Доброволиця. Парамедик. Психолог. Офіцер корпусу НГУ «Хартія». Графічна дизайнерка, тренер з бойових мистецтв.
І, за сумісництвом, жінка, яка пройшла полон — і змогла записати вірші з того боку вічності.
У цій збірці — війна. Полон. Тортури. Госпіталь у вогні і крові Маріуполя. Живі й мертві. Це тексти, написані між евакуацією поранених, любов’ю і катівнями та перельотами між континентами. Поезія, яка не просить співчуття. Вона — дух епохи.
Тайра попри все каже не «досить», а «далі буде».
Це — «Наживо». Як голка, що стягує краї рани та реальності.
Вражаюче цілісна збірка - і по ритму, і по стилю, і по змісту. Найбільше проймає оця інтенція, напевне з медичного досвіду Тайри, - бути поруч у муках, у смерті і за нею і ділитися усім, віддавати себе.
я все зроблю навіть в смертельній утомі, в цей котел все змішаю, зігрію, заллю, і додам у це місто, в це вариво, скільки ще буде потрібно, своєї крові.
Чудовий дебют, як на мене. Про полон - розбивали серце. Про евакуацію поранених - неймовірно чудові! В деяких віршах відчувається вплив Жадана (засмучує). Але я не розбираюсь в поезії, я просто її з задоволенням читаю, якщо подобається. Ця сподобалась 🫶🏻 P.S.: поезія про війну, це єдина форма тексту, яка не доводить мене до істерик, а дає можливість рефлексувати, відчути спорідненість, захоплюватись авторами, яки так влучно підібрали слова🫶🏻 Юля, дякую Вам за ці слова!
поезію важко коментувати й оцінювати, коли вона варта свого (або я не вмію).
багато повторів любові, багато образів-слів, які залишаються після. щось не зрозумілося, не зайшло, багато влізло під шкіру. рада можливості прочитати.