What do you think?
Rate this book
Смерть
Борис Антоненко-Давидович — письменник, перекладач і мовознавець. Засуджений спершу до страти, а потім — до довічного заслання.
Головний герой його повісті «Смерть» — колишній діяч Центральної Ради та Директорії Кость Горобенко, який принципово досі говорить українською. Ламаючи себе, він намагається перетворитися на справжнього комуніста, стати своїм. Для цього реквізує піаніно та книжки, пише доноси. Але у снах Кость досі бачить кохану, а реквізовані книжки зберігає в окремій кімнаті як згадку про колишнє життя. Він огидний сам собі за ті дії, які змушений учиняти. І навіть попри цей внутрішній конфлікт продовжує зображати комуніста. І щоб остаточно ним стати, має наважитися на найгірше — вбивство.
Головний герой його повісті «Смерть» — колишній діяч Центральної Ради та Директорії Кость Горобенко, який принципово досі говорить українською. Ламаючи себе, він намагається перетворитися на справжнього комуніста, стати своїм. Для цього реквізує піаніно та книжки, пише доноси. Але у снах Кость досі бачить кохану, а реквізовані книжки зберігає в окремій кімнаті як згадку про колишнє життя. Він огидний сам собі за ті дії, які змушений учиняти. І навіть попри цей внутрішній конфлікт продовжує зображати комуніста. І щоб остаточно ним стати, має наважитися на найгірше — вбивство.
208 pages, Paperback
First published January 1, 1927
4 people are currently reading
135 people want to read
About the author
Борис Антоненко-Давидович
15 books12 followersBorys Antonenko-Davydovych (Ukrainian: Борис Антоненко-Давидович), born Borys Davydov (Ukrainian: Борис Давидов) was a Ukrainian writer, translator and linguist. During the Great Purge he was sentenced to the death penalty, which was later replaced with ten years jail in GULAG. Antonenko-Davydovych wrote a number of prose books; he had been translating from German and Russian. One of the most famous of his works is "How do we speak" (Як ми говоримо) in which typical mistakes of Ukrainian speakers made under the influence of Russian language are considered.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
June 20, 2025
4,5 🌟
прочитала з задоволенням. гарний ключ до тексту, що дає додаткові приводи задуматись.
прочитала з задоволенням. гарний ключ до тексту, що дає додаткові приводи задуматись.
March 9, 2017
Написано добре і цікаво. Але - суцільна психопатологія.
Хлопець хоче компенсувати власний біль і травматизм за рахунок того, що підганяє себе під якийсь стандарт "справжнього комуніста". Задля цього робить пакощі іншим, аби переступити себе. Ну й наприкінці розстрілює заручника.
Насправді ж у його душі - туга за коханою, що померла, давній конфлікт з батьком (і середовищем?), комплекс щодо гарної жінки (яка колись на нього й не подивилася) тощо тощо.
Через все це він кидається спочатку до українського патріотизму (наперекір російськомовному середовищу?), а потім - до більшовизму.
Книжка написана ідейним комуністом. Але це найкраща антибільшовицька агітація, яку я колись бачив.
А ще це найкращий гімн УНР (зі всього виходить, що та невдала республіка була справді народна). Взагалі ж, повість залишає враження: хто завгодно, аби не більшовики. Хоч УНР, хоч денікінці, хоч поляки - будь-яка влада буде людянішою, природнішою.
Повторюю, написало дуже якісно. Половина сучукрліту і поруч не лежала...
Хлопець хоче компенсувати власний біль і травматизм за рахунок того, що підганяє себе під якийсь стандарт "справжнього комуніста". Задля цього робить пакощі іншим, аби переступити себе. Ну й наприкінці розстрілює заручника.
Насправді ж у його душі - туга за коханою, що померла, давній конфлікт з батьком (і середовищем?), комплекс щодо гарної жінки (яка колись на нього й не подивилася) тощо тощо.
Через все це він кидається спочатку до українського патріотизму (наперекір російськомовному середовищу?), а потім - до більшовизму.
Книжка написана ідейним комуністом. Але це найкраща антибільшовицька агітація, яку я колись бачив.
А ще це найкращий гімн УНР (зі всього виходить, що та невдала республіка була справді народна). Взагалі ж, повість залишає враження: хто завгодно, аби не більшовики. Хоч УНР, хоч денікінці, хоч поляки - будь-яка влада буде людянішою, природнішою.
Повторюю, написало дуже якісно. Половина сучукрліту і поруч не лежала...
July 2, 2023
This is a Ukrainian psychological novella with an autobiographical vibe. Like more read in the West Isaac Babel’s Red Cavalry, which was published roughly at the same time, it clearly shows that the Soviets in the 1920s were almost an antithesis to the 1930 with the Famine and mass repressions. For in the 20s there were a bunch of artists in the USSR, including Soviet Ukraine, who agreed that the revolution and destruction of the old oppressive regime was necessary and often tried to unsee what was called “excesses” of military communism and even attempted to integrate to the new authorities. Almost all of them, including the author of this novella, were repressed in the 30s. In his case, he was arrested in 1935 and was sentenced to death. The reason for his repression was his refusal to Russify dictionaries of the Ukrainian language. The death penalty was replaced by 10 years in the camps. He was one of just a few people, who under torture hasn’t named other people as his co-conspirators.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #21 in the list.
The English title is ‘Death’ and the book was published in 1927. It tells the personal thoughts of its protagonist, Kost’ Horobenko in the year 1920 (it isn’t noted explicitly, but it tells about rumors that Polish army and allied Ukrainian forces took Kyiv and it happened on 7 May 1920).
The notable start of the novella:
Kost Horobenko looked at his party card, and for some reason, a few of the familiar and ordinary words seemed to him to be particularly expressive and meaningful:
Russian Communist Party (Bolsheviks).
Kost thought faintly: it's nonsense to print "Russian" in Ukrainian... However, that was not what actually caught his eye and insistently demanded that he pull the pink book out of his pocket and peer at the first page.
The whole point, the whole unshakable power of it, which concentrated Kostya's attention for several months, was in that seemingly completely superfluous word that was nestled on the side, even hidden in brackets, but which was in fact neither superfluous nor ordinary - (Bolsheviks)
"Bolshevik" is not the same as "communist". "Communist" was a new term, and Kost got used to it immediately, even became close to it. But with "Bolshevik," that is, with the same Bolshevik who, according to recent terminology, was "carrying from the north, from Russia, to Ukraine..." - no.
There is an important fact to understand the context. On the lands of former Russian empire there were more than one communist party. Among others, there was the Ukrainian Communist Party (UCP), of which the author was a member. The UCP among other things supported the short-lived Ukrainian People Republic that fought (and eventually lost) with Soviet Russia, headed by Bolsheviks. The UCP was dissolved in 1924.
The protagonist is in a constant dialogue with himself – he is from the middle class, not a proletarian, he supported the revival of the Ukrainian nation and therefore now his new colleagues, Bolsheviks question his loyalty and even he questions it. Therefore, he tries to be even stricter than they, to suppress even a possibility that his actions will be seen as at least a bit pro-Ukrainian or deviate from the party line. For example, his lover died a bit earlier and this is was he thinks recalling her:
That night, Nadia came to me in a dream. The same Nadia who had once been, Nadia who could not be now... Why?
Horobenko knew this well, but he deliberately asked himself and answered sincerely: "Because back then she was just Nadia, she was his bride (although this was not officially announced), and now she would be a 'bourgeoisie', 'ballast', a non-partisan scum..."
Horobenko mentally said this too. There was a kind of sharp pleasure in this rudeness. But it was true. There is no need to lie to the sun, to the dahlia, or to yourself now. Perhaps Nadia would have understood this too, if she had been awake and not a good dream, but still... there is much beauty in what is not and can never be: there will be no dahlias and cockerels in winter, but in the imagination they will be better than greenhouse chrysanthemums, a clear, bright spring morning will easily come to mind in a stilted, hopeless fugue... Nadia is dead, dead only physically, and when she appears rarely in a dream, she will be just Nadia, the "pre-revolutionary" Nadia.
Moreover, to prove his worth to others and himself he sees it essential to be sent to kill ‘enemies of revolution’, as if blooding his own hands will allow him to be named Bolshevik. This is a prescient description of how mass repressions were able to exist, the seed of terror against any ‘other’ pointed by the party.
It was all for the best. The Party Committee's description of me in the questionnaire and their suspicion of me - all of this was for the best. You're not the same, Horobenko. No, no, you're not. The Rubicon has been crossed. And there is no turning back. There are only extreme lines. There is no middle ground. It's either there or there. Don't run away from what hurts you, what is difficult and incomprehensible. This is the intellectualism. Take it by the roots and chop it down. Simplify all those "damn questions" to an axiom, to 2 x 2 = 4. Shoot out all the intellectual prejudices that you have nurtured in yourself with machine-gun laughter. They only get in the way. To hell with this stone from your neck that is dragging you to the bottom of the counterrevolution. Yes, Horobenko, the counter-revolution! Because now there is either a revolution or a counter-revolution... Without an intellectual centre. So tear out this rubbish and throw it into the garbage with your former friends."
* * *
I have to kill them... I have to execute them, not just kill them. And then, when their blood appears before my eyes, when this blood of executed insurgents, kulaks, speculators, hostages, and a host of other categories that are reduced to a single denominator - the counterrevolution - falls, as they say, on my head, stains my hands, then it will all be over. Then the Rubicon will be crossed. Then I will be completely free. Then I will be able to say to myself boldly and frankly, without any hesitation or doubt: I am a Bolshevik...
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #21 in the list.
The English title is ‘Death’ and the book was published in 1927. It tells the personal thoughts of its protagonist, Kost’ Horobenko in the year 1920 (it isn’t noted explicitly, but it tells about rumors that Polish army and allied Ukrainian forces took Kyiv and it happened on 7 May 1920).
The notable start of the novella:
Kost Horobenko looked at his party card, and for some reason, a few of the familiar and ordinary words seemed to him to be particularly expressive and meaningful:
Russian Communist Party (Bolsheviks).
Kost thought faintly: it's nonsense to print "Russian" in Ukrainian... However, that was not what actually caught his eye and insistently demanded that he pull the pink book out of his pocket and peer at the first page.
The whole point, the whole unshakable power of it, which concentrated Kostya's attention for several months, was in that seemingly completely superfluous word that was nestled on the side, even hidden in brackets, but which was in fact neither superfluous nor ordinary - (Bolsheviks)
"Bolshevik" is not the same as "communist". "Communist" was a new term, and Kost got used to it immediately, even became close to it. But with "Bolshevik," that is, with the same Bolshevik who, according to recent terminology, was "carrying from the north, from Russia, to Ukraine..." - no.
There is an important fact to understand the context. On the lands of former Russian empire there were more than one communist party. Among others, there was the Ukrainian Communist Party (UCP), of which the author was a member. The UCP among other things supported the short-lived Ukrainian People Republic that fought (and eventually lost) with Soviet Russia, headed by Bolsheviks. The UCP was dissolved in 1924.
The protagonist is in a constant dialogue with himself – he is from the middle class, not a proletarian, he supported the revival of the Ukrainian nation and therefore now his new colleagues, Bolsheviks question his loyalty and even he questions it. Therefore, he tries to be even stricter than they, to suppress even a possibility that his actions will be seen as at least a bit pro-Ukrainian or deviate from the party line. For example, his lover died a bit earlier and this is was he thinks recalling her:
That night, Nadia came to me in a dream. The same Nadia who had once been, Nadia who could not be now... Why?
Horobenko knew this well, but he deliberately asked himself and answered sincerely: "Because back then she was just Nadia, she was his bride (although this was not officially announced), and now she would be a 'bourgeoisie', 'ballast', a non-partisan scum..."
Horobenko mentally said this too. There was a kind of sharp pleasure in this rudeness. But it was true. There is no need to lie to the sun, to the dahlia, or to yourself now. Perhaps Nadia would have understood this too, if she had been awake and not a good dream, but still... there is much beauty in what is not and can never be: there will be no dahlias and cockerels in winter, but in the imagination they will be better than greenhouse chrysanthemums, a clear, bright spring morning will easily come to mind in a stilted, hopeless fugue... Nadia is dead, dead only physically, and when she appears rarely in a dream, she will be just Nadia, the "pre-revolutionary" Nadia.
Moreover, to prove his worth to others and himself he sees it essential to be sent to kill ‘enemies of revolution’, as if blooding his own hands will allow him to be named Bolshevik. This is a prescient description of how mass repressions were able to exist, the seed of terror against any ‘other’ pointed by the party.
It was all for the best. The Party Committee's description of me in the questionnaire and their suspicion of me - all of this was for the best. You're not the same, Horobenko. No, no, you're not. The Rubicon has been crossed. And there is no turning back. There are only extreme lines. There is no middle ground. It's either there or there. Don't run away from what hurts you, what is difficult and incomprehensible. This is the intellectualism. Take it by the roots and chop it down. Simplify all those "damn questions" to an axiom, to 2 x 2 = 4. Shoot out all the intellectual prejudices that you have nurtured in yourself with machine-gun laughter. They only get in the way. To hell with this stone from your neck that is dragging you to the bottom of the counterrevolution. Yes, Horobenko, the counter-revolution! Because now there is either a revolution or a counter-revolution... Without an intellectual centre. So tear out this rubbish and throw it into the garbage with your former friends."
* * *
I have to kill them... I have to execute them, not just kill them. And then, when their blood appears before my eyes, when this blood of executed insurgents, kulaks, speculators, hostages, and a host of other categories that are reduced to a single denominator - the counterrevolution - falls, as they say, on my head, stains my hands, then it will all be over. Then the Rubicon will be crossed. Then I will be completely free. Then I will be able to say to myself boldly and frankly, without any hesitation or doubt: I am a Bolshevik...
February 10, 2023
Я дізаналася про цю повість з «Малоросійства» Маланюка. Якщо припустити, що на противагу українцям існують так звані «малороси», тобто несвідомі українці, які страждають на комплекс меншовартості перед росіянами, то головний герой «Смерті» підпадає під опис малороса.
Кость Горобенко страждає від кризи ідентичності, що змушує його впадати в параною та намагатися довести оточенню свою відданість більшовикам. Нестійкість і неоднозначність його поглядів видає хоча б те, що він продовжує спілкуватися українською в російськомовному середовищі та відчуває суперечливі емоції, згадуючи своє життя до більшовиків, своїх батьків та кохану.
Проте до завершення становлення Костя як більшовика штовхає смерть у трьох проявах: смерть його власного «я» внаслідок бажання вписатися в комуністичну компанію, смерть його більшовицьких побратимів та смерть українського селянина, якого Кость убиває власноруч.
Кость Горобенко страждає від кризи ідентичності, що змушує його впадати в параною та намагатися довести оточенню свою відданість більшовикам. Нестійкість і неоднозначність його поглядів видає хоча б те, що він продовжує спілкуватися українською в російськомовному середовищі та відчуває суперечливі емоції, згадуючи своє життя до більшовиків, своїх батьків та кохану.
Проте до завершення становлення Костя як більшовика штовхає смерть у трьох проявах: смерть його власного «я» внаслідок бажання вписатися в комуністичну компанію, смерть його більшовицьких побратимів та смерть українського селянина, якого Кость убиває власноруч.
September 5, 2025
Це було тяжко. Читаючи згадувала Хвильового "Я. Романтика" і вірші Плужника.
Головний герой Кость Горобенко перебуває в якомусь викривленому світі, де партія веде, де партія скасовує кохання, де партія скасовує бога, де партія зрештою скасовує глузд.
Кость (як, до речі, і Борис Антоненко-Давидович) — колишній інтелігент-націоналіст, а нині в цій таки партії, що тягне за собою справжній розкол особистості, бо є ще в Горобенку любов до України, до мови, до чогось високого (пробачте за патетику), а це не пасує комуністу. Боляче було іти з героєм дорогою його становлення в істинного більшовика: іти крізь необхідність звуження світогляду й зречення попередніх цінностей аж до страшної ініціації.
Може зокрема завдяки повному шляху ми маємо настільки антикомуністичну повість з такою зримою безглуздістю і жорстокістю совєцкої машини, яка може тільки нищити — майно людей і зрештою самих людей, причому як фізично, так і отруюючи їх розум.
Головний герой Кость Горобенко перебуває в якомусь викривленому світі, де партія веде, де партія скасовує кохання, де партія скасовує бога, де партія зрештою скасовує глузд.
Кость (як, до речі, і Борис Антоненко-Давидович) — колишній інтелігент-націоналіст, а нині в цій таки партії, що тягне за собою справжній розкол особистості, бо є ще в Горобенку любов до України, до мови, до чогось високого (пробачте за патетику), а це не пасує комуністу. Боляче було іти з героєм дорогою його становлення в істинного більшовика: іти крізь необхідність звуження світогляду й зречення попередніх цінностей аж до страшної ініціації.
Може зокрема завдяки повному шляху ми маємо настільки антикомуністичну повість з такою зримою безглуздістю і жорстокістю совєцкої машини, яка може тільки нищити — майно людей і зрештою самих людей, причому як фізично, так і отруюючи їх розум.
July 28, 2025
Ще одна книга із серії "Неканонічний канон", яка з'явилася у моїй домашній бібліотеці. «Смерть» Бориса Антоненко-Давидовича – це повість про чоловіка, яка отримав свій партбілет, але ще не зовсім "перетворив" себе на комуніста. У спробах підлаштуватися під новий режим, він починає реквізовувати українські книги та інші речі, пов'язані із мистецтвом і наукою. Він пише доноси на інших, а також задумується про вбивство, тому що вважає, що саме це і має робити, щоб сповна відчути себе у ролі комуніста.
Цікаво ще, що тема смерті у книзі не завжди напряму належить до визначення цього слова. Так автор показує нам смерть старого світу, якою марять більшовики. Це смерть інтелігентності головного героя (Костя Горобенка), його цінностей та ідеалів. І власне, це заг��бель його коханої – Наді, яка періодично згадується у повісті. А також смерть колег, яких оплакують їхні рідні та яка дуже сильно впливає на Горобенка. Останні декілька сторінок є вирішальними, тому що саме вони підкреслюють читачам невідворотність дій головного героя.
Хочу також згадати про автора. Борис Антоненко-Давидович – це український письменник, якого спочатку засудили до страти, а потім до довічного заслання. Він є однією із жертв сталінського терору, який відбувався у 1931-1950 роках. Я вважаю, що нам варто більше вивчати творчість авторів того періоду, тому що це наша історія, і тому, що так ми хоча б трішки віддаємо шану людям, які померли за українську культуру.
Поділюся ще декількома цитатами з книги:
• В чотирьох стінах з великими брудними плямами від вогкості потонула разом із книжками вигнана з життя тиша.
• Це така історична доля наша: нас ошукують, а ми навіть і не помічаємо цього.
• Це – збоку глянути – смішно, мабуть, але, кінець кінцем, кожній людині вільно на самоті робити собі те, що дає їй втіху і радість.
Видавництво: Віхола
Більше відгуків на книги за тегом #ВіраЧитає ❤️
Цікаво ще, що тема смерті у книзі не завжди напряму належить до визначення цього слова. Так автор показує нам смерть старого світу, якою марять більшовики. Це смерть інтелігентності головного героя (Костя Горобенка), його цінностей та ідеалів. І власне, це заг��бель його коханої – Наді, яка періодично згадується у повісті. А також смерть колег, яких оплакують їхні рідні та яка дуже сильно впливає на Горобенка. Останні декілька сторінок є вирішальними, тому що саме вони підкреслюють читачам невідворотність дій головного героя.
Хочу також згадати про автора. Борис Антоненко-Давидович – це український письменник, якого спочатку засудили до страти, а потім до довічного заслання. Він є однією із жертв сталінського терору, який відбувався у 1931-1950 роках. Я вважаю, що нам варто більше вивчати творчість авторів того періоду, тому що це наша історія, і тому, що так ми хоча б трішки віддаємо шану людям, які померли за українську культуру.
Поділюся ще декількома цитатами з книги:
• В чотирьох стінах з великими брудними плямами від вогкості потонула разом із книжками вигнана з життя тиша.
• Це така історична доля наша: нас ошукують, а ми навіть і не помічаємо цього.
• Це – збоку глянути – смішно, мабуть, але, кінець кінцем, кожній людині вільно на самоті робити собі те, що дає їй втіху і радість.
Видавництво: Віхола
Більше відгуків на книги за тегом #ВіраЧитає ❤️
June 15, 2025
«Найкращі теорії так просто і так легко можуть уживатися з найбруднішою практикою… Як це все ж таки гидко в житті!»
Складна повість. Бракує розуміння контексту епохи, співчуття до героя — свідомого українця, який намагається змінити внутрішні налаштування і стати комуністом. Це і є основний конфлікт твору.
✍️ Головною характеристикою, яку дають герою його шефи-комуністи, є слово «несталий». І мені здається, що сама повість теж така: нестала, нерівна, не дуже цілісна. Але це крутий твір, чого вартує лише фраза «Це нісенітниця — друкувати українською мовою “російська”…» вже у другому абзаці, і це 1926 рік. Взагалі, про важливість і навіть вигідність українською мови автор пише тут декілька разів.
🤌 Не бракує і гумору, стьобу над обмеженістю більшовиків, який і сьогодні звучить смішно. Мову неграмотних москаликів ми сьогодні передаємо українським написанням, типу «Развє Мазепа тоже бил революціонер?», а Антоненко-Давидович робив це 100 років тому.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Складна повість. Бракує розуміння контексту епохи, співчуття до героя — свідомого українця, який намагається змінити внутрішні налаштування і стати комуністом. Це і є основний конфлікт твору.
✍️ Головною характеристикою, яку дають герою його шефи-комуністи, є слово «несталий». І мені здається, що сама повість теж така: нестала, нерівна, не дуже цілісна. Але це крутий твір, чого вартує лише фраза «Це нісенітниця — друкувати українською мовою “російська”…» вже у другому абзаці, і це 1926 рік. Взагалі, про важливість і навіть вигідність українською мови автор пише тут декілька разів.
🤌 Не бракує і гумору, стьобу над обмеженістю більшовиків, який і сьогодні звучить смішно. Мову неграмотних москаликів ми сьогодні передаємо українським написанням, типу «Развє Мазепа тоже бил революціонер?», а Антоненко-Давидович робив це 100 років тому.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
July 19, 2025
Подібна до "Романтики" Хвильового. Наче потрапляєш у гру.
August 17, 2025
Цікава психологічна повість про внутрішні зміни та прийняття більшовицької сутності колишнього українського націоналіста.
Displaying 1 - 9 of 9 reviews