What do you think?
Rate this book
Бог Індерона
Втрачені зорі. Бог Індерона. Книга перша
Ал — штучна людиноподібна істота, власність армії, чиє завдання — служити безвідмовною машиною для вбивства. Вирушивши з командою у чергову місію до загадкової планети, довкола якої обертаються таємничі сфери, що огортають її нездоланним захисним полем, він несподівано отримує таку бажану свободу й опиняється у світі, що схожий на казку. Тут живуть різні раси та народи, що володіють надзвичайними вміннями, які вважають магією. Ал всією душею прагне знайти тихе місце й нарешті пожити простим життям, яке не належатиме нікому, окрім нього самого. Та надто ласими для тубільців є його знання, здібності і зброя. Тож його втягують у конфлікт, який виявляється набагато масштабнішим та страшнішим, ніж здавалося на початку. Чи вдасться Алу допомогти своїм новим товаришам здолати ворогів і чи зможе він врешті зрозуміти, чим є той світ, куди він потрапив, і яка природа могутніх прадавніх сил, що тут панують?
Роман Вадима Панченка «Втрачені зорі» є першою частиною трилогії «Бог Індерону» і обіцяє стає одним із найпомітніших дебютів року в науково-фантастичному жанрі
Роман Вадима Панченка «Втрачені зорі» є першою частиною трилогії «Бог Індерону» і обіцяє стає одним із найпомітніших дебютів року в науково-фантастичному жанрі
448 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
6 people are currently reading
65 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
July 25, 2025
Чесно, я не хочу якось глибоко аналізувати цю книгу, копати чи щось там розбирати. Це вже третя підряд пригодницька фантастика від українських авторів, після якої у мене виникає одне й те саме питання: «А для чого писалась ця книга?»
Я дуже зекономлю вам час і гроші, бо те, що описано в анотації — і є буквально вся книга. Ба навіть більше: анотація більш загадкова й інтригуюча.
Іноді складається враження, що автори, які беруться за пригодницьку фантастику, щось десь поплутали, і замість книг про написання історій у літературному форматі натрапили на посібники зі сторітелінгу для відеоігор. Бо всі три книжки, які я прочитала, написані саме у форматі проходження квестів.
І так, «Втрачені зорі» Вадима Панченка входить до цього списку — і навіть може очолити його. Причому, читаючи, у мене було чітке відчуття, що я не граю у гру, а сиджу поруч і спостерігаю, як хтось проходить «Нову гру +» — з уже набитими скілами, спорядженням і знаннями. І це буквально про цю книгу: головний герой з самого початку не лише максимально прокачаний персонаж, а й одразу отримує повний набір матеріалів, інструментів, коробочок для зчитування розуму тощо.
А сама історія — це просто список ігрових завдань, які герой проходить на «ізі», по дорозі втрачаючи безликих NPC.
І, як це зазвичай буває, у книги є потенціал і загалом цікава задумка. Колишній воїн, раб, голем летить на загадкову планету. Дивний об’єкт, катастрофа, герой отримує волю. Планета максимально дивна, майже казкова (або ігрова): тут є гноми, ельфи, орки зі своїми інтересами, війнами, тут є загадкові Брами, що ведуть в інші світи.
А далі… нічого не розвивається. Герої побились тут, герої побились там, Ал (головний герой) приготував рибку, подумав, який дивний світ, його зрадили — і це не спойлер, бо про це прямо сказано в анотації. А книга, по суті, закінчується майже там же, де починається друга частина. «Що не зрозуміло, любий читачу — прочитаєш у продовженні».
От тільки є один нюанс: у цій книзі немає нічого, що б замотивувало мене читати далі.
До того ж автор устами головного героя постійно намагається все розжувати й пояснити. Його внутрішні монологи — це буквально пояснення пояснень. Складається враження, що автор настільки не довіряє читачеві, що промовляє все — і те, що треба, і те, що ні. Бо не дай Боже читач чогось не зрозуміє.
Але хороші історії, які чіпляють, — це не список пройдених квестів і не докладне тлумачення кожної думки героя.
Для прикладу: от є «Експансія» — чудова серія. Читаючи першу книгу, ми:
1) знайомимось з командою Джеймса Голдена,
2) знайомимось із детективом Міллером і просто закохуємось у цього персонажа,
3) починаємо розуміти світоустрій всесвіту Експансії,
4) дізнаємось про існування протомолекули й переживаємо катастрофу на Еросі,
5) спостерігаємо одну з найсильніших сцен у фіналі (і тут я не спойлеритиму).
Всесвіт Експансії ще навіть не розкрився повністю, а читачі вже в захваті — бо герої мають мотивацію, бо є ризики, немає імбових персонажів, бо автори вміло підкидають гачки і деталі, від яких мозок читача шаленіє від задоволення.
А тут… мені особисто чіплятись ні за що. Я не люблю бути стороннім спостерігачем під час читання історії. Я хочу вести діалог з автором. А в цій книзі мене до цього діалогу навіть не запросили.
Я вірю і знаю, що в книги буде гарний рейтинг, і вона знайде свого читача. Але вона не стане масовою чи по-справжньому популярною. Не тому, що вона складна чи не для всіх — а тому, що вона ігнорує читача, а в самій історії просто немає за що зачепитися.
#сучукрліто
Я дуже зекономлю вам час і гроші, бо те, що описано в анотації — і є буквально вся книга. Ба навіть більше: анотація більш загадкова й інтригуюча.
Іноді складається враження, що автори, які беруться за пригодницьку фантастику, щось десь поплутали, і замість книг про написання історій у літературному форматі натрапили на посібники зі сторітелінгу для відеоігор. Бо всі три книжки, які я прочитала, написані саме у форматі проходження квестів.
І так, «Втрачені зорі» Вадима Панченка входить до цього списку — і навіть може очолити його. Причому, читаючи, у мене було чітке відчуття, що я не граю у гру, а сиджу поруч і спостерігаю, як хтось проходить «Нову гру +» — з уже набитими скілами, спорядженням і знаннями. І це буквально про цю книгу: головний герой з самого початку не лише максимально прокачаний персонаж, а й одразу отримує повний набір матеріалів, інструментів, коробочок для зчитування розуму тощо.
А сама історія — це просто список ігрових завдань, які герой проходить на «ізі», по дорозі втрачаючи безликих NPC.
І, як це зазвичай буває, у книги є потенціал і загалом цікава задумка. Колишній воїн, раб, голем летить на загадкову планету. Дивний об’єкт, катастрофа, герой отримує волю. Планета максимально дивна, майже казкова (або ігрова): тут є гноми, ельфи, орки зі своїми інтересами, війнами, тут є загадкові Брами, що ведуть в інші світи.
А далі… нічого не розвивається. Герої побились тут, герої побились там, Ал (головний герой) приготував рибку, подумав, який дивний світ, його зрадили — і це не спойлер, бо про це прямо сказано в анотації. А книга, по суті, закінчується майже там же, де починається друга частина. «Що не зрозуміло, любий читачу — прочитаєш у продовженні».
От тільки є один нюанс: у цій книзі немає нічого, що б замотивувало мене читати далі.
До того ж автор устами головного героя постійно намагається все розжувати й пояснити. Його внутрішні монологи — це буквально пояснення пояснень. Складається враження, що автор настільки не довіряє читачеві, що промовляє все — і те, що треба, і те, що ні. Бо не дай Боже читач чогось не зрозуміє.
Але хороші історії, які чіпляють, — це не список пройдених квестів і не докладне тлумачення кожної думки героя.
Для прикладу: от є «Експансія» — чудова серія. Читаючи першу книгу, ми:
1) знайомимось з командою Джеймса Голдена,
2) знайомимось із детективом Міллером і просто закохуємось у цього персонажа,
3) починаємо розуміти світоустрій всесвіту Експансії,
4) дізнаємось про існування протомолекули й переживаємо катастрофу на Еросі,
5) спостерігаємо одну з найсильніших сцен у фіналі (і тут я не спойлеритиму).
Всесвіт Експансії ще навіть не розкрився повністю, а читачі вже в захваті — бо герої мають мотивацію, бо є ризики, немає імбових персонажів, бо автори вміло підкидають гачки і деталі, від яких мозок читача шаленіє від задоволення.
А тут… мені особисто чіплятись ні за що. Я не люблю бути стороннім спостерігачем під час читання історії. Я хочу вести діалог з автором. А в цій книзі мене до цього діалогу навіть не запросили.
Я вірю і знаю, що в книги буде гарний рейтинг, і вона знайде свого читача. Але вона не стане масовою чи по-справжньому популярною. Не тому, що вона складна чи не для всіх — а тому, що вона ігнорує читача, а в самій історії просто немає за що зачепитися.
#сучукрліто
December 22, 2025
Книжка мої сподівання в дечому перевищила, в дечому здивувала.
Якщо очікуєте космічних пригод з піу-піу - їх тут зовсім трохи, лише на початку.
Потім починаються планетарні пригоди, і вже у відповідному сеттингу.
З обкладинки я побоювалася, що буде якийсь черговий закос на ВП, але сюжет цілком собі самостійний і оригінальний, хоча куди ж без місій, куди прямує компанія друзів і випадкових супутників.
Сюжетне наповнення досить щільне, настільки щільне, що мені навіть дещо не вистачило якихось описів, пояснень, того, чим чимало авторів доповнюють свої творіння до бажаних 400-600 сторінок.
З "недоліків" книжки - це самий початок, завʼязка, і отак тепер жити в невідомості - чим же все закінчиться, нарешті, чи вдасться ГГ розгадати загадку планети та повернутися додому (хоча, куди йому власне повертатися, і чи захоче він цього)
Якщо очікуєте космічних пригод з піу-піу - їх тут зовсім трохи, лише на початку.
Потім починаються планетарні пригоди, і вже у відповідному сеттингу.
З обкладинки я побоювалася, що буде якийсь черговий закос на ВП, але сюжет цілком собі самостійний і оригінальний, хоча куди ж без місій, куди прямує компанія друзів і випадкових супутників.
Сюжетне наповнення досить щільне, настільки щільне, що мені навіть дещо не вистачило якихось описів, пояснень, того, чим чимало авторів доповнюють свої творіння до бажаних 400-600 сторінок.
З "недоліків" книжки - це самий початок, завʼязка, і отак тепер жити в невідомості - чим же все закінчиться, нарешті, чи вдасться ГГ розгадати загадку планети та повернутися додому (хоча, куди йому власне повертатися, і чи захоче він цього)
December 22, 2025
Найкраще з прочитаного мною за останній час. Однозначно рекомендую.
August 12, 2025
Ух! Я в такому захваті від книги, словами не передати. Давненько я такого не читав. Від самого початку мою увагу повністю захопив головний герой, штучна істота на імʼя Ал. Фактично він є зброєю з єдиним призначенням - вбивати все, на що вкажуть куратори з військових. І якщо на початку Ал був трохи схожий на вбивцебота з серії “Щоденники вбивцебота”, принаймні я вважав, що це такий звичайний кіборг з людською свідомістю, то вже досить швидко автор дав зрозуміти, що це не так. Ал - гекон, тобто генний конструкт, повністю створений за допомогою біотехнологій. Його зовнішній вигляд трохи нагадує знайомих нам орків, 2,5 метри зросту, масивний, зелена шкіра, гострі вуха та висунена трохи вперед нижня щелепа, але є й відмінності, бо його зовнішній вигляд може змінюватися залежно від задачі. Гекони не мають постійної ДНК, замість цього в нього нестабільні клітини, які перебудовуються отримавши пусковий РНК-пакет. Він універсальна машина для вбивства, яку можна перетворити на будь що і при цьому має свідомість та навіть обмежену волю.
За тривалий час - це перша книга в якій я зустрічаю “надлюдину” або “штучну істоту” створену на 100% біотехнологіями і далі в книзі все відбувається саме з урахуванням особливостей та можливостей геконів. Мало того, автор гарно виписав історію Ала і тому стає зрозуміло, чому він має близьку до людської свідомість, не такий агресивний та людяніший ніж інші гекони, і це складна та непроста історія. Як персонаж, Ал вийшов просто чудово. Його долею, рішеннями, які він змушений приймати, переймаєшся від самого початку книги. В складі бойового загону людей він летить на космічному кораблі до одного з невідомо ким побудованих обʼєктів, що захищають закриту таємничу планету, куди люди дуже хочуть потрапити. По ходу цієї подорожі автор багато розповідає, причому не окремо, а на прикладах, про неймовірний розвиток людства, вкрай просунуті технології й, особливо, біотехнології.
Сюжет дуже динамічний, багато подій, пригод сутичок та битв. Відчувається легка атмосфера класичної фантастики і це гарно поєднано з усім іншим та додає індивідуальності оповіді. Звісно якщо в книзі є герой та таємнича планета, то він туди повинен потрапити. І от після цього мене вже було неможливо відірвати від книги, бо це дуже дивна планета, на якій існують ельви (ельфи), тороки (орки), люди, чи хтось схожий на них та інші раси, а рослини й в цілому ландшафт дуже схожі на земні. Звідки взялася ця планета, чому вона схожа не Землю й водночас наче зійшла зі сторінок фентезі? А ще тут є таємнича Брама та представники рас не з цієї планети. А головне, тут є щось на кшталт магії і вкрай вибірково працюють технології, можна сказати майже не працюють. То хто створив цю планету і навіщо? Саме на ці питання намагається знайти відповіді Ал, який мислить категоріями представника розвиненої цивілізації, вірніше її творіння. І якщо спочатку він трохи зверхньо ставиться до місцевих аборигенів, то вже згодом отримує докази, що вони не такі прості,як здаються, а в нього тут є цілком реальний шанс померти. Навіть незважаючи на його неймовірні здібності до трансформації, він може відростити собі ще пару легень, зябра, кігті, стати отруйним чи повністю змінити зовнішній вигляд та конфігурацію тіла. Але у всього є ціна.
Автор чудово описує всю систему складних трансформацій Ала і те, як змінюється його свідомість, або взагалі зникає і їй на чергу приходять інструкції та команди. Це складний процес і мені сподобалось як автор зображує можливості просунутих біотехнологій. Початок книги може здатися трішечки затягнутим, але насправді він досить цікавий, бо саме там розкривається історія Ала і потім Ал діє згідно своєї природи та виховання й це не викликає питань, немає порушення логіки.
Всі персонажі виписані гарно - це й друзі Ала, його вороги, представники та правителі різних народів. Відчуваються зміни в персонажах, в кожного є своя історія, хтось її старанно приховує, а хтось вимушений розповісти. Хоча з цим є проблеми, оскільки в цьому світі є жителі інших світів, технологічно розвинених, але в мові місцевих народів просто немає потрібних термінів, щоб все розповісти. І пов’язані з цим проблеми автор гарно зміг передати та втілити в сюжеті. Долею деяких персонажів я переймався навіть більше, ніж долею Ала.
Індерон виявився не таким простим світом, як мені здавалося на початку. Наче все просто, ось тут ельфи, тут дворфи, десь живуть люди, так назви інші, але схожість з фентезі расами велика. Є загадкова магія, хоча Ал вважає, що за цим стоїть наука. Планета закрита чужою технологією і на неї не потрапити з космосу, хоча охочих вистачає. Типовий сюжет “попаданця”. Але при цьому на самій планеті є Брами до інших світів. А ще звідкись приходять тороки, сила, яка йде брамами та знищує цілі світи. Вб’єш одного, замість нього з’являться двоє, їх дуже багато. То хто звів в межах планети настільки різні раси, хто побудував брами, хто захистив планету планетарною обороною? Так звана “чиста кров” грає тут велику роль, бо тільки ті, в кого вона є, володіють потужною магією. І спочатку нею володіли всі, а зараз лише жменька обраних, чий рід підтримується євгенічним відбором. Те саме з технологіями, в когось нічого не працює, а хтось може використовувати найпростіші технології, але не може використати магію. Відбір за допомогою ДНК? Хто взагалі здатен на таке? Завдяки деяким еліва, які живуть тисячі років, поступово розкривається історія цього світу, і чим далі вглиб віків, тим цікавіше стає. Колись Індерон був геть іншим.
Світ прописаний дуже гарно, далеко не весь, чомусь деякі персонажі приховують від Ала повну карту світу, але в межах подорожей все виписано дуже детально та логично. Так, що вже на середині книги я орієнтувався в цьому світі наче місцевий.
Книга мені сподобалась, гарна пригодницька фантастика та техно-фентезі, дуже динамічна й завдяки гарному літературному стилю автора читається легко. Чекаю продовження, читати буду обов’язково.
За тривалий час - це перша книга в якій я зустрічаю “надлюдину” або “штучну істоту” створену на 100% біотехнологіями і далі в книзі все відбувається саме з урахуванням особливостей та можливостей геконів. Мало того, автор гарно виписав історію Ала і тому стає зрозуміло, чому він має близьку до людської свідомість, не такий агресивний та людяніший ніж інші гекони, і це складна та непроста історія. Як персонаж, Ал вийшов просто чудово. Його долею, рішеннями, які він змушений приймати, переймаєшся від самого початку книги. В складі бойового загону людей він летить на космічному кораблі до одного з невідомо ким побудованих обʼєктів, що захищають закриту таємничу планету, куди люди дуже хочуть потрапити. По ходу цієї подорожі автор багато розповідає, причому не окремо, а на прикладах, про неймовірний розвиток людства, вкрай просунуті технології й, особливо, біотехнології.
Сюжет дуже динамічний, багато подій, пригод сутичок та битв. Відчувається легка атмосфера класичної фантастики і це гарно поєднано з усім іншим та додає індивідуальності оповіді. Звісно якщо в книзі є герой та таємнича планета, то він туди повинен потрапити. І от після цього мене вже було неможливо відірвати від книги, бо це дуже дивна планета, на якій існують ельви (ельфи), тороки (орки), люди, чи хтось схожий на них та інші раси, а рослини й в цілому ландшафт дуже схожі на земні. Звідки взялася ця планета, чому вона схожа не Землю й водночас наче зійшла зі сторінок фентезі? А ще тут є таємнича Брама та представники рас не з цієї планети. А головне, тут є щось на кшталт магії і вкрай вибірково працюють технології, можна сказати майже не працюють. То хто створив цю планету і навіщо? Саме на ці питання намагається знайти відповіді Ал, який мислить категоріями представника розвиненої цивілізації, вірніше її творіння. І якщо спочатку він трохи зверхньо ставиться до місцевих аборигенів, то вже згодом отримує докази, що вони не такі прості,як здаються, а в нього тут є цілком реальний шанс померти. Навіть незважаючи на його неймовірні здібності до трансформації, він може відростити собі ще пару легень, зябра, кігті, стати отруйним чи повністю змінити зовнішній вигляд та конфігурацію тіла. Але у всього є ціна.
Автор чудово описує всю систему складних трансформацій Ала і те, як змінюється його свідомість, або взагалі зникає і їй на чергу приходять інструкції та команди. Це складний процес і мені сподобалось як автор зображує можливості просунутих біотехнологій. Початок книги може здатися трішечки затягнутим, але насправді він досить цікавий, бо саме там розкривається історія Ала і потім Ал діє згідно своєї природи та виховання й це не викликає питань, немає порушення логіки.
Всі персонажі виписані гарно - це й друзі Ала, його вороги, представники та правителі різних народів. Відчуваються зміни в персонажах, в кожного є своя історія, хтось її старанно приховує, а хтось вимушений розповісти. Хоча з цим є проблеми, оскільки в цьому світі є жителі інших світів, технологічно розвинених, але в мові місцевих народів просто немає потрібних термінів, щоб все розповісти. І пов’язані з цим проблеми автор гарно зміг передати та втілити в сюжеті. Долею деяких персонажів я переймався навіть більше, ніж долею Ала.
Індерон виявився не таким простим світом, як мені здавалося на початку. Наче все просто, ось тут ельфи, тут дворфи, десь живуть люди, так назви інші, але схожість з фентезі расами велика. Є загадкова магія, хоча Ал вважає, що за цим стоїть наука. Планета закрита чужою технологією і на неї не потрапити з космосу, хоча охочих вистачає. Типовий сюжет “попаданця”. Але при цьому на самій планеті є Брами до інших світів. А ще звідкись приходять тороки, сила, яка йде брамами та знищує цілі світи. Вб’єш одного, замість нього з’являться двоє, їх дуже багато. То хто звів в межах планети настільки різні раси, хто побудував брами, хто захистив планету планетарною обороною? Так звана “чиста кров” грає тут велику роль, бо тільки ті, в кого вона є, володіють потужною магією. І спочатку нею володіли всі, а зараз лише жменька обраних, чий рід підтримується євгенічним відбором. Те саме з технологіями, в когось нічого не працює, а хтось може використовувати найпростіші технології, але не може використати магію. Відбір за допомогою ДНК? Хто взагалі здатен на таке? Завдяки деяким еліва, які живуть тисячі років, поступово розкривається історія цього світу, і чим далі вглиб віків, тим цікавіше стає. Колись Індерон був геть іншим.
Світ прописаний дуже гарно, далеко не весь, чомусь деякі персонажі приховують від Ала повну карту світу, але в межах подорожей все виписано дуже детально та логично. Так, що вже на середині книги я орієнтувався в цьому світі наче місцевий.
Книга мені сподобалась, гарна пригодницька фантастика та техно-фентезі, дуже динамічна й завдяки гарному літературному стилю автора читається легко. Чекаю продовження, читати буду обов’язково.
August 23, 2025
Цитата з книги:
«Важка сокира та дурна голова здатні накоїти чимало лиха».
Мені здається, у цій фразі всі проблеми будь-якого суспільства
Про героя:
В анотації зазначено, що Ал — штучна людиноподібна істота, і більшість одразу уявляє собі когось на кшталт ВбивцеБота (ну, такий собі новий варіант термінатора). Але — ні. Штучного інтелекту тут немає.
Ал — біологічно модифікована істота, створена з кількох видів ДНК і здатна змінювати свою фізичну форму, перебудовуючи генетичну структуру. Цікава й оригінальна ідея, яка вирізняє цю історію поміж інших.
Цей вид істот називається геконами, яких вивели штучно спеціально для війни.
Герой по суті власність армії. Його роль бути безвідмовною бойовою одиницею. І це ставлення до себе, до своєї «місії» глибоко його пригнічує.
Питання: а чим тоді життя звичайного військового відрізняється від служби гекона? Адже і там, і там — чітке виконання наказів та розпоряджень.
Відповідь: відмінність у масштабах. Гекон має надсили, надможливості, гнучкість тіла та розуму. Але не схожий на супер героя, бо не має права на волю.
Про сюжет:
Внаслідок обставин, герой неочікувано отримує хоч і примарну, та все ж свободу, опинившись на іншій планеті без своїх кураторів, наглядачів і командувачів.
Здавалося б, ось омріяна свобода, а значить і щастя. Та ні, якщо на цій планеті є інші мешканці, у яких свої інтереси й очікування, і їм теж щось від нього потрібно.
Що ж робити? Зайти так далеко, щоб залишитись наодинці герою не вдається. Натомість він вплутується у місцеві конфлікти.
Так, з однієї війни на іншу.
І вже важко сказати, що він обирає сам, а що диктує йому нове середовище.
Соціальні питання:
Таке враження, що ніде в цьому всесвіті — навіть на іншій планеті немає ні спокою, ні повноцінного щастя. Тут так само існують ієрархії, соціальна нерівність, родові зв’язки та зобовʼязання.
Це історія про те, як важко бути собою, якщо тебе створено з певною метою. Та як у будь-якій системі, навіть з іншими законами, все одно повторюються знайомі проблеми, конфлікти та одвічна боротьба.
Повертаючись до цитати, з якої я почала: в чому ж проблема — у сокирах чи в головах?
І чи існує десь насправді вихід у вільний світ — до справжньої свободи?
Для себе, разом із героєм цієї книги, я і шукаю відповідь на ці питання.
«Важка сокира та дурна голова здатні накоїти чимало лиха».
Мені здається, у цій фразі всі проблеми будь-якого суспільства
Про героя:
В анотації зазначено, що Ал — штучна людиноподібна істота, і більшість одразу уявляє собі когось на кшталт ВбивцеБота (ну, такий собі новий варіант термінатора). Але — ні. Штучного інтелекту тут немає.
Ал — біологічно модифікована істота, створена з кількох видів ДНК і здатна змінювати свою фізичну форму, перебудовуючи генетичну структуру. Цікава й оригінальна ідея, яка вирізняє цю історію поміж інших.
Цей вид істот називається геконами, яких вивели штучно спеціально для війни.
Герой по суті власність армії. Його роль бути безвідмовною бойовою одиницею. І це ставлення до себе, до своєї «місії» глибоко його пригнічує.
Питання: а чим тоді життя звичайного військового відрізняється від служби гекона? Адже і там, і там — чітке виконання наказів та розпоряджень.
Відповідь: відмінність у масштабах. Гекон має надсили, надможливості, гнучкість тіла та розуму. Але не схожий на супер героя, бо не має права на волю.
Про сюжет:
Внаслідок обставин, герой неочікувано отримує хоч і примарну, та все ж свободу, опинившись на іншій планеті без своїх кураторів, наглядачів і командувачів.
Здавалося б, ось омріяна свобода, а значить і щастя. Та ні, якщо на цій планеті є інші мешканці, у яких свої інтереси й очікування, і їм теж щось від нього потрібно.
Що ж робити? Зайти так далеко, щоб залишитись наодинці герою не вдається. Натомість він вплутується у місцеві конфлікти.
Так, з однієї війни на іншу.
І вже важко сказати, що він обирає сам, а що диктує йому нове середовище.
Соціальні питання:
Таке враження, що ніде в цьому всесвіті — навіть на іншій планеті немає ні спокою, ні повноцінного щастя. Тут так само існують ієрархії, соціальна нерівність, родові зв’язки та зобовʼязання.
Це історія про те, як важко бути собою, якщо тебе створено з певною метою. Та як у будь-якій системі, навіть з іншими законами, все одно повторюються знайомі проблеми, конфлікти та одвічна боротьба.
Повертаючись до цитати, з якої я почала: в чому ж проблема — у сокирах чи в головах?
І чи існує десь насправді вихід у вільний світ — до справжньої свободи?
Для себе, разом із героєм цієї книги, я і шукаю відповідь на ці питання.
August 14, 2025
Книга "Бог Індерона: Втрачені зорі" мені дуже сподобалась, тож я вперше писатиму відгук тут. Давненько не зустрічав чогось такого, що легко читається, чудово візуалізується у моїй уяві і "затягує".
Виділю те, що найбільше сподобалось:
- Ал — основний протагоніст, має глибокий продуманий характер (у книзі є багато класних моментів, які описують його думки, поведінку, логіку).
- Компаньйони та їхні гілки сюжету цікаві, поки що не всі розкриті до кінця. Тут або додумувати або набратися терпіння і очікувати продовження.
- Присутня сіра мораль.
- Планета Індерон по-своєму унікальна, і так щоб не написати спойлерів: світ і сеттінг добре прописані, коли я читав книгу я заглиблювався і вірив у те що читаю.
Не можу сказати, що щось не сподобалося, скоріше маю нетерплячку, адже поки немає продовження. Останній раз таке відчуття було давно у дитинстві, коли очікував виходу нових книг про Поттера. Для мене це мабуть і є основним критерієм класної книжки — післясмак і жага до продовження.
Раджу до прочитання, а також бажаю авторові натхнення для написання продовження.
Виділю те, що найбільше сподобалось:
- Ал — основний протагоніст, має глибокий продуманий характер (у книзі є багато класних моментів, які описують його думки, поведінку, логіку).
- Компаньйони та їхні гілки сюжету цікаві, поки що не всі розкриті до кінця. Тут або додумувати або набратися терпіння і очікувати продовження.
- Присутня сіра мораль.
- Планета Індерон по-своєму унікальна, і так щоб не написати спойлерів: світ і сеттінг добре прописані, коли я читав книгу я заглиблювався і вірив у те що читаю.
Не можу сказати, що щось не сподобалося, скоріше маю нетерплячку, адже поки немає продовження. Останній раз таке відчуття було давно у дитинстві, коли очікував виходу нових книг про Поттера. Для мене це мабуть і є основним критерієм класної книжки — післясмак і жага до продовження.
Раджу до прочитання, а також бажаю авторові натхнення для написання продовження.
January 11, 2026
Що ж очікування були зовсім інші, спочатку думаєш тут будуть величні зоряні битви, подорожі космічних кораблів і таємна висадка космічного десанта. Та це все закінчується на самому початку подорожі так і не почавшись. По суті наш герой опиняється на планеті повній "фентезійних" істот ельфи, гноми, орки, ... та тут ти розумієш що саме з цього моменту і починає його шлях і це стає цікаво !
Безперечна перевага динамічний сюжет, зніміна подій не дають розслабитись і завжди є чим здивувати, детальний опис технологій, магії, світу та його детальна карта.
Читається на одному дихані, сторінки пролітають. Однозначно буду читав продовження адже історія обірвалась на пів слові. І думаю усе велично космічне ще попереду.
Безперечна перевага динамічний сюжет, зніміна подій не дають розслабитись і завжди є чим здивувати, детальний опис технологій, магії, світу та його детальна карта.
Читається на одному дихані, сторінки пролітають. Однозначно буду читав продовження адже історія обірвалась на пів слові. І думаю усе велично космічне ще попереду.
December 23, 2025
Книга сподобалася біологічним обгрунтуванням магії, пропрацьованим світом та цікавим стилем. Такий собі коктейль біопанка з фентезі притушений НФ. Сам герой викликає неабияку симпатію. А ще має величезний вайб вперто-оптимістичного сержанта ЗСУ. Чекаю на продовження.
December 22, 2025
Dnf на 30%. Ніби і непогана задумка, але читати нецікаво.
December 22, 2025
Супер, дуже цікава книга 👍
Displaying 1 - 10 of 10 reviews