератури. Думаю що ціна занижена. Я б заплатив більше за таку книгу. Вже сподіваюсь на слідуючи книгу. Усього найкращого Юлії.