Знамение пути

Волкодав #4

by Мария Семенова

Roman "Volkodav", vpervye napechatannyjj v 1995 godu, ne tol`ko zavoeval ljubov` millionov chitatelejj, no i otkryl rossijjskojj publike novyjj literaturnyjj zhanr - "slavjanskaja fehntezi". Vsled za pervojj knigojj byli opublikovany "Volkodav. Pravo na poedinok" i "Volkodav. Istovik-kamen`". "Volkodav. Znamenie puti" prodolzhaet istoriju poslednego voina iz roda Serogo Psa. Vse chazche Volkodav budet terzat`sja voprosom o svoem zemnom prednaznachenii. Radi kakogo svershenija sud`ba hranila ego vo t`me podzemnyh rudnikov, vyvodila zhivym iz smertel`nyh poedinkov, oberegala v ledjanojj pustyne i sredi jazykov bespozchadnogo plameni? Lish` v naznachennyjj srok prednachertannoe otkroetsja emu... No prezhde Volkodava zhdet smertel`nyjj poedinok s krovnym vragom, otvazhnym i dostojjnym voinom, chelovekom, kotorogo v drugojj zhizni on predpochel by schitat` drugom. S synom Ljudoeda - proslavlennym kunsom Vinitarom.

Genres: Fantasy, Russia, Fiction, Epic Fantasy, Adventure, Russian Literature

416 pages, Hardcover

First published January 1, 2003

About the author

Мария Семенова окончила Ленинградский институт авиационного приборостроения с дипломом инженера-электрика в 1982 году. Десять лет работала по специальности. Выхода первой книги ("Лебеди улетают", 1989) ждала 9 лет. Известность автору принесло издание в 1995 году романа "Волкодав". Член Союза Писателей. Является также автором стихов и песен. Живет в Санкт-Петербурге.

Reviews

[Sviatek · Rating 2 out of 5]

Beznadziejna. Mało akcji, nudne, niepotrzebne opisy, co rusz dygresje, a co najciekawsze... książka nie ma zakończenia. Są trzy rozpoczęte wątki, które nagle się urywają. Totalne dno w porównaniu do pierwszej książki serii.

[Damjan Pavlica · Rating 3 out of 5]

Prilično razoračenje, nakon prethodnog dela. Premalo akcije, nema borbe, predugi i prečesti opisi prirode.

[zverek_alyona · Rating 5 out of 5]

После динамичного "Волкодава" и напряженного "Права на поединок", "Знамение пути" воспринимается как интерлюдия. И, судя по аннотациям к следующей части, ею он и является.

Сам Волкодав и так или иначе связанные с ним герои этой истории приходят наконец к каким-то решениям - через новый взгляд на себя или тех, кто рядом (или уже далеко), или через какое-то событие, ставшее пусть не самым важным в черед многих других, но определенно тем, про которое принято говорить "последняя капля".

Волкодав уже не единственный персонаж, на котором фокусируется повествование. Если в предыдущих частях описания эпизодов из жизни Оленюшки напоминают подглядывание, то в "Знамении..." ее история приобретает более сильный и, главное, самостоятельный голос. Но на этих двоих автор не останавливается - читатель получает возможность заглянуть в мысли и прошлое Клочка Волка, Винитара или Хономера, которые по-прежнему сюжетно "повязаны" с Волкодавом, но не только - они уже не настолько статисты, как в предыдущих книгах.

Отдельное спасибо Марии Семеновой за славных псов Шо-Ситайна, в которых без труда узнаются среднеазиатские овчарки (туркменские алабаи). Когда-то одна такая алабайка стала моей самой первой собакой, до сих пор вспоминаю о ней с большим теплом. Эта порода, на мой взгляд, и в нашем мире не может не вызывать восхищение и уважение.

[Igor Gligorijevic · Rating 3 out of 5]

6/10

[Oreon · Rating 3 out of 5]

http://whatsread.pp.ua/work/414 (написано 2013 р.)
Дуже затягнута і нудна річ, аж просто жах. Ні, я б не сказав, що вона мене розчарувала, я якраз нічого від неї особливо і не чекав. Я навіть після попередньої частини усвідомлено зробив перерву щонайменше півроку, щоб збити, так би мовити, оскому. Але це не допомогло. Скоріше можна підвести планку під усім циклом - він просто порожній і з кожним романом усе порожніший. І якщо перша частина була динамічнішою і її через це було цікавіше читати, то тут узагалі нема за що зачепитися, щоб проявитися хоч якійсь інтризі. Всі ці описи богів, їхніх дланей і очей, разом із купою умовностей, безглуздих обрядів і тупих звичаїв, що підносяться тоном одкровень Життя, навіщо воно мені? Ну якби я ще читав про побут і обряди індіанців, народів півночі, про щось реальне, то так, це було б хоча б пізнавально, а тут, тут це що мені несе? Окрім як забивання вигаданою маячнею і так переповненого інформацією сучасного динамічного світу мозку?

Отже, після більш ніж піврічної паузи я з'ясував, що майже геть забув сюжет попередніх книг, але практично на рівні підсвідомості запам'ятав ту оскому, яку в мені викликали ці численні та нудні описи; але книжку куплено, гроші витрачено, тепер маю читати, уже замислююсь, чи не подарувати книгу якомусь фанату, а то в ній іще Самоцвітні гори залишились...

З особливостей власне цієї частини, перше, що можна відмітити, це відсутність закінчення, ось так просто - геть її немає. Таке враження, що була книга на 300 сторінок, але її тупо розірвали навпіл, і це перший шматок, названий романом. Собачка біжить, Вовкодав пливе, Оленюшка будує плани... і кінець Знаменням шляху. До речі власне "знамень" теж немає; роман є, назва є, жодного знамення немає. Зі шляхом, до речі, теж питання - я б цей процес скоріше назвав течією, "Без знамень, за течією життя"..., або "Безцільне життя за течією"..., усяко ближче до тексту. Так, є кілька більш-менш цікавих картин, але найприкріше - немає сенсу та ідеї, яку хотів донести або розкрити автор. Поправка, я зміг виявити лише одну - письменство як професія і спосіб заробити на життя, але така ідея мене, як читача, мало приваблює у книзі.

PS: Дочитав Самоцвітні гори. Підсумок: цей (Знамення) роман можна було б сміливо викинути, залишивши сторінок 20 для зв'язки сюжету - підсумковий «Зоряний меч» від цього тільки виграв би, але ось гонорар автора був би меншим - все-таки, напевно, основна причина появи Знамень на світ... 5/10