Карколомний детектив, в якому непередбачувана інтрига переплітається з історією і подорожами у часі Івченко кидає історії художній виклик. Тут є «Небесна Січ», ФСБ, «територія між Україною й Росією, яка нікому не належить».
Розбиратися в цьому доведеться героям — Краснодарові Горностаєву та його подрузі.
Захопливе читання. Пригоди на хронологічному зламі Середньовіччя і сучасності. Головні герої потрапляють у суспільство, де немає місця емоціям, є місце героїзму і раціональності. Сутички з чудовиськами, Мара, чаклуни, неандертальці. І багато смертей. І дуже безвільний, "відсутній" головний герой, який щойно під кінець книги таки рятує Січ. І харизматична начальниця головного героя.
Книжка про те, як приватні детективи їдуть шукати хлопця, що поплив річкою Снів, а попадають у химерний світ козаків, чудовиськ, диких, зомбі, чаклунів тощо. Що цікаво, автор пише про сучасну Україну, але в тексті вже є анахронізми: ні у кого немає смартфонів, щоб подивитися Гугл карту потрібен комп'ютер; український націоналіст веде свою сторінку у Вконтакті, про Фейсбук чи Твіттер ще ніхто не чув. Ну, і звичайно в книжці ще немає ніякої російсько-української війни. Книжку написано лише у 2013, але як за ці роки змінився світ. "Химери Дикого поля" можуть бути цікавими з декількох причин. По-перше, це захоплюючі пригоди, битви, незвичні персонажі. По-друге, Автор опонує (і дуже успішно) літературі про попаданців. На відміну від більшості попаданських текстів у середньовіччі, якщо ти не боксер-фехтувальник-їздець (при чому все разом), то будеш рабом. Ну, і, втретє, ця книжка містить чимало пророцтв, автор ухопив дух часу, тому в тексті зустрічаються такі висновки. "Всі ті менти сміливі, поки з кийками і в бронежилетах проти людей з голими руками. А як тільки менти побачать автомати, то одразу розбіжаться! Ніхто з них не буде вмирати за президента чи вертикаль." Ми все це змогли побачити у 2014. Або ідея, щоб ФСБ на частині України зробила окрему республіку з проросійським урядом, щоб стати "впливовим фактором у внутрішній українській політиці", а потім "створення якогось маріонеточного уряду Республіки ріки Снів, його підтримка, щоб він був впливовим гравцем на українській політичній сцені, заважав іти до НАТО та Євросоюзу". Нагадую, книжка 2013 року. Автор вигадав окрему мову козаків, яку він називає староукраїнською, але, звичайно, що це не вона. Кому цікаво, можна почитати інтермедії Якуба Ґаватовича, написані тодішньою українською мовою у 1619 році. Мова у творах Гаватовича зовсім не схожа на мову паничів, а схожа на сучасну українську. З недоліків у книжці раби мають розмовляти російською, про це говорять персонажі, але упевнитися у цьому читачеві не можна, бо у книжці відсутні діалоги рабів, або з рабами. Ця книжка підійде всім любителям української фантастики. Хоча роман і отримав третю премію в конкурсі "Коронація слова 2014", він і досі не дуже знайомий широкому загалу.