Був у мене один запліснявілий літературний гріх. Років 5-7 тому купив я збірку оповідань про футбол українських письменників і почав її читати, але в силу того, що кілька оповідань були відверто невдалими якось закинув я її десь на половині шляху. Причому варто зазначити що футбол я давно люблю, ще з 9 років, книги теж давно люблю, навіть довше, ніж футбол – десь з 3-4 років. І книги про футбол я також люблю – досить багато їх прочитав, маю невеличку колекцію книг та глянцевих журналів про футбол, ще й окрема книжкова поличка в моїй бібліотеці їм відведена. А тут – не осилив. Ну і вирішив я під кінець 2019 року відмолити цей гріх шляхом прочитання збірки, хай і з другої спроби. І на диво цього разу мені далось значно легше, прочитав буквально за пару чи трійку днів.
Оповідання дуже різні за рівнем і спрямованістю. Деякі містичні, деякі емоційно-історичні, деякі комедійні, а деякі – казна-що і зверху бантик. Однозначно сподобались твори Юрія Винничука «Ті, що стежать за нами» та Артема Чеха «Останній нокаут». Позитивно оцінюю також оповідання спогадів про футбол в своєму житті Юрія Андруховича «Гра з випадковими числами». Решта ж в силу нудності чи безцільності сюжету, невдалої манери написання, або ж відвертих ляпів, помітних футбольному вболівальнику залишили враження від нейтрального до негативного. І відчувається, що деякі оповідання були написанні «на замовлення», без особливого ентузіазму авторів під час написання, що логічно, враховуючи факт, що книга була видана в 2011 році, незадовго до польсько-українського Євро-2012.
Разом з тим, ще під час першого прочитання, книга мала й один позитивний наслідок – це було перше знайомство з творчістю Юрія Винничука, який у підсумку став одним з улюблених українських письменників.