What do you think?
Rate this book
Тінь води
Що спільного між безсмертними полотнами засновника братства прерафаелітів, таємничими віршами Волта Вітмена та звичайною художницею з Принстонського університету?
Чому за дівчиною по п’ятах слідує Смерть?
І які таємниці вона відкриє, занурившись у своє минуле?
Ніта достеменно не пам’ятала, що ж з нею трапилося на тій злощасній дорозі, яка вела в нікуди. Холодні води Карнегі повністю змили деталі найвизначнішої події в її житті, залишивши лише відчуття. Безодню відчуттів на геніальних полотнах. Але краще б їй розучитися відчувати взагалі та спалити свої творіння в попіл. А, втім, краще розпочати історію із самого початку.
Чому за дівчиною по п’ятах слідує Смерть?
І які таємниці вона відкриє, занурившись у своє минуле?
Ніта достеменно не пам’ятала, що ж з нею трапилося на тій злощасній дорозі, яка вела в нікуди. Холодні води Карнегі повністю змили деталі найвизначнішої події в її житті, залишивши лише відчуття. Безодню відчуттів на геніальних полотнах. Але краще б їй розучитися відчувати взагалі та спалити свої творіння в попіл. А, втім, краще розпочати історію із самого початку.
320 pages, Paperback
First published August 1, 2025
2 people are currently reading
87 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
August 25, 2025
Чудово провела час з цим мистецьким детективом. Давно не було такого, щоб я гуглила ті чи інші поняття, місця, картини, коли читала книжку, за це окрема зірочка! ✨
September 2, 2025
Детектив, після якого хочеться поговорити про вибір, пам'ять, про цінність мистецтва і чи може воно важити більше за людське життя?
📌 Молода художниця Ніта розлючена — її картини знову висміяли критики. Вона летить на чоловіковому "Ягуарі", не розбираючи дороги, ледь не втрапляє в аварію і зупиняється, а чарівний молодик, що узявся нізвідкіля, пропонує допомогу, від якої Ніта відмовляється.
Потім ми дізнаємося, що молодика звуть Габріель і ви згадаєте це раптово в кінці із вскриком "так ось чому!".
📌 Але Ніта, все так само в розпачі та самобичуванні, не приймає його пропозицію, сідає в машину і несеться далі.
🖇 Аж раптом усвідомлює себе повністю мокрою на березі озера, в якому тоне "Ягуар" — вона врятувалася, але як? — а поруч мертве тіло молодої дівчини. Хто винний у цьому? Ніта? Все може бути, бо це вже не перша дивна смерть біля неї. Ніта боїться та тікає.
📌 Це зав'язка твору. Твору, який має на меті розважити, але який змушує після прочитання задуматися.
🖇 До чого доводять обіцянки, дані на емоціях? Чи можемо ми довіряти людям поруч із нами? Чи варто відмовлятися від допомоги, навіть якщо вона приходить у дивному вигляді? Зрештою, чи хочемо ми бути щасливі будь-якої ціною?
📌 Але це все ще детектив (нехай і з містичною складовою), тому читається на одному подиху і таки розважає. #Дафа_радить як ідеальне осіннє читання.
📌 Молода художниця Ніта розлючена — її картини знову висміяли критики. Вона летить на чоловіковому "Ягуарі", не розбираючи дороги, ледь не втрапляє в аварію і зупиняється, а чарівний молодик, що узявся нізвідкіля, пропонує допомогу, від якої Ніта відмовляється.
Потім ми дізнаємося, що молодика звуть Габріель і ви згадаєте це раптово в кінці із вскриком "так ось чому!".
📌 Але Ніта, все так само в розпачі та самобичуванні, не приймає його пропозицію, сідає в машину і несеться далі.
🖇 Аж раптом усвідомлює себе повністю мокрою на березі озера, в якому тоне "Ягуар" — вона врятувалася, але як? — а поруч мертве тіло молодої дівчини. Хто винний у цьому? Ніта? Все може бути, бо це вже не перша дивна смерть біля неї. Ніта боїться та тікає.
📌 Це зав'язка твору. Твору, який має на меті розважити, але який змушує після прочитання задуматися.
🖇 До чого доводять обіцянки, дані на емоціях? Чи можемо ми довіряти людям поруч із нами? Чи варто відмовлятися від допомоги, навіть якщо вона приходить у дивному вигляді? Зрештою, чи хочемо ми бути щасливі будь-якої ціною?
📌 Але це все ще детектив (нехай і з містичною складовою), тому читається на одному подиху і таки розважає. #Дафа_радить як ідеальне осіннє читання.
September 4, 2025
Вже тиждень як дочитала книжку й все не могла зібратись написати відгук.
Вже багато говорила про неї на ютуб, тут же відмічу ті моменти, які найбільше запамʼятались.
Я не зрозуміла Ніту як персонажку, не змогла прийняти її дії, які здавалися мені надмірно хаотичними, брехню, яку вона розкидала довкола без жодного плану, її спонтанні ідеї, які були вдалими, але часто малоймовірними. Її «експертність» викликала в мені сумніви, адже щоб відрізнити оригінал від копії, замало трохи почитати про митця й роздивитись декілька репродукцій. Тему можна вивчати роками й навіть після не взяти на себе сміливість стверджувати чи спростовувати авторство. За описом у книзі Принстонський музей, де часом працює Ніта, є установою з серйозною колекцією, яка приймає не менш цінні експонати з-за кордону й та легкість, з якою вона потенційно отримує доступ до робіт, виглядає малоймовірною.
Я вже багато років працюю в музейній сфері й хочеться вірити, що іноземні установи ще більш технічно захищені від подібних посягань. Звичайно можу помилятись, але повірити у вірогідність такого розвитку подій як у книзі не змогла.
Звичайно можна усе списати на містичну складову сюжету і те, що це художній твір, і вже дочитавши й знаючи кінцівку, на все подивитись під іншим кутом.
У книзі багато цікавих ідей та сюжетних поворотів, але водночас ніби забракло місця, щоб певні лінії розкрити більш широко, а якісь - спростити чи загалом вилучити.
На початку я була причарована образом колекціонерки, яка збирає предмети танато мистецтва. Проте після розкриття її особи не змогла зрозуміти мотивації її вчинків.
Часто шпорталась за моменти, де авторка називала Ніту брюнеткою замість інших позначень. Може це і непогана ідея нагадати нам зовнішність героїні, бо зізнаюсь, попри описи, перший час уявляла її як зображення Літи Остром на клапані книжки 😁
Детективи й хатня працівниця, яку раптово осяяло, теж викликали питання 😅
Зараз дала почитати книжку подрузі, яка не може встояти перед згадками Волта Вітмена. Буде дуже цікаво порівняти враження 😎
P.S Анотація до книжки написана неймовірно звабливо
Вже багато говорила про неї на ютуб, тут же відмічу ті моменти, які найбільше запамʼятались.
Я не зрозуміла Ніту як персонажку, не змогла прийняти її дії, які здавалися мені надмірно хаотичними, брехню, яку вона розкидала довкола без жодного плану, її спонтанні ідеї, які були вдалими, але часто малоймовірними. Її «експертність» викликала в мені сумніви, адже щоб відрізнити оригінал від копії, замало трохи почитати про митця й роздивитись декілька репродукцій. Тему можна вивчати роками й навіть після не взяти на себе сміливість стверджувати чи спростовувати авторство. За описом у книзі Принстонський музей, де часом працює Ніта, є установою з серйозною колекцією, яка приймає не менш цінні експонати з-за кордону й та легкість, з якою вона потенційно отримує доступ до робіт, виглядає малоймовірною.
Я вже багато років працюю в музейній сфері й хочеться вірити, що іноземні установи ще більш технічно захищені від подібних посягань. Звичайно можу помилятись, але повірити у вірогідність такого розвитку подій як у книзі не змогла.
Звичайно можна усе списати на містичну складову сюжету і те, що це художній твір, і вже дочитавши й знаючи кінцівку, на все подивитись під іншим кутом.
У книзі багато цікавих ідей та сюжетних поворотів, але водночас ніби забракло місця, щоб певні лінії розкрити більш широко, а якісь - спростити чи загалом вилучити.
На початку я була причарована образом колекціонерки, яка збирає предмети танато мистецтва. Проте після розкриття її особи не змогла зрозуміти мотивації її вчинків.
Часто шпорталась за моменти, де авторка називала Ніту брюнеткою замість інших позначень. Може це і непогана ідея нагадати нам зовнішність героїні, бо зізнаюсь, попри описи, перший час уявляла її як зображення Літи Остром на клапані книжки 😁
Детективи й хатня працівниця, яку раптово осяяло, теж викликали питання 😅
Зараз дала почитати книжку подрузі, яка не може встояти перед згадками Волта Вітмена. Буде дуже цікаво порівняти враження 😎
P.S Анотація до книжки написана неймовірно звабливо
September 20, 2025
…одному встояти складно.
Ставлю 4⭐️ з любовʼю до нових сенсів
Іноді ті, хто карає, так само винні, як і ті, кого карають.
Яяяяк тут смачно прописана тема Смерті, до неї ж і ціна життя 🫠🤤 Багатозначно та глибоко.
Персонажі: живі, я чула їхні діалоги та реакції. Головна героїня спочатку викликала 🙄, але потім я зрозуміла, що в її ситуації, я би брехала значно гірше і втрапила б до вʼязниці першою (проте у мотиваціях її до кінця плуталася)
В її стосунки з Ентоні — водночас близькі, але й на відстані руки — в них я дуже повірила. Дуже цікаво було спостерігати за їхньою комунікацією.
В стосунки із Джеком я не повірила, за що і зняла «умовний» бал. Не змогла для себе знайти відповіді, чому вона з ним, за що полюбила і що її досі тримає. Туди ж і сцена із забутим телефоном та аеропортом — дуже вибивалося по ритму і відчувалося, що «телефон забули», аби «героїня дещо побачила». Але хіба героїня не могла з телефона Джека у додатку таксі подзвонити таксисту? Бо потім Джек казав, що не міг з аеропорту викликати таксі, бо не було телефона, отже він і до аеропорту викликав через телефон. Але то таке) бо далі знову мені все подобалося))
Картина надто довго залишалася у світі людей, викликаючи хаос і спокуси. Вона змушувала їх робити вибір, стояти на межі добра і зла, любові та зради.
Вловила вайби Дена Брауна, мліла від описів ритуалів, знаків та легенд 🫠 Шалено обожнюю тему смерті у мистецтві та історії народів (а тут цього ого!)
Гуглила всі згадані картини і дивувалася, наскільки все грає.
У шахах партія починається з початкового розташування фігур — так і наше життя починається з певних стартових позицій. Кожна фігура має свої можливості й обмеження подібно до того, як наші можливості визначаються здібностями,
умовами и оточенням.
Дуже сподобався хід розслідування і з боку поліції, і з боку головної героїні.
І чим для мене вирізняється видавництво «Уроборос» з поміж інших, так це «Післямовою видавчині» в кінці книги. Це настільки крута штука! Для авторів-початківців це можливість подивитися, чим може «підкупити» видавця текст, так і прочитати відгук на книгу вже всередині книги 🤌🏻
Буду чекати на нові книги авторки точно 🫡
Ставлю 4⭐️ з любовʼю до нових сенсів
Іноді ті, хто карає, так само винні, як і ті, кого карають.
Яяяяк тут смачно прописана тема Смерті, до неї ж і ціна життя 🫠🤤 Багатозначно та глибоко.
Персонажі: живі, я чула їхні діалоги та реакції. Головна героїня спочатку викликала 🙄, але потім я зрозуміла, що в її ситуації, я би брехала значно гірше і втрапила б до вʼязниці першою (проте у мотиваціях її до кінця плуталася)
В її стосунки з Ентоні — водночас близькі, але й на відстані руки — в них я дуже повірила. Дуже цікаво було спостерігати за їхньою комунікацією.
В стосунки із Джеком я не повірила, за що і зняла «умовний» бал. Не змогла для себе знайти відповіді, чому вона з ним, за що полюбила і що її досі тримає. Туди ж і сцена із забутим телефоном та аеропортом — дуже вибивалося по ритму і відчувалося, що «телефон забули», аби «героїня дещо побачила». Але хіба героїня не могла з телефона Джека у додатку таксі подзвонити таксисту? Бо потім Джек казав, що не міг з аеропорту викликати таксі, бо не було телефона, отже він і до аеропорту викликав через телефон. Але то таке) бо далі знову мені все подобалося))
Картина надто довго залишалася у світі людей, викликаючи хаос і спокуси. Вона змушувала їх робити вибір, стояти на межі добра і зла, любові та зради.
Вловила вайби Дена Брауна, мліла від описів ритуалів, знаків та легенд 🫠 Шалено обожнюю тему смерті у мистецтві та історії народів (а тут цього ого!)
Гуглила всі згадані картини і дивувалася, наскільки все грає.
У шахах партія починається з початкового розташування фігур — так і наше життя починається з певних стартових позицій. Кожна фігура має свої можливості й обмеження подібно до того, як наші можливості визначаються здібностями,
умовами и оточенням.
Дуже сподобався хід розслідування і з боку поліції, і з боку головної героїні.
І чим для мене вирізняється видавництво «Уроборос» з поміж інших, так це «Післямовою видавчині» в кінці книги. Це настільки крута штука! Для авторів-початківців це можливість подивитися, чим може «підкупити» видавця текст, так і прочитати відгук на книгу вже всередині книги 🤌🏻
Буду чекати на нові книги авторки точно 🫡
September 26, 2025
Чудово закручений мистецький трилер. Дуже атмосферно. Ідеально для осені 🍂✨️ Рекомендую)
December 15, 2025
Літа Остром, "Тінь води".
Це дуже погано. В усіх сенсах.
Так, анотація і справді звучить заманливо: тут тобі й прерафаеліти, і Вітмен, і загадкова художниця, за якою "по п'ятах слідує Смерть"...
Повз прерафаелітів я, авжеж, пройти не могла, довелося читати.
Прочитала. І можу з усією упевненістю стверджувати, що це був найнездарнішим чином змарнований час за увесь цей рік.
Отже.
📌 Роман композиційно нездалий.
Експозиція оманливо багатообіцяюча: молода художниця, в розпачі від того, що її картини розкритикували критики, мчить порожньою дорогою, аж тоді раптом опритомнює на березі озера, в якому тоне її автівка. Поруч із художницею - понівечене мертве тіло молодої дівчини.
Але потім сюжет починає безбожно буксувати, що аж ніяк не йде на користь і без того слабенькій подальшій фабулі. З'являються й зникають якісь персонажі, змінюють один одний діалоги та монологи, які не працюють ані на те, щоб рухати події, ані на розкриття героїв. Кажете, це "мистецький детектив"? Брехня. Адже детектив - це, перш за все, бездоганний механізм, в якому немає нічого зайвого, а всі деталі - коліщатка, що працюють на єдину мету. В "Тіні води" цього й близько немає. Купа зайвих сцен і ліній. І не менше - обірваних на півслові ниток й багатозначних натяків, за якими порожнеча.
Чи Ніта сама вбивала своїх родичів і знайомих? А як інакше витлумачити деякі її ремарки й останній абзац роману?
Чому Меріл Стріп... сорі, Пові Погок раптом саме зараз знадобилася "Офелія"?
Ну, Габріель. І що?
📌Роман не має жодного живого персонажа з чіткою мотивацією і бодай мінімальною психологічною глибино�� й багатовимірністю. Суцільний картон, персонажі-функції: damsel in distress, чоловік-еб'юзер і зрадник під машкарою світського лева й душі компанії, гостра на язик подруга, випадковий знайомий в якості помічника головної героїні у її, Господи пробач, "розслідуванні"... Мадам колекціонерка-галерейниця a.k.a Смерть інкогніто штовхає довгі й пафосні монологи, але виснувати з цих багатозначних сентенцій, нахіба їй предмети танатомистецтва, можна навіть не намагатися, адже авторка ще сама не визначилася.
Пласкі детективи, такі ж пласкі образи світського й освітянського товариства.
На додачу - о, ця непозбувна "фіча" літнетівських йуних зірочок! - постійні "блондинки" й "брюнетки" на позначення героїнь.
📌Роман на живу нитку фастриґує мистецькі концепції й символи, в яких авторка "плаває".
Матчастина - найважливіше, якщо тобі не дають спокою лаври Дена Брауна. 100%-вої документальності ніхто не вимагає, але правду й вигадку треба поєднати так, щоб людина, яка бодай трохи "в темі" того, про що ти пишеш, не розбивала собі обличчя фейспалмами. Перефразуючи Дюма, на твоїй картині може бути що завгодно, але в стіні має бути цвях, на який ти її повісиш. І цей цвях - реальна історія.
Тут цього й близько немає.
З якого дива Мілле раптом став одноосібним засновником спільноти прерафаелітів, якщо її провідним засновником є Россетті?
Що це за інсинуації стосовно підміни "Офелії" Мілле копією - ще й такою, що її не змогли розпізнати фахівці світового рівня, зате ідентифікувала однією лівою якась випадкова "зальотна баришня"? Та й взагалі все, що стосується роботи мистецтвознавців і галерейників, описано абсолютно непереконливо й по-аматорському.
Нахіба було вигадувати зв'язок Мілле й Вітмена (які не були знайомі) і їхню буцімто дружбу ? От щоби що? Паралель між ними як між митцями, які буцімто уклали угоду зі Смертю, - жодним чином не мотивована.
Авторко, відкрию вам таємницю: Вітмен не створив родину не через те, що офірував особистим щастям відповідно до своєї "угоди зі Смертю", а через те, що, як визначили дослідники його біографії, був представником ЛГБТ-ком'юніті. Або, принаймні, homoromantic.
"Аналіз" вітменових віршів, з яких авторка вирішила зробити "дороговказ" до оригіналу "Офелії" - окремий гіркий сміх крізь сльози, бо всі "тлумачення" цілковито штучні й надумані.
Вітмен, який обстоює права індіанців і навіть дарує якійсь випадковій скво в резервації (авжеж, прабабусі головної героїні, once a marysue, always a marysue) перший примірник "Листя трави" - окремий фейспалм. Те, як Вітмен маргіналізує індіанців в "Пісні про себе", викреслюючи їх зі своєї ідеальної Америки всезагального братерства, прикро вразило б авторку, якби вона бодай побіжно ознайомилася з його творчістю, а не просто "для годиться" використала його ім'я для свого тексту.
Словом, з матчастиною біда. І її не рятують навіть довгі (й зажди недоречні) "копіпасти" з підручників культорології, припасовані просто посеред діалогів без жодної адаптації до загальної стилістики тексту.
📌Врешті решт, роман елементарно погано написаний і не відредагований як годиться. Далі без коментарів, самі цитати.
🤦Чоловік вийшов із кімнати, залишивши за собою недопитий віскі та кілька синців на шиї дружини.
🤦усе тіло покривалось мурахами 🐜
🤦її думки галопом неслися в усі боки.🤯
🤦згадка про обіцяну картину різко нагадала про себе
🤦це жест додавав плюсів на користь приязності Ніти до дивної гості
🤦вона заклякла на місці, прожовжуючи стояти у вітальні.
🤦сотні облич змішувалися у в'язку кашу
🤦Ніта з натиском нависла над пляшкою хмільного напою
🤦волосся, зібране в хаотичний пучок, розкидалося деякими пасмами по плечах.
🤦злетівший із дороги автомобіль має бути там.
🤦про інспектора, самотужки затримавшого серійного вбивцю, що тероризував Нью-Джерсі кілька місяців поспіль, ходили легенди.
🤦Залишки одягу відразу опинилися на підлозі, як і рештки самоконтролю.
🤦Тепла вода поєднувалася з гарячими сльозами. Всі відчайдушні почуття повільно пливли у злив, закручуючись наостанок у тугу вирву.
🤦він повернув Ніту обличчям до стіни і притис її до свого більш ніж промовистого паху.
🤦 збоку справді можна було
подумати про неймовірну силу кохання між подружжям.
Вердикт:
Це аж ніяк не "мистецький детектив з доданою вартістю". Це мерісьюшний літнет у найгіршому сенсі цього слова - з від'ємною художньою цінністю.
Це дуже погано. В усіх сенсах.
Так, анотація і справді звучить заманливо: тут тобі й прерафаеліти, і Вітмен, і загадкова художниця, за якою "по п'ятах слідує Смерть"...
Повз прерафаелітів я, авжеж, пройти не могла, довелося читати.
Прочитала. І можу з усією упевненістю стверджувати, що це був найнездарнішим чином змарнований час за увесь цей рік.
Отже.
📌 Роман композиційно нездалий.
Експозиція оманливо багатообіцяюча: молода художниця, в розпачі від того, що її картини розкритикували критики, мчить порожньою дорогою, аж тоді раптом опритомнює на березі озера, в якому тоне її автівка. Поруч із художницею - понівечене мертве тіло молодої дівчини.
Але потім сюжет починає безбожно буксувати, що аж ніяк не йде на користь і без того слабенькій подальшій фабулі. З'являються й зникають якісь персонажі, змінюють один одний діалоги та монологи, які не працюють ані на те, щоб рухати події, ані на розкриття героїв. Кажете, це "мистецький детектив"? Брехня. Адже детектив - це, перш за все, бездоганний механізм, в якому немає нічого зайвого, а всі деталі - коліщатка, що працюють на єдину мету. В "Тіні води" цього й близько немає. Купа зайвих сцен і ліній. І не менше - обірваних на півслові ниток й багатозначних натяків, за якими порожнеча.
Чи Ніта сама вбивала своїх родичів і знайомих? А як інакше витлумачити деякі її ремарки й останній абзац роману?
Чому Меріл Стріп... сорі, Пові Погок раптом саме зараз знадобилася "Офелія"?
Ну, Габріель. І що?
📌Роман не має жодного живого персонажа з чіткою мотивацією і бодай мінімальною психологічною глибино�� й багатовимірністю. Суцільний картон, персонажі-функції: damsel in distress, чоловік-еб'юзер і зрадник під машкарою світського лева й душі компанії, гостра на язик подруга, випадковий знайомий в якості помічника головної героїні у її, Господи пробач, "розслідуванні"... Мадам колекціонерка-галерейниця a.k.a Смерть інкогніто штовхає довгі й пафосні монологи, але виснувати з цих багатозначних сентенцій, нахіба їй предмети танатомистецтва, можна навіть не намагатися, адже авторка ще сама не визначилася.
Пласкі детективи, такі ж пласкі образи світського й освітянського товариства.
На додачу - о, ця непозбувна "фіча" літнетівських йуних зірочок! - постійні "блондинки" й "брюнетки" на позначення героїнь.
📌Роман на живу нитку фастриґує мистецькі концепції й символи, в яких авторка "плаває".
Матчастина - найважливіше, якщо тобі не дають спокою лаври Дена Брауна. 100%-вої документальності ніхто не вимагає, але правду й вигадку треба поєднати так, щоб людина, яка бодай трохи "в темі" того, про що ти пишеш, не розбивала собі обличчя фейспалмами. Перефразуючи Дюма, на твоїй картині може бути що завгодно, але в стіні має бути цвях, на який ти її повісиш. І цей цвях - реальна історія.
Тут цього й близько немає.
З якого дива Мілле раптом став одноосібним засновником спільноти прерафаелітів, якщо її провідним засновником є Россетті?
Що це за інсинуації стосовно підміни "Офелії" Мілле копією - ще й такою, що її не змогли розпізнати фахівці світового рівня, зате ідентифікувала однією лівою якась випадкова "зальотна баришня"? Та й взагалі все, що стосується роботи мистецтвознавців і галерейників, описано абсолютно непереконливо й по-аматорському.
Нахіба було вигадувати зв'язок Мілле й Вітмена (які не були знайомі) і їхню буцімто дружбу ? От щоби що? Паралель між ними як між митцями, які буцімто уклали угоду зі Смертю, - жодним чином не мотивована.
Авторко, відкрию вам таємницю: Вітмен не створив родину не через те, що офірував особистим щастям відповідно до своєї "угоди зі Смертю", а через те, що, як визначили дослідники його біографії, був представником ЛГБТ-ком'юніті. Або, принаймні, homoromantic.
"Аналіз" вітменових віршів, з яких авторка вирішила зробити "дороговказ" до оригіналу "Офелії" - окремий гіркий сміх крізь сльози, бо всі "тлумачення" цілковито штучні й надумані.
Вітмен, який обстоює права індіанців і навіть дарує якійсь випадковій скво в резервації (авжеж, прабабусі головної героїні, once a marysue, always a marysue) перший примірник "Листя трави" - окремий фейспалм. Те, як Вітмен маргіналізує індіанців в "Пісні про себе", викреслюючи їх зі своєї ідеальної Америки всезагального братерства, прикро вразило б авторку, якби вона бодай побіжно ознайомилася з його творчістю, а не просто "для годиться" використала його ім'я для свого тексту.
Словом, з матчастиною біда. І її не рятують навіть довгі (й зажди недоречні) "копіпасти" з підручників культорології, припасовані просто посеред діалогів без жодної адаптації до загальної стилістики тексту.
📌Врешті решт, роман елементарно погано написаний і не відредагований як годиться. Далі без коментарів, самі цитати.
🤦Чоловік вийшов із кімнати, залишивши за собою недопитий віскі та кілька синців на шиї дружини.
🤦усе тіло покривалось мурахами 🐜
🤦її думки галопом неслися в усі боки.🤯
🤦згадка про обіцяну картину різко нагадала про себе
🤦це жест додавав плюсів на користь приязності Ніти до дивної гості
🤦вона заклякла на місці, прожовжуючи стояти у вітальні.
🤦сотні облич змішувалися у в'язку кашу
🤦Ніта з натиском нависла над пляшкою хмільного напою
🤦волосся, зібране в хаотичний пучок, розкидалося деякими пасмами по плечах.
🤦злетівший із дороги автомобіль має бути там.
🤦про інспектора, самотужки затримавшого серійного вбивцю, що тероризував Нью-Джерсі кілька місяців поспіль, ходили легенди.
🤦Залишки одягу відразу опинилися на підлозі, як і рештки самоконтролю.
🤦Тепла вода поєднувалася з гарячими сльозами. Всі відчайдушні почуття повільно пливли у злив, закручуючись наостанок у тугу вирву.
🤦він повернув Ніту обличчям до стіни і притис її до свого більш ніж промовистого паху.
🤦 збоку справді можна було
подумати про неймовірну силу кохання між подружжям.
Вердикт:
Це аж ніяк не "мистецький детектив з доданою вартістю". Це мерісьюшний літнет у найгіршому сенсі цього слова - з від'ємною художньою цінністю.
Read
October 3, 2025Не ставлю оцінку, бо недочитуватиму
Зовсім не мій стиль, сюжет теж не зачепив
Зовсім не мій стиль, сюжет теж не зачепив
October 25, 2025
27 -річна Ніта мріє стати відомою художницею. Після критики своїх робіт напивається за кермом і з'їжджає з дороги в озеро. Приходить до тями на березі і бачить недалеко на дереві труп жінки. Вона не пам’ятає, як вибралась з озера і чи це вона вбила ту жінку. Вирішує тікати з місця і брехати поліцейським, що її машину викрали.
Після потрапляння додому Ніта в якомусь шаленстві малює картину, на якій зображена дівчина. І розуміє, що це та дівчина на дереві, хоч там біля озера вона обличчя трупа не бачила.
Цією картиною зацікавилась таємнича багата жінка з Європи, яка виявилась знайомою і чоловіка Ніти. З чоловіком окрема проблема - він виродок, який її б'є та морально знищує, хоча на людях всі бачать щасливу пару.
Поліція як на мене в цій книзі якась недолуга і тупенька та ще й любить високопарні діалоги між собою. Підозрювати студента бо він студент просто смішно. Але якщо брати до уваги закінчення і розуміти його буквально, то піде.
ще мене дратувало те, як часто жінок описували "брюнетка/блондинка".
Дуже сподобалася ідея з листівками до книги. Зазвичай я не люблю шукати додаткову інформацію до тексту, а в даному випадку все під рукою.
а ще я взагалі не зрозуміла останній абзац.
Після потрапляння додому Ніта в якомусь шаленстві малює картину, на якій зображена дівчина. І розуміє, що це та дівчина на дереві, хоч там біля озера вона обличчя трупа не бачила.
Цією картиною зацікавилась таємнича багата жінка з Європи, яка виявилась знайомою і чоловіка Ніти. З чоловіком окрема проблема - він виродок, який її б'є та морально знищує, хоча на людях всі бачать щасливу пару.
Поліція як на мене в цій книзі якась недолуга і тупенька та ще й любить високопарні діалоги між собою. Підозрювати студента бо він студент просто смішно. Але якщо брати до уваги закінчення і розуміти його буквально, то піде.
ще мене дратувало те, як часто жінок описували "брюнетка/блондинка".
Дуже сподобалася ідея з листівками до книги. Зазвичай я не люблю шукати додаткову інформацію до тексту, а в даному випадку все під рукою.
а ще я взагалі не зрозуміла останній абзац.
September 14, 2025
Прочитала книгу з величезним задоволенням, читається легко і не помічаєш як сторінки тануть одна за одною. Насправді в книзі підіймається стільки життєвих питань, що я впевнена кожен в ній знайде щось для себе, так само як в кожному з героїв впізнає своїх демонів. Для себе особисто відкрила дуже багато цікавих фактів, що не завжди характерно для детективів, стільки творів мистецтва, культура, звичаї і обряди інших народів - це все переплітається між собою в щось дійсно цікаве та інтригуюче. З нетерпінням чекаю нових творів авторки.
August 8, 2025
Мистецтво, детективна лінія, загадки — те, що я обожнюю в літературі. Коли береш до рук квінтесенцію всього любого серцю, боїшся розчарування. «Тінь води» цей страх розвіює з перших сторінок.
Це історія про пам’ять і забуття, вибір і натхнення, про мистецтво як порятунок і як випробування. Книжка залишає посмак тихого подиву та заохочує рефлексувати.
А ще: цей текст із тих, який точно захочеться перечитати.
Дякую авторці!
Це історія про пам’ять і забуття, вибір і натхнення, про мистецтво як порятунок і як випробування. Книжка залишає посмак тихого подиву та заохочує рефлексувати.
А ще: цей текст із тих, який точно захочеться перечитати.
Дякую авторці!
August 15, 2025
Пройняло, промурашило. Так, це не класичний детектив. Ця історія ціла суміш жанрів, настільки майстерно переплетиних, що в кінці відрефлексовуєш буквально кожне речення.
Образ мадам Погок особливо виразний і магнетичний. Загалом кожний персонаж цікавий, дещо сіроморальний, однак зі своєю стійкою мативацією. Цікаве культурне тло, мистецькі вкраплення прекрасні.
Безумовно варто радити до прочитання, і навіть не один раз. Післямова видавчині підкреслює всі враження, замикає коло здогадок.
Образ мадам Погок особливо виразний і магнетичний. Загалом кожний персонаж цікавий, дещо сіроморальний, однак зі своєю стійкою мативацією. Цікаве культурне тло, мистецькі вкраплення прекрасні.
Безумовно варто радити до прочитання, і навіть не один раз. Післямова видавчині підкреслює всі враження, замикає коло здогадок.
November 11, 2025
Так, анотація була дуже спокусливою.
Але це не мистецький детектив.
Це "мій перший фанфік".
Авторка не шарить ані в мистецтві, ані в криміналістиці, ані в письменстві. Неживі діалоги, картонні пласкі персонажі-функції. Дуже туманні уявлення авторки пр�� специфіку музейної і галерейної роботи.
Плюс зроблена "на відмахайся" редактура: суцільні "білявки", "брюнетки", неузгоджені речення. І, вишенькою на тортику, купа росіянізмів: "злетівший автомобіль" "інспектор, затримавший вбивцю" тощо.
Але це не мистецький детектив.
Це "мій перший фанфік".
Авторка не шарить ані в мистецтві, ані в криміналістиці, ані в письменстві. Неживі діалоги, картонні пласкі персонажі-функції. Дуже туманні уявлення авторки пр�� специфіку музейної і галерейної роботи.
Плюс зроблена "на відмахайся" редактура: суцільні "білявки", "брюнетки", неузгоджені речення. І, вишенькою на тортику, купа росіянізмів: "злетівший автомобіль" "інспектор, затримавший вбивцю" тощо.
October 9, 2025
Знімаю капелюха перед авторкою за те, як вдало вона вплела мистецькі згадки, ритуали та містичні нотки у свій твір. Такі головоломки - непростий, а до того ж рідкісний піджанр, і дуже тішуся, що ця книжка написана українською письменницею.
Також отримала задоволення від філософських роздумів, що звучали у книзі.
Тим не менш, мені невистачило трохи мистецтва слова та прописаності персонажів і подій.
Також отримала задоволення від філософських роздумів, що звучали у книзі.
Тим не менш, мені невистачило трохи мистецтва слова та прописаності персонажів і подій.
September 7, 2025
Пʼять зірочок за кінець.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 12, 2025
Той випадок, коли анотація краща за книгу.
Задум цікавий. Втілення підкачало, бо часом стиль збивається на типовий літнет в його найгірших проявах.
Задум цікавий. Втілення підкачало, бо часом стиль збивається на типовий літнет в його найгірших проявах.
October 9, 2025
Незвична оповідь, щось середнє між жанровою літературою і високою полицею. Але це й чіпляє. Сподобалось. Фінал прекрасний!
September 7, 2025
Багатошарові історії читати складно, бо за поверхнею простоти на тебе чекає Маріанський жолоб все нових і нових сенсів.
В "Тіні води" кожна деталь не випадкова. Чи то певні зустрічі, чи пак імена героїв. Як пережити екзистеційну кризу, як вийти з абьюзивних стосунків, як переосмислити своє ставлення до життя? І врешті, як зрозуміти саму Смерть? Смерть, яку так довго намагалися закарбувати митці на своїх полотнах.
Цю істоію можна як сильно полюбити, так і зненавидіти. Вибір за вами.
В "Тіні води" кожна деталь не випадкова. Чи то певні зустрічі, чи пак імена героїв. Як пережити екзистеційну кризу, як вийти з абьюзивних стосунків, як переосмислити своє ставлення до життя? І врешті, як зрозуміти саму Смерть? Смерть, яку так довго намагалися закарбувати митці на своїх полотнах.
Цю істоію можна як сильно полюбити, так і зненавидіти. Вибір за вами.
Displaying 1 - 17 of 17 reviews