What do you think?
Rate this book
Лісом, небом, водою #3
Інженер
От уже ніби й довідалися, що то за страшна сила, яка прагне знищити всіх людей і всіх взагалі живих істот на Землі, а як її здолати — так нікому й не відомо. Безнадійний, жахливий, авантюрний план Лисого не сподобався нікому — ні Лелі, ні Марічці, ні Бороді... І все ж усі вони й навіть півень на ім’я Сокіл беруться допомогти. Страшно й подумати, до чого це може призвести.
І все ж — звідки ця темна підземна сила взялася? Чому вона така ворожа до людини? На ці запитання, можливо, відповість доля зовсім іншого персонажа, який назвав себе Інженером.
Остання книга трилогії "Лісом, небом, водою" так само сповнена фантастичних пригоді пригодницької фантастики, як і дві попередні: "Лисий" і "Леля".
І все ж — звідки ця темна підземна сила взялася? Чому вона така ворожа до людини? На ці запитання, можливо, відповість доля зовсім іншого персонажа, який назвав себе Інженером.
Остання книга трилогії "Лісом, небом, водою" так само сповнена фантастичних пригоді пригодницької фантастики, як і дві попередні: "Лисий" і "Леля".
344 pages, Hardcover
First published January 1, 2014
5 people are currently reading
43 people want to read
About the author
Сергій Оксеник
5 books8 followersСергі́й Семе́нович Іваню́к (літературний псевдонім — Сергій Оксеник; * 7 січня 1952, Миколаїв) — літературознавець, письменник, журналіст, критик і перекладач, кандидат філологічних наук, один із відроджувачів Національного університету «Києво-Могилянська академія», доцент кафедри літератури й іноземних мов.
Закінчив СШ № 48 в Миколаєві, вчився на факультеті журналістики КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Проходив практику в Миколаївській студії телебачення. З 1976 по 1980 рр.. працював на республіканському радіо. В 1981–1983 рр.. — завідуючий відділом журналу «Піонерія». Працював в редакції журналу «Слово і час».
З 1991 року працював над проектом відродження Києво-Могилянської академії. Після її відкриття в 1992 році став деканом факультету гуманітарних наук, а з 1994 по 2000 рік — ректором. Зараз він працює на кафедрі літератури й іноземних мов Києво-Могилянської академії, викладає два курси: «Основи літературної творчості» та «Українська драма першої половини ХХ ст.».
За відгуками студентів «Хороший спеціаліст, грошей не бере, з почуттям гумору, в міру вимогливий, непогано ставиться до студентів.»
Подарував науковій бібліотеці НаУКМА колекцію книг, перлиною якої є книга Віктора Аскоченського «Кієвъ с древнейшимъ его училищем Академіею» (1856 р.).
З січня 2006 року — головний редактор журналу «Однокласник».
Сергій Іванюк почав публікувати оповідання для дітей у 1980-х роках. 2004 року вийшла перша книга пригодницько-фантастичного роману «Лісом, небом, водою» під назвою «Лисий». 2005 р. вийшло друге видання цієї книжки. А 2007 р. — друга книга роману, що називається «Леля». Нещодавно побачила світ кінцева частина трилогії — "Інженер".
Має понад 100 публікацій українською, російською, німецькою, англійською, шведською, грузинською, чуваською та іншими мовами. У тому числі переклади з англійської та російської.
Закінчив СШ № 48 в Миколаєві, вчився на факультеті журналістики КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Проходив практику в Миколаївській студії телебачення. З 1976 по 1980 рр.. працював на республіканському радіо. В 1981–1983 рр.. — завідуючий відділом журналу «Піонерія». Працював в редакції журналу «Слово і час».
З 1991 року працював над проектом відродження Києво-Могилянської академії. Після її відкриття в 1992 році став деканом факультету гуманітарних наук, а з 1994 по 2000 рік — ректором. Зараз він працює на кафедрі літератури й іноземних мов Києво-Могилянської академії, викладає два курси: «Основи літературної творчості» та «Українська драма першої половини ХХ ст.».
За відгуками студентів «Хороший спеціаліст, грошей не бере, з почуттям гумору, в міру вимогливий, непогано ставиться до студентів.»
Подарував науковій бібліотеці НаУКМА колекцію книг, перлиною якої є книга Віктора Аскоченського «Кієвъ с древнейшимъ его училищем Академіею» (1856 р.).
З січня 2006 року — головний редактор журналу «Однокласник».
Сергій Іванюк почав публікувати оповідання для дітей у 1980-х роках. 2004 року вийшла перша книга пригодницько-фантастичного роману «Лісом, небом, водою» під назвою «Лисий». 2005 р. вийшло друге видання цієї книжки. А 2007 р. — друга книга роману, що називається «Леля». Нещодавно побачила світ кінцева частина трилогії — "Інженер".
Має понад 100 публікацій українською, російською, німецькою, англійською, шведською, грузинською, чуваською та іншими мовами. У тому числі переклади з англійської та російської.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
September 21, 2016
Рідко коли у трилогії остання книжка захоплює найбільше, але це був саме той випадок. Через почергове звертання до сьогодення героя та апокаліптичного майбутнього, мені більше не доводилося призвичаюватися до фантастичного світу, описаного у попередніх частинах, адже це вже було дійсно схоже на один з можливих шляхів розвитку та загибелі людства. Захоплює, зачаровує, не відпускає до останньої сторінки. Вкотре дякую Сергію Іванюку, себто Сергію Оксенику, за чудову історію! Але сподіваюся, що він не образиться, якщо я скажу, що такого майбутнього зовсім не хочеться)
П.С. На щастя, ситуація з червою трохи прояснилася)))
П.С. На щастя, ситуація з червою трохи прояснилася)))
March 17, 2016
І ось, після стількох років, я нарешті побачила кінець "Лісом, небом водою". Це справді одна з найкращих трилогій на тему постапокаліптики, в жанрі фентезі і для підліткової аудиторії! Хоча тут, певно, встановлювати якісь вікові рамки марно, адже книга підійде будь-кому, навіть 40-річному офісному планктону, який цікавиться фантастикою )
Змальований Оксеником світ, хоч і сповнений небезпек, став для мене рідним. Переживати пригоди з Лисим, Лелею, Марічкою та іншими було напрочуд захопливо, адже психологічно вони не діти, а справжнісінькі дорослі, які не стали ще на шлях двоїстості життя. Зокрема, "Інженер" уповні розкрив цю "двоїстість", і це мене дуже здивувало у такій книжці. Губченко (в майбутньому Інженер) показує те, чого, на даль, ми не в силі уникнути, живучи в соціумі: перед друзями й колегами ми товариські й хороші, родину ми любимо, але часто трапляється, що не маємо у ній повного розуміння, і в результаті лишаємося в душі самотніми. На противагу йому, головні герої, хоч багато хитрують і приховують від інших, проте в своєму колі безмежно довіряють один одному і розуміють кожен жест. І це дуже класно, бо знайти таких побратимів чи посестр по духу дуже і дуже важко.
З іншого боку, катастрофа, яка призвела до кінця світу. Тут навіть можна вдатися до непрямої цитати про тих, хто помер від епідемії чи з’їхав з глузду: "кожен із них був невинною жертвою, та разом вони самі були винні у цьому". Важко знайти винного в апокаліпсисі, адже всі так чи інакше були до нього причетні. Тому питання Губченка до Величка щодо того, що він думає про кінець світу, викликає дрижаки по шкірі: чи задумуємося ми, що невпинно самі руйнуємо власний світ, чи вповні осягаємо небезпеку? І скільки існує таких людей, які серйозно цим переймаються? Певно, небагато. І серед шанувальників постапокаліптичних книг тільки 0.00000001% після прочитання подібного альтернативного майбутнього береться щось робити. Можливо, саме в цьому і полягає задача письменників? Аби цей мізерний процент задумався і щось зробив, щоб не допустив найгіршої розв’язки. Чому переживши страшні події, люди, як і Василько, беруться писати книги? Чому випадкові страшні думки вони записують на папері, а не відпускають у Ніщо заради власного спокою? Можливо, це попередження усім нам?
І якщо вже мова плавно перейшла до поганого, то мені у книзі було страшенно шкода Івася і Лелю. Це несправедливо. От. Т_Т Однак дуже сподобалася зустріч Миші з мавкою і цитата з "Лісової пісні". Яка освічена нечисть нині пішла! )
Тому ставлю книзі заслужену п’ятірочку, хоча тут можна було б і більше. І можна було б більше реклами серії і більший наклад... Я сподіваюся побачити її через кілька років перевидану і з гарною рекламою. Вона цього варта.
Змальований Оксеником світ, хоч і сповнений небезпек, став для мене рідним. Переживати пригоди з Лисим, Лелею, Марічкою та іншими було напрочуд захопливо, адже психологічно вони не діти, а справжнісінькі дорослі, які не стали ще на шлях двоїстості життя. Зокрема, "Інженер" уповні розкрив цю "двоїстість", і це мене дуже здивувало у такій книжці. Губченко (в майбутньому Інженер) показує те, чого, на даль, ми не в силі уникнути, живучи в соціумі: перед друзями й колегами ми товариські й хороші, родину ми любимо, але часто трапляється, що не маємо у ній повного розуміння, і в результаті лишаємося в душі самотніми. На противагу йому, головні герої, хоч багато хитрують і приховують від інших, проте в своєму колі безмежно довіряють один одному і розуміють кожен жест. І це дуже класно, бо знайти таких побратимів чи посестр по духу дуже і дуже важко.
З іншого боку, катастрофа, яка призвела до кінця світу. Тут навіть можна вдатися до непрямої цитати про тих, хто помер від епідемії чи з’їхав з глузду: "кожен із них був невинною жертвою, та разом вони самі були винні у цьому". Важко знайти винного в апокаліпсисі, адже всі так чи інакше були до нього причетні. Тому питання Губченка до Величка щодо того, що він думає про кінець світу, викликає дрижаки по шкірі: чи задумуємося ми, що невпинно самі руйнуємо власний світ, чи вповні осягаємо небезпеку? І скільки існує таких людей, які серйозно цим переймаються? Певно, небагато. І серед шанувальників постапокаліптичних книг тільки 0.00000001% після прочитання подібного альтернативного майбутнього береться щось робити. Можливо, саме в цьому і полягає задача письменників? Аби цей мізерний процент задумався і щось зробив, щоб не допустив найгіршої розв’язки. Чому переживши страшні події, люди, як і Василько, беруться писати книги? Чому випадкові страшні думки вони записують на папері, а не відпускають у Ніщо заради власного спокою? Можливо, це попередження усім нам?
І якщо вже мова плавно перейшла до поганого, то мені у книзі було страшенно шкода Івася і Лелю. Це несправедливо. От. Т_Т Однак дуже сподобалася зустріч Миші з мавкою і цитата з "Лісової пісні". Яка освічена нечисть нині пішла! )
Тому ставлю книзі заслужену п’ятірочку, хоча тут можна було б і більше. І можна було б більше реклами серії і більший наклад... Я сподіваюся побачити її через кілька років перевидану і з гарною рекламою. Вона цього варта.
February 1, 2015
Просто навіть і не знаю, чим взагалі могла не сподобатися іншим ця книжка. як на мене, все правильно. Так і було насправді :))
Хіба що одна порада тим, хто перші два томи читав раніше: не читайте окремо третій том, починайте заново з першого. Приємного чтива :)))
Хіба що одна порада тим, хто перші два томи читав раніше: не читайте окремо третій том, починайте заново з першого. Приємного чтива :)))
October 23, 2020
Неймовірно! Це має бути екранізовано!
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 21, 2019
Приємно було відчувати, як книжки ростуть з часом. Якщо перша книга починалась з дітей і їх дитячих поглядів, то у третій книжці однозначно погляд на все вже дорослий. Історія Лисого і Лелі далі розвивається цікаво і захопливо, проте історія інженера мені і задумка того кінця світу, який був описаний у цій частині мені чомусь зовсім не сподобався. Можливо сама подія і все довкола неї було трохи непродумане. Також були ситуації, зовсім не прив.язані нідочого, як часові петлі чи мавки..
Загалом якщо говорити про серію, то персонажі реалістичні, немає такого, щоби одна характеристика і довкола неї все танцює. І тут є усілякі почуття, книжки вчать доброго, - і як приймати на себе відповідальність, і як правильно приймати рішення, які не йдуть тільки собі на користь. Від першої книги до останньої тут присутні відвага, впевненість і боротьба зі страхом. Часто ведуть дівчата, Леля і Марічна - дуже сильні персонажі. Мені здається Сергій Оксеник зробив чудову роботу працюючи над цією трилогією, і це гарний приклад підліткового пригодницького фентезі української літератури.
Загалом якщо говорити про серію, то персонажі реалістичні, немає такого, щоби одна характеристика і довкола неї все танцює. І тут є усілякі почуття, книжки вчать доброго, - і як приймати на себе відповідальність, і як правильно приймати рішення, які не йдуть тільки собі на користь. Від першої книги до останньої тут присутні відвага, впевненість і боротьба зі страхом. Часто ведуть дівчата, Леля і Марічна - дуже сильні персонажі. Мені здається Сергій Оксеник зробив чудову роботу працюючи над цією трилогією, і це гарний приклад підліткового пригодницького фентезі української літератури.
Displaying 1 - 6 of 6 reviews