What do you think?
Rate this book
Різанина
«Різанина» – це роман про смерть. XXI сторіччя, Європа перетворилася на деспотичну Співдружність, діють каральні загони, кров ллється рікою. Головний герой прибуває до таємничого маєтку для того, щоб розгадати таємниці минулого. Він згадує своє життя. Буря сильнішає. Невдовзі йому доведеться зіштовхнутися з наслідками власних рішень.
224 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
2 people are currently reading
11 people want to read
About the author
Валентин Поспєлов
5 books12 followersВалентин Поспєлов - молодий український письменник з Дніпра.
Його дебютний роман-антиутопія «Різанина» побачив світ у 2019 році у видавництві «Герда». Попри війну, у 2022 році у видавництві «Темпора» вийшла друком друга книга письменника, роман - «Стокгольм». Це перша книга Валентина Поспєлова з серії, яка має назву «Трилогія північних міст».
У книзі автор береться за прогноз, яке політичне та соціальне майбутнє буде у людей, які, наприклад, пройшли через війну сьогодення, переносячи читача у Київ 30-х років ХХІ століття.
Над книгою «Стокгольм» автор працював 18 місяців, й заради письменства покинув основну роботу.
Його дебютний роман-антиутопія «Різанина» побачив світ у 2019 році у видавництві «Герда». Попри війну, у 2022 році у видавництві «Темпора» вийшла друком друга книга письменника, роман - «Стокгольм». Це перша книга Валентина Поспєлова з серії, яка має назву «Трилогія північних міст».
У книзі автор береться за прогноз, яке політичне та соціальне майбутнє буде у людей, які, наприклад, пройшли через війну сьогодення, переносячи читача у Київ 30-х років ХХІ століття.
Над книгою «Стокгольм» автор працював 18 місяців, й заради письменства покинув основну роботу.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
June 20, 2025
Що мені подобається — автор точно віддає собі раду у всіх мінусах книги і чесно про них попереджає ще на початку. Тож попереджаю і я: це НЕ третій роман Валентина Поспєлова, це перший. Із відповідними недоліками дебюту. Тому якщо ви очікуєте росту після "Стокгольму" та "Осло", то краще приспустіть планочку-то.
По оцінці - це 3,5, а не 4.
✨ Ми зустрічаємо героя десь в невизначеному місці на дорозі посеред кукурудзяного поля, де чомусь стоїть будка, чатує Вартовий і не пускає його їхати далі. А герой впевнений, що має, що він не міг запізнитися. Зрідка в машину до героя підсидають його близькі та знайомі аби поговорити про минуле та теперішнє, і якщо навіть ви не здогадалися на Вартовому, що саме відбувається, то тут вже точно варто скласти два плюс два.
✨ Протягом цього сидіння-чекання герой згадує, що привело його в це місце і поступово розкривається весь постапокаліптичний світ, в якому відбувається сюжет.
⬛️ Мені сподобалося більшою мірою те, ЯК написано, а от до логіки світу, до підсвічування проблем та закладені сенси є багато питань.
Так, дійсно, текст можна розтягти на влучненьці та статуси, але... це єдина його перевага. Він дійсно відповідає вашому усередненому уявленню про те, яким може бути текст Про Важливе від 18-річного юнака. Він безміру максималістський, категоричний та пафосний — ну буквально, як і все навколо, коли тобі 18: оці всі "це кохання назавжди", "жодних компромісів" і "більше нема сенсу в існуванні, бо немає [вставити потрібне].
✨ Так, він грає на тому, що поступові, крок за кроком, маленькі утиски в чомусь неважливому можуть зрештою привести до унормовування того, що здавалося неможливим ще недавно, але робить це трішки незграбно.
😐 З-за чого маємо твердження "суспільство пішло по шляху бездумного споживацтва" поруч із поясненням "концернам стало невигідно виробляти все нові й нові моделі, бо завжди можна повторно використати чи відремонтувати старі".
💀 Серйозно, я в цьому місці сиділа із дуже складним літцом, бо оголтеле споживацтво не дорівнює повторному використанню, а трошечкі якби навпаки.
✨ Ну, але роблячи знижку на вік та дебютність твору, в цілому це скоріше "ок-норм" ніж "викидайте терміново"
#Дафа_радить, якщо вам подобається виписувати яскраві короткі цитати з тексту.
По оцінці - це 3,5, а не 4.
✨ Ми зустрічаємо героя десь в невизначеному місці на дорозі посеред кукурудзяного поля, де чомусь стоїть будка, чатує Вартовий і не пускає його їхати далі. А герой впевнений, що має, що він не міг запізнитися. Зрідка в машину до героя підсидають його близькі та знайомі аби поговорити про минуле та теперішнє, і якщо навіть ви не здогадалися на Вартовому, що саме відбувається, то тут вже точно варто скласти два плюс два.
✨ Протягом цього сидіння-чекання герой згадує, що привело його в це місце і поступово розкривається весь постапокаліптичний світ, в якому відбувається сюжет.
⬛️ Мені сподобалося більшою мірою те, ЯК написано, а от до логіки світу, до підсвічування проблем та закладені сенси є багато питань.
Так, дійсно, текст можна розтягти на влучненьці та статуси, але... це єдина його перевага. Він дійсно відповідає вашому усередненому уявленню про те, яким може бути текст Про Важливе від 18-річного юнака. Він безміру максималістський, категоричний та пафосний — ну буквально, як і все навколо, коли тобі 18: оці всі "це кохання назавжди", "жодних компромісів" і "більше нема сенсу в існуванні, бо немає [вставити потрібне].
✨ Так, він грає на тому, що поступові, крок за кроком, маленькі утиски в чомусь неважливому можуть зрештою привести до унормовування того, що здавалося неможливим ще недавно, але робить це трішки незграбно.
😐 З-за чого маємо твердження "суспільство пішло по шляху бездумного споживацтва" поруч із поясненням "концернам стало невигідно виробляти все нові й нові моделі, бо завжди можна повторно використати чи відремонтувати старі".
💀 Серйозно, я в цьому місці сиділа із дуже складним літцом, бо оголтеле споживацтво не дорівнює повторному використанню, а трошечкі якби навпаки.
✨ Ну, але роблячи знижку на вік та дебютність твору, в цілому це скоріше "ок-норм" ніж "викидайте терміново"
#Дафа_радить, якщо вам подобається виписувати яскраві короткі цитати з тексту.
June 13, 2025
Цей роман автор написав у віці 18 років, я про це не знала, вирішила, що це його новий твір, хоча, як зазначає Валентин у передмові, він переробив деякі моменти, тобто відбулася нова редакція книги.
У цьому творі, на мою думку, автор бере такий своєрідний розбіг перед з'явою його романів "Стокгольм" і "Осло", тому що вже тут в "Різанині" відчувається його авторський стиль, тяжіння до глибоко філософських, політичних, екзистенційних роздумів, почасти дуже психологічних...
Коли я починала читати, мене лякала назва "Різанина", але суть її ви зрозумієте ближче до завершення книги, яке мене, до речі, дуже вразило і здивувало...
Взагалі відчувалося, що автор, дійсно, як він сам писав, спіймав раж і ділиться через головного героя своїми думками з читачами, не зупиняючись.
Цікаво було читати, як Валентин Поспєлов зобразив майбутнє Європи у вигляді Європейської співдружності, де власне і мешкав головний герой роману. Тоталітаризм, консерватизм, переслідування людей інших рас, заборона інтернету, занепад технічного прогресу і повернення "до кукурудзяних полей", мілітаризм... Це одна з сильних сторін антиутопії.
Протягом читання відчувалася самотність головного персонажа, якому хотілося співчувати, але водночас мені не подобався його непевний характер, пасивність тощо.
У романі багато політичних роздумів, прогнозів, які до речі перегукуються і з нашим сьогоденням, з думками про те, що очікуватиме людство в майбутньому.
Мені здалося, що тут переплетення різних жанрів - антиутопія, а також якась фантасмагорія про смерть (особливо наприкінці роману), політичний нуар, трилер, присутні релігійні мотиви і роздуми. Доволі незвично.
Підійде тим, хто таке любить, але не варто очікувати саме того, на що натякає назва - якогось бойовика... Як на мене, перш за все це роздуми, політика, релігія, варіанти розвитку європейських країн, психологія і глибока самотність головного персонажа, очима якого ми за всім цим спостерігаємо.
Цікавий твір, можливо, наприкінці було занадто релігійно - фантасмагорічно, не знаю, тому знизила оцінку...
У цьому творі, на мою думку, автор бере такий своєрідний розбіг перед з'явою його романів "Стокгольм" і "Осло", тому що вже тут в "Різанині" відчувається його авторський стиль, тяжіння до глибоко філософських, політичних, екзистенційних роздумів, почасти дуже психологічних...
Коли я починала читати, мене лякала назва "Різанина", але суть її ви зрозумієте ближче до завершення книги, яке мене, до речі, дуже вразило і здивувало...
Взагалі відчувалося, що автор, дійсно, як він сам писав, спіймав раж і ділиться через головного героя своїми думками з читачами, не зупиняючись.
Цікаво було читати, як Валентин Поспєлов зобразив майбутнє Європи у вигляді Європейської співдружності, де власне і мешкав головний герой роману. Тоталітаризм, консерватизм, переслідування людей інших рас, заборона інтернету, занепад технічного прогресу і повернення "до кукурудзяних полей", мілітаризм... Це одна з сильних сторін антиутопії.
Протягом читання відчувалася самотність головного персонажа, якому хотілося співчувати, але водночас мені не подобався його непевний характер, пасивність тощо.
У романі багато політичних роздумів, прогнозів, які до речі перегукуються і з нашим сьогоденням, з думками про те, що очікуватиме людство в майбутньому.
Мені здалося, що тут переплетення різних жанрів - антиутопія, а також якась фантасмагорія про смерть (особливо наприкінці роману), політичний нуар, трилер, присутні релігійні мотиви і роздуми. Доволі незвично.
Підійде тим, хто таке любить, але не варто очікувати саме того, на що натякає назва - якогось бойовика... Як на мене, перш за все це роздуми, політика, релігія, варіанти розвитку європейських країн, психологія і глибока самотність головного персонажа, очима якого ми за всім цим спостерігаємо.
Цікавий твір, можливо, наприкінці було занадто релігійно - фантасмагорічно, не знаю, тому знизила оцінку...
June 28, 2025
Різанина - Валентин Поспєлов.
У вас бувало таке, що ви зустрічаєте людину і зачаровуєтесь, від того наскільки ваші думки та відчуття співпадають? А уявіть тепер собі, що ця людина пише книжки! Отакий фантастичний метч склався в мене, і кожна книга автора щє більше в цьому мене переконує.
Різанина це не "нова книга" і не продовження "Трилогії північних міст" а навпаки ... Я би не сказала що це пріквел, але читаючи рядки цього твору я вловила думки, настрій та ідеї з яких народився Сток 🥹 А усвідомлюючи що автор написав це у свої 18 років я захоплююся ним щє більше!
Чого чекати від Різанини? Ну, я завжди раджу нічого не чекати від книги, тоді в неї є всі шанси тебе вразити 🤭 Але точно можу пообіцяти що тут є похмура атмосфера, філософія та політика - куди ж без них )
Деякими рядками я ловила відчуття жахастиків 90х бо тут трохи є вайби від "Дітей кукурудзи" або "Техаської резні бензопилою" 😅 Звісно, тут також багато рефлексії та безкінечна самотність, яка відлунює від сторінок та торкається душі. Разом з головним героєм я відчувала його приреченість, злість, байдужість, бунтарство, страх, покору, зневіру та відчай ...
Ви ж знаєте, що найбільше за все я люблю тексти які торкаються душі та питань які мене саму непокоять. Серед усього всього, тут є питання глобальних корпорації, перерозподілу ресурсів, політичного впливу та можливих сценаріїв розвитку нашої спільноти. Не хотілося б мені щоб ми пішли тим шляхом який описує Валентин ...
Мені завжди цікаво читати антиутопії щоб бачити як той чи інший автор бачить можливий розвиток людської цивілізації. Так, можливо, твір трохи з юнацьким максималізмом, але у кого з нас його не було в наші молоді роки )
А щє хотіла сказати, що передмова до книги настільки смілива і неймовірна що я просто в шоці. Особисто для мене - це найкращє з того що я читала 🫂
Читати чи ні - ваш особистий вибір, але якщо ви любите філософські антиутопії з політичним фльором то це цілковите "ДА"!
У вас бувало таке, що ви зустрічаєте людину і зачаровуєтесь, від того наскільки ваші думки та відчуття співпадають? А уявіть тепер собі, що ця людина пише книжки! Отакий фантастичний метч склався в мене, і кожна книга автора щє більше в цьому мене переконує.
Різанина це не "нова книга" і не продовження "Трилогії північних міст" а навпаки ... Я би не сказала що це пріквел, але читаючи рядки цього твору я вловила думки, настрій та ідеї з яких народився Сток 🥹 А усвідомлюючи що автор написав це у свої 18 років я захоплююся ним щє більше!
Чого чекати від Різанини? Ну, я завжди раджу нічого не чекати від книги, тоді в неї є всі шанси тебе вразити 🤭 Але точно можу пообіцяти що тут є похмура атмосфера, філософія та політика - куди ж без них )
Деякими рядками я ловила відчуття жахастиків 90х бо тут трохи є вайби від "Дітей кукурудзи" або "Техаської резні бензопилою" 😅 Звісно, тут також багато рефлексії та безкінечна самотність, яка відлунює від сторінок та торкається душі. Разом з головним героєм я відчувала його приреченість, злість, байдужість, бунтарство, страх, покору, зневіру та відчай ...
Ви ж знаєте, що найбільше за все я люблю тексти які торкаються душі та питань які мене саму непокоять. Серед усього всього, тут є питання глобальних корпорації, перерозподілу ресурсів, політичного впливу та можливих сценаріїв розвитку нашої спільноти. Не хотілося б мені щоб ми пішли тим шляхом який описує Валентин ...
Мені завжди цікаво читати антиутопії щоб бачити як той чи інший автор бачить можливий розвиток людської цивілізації. Так, можливо, твір трохи з юнацьким максималізмом, але у кого з нас його не було в наші молоді роки )
А щє хотіла сказати, що передмова до книги настільки смілива і неймовірна що я просто в шоці. Особисто для мене - це найкращє з того що я читала 🫂
Читати чи ні - ваш особистий вибір, але якщо ви любите філософські антиутопії з політичним фльором то це цілковите "ДА"!
Read
June 4, 2025Поки їхала в електричці, дочитала арсенальну покупку — "Різанину" Валентина Поспєлова. Електричка — спонсор дочитування книжок!
У мене вже лежить "Стокгольм", але я подумала, що було б прикольно познайомитися з автором з його третьої книжки. Однак на мене чекав величезний крах, коли я розгорнула книжку і почала читати передмову. Бо це текст, написаний 18-річним юнаком. Звісно, вже доредагований у старшому віці, але все ж.
Проблема не в майстерності, а в юнацьких поглядах на політику, і читати таке можна хіба по діагоналі.
"Різанина" — це не слешер і не трилер. Це антиутопія про похмурий світ майбутнього, яка в кінці скочується в якусь метафізику. Антиутопія в класичному її значенні — певний політичний маніфест.
У ХХІ столітті розвиток світу пішов зовсім не так, як всі гадали. США, Китай і росія провалилися, ісламізм пішов туди ж, а Європа стала новою консервативною диктатурою. Тепер в ній немає місця терпимості і науковій думці: у новій Співдружності є місце лише білим гетеросексуальним людям, на альтернативні джерела енергії забили, а замість ідеології — споживання.
Головний герой застав становлення нової системи і був її слухняним громадянином. Однак його поїдала самотність з суїцидальними нахилами і безпорадність перед цим світом. Випадок знайомить його з дівчиною зі Спротиву — і він відкриває для себе тіньовий світ, на який Співдружність заплющує очі. Виявляється, можливе зовсім інше життя. Та чи направду воно краще?
Книжка написана озлобленим юнацьким тоном з усіма похідними міркуваннями. Як на мене, це той випадок, коли краще не видавати свої перші тексти. Бо книжка, яка насамперед передає певну ідею, має осмислювати її краще.
З того, що я зрозуміла, 18-річний автор тоді хотів сказати, що "добро має бути з кулаками", тобто помилка демократичної Європи в тому, що вона ігнорує силовий аспект на захисті своїх цінностей — і що кожному з нас потрібно бути активним, а не пасивним. Що не є геть дурною думкою, однак той світ, який змальовує "Різанина", надто неправдоподібний. Якщо співставляти ті процеси, які тут описуються, то подекуди вони суперечать одне одному, подекуди хаотично вкинуті. Мені важко читати це на серйозі. Одним словом, мені в цій світобудові сподобалося тільки те, що росія розвалилася :)
У мене вже лежить "Стокгольм", але я подумала, що було б прикольно познайомитися з автором з його третьої книжки. Однак на мене чекав величезний крах, коли я розгорнула книжку і почала читати передмову. Бо це текст, написаний 18-річним юнаком. Звісно, вже доредагований у старшому віці, але все ж.
Проблема не в майстерності, а в юнацьких поглядах на політику, і читати таке можна хіба по діагоналі.
"Різанина" — це не слешер і не трилер. Це антиутопія про похмурий світ майбутнього, яка в кінці скочується в якусь метафізику. Антиутопія в класичному її значенні — певний політичний маніфест.
У ХХІ столітті розвиток світу пішов зовсім не так, як всі гадали. США, Китай і росія провалилися, ісламізм пішов туди ж, а Європа стала новою консервативною диктатурою. Тепер в ній немає місця терпимості і науковій думці: у новій Співдружності є місце лише білим гетеросексуальним людям, на альтернативні джерела енергії забили, а замість ідеології — споживання.
Головний герой застав становлення нової системи і був її слухняним громадянином. Однак його поїдала самотність з суїцидальними нахилами і безпорадність перед цим світом. Випадок знайомить його з дівчиною зі Спротиву — і він відкриває для себе тіньовий світ, на який Співдружність заплющує очі. Виявляється, можливе зовсім інше життя. Та чи направду воно краще?
Книжка написана озлобленим юнацьким тоном з усіма похідними міркуваннями. Як на мене, це той випадок, коли краще не видавати свої перші тексти. Бо книжка, яка насамперед передає певну ідею, має осмислювати її краще.
З того, що я зрозуміла, 18-річний автор тоді хотів сказати, що "добро має бути з кулаками", тобто помилка демократичної Європи в тому, що вона ігнорує силовий аспект на захисті своїх цінностей — і що кожному з нас потрібно бути активним, а не пасивним. Що не є геть дурною думкою, однак той світ, який змальовує "Різанина", надто неправдоподібний. Якщо співставляти ті процеси, які тут описуються, то подекуди вони суперечать одне одному, подекуди хаотично вкинуті. Мені важко читати це на серйозі. Одним словом, мені в цій світобудові сподобалося тільки те, що росія розвалилася :)
June 30, 2025
В передмові автор підкреслює, що це його перший роман і його було написано у віці 19 років. Тому не слід багато очікувати від твору, бо той досить емоційний та недосконало майстерний.
Я сприйняла цю інформацію досить лояльно і більшу половину книги закривала очі на постійне повторювання тез без розвитку самої думки. Та, нажаль, чим далі я читала, тим менше мені подобалось. Якщо спочатку деякі неточності, повтори по сюжету сприймала так з інтересом, то далі, коли немає розвитку історії, коли не вистачає фактів, прогалини в сюжеті, то просто стає не цікаво. Бо достеменно не прописані ані сюжет, який постійно стрибає від дійства до дійства, ані герої з їх характерами та вчинками.
Коли ти домислюєш історію не тому, що автор підкидає суперечливі ідеї. А тому, що починаєш згадувати подібні фільми та книги і думаєш, що в таких ситуаціях роблять герої, як там автори докручують лінії персонажів.
Але коли дійшли до кульмінації і сюжет зовсім безглуздо перескочив із жанра утопії в "філософське" фентезі, то мій кредит довіри розбився вщент.
Коли йдуть роздуми стосовно переходу людини до вищого Я, про життя після смерті, то формальні розмірковування про матеріальний устрій держав звучать абсурдно.
Ви або хрестик зніміть, або труси одягніть.🤷♀️
З того, що мені сподобалось, так це якраз думки стосовно політичного устрою країн, але вони, нажаль, не впліталися в запропонований сюжет, а йшли окремо. Як на мене, цікавіше було б прочитати просто роздуми автора про становлення державності та їх вплив на суспільство.
P.S.
Так, я за те, щоб підтримувати молодь, давати можливість висловлюватися за допомогою літератури, але тоді виникають питання вже до видавничо-редакторської підтримки.
Бо не треба спекулювати на віці автора та поспішати з друком, більш доречніше було б допомогти доробити якісний цікавий твір.
А так автор ще й постійно виправдовується за свою роботу.
Я сприйняла цю інформацію досить лояльно і більшу половину книги закривала очі на постійне повторювання тез без розвитку самої думки. Та, нажаль, чим далі я читала, тим менше мені подобалось. Якщо спочатку деякі неточності, повтори по сюжету сприймала так з інтересом, то далі, коли немає розвитку історії, коли не вистачає фактів, прогалини в сюжеті, то просто стає не цікаво. Бо достеменно не прописані ані сюжет, який постійно стрибає від дійства до дійства, ані герої з їх характерами та вчинками.
Коли ти домислюєш історію не тому, що автор підкидає суперечливі ідеї. А тому, що починаєш згадувати подібні фільми та книги і думаєш, що в таких ситуаціях роблять герої, як там автори докручують лінії персонажів.
Але коли дійшли до кульмінації і сюжет зовсім безглуздо перескочив із жанра утопії в "філософське" фентезі, то мій кредит довіри розбився вщент.
Коли йдуть роздуми стосовно переходу людини до вищого Я, про життя після смерті, то формальні розмірковування про матеріальний устрій держав звучать абсурдно.
Ви або хрестик зніміть, або труси одягніть.🤷♀️
З того, що мені сподобалось, так це якраз думки стосовно політичного устрою країн, але вони, нажаль, не впліталися в запропонований сюжет, а йшли окремо. Як на мене, цікавіше було б прочитати просто роздуми автора про становлення державності та їх вплив на суспільство.
P.S.
Так, я за те, щоб підтримувати молодь, давати можливість висловлюватися за допомогою літератури, але тоді виникають питання вже до видавничо-редакторської підтримки.
Бо не треба спекулювати на віці автора та поспішати з друком, більш доречніше було б допомогти доробити якісний цікавий твір.
А так автор ще й постійно виправдовується за свою роботу.
June 5, 2025
Читав як нову книжку, бо перша "Різанина" була вже дуже давно і я встиг її здебільшого забути.
В процесі з'явилось відчуття, що тоді книжку я не зрозумів та/або вона здалась мені надто абстрактною, як потім відбулось і зі "Стокгольмом".
Після нової редакції головним враженням було, що мені не тільки подобається, а і я нарешті розумію. Того і 5 зірок)
В процесі з'явилось відчуття, що тоді книжку я не зрозумів та/або вона здалась мені надто абстрактною, як потім відбулось і зі "Стокгольмом".
Після нової редакції головним враженням було, що мені не тільки подобається, а і я нарешті розумію. Того і 5 зірок)
Displaying 1 - 6 of 6 reviews