Інтерв'ю у вигляді книжки в Україні велика рідкість, хоча сама ідея непогана, якщо оповідачем є авторитет і професіонал, особливо для тих, хто погано сприймає аудіо.
Виокремив пару думок, які ще раз сам для себе проговорив. Вони доволі очевидні, але в повсякденні знаходяться десь на периферії, тому і корисно іноді читати подібні книжки, де все коротко і чітко, коли не маєш змоги заглибитись у якесь питання.
1. Бульбашка українця насправді дуже сильно відрізняється від бульбашки росіянина. Тож коли ми ставимо питання уявному росіянину, як він може робити те, що робить, ми проектуємо на нього своє бачення світу, досвід і ідентичність. Непотрібно їх знеособлювати, придумувати прізвиська. Вони це роблять тому що такі вони по своїй суті, звичайні, середньостатистичні. Тому не дивно, якщо вже ми не розуміємо їх, то вестерни взагалі не в контексті і можуть, наприклад, вважати, що це війна путіна, а рускіє мальчікі – заложнікі сітуациі.
2. Важливо закарбувати собі, що ніяких союзників насправді не існує, є партнери. Кожен завжди буде шукати для себе вигоду, не від щирої любові до українців надається допомога, вони розуміють наслідки поразки України. Це не заважає їм закуповувати енергоносії у росії на суми, які більші за допомогу Україні. Не заважає не накладати санкції на лукойл, мотивуючи тим, що це приватна компанія, а не державна і там не все так просто. Ні, європейцям теж треба жити і не так просто швидко замінити постачальника, розумію. Але як щодо товарів подвійного значення і електроніки, яку знаходять в дронах і ракетах росіян? Я не повірю в те, що за цю купу років європейці не змогли перекрити постачання, навіть якщо все йде через фірми-прокладки транзитом через інші країни. Як то кажуть – це бізнес, нічого особистого.
3. ЯЗ. Щось потрібно робити з ядерною зброєю. Вона є, всі про це знають. Та коли постійно, демонстративно розмахують ядерною єлдою, типу, зацініть яка в мене ракета, то це не здорова фігня. Якось не дуже б хотілось перетворитись в попіл через надумані причини старих, поїхавших дідів.
Мінуси книги:
1. Попри умовне розділення на теми, дуже погано, що інтерв'ю постійно стрибають по роках. Немає хронологічності.
2. Постійне повторення однотипних питань від різних інтерв'юерів, своєю чергою Плохій проговорює однакові тези.
3. Чому немає інтерв'ю від іноземних видань? Які питання будуть ставити українські ЗМІ мені плюс-мінус зрозуміло, хотілось би знати, що цікавить журналістів, які максимально поза нашим контекстом і як їм правильно і зрозуміло донести інформацію.
4. Історики не футурологи. Мене вже задовбало за 4 роки повномасштабки бачити питання, що буде з Україною або коли розвалиться росія. Добре, що Плохію вистачає розуму відповідати, що попри все, навіть якщо росія почне фрагментуватись, то все одно залишиться по сусідству і потрібно посилювати армію і гуртуватись суспільству, а не сподіватись на смерть путіна, революцію чи економічну кризу.