What do you think?
Rate this book
Я напишу тобі завтра
Ярослав живе звичайним життям підлітка: ходить до школи, не може порозумітися з батьками й однолітками, потай від усіх переживає першу закоханість, у вільний час моделює віртуальні світи, а також страждає на астму. Та одного разу батьки відправляють його у літній табір на море, де хлопець змушений долати страхи й шукати шляхи здійснення мрій, знаходити друзів і переживати втрати, цінувати кожну мить і, нарешті, відкриватися світові.
352 pages, Hardcover
Published May 1, 2025
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
August 30, 2025
Не відкладайте на завтра те, що можна зробити сьогодні💯
Власне про це нова книжка Марусі Щербини "Я напишу тобі завтра".
Присвячена Дарусі Базилевич, яка загинула внаслідок обстрілу Львова, і з якою дружила авторка. У тексті книжки головний герой Ярослав переселяється з Харкова до Києва і постійно згадує свого друга дитинства Ґудзика, але за два роки постійно відкладає намір написати йому і поспілкуватися. Оці спогади про Ґудзика - такі теплі і зворушливі. І незрозуміло, чому Ярослав не підтримує зв'язок з настільки особливою для себе людиною. Бо, як і Даруся Базилевич, Ґудзик гине в результаті обстрілу Харкова росіянами. І Ярослав дуже побивається через цю втрату. І це прямо болюча точка історії: "Я хотів йому написати, знаєш. Ми довго не спілкувалися, відколи я переїхав у Київ, і я хотів спитати, як він. Але не написав, не спитав. Не знаю, чому. І через це ще гірше. Бо більше ніколи йому не напишу, в він ніколи не відповість".
А поза тим книжка не лише про цінність життя і вчасності певних вчинків. Це історія про перебування дев'ятикласника Ярослава у літньому англомовному таборі у Болгарії, але скільки подій стається всього за 10 днів! Ціле маленьке життя. Головний герой не дуже хоче туди їхати, веде загалом інтровертне життя, моделює ідеальний світ у комп'ютерній програмі, потай захоплюється красою однокласниці Іванки, але сказати їй про це не наважується, плюс хворіє на астму, тому змушений ковтати щодня таблетки і носити інгалятор про всяк випадок.
Мені дуже сподобалося, як авторка пише від імені хлопця і передає його почуття і думки, а також, як змальовує красу моря, якою захоплюється Ярослав. І ці розмови у скелях з самотнім дідком, в якого померла дружина, - просто насолода!
Ця історія - про відважність, про подолання страхів, вихід зі своєї зони комфорту, про проживання втрати і життя під час війни. Ось як Ярослав розповідає у Болгарії про своє життя в Україні: "Ну, знаєш, люди звикають до всього. Звикають до повітряних тривог, сирен, вчаться розрізняти звуки вибухів. Життя нікуди не зникає. Ми ходимо до школи, у кіно, в ресторани... Просто поруч весь час є війна. Вона весь час забирає, забирає те, що ти любиш, кого любиш. А одного дня може забрати й тебе".
А ще про такі істини словами героїв:
💯 "Ми часто не цінуємо того, що маємо. Ми не думаємо, яке наше життя чудове, доки не стається щось таке, що змінює нас" (Іванка)
💯 "У всіх нас є свої "ґудзики", і всі ми часто не цінуємо їх, сприймаючи як належне. А тоді втрачаємо. І доводиться відпускати. А відпускати завжди найважче" (Сюзанна)
💯 "Ловлю себе на думці про те, як дивно радіти тоді, коли Ґудзика немає" (Ярослав)
💯 "Якби можна було обирати, я обрав би не помирати, а жити" (Ґудзик)
Ця книжка мені перегукується із попередньою "Яра", бо тут головного героя звати Ярослав, і його часто називають Яр.
❓Читали?
#КнижковийБлогОксамитки #OksamytkaBookBlog - Маруся Щербина "Я напишу тобі завтра", обкладинка Наталії Носової, Видавництво Старого Лева, 2025, 352 с., 15+.
Власне про це нова книжка Марусі Щербини "Я напишу тобі завтра".
Присвячена Дарусі Базилевич, яка загинула внаслідок обстрілу Львова, і з якою дружила авторка. У тексті книжки головний герой Ярослав переселяється з Харкова до Києва і постійно згадує свого друга дитинства Ґудзика, але за два роки постійно відкладає намір написати йому і поспілкуватися. Оці спогади про Ґудзика - такі теплі і зворушливі. І незрозуміло, чому Ярослав не підтримує зв'язок з настільки особливою для себе людиною. Бо, як і Даруся Базилевич, Ґудзик гине в результаті обстрілу Харкова росіянами. І Ярослав дуже побивається через цю втрату. І це прямо болюча точка історії: "Я хотів йому написати, знаєш. Ми довго не спілкувалися, відколи я переїхав у Київ, і я хотів спитати, як він. Але не написав, не спитав. Не знаю, чому. І через це ще гірше. Бо більше ніколи йому не напишу, в він ніколи не відповість".
А поза тим книжка не лише про цінність життя і вчасності певних вчинків. Це історія про перебування дев'ятикласника Ярослава у літньому англомовному таборі у Болгарії, але скільки подій стається всього за 10 днів! Ціле маленьке життя. Головний герой не дуже хоче туди їхати, веде загалом інтровертне життя, моделює ідеальний світ у комп'ютерній програмі, потай захоплюється красою однокласниці Іванки, але сказати їй про це не наважується, плюс хворіє на астму, тому змушений ковтати щодня таблетки і носити інгалятор про всяк випадок.
Мені дуже сподобалося, як авторка пише від імені хлопця і передає його почуття і думки, а також, як змальовує красу моря, якою захоплюється Ярослав. І ці розмови у скелях з самотнім дідком, в якого померла дружина, - просто насолода!
Ця історія - про відважність, про подолання страхів, вихід зі своєї зони комфорту, про проживання втрати і життя під час війни. Ось як Ярослав розповідає у Болгарії про своє життя в Україні: "Ну, знаєш, люди звикають до всього. Звикають до повітряних тривог, сирен, вчаться розрізняти звуки вибухів. Життя нікуди не зникає. Ми ходимо до школи, у кіно, в ресторани... Просто поруч весь час є війна. Вона весь час забирає, забирає те, що ти любиш, кого любиш. А одного дня може забрати й тебе".
А ще про такі істини словами героїв:
💯 "Ми часто не цінуємо того, що маємо. Ми не думаємо, яке наше життя чудове, доки не стається щось таке, що змінює нас" (Іванка)
💯 "У всіх нас є свої "ґудзики", і всі ми часто не цінуємо їх, сприймаючи як належне. А тоді втрачаємо. І доводиться відпускати. А відпускати завжди найважче" (Сюзанна)
💯 "Ловлю себе на думці про те, як дивно радіти тоді, коли Ґудзика немає" (Ярослав)
💯 "Якби можна було обирати, я обрав би не помирати, а жити" (Ґудзик)
Ця книжка мені перегукується із попередньою "Яра", бо тут головного героя звати Ярослав, і його часто називають Яр.
❓Читали?
#КнижковийБлогОксамитки #OksamytkaBookBlog - Маруся Щербина "Я напишу тобі завтра", обкладинка Наталії Носової, Видавництво Старого Лева, 2025, 352 с., 15+.
September 12, 2025
Є книжки, які ти не читаєш, а проживаєш. А потім, навіть закривши книжку, ще якийсь час вертаєшся думками, не відпускаєш героїв. Такою для мене стала «Я напишу тобі завтра» Марусі Щербини. Я добре знайома з творчістю авторки (і з авторкою також, хай і віртуально) і щоразу тішуся, відкриваючи нову книжку й помічаючи, як теми стають глибшими, письмо – вправнішим. Що лишається незмінним – це щирість і світло, якими Маруся щедро ділиться зі світом через свої книжки.
Цього разу свою історію нам розповідає Яр. І йому є що розповісти. Він переїхав з Харкова до Києва, і от уже два роки у нього інше життя: інша школа, друзі, закоханість… У Харкові лишився його друг дитинства, про якого Ярослав постійно думає, та не пише, весь час відкладає на потім…
Літній табір, у який хлопець не хотів їхати і який кардинально змінив його життя, певне, кожному читачеві нагадає про їхнє літування-таборування. Я, наприклад, згадувала зміну в «Артеку» на з’їзді юних україністів (треба колись написати про це…), ту особливу атмосферу, коли ти легко знаходиш близьких тобі по цінностях людей, з якими ви можете розмовляти годинами, коли в повітрі витає закоханість і відчуття, що все можливо…
Марусі вдалося добре передати підліткові переживання, коли здається, що довгий ніс/великі зуби/окуляри/веснянки чи астма, як у випадку з Яром, заважають тобі жити життя на повну, бо кому ти такий цікавий і потрібний? Насправді ж хвороба чи особливість зовнішності не визначає тебе як людину і не впливає на ставлення до тебе оточуючих.
Літо, море, друзі, кохання… Сумніви, сум, біль, жаль… Це все про одну й ту саму книжку.
«Я напишу тобі завтра» нагадує нам не відкладати те, що ми хотіли сказати друзям чи близьким, що ми їх пам’ятаємо, любимо, цінуємо… Бо для когось завтра може й не настати, особливо в країні, де триває війна.
Війна не є основною темою, але вона присутня, про неї неможливо забути навіть на морі в Болгарії, хоча й здається, що в таборі – зовсім інше життя…
Окрім Яра, його друга Артема, Іванки, в яку закоханий Яр, його батьків, є також дуже симпатичні персонажі. Мовчазний дідок у скелях, який, хоча майже не говорить, та все ж ділиться з хлопцем життєвою мудрістю, та вчителька англійської. Не всі вважатимуть її симпатичним персонажем, та я від самого початку відчувала, що вона глибша й цікавіша, ніж її бачать її учні.
Цього разу свою історію нам розповідає Яр. І йому є що розповісти. Він переїхав з Харкова до Києва, і от уже два роки у нього інше життя: інша школа, друзі, закоханість… У Харкові лишився його друг дитинства, про якого Ярослав постійно думає, та не пише, весь час відкладає на потім…
Літній табір, у який хлопець не хотів їхати і який кардинально змінив його життя, певне, кожному читачеві нагадає про їхнє літування-таборування. Я, наприклад, згадувала зміну в «Артеку» на з’їзді юних україністів (треба колись написати про це…), ту особливу атмосферу, коли ти легко знаходиш близьких тобі по цінностях людей, з якими ви можете розмовляти годинами, коли в повітрі витає закоханість і відчуття, що все можливо…
Марусі вдалося добре передати підліткові переживання, коли здається, що довгий ніс/великі зуби/окуляри/веснянки чи астма, як у випадку з Яром, заважають тобі жити життя на повну, бо кому ти такий цікавий і потрібний? Насправді ж хвороба чи особливість зовнішності не визначає тебе як людину і не впливає на ставлення до тебе оточуючих.
Літо, море, друзі, кохання… Сумніви, сум, біль, жаль… Це все про одну й ту саму книжку.
«Я напишу тобі завтра» нагадує нам не відкладати те, що ми хотіли сказати друзям чи близьким, що ми їх пам’ятаємо, любимо, цінуємо… Бо для когось завтра може й не настати, особливо в країні, де триває війна.
Війна не є основною темою, але вона присутня, про неї неможливо забути навіть на морі в Болгарії, хоча й здається, що в таборі – зовсім інше життя…
Окрім Яра, його друга Артема, Іванки, в яку закоханий Яр, його батьків, є також дуже симпатичні персонажі. Мовчазний дідок у скелях, який, хоча майже не говорить, та все ж ділиться з хлопцем життєвою мудрістю, та вчителька англійської. Не всі вважатимуть її симпатичним персонажем, та я від самого початку відчувала, що вона глибша й цікавіша, ніж її бачать її учні.
January 31, 2026
Це не 5 з 5 це 1млн з 5.
Книга, яка розбивпє серце,але зклеює його знов.
Щемка історія про дружбу,кожання,війну,втрату.
стільки тем в ній піднято.
Дякую авторці за можливість доторкнутися до її творчості.
Книга, яка розбивпє серце,але зклеює його знов.
Щемка історія про дружбу,кожання,війну,втрату.
стільки тем в ній піднято.
Дякую авторці за можливість доторкнутися до її творчості.
October 5, 2025
Книга, яка розбиває серце й одночасно дарує світло "Я напишу тобі завтра" Марусі Щербини . Вона про наше сьогодення, де поруч існують і радість, і біль: ми сміємося, закохуємося, відпочиваємо на морі, але водночас живемо серед втрат і несправедливості, які назавжди змінюють нас.
Головний герой Ярослав — напрочуд живий образ. Його невпевненість, труднощі зі здоров’ям і спілкуванням знайомі багатьом підліткам, але поруч у нього є найцінніше — люблячі батьки й віддані друзі. У літньому таборі він опиняється попри свою волю, та вірний друг Артем, нові знайомства й звичайно, дівчинка, яка йому подобається, змінюють його ставлення до літнього двіжу на позитивний. Ярова літня історія з красунею Іванкою сповнена танців і щирості, нагадує, що юність завжди шукає тепла й довіри.
Та найглибшою лінією стає дружба з Ґудзиком. Його слова: «Якби можна було обирати, я б вибирав не помирати, а жити» 💔😭 — це крик усіх тих, у кого війна відібрала найважливіше. Саме вони нагадують про страшну несправедливість, яка триває довкола, і про втрати, з якими доводиться жити далі.
Особливо зворушує присвята Даринці Базилевич — подрузі авторки, яка разом із мамою й сестрами загинула під час ракетного удару у Львові. Цей біль особистий і водночас спільний для всієї країни. Книга стає пам’яттю й молитвою про тих, кого вже немає з нами, але хто назавжди залишиться в серцях.
Я ридала, читаючи цю історію. Вона торкнулася найглибших ран, але водночас подарувала надію. У ній є мудрість, яку відчувають підлітки й дорослі, щирість, що обеззброює, і світло, яке, попри все, перемагає.
Я щиро вірю: Маруся Щербина стане відомою українською письменницею й поеткою, про яку говоритиме весь світ. Бо ця книга вкотре довела мені одне: слова, написані з любов’ю й правдою, мають силу змінювати серця. І моє вона вже змінила.
Головний герой Ярослав — напрочуд живий образ. Його невпевненість, труднощі зі здоров’ям і спілкуванням знайомі багатьом підліткам, але поруч у нього є найцінніше — люблячі батьки й віддані друзі. У літньому таборі він опиняється попри свою волю, та вірний друг Артем, нові знайомства й звичайно, дівчинка, яка йому подобається, змінюють його ставлення до літнього двіжу на позитивний. Ярова літня історія з красунею Іванкою сповнена танців і щирості, нагадує, що юність завжди шукає тепла й довіри.
Та найглибшою лінією стає дружба з Ґудзиком. Його слова: «Якби можна було обирати, я б вибирав не помирати, а жити» 💔😭 — це крик усіх тих, у кого війна відібрала найважливіше. Саме вони нагадують про страшну несправедливість, яка триває довкола, і про втрати, з якими доводиться жити далі.
Особливо зворушує присвята Даринці Базилевич — подрузі авторки, яка разом із мамою й сестрами загинула під час ракетного удару у Львові. Цей біль особистий і водночас спільний для всієї країни. Книга стає пам’яттю й молитвою про тих, кого вже немає з нами, але хто назавжди залишиться в серцях.
Я ридала, читаючи цю історію. Вона торкнулася найглибших ран, але водночас подарувала надію. У ній є мудрість, яку відчувають підлітки й дорослі, щирість, що обеззброює, і світло, яке, попри все, перемагає.
Я щиро вірю: Маруся Щербина стане відомою українською письменницею й поеткою, про яку говоритиме весь світ. Бо ця книга вкотре довела мені одне: слова, написані з любов’ю й правдою, мають силу змінювати серця. І моє вона вже змінила.
August 2, 2025
книжечка була схожа на відро черешень, які хочеться здісти одразу – отак неспішно захоплює, а тоді читаєш доки не взнаєш чим усе закінчиться.
мені здається що головний герой вдався цілком реалістичним, звичайним підлітком, від чого особливо боляче що йому довелось переживати такі сумні речі ❤️🩹
загалом персонажі такі, що їх ніби легко можна намалювати – вони кольорові вийшли і яскраві. зокрема Іванка – вона з перспективи Ярослава аж сяє і здається такою світлою, як сонечко, однак цікаво, що її смуток і невпевненість також прописані, що вона, наприклад, відкрито говорить про розлад харчової поведінки – це її наче робить реальною.
дуже сподобалось, як описані спогади про Ґудзика і взагалі взаємини з ним, мені здається що багато в кого є такий друг дитинства, з яким згодом трохи віддаляєшся, а тому це може багато кому відгукнутись.
іще сподобався Ангел, мені здається що його поява в сюжеті ніби зробила книжку більш дорослою та філософською!
також цікаво як стикаються різні досвіди – українців і іноземців, і гарно показано, що вони насправді такі різні, але кожен вчиться звикати й жити у своїх обставинах, якими б вони не були; мені здається що цю розповідь добре було б показати іноземцям теж 🥲
а момент загибелі друга був дуже емоційний, я ридала всю подальшу частину книжки 😭 дуже гарно описаний стан Ярослава після цього, воно прямо проймає до глибини душі ❤️🩹
загалом стільки тем розкрито, книжка водночас радісна та печальна – мені дуже сподобалась!
мені здається що головний герой вдався цілком реалістичним, звичайним підлітком, від чого особливо боляче що йому довелось переживати такі сумні речі ❤️🩹
загалом персонажі такі, що їх ніби легко можна намалювати – вони кольорові вийшли і яскраві. зокрема Іванка – вона з перспективи Ярослава аж сяє і здається такою світлою, як сонечко, однак цікаво, що її смуток і невпевненість також прописані, що вона, наприклад, відкрито говорить про розлад харчової поведінки – це її наче робить реальною.
дуже сподобалось, як описані спогади про Ґудзика і взагалі взаємини з ним, мені здається що багато в кого є такий друг дитинства, з яким згодом трохи віддаляєшся, а тому це може багато кому відгукнутись.
іще сподобався Ангел, мені здається що його поява в сюжеті ніби зробила книжку більш дорослою та філософською!
також цікаво як стикаються різні досвіди – українців і іноземців, і гарно показано, що вони насправді такі різні, але кожен вчиться звикати й жити у своїх обставинах, якими б вони не були; мені здається що цю розповідь добре було б показати іноземцям теж 🥲
а момент загибелі друга був дуже емоційний, я ридала всю подальшу частину книжки 😭 дуже гарно описаний стан Ярослава після цього, воно прямо проймає до глибини душі ❤️🩹
загалом стільки тем розкрито, книжка водночас радісна та печальна – мені дуже сподобалась!
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 13, 2025
неймовірно чуттєва історія і особиста історія❤️🩹. Я вважаю, що це може стати дуже близькою книгою для тисяч українців, які пережили наслідки війни. Ця книга може дати змогу людям бути почутими, зрозумілими і не самотніми в своїх стражданнях. Вибудова персонажів в книжці теж на високому рівні. Дідусь попід скелею, хоч і не говорить багато, але дуже запамʼятовується і впадає в серце. Дякую авторці за таку чудову книжку!!!
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 5, 2026
книга легка, весела, але водночас щемлива. читати було настільки легко, що не помітила як настав новий день, а я крізь сльози дочитувала останні сторінки.
я теж маю свою "ґудзичку", яку втратила не так давно, тому ця книга стала певною рефлексією та віддушиною у вирі думок та спогадів.
я теж маю свою "ґудзичку", яку втратила не так давно, тому ця книга стала певною рефлексією та віддушиною у вирі думок та спогадів.
August 4, 2025
Глибока і емоційна історія про наше життя, про красу і ніжність, про небезпеку і страх, про довіру, про любов до життя, про дружбу, про чесність. Я не переказуватиму сюжет, лише скажу про настрій і основні думки, які навіює книга. Людина - це ніби цілий світ, ніби море, де є місце різним почуттям, різним мріям, спогадам, різним страхам і силі духу, чесність із собою, життя в моменті, усвідомлення складності цього прекрасного і шаленого світу, так ми не ідеальні, батьки наші не ідеальні, світ довкола не ідеальний, але прекрасний, живий, цікавий, яскравий, несправедливий, складний. Мені дуже сподобалось відчувати всі відтінки емоцій, кольори цієї історії. «Де щастя і горе так божевільно сплелись…», як писала Леся Українка. Мені книга принесла багато любові, співчуття і надії. Я прожила цю повість разом із героями. Дякую!
Displaying 1 - 8 of 8 reviews