What do you think?
Rate this book
Drakula
Molodij advokat Dzhonatan Garker jide v spravakh na pivnich Rumuniji. Jogo zamovnik - graf Drakula, jakij meshkaje visoko v gorakh. Ale vsi, khto dovidujetsja, kudi prjamuje Garker, zhakhajutsja ta perestajut divitisja jomu v ochi. Dzhonatan distajetsja majetku j nevdovzi rozumije, scho vsi mistsevi zhiteli mali ratsiju. U majetku kojitsja schos duzhe zhakhlive. Z gostja Dzhonatan peretvorjujetsja na polonenogo. Chi zmozhe vin diznatisja pravdu ta vrjatuvati sebe? Knizhka napisana u formi schodennikovikh notatok, gazetnikh statej ta listiv, tozh proponuje chitachevi odnochasno kilka pogljadiv na situatsiju. Perekladach Dmitro Scherbina
600 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 1 of 1 review
June 16, 2026
Хто такий Дракула — сподіваюсь, нікому пояснювати не треба, адже сюжет цієї книги екранізували вже майже 50 разів. Я читала її дуже давно: деякі моменти стерлися з пам’яті повністю, а деякі я свого часу не зрозуміла й тепер сподівалася перечитати уважніше (не допомогло ).
Цей роман мегаважливий для сучасної поп-культури, бо саме він заклав канони вампіризму й породив армію послідовників. Тож замість переказу сюжету, ділюся своїми оновленими (і дуже прискіпливими) враженнями
Стокер подає події через щоденники та листування героїв. І сам Дракула витканий із протиріч: у нього разюче й без особливих пояснень змінюються і зовнішність, і настрій. Його сили теж нестабільні: то він демонструє абсолютну всемогутність, то стає безпорадним перед планами смертних.
Автор порівнює розум графа з дитиною, яка тільки вчиться. І тут виникає купа логічних питань:
Де він був раніше і чому його «розвиток» припав аж на XIX століття?
Чому він так довго шукав спосіб потрапити до Лондона?
Навіщо йому здалися саме Міна та Люсі? Невже не можна було знайти кандидаток із меншою кількістю женихів-захисників?
Чому він залишив живим свого англійського правника Джонатана Гаркера, просто ув'язнивши в замку, замість того, щоб влаштувати йому «вампірське хрещення»?
Але масштаб лиходія все одно вражає: він підкорює людей, керує тваринами (кажанами, вовками, щурами) та прокручує грандіозні міжнародні логістичні схеми.
Головні герої мають необмежені фінансові та соціальні важелі. Перед аристократами з повним гаманцем відкриваються будь-які двері. Водночас вони активно користуються благами науки: ведуть щоденники-фонографи, замовляють готелі телеграмами, подорожують підземкою.
При цьому сильно відчувається зверхнє ставлення автора до не-англійців: Стокер досить бридко й стереотипно змальовує циган, словаків та румун...
Натомість належне місце віддано тогочасній науці (переливанню крові, гіпнозу) та релігії (впливу хреста й святої облатки). Окремим жирним шрифтом Стокер підкреслює важливість розумової праці, психічної реабілітації та покращення духовного здоров’я. У наші швидкі й стресові часи я цьому процесу аж позаздрила!
Жіноча лінія — це окрема печаль. Жінки тут — другорядні персони в англійському суспільстві, «слабші й менш розумні». Як би Міна не намагалася бути корисною і як би не доводила свою ефективність шаленою роботою за друкарською машинкою — у фіналі «слабкій статі» все одно залишається просто радувати око свого судженого й не відволікати чоловіків від їхньої Великої Спільної Праці.
Підсумок:
Книгу беззаперечно треба читати! Якою б наївна вона не здавалася зараз, першоджерела варто знати. Для свого часу роман неймовірний: сюжет послідовний, дії антагоніста розписані, а фінал — хоч і разючий, але правильний: зло покаране!
P.S. У тексті цього видання від «Небо» я не помітила жодної одруківки, за що їм величезний лайк! Тепер у планах — передивитися найновіші екранізації та колись нарешті прочитати «Історика» Елізабет Костової.
Цей роман мегаважливий для сучасної поп-культури, бо саме він заклав канони вампіризму й породив армію послідовників. Тож замість переказу сюжету, ділюся своїми оновленими (і дуже прискіпливими) враженнями
Стокер подає події через щоденники та листування героїв. І сам Дракула витканий із протиріч: у нього разюче й без особливих пояснень змінюються і зовнішність, і настрій. Його сили теж нестабільні: то він демонструє абсолютну всемогутність, то стає безпорадним перед планами смертних.
Автор порівнює розум графа з дитиною, яка тільки вчиться. І тут виникає купа логічних питань:
Де він був раніше і чому його «розвиток» припав аж на XIX століття?
Чому він так довго шукав спосіб потрапити до Лондона?
Навіщо йому здалися саме Міна та Люсі? Невже не можна було знайти кандидаток із меншою кількістю женихів-захисників?
Чому він залишив живим свого англійського правника Джонатана Гаркера, просто ув'язнивши в замку, замість того, щоб влаштувати йому «вампірське хрещення»?
Але масштаб лиходія все одно вражає: він підкорює людей, керує тваринами (кажанами, вовками, щурами) та прокручує грандіозні міжнародні логістичні схеми.
Головні герої мають необмежені фінансові та соціальні важелі. Перед аристократами з повним гаманцем відкриваються будь-які двері. Водночас вони активно користуються благами науки: ведуть щоденники-фонографи, замовляють готелі телеграмами, подорожують підземкою.
При цьому сильно відчувається зверхнє ставлення автора до не-англійців: Стокер досить бридко й стереотипно змальовує циган, словаків та румун...
Натомість належне місце віддано тогочасній науці (переливанню крові, гіпнозу) та релігії (впливу хреста й святої облатки). Окремим жирним шрифтом Стокер підкреслює важливість розумової праці, психічної реабілітації та покращення духовного здоров’я. У наші швидкі й стресові часи я цьому процесу аж позаздрила!
Жіноча лінія — це окрема печаль. Жінки тут — другорядні персони в англійському суспільстві, «слабші й менш розумні». Як би Міна не намагалася бути корисною і як би не доводила свою ефективність шаленою роботою за друкарською машинкою — у фіналі «слабкій статі» все одно залишається просто радувати око свого судженого й не відволікати чоловіків від їхньої Великої Спільної Праці.
Підсумок:
Книгу беззаперечно треба читати! Якою б наївна вона не здавалася зараз, першоджерела варто знати. Для свого часу роман неймовірний: сюжет послідовний, дії антагоніста розписані, а фінал — хоч і разючий, але правильний: зло покаране!
P.S. У тексті цього видання від «Небо» я не помітила жодної одруківки, за що їм величезний лайк! Тепер у планах — передивитися найновіші екранізації та колись нарешті прочитати «Історика» Елізабет Костової.
Displaying 1 - 1 of 1 review