Радіо "Афродіта"

by Олег Криштопа

«Увага! Увага! Ви чуєте голос Вільної України!» Восени 1943-го, в розпал Другої світової, радіопростір Європи заговорив про Україну. Саме такими словами починався кожен ефір, який лунав англійською, французькою, німецькою і навіть російською по кілька разів на день. Слухачі цього радіо, яке називалося «Афродіта», могли дізнатися, наприклад, про те, як юна дівчина, учасниця Української повстанської армії, захопила в полон двох німців на мотоциклі, забрала в них транспорт, зброю, а ще примусила зняти форму й аж тоді відпустила. Не припинило трансляції радіо і тоді, коли німецьких окупантів змінили російські. А озвучував новини з України – неймовірно, але правда – бельгієць Альберт Газенбрукс, який став одним із працівників радіо.

«Радіо Афродіта», це документальний роман, який розповідає історію підпільного радіо, через постать бельгійця Гезенбрукса й людей із якими він працював пліч-о-пліч. Це оповідь про боротьбу, відвагу, мужність, але й про зраду та кохання. Олег Криштопа 14 років проводив інтервʼю, журналістські розслідування та досліджував документи, щоб написати цей роман.

«Радіо Афродіта» має 288 сторінок, містить текстовий блок та блок із документальними фотографіями. Книжку надруковано на ексклюзивному чистоцелюлозному папері Мюнхен полар двома кольорами: текст – чорний, окремі елементи – темно-помаранчеві. Для створення обкладинки використано дизайнерський картон Артлібріс ейр беґ екстрабʼянко покритий захисним лаком. Видання продається у захисному прозорому термопакуванні.

Видання створене за ініціативи співзасновників і партнерів нашого видавництва адвокатського об’єднання MORIS.

Genres: Nonfiction, History, War, Biography, Ukraine, Ukrainian Literature

Hardcover

Published May 1, 2025

Reviews

[Anya Tymoshenko · Rating 5 out of 5]

Вау! Скільки живу і вперше читаю про підпільне радіо УПА, диктором якого був бельгієць Альберт Газенбрукс. Радіо мовило українською, німецькою, французькою, англійською. У часи Другої Світової. Ви уявляєте? Єдине радіо у світі, яке працювало у підпіллі Карпатських гір під окупацією і німців, і більшовиків. Як Альберт був закоханий в Україну і вірив у вільну Україну. Дивовижна історія, не віриться, що це не кіно. Дуже якісна документальна книга, яка готувалась і писалась 14 років. Скільки вона змальовує втрачених і закатованих українських і не тільки душ заради нашої свободи, яка не настала і досі. Пройшло 80 років, а нічого не міняється, історія ця повторюється знову вже на наших очах. Дуже раджу цю книгу до прочитання кожного українця. Ми мусимо знати свою історію, можливо тоді б і ця війна у 2014 році не набрала таких обертів, якби ми були патріотичні, обізнані і озброєні наслідками у таких деталях, особливо в регіонах, де ніколи не було своєї думки і які завжди хитало під важкістю кілограм гречки чи олії з рук колаборантів, зрадників і продажних державців.

[Anastasiia Kovalyshyn · Rating 1 out of 5]

Найгірша книжка цього року.
Що там писало в анотації? «Немає жодного слова вигадки» — брехня: у тексті повно художніх вставок і діалогів, які очевидно вигадані автором.

Жодного посилання на джерела: ні статей, ні документів, нічого. Просто текст, який подається як цитати, і читач має це все сприймати на віру.

Окрема «насолода» — описи жінок. Наприклад, одну із засновниць радіо автор вирішив представити, описавши її рот із прикметником «сексуальний». Серйозно?

І ще краще: як підняти тему деколонізації в книжці про Другу Світову? Дуже просто — процитувати юлію навальну. Ваааау.

Верстка теж «порадувала»: в кінці є фото з купою місця під підписи, але самі підписи винесені на окремі сторінки. У тексті жодних відсилок до цих фото. Хочеш зрозуміти — гортай сам.

Забрала занадто багато мого часу. Не раджу витрачати свій на цю графоманію.

[Andriana · Rating 5 out of 5]

Ця книга справді зачепила. Це не просто про підпільну радіостанцію, як технічний проєкт, а про людей, які в найтемніші часи Другої світової не мовчали - говорили правду, підтримували, боролись словом. Радіостанція «Афродіта» стала справжнім голосом вільної України з-під землі, серед лісів, у глибокому підпіллі. Символ спротиву та національної самосвідомості.

Книга подає і факти, і живі історії - як велася підпільна радіо робота, як часто доводилося змінювати місця, як шукали обладнання.
Також технічні аспекти, мовні версії, ефіри, переїзди, конспірація. Це майстер-клас із виживання в інформаційній війні, коли кожен ефір міг стати останнім.
А ще, історії найсильніших. Вражає вибір Газенбрукса - бельгієць, який свідомо став голосом підпілля. Тобто людина, що могла втекти й спокійно жити вдома, але натомість обирає ризик, життя в лісі, в темряві і з мікрофоном у руках на коротких хвилях читає звернення до українців, чітко усвідомлюючи що кожне слово може бути останнім, бо вірить! Вірить в ідею свободи.
Це справді одна з тих історій, які пробирають до кісток.
Історія його життя - доказ того, що справжня приналежність вимірюється не кров’ю, а вибором. І цей вибір - до мурашок

[Ihor Kolesnyk · Rating 5 out of 5]

Несподівана книга. Це не зовсім історична розвідка, але й не художня література. Мабуть радше гібрид, який дуже добре поєднує між собою різні часові виміри, різні людські історії та долі, різні війни в потоці фрагментів один за одним. Читається дуже швидко та легко, однак фрагменти накопичують доволі багато смутку і болю, бо йдеться про страшні сторінки з минулого, де на інших фрагментах могли би бути мої рідні. Просто мої рідні не залишили спогадів, а пішли у засвіти мовчки.

Дизайн дуже гарний - це така книга Вавилонської бібліотеки, яку хочеться притримати в руках, подивитися на стилістику, коли мозок хоче відпочити від тексту.

[Anna Kabatova · Rating 3 out of 5]

За історію підпільного радіо УПА (про яке я не знала) та спроби побудувати історію бельгійця Альберта Газенбрукса (псевдо "Західний", один з дикторів цього радіо) за браку документів - плюс. За масу художніх і абсолютно не повʼязаних вставок - мінус.

Отож, ми відкриваємо цю книжку і бачимо присвяту - Андрію Охрімовичу. Поки що все окей, зрештою, автори постійно присвячують комусь книжки. Але потім посеред книжки зʼявляються описи, чому ця людина була важлива для автора, як вони разом бухали і так далі. Мда.

На жаль, це не поодинокий випадок. На початку маємо історію, як автор і кілька колег \ друзів були в Бельгії для зйомки (чогось) і теж випивали та дивились фільм "Залягти на дно в Брюге", який їм не сподобався. Розумію, Альберт Газенбрукс, про якого йшлося в книжці - теж звідти, прожив там більшість років, але дякую, я б прожила і без ваших вражень про фільм та історій про пиятику.

З позитивного, знову ж - автор провів хоч якесь дослідження - будь то розмови з Джоном Стіненом, який досліджував Газенбрукса, чи то архіви СБУ - себто, якась документальна база була. Ми дізнаємось багато цікавого про радіо з кодовою назвою "Афродіта", про людей, причетних до його створення та діяльності... Та навіть поміж тим часто зустрічаються художні вставки, здогади і так далі. Себто, книжка ніби й цікава для прочитання, але як на мене - умовний "середнячок", більше 3 зірок давати не хочеться.

Окремий плюс за фото в кінці книжки, але знову ж таки - вони не підписані, натомість "де що знаходиться" винесено на окрему сторінку, що перетворюється на постійне гортання "Так, що таке номер 1? Ага, а номер 2 це що?". Трохи дратує. Може навіть не трохи.

[Pavlo Diachenko · Rating 3 out of 5]

Перша половина книжки взагалі така собі, багато води та матеріалу абсолютно не по темі. Друга половина вже цікавіша. Але якщо я хочу прочитати щось про табори та увʼязнення, я краще перечитаю «Сад Гетсиманський» або «Тигролови» а якщо хочу про криївки то УПА, то можу почитати «Паперові Солдати» та інші книжки
Але все ж таки друга половина врятувала цю книжку, не було нудно чи нецікаво, все ж таки про таке мені завжди цікаво читати
А ще, цю книжку мені дала почитати моя люба дівчина, дуже їй дякую!)

[Natalie · Rating 2 out of 5]

Важка для сприйняття, сумнівна для історичної розвідки. Якісь факти, флешбеки автора з дитинства, рандомні роздуми на тему радіо як явища — все хаотично перемішано між собою, логіку я не вловила. Так, це дійсно суміш фікшену і нон-фікшену, але як на мене, не майстерна і ніяка. Ні риба, ні мʼясо; ні біографія, ні роман.

А могла би бути цілком непогана стаття у газеті.

[Olesya · Rating 4 out of 5]

Чудова книга, що нагадує про неймовірних людей, які вірили у свою мету безустанно. Зуміти влаштувати роботу такого радіо - це неабияке завдання навіть зараз, не кажучи про тексти, локацію, переслідування, небезпеки…

Мені було забагато історій-порівнянь із сьогоденням від автора, але насиченість основної лінії компенсовувала.

Пораджу читачам по ходу історій заглядати в кінець книжки, де розміщені фото усіх героїв. Коли привʼязуєш сенсове до візуального, то стає ще більш щемко від долі цих сильних українців.

«Ще кілька місяців радіо працює. За легендою воно працювало до самісінького кінця, до останнього бою, етер перервав вибух кинутої в криївку гранати»…

[Віктор Шепелєв]

Таке переплетіння особистого і дослідницького, документів і «новелизації», здогадок і фактів або працює, або ні; це великий ризик для автора.

Для мене, в цій книжці — безумовно працює, проковтнув за декілька вечорів.
З бекграундом харків’янина, для якого історії про УПА велику частину життя здавалися «чисто теоретичними», здається, така книжка — те, що мені було треба, щоб хоча б трохи більше відчути землю під ногами.

[Alyona Prokopova · Rating 5 out of 5]

Це болюча, але чудова книга.
Написана майстерним журналістом

[Oksana Piddubna · Rating 5 out of 5]

Дружу з Олегом так довго, що деколи забуваю про його величезний талант письменника. Неймовірне занурення в ще більш неймовірну історію підпільного радіо, під час якого герої так майстерно описані події постають наяву. Прекрасне читання й велика подяка за автору за цю книгу 🩷

[meowkotmarina · Rating 4 out of 5]

Ця історія затягнула мене з перших сторінок. Автор поєднує оповідь про сорокові роки двадцятого століття з початком повномасштабного вторгнення.
З найперших рядків — тут панує атмосфера авантюризму, неочікуваних поворотів долі й звісно самовідданості.

Проте найцікавіше, що основою історії стали реальні події. Автор роману — Олег Криштопа 14 років збирав матеріали і опрацьовував всі можливі джерела, щоб ця книга була достовірною.

«Радіо “Афродіта”» — документальний роман, що підкорив мене невимушеним стилем написання. Україна в буремний період сорокових років двадцятого століття, але саме тоді трапляється фантастична на перший погляд історія.

Альберт Газенбрукс — бельгієць за походженням потрапляє в Україну і стає частиною УПА.

Альберт народився 1915 в Остенде, а згодом з батьками переїхав в Брюґґе. Там одружився, у нього народилась донька. Проте звичайний хід його життя зруйнувала Друга Світова війна.

Франція капітулює і він опиняється в таборі для полонених, а потім — на примусових роботах в Німеччині. Знайомі допомагають йому влаштуватися в ТОДТ і таким чином він опиняється в Рівному.
Початково він планував вирушити до Одеси і морем повернутися додому, де його чекали дружина і донька. Проте Альберт дізнається про УПА і їх цінності і його життя змінюється назавжди.

На перший погляд, важко повірити що це можливо, проте життя часом ще більш неймовірне, ніж будь-яка вигадка.

«Газенбрукс у захваті від української гостинності, його жахають оповіді про сталінський голодомор. Він сповнений вдячності, любові і бажання допомогти. Його пропозицію прийнято, ось настає урочиста мить - він складає присягу своєю ще дуже ламаною українською…»

21 листопада 1943 року на конференції поневолених народів Росії, де був присутній сам Роман Шухевич на Альберта звертають увагу і так починається його історія на радіо «Афродіта».

Альберт залишає базу партизанів на Волині і йде до радіостанції, захованої в Карпатах.

Автор акцентує увагу саме на роботі таємної радіостанції. Хто саме працював з головним героєм, як були розподілені обов’язки і яка була подальша доля побратимів Газенбрукса.

За записами Володимира Макара, який відповідав за написання текстів, збір і впорядкування новин для радіостанції: «Афродіта почала працювати на хвилях етеру, мабуть у жовтні 1943. В грудні, коли ми вже були в Ямельниці, разом з другом Західним, авдиції передавалися — не пригадую собі вже точно — мабуть, три або чотири рази вдень, по пів години, в чотирьох мовах: українській, російській, англійській і французькій…»

Врешті Альберта, або Західного арештовують, він проходить важкий шлях в таборах, але згодом все ж разом з іншими бельгійцями його повертають на батьківщину.

Раджу прочитати цю книгу, якщо вас також зацікавила настільки незвична історія, яка відбувалась насправді,хоч були всі шанси не відбутися.

[Anastasiia · Rating 4 out of 5]

Чудова історія і дуже шкода, що зібрати її можна здебільшого з припущень і краплин свідчень. Але тут як подивитись: з іншого боку це ледь не свідчення неможливого, що попри конспірацію ОУН, знищення історій і очевидців совком, загибель учасників - це історію ми все одно маємо

[Yuliia Koval · Rating 3 out of 5]

Не повторюйте моєї помилки: я думала, що "документальний роман" - це передусім роман, хоч і документальний. А виявилося, що це якесь експериментальне поєднання фактів про реальних людей, особистих спогадів, старих чуток, нових припущень, а також паралелей із сучасністю через призму автора. Дуже суб'єктивну призму. Мені навіть здалося, що про Олега Криштопу я дізналася більше, ніж власне про радіо "Афродита" та Альберта Газенбрукса разом узятих. Тож книга не стільки про історію радіо "Афродита", скільки про рефлексії Олега Криштопи щодо радіо "Афродита". І якщо у читача все ж таки вистачить сил витерпіти усі авторські розповіді про вживання алкоголю та риторичні питання на зразок "може, вони ходили на побачення в ліс? кохалися десь на скелях у снігу, постеливши на землю якогось кожуха?", то дещо корисне у цій книзі також можна відшукати.

Про важливість стратегічного бачення: "Працюватимемо і для одиниць. Але головна мета - щоб про нас дізнався світ". Сама ідея створити підпільну радіостанцію УПА, щоб мовити не лише українською, а й іноземними мовами - грандіозна. Головним ідеологом радіо "Афродита" був Роман Шухевич. І мені в цьому вбачається тяглість із 1919 роком, коли Симон Петлюра відправив на закордонні гастролі Українську республіканську капелу. Бо важливо, щоб світ знав про боротьбу українців і щоб закордоном чули саме наш голос, бо радіо (так само як і культура) - це важливий і дієвий інструмент впливу. І пропаганди також (недаремно в радянські часи радіоточка була у кожній хаті). І Шухевич, який добре розумівся на зв'язках з громадськістю, це прекрасно усвідомлював, адже, як виявилося, до Другої світової він був власником однієї з найуспішніших на теренах не лише Галичини, а й всієї Польщі рекламної компанії "Фама". Комунікація важлива, і вкотре дивуюся, наскільки мудрим було рішення приймати у 1941 році Акт відновлення (!) Української Держави.

Окупанти завжди однакові. Неважливо чи вони польські, чи німецькі, чи російські. Читаючи описи тортур на допитах чи умов перебування у полоні, в якийсь момент просто починаєш губитися у хронології, бо методи загарбників майже не відрізняються.
"Сьогодні в'язниця на Лонцького - музей. Трохи моторошний, але лише музей, який тільки нагадує нам про можливість найгіршого, про те, що вона, ця можливість, не зникла, а й далі існує, про страшні катування, які були, є і будуть, про крихкість, про понівечені людські тіла і людську ж жорстокість. Для цього й потрібні музеї, чи не так? Нагадувати нам про жахливе. Спочатку це була польська в'язниця, потім - після пакту Молотова - Ріббентропа, чи, як його ще називають, договору Гітлера - Сталіна, і чергового поділу Польщі - на короткий час стала радянською, і в червні 41-го в ній було без суду вбито сотні людей, а далі тут довго базувалося гестапо; врешті знову катував в'язнів СРСР, аж поки не зник і місце тортур і страт перетворилося на моторошний музей".
Єдиний захист - незалежність власної Держави. Описуючи наслідки зустрічі поневолених народів у 1917 році, автор підводить підсумок: "Польща, Фінляндія, Литва, Латвія та Естонія навіть не збиралися гратися з росіянами у федерацію, а хотіли повної і негайної незалежності. Решта готові були пробувати домовитися. Військової агресії зазнали всі. Всіх, крім тих, хто хотів повної незалежності, знищили й завоювали".

Повсякчас стає моторошно від паралелей між історією та сучасністю. Неймовірно вразила розповідь про обрання хлібного президента у камері військовополонених та можливість його усунення у порядку "імпічменту", бо гумор допомагає вижити, а українці навіть у російському полоні віднаходь місце для демократії.

"Діяльність ОУН на підросійській Україні від самого початку провалилася - майже всіх її членів було викрито і або знищено, або завербовано. Натомість на теренах Галичини та Волині, які перебували в складі Польщі, ОУН зуміла стати дійовою організацією не в останню чергу тому, що масово поповнювалася вчорашніми вихованцями Пласту".

Вражає організація, дисципліна, послідовність, співпраця з місцевим населенням. У той же час дуже цінно, що автор періодично нагадує: передусім це були люди. А люди різні - зі своїми страхами, ілюзіями, потребами... Олег Криштопа влучно відмічає, що в екстремальних умовах загострюються почуття. "Навколо війна, смерть та руйнування, а тут раптом у Карпатах все бубнявіє чимось сексуальним. Ерос кидає виклик Танатосу і принаймні на якийсь час перемагає. Володимир Макар навіть за багато років відчував оцю дивну напругу, яка робила дівчат ще привабливішими, а хлопців - трохи нахабними та вульгарними".
Але реальність значно складніша: "Тоді Ірка, яка вже раптом стала Іреною, зненацька зрозуміла, що помилилася. Що мужність і маскулінність ще нічого не означають, що Славко так само ніц не знає про життя, як і вона, що з віком не стаєш мудрішим, лише досвідченішим, і досвід той може виявитися геть не релевантним".

"Залишається лише результат. Але ні. Залишається й історія". Історії треба зберігати. Так, вони суб'єктивні. Але саме у їх множинності та різноманітності народжується істина.

А ще я зачарована словом "радіовисильня" - від слова "висилати", бо висилає сигнал на короткі хвилі.

Коротко підсумовуючи емоції після прочитання, можна сказати так: ми живемо в страшні часи, але це і є наше життя - тут і зараз. Так само як це було і у Альберта Газенбрукса, Ярослава Старуха, Галини Чуйко, Зіни (Валентини Горбач-Горбаченко), Веселки (Ірини Гевак), Володимира Макара та усіх інших, згаданих і не згаданих у цій книзі.

[Roman · Rating 5 out of 5]

Криштопа чудово поєднав в одній книзі особисті історії та історії людей, які жили б своїм простим життям, якби не війни, якби не кровожерні та підступні сусіди, якби не... Особливо зачепили історії полону - з наших днів та днів підпілля. Страшно. Насправді це неабиякий героїзм - жити у криївці не виходячи на поверхню, працювати там місяцями а то й роками, втілювати державницькі ідеї, будувати країну, якої ще не було але ось вона з'явилася саме завдяки їхнім зусиллям, за 50 років. Хоча вони й цього не застали, але вірили, що час України настане. Скільки насправді таких людей, про яких ми ще мало що знаємо, які воювали та воюють без пафосу та зайвих слів. Нам теж потрібно вірити, що вистоїмо і ця книга живить та підкріплює цю віру.

[Kostiantyn Shcherbachenko · Rating 5 out of 5]

Дивовижна книга, в якій переплітаються історї бельгійця та українців, вояків УПА та військових ЗСУ.
Радіо Афродіта не закінчилося в 1944-му. Воно продовжує своє мовлення через книгу Олега Криштопи. Сподіваюсь, продовжить і через переклади книги англійською, французькою та німецькою — хай охопить якнайбільшу аудиторію і розкаже правду про боротьбу УПА та українців з одвічними ворогами.

[Kseniia Andreieva · Rating 4 out of 5]

Тема цікава та, безумовно, безпрограшна для видавництва.

Не сподобалося побудова матеріалу , та особисті спогади автора, більшість яких були недоречними. А також особисте бачення автора на характери учасників та перебіг подій, які піддаються сумніву.

На жаль , про ефіри "Афродіти" мало відомо? Бо в книжці дуже мало інформації про це.

[Anna Kolesnikova · Rating 5 out of 5]

Мені сподобалося, що книжка не фокусується на "тоді", а органічно доповнюється тим що "зараз".
Розповідь про радіо і тих хто його робив доповнюється домислами місцевих, переказами від людей, яких вже нема в живих.

Якщо брати книжку як дослідження, дуже мало інформації. Але вона варта уваги і обговорення.

[Vira Kuryko · Rating 5 out of 5]

Нічого кращого у цьому році в сучасній документалістиці уже не з'явиться. Насолоджуйтеся. Це надто хороша книга. Місцями настільки сильні описи й занурення, що хочеться спинити все лихо, яке насувається на героїв, ніби ти стоїш десь поруч із ними. Блискуча література факту.

[Nataliya Lavryk · Rating 5 out of 5]

Як можна було переконати бельгійця стати до лав УПА? Вони, мабуть були, шалені в своєму запалі, своїй вірі та відданості ідеї. І це не могло не підкорювати. Фантастична історія. В книзі багато відступів до сучасних подій та недавньої історії, але все органічно.

[Maria · Rating 4 out of 5]

Цікава історія про бельгійця, що працював у лавах УПА на українську незалежність. Однак для мене текст більше скидається на матеріал для журналу, аніж на повноцінну історичну книгу. Не вистачило ґрунтовнішого ресерчу.

[bedovska!!! · Rating 3 out of 5]

За те що персонажам не сподобався фільм «залягти ра дно в брюгге» мінус зірка

Мені сподобались розділи про радіо і упівців, які були задіяні, але не сподобалися відступи автори. І його історії. Здалися клішейними, іноді плоскими.

Цікава історія радіо, але думки автор – не дуже 🥲