What do you think?
Плач, сестро, смійся
«Плач, сестро, смійся» — це книжка про пошук втраченого сестринства і дослідження персональних змін. А ще це спроба молодої цивільної жінки зафіксувати зникоме, сказати «я тут була» і зробити те єдине, що вміє найкраще, — надати чуттєвому досвіду слова і ваги у новій реальності.
«Я хотіла, аби жіночий голос був почутий, і що найголовніше, аби «приватне та чуттєве» не маркувалося як щось другорядне чи неважливе», — Віолетта Кім.
Книга має на меті вибудувати місток між жінками там, де їхній досвід різниться, а там, де він збігається — відчути спільність і видихнути «я не сама». А ще вона цінна тим, що дає можливість кожній усвідомити важливість і силу приватних історій, а також зафіксувати власну історію як персональну відповідь історичному часу.
«Я хотіла, аби жіночий голос був почутий, і що найголовніше, аби «приватне та чуттєве» не маркувалося як щось другорядне чи неважливе», — Віолетта Кім.
Книга має на меті вибудувати місток між жінками там, де їхній досвід різниться, а там, де він збігається — відчути спільність і видихнути «я не сама». А ще вона цінна тим, що дає можливість кожній усвідомити важливість і силу приватних історій, а також зафіксувати власну історію як персональну відповідь історичному часу.
144 pages, Hardcover
Published January 1, 2024
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
April 17, 2026
Absolute cinema!
Я дочитувала цю книгу з мурашками по шкірі!
Віолетта вміє так гарно і влучно про важливе, ну прямо в серденько.
Хочеться побути у ванній з цієї книги, вона неначе обіймає і зігріває тебе. Таке відчуття, що ти сидиш ц колі цих жінок, вони твої подруги, вони з тобою діляться, вони тебе бачать, вони тебе приймають.
Я розтягнула ці есеї на цитати.
Мені хочеться зберігати пам’ять.
Мені хочеться, щоб у кожної жінки було таке сестринство, де просто можна бути собою і набратись сил🖤
Я дочитувала цю книгу з мурашками по шкірі!
Віолетта вміє так гарно і влучно про важливе, ну прямо в серденько.
Хочеться побути у ванній з цієї книги, вона неначе обіймає і зігріває тебе. Таке відчуття, що ти сидиш ц колі цих жінок, вони твої подруги, вони з тобою діляться, вони тебе бачать, вони тебе приймають.
Я розтягнула ці есеї на цитати.
Мені хочеться зберігати пам’ять.
Мені хочеться, щоб у кожної жінки було таке сестринство, де просто можна бути собою і набратись сил🖤
September 3, 2025
“Лише багато тепла для найвразливіших місць.” Кожна історія тут важлива.
Це рефлексія, щоб визнати: нашу слабкість, вразливість, бездієвість - і водночас моральну силу та незламність.
Нагадування про те, що життя продовжує «бути», навіть якщо ми його не святкуємо.
І про важливість приймати всі емоції.
«Триває велика війна й це не змагання, кому з нас гірше. За першість на цій дистанції не буде ні призів, ні почесних грамот - тільки біль і самотність. Тож питання в іншому: як бути з цим болем, із цією самотністю?»
Це рефлексія, щоб визнати: нашу слабкість, вразливість, бездієвість - і водночас моральну силу та незламність.
Нагадування про те, що життя продовжує «бути», навіть якщо ми його не святкуємо.
І про важливість приймати всі емоції.
«Триває велика війна й це не змагання, кому з нас гірше. За першість на цій дистанції не буде ні призів, ні почесних грамот - тільки біль і самотність. Тож питання в іншому: як бути з цим болем, із цією самотністю?»
July 19, 2025
Я поплакала і посміялася!
Це дуже терапевтичний досвід, наче мене обійняли всі жінки з книги, а я – їх. Думаю, кожна знайде для себе важливі слова.
Чудова книга аби порефлексувати і зрозуміти, що ти не одна така, і твої почуття теж важливі.
Твоя вразливість і чуттєвість — важлива!
Це дуже терапевтичний досвід, наче мене обійняли всі жінки з книги, а я – їх. Думаю, кожна знайде для себе важливі слова.
Чудова книга аби порефлексувати і зрозуміти, що ти не одна така, і твої почуття теж важливі.
Твоя вразливість і чуттєвість — важлива!
June 27, 2025
Мені дуже відгукується такий стиль написання, коли розповіді від багатьох. Це цікаво.
Дуже близькі роздуми авторки щодо правильності/сорому/реакцій на війну. Відчувається, що авторка проживає те, що і я. Водночас це читалось не як все пропало, а як прожити цей біль. І найголовніше ніяких пробачити чи відпустити чи те, що ненависть шкодить лише тобі.
Дякую, сестро за книгу
Дуже близькі роздуми авторки щодо правильності/сорому/реакцій на війну. Відчувається, що авторка проживає те, що і я. Водночас це читалось не як все пропало, а як прожити цей біль. І найголовніше ніяких пробачити чи відпустити чи те, що ненависть шкодить лише тобі.
Дякую, сестро за книгу
August 2, 2025
Сподобалося, що легко читати; що це історії багатьох жінок з різним, часто протилежним досвідом. Чомусь сподівалася читати більше про еміграцію (можливо, десь прочитала анонс, а вихопила лише те, що мені хотілося). Сподобався голос та мова авторки.
February 3, 2026
Плакала, сміялась, замислювалась. Кожній жінці потрібно читати аби відчувати, що я не одна така. Кожному чоловіку аби зрозуміти жіночність під час війни.
Я дуже хочу аби цю книжку переклали на інші мови і аби авторка писала ще.
Я дуже хочу аби цю книжку переклали на інші мови і аби авторка писала ще.
February 17, 2026
Неймовірні історії про неймовірних жінок. Дуже чуттєва. Всі історії дуже відгукуються в цей непростий для країни час
August 18, 2025
Я купила “Плач, сестро, смійся” Віолетти Кім від Creative Women Publishing на Книжковому Арсеналі, бо вона просто красива. А я не можу сказати, що я та людина, яка ведеться на візуал) Але просто подивіться на неї, ну краса! І доволі юзабельна краса)
Думаю, ну хай лежить, бо наче читати про досвід жінок під час війни не зовсім хочеться. Що там читати, якщо сама живеш в цьому єбучому досвіді…
І ось починається червень… Обстріли ракетами, шахєдами по 300 штук за ніч, прильотами поруч… Тривога, чи прокинусь я наступного дня, захльостувала…
"Тіло не тремтить — завмирає.”
І рука сама потягнулась до цієї книги… І виявилось, що саме вона і була мені треба.
“Плач, сестро, смійся” - це
"дослідження жіночої чуттєвості на тлі великої війни. Рефлексії щодо нього я втілила в авторських есе і 23 глибоких, ціннісних, приватних розмовах з украй різними жінками.”
Авторка задає одні ті самі питання різним жінкам: різного віку, з різних міст, ті, хто поїхав з України і ті, хто залишився, ті, хто воює і ті, хто продовжує жити своє життя. Питання також різні: як ти змінилась за повномасштабку? що відкрила в собі нове? чи відчувала провину? чи боїшся смерті? а які стосунки з тілом? а з сексом? а з партнером, які стосунки? А що по самотності?
Наче звичайні питання, відповіді на які я шукала ще в перший рік повномасштабки. Але виявляється, що це ті питання, які варто задавати собі кожен рік, а можливо, і кожен місяць, а можливо, і кожен день. Адже так легко за цим стресом (який піздєц називати війну стресом, але така наша реальність) втратити себе, свою опору, своє життя. А ще дуже легко не чути себе, продовжувати жити, наче нічого не відбувається: вимагати від себе бути продуктивним, енергійним, повним сил та натхнення.
Ось ця книга мʼяко, бережно допомагає усвідомити, скільки ми вже пройшли, скільки страшного ми вже пережили, але вистояли і продовжуємо стояти. Продовжуємо жити, помічати красу, любити, відчувати. Відчувати, коли боляче, відчувати, коли страшно, відчувати, коли щасливі, відчувати, що ми не зламалися, а все ще тут. Тут і зараз. Іншого життя в нас не буде.
"я відкрила для себе, що життя триває. По-справжньому. Щодня. Навіть коли ти його не помічаєш, не маркуєш, не надаєш йому особливого значення. Воно просто є і продовжує свою неспішну ходу, не вимагаючи ні радості, ні туги. Контраст між життям і смертю зменшився, межі між ними розмилися.”
Ця книга про те, що будьте чутливими до себе, адже ви стільки всього пережили.
Особисто мені вона дала відчуття, що я не самотня в своїх страхах, тривогах, болях, надіях. Оце відчуття невидимого плеча, яке підтримає, вислухає, не засудить, не засоромить. Відчуття, наче мене обіймають і дають виплакатись (а плакала я багато).
А ще протягом всієї книги я підкреслювала купу цитат, думаючи “це ж про мене”. І розуміння, що я не одна допомагала:
"...Я дуже боялась на початку звикнути до війни й перестати емпатувати. Я зараз тут, [у цій точці] - і це мене неприємно вразило. З одного боку, я розумію, що ніяк по-іншому не могло бути. Але все одно — прикрі відчуття. Я не думала, що як людина можу настільки зачерствіти.”
"Я також люблю всі ці ідеї, і до війни особливо любила ідею «вбиваючи, ми скочуємось до вбивці», що найбільший гуманізм - не мститися, не використовувати насилля, навіть коли до тебе приміняють насилля. Це важке розуміння, що зараз таке не працює для мене.”
Книга “Плач, сестро, смійся” стала для мене терапевтичною. Вона дійсно допомогла мені зрозуміти себе та свої почуття, цінити своє життя, насолоджуватися ним, жити тут і зараз.
Чи мені все ще страшно, коли летять ракети та шахєди? Так. Але тепер у мене зʼявилось відчуття підтримки і що я не одна в цих страхах. А значить, можна жити.
Я не обіцяю, що ця книга допоможе вам прийняти свій досвід війни, знайде відповіді на всі питання чи розкаже, як жити. Але вона може проговорити разом з вами, тримаючи вас за руку, все те, що ми відчуваємо зараз. А це вже багато.
Мій телеграм канал КнигомАнка
Думаю, ну хай лежить, бо наче читати про досвід жінок під час війни не зовсім хочеться. Що там читати, якщо сама живеш в цьому єбучому досвіді…
І ось починається червень… Обстріли ракетами, шахєдами по 300 штук за ніч, прильотами поруч… Тривога, чи прокинусь я наступного дня, захльостувала…
"Тіло не тремтить — завмирає.”
І рука сама потягнулась до цієї книги… І виявилось, що саме вона і була мені треба.
“Плач, сестро, смійся” - це
"дослідження жіночої чуттєвості на тлі великої війни. Рефлексії щодо нього я втілила в авторських есе і 23 глибоких, ціннісних, приватних розмовах з украй різними жінками.”
Авторка задає одні ті самі питання різним жінкам: різного віку, з різних міст, ті, хто поїхав з України і ті, хто залишився, ті, хто воює і ті, хто продовжує жити своє життя. Питання також різні: як ти змінилась за повномасштабку? що відкрила в собі нове? чи відчувала провину? чи боїшся смерті? а які стосунки з тілом? а з сексом? а з партнером, які стосунки? А що по самотності?
Наче звичайні питання, відповіді на які я шукала ще в перший рік повномасштабки. Але виявляється, що це ті питання, які варто задавати собі кожен рік, а можливо, і кожен місяць, а можливо, і кожен день. Адже так легко за цим стресом (який піздєц називати війну стресом, але така наша реальність) втратити себе, свою опору, своє життя. А ще дуже легко не чути себе, продовжувати жити, наче нічого не відбувається: вимагати від себе бути продуктивним, енергійним, повним сил та натхнення.
Ось ця книга мʼяко, бережно допомагає усвідомити, скільки ми вже пройшли, скільки страшного ми вже пережили, але вистояли і продовжуємо стояти. Продовжуємо жити, помічати красу, любити, відчувати. Відчувати, коли боляче, відчувати, коли страшно, відчувати, коли щасливі, відчувати, що ми не зламалися, а все ще тут. Тут і зараз. Іншого життя в нас не буде.
"я відкрила для себе, що життя триває. По-справжньому. Щодня. Навіть коли ти його не помічаєш, не маркуєш, не надаєш йому особливого значення. Воно просто є і продовжує свою неспішну ходу, не вимагаючи ні радості, ні туги. Контраст між життям і смертю зменшився, межі між ними розмилися.”
Ця книга про те, що будьте чутливими до себе, адже ви стільки всього пережили.
Особисто мені вона дала відчуття, що я не самотня в своїх страхах, тривогах, болях, надіях. Оце відчуття невидимого плеча, яке підтримає, вислухає, не засудить, не засоромить. Відчуття, наче мене обіймають і дають виплакатись (а плакала я багато).
А ще протягом всієї книги я підкреслювала купу цитат, думаючи “це ж про мене”. І розуміння, що я не одна допомагала:
"...Я дуже боялась на початку звикнути до війни й перестати емпатувати. Я зараз тут, [у цій точці] - і це мене неприємно вразило. З одного боку, я розумію, що ніяк по-іншому не могло бути. Але все одно — прикрі відчуття. Я не думала, що як людина можу настільки зачерствіти.”
"Я також люблю всі ці ідеї, і до війни особливо любила ідею «вбиваючи, ми скочуємось до вбивці», що найбільший гуманізм - не мститися, не використовувати насилля, навіть коли до тебе приміняють насилля. Це важке розуміння, що зараз таке не працює для мене.”
Книга “Плач, сестро, смійся” стала для мене терапевтичною. Вона дійсно допомогла мені зрозуміти себе та свої почуття, цінити своє життя, насолоджуватися ним, жити тут і зараз.
Чи мені все ще страшно, коли летять ракети та шахєди? Так. Але тепер у мене зʼявилось відчуття підтримки і що я не одна в цих страхах. А значить, можна жити.
Я не обіцяю, що ця книга допоможе вам прийняти свій досвід війни, знайде відповіді на всі питання чи розкаже, як жити. Але вона може проговорити разом з вами, тримаючи вас за руку, все те, що ми відчуваємо зараз. А це вже багато.
Мій телеграм канал КнигомАнка
Displaying 1 - 8 of 8 reviews