Присмерк імперії. Російсько-українська війна очима історика

by Serhii Plokhy, Сергій Плохій

Нова книга Сергія Плохія, одного з найвідоміших українських істориків, професора Гарвардського університету, присвячена насамперед осмисленню Великої війни. Тут зібрано найзначніші інтерв’ю і бесіди автора з 2021 по 2024 рік. Спектр висвітлених тем охоплює ключові актуальні питання, що хвилюють українців і всіх у світі небайдужих до нашого героїчного спротиву: чому агресору не вдався бліцкриг, європейський контекст війни і руйнація світового порядку, чим може закінчитися війна і з якими наслідками тощо. Тверезий погляд історика з перспективи десятиліть і століть здатен послужити цілющою противагою виру пристрастей, що природно супроводжує сьогодні нескінченні виклади й оцінки поточних подій.

376 pages, Hardcover

Published January 1, 2025

About the author

Serhii Plokhy is a Ukrainian and American historian. Plokhy is currently the Mykhailo Hrushevsky Professor of Ukrainian History and Director of the Ukrainian Research Institute at Harvard University, where he was also named Walter Channing Cabot Fellow in 2013. A leading authority on Eastern Europe, he has lived and taught in Ukraine, Canada, and the United States. He has published extensively in English, Ukrainian, and Russian. For three successive years (2002-2005) his books won first prize of the American Association for Ukrainian Studies.

For his Ukrainian-language profile, please see: Сергій Плохій

Reviews

[Maxim Nep · Rating 3 out of 5]

Інтерв'ю у вигляді книжки в Україні велика рідкість, хоча сама ідея непогана, якщо оповідачем є авторитет і професіонал, особливо для тих, хто погано сприймає аудіо.
Виокремив пару думок, які ще раз сам для себе проговорив. Вони доволі очевидні, але в повсякденні знаходяться десь на периферії, тому і корисно іноді читати подібні книжки, де все коротко і чітко, коли не маєш змоги заглибитись у якесь питання.

1. Бульбашка українця насправді дуже сильно відрізняється від бульбашки росіянина. Тож коли ми ставимо питання уявному росіянину, як він може робити те, що робить, ми проектуємо на нього своє бачення світу, досвід і ідентичність. Непотрібно їх знеособлювати, придумувати прізвиська. Вони це роблять тому що такі вони по своїй суті, звичайні, середньостатистичні. Тому не дивно, якщо вже ми не розуміємо їх, то вестерни взагалі не в контексті і можуть, наприклад, вважати, що це війна путіна, а рускіє мальчікі – заложнікі сітуациі.
2. Важливо закарбувати собі, що ніяких союзників насправді не існує, є партнери. Кожен завжди буде шукати для себе вигоду, не від щирої любові до українців надається допомога, вони розуміють наслідки поразки України. Це не заважає їм закуповувати енергоносії у росії на суми, які більші за допомогу Україні. Не заважає не накладати санкції на лукойл, мотивуючи тим, що це приватна компанія, а не державна і там не все так просто. Ні, європейцям теж треба жити і не так просто швидко замінити постачальника, розумію. Але як щодо товарів подвійного значення і електроніки, яку знаходять в дронах і ракетах росіян? Я не повірю в те, що за цю купу років європейці не змогли перекрити постачання, навіть якщо все йде через фірми-прокладки транзитом через інші країни. Як то кажуть – це бізнес, нічого особистого.
3. ЯЗ. Щось потрібно робити з ядерною зброєю. Вона є, всі про це знають. Та коли постійно, демонстративно розмахують ядерною єлдою, типу, зацініть яка в мене ракета, то це не здорова фігня. Якось не дуже б хотілось перетворитись в попіл через надумані причини старих, поїхавших дідів.

Мінуси книги:
1. Попри умовне розділення на теми, дуже погано, що інтерв'ю постійно стрибають по роках. Немає хронологічності.
2. Постійне повторення однотипних питань від різних інтерв'юерів, своєю чергою Плохій проговорює однакові тези.
3. Чому немає інтерв'ю від іноземних видань? Які питання будуть ставити українські ЗМІ мені плюс-мінус зрозуміло, хотілось би знати, що цікавить журналістів, які максимально поза нашим контекстом і як їм правильно і зрозуміло донести інформацію.
4. Історики не футурологи. Мене вже задовбало за 4 роки повномасштабки бачити питання, що буде з Україною або коли розвалиться росія. Добре, що Плохію вистачає розуму відповідати, що попри все, навіть якщо росія почне фрагментуватись, то все одно залишиться по сусідству і потрібно посилювати армію і гуртуватись суспільству, а не сподіватись на смерть путіна, революцію чи економічну кризу.

[Atamas Natalia · Rating 4 out of 5]

Низка інтерв'ю Сергія Плохія різним медіа та журналістам (у Портнікова запитання довші за відповіді Сергія, але й бесіди найбільш цікаві, як на мене) у 2022-2024 році, згруповані у доволі довільні блоки типу "Війна", "Москалі", "Мир після війни" тощо.
Повчально і трохи сумно читати, як міняється тональність - від оптимізму до стриманої надії з присмаком смутку.
Декілька тез постійно повторюються у кожному інтерв'ю: Україна вже перемогла, бо захистила суверинітет, Паралелі нашої війни з Другою Світовою очевидні та легітимні, всі імперії рано чи пізно розвалюються через колоніальні та постколоніальні війни, і пуйло буде серед них (от тільки незрозуміло, коли саме це станеться).

Особисто мені не вистачило більшої кількості розмов з представниками західних ЗМІ, американських та європейських, аби розуміти, які питання з плином війни виникали саме у них, і як Сергій відповідал на це.