Микольцьове щастя

by Мирослава Кирильчук, Марія Соловйова (Illustrator)

У розквіті сил завидний Микольцьо мріє про достаток, повагу і статус справжнього господаря. Особиста драма чи то пак не одна розгортаються на тлі доби приходу радянської влади, тотальної колективізації й підпільної боротьби УПА одразу проти двох окупаційних режимів. Чим доведеться жертвувати Микольцьові заради щастя? Як його здобути? Кого й що обирати? Роман насамперед про людські долі й простих людей, що жили, шукали, знаходили, втрачали, аж поки не розуміли, що, можливо, саме у тому й були щасливими

388 pages, Hardcover

Published January 1, 2025

Reviews

[Yulia Maleta · Rating 4 out of 5]

Спершу я думала, що це історичний роман. І так, всі події тут зав'язані на тому, що відбувалося у звичайному селі на заході України в ХХ столітті: польське панування, прихід совєтів, німецька окупація, другий прихід росіян, боротьба УПА, колхози, відстоювання церков і т.д. Але водночас в центрі оповіді тут люди — звичайні українці, які змушені проживати складні життєві обставини і при цьому кожен робить свій вибір.

От для мене цей роман саме про вибір і того, як він впливає на все наше життя: починаючи від того з ким розділимо свій шлях і до того як проживаємо великі історичні злами. А ще це великою мірою роман не про Микольця, а його дружину — дуже цікава героїня, яка варта уваги

[Ната · Rating 5 out of 5]

як я люблю простих людей на фоні історичної доби. дуже багато про вибори і про ціну за ці вибори. краса

[Світлана · Rating 5 out of 5]

Чудова історія, яка відгукнеться кожному українцеві! Надзвичайно гарно написана, такі влучні фрази , навіть шрифт та ілюстрації - все ідеально,легко читається!

Це про людські долі, важкі обставини , важкий вибір , але також про добро , любов ,світло , бажання жити навіть у найскрутніші часи !
Я плакала декілька разів , але це не завжди були сльози смутку )
Закликаю прочитати , бо ця книга - скарб і тепер вона прикраса моєї бібліотеки)

[Mariia Liubomyrivna · Rating 5 out of 5]

Надзвичайна книга.
Спершу читалась дуже повільно, але потім…
Я завершила читати о 4.00. Світало. А потім ще півгодини я плакала, бо історія розірвала мені серце. Я ходила в думках з дійовими особами ще добрий місяць, таке воно все мені близьке.
Авторка філігранно розповіла ті історії, які я колись чула від своєї бабці про ті часи. Звісно, вони були про инших людей, инші села та міста, але такі подібні за духом.
Щиро рекомендую!

[Halyna Dzondza · Rating 5 out of 5]

Микольцьо мав бути щасливим, а чи став він?
З перших сторінок книги бачимо, що те щастя - вимірювалось моргами поля і конями, нелюбою жінкою і вибором, який стояв перед хлопцем. А також силою прийняти, пробачити і намагатися, щось змінити, зробити перший крок. І добре, що є кому підштовхнути…

Любов до деталей, цікавий сюжет та історія, що переплітає долі в різні періоди життя української сімʼї. Коли вибираєш землю замість щирого кохання. Коли змінюєш життя, намагаєшся творити добро людям, тоді починає танути крижина егоїзму і злості, і перед нами постає зовсім інша — світла й добра людина. Пізно, але хоч наприкінці життя все стає на свої місця.
«Якби ж я знав, то прожив би життя зовсім інакше…» Дуже хочеться екранізації, а ще краще вистави в театрі…

[Marta Tatusko · Rating 5 out of 5]

Хоч роман про XX століття, про добу радянської влади, але він про те таке нашуміле нам відчуття «тут і тепер». І власне, про те, що легко не буде, як і не було, але щастя в кожній миті.

Але перш за все, він мені про людей. Лиш на початку, трохи про Микольця, ох і злив він мене, тою своєю гонитвою за господАркою. Хоч тримався своєї мети до кінця, то гідне поваги. А взагалі він мені про його дружину, Теклю. Авторка так майстерно її розкрила, що вона моя любов в цьому романі.

Мене дивував вибір мови роману, вона така як в селах говорили. Спершу, це викликало захоплення. Подумала, вау, такий сміливий хід. Потім трохи сумнівалась в доцільності. Проте, думаю і в цьому був задум показати, оту простоту, людяність і цінність доброти, яку має кожен, незалежно від статків чи званого ступеня.

[Lilok M. · Rating 5 out of 5]

«Але ж Бог їй вчасно дав зрозуміти, що добро в житті робити не тяжко: головне - почати!». Всі історії з книги дуже перегукуються з тими, які мені в дитинстві розповідала бабуся про часи УПА. Прочиталася на одному подиху.

[Vita · Rating 5 out of 5]

Одна з найкращих прочитаних книг!
Відверта, захоплююча і дуже рідна історія. Хочеться обійняти Микольцю, Теклю, Тимка, вони зі мною вже назавжди.

Окремо хочу відмітити дизайн - дуже гарні ілюстрації, нетиповий шрифт і приємний папір. Все ідеально.

[Kateryna · Rating 5 out of 5]

Історія, яка причаровала мене з перших сторінок, бо дуже люблю читати про своє рідне

[Людмила Бачинська · Rating 5 out of 5]

Надзвичайна книга. Просто неймовірна!
Плакала над останніми сторінками, перечитувала деякі абзаци по декілька разів. Заздрю тим, хто ще її не читав!

[Lilia Chekh · Rating 5 out of 5]

Оксана Забужко часто каже, що добра книжка схожа на цибулину: ти розгортаєш її шар за шаром, дивуючись їхній кількості.

«Микольцьове щастя» в категорію «цибулин» потрапляє безперечно.
Книжка-діалог, яка запитує про твоє відчуття, а ти її ще навіть не розгортаєш — поки лише проводиш пальцями по рельєфах обкладинки, міркуючи, що тут до чого.

Герої книжки Мирослави Кирильчук панорамно пускають нас у свої життя, дозволяючи спостерегти правильність їхніх рішень — попри те, що правильних чи неправильних тут немає. Є лише прагнення щастя, яке ми собі кожен на свій лад малюємо.

Микольцьо й Текля накреслили своє щастя таким, уявлення про яке мали, яке бачили у тих, кого вважали щасливими — чи то були статні господарі з міхами грошей і повними стайнями худоби, чи вправні дбайливі господині поміж гамірною дітлашнею… Лиш не врахували похибки на обставини, у яких їм випало жити. Не врахували тих зернят, які часом бездумно розкидали, і які згодом проростали дражливим бурʼяном — провиною, помилкою, зрадою, завданим болем.

У «Микольцьовому щасті» вгадуються обриси наших класичних майстерних сюжетів.

Трагізмом, поетикою і шаною до своїх набутків тут відлунюють «Тіни..» Коцюбинського; дихотомією матеріального достатку й високого почуття з ароматом конвалій поряд із Теклею і Геленкою бринять образи Килини й Мавки, які, втім, лунають лиш першим враженням, бо «Лісова пісня» абсолютна у цьому ціннісному протиставленні.

Герої ж роману Мирослави Кирильчук змальовані із реальних — а тому не абсолютних, складніших, більш цинічних, менш зрозумілих, часом алогічних, але дуже знайомих і вгадуваних — людей.

Сюжети тут, попри описувану епоху окупацій, не екстремально драматичні, як буває, наприклад, у Матіос. Тут інший фокус і геть інша манера письма, але тим ця книжка і цінна.

Чому ж щастя Микольцьове?

Чому про його щастя мовить обкладинка, коли софіт наведено таки більше на Теклю?
Текля не змагається з Микольцьом за титул головного героя книжки — вона просто є частиною його, Микольцьового, щастя, коли не самим власне щастям.
Так, вони не покохали одне одного, жили радше у побутовій вʼязниці, де, за Стусом, «сірі будні, сало з часником, повна макітра вареників і жодної зірки над головою».

Вони обидвоє прожили не ті життя, які плекали у своїх мріях, але таки змогли вхопити бодай край щастя попри всі обставини.

Текля змогла пізнати те щастя, п��кохавши Ганса й відчувши, що воно таке — та любов.
Микольцьо ж, Теклиними руками й серцем, яке розквітло от якраз пізнавши любов, теж пізнав щастя, котре в обличчі малого Миколи й дітей, себто Микольцьових онуків, виплекала Текля! Саме вона все ж дала йому сімʼю, яку він, здається, вже не мав би мати.

Посередництвом любові вирятувала й Тимка.
Її імʼя не звучить на обкладинці, але воно лунає у слові «щастя».

Коли оповідь виводила рушник із літерами «Т» і «Г», я, радше через неуважність, подумала, що то не «Текля» під літерою «Т», а «Тимко» і «Ганс» — ті, кого Текля дійсно щиро любила.

Пізніше ж, коли той рушник втрапив Микольцьові до рук, він і собі провів думку поміж цими двома літерами — «Текля» і «Геленка» — де він між ними «чорна бездонна дзюра»…

Візерунок їхніх життів врешті так чи інакше провів їх усіх стежкою любові. І вона проросла. Цвітом персиків, які, коли вродять, ласо пригостять усіх охочих.

«Мамі сподобався би персиковий сад коло крижа…»

Мамі, яка не змогла мати своїх дітей, не мала тих жданих девʼяти місяців — як девʼять кісточок на обкладинці! — але девʼята кісточка таки розквітає.

Квітне розкішним білим цвітом, який з утоптаних у землю кісток таки мерехтить вдячністю. Вдячністю за любов. Бо ми всі передовсім прагнемо саме любові.

[Юлія Курій · Rating 5 out of 5]

« І що в їхні часи знали про любов? Батько-мати змаленьку не говорили про таке. Любити - любили, але
ні словом про любов не заїкалися. Може, часу не мали за роботами щоденними, може, встид було нюні розводити, може, не навчені своїми батьками й не наслухані про ту любов були»

Історія про людей, про їхній часто непростий ( а ще частіше і неправильний) життєвий вибір, про спокуту і про таке просте омріяне життєве щастя. Іноді не всі вчинки є вірними, проте добро в житті робити не важко: головне - почати!

Чудовий текст, візуальне наповнення, колір сторінок, шрифт. Одним словом - є все для емоційного і візуального задоволення.

[Anastasiia V · Rating 5 out of 5]

Ох, мені сподобалось все: від сюжету, живої мови твору, добре виписаних персонажів - до обкладинки, шрифту, паперу, ілюстрацій, запаху. Чистий захват.
Чудово, що авторка з видавчинею знайшли одна одну і виплекали таку якісну українську книгу ❤️

[Oksana Solodka · Rating 5 out of 5]

Для тих, хто любить Україну. По справжньому. Про життя, про родину, про землю... Для мене на рівні "Солодкої Дарусі", якщо ви бачили її у театрі. І це моя книжка року.

[Сумна Читкиня · Rating 5 out of 5]

❗Не кидайте, будь ласка, книгу через надміру незвичних слів! Вона варта вашої уваги!
_______

🏷 Так, на початку мова з діалектом збиває фокус, читання вимагає трохи зусилля. Але в якийсь момент вже й не помічаєш, як говірка стає своєю, природною і текст просто ллється. Роман сучасний, проте він цілком сприймається як класичний — за стилем, за логікою оповіді, за роботою з персонажами. Люблю таке.
_______

🏷 Отже, це історія про щастя як вибір. Якщо дивитися на долі найцікавіших, на мій погляд, героїв (Микольця, Теклі й Тимка), стає очевидно, що навіть у складних умовах війни, совєтської окупації, насильницької колективізації люди мають обирати. Хтось зраджує рідних, хтось зраджує себе, комусь вдається триматися своєї правди. Кожен іде своїм шляхом, жоден з яких не простий.

🏷 Персонажі ну дуже реалістичні: і головні, і другорядні. Тут немає зайвих фігур: кожен на своєму місці, кожен важливий для історії, а долі переплітаються дуже природно. Через це твір відчувається цілісним та зібраним.

🏷 До того ж роман глибоко вкорінений в історичному контексті. Відокремити "просте людське" від історії тут просто неможливо. Події та епоха в цілому формують людей, їхні рішення і розуміння щастя. Деякі дії персонажів можуть відверто тригерити. Це факт. Але мене не покидало бажання зрозуміти їх через заплутаність обставин і випробувань.

🏷 До фіналу накопичується вже стільки емоцій і переживань, що на останніх сторінках буквально тисне в грудях. Ти ніби стоїш прямо там, дивишся на поле, а перед очима проходить усе, що було до цього. Це минуле, яке не можна забувати. Сьогодні ми знову протистоїмо тим самим «совєтам», по суті. Не можна дозволити їм мати владу над нашими долями.

Сильна робота.

[Anna Ustynova · Rating 5 out of 5]

здається, на перший погляд проста історія простих людей в звичайному українському селі на початку Другої світової війни і далі в часі. але ж яка глибина ховається за цією простотою! з кожною сторінкою власною шкірою відчувається той біль, який переживають герої. і пригадується свої дитинство, свої батьки й дідусі та бабусі, які теж жили-бідували в ті часи і мали в чомусь подібні прості-непрості історії. читати важко і легко водночас. важко - бо часами аж нудить від того, як тригерять описані в книзі події. а легко - бо мова оповіді дуже соковита й співоча, начебто авторка не є нашою сучасницею, а народилась десь в часах Лесі Українки та Ольги Кобилянської.
читати точно варто!

[Vitaliia Kravchuk · Rating 5 out of 5]

Соціально-побутовий роман, події якого розгортаються на фоні різних історичних подій, починаючи з 30-х і до 90-х років XX ст. Життя українців на заході України, під поляками, радянцями, німцями, знову радянцями, війна, колгоспи, колективізація…На фоні всіх цих подій розгортаються людські долі, описуються життєві вибори, взаємодія односельчан, сімей, прояви зради і любові, турботи і байдужості, доброти і ненависті, щастя і горя. Але попри все - це дуже цікава книжка і легко читається, викликає сміх своїм гумором і сльози щемкістю моментів.
Книга написана чарівною живою мовою з багатьма діалектичними словами. Деяких слів я навіть не знала, але багато з цих слів такі рідні і близькі мені, перенесли мене в дитинство, адже я сама з Львівщини і в дитинстві чула і вживала цей діалект 💔
Візуальне оформлення книги фантастичне, як це завжди відбувається з книгами видавництва Юлії Сливки.

[Tetiana Skoryk · Rating 5 out of 5]

книга до серця.
реву.
дякую авторці.

[Maria Dushenko · Rating 5 out of 5]

Дякую пані Мирославі за книгу. Сподобалось абсолютно все: розкішна українська мова, живі персонажі, сюжет. Без перебільшення, ця книга потрапила в серденько і залишиться там разом з
улюбленими💛
для мене, вона на рівні з «Буковою землею» та «Майже ніколи не навпаки» Марії Матіос. Побільше б такої якісної літератури і людей, які вкладають душу у свою
справу!

[Антонія · Rating 5 out of 5]

Непроста сімейна сага, в якій любов і її брак, зрада та вірність, національні питання, меркантильність та жертовність.

Починається так, що аж фізично болить читати цю історію.

Закінчується теплом, добром, прощенням та розораним полем, на якому проросте багато добра.

Щиро рекомендую цю книжку. Зануритися в неї з головою.

[Svitlana · Rating 5 out of 5]

Неймовірна історія
Читала і не могла відірватись, хотілось швидше заве��шити і довше насолоджуватись історією
Я ніби знову мала, сиджу у бабусі на печі і насолоджуюсь їх мовою, їм гарячий борщ і спостерігаю з першого ряду за дійством
Відчуваю поневіряння Микольця і ухвалюю доленосні рішення разом із Теклею, яка розкривається з кожним розділом, вбирається у пірʼя як пава і перетягує звання головної героїні

[Alena · Rating 5 out of 5]

Ця книга розбила моє серце 💔
Вона настільки болюча, але водночас така життєствердна. Про любов, яка буває різною. І про яку мало говорили не тільки наші бабусі і дідусі, а й наші батьки. Бо самі не бачили проявів тієї любові. Про вибори і про зміни у нашому житті. Про страх і про результат, який отримуєш, коли цей страх побороти. І про те, що багатьом з нас хотілося б змінити минуле. Але інколи треба зосередитися на теперішньому. І постаратися зробити так багато добра, як ти зможеш. Там, де ти є🤗

Ну і про багато ситуацій, які показують дуже детально характер українців (далі декілька цитат)

"І стали люди з усіх усюд збігатися: хто з косовиці — з косою, хто зі жнив — із серпом, хто від соломи — з вилами! Обступили церкву — ані руш! Заславська і ще баби, які разом із нею корови доїли, перли з мотиками, серпами й кийками на групку начальства в піджаках і краватках.
- Ви мені, якщо хочете жити, тут во, на місці і зараз вже бумагу напишете і підпишетися, що обіцяєте церкву не закривати! І добре подумайте, бо ви все рівно рано чи пізно таку папіраку напишете, але вже підпишетися кров’ю! — Кричала Заславська і махала гострим краєм мотики перед самісіньким носом панка в капелюсі. — Капелюха скинь! У святому місці стоїш — на церковному подвір’ї! Як тебе мати не навчила, то я тебе навчу — скину разом із головою!
Розписку про те, що ніхто не закриє їхньої церкви, таки видерли, і то не від кого-небудь, а від 2-го секретаря райкому партії! Вже коли Заславська заставила підписатися на ній усіх, хто приїхав, навіть тих, кого привезли в кузові, Текля подалася назад до садочка"

"Ясно, що героєм нині бути — діло дурне, але ж часу мусиш сам собі вирішити: хто ти та з ким ти! Не завжди можна бути слимаком, щоб голову свою у хатку сховати і удавати, що воно тебе не стосується. І ховайся — не ховайся, а по слимакові липкий і бридкий слід зостається — від такого відмитися тяжко. Скоро наша черга сторожувати — як собі хоче але мусить піти!"

"Ти не зачепиш? Та ти поки свого не доб’єшся, спокою нікому не дасиш! Кажу тобі, якби ти вела німецьке войско замість Гітлера, то Совєти б нині тут не панували!"

Якщо хтось із вас захоче сказати, що таких жінок і таких чоловіків не буває - ви просто ніколи не бачили справжнього села і не жили в ньому😁

[Yuliia · Rating 5 out of 5]

Яка ж багата, проста й водночас розкішна мова цього роману! Так óсь звідки беруться всі ті порівняння й сталі вирази! Ось так вони десь давно зароджуються в таких селах, у таких сімʼях, потім переходять з уст в уста, а сьогодні ми сидимо й вишукуємо в словниках, як би то гарно передати фразеологізмами свої думки.

Я насолоджувалася кожною фразою, підкреслювала собі смішні й влучні вислови, ділилася ними з рідними. Низький уклін авторці за таку майстерність!

Читала і згадувала своїх дідуся й бабусю, стареньких сусідів у селі. Мріяла ще раз посидіти коло них і почути цю чарівну мову, таку просту як світ і таку щиру як золото. Нинішня мова вже інакша, мода вже нова. Але річ не в ній.

Річ у тих, хто нею говорив, — у наших пращурах. Як вони жили своє тихе щасливе життя, одружувалися, народжували, поралися в господарстві — і як потім в один момент війна забирає в них усе, як Московія в усіх своїх проявах топче по долях українців, забирає найцінніше і рве їхні серця…

Мова книжки нагадує нам про нас, про наші українські корені. Про нашу силу й любов до життя. Про боротьбу, хоч яка вона довга, стражденна й ненависна. І боротьба ця всюди: у зраненому серці, у гіркому шлюбі, у розтерзаній країні.

Мова поетична, як і українська душа. Ніхто в тому селі не скаже тобі щось грубо й сухо, люди навіть сваряться вишукано!

Колись мій, уже покійний, двоюрідний брат казав, коли в дитинстві приїжджав у гості й ми хату з ніг на голову перевертали своїми дитячими іграми, що наша мама як свариться, то вона немов співає. Ось читаю собі книжку і згадую, як то ми всі так купкою і жили в селі. І згадую історії прабатьків, і уявляю, як воно дійсно було на наших землях трохи менше як сто років тому. І як сьогодні ми щосили плекаємо ті персикові кісточки, щоб вони не всохли, а проросли й зацвіли рожевим цвітом.

Книжка промовляє до нас про любов, і сліпоту, і багатство в купі з бідністю (що не завжди й про гроші), і про самопожертву, і волю, і каяття, і самотність, і мудрість. Вона про наше життя — таке як є, як було і буде. Аби ж із персиковим розквітлим садом…

[Ann · Rating 5 out of 5]

🐴«Микольцьове щастя» Мирослави Кирильчук - це перша книга, яку я одразу купила після презентації. Оскільки дочитувала в той час дві книги, то не могла одразу розпочати читати її, та й не хотіла. Адже бажала насолодитися читанням сповна. І не дарма! 🌾

Давно не тримала в руках подібного тексту. Такого, що захоплює з першого ж рядочка і тримає до останнього. І не просто тримає, а лишає ще по собі приємний післясмак і журбинку♥️

«… Микольцьо мав бути щасливий…» - скільки віри, надії та любові в цих простих словах. Та чи буде так? Ніхто на перед не знає…

Це книга про звичайних українців, на долю яких випало чимало випробувань: Друга світова війна, життя одразу під час двох окупаційних режимів, УПА, повоєнний час.

Як гарно авторка передає ці всі події, показуючи різне відношення всіх героїв до певних подій (все так, як у реальному житті, адже скільки людей, стільки й думок), а яку мову вона використовує…це просто насолода🌸

Та найбільше з поміж-усього й усіх мені сподобалася Текля. Справжня господарська дочка. Хоч і не сильно прихильною до неї була Доля, та вона зуміла прожити, як на мене, гарне життя, хоч і важке.

Книга заставляє думати. Думати про те, яким може бути життя, і головне, думати про те, що за всі наші вчинки і дії обовʼязково буде розплата. Адже все має ціну, і, іноді, вона буває дуже високою💔

Вже декілька днів не можу нічого читати, все не відпускає мене ця книга. Це 100/10🌾
Хочу ще таких книг і побільше.

[Reader · Rating 5 out of 5]

Для мене цю книгу підсумовує цитата : « Але ж Бог їй вчасно дав зрозуміти, що добро в житті робити не тяжко: головне - почати! Відколи зрозуміла- старалася , як могла і вміла!».
Бо для мене вона про вибір, про те, як кожен вибір формує майбутнє, про те, як кожен робить вибір через призму того, що вважає справжнім щастям, про те, як в будь-який момент можна обрати знову і по-справжньому жити ,ні про що не шкодуючи.
Про різні шляхи життів, які відбувалися одне біля одного/ під одним дахом. Про те, як хтось обирає ,міряючи все вигодою , а інший обирає змінитися, бо щось всередині підказує, що черствим залишатися не можна, про те, як обирають бути патріотом своєї батьківщини або просто залишатися «слимаком, щоб голову у свою хатку сховати й удавати, що воно тебе не стосується».
А яким буде твій вибір?

P.S. я в захваті від мови, якою пише авторка. Ці діалектизми такі близькі моєму серцю, що не раз викликали посмішку під час читання

[Леся Тараненко · Rating 5 out of 5]

Перечитала вже двічі, (думаю, не востаннє☺️) і кожного разу знаходжу в цій історії щось нове.
Дуже глибоко, дуже чуттєво, дуже по - справжньому.
Це і сага про українців на зламі епох; й історія про людську гідність і нікчемність, і про те, як людина може змінитися, або зашкарубнути без змін.
І, насамперед, про Любов. Не кохання, а саме Любов. До своєї землі, до близьких, до людей.

Дуже раджу прочитати цю книгу. Особливо тим, хто, як і я свого часу, жив в парадигмі ОУН-УПА = зрадники.
Це не історичний, а соціально-побутовий роман. Але, можливо, вам, як і мені, історію цікаво вчити не через дати, а через життя людей

[Anna · Rating 2 out of 5]

Якби не знала польську - не зрозуміла б в цій книзі нічого. Після неї хочеться цілющого Жадана з його ритмічною прозорою гострою прозою.
Але я відволіклась.
Так, роман про вибори, про те, як воно могло б бути, якби ми вчинили по-іншому, якби обрали не тих, якби обрали себе, ad infinitum, але даруйте, якщо прибрати польську говірку і так звану автентичність - зачепитись в тексті нема за що. Жодної підкресленої цитати. Жодного моменту, до якого хочеться повернутись. Часова лінія написана, як потяг іде між станціями - десь гальмує, десь набирає хід, незрозуміла ані логіка, ані наступна станція. Впевнена двійка.

[Julia Hovzan · Rating 4 out of 5]

прекрасна книга. неймовірно оформлена
а вміст ще чудовіший...

мова авторки не просто солов'їна, вона мелодійна, приємна, рідна, повноцінна і смачна.... тобі не обов'язково слідкувати за сюжетом, головне читати...

Микольця хотілось добряче стеліпати впродовж всієї книги...
це історія про вибір, який роблять люди.. не лише між серцем і розумом... а й вибір що робити з тим, що маєш... бо була безліч варіантів іншого розвитку подій..

і Текля... від ненависті до любові до персонажа.. розумію її як жінку, але не розумію як українку...

ну і Тимко❤️‍🩹

[Di Kovryzhenko · Rating 4 out of 5]

Книга справила сильне враження і навіяла багато спогадів з дитинства у селі.

Особиста думка: дуже хотілось щоб Микольця ще коли мав можливість - пішов би за Галенкою.
Тут дуже підходить цитата з серіалу "Офіс": "Дуже хочеться знати що ти зараз переживаєш свої найкращі часи до того як вони закінчаться".

Ця книга і про вірність і про зраду.
І про Україну яку розривали то поляки, то німці, то москалі у 20му столітті.

Книга сучасна і звісно сьогодення залишило відбиток на тексті.

Якщо ви пасли коров у дитинстві, то ця книга для вас. Я відношу себе до цих щасливчиків 🥰

[Natalia · Rating 5 out of 5]

Надзвичайно цінно читати такі історії - про людей, сім'ю, дітей, братів та сестер, про вибір і швидкоплинність життя.
Замислюєшся над значенням назви в процесі читання, розумієш сенс обкладинки ближче до завершення.

Усвідомлюєш, як насправді людині потрібна людина.
Проживаєш цю історію і не помічаєш, як на останні сторінки книги крапають сльози...