Если бы я была

by Зоя Казанжи, Даша Ракова (Illustrator)

Новые имена не возникают ниоткуда: нужен прежде всего «опыт – сын ошибок трудных», без которого нечего сказать. Зоя Казанжи – достаточно опытна в общении с людьми, достаточно образована, чтобы этим опытом воспользоваться, и достаточно умелая, чтобы все услышанное-увиденное-прочувствованное «уложить» в короткие рассказы. Да, такова жизнь ее героев: иногда банальная, иногда неожиданная, чаще всего – обыкновенная. Да, сама жизнь как таковая значительно интереснее литературы. Но при всем при этом писатели пишут, а читатели читают… Мне кажется, что книга Зои Казанжи – это еще одна попытка достучаться до всего хорошего, человеческого, увязшего в ежедневности быта, чтобы повысить сопротивляемость нашей души.

240 pages, Hardcover

First published January 1, 2014

Reviews

[Daria Melnyk]

Такую книгу нужно читать в особое настроение и в особенный период жизни. Когда ты занимаешь позицию нейтральную ко всему происходящему: позиция наблюдателя. Читая ее, ты будто заглядываешь в окна к людям и подсматриваешь их истории или будто едешь в поезде со случайными попутчиками, которые с охотой делятся с тобой своими жизнями - интересными, грустными, необычными, шокирующими. Обязательно найдется та, в которой узнаешь себя, о которой старательно забывал, но осознаешь, что благодаря этому ты есть то, что ты собой представляешь. Я решила написать эту рецензию для того, чтобы помочь этой книге не затеряться. Ведь она - "Реестр Судеб - книжка не для массового пользователя."

[Halina Hetman · Rating 3 out of 5]

Ця книжка могла би бути такою ж класною в декількох інших форматах. Наприклад, її можна було б продати як 88 ідей для серіалів на Україна 24 (чи який там з наших каналів продукує ці насичені безкінечною драмою сюжети, що, безумовно, трапляються в житті, проте починають виглядати дурними та надуманими, коли по ним знімають кіно чи описують в книжках?). Або ці історії можна викладати в інсту, ілюструючи фотографіями зі стоків. Я впевнена, що досвідченіші дослідники крінжі знайдуть їм ще багато застосувань.

Авторка пробудила в моїй душі питання: чи вважається адекватною людина, що читає про сиріт, онкохворих, самогубства, розлучення, зради, автомобільні аварії - і гиготить? Бо саме такою була моя реакція на нескінчений потік страждань на сторінках.

Мабуть, я дуже погана людина, бо десь на чверті збірки навіть почала гру на вгадування. В кінці кожної двосторінкової замальовки є три варіанти закінчення: смерть, самогубство або відкриття, що весь попердній текст розповідався ненадійним оповідачем, який насправді страждає від психічного розладу. Гру можна розвинути - випивати кожен раз, коли в оповіді НЕ відбувається жодного з трьох сценарієв, а натомість зустрічається щось новеньке. Я не рахувала, але здається, що сильно наклюкатися в читача-витівника не вдасться.

Насправді, це непогана книжка. Кожна оповідка - на сторінку чи дві. Всі - життєво-драматичні, про різних людей та їхні проблеми. Мені треба було вимкнути голову та відволіктися від власної реальності, тож це був чудовий спосіб зробити це без дешевих серіалів. Рекомендую всім втомленим роботою.