What do you think?
Rate this book
Листи. Основні думки. Фрагменти
«Не вдавай, що вивчаєш філософію, а справді вивчай її: адже нам треба не вдавати, що ми здорові, а справді бути здоровими», – заохочує нас загадковий грецький філософ Епікур. Український читач уперше отримує змогу спробувати на зуб читво, яке історії вдалося врятувати і донести до наших днів. Ославлений як гедоніст, Епікур і справді найбільше дбав про те, щоб життя прожити в задоволення, ще й інших цього навчав. Однак шлях до задоволення, в його розумінні, пролягає аж ніяк не через супермаркет. Епікур виписує рецепти справжнього задоволення, хоч не завжди розбірливо, як це часто буває з рецептами. Передмова і післямова перекладача мають допомогти правильно зрозуміти ці рецепти.
104 pages, Hardcover
First published January 1, 1995
27 people are currently reading
293 people want to read
About the author
Epicurus
156 books827 followersEpicurus (Greek: Ἐπίκουρος, Epikouros, "upon youth"; Samos, 341 BCE – Athens, 270 BCE; 72 years) was an ancient Greek philosopher and the founder of the school of philosophy called Epicureanism. Only a few fragments and letters remain of Epicurus's 300 written works. Much of what is known about Epicurean philosophy derives from later followers and commentators.
For Epicurus, the purpose of philosophy was to attain the happy, tranquil life, characterized by aponia, the absence of pain and fear, and by living a self-sufficient life surrounded by friends. He taught that pleasure and pain are the measures of what is good and bad, that death is the end of the body and the soul and should therefore not be feared, that the gods do not reward or punish humans, that the universe is infinite and eternal, and that events in the world are ultimately based on the motions and interactions of atoms moving in empty space.
His parents, Neocles and Chaerestrate, both Athenian citizens, had immigrated to the Athenian settlement on the Aegean island of Samos about ten years before Epicurus' birth in February 341 BCE. As a boy he studied philosophy for four years under the Platonist teacher Pamphilus. At the age of 18 he went to Athens for his two-year term of military service. The playwright Menander served in the same age-class of the ephebes as Epicurus.
After the death of Alexander the Great, Perdiccas expelled the Athenian settlers on Samos to Colophon. After the completion of his military service, Epicurus joined his family there. He studied under Nausiphanes, who followed the teachings of Democritus. In 311/310 BC Epicurus taught in Mytilene but caused strife and was forced to leave. He then founded a school in Lampsacus before returning to Athens in 306 BC. There he founded The Garden, a school named for the garden he owned about halfway between the Stoa and the Academy that served as the school's meeting place.
Even though many of his teachings were heavily influenced by earlier thinkers, especially by Democritus, he differed in a significant way with Democritus on determinism. Epicurus would often deny this influence, denounce other philosophers as confused, and claim to be "self-taught".
Epicurus never married and had no known children. He suffered from kidney stones, to which he finally succumbed in 270 BCE at the age of 72, and despite the prolonged pain involved, he wrote to Idomeneus:
"I have written this letter to you on a happy day to me, which is also the last day of my life. For I have been attacked by a painful inability to urinate, and also dysentery, so violent that nothing can be added to the violence of my sufferings. But the cheerfulness of my mind, which comes from the recollection of all my philosophical contemplation, counterbalances all these afflictions. And I beg you to take care of the children of Metrodorus, in a manner worthy of the devotion shown by the young man to me, and to philosophy."
-http://en.wikipedia.org/wiki/Epicurus
For Epicurus, the purpose of philosophy was to attain the happy, tranquil life, characterized by aponia, the absence of pain and fear, and by living a self-sufficient life surrounded by friends. He taught that pleasure and pain are the measures of what is good and bad, that death is the end of the body and the soul and should therefore not be feared, that the gods do not reward or punish humans, that the universe is infinite and eternal, and that events in the world are ultimately based on the motions and interactions of atoms moving in empty space.
His parents, Neocles and Chaerestrate, both Athenian citizens, had immigrated to the Athenian settlement on the Aegean island of Samos about ten years before Epicurus' birth in February 341 BCE. As a boy he studied philosophy for four years under the Platonist teacher Pamphilus. At the age of 18 he went to Athens for his two-year term of military service. The playwright Menander served in the same age-class of the ephebes as Epicurus.
After the death of Alexander the Great, Perdiccas expelled the Athenian settlers on Samos to Colophon. After the completion of his military service, Epicurus joined his family there. He studied under Nausiphanes, who followed the teachings of Democritus. In 311/310 BC Epicurus taught in Mytilene but caused strife and was forced to leave. He then founded a school in Lampsacus before returning to Athens in 306 BC. There he founded The Garden, a school named for the garden he owned about halfway between the Stoa and the Academy that served as the school's meeting place.
Even though many of his teachings were heavily influenced by earlier thinkers, especially by Democritus, he differed in a significant way with Democritus on determinism. Epicurus would often deny this influence, denounce other philosophers as confused, and claim to be "self-taught".
Epicurus never married and had no known children. He suffered from kidney stones, to which he finally succumbed in 270 BCE at the age of 72, and despite the prolonged pain involved, he wrote to Idomeneus:
"I have written this letter to you on a happy day to me, which is also the last day of my life. For I have been attacked by a painful inability to urinate, and also dysentery, so violent that nothing can be added to the violence of my sufferings. But the cheerfulness of my mind, which comes from the recollection of all my philosophical contemplation, counterbalances all these afflictions. And I beg you to take care of the children of Metrodorus, in a manner worthy of the devotion shown by the young man to me, and to philosophy."
-http://en.wikipedia.org/wiki/Epicurus
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 36 reviews
June 21, 2025
Епікур "Листи. Основні думки. Фрагменти"
Переклад Павла Содомори
Видавництво "Апріорі"
"Для більшості людей відпочинком є заціпеніння, а діяльність - безумством."
Цікавий факт- я на стільки хотів прочитати цю книгу, що на день народження мені її подарували двічі)
Шляхи літератури дивовижні та непізнані для читача. Сталося так, що основні праці Епікура я прочитав цьогоріч два рази. Спершу англійською і ось щойно українською. Обов'язкових авторів варто перечитувати, тим більше, якщо йдеться про мого улюбленого філософа.
На світлині його книга стоїть між Аврелієм, Сенекою та Ціцероном. І це не просто збіг, адже всі троє багато черпали з Епікурової скарбниці.
Марк Аврелій пише:
"Щоразу, коли мучить біль, май напохваті слова: «Тут немає нічого ганебного, бо від того ні сама думка-керманич не згіршується, ні її розумність чи суспільність не підупадає»; і майже завжди тобі допоможуть слова Епікура, що біль не є ні нестерпний, ні вічний: затямиш його межі й уже нічого не домислюватимеш. Пам'ятай і те, що в багатьох речах, які просто докучають, насправді криється біль: це сонливість, гарячка, нехіть до їжі. Тому щоразу, коли тобі якась із них не до вподоби, кажи собі: «Це ж я відступаю перед болем!»
Сенека в листах до Луцілія виправдовується:
"Можеш запитати мене, чому так багато гарних думок я беру в Епікура, а не у наших філософів. Запитаю в свою чергу й тебе: «Чому вважаєш, що ті Епікурові вислови не є водночас спільними для всіх?»
Ціцерон багато писав про епікуреїзм у своїх філософських творах, зокрема в "Тускуланських бесідах" та "Про межі добра і зла". Він критикував епікурейську етику, особливо її акцент на насолоді як вищому благу, але водночас визнавав заслуги Епікура в інших аспектах філософії.
А хто ж я такий, що б і в свою чергу не поклонитись перед Епікуром?
Роблю це в особливий спосіб - наводячи його найкращі думки для себе та всіх, хто читає цей текст.
Всесвіт - це тіла і порожнеча.
Не треба думати, що пізнання небесних тіл і всього решта має на меті щось інше крім душевного спокою і твердого переконання.
Нехай ніхто, доки молодий, не зволікає з вивченням філософії, ані, старіючи, не втомлюється її вивчати. Адже не може бути надто рано чи надто пізно для здобування здоров'я душі. Бо той, хто стверджує, що час для філософії ще не прийшов чи що вже проминув, подібний до того, хто стверджує, що час для щастя ще не настав чи що вже проминув.
Боги справді є - ми дові дуємося про це з очевидного. Але вони не є такими, якими їх вважає юрба; [люди), як бачимо, не тримаються твердо своїх понять про них. Нечестивим є не той, хто заперечує богів юр-би, а той, хто приймає уявлення юрби про богів.
Призвичаюйся вважати, що смерть для нас ніщо: адже до-бро і зло полягає у чуттях, а смерть є позбавлення чуттів.
Тому смерть, найжахливіше лихо з усіх, є для нас ніщо: доки ми існуємо, її поблизу немає; коли ж вона приходить, то нас уже немає.
Мудра ж людина не намагається втекти від життя ані не боїться не жити: бо ані життя її не ображає, ані не-життя не вважає вона злом.
Аризвичаєння до простого, недорогого харчування забезпечує все необхідне для здоров'я і задоволення життєвих потреб людини, а якщо вона згодом зазнає розкоші, то краще її сприймає, врешті, таке призвичаєння робить людину безстрашною перед долею.
Задоволення - це звільнення від тілесного болю і душевного неспокою. Адже не постійні пиятики й бенкети, не розваги з хлопчи ками чи жіночками, не наїдання рибами й всіляким іншим, що стоїть на багатому столі, робить наше життя приємним, а тверезе роздумування й дошукування причин всіляких вибо рів і уникань, відкидання думок, які спричинюють душевний неспокій.
Хто, гадаєш, може бути вищим від людини, котра по-важає богів і цілковито вільна від страху смерті; котра збагнула, розважаючи, кінцеву мету природи і зрозуміла, що межа добра легкодосяжна, а зло або нетривале, або неважке.
Що ж до випадковості, то така людина, на відміну від більшості, не вважає її ані божественною (адже у діях бога немає безладу), ані непевною причиною [всіх речей); вона не вважає, що добро і зло дарує людині для бла-женного життя випадковість це лише початок великого добра і великого зла.Така людина вірить, що краще бути нещасним, але розумним, аніж щасливим і немудрим.
Смерть для нас ніщо: те, що розпалося, не має чуття, а що не має чуттів, те для нас ніщо.
Для забезпечення захисту від інших людей все, за-вдяки чому досягається ця мета, є природним благом.
Жодне задоволення не є злом, але клопоти, пов'язані з досягненням якогось задоволення, бувають більші, ніж саме це задоволення.
Найкращим захистом від людей, який певним чином пов'язаний з можливістю вигнання, є спокій і уникання великої кількості [людей].
Багатство, якого вимагає природа, є і обмеженим і не здобувається важко; а те, якого вимагають пусті переконання, простягається до нескінченності.
Хто пізнав межі життя, той знає, як легко позбути ся болю потреби і цим зробити життя довершеним; тому немає необхідності здобувати це у боротьбі.
Заберіть вигляд, близькість і доторк почуття любові тут же зникне.
В усіх інших заняттях плід здобувається болісно, а от у філософії насолода іде в парі із знанням, бо задоволення приходить не після пізнання, а одночасно з ним.
Вшанування розумного чоловіка є великим благословенням для тих, які його вшановують.
Підтримує нас не так допомога друзів, як віра в їхню допомогу.
Ми не повинні опаскуджувати те, що маємо, прагненням того, чого не маємо; треба пам'ятати: те, що маємо, також було подарунком долі.
Малою під усіма оглядами є та людина, яка має багато суттєвих причин для відходу з життя.
Найбільше добро твориться і стає насолодою одночасно.
Намагаймося зробити кінець шляху кращим, аніж початок, допоки подорожуємо; дійшовши до кінця, чуймося щасливими і задоволеними.
Дружба, танцюючи довкола світу, закликає, щоб ми пробуджувалися до щастя.
Не вдавай, що вивчаєш філософію, а справді вивчай адже нам треба не вдавати, що ми здорові, а справді бути здо ровими.
Нещастя потрібно лікувати вдячним спогадом про мину ле і визнанням того, що змінити вчинене неможливо.
Потрібно звільнятися від пут буденності й політики.
Ощадливість також має свою межу, тому той, хто не зва-жає на неї, уподібнюється до того, хто грішить надмірністю.
Не слід очікуваити похвали від інших турбуватись потрібно про оздоровлення власного життя.
Даремно випрошувати у богів те, що людина може здобути собі сама.
Виявляймо почуття до померлих друзів не плачем, а роздумами.
Вільне життя не може здобувати багато грошей, оскільки це нелегко зробити, не слугуючи натовпові чи правителям, однак воно всього посідає вдосталь; якщо ж випадково отри-мує багато грошей, то легко роздає їх ближнім як дарунок.
Ніщо не є достатнім для того, кому замало достатнього.
Нехай у твоєму житті не трапиться нічого такого, що ви-кликало б у тебе страх, що про це дізнається ближній.
У словесній дискусії більше здобуває той, хто менше знає, бо він навчається.
Свобода - це найбільший плід самодостатності.
Неспокій душі не вгамовується і правдиве щастя не ство рюється ні значними статками, ні великими почестями, ні чи-мось іншим, що стосується причин нескінченних прагнень.
Не матиму як помислити про добро, якщо усунути за-доволення від смаку, відмовитися від любові, відкинути слух, позбавити себе задоволення бачити гарні форми.
Це довело його до такого збудження, що він накинувся на мене й обізвав учителем.
Я переповнений тілесним задоволенням, живучи на хлібі та воді, і плюю на вишукані задоволення не з огляду на них самих, а через незручності, які вони приносять.
Ніколи я не намагався догодити натовпу: того, що їх вдовольняло б, я не вивчав, а те, що я знав, було далеким від їхнього розуміння.
Ти нещасний тому, що забув природу і сам собі створив нескінченні страхи й бажання.
Краще тобі без страху лежати на солом'яній постелі, аніж тремтіти на золотому ложі й за багатим столом.
Дяка блаженній Природі, яка зробила конечне легко досяжним, а не легкодосяжне не конечним.
Кому не достатньо малого, тому не буде достатньо й усього.
Самодостатність найбільше з усіх багатств.
Багато хто з тих, які нагромадили багатства, не втекли від своїх бід, а тільки змінили їх на ще більші.
Хто працює як звір для нагромадження статків - у того життя жалюгідне.
Слабку душу вигоди розм'якшують, а незгоди нищать.
Плинним є все, що люди сприймають як зло чи як добро, а мудрість не має нічого спільного з долею.
Хто найменше має потребу в завтрашньому, той з нетерпінням піде йому назустріч.
Людина, яка осягнула мету людського роду, буде добра навіть тоді, коли поруч нікого немає.
Той, хто наганяє ��трах, не може бути вільним від страху.
Живи невідомим [життям).
Потрібно говорити, як найкраще триматися природної мети життя і як від самого початку добровільно не спрямовуватися на громадські посади.
Переклад Павла Содомори
Видавництво "Апріорі"
"Для більшості людей відпочинком є заціпеніння, а діяльність - безумством."
Цікавий факт- я на стільки хотів прочитати цю книгу, що на день народження мені її подарували двічі)
Шляхи літератури дивовижні та непізнані для читача. Сталося так, що основні праці Епікура я прочитав цьогоріч два рази. Спершу англійською і ось щойно українською. Обов'язкових авторів варто перечитувати, тим більше, якщо йдеться про мого улюбленого філософа.
На світлині його книга стоїть між Аврелієм, Сенекою та Ціцероном. І це не просто збіг, адже всі троє багато черпали з Епікурової скарбниці.
Марк Аврелій пише:
"Щоразу, коли мучить біль, май напохваті слова: «Тут немає нічого ганебного, бо від того ні сама думка-керманич не згіршується, ні її розумність чи суспільність не підупадає»; і майже завжди тобі допоможуть слова Епікура, що біль не є ні нестерпний, ні вічний: затямиш його межі й уже нічого не домислюватимеш. Пам'ятай і те, що в багатьох речах, які просто докучають, насправді криється біль: це сонливість, гарячка, нехіть до їжі. Тому щоразу, коли тобі якась із них не до вподоби, кажи собі: «Це ж я відступаю перед болем!»
Сенека в листах до Луцілія виправдовується:
"Можеш запитати мене, чому так багато гарних думок я беру в Епікура, а не у наших філософів. Запитаю в свою чергу й тебе: «Чому вважаєш, що ті Епікурові вислови не є водночас спільними для всіх?»
Ціцерон багато писав про епікуреїзм у своїх філософських творах, зокрема в "Тускуланських бесідах" та "Про межі добра і зла". Він критикував епікурейську етику, особливо її акцент на насолоді як вищому благу, але водночас визнавав заслуги Епікура в інших аспектах філософії.
А хто ж я такий, що б і в свою чергу не поклонитись перед Епікуром?
Роблю це в особливий спосіб - наводячи його найкращі думки для себе та всіх, хто читає цей текст.
Всесвіт - це тіла і порожнеча.
Не треба думати, що пізнання небесних тіл і всього решта має на меті щось інше крім душевного спокою і твердого переконання.
Нехай ніхто, доки молодий, не зволікає з вивченням філософії, ані, старіючи, не втомлюється її вивчати. Адже не може бути надто рано чи надто пізно для здобування здоров'я душі. Бо той, хто стверджує, що час для філософії ще не прийшов чи що вже проминув, подібний до того, хто стверджує, що час для щастя ще не настав чи що вже проминув.
Боги справді є - ми дові дуємося про це з очевидного. Але вони не є такими, якими їх вважає юрба; [люди), як бачимо, не тримаються твердо своїх понять про них. Нечестивим є не той, хто заперечує богів юр-би, а той, хто приймає уявлення юрби про богів.
Призвичаюйся вважати, що смерть для нас ніщо: адже до-бро і зло полягає у чуттях, а смерть є позбавлення чуттів.
Тому смерть, найжахливіше лихо з усіх, є для нас ніщо: доки ми існуємо, її поблизу немає; коли ж вона приходить, то нас уже немає.
Мудра ж людина не намагається втекти від життя ані не боїться не жити: бо ані життя її не ображає, ані не-життя не вважає вона злом.
Аризвичаєння до простого, недорогого харчування забезпечує все необхідне для здоров'я і задоволення життєвих потреб людини, а якщо вона згодом зазнає розкоші, то краще її сприймає, врешті, таке призвичаєння робить людину безстрашною перед долею.
Задоволення - це звільнення від тілесного болю і душевного неспокою. Адже не постійні пиятики й бенкети, не розваги з хлопчи ками чи жіночками, не наїдання рибами й всіляким іншим, що стоїть на багатому столі, робить наше життя приємним, а тверезе роздумування й дошукування причин всіляких вибо рів і уникань, відкидання думок, які спричинюють душевний неспокій.
Хто, гадаєш, може бути вищим від людини, котра по-важає богів і цілковито вільна від страху смерті; котра збагнула, розважаючи, кінцеву мету природи і зрозуміла, що межа добра легкодосяжна, а зло або нетривале, або неважке.
Що ж до випадковості, то така людина, на відміну від більшості, не вважає її ані божественною (адже у діях бога немає безладу), ані непевною причиною [всіх речей); вона не вважає, що добро і зло дарує людині для бла-женного життя випадковість це лише початок великого добра і великого зла.Така людина вірить, що краще бути нещасним, але розумним, аніж щасливим і немудрим.
Смерть для нас ніщо: те, що розпалося, не має чуття, а що не має чуттів, те для нас ніщо.
Для забезпечення захисту від інших людей все, за-вдяки чому досягається ця мета, є природним благом.
Жодне задоволення не є злом, але клопоти, пов'язані з досягненням якогось задоволення, бувають більші, ніж саме це задоволення.
Найкращим захистом від людей, який певним чином пов'язаний з можливістю вигнання, є спокій і уникання великої кількості [людей].
Багатство, якого вимагає природа, є і обмеженим і не здобувається важко; а те, якого вимагають пусті переконання, простягається до нескінченності.
Хто пізнав межі життя, той знає, як легко позбути ся болю потреби і цим зробити життя довершеним; тому немає необхідності здобувати це у боротьбі.
Заберіть вигляд, близькість і доторк почуття любові тут же зникне.
В усіх інших заняттях плід здобувається болісно, а от у філософії насолода іде в парі із знанням, бо задоволення приходить не після пізнання, а одночасно з ним.
Вшанування розумного чоловіка є великим благословенням для тих, які його вшановують.
Підтримує нас не так допомога друзів, як віра в їхню допомогу.
Ми не повинні опаскуджувати те, що маємо, прагненням того, чого не маємо; треба пам'ятати: те, що маємо, також було подарунком долі.
Малою під усіма оглядами є та людина, яка має багато суттєвих причин для відходу з життя.
Найбільше добро твориться і стає насолодою одночасно.
Намагаймося зробити кінець шляху кращим, аніж початок, допоки подорожуємо; дійшовши до кінця, чуймося щасливими і задоволеними.
Дружба, танцюючи довкола світу, закликає, щоб ми пробуджувалися до щастя.
Не вдавай, що вивчаєш філософію, а справді вивчай адже нам треба не вдавати, що ми здорові, а справді бути здо ровими.
Нещастя потрібно лікувати вдячним спогадом про мину ле і визнанням того, що змінити вчинене неможливо.
Потрібно звільнятися від пут буденності й політики.
Ощадливість також має свою межу, тому той, хто не зва-жає на неї, уподібнюється до того, хто грішить надмірністю.
Не слід очікуваити похвали від інших турбуватись потрібно про оздоровлення власного життя.
Даремно випрошувати у богів те, що людина може здобути собі сама.
Виявляймо почуття до померлих друзів не плачем, а роздумами.
Вільне життя не може здобувати багато грошей, оскільки це нелегко зробити, не слугуючи натовпові чи правителям, однак воно всього посідає вдосталь; якщо ж випадково отри-мує багато грошей, то легко роздає їх ближнім як дарунок.
Ніщо не є достатнім для того, кому замало достатнього.
Нехай у твоєму житті не трапиться нічого такого, що ви-кликало б у тебе страх, що про це дізнається ближній.
У словесній дискусії більше здобуває той, хто менше знає, бо він навчається.
Свобода - це найбільший плід самодостатності.
Неспокій душі не вгамовується і правдиве щастя не ство рюється ні значними статками, ні великими почестями, ні чи-мось іншим, що стосується причин нескінченних прагнень.
Не матиму як помислити про добро, якщо усунути за-доволення від смаку, відмовитися від любові, відкинути слух, позбавити себе задоволення бачити гарні форми.
Це довело його до такого збудження, що він накинувся на мене й обізвав учителем.
Я переповнений тілесним задоволенням, живучи на хлібі та воді, і плюю на вишукані задоволення не з огляду на них самих, а через незручності, які вони приносять.
Ніколи я не намагався догодити натовпу: того, що їх вдовольняло б, я не вивчав, а те, що я знав, було далеким від їхнього розуміння.
Ти нещасний тому, що забув природу і сам собі створив нескінченні страхи й бажання.
Краще тобі без страху лежати на солом'яній постелі, аніж тремтіти на золотому ложі й за багатим столом.
Дяка блаженній Природі, яка зробила конечне легко досяжним, а не легкодосяжне не конечним.
Кому не достатньо малого, тому не буде достатньо й усього.
Самодостатність найбільше з усіх багатств.
Багато хто з тих, які нагромадили багатства, не втекли від своїх бід, а тільки змінили їх на ще більші.
Хто працює як звір для нагромадження статків - у того життя жалюгідне.
Слабку душу вигоди розм'якшують, а незгоди нищать.
Плинним є все, що люди сприймають як зло чи як добро, а мудрість не має нічого спільного з долею.
Хто найменше має потребу в завтрашньому, той з нетерпінням піде йому назустріч.
Людина, яка осягнула мету людського роду, буде добра навіть тоді, коли поруч нікого немає.
Той, хто наганяє ��трах, не може бути вільним від страху.
Живи невідомим [життям).
Потрібно говорити, як найкраще триматися природної мети життя і як від самого початку добровільно не спрямовуватися на громадські посади.
January 9, 2019
Epicuro escribió más de 300 libros, pero solo nos quedan algunas cartas en las que resume su pensamiento y algunos fragmentos más de sus libros. Por lo mismo, es difícil de entender el epicureísmo por completo leyendo sólo estos textos. Por eso ayuda bastante la introducción, aunque me parece un poco exagerados los elogios a Epicuro por parte de José Vara. Si alguien se anima a darle una oportunidad a este filósofo antiguo, recomiendo empezar con la Epístola a Meneceo, que es el texto, según mi parecer, más práctico y digerible. Luego están las Máximas Capitales.
July 14, 2025
Це просто класика. Якщо вам важлива і цікава історія філософії, то це must have. Навіть якщо від Епікура залишилося небагато, а уся книга читається за день-два, бо фрагменти мають пустоти поміж текстами.
Переважно я ігнорував натурфілософію, якою би загадковою і "сучасно-матеріалістичною" вона би не виглядала. Етичний підхід цікавіший, тим паче, що ми живемо у епосі змін.
Переважно я ігнорував натурфілософію, якою би загадковою і "сучасно-матеріалістичною" вона би не виглядала. Етичний підхід цікавіший, тим паче, що ми живемо у епосі змін.
December 29, 2017
Acostúmbrate a pensar que la muerte para nosotros no es nada, porque todo el
bien y todo el mal residen en las sensaciones, y precisamente la muerte consiste en estar
privado de sensación. (...) El peor de los males, la muerte, no significa nada para nosotros,
porque mientras vivimos no existe, y cuando está presente nosotros no existimos.
Carta a Meneceo.
bien y todo el mal residen en las sensaciones, y precisamente la muerte consiste en estar
privado de sensación. (...) El peor de los males, la muerte, no significa nada para nosotros,
porque mientras vivimos no existe, y cuando está presente nosotros no existimos.
Carta a Meneceo.
August 14, 2021
yo venía a ver qué pensaba este hombre sobre la felicidad y me he tragado todo lo que viene siendo su teoría del conocimiento (que por cierto en la introducción, lo cual me he leído lo último porque soy así, dice que la epístola a heródoto es muy difícil de entender así que no soy tan tonta gracias a dios)
September 29, 2025
Epicuro es uno de los primeros filosofos Helenisticos, cambia la forma de ver el mundo, ya no le interesa saber primero como funcionaba para luego poner un sistema ético, sino que formula un sistema ético basado en la felicidad, donde el ser humano es lo principal. Es asombroso encontrar al científico que fue Epicuro, con una visión casi Atea, busca separar lo espiritual de lo físico, tiene claro que el cuerpo es el que siente, pero necesita de un Alma, solo la unión de los 2 puede dar paso a las sensaciones que experimentamos. Su sistema de entender el mundo es el Atomismo, todo está hecho de partículas pequeñas, los átomos, y aumenta a la visión de Demócrito, la acción del alma y los sentidos, alejándose de una visión pesimista de la causa y efecto y por tanto de los Dioses
Fue un hombre muy pragmático que le interesaba saber como funcionaba el mundo y sorprende ver su capacidad deductiva para casi acertar en como son la mayoría de fenómenos naturales y físicos. Es agnóstico, cree que existen los Dioses pero no les importamos, ellos son felices, omnipotentes y por tanto viven en su plenitud siendo Dioses, ellos son seres divinos que no les interesamos por que están siendo felices siendo Dioses, a su perfección no les interesa enojarse o alegrarse por lo que hagamos como seres humanos. Ellos no causan nada de los fenómenos naturales o estan detrás de cada situación particular, son Dioses.
Su filosofia de búsqueda de GOZO estaba basada en la ausencia de dolor físico y espiritual como vía de plenitud, luego desvirtualizada al HEDONISMO que busca el placer y satisfacer el deseo. Todo lo contrario a lo que promulgaba Epicuro que su sistema se basaba en el tethrafarmakon un sistema ético para los males que aquejan al hombre y que se basa en 1. No temer a los Dioses, no les importamos. 2. La muerte no debería precuparnos. 3 la naturaleza es sencilla, Lo necesario es fácil de conseguir. 4. El Dolor se puede soportar. Es decisión de cada hombre, Elegir como vivir. Nuestra alma unida al cuerpo es la que siente, elige, tiene necesidades que son básicas y fáciles de conseguir, y la muerte tampoco es algo a lo que hay que temer por que es natural.
P. D. La imperturbabilidad consiste en estar libre de todas esas inquietudes y en tener en la mente el recuerdo permanentemente de los principios generales y fundamentales.
P. D. Nuestra vida no tiene necesidad ya de irracionalidad y vanas presunción sino que vivamos sin sobresaltos.
P. D. ...la muerte no toca a la vida, por lo que mientras vivimos la muerte nos es extraña, y cuando la muerte es, nosotros no somos. No hay por qué temerla.
P. D. Pues no hay nada temible en el hecho de vivir para quien ha comprendido auténticamente que no acontece nada temible en el hecho de no vivir.
P. D. Así pues, el mal que más pone los pelos de punta, la muerte, no va nada con nosotros, justamente porque cuando existimos nosotros la muerte no está presente, y cuando la muerte está presente entonces nosotros no existimos.
P. D . Ante todo, considera que Dios es un ser inmortal y feliz, como asi fue grabada en el alma de todo el mundo la idea de Dios, y no le apliques ningún concepto extraño a su inmortalidad ni ninguno impropio de su felicidad.
P. D. Ni por ser joven demore uno por interesarse por la verdad ni por envejecer deje de interesarse por la verdad. Pues no hay nadie que no haya alcanzado ni a quien se le haya pasado el momento para la salud del alma.
P. D. Pero el Sabio ni rehúsa vivir ni teme no vivir, pues ni le ofende el vivir ni se imagina que es un mal el no vivir.
P. D. Cuando afirmamos que el GOZO es el fin primordial, no nos referimos al gozo de los vicios y al que se basa en el placer, como creen algunos que desconocen o que no comparten nuestros mismos puntos de vista o que nos interpretan mal, sino AL NO SUFRIR EN EL CUERPO NI ESTAR PERTURBADOS EN EL ALMA.
P. D. El que menos necesita del mañana es el que avanza con más gusto hacia él.
P. D. Pues de los insensatos nadie se contenta con lo que tiene, sino que mas bien se angustia por lo que no tiene.
P. D. A quien un poco no basta , a ése nada le basta
Fue un hombre muy pragmático que le interesaba saber como funcionaba el mundo y sorprende ver su capacidad deductiva para casi acertar en como son la mayoría de fenómenos naturales y físicos. Es agnóstico, cree que existen los Dioses pero no les importamos, ellos son felices, omnipotentes y por tanto viven en su plenitud siendo Dioses, ellos son seres divinos que no les interesamos por que están siendo felices siendo Dioses, a su perfección no les interesa enojarse o alegrarse por lo que hagamos como seres humanos. Ellos no causan nada de los fenómenos naturales o estan detrás de cada situación particular, son Dioses.
Su filosofia de búsqueda de GOZO estaba basada en la ausencia de dolor físico y espiritual como vía de plenitud, luego desvirtualizada al HEDONISMO que busca el placer y satisfacer el deseo. Todo lo contrario a lo que promulgaba Epicuro que su sistema se basaba en el tethrafarmakon un sistema ético para los males que aquejan al hombre y que se basa en 1. No temer a los Dioses, no les importamos. 2. La muerte no debería precuparnos. 3 la naturaleza es sencilla, Lo necesario es fácil de conseguir. 4. El Dolor se puede soportar. Es decisión de cada hombre, Elegir como vivir. Nuestra alma unida al cuerpo es la que siente, elige, tiene necesidades que son básicas y fáciles de conseguir, y la muerte tampoco es algo a lo que hay que temer por que es natural.
P. D. La imperturbabilidad consiste en estar libre de todas esas inquietudes y en tener en la mente el recuerdo permanentemente de los principios generales y fundamentales.
P. D. Nuestra vida no tiene necesidad ya de irracionalidad y vanas presunción sino que vivamos sin sobresaltos.
P. D. ...la muerte no toca a la vida, por lo que mientras vivimos la muerte nos es extraña, y cuando la muerte es, nosotros no somos. No hay por qué temerla.
P. D. Pues no hay nada temible en el hecho de vivir para quien ha comprendido auténticamente que no acontece nada temible en el hecho de no vivir.
P. D. Así pues, el mal que más pone los pelos de punta, la muerte, no va nada con nosotros, justamente porque cuando existimos nosotros la muerte no está presente, y cuando la muerte está presente entonces nosotros no existimos.
P. D . Ante todo, considera que Dios es un ser inmortal y feliz, como asi fue grabada en el alma de todo el mundo la idea de Dios, y no le apliques ningún concepto extraño a su inmortalidad ni ninguno impropio de su felicidad.
P. D. Ni por ser joven demore uno por interesarse por la verdad ni por envejecer deje de interesarse por la verdad. Pues no hay nadie que no haya alcanzado ni a quien se le haya pasado el momento para la salud del alma.
P. D. Pero el Sabio ni rehúsa vivir ni teme no vivir, pues ni le ofende el vivir ni se imagina que es un mal el no vivir.
P. D. Cuando afirmamos que el GOZO es el fin primordial, no nos referimos al gozo de los vicios y al que se basa en el placer, como creen algunos que desconocen o que no comparten nuestros mismos puntos de vista o que nos interpretan mal, sino AL NO SUFRIR EN EL CUERPO NI ESTAR PERTURBADOS EN EL ALMA.
P. D. El que menos necesita del mañana es el que avanza con más gusto hacia él.
P. D. Pues de los insensatos nadie se contenta con lo que tiene, sino que mas bien se angustia por lo que no tiene.
P. D. A quien un poco no basta , a ése nada le basta
August 11, 2025
Постать Епікура традиційно викликає багато дискусій і суперечок, особливо у сфері моральній. Його твердження про насолоду як найвище благо довго вільно інтерпретувалося і, відповідно, сприймалося як заклик до безконтрольного гедонізму. У Середньовіччі «епікуреєць» дорівнював розпуснику. Втім, ближчий аналіз листів, які зберіг Діоген Лаертський, і ті фрагменти, що були уміщені у «червону серію» Апріорі, демонструє, що трактування Епікура як спокусника є значним спрощенням, якщо не хибним тлумаченням.
У своїй етиці Епікур розмежовує поняття насолоди. Для нього це не бездумне прагнення миттєвих тілесних насолод, а, найперше, стан апонії (відсутності болю) і атараксії (самодостатності). Він відрізняє динамічні насолоди, які часто призводять до страждання, від статичних — що підтримують тривалий стан рівноваги. Останній і є найвищим благом.
Я бачу сад Епікура, парадоксально, як фортецю з великими мурами — це про вміння захищати тишу від хаосу зовнішнього світу. У певному сенсі умова, щоб залишатися цілісним.
Його теза про «живи непомітно» не означає ані індивідуалістичного відступу, ані байдужості до спільного. Це нагадування, що справжня дія народжується з ясності, тоді як ясність неможлива без внутрішньої тиші. Це виглядає як запрошення до глибинного врівноваження, щоби діяти не з «надриву», а з повноти.
Дружба в Епікура — форма співбуття, що нейтралізує страх перед майбутнім. Щось на кшталт «екзистенційної солідарності» — спільного витримування часу, у який живемо.
Отже, «насолода» Епікура полягає не у безконтрольному накопиченні «приємностей», а у вмінні жити просто — не підкоряючись страху і марноті.
Мир з собою — аж ніяк не втеча від світу, а найстійкіша форма присутності у ньому.
У своїй етиці Епікур розмежовує поняття насолоди. Для нього це не бездумне прагнення миттєвих тілесних насолод, а, найперше, стан апонії (відсутності болю) і атараксії (самодостатності). Він відрізняє динамічні насолоди, які часто призводять до страждання, від статичних — що підтримують тривалий стан рівноваги. Останній і є найвищим благом.
Я бачу сад Епікура, парадоксально, як фортецю з великими мурами — це про вміння захищати тишу від хаосу зовнішнього світу. У певному сенсі умова, щоб залишатися цілісним.
Його теза про «живи непомітно» не означає ані індивідуалістичного відступу, ані байдужості до спільного. Це нагадування, що справжня дія народжується з ясності, тоді як ясність неможлива без внутрішньої тиші. Це виглядає як запрошення до глибинного врівноваження, щоби діяти не з «надриву», а з повноти.
Дружба в Епікура — форма співбуття, що нейтралізує страх перед майбутнім. Щось на кшталт «екзистенційної солідарності» — спільного витримування часу, у який живемо.
Отже, «насолода» Епікура полягає не у безконтрольному накопиченні «приємностей», а у вмінні жити просто — не підкоряючись страху і марноті.
Мир з собою — аж ніяк не втеча від світу, а найстійкіша форма присутності у ньому.
February 21, 2020
Yo también creo que Epicuro debió haber viajado en el tiempo (desde mi desconocimiento del saber de la época). Sus análisis son certeros, aunque puede que no haya razones suficientes para sostener su atomismo.
Su ética de un saber (de la naturaleza) para la tranquilidad del alma es digno a mi parecer. Aunque ya nadie esté en esas.
Recomendadísimo.
Su ética de un saber (de la naturaleza) para la tranquilidad del alma es digno a mi parecer. Aunque ya nadie esté en esas.
Recomendadísimo.
Read
October 14, 2025Leer a Epicuro no demuestra lo adelantado que él estaba a su época, si no, lo mucho que menospreciamos nosotros a la suya. 2000 años después el homo sapiens sigue sufriendo exactamente de los mismos males del “alma”, aquí, se citan los paliativos que llevan verdaderamente a la Eudaimonía.
January 14, 2020
El conocimiento como puerta a la felicidad, me sorprende el grado de conocimiento de la naturaleza. Breve pero sustancioso
September 22, 2021
APUNTES SOBRE LAS OBRAS COMPLETAS DE EPICURO
Pensamientos sobre la física de Epicuro sacados de Epistola a Heródoto
Para Epicuro el universo es infinito y está compuesto por infinito vacío y un número de átomos finitos. Él dice que todo lo que está en el universo ya fue creado, sólo que la composición y descomposición de los objetos se hacen por medio de los viajes de los átomos para configurarse en otros objetos.
Los arquetipos que dejan la descomposición de los objetos de la materia (creada por los átomos) viajan a la velocidad del pensamiento, por lo tanto llegan al alma con sujeto cognoscente, por medio de ésas imágenes nosotros le damos sentido a los conjuntos de átomos, es decir, pensamos lo que siempre existió y le damos una renovación sensitiva. El error y la mentira sucede cuándo la imagen arquetípica en nosotros cómo sujetos cognoscentes no concuerda con la configuración de los átomos.
Es interesante, el alma es la que puede sentir sensaciones (el alma está hecha por partículas finisimas), y mientras está en el cuerpo que le comparte las capacidades de sentir al cuerpo, mas cuando ellla se va del cuerpo, éste deja de sentir.
Es decir que el tamaño y las cualidades del cuerpo están en constante interpretación del sujeto cognoscente? Las imágenes arquetípicas nos dicen el pasado de todas las configuraciones posibles de la materia y en base a esto interpretamos la configuración de los átomos, pero ¿Las cualidades que hacen que ése objeto pase de ser una conjunción de átomos a una entidad con todas sus contigencias posibles es parte de interpretación del sujeto cognoscente?
Es decir que hay infinitas formas pero no hay infinitos modos en los cuáles se pueden configurar los átomos. Pues aunque haya muchísimos mundos, en todos se encontrará los mismos seres vivos que se encuentran aquí, puesto que todos comparten las mismas semillas.
Es decir la naturaleza nos eñseña a nombrarla y nosotros cada uno con nuestra idiosincrasia propia hacemos los sonidos que después crean el lenguaje, por lo tanto el lenguaje no se crea por convención sino por alusión.
Es decir, para ser feliz hay que tratar de entender el universo, sus causas y venerarlas. Para comprender su máxima felicidad y tratar de entender . La felicidad se basa en entender las causas primordiales que hacen mover los cuerpos siderales? Sí no veneramos el movimiento de los cuerpos celestes no poseemos la felicidad?
Y, por otro lado, es menester admitir que los cono cimientos basados en la descripción del declive, ascensión, eclipses y todos los fenómenos de los cuerpos celestes afines a estos no contribuyen ya nada a la felicidad que proporciona el conocimiento, sino que los que conocen esos pormenores pero ignoran cuál es su naturaleza y cuáles sus causas fundamentales tienen exactamente igual miedo que si no tuvieran ese suplementario conocimiento pormenorizado, y quizás más miedo, lo que ocurre cuando el asombro procedente de ese conocimiento adicional no es capaz de dar con la solución y el arreglo de la incógnita de las cuestiones fundamentales.
Epicuro
El problema del ser humano es que le tiene envidia a los cuerpos celeste, pues cree que son eternos por ciertos mitos que escucha, y entiende que el es mortal y que será insensible algún día mientras éstos, no. De ahí, precisamente viene la turbación del espíritu humano.
. La imperturbabilidad consiste en estar libre de todas esas inquietudes y en tener en la mente el recuerdo permanente de los principios generales y fundamentales.
Epicuro
De entender de que el mundo es sólo una configuración específica de átomos, pero que no son eternos como cuerpos sino como parte del universo, y pues que el alma es igual que el cuerpo en Natura (las dos vienen de los átomos) pero el alma es sensible y el cuerpo, no.
Epistola a Meneceo Pensamientos
. La imperturbabilidad consiste en estar libre de todas esas inquietudes y en tener en la mente el recuerdo permanente de los principios generales y fundamentales.
Yo no estoy tan seguro que la vida quita las ansias de inmortalidad. Sí entiendo que la muerte es privación de sensaciones y las sensaciones para una ética no cristiana es lo único que puede cargar con conceptos de bien y mal, ergo, la muerte no es nada que nos afecte.
justamente porque cuando existimos nosotros la muerte no está presente, y cuando la muerte está presente entonces nosotros no existimos. Por tanto, la muerte no tiene nada que ver ni con los vivos ni con los muertos, justamente porque con aquellos no tiene nada que ver y estos ya no existen.
Epicuro
Debemos recordar que el futuro ni es nuestro totalmente ni totalmente no nuestro, para que ni lo aguardemos como que inexorablemente llegará ni desesperemos de él como que inexorablemente no llegará.
Epicuro
Y en razón de que ese es el bien primero y connatural a nosotros, por eso mismo tampoco aceptamos cualquier gozo sino que hay veces que renunciamos a muchos gozos cuando de estos se derivan para nosotros más dolores que gozos, y hay veces que consideramos muchos dolores mejores que los gozos, concretamente cuando, tras haber soportado durante mucho tiempo los dolores, nos sigue un gozo mayor.
Epicuro
Máximas
XX. La carne requiere límites ilimitados para su gozo, y sólo un tiempo ilimitado se los procura. En cambio el pensamiento, al tomar conciencia del fin a que está destinada la carne y del límite que le ha sido impuesto, nos procura la vida perfecta, y ya no necesitamos nada más un tiempo ilimitado, sino que el pensamiento ni rehuye el gozo ni cuando las cuitas preparan el fin de la vida termina como si le faltara algo para una vida maravillosa.
Epicuro
Ahí está la naturaleza del sujeto cognoscente epicúreo, pues necesita adecuar las imágenes que el tiene de la realidad a la realidad misma. Es una forma de conocimiento realista. En el que se distingue doxa y episteme dependiendo del nivel de coincidencia con la configuración de átomos.
XXVII. De todos los medios de los que se arma la sabiduría para alcanzar la dicha en la vida el más importante con mucho es el tesoro de la amistad.
Epicuro
VISIÓN POLÍTICA SI SE QUIERE DECIR ASÍ
XXXIII. La justicia vista en sí misma no es nada sino un pacto de no perjudicar ni ser perjudicado en ningún momento en los tratos entre unos y otros y que afecta a la extensión de espacio que sea.
Epicuro
VISIÓN DE LA INJUSTICIA HETERODOXA
. XXXIV. La injusticia no es cosa mala vista en sí misma sino sólo por el miedo que provoca por la sospecha de si no pasará desapercibida a los jueces encargados de ese cometido.
Epicuro
Es decir, para Epicuro la ley y la norma tienen que basarse en el criterio de utilidad para las buenas relaciones en la comunidad, o sea, legislar bajo las nociones de justica que se han ido creando y funcionando y no por criterios extras cómo las virtudes platónicas. La utilidad para que todo el mundo esté más o menos bien con las leyes es el máximo de justicia que puede aspirar una polis.
Todos los que consiguen la posibilidad de procurarse la máxima seguridad del prójimo, esos no sólo viven entre sí con el mayor gozo, dado que disponen de la garantía más solvente de seguridad, sino que, a pesar de haber conseguido unos con otros la más plena intimidad, no lamentan, como si se tratara de cosa digna de compasión, el final anticipado del muerto.
Epicuro
Pensamientos sobre la física de Epicuro sacados de Epistola a Heródoto
Para Epicuro el universo es infinito y está compuesto por infinito vacío y un número de átomos finitos. Él dice que todo lo que está en el universo ya fue creado, sólo que la composición y descomposición de los objetos se hacen por medio de los viajes de los átomos para configurarse en otros objetos.
Los arquetipos que dejan la descomposición de los objetos de la materia (creada por los átomos) viajan a la velocidad del pensamiento, por lo tanto llegan al alma con sujeto cognoscente, por medio de ésas imágenes nosotros le damos sentido a los conjuntos de átomos, es decir, pensamos lo que siempre existió y le damos una renovación sensitiva. El error y la mentira sucede cuándo la imagen arquetípica en nosotros cómo sujetos cognoscentes no concuerda con la configuración de los átomos.
Es interesante, el alma es la que puede sentir sensaciones (el alma está hecha por partículas finisimas), y mientras está en el cuerpo que le comparte las capacidades de sentir al cuerpo, mas cuando ellla se va del cuerpo, éste deja de sentir.
Es decir que el tamaño y las cualidades del cuerpo están en constante interpretación del sujeto cognoscente? Las imágenes arquetípicas nos dicen el pasado de todas las configuraciones posibles de la materia y en base a esto interpretamos la configuración de los átomos, pero ¿Las cualidades que hacen que ése objeto pase de ser una conjunción de átomos a una entidad con todas sus contigencias posibles es parte de interpretación del sujeto cognoscente?
Es decir que hay infinitas formas pero no hay infinitos modos en los cuáles se pueden configurar los átomos. Pues aunque haya muchísimos mundos, en todos se encontrará los mismos seres vivos que se encuentran aquí, puesto que todos comparten las mismas semillas.
Es decir la naturaleza nos eñseña a nombrarla y nosotros cada uno con nuestra idiosincrasia propia hacemos los sonidos que después crean el lenguaje, por lo tanto el lenguaje no se crea por convención sino por alusión.
Es decir, para ser feliz hay que tratar de entender el universo, sus causas y venerarlas. Para comprender su máxima felicidad y tratar de entender . La felicidad se basa en entender las causas primordiales que hacen mover los cuerpos siderales? Sí no veneramos el movimiento de los cuerpos celestes no poseemos la felicidad?
Y, por otro lado, es menester admitir que los cono cimientos basados en la descripción del declive, ascensión, eclipses y todos los fenómenos de los cuerpos celestes afines a estos no contribuyen ya nada a la felicidad que proporciona el conocimiento, sino que los que conocen esos pormenores pero ignoran cuál es su naturaleza y cuáles sus causas fundamentales tienen exactamente igual miedo que si no tuvieran ese suplementario conocimiento pormenorizado, y quizás más miedo, lo que ocurre cuando el asombro procedente de ese conocimiento adicional no es capaz de dar con la solución y el arreglo de la incógnita de las cuestiones fundamentales.
Epicuro
El problema del ser humano es que le tiene envidia a los cuerpos celeste, pues cree que son eternos por ciertos mitos que escucha, y entiende que el es mortal y que será insensible algún día mientras éstos, no. De ahí, precisamente viene la turbación del espíritu humano.
. La imperturbabilidad consiste en estar libre de todas esas inquietudes y en tener en la mente el recuerdo permanente de los principios generales y fundamentales.
Epicuro
De entender de que el mundo es sólo una configuración específica de átomos, pero que no son eternos como cuerpos sino como parte del universo, y pues que el alma es igual que el cuerpo en Natura (las dos vienen de los átomos) pero el alma es sensible y el cuerpo, no.
Epistola a Meneceo Pensamientos
. La imperturbabilidad consiste en estar libre de todas esas inquietudes y en tener en la mente el recuerdo permanente de los principios generales y fundamentales.
Yo no estoy tan seguro que la vida quita las ansias de inmortalidad. Sí entiendo que la muerte es privación de sensaciones y las sensaciones para una ética no cristiana es lo único que puede cargar con conceptos de bien y mal, ergo, la muerte no es nada que nos afecte.
justamente porque cuando existimos nosotros la muerte no está presente, y cuando la muerte está presente entonces nosotros no existimos. Por tanto, la muerte no tiene nada que ver ni con los vivos ni con los muertos, justamente porque con aquellos no tiene nada que ver y estos ya no existen.
Epicuro
Debemos recordar que el futuro ni es nuestro totalmente ni totalmente no nuestro, para que ni lo aguardemos como que inexorablemente llegará ni desesperemos de él como que inexorablemente no llegará.
Epicuro
Y en razón de que ese es el bien primero y connatural a nosotros, por eso mismo tampoco aceptamos cualquier gozo sino que hay veces que renunciamos a muchos gozos cuando de estos se derivan para nosotros más dolores que gozos, y hay veces que consideramos muchos dolores mejores que los gozos, concretamente cuando, tras haber soportado durante mucho tiempo los dolores, nos sigue un gozo mayor.
Epicuro
Máximas
XX. La carne requiere límites ilimitados para su gozo, y sólo un tiempo ilimitado se los procura. En cambio el pensamiento, al tomar conciencia del fin a que está destinada la carne y del límite que le ha sido impuesto, nos procura la vida perfecta, y ya no necesitamos nada más un tiempo ilimitado, sino que el pensamiento ni rehuye el gozo ni cuando las cuitas preparan el fin de la vida termina como si le faltara algo para una vida maravillosa.
Epicuro
Ahí está la naturaleza del sujeto cognoscente epicúreo, pues necesita adecuar las imágenes que el tiene de la realidad a la realidad misma. Es una forma de conocimiento realista. En el que se distingue doxa y episteme dependiendo del nivel de coincidencia con la configuración de átomos.
XXVII. De todos los medios de los que se arma la sabiduría para alcanzar la dicha en la vida el más importante con mucho es el tesoro de la amistad.
Epicuro
VISIÓN POLÍTICA SI SE QUIERE DECIR ASÍ
XXXIII. La justicia vista en sí misma no es nada sino un pacto de no perjudicar ni ser perjudicado en ningún momento en los tratos entre unos y otros y que afecta a la extensión de espacio que sea.
Epicuro
VISIÓN DE LA INJUSTICIA HETERODOXA
. XXXIV. La injusticia no es cosa mala vista en sí misma sino sólo por el miedo que provoca por la sospecha de si no pasará desapercibida a los jueces encargados de ese cometido.
Epicuro
Es decir, para Epicuro la ley y la norma tienen que basarse en el criterio de utilidad para las buenas relaciones en la comunidad, o sea, legislar bajo las nociones de justica que se han ido creando y funcionando y no por criterios extras cómo las virtudes platónicas. La utilidad para que todo el mundo esté más o menos bien con las leyes es el máximo de justicia que puede aspirar una polis.
Todos los que consiguen la posibilidad de procurarse la máxima seguridad del prójimo, esos no sólo viven entre sí con el mayor gozo, dado que disponen de la garantía más solvente de seguridad, sino que, a pesar de haber conseguido unos con otros la más plena intimidad, no lamentan, como si se tratara de cosa digna de compasión, el final anticipado del muerto.
Epicuro
December 21, 2014
Tiene un buen prologo, con bastantes datos que son amenos y resumen bien la obra. Las primeras epístolas sobre la Naturaleza y metafísica son bastantes obscuras y con muchos datos erróneos para la física actual. Las siguientes epístolas (a partir de Meneceo) que contienen la doctrina moral son más entretenidas y entendibles. Buen análisis del epicureísmo, que dista bastante del concepto actual que tenemos.
Mi nota: 6.
Mi nota: 6.
August 24, 2020
Libro maravilloso, un pensador deslumbrante, no cabe decir mucho más. La edición es algo discutible, las escasas notas al pie son de índole textual y casi incomprensibles para quien no sepa griego, en cambio no hay ninguna que comente el contenido. La traducción del profesor Vara a veces es algo confusa, como desmañada, y en ciertos puntos incluso claramente discutible, como cuando hace decir a Epicuro que las imágenes se captan «como en fotografía» (p. 56).
April 18, 2020
Esperaba esas ansias de placer que se le atribuye a Epicuro, y su filosofía desbordante del gozo. Pero al leerlo tenía un eco estoico, y mucho más materialista. Deista por excelencia y conformista con la vida. La actitud frente a los dioses la admiro, admite de cierta manera que si sigues sus enseñanzas "vivirás como un dios entre los hombres".
February 26, 2021
Al principio se me hizo un poco pesado, y como esa sensación de estar dando vueltas sin ser muy claro, pero creo que la carta a Meneceo lo es todo, frase tras frase me impactaba y tenía que tomarme un espacio para diferirlo, gran sabiduría sobre el gozo y el dolor que creo que será gran base para manejar mi vida y un filtro sobre lo que permito en ella.
July 4, 2020
Su forma de razonar es muy interesante, aunque en general le lleve a conclusiones erróneas. Algunas de sus hipótesis, las que menos, sobre la naturaleza son increíblemente precisas para la época en que fueron pronunciadas.
February 6, 2017
No me ha sido fácil de leer, pero he rescatado máximas e ideas fundamentales del pensamiento de Epicuro, que fue, al fin y al cabo, la razón por la que decidí leer este libro.
May 7, 2020
La Carta a Meneceo es muy interesante, pero la elección de palabras es triste y pobre. La versión online es mucho mejor que esta edición.
July 8, 2025
A la història del pensament filosòfic hi trobem, de tant en tant, els més grans crits de desig de llibertat, en nom de la vida. I aquesta vida des de la qual es crida és, des de Diògenes, passant per Epicur, Epíctet, la Boétie o Rousseau fins a Spinoza o Nietzsche, és una vida natural, o bé la pròpia vida concebuda no des de la seva vertent merament humana, sinó com a Natura incorporada. Des d’aquesta posició podem denunciar les barbaritats que es cometen sota l’estandard de l’opinió i el seu ordre social, la tristesa i l’infelicitat que perpetua tenir una concepció equívoca de la meta de la vida, immanent a aquesta, que és la felicitat. I les grans artimanyes històriques, les terribles teles d’aranya que fabriquen els homes tristos, els moralistes, per a subjectar la humanitat: els déus venjatius, la vida després de la mort. En Epicur trobem un pur desig de viure que, com a Zarathustra, si nega l’opinió, la cultura o l’educació estatal és per afirmar la vida natural i la seva llibertat. Una es demanaria per quin motiu es consideren caduques o prescindibles aquestes filosofies que tracten del benestar de la humanitat, si no sabés que concebre la filosofia com a accessòria, com a capritx o titllar-la de difícil és precisament una de les maneres de l’status quo de perpetuar-se. Epicur, el pensador de la comunitat d’amics contra l’organització política, del Déu indiferent contra el venjatiu, el que posa la ciència —el Coneixement o la Veritat— al servei de la vida i no viceversa, és en molts sentits revolucionari, per bé que la seva pròpia concepció del plaer és en cert grau ascètica.
“El estado de felicidad y bienaventuranza no lo alcanzan ni la multitud de riquezas ni la majestuosidad de las profesiones ni jefatura ni poder alguno, sino la alegría y suavidad de sentimientos y la disposición del alma que define los propios bienes de la Naturaleza. “
“Una vida Iibre no puede conseguir muchas riquezas, porque eso no es fácil de hacer sin dar cabida al servilismo de la turba o de los poderosos, sino que las logra todas mediante una continua liberalidad. Pero si por casualidad consigue muchas riquezas, incluso ésas llegaría a distribuirlas sin dificultad alguna para hacerse con la benevolencia del prójimo.”
“La amistad recorre el mundo entero proclamando a todos nosotros que despertemos ya a la felicidad.”
“Digo que debemos reír a la vez que buscar la verdad, cuidar de nuestro patrimonio y sacar fruto a las demás propiedades y no cesar bajo ninguna circunstancia de emitir los juicios dictados por la verdadera filosofía.”
“El estado de felicidad y bienaventuranza no lo alcanzan ni la multitud de riquezas ni la majestuosidad de las profesiones ni jefatura ni poder alguno, sino la alegría y suavidad de sentimientos y la disposición del alma que define los propios bienes de la Naturaleza. “
“Una vida Iibre no puede conseguir muchas riquezas, porque eso no es fácil de hacer sin dar cabida al servilismo de la turba o de los poderosos, sino que las logra todas mediante una continua liberalidad. Pero si por casualidad consigue muchas riquezas, incluso ésas llegaría a distribuirlas sin dificultad alguna para hacerse con la benevolencia del prójimo.”
“La amistad recorre el mundo entero proclamando a todos nosotros que despertemos ya a la felicidad.”
“Digo que debemos reír a la vez que buscar la verdad, cuidar de nuestro patrimonio y sacar fruto a las demás propiedades y no cesar bajo ninguna circunstancia de emitir los juicios dictados por la verdadera filosofía.”
May 14, 2021
Esta edición de las obras de Epicuro es actualmente la más accesible al lector en lengua española, pero debe preferírsele la edición de Gredos. Esta edición tiene una traducción muy idiosincrática que ignora la tradición de traducción de términos griegos que pasa por el latín. Para sólo dar un ejemplo, traduce el verbo griego philosopheîn por "buscar la verdad". Esta traducción no es fundamentalmente falsa, pero debería haberse hecho por "filosofar". Así pasa con muchos otros términos. El prólogo puede ser útil aunque escrito en un lenguaje rimbombante y poco científico. Asimismo falta una descripción de la historia de la trasmisión de los manuscritos. Por supuesto, esta edición no es científica, sino divulgativa, pero hay una parte del prólogo donde el editor se dedica a dar cuenta de las peculiaridades de la "Carta a Heródoto" que no tiene lugar en este tipo de trabajos.
Si doy 3 a esta edición no a la obra de Epicuro que es una obra fundamental de la Antigüedad, sino a esta edición.
Si doy 3 a esta edición no a la obra de Epicuro que es una obra fundamental de la Antigüedad, sino a esta edición.
March 25, 2021
Muy buena introducción de José Vara.
DE las obras del propio Epicuro me ha parecido complicado comprender algunas de las partes de la Epístola a Heródoto. Es increíble hasta que punto intentó comprender todos los fenómenos de la naturaleza y en algunos casos como se acercó a la verdadera causa que ahora gracias a la ciencia conocemos. Todavía más agradables y actuales siguen siendo sus afirmaciones sobre la búsqueda de la verdad, el gozo y la amistad. Como se ha comentado , en ocasiones se relaciona de forma errónea a Epicuro con el placer , en sus escritos habla sobre las consecuencias del exceso de los gozos que a veces mal entendido se le atribuye.
DE las obras del propio Epicuro me ha parecido complicado comprender algunas de las partes de la Epístola a Heródoto. Es increíble hasta que punto intentó comprender todos los fenómenos de la naturaleza y en algunos casos como se acercó a la verdadera causa que ahora gracias a la ciencia conocemos. Todavía más agradables y actuales siguen siendo sus afirmaciones sobre la búsqueda de la verdad, el gozo y la amistad. Como se ha comentado , en ocasiones se relaciona de forma errónea a Epicuro con el placer , en sus escritos habla sobre las consecuencias del exceso de los gozos que a veces mal entendido se le atribuye.
September 14, 2019
Introduzione chiara ed esaustiva all’opera e al pensiero di Epicuro. Include traduzione di una lettera, frammenti e testimonianze. Ahimè in Italiano non sono state più ristampate altre opere. Una chicca ancora in commercio. Un testo fondamentale per chi fosse interessato alla storia del pensiero occidentale.
December 12, 2021
3.0 Me acerqué a este libro buscando respuestas en lo relacionado con la ética y, en concreto, con la felicidad. Si bien Epicuro ofrece sus respuestas en ese sentido, ensalzando el valor de la amistad, hay muchos pasajes dedicados a la naturaleza que no me interesan. Recomendable para los interesados en la filosofía de Epicuro y de la búsqueda del equilibrio vital/felicidad.
December 25, 2023
Es una pena que hayan arribado hasta nuestros días tan pocas páginas de este autor, pues si bien difiero a la vez le tolero y admiro a ratos. Algún fragmento de la Epístola a Heródoto, de las Máximas y de las Vaticanas me parecen muy sugerentes, pero el resto es complicado de conjugar con la realidad humana a mí parecer (al menos con la del presente). Queda recomendado.
September 23, 2022
És brutal com un pensador del segle III aC ha pogut explicar d'una manera tan acurada la composició de la matèria i de l'univers.
La seva teoria moral no m'agrada especialment, tot i que és prou coherent.
La seva teoria moral no m'agrada especialment, tot i que és prou coherent.
July 22, 2024
De lo poco que se ha rescatado de Epicuro, y el contenido tan denso que tiene, recomiendo leer particularmente el estudio introductorio de esta edición, las máximas capitales y las sentencias vaticanas.
January 7, 2021
Advertencia: Hay una carta entera que habla sobre los cuerpos celestes, no es demasiado interesante.
Read
May 22, 2022Pésima traducción...
March 10, 2024
te amo Epicuro
Displaying 1 - 30 of 36 reviews