Зібрання творів

by Algernon Blackwood, Елджернон Генрі Блеквуд, Мирослав Томащук (Translator)

До вибраних творів Елджернона Блеквуда увійшли одні з найвідоміших його оповідань, а саме: «Верби», «Вендиґо» та «Снігові чари», де автор із притаманним йому хистом змальовує зіткнення повсякденності та незвіданих прадавніх сил природи; «Сміт: випадок у найманому будинку», де йдеться про прадавню магію, здатну прикликати до нашого світу несьогосвітні сутності; «Божевілля Джонса», в якому Блеквуд оповідає про тяглість пам’яті та природу людської душі, а також декілька історій з циклу, присвяченого практиці доктора Джона Сайленса, своєрідного «окультного детектива», який завдяки своїм силам і знанням допомагає людям, що опинились у скрутних і незбагненних ситуаціях.

Genres: Horror

360 pages, Hardcover

Published August 1, 2025

About the author

Algernon Henry Blackwood (1869–1951) was an English broadcasting narrator, journalist, novelist and short story writer, and among the most prolific ghost story writers in the history of the genre. The literary critic S. T. Joshi stated, "His work is more consistently meritorious than any weird writer's except Dunsany's" and that his short story collection Incredible Adventures (1914) "may be the premier weird collection of this or any other century".

Blackwood was born in Shooter's Hill (today part of south-east London, but then part of northwest Kent) and educated at Wellington College. His father was a Post Office administrator who, according to Peter Penzoldt, "though not devoid of genuine good-heartedness, had appallingly narrow religious ideas." Blackwood had a varied career, farming in Canada, operating a hotel, as a newspaper reporter in New York City, and, throughout his adult life, an occasional essayist for various periodicals. In his late thirties, he moved back to England and started to write stories of the supernatural. He was very successful, writing at least ten original collections of short stories and eventually appearing on both radio and television to tell them. He also wrote fourteen novels, several children's books, and a number of plays, most of which were produced but not published. He was an avid lover of nature and the outdoors, and many of his stories reflect this.

H.P. Lovecraft wrote of Blackwood: "He is the one absolute and unquestioned master of weird atmosphere." His powerful story "The Willows," which effectively describes another dimension impinging upon our own, was reckoned by Lovecraft to be not only "foremost of all" Blackwood's tales but the best "weird tale" of all time.

Among his thirty-odd books, Blackwood wrote a series of stories and short novels published as John Silence, Physician Extraordinary (1908), which featured a "psychic detective" who combined the skills of a Sherlock Holmes and a psychic medium. Blackwood also wrote light fantasy and juvenile books.

Reviews

[Victoria Okhrymiuk · Rating 5 out of 5]

Обожнюю творчість Блеквуда, хороші оповідання, легко написані. Моє улюблене Верби, однак і решта збірки заслуговує на увагу. Чекаю ще його твори українською.

[Олександр · Rating 4 out of 5]

Ну що ж, Блеквуд однозначно краще ніж Мекен, хоча до кращих творів Лавкрафта не дотягує.

Автор дійсно майстерно та жаско описує все що пов'язано з природою, в якийсь момент відчув себе знову підлітком, який зачитується Фенімором Купером. Лише людина, яка щиро обожнює чи навіть боготворить світ Природи, може тАк його змальовувати
Історії ж про Шерлока Голмса окультиста та інші сподобались дещо менше.

Загалом цікаво було ознайомитись з творчістю людини, яку любили дерева, і яка відповідала їм взаємністю

[Oleh Bilinkevych · Rating 3 out of 5]

Верби топ. А от решта оповідань пройшли якось повз. Задля ознайомлення з творчістю автора піде. До лавкрафтівської атмосфери та сили уяви, на жаль, далеченько.

[bookslayer★ · Rating 3 out of 5]

Знижу рейтинг збірки, айай... Та що поробиш!) Не всі старі книги старіють однаково; "Вендиґо" - прекрасна історія, а от більшість інших легко пояснити тим, що британці робили з єгипетських мумій порох та їли його, а стіни осель фарбували миш'яком...

[Ігор Антонюк · Rating 4 out of 5]

Елджернон Блеквуд «Зібрання творів»
Збірка химерних оповідок (2025).
Тривожно, гіпнотично та моторошно прекрасно…

Що вам відомо про дунайські острови, де поміж верболозу ховається щось прадавнє та незбагненне? А про північні ліси Канади, де серед снігів та буревіїв блукає голодний Вендиґо? Можливо, про дивні будинки, у яких сама реальність стає тоншою, а давня магія здатна відчинити двері для чогось несьогосвітнього? Чи про людей, які несуть у собі пам’ять минулих життів, навіть не усвідомлюючи цього?

У своїх «темних оповідках» Блеквуд знайомить читача зі світом, де природа жива. Де ліси пам’ятають більше за людей, а ріки, гори й дерева приховують щось прадавнє та незбагненне.

У «Вербах» двоє мандрівників опиняються серед дунайських островів, де вода, вітер і дерева стирають межу між реальністю та чимось невимовним.
У «Вендиґо» північний ліс стає місцем первісного страху, де людина усвідомлює: вона тут лише гість. А «Снігові чари» нагадують дивний зимовий сон на межі казки й смерті. Та Блеквуд був значно ширшим за просто «співця природи».

У «Сміті: випадку у найманому будинку» він заходить на територію окультного жаху — старої магії та речей, які краще не турбувати. У «Божевіллі Джонса» пише про пам’ять душі та небезпечну межу між божевіллям і справжнім дотиком до потойбічного.

А ще тут є доктор Джон Сайленс — містик, психолог та один із найцікавіших «окультних детективів» класичної літератури, який не просто бореться з темрявою, а намагається її зрозуміти. У них немає дешевої бравади чи екшену. Натомість є тиша старих будинків, дивні сни, невидимі сутності й постійне відчуття, що світ значно складніший, ніж ми звикли думати.

Блеквуд пише повільно, медитативно й майже гіпнотично. Тут важлива не дія, а атмосфера. Відчуття тривоги, яке наростає разом із шумом дерев і вітру.

Бо Блеквуд лякає не чудовиськами.
Він нагадує, що людина давно перестала чути природу. Але природа досі чує людину. І, можливо, терпляче чекає, коли ми знову навчимося її слухати…

[Vasyl · Rating 2 out of 5]

Якийсь психоаналітичний містицизм з намаганням трактувати/інтерпретувати/пояснити відчуття героїв за допомогою свідомого/підсвідомого/несвідомого, з плавним переходом до теоретичних основ битви екстрасенсів. Де оцього трохи менше - в принципі можна читати, де більше - просто потік брэдятіни (особливо перша оповідка про Сайленса).

"Вендіго" - більш-менш ок.
"Верби" - я не зміг в голові скласти топографію, фізику, й деталі які нам дає автор: він там так і не визначився, наприклад, чи варто тримати намет відчиненим при сильному вітрі, від якого начебто захищає пагорб. Спочатку ніби й так, без проблем, а потім ніби й ні, навіть коли вітер трохи вщух. Якщо шматок брезенту на палках не можеш проконтролювати 50 сторінок, яка там бляха містика?

Не моє, не зайшло.

[Dr_ Andrain · Rating 5 out of 5]

⊰═🕀═⊱≼🪶Чорні ліси Елджернона "Чорноліса"🪶≽⊰═🕀═⊱

𖣔 Ще одне приємно-моторошне відкриття ... Ще один автор, вартий ознайомлення ... Його стиль сподобався мені з першого ж оповідання ... За лаконічністю і чіткістю думки він чимось нагадав Амброза Бірса ... У тексті немає води: кожне речення на своєму місці, а кожен абзац має чітку мету ... Не виникає відчуття розгубленості щодо того, навіщо це було написано і прочитано ...

𖣨 На диво, твори виявились доволі раціонально побудованими ... Звісно, зараз це виглядає мракобіссям, але з перспективи людини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. ці тексти, на диво, обґрунтовані, у них можна побачити певну логіку ... Тобто, автор намагався пояснити доступною йому методологією усі згадані явища і зробив це, на мою думку, вдало, залишаючи при цьому місце теємничому і зловісному ...

❂ Нехай масштаби його вигаданого світу не дотягують до Лавкрафтових, але не бачу в тому особливої проблеми ... Кожного автора варто розглядати ізольовано, намагаючись зрозуміти, що саме об'єднує його твори, яку думку він прагнув донести і чи вдалося йому це зробити ...

𖤓 У випадку Блеквуда прізвище виявляється доволі промовистим ... Його текстах пронизує проблема загрози від природи ... Йдеться насамперед про її відчуженість та байдужісті до людської долі ... Мені ця тематика близька, адже особливого захоплення природою я ніколи не поділяв ... Для мене гори чи ліси завжди були чимось чужим, далеким і загрозливим ... Тому така атмосфера імпонує, а автору вдається навести саспенсу ...

𖡨 "Верби" - це справді доволі гнітюче оповідання ... А ще зображений у ньому пейзаж нагадував наші місцеві краєвиди, тому й видався особливо моторошним ... Також сподобалися оповідання про Джона Сайленса, хоч персонаж і видався дещо занадто потужним ... А перше оповідання виявилось навіть дещо трепетним, оскільки та історія пов'язана з тваринами і, попри загальну моторошність, мала дуже красивий фінал ... Окрім неї, приємно вразив "Вендіго" ... Я так і не зрозумів до кінця це оповідання, але ця загадковість пішла йому тільки на користь ...

𖣐 Загалом вважаю цю книжку дуже вдалою і вартою уваги ... А передмова мого колеги Ігоря Антонюка додає їй ще більше цінності в моїх очах ... :}

💧⊱═𒍟═⊰🩸⊱ 11/12 ⊰🩸⊱═𒍟═⊰💧

☔ Dr_Andrain ☔

[chottomatoes · Rating 4 out of 5]

вау! найкраще, звісно, «верби» – недарма таки мої улюблені дерева 🪾