What do you think?
Rate this book
Не закохуйся, Єво!
Валіза, розбите серце і шалене бажання жити — це все, що залишилося в тату-майстрині Єви після втечі з рідного Сіверськодонецька. Новий дім, село Кунча на Хмельниччині, зустрічає дівчину безробіттям, туалетом на вулиці, холодним тазиком для купання і ще холоднішими поглядами людей. І коли здається, що гірше бути не може, у сусідній будинок заселяється колишній. І не сам, а разом із мамою, яка ненавидить Єву, і новою нареченою.
Трішки імпровізації — і Єва з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих: усе просто, без почуттів і з одним непорушним правилом — не закохуватись. Але серце, той ще волелюбний орган. І в час, коли здається, що війна забрала все — рідне місто, роботу, впевненість у завтрашньому дні — чи варто відбирати ще й кохання?
Трішки імпровізації — і Єва з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих: усе просто, без почуттів і з одним непорушним правилом — не закохуватись. Але серце, той ще волелюбний орган. І в час, коли здається, що війна забрала все — рідне місто, роботу, впевненість у завтрашньому дні — чи варто відбирати ще й кохання?
336 pages, Paperback
Published January 1, 2025
6 people are currently reading
135 people want to read
About the author
Альона Рязанцева
4 books9 followersАльона Рязанцева — українська письменниця і журналістка, авторка романів «Не закохуйся, Єво!», «Афера. І нічого зайвого», «БДСМ». Пише в жанрах романтичної комедії та кримінального роману. Народилася в Сіверськодонецьку, вивчала журналістику в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Має п’ятирічний досвід роботи на телебаченні як репортерка, ведуча і редакторка.
Мріяла писати з дитинства, але наважилася лише під час евакуації у 2022 році. З того часу її новели публікувалися в альманахах, а дебютний роман «Афера. І нічого зайвого» побачив світ у 2024 році.
Мріяла писати з дитинства, але наважилася лише під час евакуації у 2022 році. З того часу її новели публікувалися в альманахах, а дебютний роман «Афера. І нічого зайвого» побачив світ у 2024 році.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 46 reviews
Read
March 2, 2026Просто чарівна адаптація сюжетних кліше західних любовних романів до українських реалій воєнного часу: головна героїня з розбитим серцем потрапляє з міста, де робила кар'єру й мала налагоджене життя, у маленьке містечко з усією його специфікою, й мусить унаслідок цього потрясіння дуже чітко визначатися, що їй насправді важливо, й вибудовувати навколо себе нову родину, яку сама собі обере (паралельно вдихаючи нове життя у застояну рутину містечка). Водночас на обрії з'являється її колишній, який, власне, й розбив їй серце - тож, щоб утерти йому носа, головна героїня імітуватиме стосунки з красенем-сусідом. Ви все це читали сто разів (та хоч би в Емілі Генрі) й любите ці сюжети за впізнаваність і очікування емоційної віддачі, а не за несподіванки, але історія таки відразу починає вигравати новими барвами, якщо героїня опиняється в селі (під Хмельницьким) як переселенка з окупованої Луганщини, а красень-сусід, її фальшивий бойфренд - ветеран на протезі (ще з АТО). Чи, скажімо, якщо до тропу "в готелі було тільки одне ліжко" героїв підводить те, що вони застрягають у місті впритул до комендантської години. Усе зразу стає рідніше і щемкіше, правда? Голос оповідачки теж дуже жвавий і працює на загальний ефект (переказую близько до тексту, а не цитую дослівно, бо слухала аудіо, але починається приблизно так: героїні не вдається відкрити банку пива, "пиво лишилося в банці, а я - в розпачі. Прекрасний початок нового дня" - відразу задає тон, правда?).
Але проблема в тому, що герої мусять чогось хотіти (в ідеалі задля драми хотіти того, що для них катастрофічно шкідливо, й усвідомлювати це десь у процесі). Ми вболіваємо за героїв, які пристрасно чогось хочуть, щось вирішують, чогось добиваються. Натомість у героїні сили волі - як у дверної ручки. Я розумію, що вона в заціпенінні й депресії після досвіду біженства й окупації рідного міста (чи принаймні я так припускаю! це не задекларовано як депресія, там двічі повторено, що молодь хоча б має шанс адаптуватися, а старші люди ні - хоча якраз усі старші в тексті обростають новими сайд-квестами, а головна героїня віється, куди вітер віє), але це ж не психологічний роман, це формульний жанр з чіткими законами, і тут стає проблемою те, що героїня - як амеба, що їй скажуть, те робить, а не скажуть - не робить. А в ситуації, коли в героїні самостійних бажань і самостійних рішень приблизно нуль, за втілення її бажань і успіх її рішень дуже складно переживати(((
Але проблема в тому, що герої мусять чогось хотіти (в ідеалі задля драми хотіти того, що для них катастрофічно шкідливо, й усвідомлювати це десь у процесі). Ми вболіваємо за героїв, які пристрасно чогось хочуть, щось вирішують, чогось добиваються. Натомість у героїні сили волі - як у дверної ручки. Я розумію, що вона в заціпенінні й депресії після досвіду біженства й окупації рідного міста (чи принаймні я так припускаю! це не задекларовано як депресія, там двічі повторено, що молодь хоча б має шанс адаптуватися, а старші люди ні - хоча якраз усі старші в тексті обростають новими сайд-квестами, а головна героїня віється, куди вітер віє), але це ж не психологічний роман, це формульний жанр з чіткими законами, і тут стає проблемою те, що героїня - як амеба, що їй скажуть, те робить, а не скажуть - не робить. А в ситуації, коли в героїні самостійних бажань і самостійних рішень приблизно нуль, за втілення її бажань і успіх її рішень дуже складно переживати(((
October 3, 2025
8/10
Тропи:
✨атмосфера літа в селі
✨фальшиві стосунки
✨від друзів до закоханих
✨він ніколи не збирався закохуватись, але закохується перший
✨друзі з перевагами
✨вимушена близькість
✨любовний трикутник
✨одне ліжко
✨«доторкнись до неї, і я вб'ю тебе»
✨буркотун і буркотунка
✨багато гумору
✨страх близькості
✨внутрішня трансформація та пошук себе
✨зцілення душевних ран та новий старт
✨сцени 18+
Тригери:
▫️війна та ПТСР
❤️🩹 Тепер шанси на хепіенди падають пропорційно до частоти нових ракетних атак.
Поставила 4 зірочки, бо мені не сподобався фінал і я пів дня ходила бубніла, як стара буркотлива бабця).
Але вперше за декілька місяців я читала щось зі справжнім захватом - тероризуючи всіх подруг, сміючись, плачучи та залишаючи нотатки ручкою на полях, плануючи перечитати книжку ще раз, а може, і не раз.
🤍 Це дуже щира, зворушлива та реалістична історія про наше сьогодення.
Про жінку, яка через окупацію втратила дім, роботу та все, що робило її нею.
Про чоловіка, розчарованого тим, що пройшовши АТО та втративши ногу, він змушений спостерігати, як нашим хлопцям треба звільняти ті ж самі території, але тепер вже без нього.
Про дідуся, який евакуювався з Луганщини, але досі мріє про повернення додому.
Про тих, хто похований під синьо-жовтим стягом.
Про тих, хто з кожним новим обстрілом втрачає частку людяності.
Про тих, хто скрізь почувається гостем - чужим, непотрібним, зайвим.
Про тих, хто відчуває провину за найменші радості, коли навколо - один нескінченний теракт.
Про тих, хто вважає, що розпочинати стосунки під час війни - це божевілля.
І про тих, хто достатньо сміливий, аби закохатись під акомпанемент повітряної тривоги.
Я не прочитала цю книжку. Я її прожила. З усіх книжок #про_війну ця - одна з улюблених.
Що ще мені сподобалось?
✨ гумор
Я сміялась. Вголос. Це було цікаво, дотепно і насправді смішно.
💕 любовний трикутник
Я не думала, що скажу це, але мені сподобалось, навіть якщо в процесі я пережила два напади тахікардії. Це було написано так, що я вірила абсолютно у все, що відчували, говорили та робили герої. І авторка додала достатньо напруги, щоб я спочатку не була впевнена, що Єва обере того, кого я хочу, аби вона обрала, а потім - щоб я не була впевнена, що в нас взагалі буде тут якийсь хепіенд. Нудно вам не буде, це я можу пообіцяти.
❤️ добре написані герої
Я думала, що в мене складний характер. А потім зустріла Єву😺
Але якщо серйозно, то я її розуміла. Як і Марка. І хоч вони часом поводились не зовсім так, як варто було б, всі їхні слова та вчинки були обґрунтовані. І, можливо, я їх не схвалювала, але повністю розуміла.
Другорядні герої мені теж дуже сподобались (крім чотирьох суб’єктів, звісно). Всі неймовірно приємні, глибокі, щирі та цікаві. Я полюбила кожного з них.
🌶 сцени 18+
Це було гаряче. Хімія, дотики, зв‘язок, секс. Мені все сподобалось *зашарілась*
Що мені не дуже сподобалось?
🌚 фінал
В останніх ~20% відбулось фактично все, що могло і не могло відбутись. Тому особисто для мене в кінці книжки було забагато емоційних криз, сюжетних поворотів, драми та кліше. Я взагалі не фанатка сцен з «великими жестами», тому і тут мені таке теж не зайшло. Крім того, тільки на передостанній сторінці стає зрозуміло, чим все завершиться, а епілогу в книжці немає, тому мені не вистачило фіналу - дізнатись більше про те, як герої дійшли до того, до чого вони дійшли (що відчували, що робили, що підштовхнуло їх до прийняття рішень і так далі), більше самого фіналу (деталі-деталі) і хоча б щось про те, як все було після.
Але навіть попри це книжка - абсолютно моя історія. І так, я буду її радити. І щось з інших книжок авторки я б теж прочитала.
Тропи:
✨атмосфера літа в селі
✨фальшиві стосунки
✨від друзів до закоханих
✨він ніколи не збирався закохуватись, але закохується перший
✨друзі з перевагами
✨вимушена близькість
✨любовний трикутник
✨одне ліжко
✨«доторкнись до неї, і я вб'ю тебе»
✨буркотун і буркотунка
✨багато гумору
✨страх близькості
✨внутрішня трансформація та пошук себе
✨зцілення душевних ран та новий старт
✨сцени 18+
Тригери:
▫️війна та ПТСР
❤️🩹 Тепер шанси на хепіенди падають пропорційно до частоти нових ракетних атак.
Поставила 4 зірочки, бо мені не сподобався фінал і я пів дня ходила бубніла, як стара буркотлива бабця).
Але вперше за декілька місяців я читала щось зі справжнім захватом - тероризуючи всіх подруг, сміючись, плачучи та залишаючи нотатки ручкою на полях, плануючи перечитати книжку ще раз, а може, і не раз.
🤍 Це дуже щира, зворушлива та реалістична історія про наше сьогодення.
Про жінку, яка через окупацію втратила дім, роботу та все, що робило її нею.
Про чоловіка, розчарованого тим, що пройшовши АТО та втративши ногу, він змушений спостерігати, як нашим хлопцям треба звільняти ті ж самі території, але тепер вже без нього.
Про дідуся, який евакуювався з Луганщини, але досі мріє про повернення додому.
Про тих, хто похований під синьо-жовтим стягом.
Про тих, хто з кожним новим обстрілом втрачає частку людяності.
Про тих, хто скрізь почувається гостем - чужим, непотрібним, зайвим.
Про тих, хто відчуває провину за найменші радості, коли навколо - один нескінченний теракт.
Про тих, хто вважає, що розпочинати стосунки під час війни - це божевілля.
І про тих, хто достатньо сміливий, аби закохатись під акомпанемент повітряної тривоги.
Я не прочитала цю книжку. Я її прожила. З усіх книжок #про_війну ця - одна з улюблених.
Що ще мені сподобалось?
✨ гумор
Я сміялась. Вголос. Це було цікаво, дотепно і насправді смішно.
💕 любовний трикутник
Я не думала, що скажу це, але мені сподобалось, навіть якщо в процесі я пережила два напади тахікардії. Це було написано так, що я вірила абсолютно у все, що відчували, говорили та робили герої. І авторка додала достатньо напруги, щоб я спочатку не була впевнена, що Єва обере того, кого я хочу, аби вона обрала, а потім - щоб я не була впевнена, що в нас взагалі буде тут якийсь хепіенд. Нудно вам не буде, це я можу пообіцяти.
❤️ добре написані герої
Я думала, що в мене складний характер. А потім зустріла Єву😺
Але якщо серйозно, то я її розуміла. Як і Марка. І хоч вони часом поводились не зовсім так, як варто було б, всі їхні слова та вчинки були обґрунтовані. І, можливо, я їх не схвалювала, але повністю розуміла.
Другорядні герої мені теж дуже сподобались (крім чотирьох суб’єктів, звісно). Всі неймовірно приємні, глибокі, щирі та цікаві. Я полюбила кожного з них.
🌶 сцени 18+
Це було гаряче. Хімія, дотики, зв‘язок, секс. Мені все сподобалось *зашарілась*
Що мені не дуже сподобалось?
🌚 фінал
В останніх ~20% відбулось фактично все, що могло і не могло відбутись. Тому особисто для мене в кінці книжки було забагато емоційних криз, сюжетних поворотів, драми та кліше. Я взагалі не фанатка сцен з «великими жестами», тому і тут мені таке теж не зайшло. Крім того, тільки на передостанній сторінці стає зрозуміло, чим все завершиться, а епілогу в книжці немає, тому мені не вистачило фіналу - дізнатись більше про те, як герої дійшли до того, до чого вони дійшли (що відчували, що робили, що підштовхнуло їх до прийняття рішень і так далі), більше самого фіналу (деталі-деталі) і хоча б щось про те, як все було після.
Але навіть попри це книжка - абсолютно моя історія. І так, я буду її радити. І щось з інших книжок авторки я б теж прочитала.
October 27, 2025
Ох, Єво, як же мені тебе хочеться обійняти. Як і всіх, хто в один момент зламався, втративши свій дім; хто починає нову сторінку життя і кому до божевілля страшно.
Спогади про перші місяці Великої війни особливо болючі, адже всі ми були такі налякані і безпорадні, як сліпі кошенята. Хапались за перші ліпші ідеї лідерів думок, те саме примарне «не на часі» (а коли?), забороняли собі надто багато. Ми вірили, що так легше. Не плакати, не сміятися, не любити.
Так і Єва, тікаючи від війни з Сіверськодонецька в невеличке село на Хмельниччині, змінює статус доволі успішної тату-майстрині на ВПО. Єдиними друзями в неї є сестра, що хропить під боком і гарненький сусід – ветеран АТО з ампутацією, який не може змиритись з тим, що війна триває вже без нього. Боляче. Та…
Намагаючись не втратити себе на уламках минулого життя та прийняти всі недоліки незвичного для неї сільського життя, Єва ще й отримує, як бонус плюс до всіх труднощів, її колишнього і екссвекруху.
Оце так ситуація!
Усі персонажі такі реальні, що здавалось, я їх знаю. Ось вони ходять поруч, роблять вигляд, що в них все класно, ніби це не вони не спали всю ніч від тривоги та безкінечної стрічки новин.
Кимось захоплюєшся — їх сильним характером та життєвою позицією, вмінню швидкої адаптації та безкінечним позитивом; а хтось і бісить неймовірно. Але такі вони є: ті, хто формує нинішнє суспільство. Тут кожен може знайти себе і впізнати знайомих.
Я знаю, багато хто уникає книг про війну, але ця настільки комфортна, наскільки це взагалі можливо.
Вона сповнена сонцем, щирою дружбою, надією та любовʼю (ну і гарячі сцени 18+, такі чуттєві та пристрасні), влучними жартиками (а що як не гумор тримає досі нашу менталочку?) та рефлексією.
Попри занадто швидкий фінал, в якому зібрались всі можливі і неможливі повороти подій (я до кінця не знала, чим закінчиться історія і кого ж вона обере!), книга заслужила міцну 10-ку з 10-ти.
Дякую за відвертість, Єво ❤️🩹
Спогади про перші місяці Великої війни особливо болючі, адже всі ми були такі налякані і безпорадні, як сліпі кошенята. Хапались за перші ліпші ідеї лідерів думок, те саме примарне «не на часі» (а коли?), забороняли собі надто багато. Ми вірили, що так легше. Не плакати, не сміятися, не любити.
Так і Єва, тікаючи від війни з Сіверськодонецька в невеличке село на Хмельниччині, змінює статус доволі успішної тату-майстрині на ВПО. Єдиними друзями в неї є сестра, що хропить під боком і гарненький сусід – ветеран АТО з ампутацією, який не може змиритись з тим, що війна триває вже без нього. Боляче. Та…
Намагаючись не втратити себе на уламках минулого життя та прийняти всі недоліки незвичного для неї сільського життя, Єва ще й отримує, як бонус плюс до всіх труднощів, її колишнього і екссвекруху.
Оце так ситуація!
Усі персонажі такі реальні, що здавалось, я їх знаю. Ось вони ходять поруч, роблять вигляд, що в них все класно, ніби це не вони не спали всю ніч від тривоги та безкінечної стрічки новин.
Кимось захоплюєшся — їх сильним характером та життєвою позицією, вмінню швидкої адаптації та безкінечним позитивом; а хтось і бісить неймовірно. Але такі вони є: ті, хто формує нинішнє суспільство. Тут кожен може знайти себе і впізнати знайомих.
Я знаю, багато хто уникає книг про війну, але ця настільки комфортна, наскільки це взагалі можливо.
Вона сповнена сонцем, щирою дружбою, надією та любовʼю (ну і гарячі сцени 18+, такі чуттєві та пристрасні), влучними жартиками (а що як не гумор тримає досі нашу менталочку?) та рефлексією.
Попри занадто швидкий фінал, в якому зібрались всі можливі і неможливі повороти подій (я до кінця не знала, чим закінчиться історія і кого ж вона обере!), книга заслужила міцну 10-ку з 10-ти.
Дякую за відвертість, Єво ❤️🩹
November 21, 2025
спочатку читалося нормально, але далі ставало дедалі гірше. починаючи від чгг, який дратував кожним своїм словом і до жгг, яка до останніх сторінок не могла визначитися, до кого й що вона відчуває. хоча, стоп – він же такий самий. ця гра «в друзів» мене дістала.
плюс авторці за те, що змогла класно змалювати по-справжньому бісячих персонажів. чого тільки варті колишній та його мамулік.
2/5 ⭐️
плюс авторці за те, що змогла класно змалювати по-справжньому бісячих персонажів. чого тільки варті колишній та його мамулік.
2/5 ⭐️
December 9, 2025
Усе українське читала, а от українських ромкомів ще не читала!
Грамотно написана книжка, а головне — в цьому ромкомі справді є «ком». Що для мене дуже важливо, бо я хочу похіхікати, а не сидіти й не вдупляти несмішного американського гумору.
Тропи: фальшиві стосунки, одне ліжко, булочка з корицею, секс «по дружбі».
Але про сюжет, і тут ви можете очманіти, як це могло бути ромкомом. Головна героїня Єва — тату-майстриня і переселенка з Сєвєродонецька, яка з родиною оселяється в маленькому селі на Хмельниччині. У неї також є дружелюбний і підприємливий сусід-атошник Марк, який, як ви зрозуміли, буде любовним інтересом.
Незадовго до повномасштабки Єву жорстко киданув її хлопець Віталік. І хто б, ви думали, оселяється в селі в будинку навпроти? Правильно, Віталічка зі своєю мамцею. І новою нареченою.
Отож, щоб показати, що Віталік їй до дупи, Єва погоджується на фальшиві стосунки з Марком. Без кохання, чисто дружній жест. Несподівано Марк сильно вкладається в роль, і що тут робити Єві?
Вище я згадувала, що книжка написана грамотно. Поясню. Це ідеальний текст на переклад, бо почуття героїні стосовно війни, вимушеного перелесення і втрати дому пояснюються дуже чітко, от як би ви відчули, тільки прямим текстом в лоба.
Найбільше шкода діда, в якого все життя пройшло в Сєвєрі і він відчайдушно намагається якось себе знайти на новому місці. У мене бабуся померла цього літа не вдома, хоча мріяла повернутися, але так і лишилась не в рідній землі, тому мені більш ніж сумно з таких історій. Але не переживайте, в діда героїні все налагодиться :)
Єва теж не в змозі взяти життя в руки, вона наче в заціпенінні, коли її батьки й сестра вже пристосувалися. Але за допомогою нашої булочки з корицею Марка починає виходити з паузи й рухатися вперед.
Усе це розказано через ромком — тут навіть лиха недосвекруха є, яка береже свого горобчика від нахабних дівок.
Написано легко, багато діалогів, рекомендую читати за 1 вечір.
Тому від мене 4.2/5, і 1) перекладіть цю книжку на іноземний ринок (можливо, додавши трохи описових адаптацій про український побут); 2) зніміть за цією книжкою фільм на внутрішній ринок, тут є нагода ще й використати кастинг на Марка як додатковий соціальний меседж.
Грамотно написана книжка, а головне — в цьому ромкомі справді є «ком». Що для мене дуже важливо, бо я хочу похіхікати, а не сидіти й не вдупляти несмішного американського гумору.
Тропи: фальшиві стосунки, одне ліжко, булочка з корицею, секс «по дружбі».
Але про сюжет, і тут ви можете очманіти, як це могло бути ромкомом. Головна героїня Єва — тату-майстриня і переселенка з Сєвєродонецька, яка з родиною оселяється в маленькому селі на Хмельниччині. У неї також є дружелюбний і підприємливий сусід-атошник Марк, який, як ви зрозуміли, буде любовним інтересом.
Незадовго до повномасштабки Єву жорстко киданув її хлопець Віталік. І хто б, ви думали, оселяється в селі в будинку навпроти? Правильно, Віталічка зі своєю мамцею. І новою нареченою.
Отож, щоб показати, що Віталік їй до дупи, Єва погоджується на фальшиві стосунки з Марком. Без кохання, чисто дружній жест. Несподівано Марк сильно вкладається в роль, і що тут робити Єві?
Вище я згадувала, що книжка написана грамотно. Поясню. Це ідеальний текст на переклад, бо почуття героїні стосовно війни, вимушеного перелесення і втрати дому пояснюються дуже чітко, от як би ви відчули, тільки прямим текстом в лоба.
Найбільше шкода діда, в якого все життя пройшло в Сєвєрі і він відчайдушно намагається якось себе знайти на новому місці. У мене бабуся померла цього літа не вдома, хоча мріяла повернутися, але так і лишилась не в рідній землі, тому мені більш ніж сумно з таких історій. Але не переживайте, в діда героїні все налагодиться :)
Єва теж не в змозі взяти життя в руки, вона наче в заціпенінні, коли її батьки й сестра вже пристосувалися. Але за допомогою нашої булочки з корицею Марка починає виходити з паузи й рухатися вперед.
Усе це розказано через ромком — тут навіть лиха недосвекруха є, яка береже свого горобчика від нахабних дівок.
Написано легко, багато діалогів, рекомендую читати за 1 вечір.
Тому від мене 4.2/5, і 1) перекладіть цю книжку на іноземний ринок (можливо, додавши трохи описових адаптацій про український побут); 2) зніміть за цією книжкою фільм на внутрішній ринок, тут є нагода ще й використати кастинг на Марка як додатковий соціальний меседж.
September 27, 2025
Я купила цю книгу на Книжковій країні, тому що мені подобається головний троп, використаний для побудови сюжету. Але не це змусило мене відкласти всі справи і зануритися повністю в історію аж допоки я не дочитала її.
Головна героїня - Єва, переселенка. Тікає від війни з Сіверодонецька в село Хмельницької області, де разом з родиною намагається влаштувати побут, сподіваючись на швидке повернення додому. Зʼявляється її колишній, що і запускає в розвиток всю історію. Однак, любовна лінія тут для мене не найголовніша. Так, це любовний роман, який відповідає всім законам жанру. Але водночас це також історія про війну. Історія, розказана з точки зору дівчини, яка водночас втратила все що мала. Дівчини, що сумує за рідним домом і шукає себе в новому світі, живучи більше минулим, ніж теперішнім.
Для мене ця книга про пошук себе, про незламність, про зміни в житті, які не завжди проходять легко і безболісно. Авторці вдалося описати переживання героїні так чітко, що я сама відчувала ніби прогулююсь набережною в Хмельницькому, йду до озера у Сіверодонецьку та сиджу роздивляюся зорі в ясну ніч.
Це не просто любовний роман, це набагато глибша історія, яку раджу прочитати всім
Головна героїня - Єва, переселенка. Тікає від війни з Сіверодонецька в село Хмельницької області, де разом з родиною намагається влаштувати побут, сподіваючись на швидке повернення додому. Зʼявляється її колишній, що і запускає в розвиток всю історію. Однак, любовна лінія тут для мене не найголовніша. Так, це любовний роман, який відповідає всім законам жанру. Але водночас це також історія про війну. Історія, розказана з точки зору дівчини, яка водночас втратила все що мала. Дівчини, що сумує за рідним домом і шукає себе в новому світі, живучи більше минулим, ніж теперішнім.
Для мене ця книга про пошук себе, про незламність, про зміни в житті, які не завжди проходять легко і безболісно. Авторці вдалося описати переживання героїні так чітко, що я сама відчувала ніби прогулююсь набережною в Хмельницькому, йду до озера у Сіверодонецьку та сиджу роздивляюся зорі в ясну ніч.
Це не просто любовний роман, це набагато глибша історія, яку раджу прочитати всім
November 10, 2025
Життя переселенки не передбачало нічого легкого. Але вона й не думала, що найважчим у цьому буде вберегти серце і не від російських куль, а від хижого неприборкана кохання💘
Затишна історія з романтикою та гумором в наших українських військових реаліях, де кохання завжди на часі, що мені так відгукується💘
Єва разом з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих перед її колишнім😈
💘романтика й гумор
💘фіктивні стосунки
💘буркотун і сонечко
💘любовний трикутник
💘реалії війни
Книга-скарбниця цитат🔥🤌
«Так хочеться перемкнутися на іншу хвилю радіо, змінити телеканал, вибрати собі незнайому долю, народитися не тут або хоча б не в цей час. Хоча минулі часи в Україні, УРСР, УНР, Гетьманщині, Київській Русі…Словом, і тоді було складно.
Складається враження, що страждання та вміння відвойовувати своє закладені в таємному гені українців.
Вечорами ми дивилася старі фільми, потопаючи у вигаданих картинах, розмірковуючи, як колись було добре, мріючи, як добре колись буде.
За широкими плечима часто ховається чутливе серце.
Ти виходиш заміж не тільки за чоловіка і за всю його родину.
Неможливо народу витримати стільки страждань, від цього в народу виробляється імунітет – сталеве серце, як протез, залишки нервів, любов, перекручена через м’ясорубку втрат.
Про тату:
Кожна цифра, слово, абстракція повноцінний «рукав» або найпростіша закарлючка криє в собі щось. Спогад. Надію. Нагадування. Мотивацію. Біль. Пережите горе. Щось, про що я не здогадуюсь.
Кохання не питає, зручне воно чи ні. Воно просто з’являється на порозі й вибиває двері ногою.
Минуле – це рудимент.
Орган, що став непотрібним, втратив свої функції в процесі еволюції.
Рідне місто – це дитинство і свідок життя від першого крику в похмурому пологовому до щасливої усмішки випускниці.
Завжди треба жити, хоча б тому що тобі дано такий шанс.
Війна – це марафон, треба набратися сил, щоб витримати довгу дорогу.
Кохання – це поважна причина.
Інколи мені так хотілося, щоб доросле життя виявилося сном, щоб можна було почати все спочатку, відкотитися до початкових налаштувань і пройти цей рівень заново. Уникаючи помилок, яких уникнути насправді неможливо. Бо з них і складається життя.
Осінь для мене завжди була особливою. З дитинства вона означала початок чогось нового. Новий навчальний рік. Новий клас. Новий університет. Новий курс. Осінь – це завжди щось нове.
Сміх – найкращі ліки.
Інколи минуле може стати твоїм майбутнім.
Це був апогей, Еверест його почуттів, кінцева зупинка моїх недавніх мрій.
Не тому, що боїшся, ховаєшся від світу, боїшся ризикнути, засунув свої бажання в дупу й не наважився жити далі після?
Є люди, після яких ми змінюємося. Зустрічі можуть бути більш або менш приємними, травматичними, завжди по-різному. Я взагалі вбачаю в цьому щось романтичне: кожна важлива для мене людина залишила мені частину себе. Це могла бути якась маленька звичка (чистити апельсини), або вагома зміна характеру чи навіть способу життя.
Є міста, після яких ми змінюємося. Щоправда, міста – це ті ж люди.
Іноді правильні вчинки на смак як гірка цибуля – несмачно, але корисно.
Ми — люди, які сміються, аби не плакати, які іноді плачуть крізь сміх, які переживають страшну війну і не втрачають здатності любити.
Ти показав як жити далі».
Який же тут дід Іван Григорович класний🥰
Вкінці героїв почало штормити й бісили нерішучістю. Я б хотіла розширеного фіналу й без 37 розділу😁
Зворушливі слова авторки:
Я хотіла передати те, як важливо мріяти, кохати, сміятися завжди, навіть коли над головами літають ракети, а майбутнє видається хитким та навіть якимось несправжнім.
Життя це те, що відбувається зараз. Його вже немає в учорашньому дні, немає у завтрашньому дні, про яке так хочеться помріяти. Воно є зараз. Тож відкривайте свої тату-салони, куштуйте сальтисони, смійтеся, плачте, садіть кабачки й танцюйте, поки життя триває. Ну а ще, звісно, закохуйтеся! Без всіляких там «не»🔥
Читайте й не думайте🔥
Затишна історія з романтикою та гумором в наших українських військових реаліях, де кохання завжди на часі, що мені так відгукується💘
Єва разом з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих перед її колишнім😈
💘романтика й гумор
💘фіктивні стосунки
💘буркотун і сонечко
💘любовний трикутник
💘реалії війни
Книга-скарбниця цитат🔥🤌
«Так хочеться перемкнутися на іншу хвилю радіо, змінити телеканал, вибрати собі незнайому долю, народитися не тут або хоча б не в цей час. Хоча минулі часи в Україні, УРСР, УНР, Гетьманщині, Київській Русі…Словом, і тоді було складно.
Складається враження, що страждання та вміння відвойовувати своє закладені в таємному гені українців.
Вечорами ми дивилася старі фільми, потопаючи у вигаданих картинах, розмірковуючи, як колись було добре, мріючи, як добре колись буде.
За широкими плечима часто ховається чутливе серце.
Ти виходиш заміж не тільки за чоловіка і за всю його родину.
Неможливо народу витримати стільки страждань, від цього в народу виробляється імунітет – сталеве серце, як протез, залишки нервів, любов, перекручена через м’ясорубку втрат.
Про тату:
Кожна цифра, слово, абстракція повноцінний «рукав» або найпростіша закарлючка криє в собі щось. Спогад. Надію. Нагадування. Мотивацію. Біль. Пережите горе. Щось, про що я не здогадуюсь.
Кохання не питає, зручне воно чи ні. Воно просто з’являється на порозі й вибиває двері ногою.
Минуле – це рудимент.
Орган, що став непотрібним, втратив свої функції в процесі еволюції.
Рідне місто – це дитинство і свідок життя від першого крику в похмурому пологовому до щасливої усмішки випускниці.
Завжди треба жити, хоча б тому що тобі дано такий шанс.
Війна – це марафон, треба набратися сил, щоб витримати довгу дорогу.
Кохання – це поважна причина.
Інколи мені так хотілося, щоб доросле життя виявилося сном, щоб можна було почати все спочатку, відкотитися до початкових налаштувань і пройти цей рівень заново. Уникаючи помилок, яких уникнути насправді неможливо. Бо з них і складається життя.
Осінь для мене завжди була особливою. З дитинства вона означала початок чогось нового. Новий навчальний рік. Новий клас. Новий університет. Новий курс. Осінь – це завжди щось нове.
Сміх – найкращі ліки.
Інколи минуле може стати твоїм майбутнім.
Це був апогей, Еверест його почуттів, кінцева зупинка моїх недавніх мрій.
Не тому, що боїшся, ховаєшся від світу, боїшся ризикнути, засунув свої бажання в дупу й не наважився жити далі після?
Є люди, після яких ми змінюємося. Зустрічі можуть бути більш або менш приємними, травматичними, завжди по-різному. Я взагалі вбачаю в цьому щось романтичне: кожна важлива для мене людина залишила мені частину себе. Це могла бути якась маленька звичка (чистити апельсини), або вагома зміна характеру чи навіть способу життя.
Є міста, після яких ми змінюємося. Щоправда, міста – це ті ж люди.
Іноді правильні вчинки на смак як гірка цибуля – несмачно, але корисно.
Ми — люди, які сміються, аби не плакати, які іноді плачуть крізь сміх, які переживають страшну війну і не втрачають здатності любити.
Ти показав як жити далі».
Який же тут дід Іван Григорович класний🥰
Вкінці героїв почало штормити й бісили нерішучістю. Я б хотіла розширеного фіналу й без 37 розділу😁
Зворушливі слова авторки:
Я хотіла передати те, як важливо мріяти, кохати, сміятися завжди, навіть коли над головами літають ракети, а майбутнє видається хитким та навіть якимось несправжнім.
Життя це те, що відбувається зараз. Його вже немає в учорашньому дні, немає у завтрашньому дні, про яке так хочеться помріяти. Воно є зараз. Тож відкривайте свої тату-салони, куштуйте сальтисони, смійтеся, плачте, садіть кабачки й танцюйте, поки життя триває. Ну а ще, звісно, закохуйтеся! Без всіляких там «не»🔥
Читайте й не думайте🔥
Read
December 3, 2025Взяла почитати як історію про переселенців - той випадок, коли це мене цікавило більше, ніж любовна складова. І це справді, як на мене, основніша тема тексту - головна героїня мусила виїхати з Сєвєродонецька в село на Хмельниччині на початку повномасштабки, тож протягом історії вона намагається змиритися з усім цим чи то пак рухатися далі. Звісно, це додає багато мінору, але я й не розраховувала на ескапічне читання. Водночас у жанрової літератури є можливість розбавити градус нашої реальності чи то особливостями любовних романів, чи детективів, чи фентезі - кому шо до душі (вколоти знебол, так би мовити).
Сподобалися родичі головної героїні, це давало змогу показати, як різні покоління справляються - звісно, найстаршим дуже важко, а втім, і головній героїні було теж складно, місцями, здавалося, складніше, ніж її дідусю.
Сподобалися родичі головної героїні, це давало змогу показати, як різні покоління справляються - звісно, найстаршим дуже важко, а втім, і головній героїні було теж складно, місцями, здавалося, складніше, ніж її дідусю.
October 19, 2025
Хороша романтична історія, дуже реалістична, можливо для мене навіть занадто, тому комедії тут для мене не було, але гумор авторки сподобався (жарт про ППО 😅). Досить гаряче, я чомусь не звикла читати 18+ в українських реаліях, від цього мені якось надто ніяково 🫣. Дії персонажів десь можуть бісити, бо тут вона надто довго думає, а він надто не рішучий, а там ще щось, але ж і в житті ми такі, не ідеальні, тому для мене тут було все нормально. В цілому книга хороша, хоч і для мене була надто тригерна, повертає в часи на початку повномасштабного вторгнення і від цього важко.
October 7, 2025
Ох як же гарно авторка поєднала ромком,
життя під час війни, внутрішньо переміщені родини, тугу за домом, ветеранів з ампутацією, жарти, бувшого з його мамашкою, ідеї пошуку себе, кохання та самореалізації. Ну це треба вміти 👏🏻 браво пані @alona_riazantseva ☺️
Таких книг має бути більше зараз. А ще мені
прям бачиться екранізація цієї історії)
Я проковтнула просто цю книгу🫶 очікувала легеньку історію, але в ній скільки цінного і важливого. Підтримуюча і терапевтична❤️🩹
життя під час війни, внутрішньо переміщені родини, тугу за домом, ветеранів з ампутацією, жарти, бувшого з його мамашкою, ідеї пошуку себе, кохання та самореалізації. Ну це треба вміти 👏🏻 браво пані @alona_riazantseva ☺️
Таких книг має бути більше зараз. А ще мені
прям бачиться екранізація цієї історії)
Я проковтнула просто цю книгу🫶 очікувала легеньку історію, але в ній скільки цінного і важливого. Підтримуюча і терапевтична❤️🩹
February 27, 2026
Головний прийом, який використовує авторка, — це емоційні гойдалки: от героїня сміється, а от посеред речення якась асоціація зробила їй боляче, усмішка сповзає з обличчя, і вона ледь не виє від горя. Бо Єва — переселенка з Сіверськодонецька. Їй ще пощастило, її родина має хату, яку запропонувала місцева мешканка. Вони не живуть разом із багатьма іншими переселенцями у шкільному спортзалі абощо. Але гостре відчуття втрати дому, відчуття того, що все навкруги чуже, а отже, небажане, не полишає її. Єва — сильна духом молода жінка, вона намагається дивитися вперед більш-менш оптимістично, вона щосили намагається _жити,_ але все навколо не те, не таке, незручне, незвичне. Вона не вдома — і цього достатньо, щоб усе дратувало.
До речі, важливо, що це проговорено прямо, і так мало бути, бо ті, хто свого дому не втрачав, не обов’язково зрозуміють. Авторка і показує, і пояснює: коли переселенці сваряться, розказують, як на новому місці все погано, недолуго влаштовано, справа не в тому, що їм тут справді все здається брудним і неоковирним. Справа в тому, що вони не вдома. Все не таке. Поверніть мені те, що було раніше. Я не обирав його втрачати. Це відчайдушне бажання повернутися додому, а не зневага і невдячність до тих, хто прийняв їх і обігрів. (Звісно, зверхність «гарацьких» стосовно села не ігнорується, вона існує, і родина Єви її демонструє, але в нас на очах вона поступово тане, повільно, як і годиться, але доволі наочно.)
Утім, життя не дає Єві просто поринути в глибини смутку. Раптом по сусідству з ними оселяється родина її колишнього, який півроку тому без жодних пояснень її кинув. Зібрав речі і виставив, мовчки, з їхньої спільної квартири. Так, у них були проблеми, вони міркували, чи намагатися рятувати стосунки, але щоб отак, навіть слова у вічі не сказавши? Звісно, Єва дуже ображена. Плюс та сторінка її життя не завершена, а просто перерізана по живому, що створює додатковий біль, коли її чіпаєш. А Віталік приїхав не лише з мамою, вельми неприємною особою, а ще й із нареченою. Пів року минуло, а в нього вже наречена!
Єві болить, вона не знає, як поводитися. І тут на допомогу приходить Марк, сусід. Він називається її хлопцем, водночас штрикаючи її колишнього (чоловікам завжди так образливо, що «їхнє», хай навіть і кинуте, стає «не їхнім») і даючи Єві можливість на нього спертися. У Марка свої проблеми, про які ми дізнаємося згодом; те, що в нього ампутована нога і він ходить на протезі, — просто особливість, яка додатково підсвічує час, коли все відбувається. І зайвий раз нагадує, що війна почалася не 2022 року.
Далі сюжет зрозумілий, правда? Звісно, вони закохаються, це навіть не спойлер, це очевидно. Головне в книзі не це. Головне — той шлях, який проходить Єва від розгублености людини, яка щойно втратила все, до чіткого розуміння, що робити далі, і нормальних таких планів. Допомога Марка була для неї дуже важливою, і це теж класно, бо надто часто в книжках справи окремо, стосунки окремо, як наче люди не поруч живуть. Тут воно все переплетено і добре показано.
Мені сподобалося, що вся та дурня, яку роблять персонажі, добре обґрунтована. Їхні образи послідовні і цілісні, зрозуміло, що саме в них змушує їх так чинити. Сподобалося, як зображений Віталік, Євин колишній. З одного боку, він не чудовисько якесь. З іншого — і це мені дуже до вподоби! — нам показують, що не варто обожнювати чоловіка і сприймати як безумовно позитивного персонажа, якщо він під час сексу, вже збуджений і роздягнений, зупинився, почувши «Ні». Це він, звісно, правильно зробив, але це не нівелює його вади, не підносить його на п’єдестал, це просто базово нормальна поведінка. Ще сподобалося, що мама в Віталіка, звісно, падлюка, але і сам він не безневинне ягнятко, кероване поганою жінкою. Вони просто пасують одне одному. (Щоправда, не певна, що всі читачки це помітять, але що вже.)
Власне, в мене до цієї книжки дві претензії: що не довели до кінця лінію діда, він вочевидь рухається в бік стосунків із пані Марусею, і що фінал надто... ну, по-перше, квапливий, а по-друге, якби зі мною так повелися, замість кидатися на шию я влаштувала б скандал. Але це справді єдині особисто мої претензії. Зі мною книжка зрезонувала, мені було і мило, і щемко, і смішно, і місцями боляче.
До речі, важливо, що це проговорено прямо, і так мало бути, бо ті, хто свого дому не втрачав, не обов’язково зрозуміють. Авторка і показує, і пояснює: коли переселенці сваряться, розказують, як на новому місці все погано, недолуго влаштовано, справа не в тому, що їм тут справді все здається брудним і неоковирним. Справа в тому, що вони не вдома. Все не таке. Поверніть мені те, що було раніше. Я не обирав його втрачати. Це відчайдушне бажання повернутися додому, а не зневага і невдячність до тих, хто прийняв їх і обігрів. (Звісно, зверхність «гарацьких» стосовно села не ігнорується, вона існує, і родина Єви її демонструє, але в нас на очах вона поступово тане, повільно, як і годиться, але доволі наочно.)
Утім, життя не дає Єві просто поринути в глибини смутку. Раптом по сусідству з ними оселяється родина її колишнього, який півроку тому без жодних пояснень її кинув. Зібрав речі і виставив, мовчки, з їхньої спільної квартири. Так, у них були проблеми, вони міркували, чи намагатися рятувати стосунки, але щоб отак, навіть слова у вічі не сказавши? Звісно, Єва дуже ображена. Плюс та сторінка її життя не завершена, а просто перерізана по живому, що створює додатковий біль, коли її чіпаєш. А Віталік приїхав не лише з мамою, вельми неприємною особою, а ще й із нареченою. Пів року минуло, а в нього вже наречена!
Єві болить, вона не знає, як поводитися. І тут на допомогу приходить Марк, сусід. Він називається її хлопцем, водночас штрикаючи її колишнього (чоловікам завжди так образливо, що «їхнє», хай навіть і кинуте, стає «не їхнім») і даючи Єві можливість на нього спертися. У Марка свої проблеми, про які ми дізнаємося згодом; те, що в нього ампутована нога і він ходить на протезі, — просто особливість, яка додатково підсвічує час, коли все відбувається. І зайвий раз нагадує, що війна почалася не 2022 року.
Далі сюжет зрозумілий, правда? Звісно, вони закохаються, це навіть не спойлер, це очевидно. Головне в книзі не це. Головне — той шлях, який проходить Єва від розгублености людини, яка щойно втратила все, до чіткого розуміння, що робити далі, і нормальних таких планів. Допомога Марка була для неї дуже важливою, і це теж класно, бо надто часто в книжках справи окремо, стосунки окремо, як наче люди не поруч живуть. Тут воно все переплетено і добре показано.
Мені сподобалося, що вся та дурня, яку роблять персонажі, добре обґрунтована. Їхні образи послідовні і цілісні, зрозуміло, що саме в них змушує їх так чинити. Сподобалося, як зображений Віталік, Євин колишній. З одного боку, він не чудовисько якесь. З іншого — і це мені дуже до вподоби! — нам показують, що не варто обожнювати чоловіка і сприймати як безумовно позитивного персонажа, якщо він під час сексу, вже збуджений і роздягнений, зупинився, почувши «Ні». Це він, звісно, правильно зробив, але це не нівелює його вади, не підносить його на п’єдестал, це просто базово нормальна поведінка. Ще сподобалося, що мама в Віталіка, звісно, падлюка, але і сам він не безневинне ягнятко, кероване поганою жінкою. Вони просто пасують одне одному. (Щоправда, не певна, що всі читачки це помітять, але що вже.)
Власне, в мене до цієї книжки дві претензії: що не довели до кінця лінію діда, він вочевидь рухається в бік стосунків із пані Марусею, і що фінал надто... ну, по-перше, квапливий, а по-друге, якби зі мною так повелися, замість кидатися на шию я влаштувала б скандал. Але це справді єдині особисто мої претензії. Зі мною книжка зрезонувала, мені було і мило, і щемко, і смішно, і місцями боляче.
October 8, 2025
Це дуже і дуже гарний український ромком!
Прям от якісно написано. Ідеальна концентрація подій, знайомі українські реалії, чудовий слог!
Тверда 5!
Авторку зустріла на Книжковій Країні і не встояла перед її харизмою. Книжку купила з обережністю і нічого не очікувала, але.... це було непогано :)
Альона, пиши ще!
Прям от якісно написано. Ідеальна концентрація подій, знайомі українські реалії, чудовий слог!
Тверда 5!
Авторку зустріла на Книжковій Країні і не встояла перед її харизмою. Книжку купила з обережністю і нічого не очікувала, але.... це було непогано :)
Альона, пиши ще!
October 3, 2025
7/10 для мене, рекомендовано до прочитання)
January 29, 2026
Знаєте, це той випадок, коли я взагалі нічого не очікувала від книги, а отримала чудову життєву історію 💔
Єва, з усіх відомих нам причин, (через те що по сусідству з нами країна-терорист) вимушена була разом із сімʼєю покинути рідний Сіверодонецьк 😭
В результаті вони вже пів року живуть в селі на Хмельниччині. І якщо її батьки-вчителі знайшли роботу і працюють дистанційно, молодша сестра подружилась з місцевими підлітками, ба навіть дідусь тепер має нове хобі і вирощує кучу всього на городі…то Єва не має ніякого заняття 😒
Дома вона вона була тату-майстиринею, а які тату в селі? Та ще й до повного щастя в те ж саме село приїхав її колишній, зі своєю мамочкою-стервою і з нареченою. Ага, нічого, що розстались вони відносно недавно, а зустрічались два роки, вже собі наречену найшов 🤨
Ну і Єва, щоб не здаватись розбитою візьми і ляпни, що зустрічається з Марком. Це її сусід, дуже гарний та розумний, а повернувся в село, бо ще раніше, через снаряд йому відірвало частину ноги і він тепер з протезом 🦿
Ох і закрутилась ці фейкові стосунки, ох і закрутились😏
Ви ж в курсі, що такі домовленості вкрай рідко залишаються просто домовленістю. Але є проблемка, Єва наче досі кохає колишнього-мудака. 🤨
Коротше, події так закрутились, так завертілись. А ще мені дуже сподобалось, що авторка не забувала про другорядних персонажів і розказувала їхню історію теж (на моменті з гарбузом я посміялась) 🥰
Для мене ця історія стала дуже життєвою та домашньою, без якихось прикрас, з помилками, з реальними людьми. Так, інколи вони творили таке, що на голову не налазило як можна бути такими сліпими та дурними. Але ж це наша натура. Щось щось придумати, щось докрутити, щось перекрутити і образитись 😔
Стосовно емоційності героїв, камон, перші місяці повномасштабного вторгнення, всі і так на нервах, тому і це я прекрасно розумію ❤️🩹
А фінал? Ну солодко, і що, якщо врахувати як потріпались нерви до того, то це логічно 😅
Загалом, історія мені дуже сподобалась і я однозначно рекомендую до прочитання ❤️
4,5/5 💔
Єва, з усіх відомих нам причин, (через те що по сусідству з нами країна-терорист) вимушена була разом із сімʼєю покинути рідний Сіверодонецьк 😭
В результаті вони вже пів року живуть в селі на Хмельниччині. І якщо її батьки-вчителі знайшли роботу і працюють дистанційно, молодша сестра подружилась з місцевими підлітками, ба навіть дідусь тепер має нове хобі і вирощує кучу всього на городі…то Єва не має ніякого заняття 😒
Дома вона вона була тату-майстиринею, а які тату в селі? Та ще й до повного щастя в те ж саме село приїхав її колишній, зі своєю мамочкою-стервою і з нареченою. Ага, нічого, що розстались вони відносно недавно, а зустрічались два роки, вже собі наречену найшов 🤨
Ну і Єва, щоб не здаватись розбитою візьми і ляпни, що зустрічається з Марком. Це її сусід, дуже гарний та розумний, а повернувся в село, бо ще раніше, через снаряд йому відірвало частину ноги і він тепер з протезом 🦿
Ох і закрутилась ці фейкові стосунки, ох і закрутились😏
Ви ж в курсі, що такі домовленості вкрай рідко залишаються просто домовленістю. Але є проблемка, Єва наче досі кохає колишнього-мудака. 🤨
Коротше, події так закрутились, так завертілись. А ще мені дуже сподобалось, що авторка не забувала про другорядних персонажів і розказувала їхню історію теж (на моменті з гарбузом я посміялась) 🥰
Для мене ця історія стала дуже життєвою та домашньою, без якихось прикрас, з помилками, з реальними людьми. Так, інколи вони творили таке, що на голову не налазило як можна бути такими сліпими та дурними. Але ж це наша натура. Щось щось придумати, щось докрутити, щось перекрутити і образитись 😔
Стосовно емоційності героїв, камон, перші місяці повномасштабного вторгнення, всі і так на нервах, тому і це я прекрасно розумію ❤️🩹
А фінал? Ну солодко, і що, якщо врахувати як потріпались нерви до того, то це логічно 😅
Загалом, історія мені дуже сподобалась і я однозначно рекомендую до прочитання ❤️
4,5/5 💔
October 9, 2025
4,5/5 ⭐
Мене ця книжка от вивернула і назад поскладала. Це настільки дивно, сумбурно і водночас реально: війна, життя, кохання, переміщені особи, пошуки себе наново в цій викривленій реальності. Це те, як зараз живе багато українців – життя поруч зі смертю, чорний гумор на межі, любов і біль.
Це хороший зразок ромкому, який зрозуміють тільки українці. Бо збоку це здається нереальним, але, насправді, це, чорт забирай, просто наше життя.
Закінчення мені здалося трішечки змазаним. Але загалом книга чудова.
Тут і смішно, і сумно, і хвилююче.
Мене ця книжка от вивернула і назад поскладала. Це настільки дивно, сумбурно і водночас реально: війна, життя, кохання, переміщені особи, пошуки себе наново в цій викривленій реальності. Це те, як зараз живе багато українців – життя поруч зі смертю, чорний гумор на межі, любов і біль.
Це хороший зразок ромкому, який зрозуміють тільки українці. Бо збоку це здається нереальним, але, насправді, це, чорт забирай, просто наше життя.
Закінчення мені здалося трішечки змазаним. Але загалом книга чудова.
Тут і смішно, і сумно, і хвилююче.
October 15, 2025
Це була чудовезна книжка. Насолоджувалася кожним реченням і словом. У багатьох ситуаціях впізнавала себе і просто била себе по руках, щоб не написати авторці, наскільки мені все відгукується, хоч я і не маю досвіду вимушених переселенців, але маю досвід переїзду. Переїзду у Хмельницький:) Це легка і місцями кумедна історія, але водночас це дуже серйозна і щемка розповідь (на останніх сторінках я навіть прикушувала губи, щоб не розплакатися). Словом, однозначно рекомендую, а "Не закохуйся, Єво!" потрапляє у список найкращого прочитаного за 2025 рік.
January 26, 2026
Мені не сподобалось, не повірила в ключовий момент сюжету: влітку 2022 дівчина- ВПО в кредит зважується "Відкрити тату-салон у селі, де й барбершопів нема, — це рівень." Ну і решта вже була як дивна Санта-Барбара з пафосними ліричними відступами про війну і рідне місто. Особливо сподобався пасаж (лишу тут собі на память):
"Я люблю кохання. Це приємно. Це надихає. Деякі вважають, що це і є сенс життя — кохати й плодити кохання у вигляді дітей"
Читати роман можна, але радити комусь не готова
"Я люблю кохання. Це приємно. Це надихає. Деякі вважають, що це і є сенс життя — кохати й плодити кохання у вигляді дітей"
Читати роман можна, але радити комусь не готова
February 3, 2026
Це добре і щиро написаний роман про стосунки і життя після повномасштабного вторгнення. Якимось дивовижним чином авторка балансує між драматичністю та серйозністю і просто життям, яке як виявилось існує навіть під час війни, з його легкістю, теплом, смішними моментами, простотою і водночас складністю. Головні герої - переселенці, які були змушені залишити свій рідний дім і місто через війну, а ще ветеран, який цю війну пережив. І ось вони намагаються будувати своє життя заново, в самих нестабільних умовах, з тривогами, невтішними новинами, а ще з надокучливими колишніми. І не дивлячись на деякі кліше, які притаманні цьому жанру, історія відчувалась такою життєвою: персонажі тут адаптуються до нових реалій і будують нове життя і стосунки не тільки долаючи особисті перешкоди і травми, а і травми від війни. Хіба ж не це робив кожен українець і українка, починаючи з 22-го року?
Також мені дуже сподобалося, як описано шлях до своєї мрії: від невіри в можливість, до спроб і розуміння, що дорога до мрії може бути нерівною і з неочікуваними поворотами, та все ж вартою, щоби нею йти, особливо якщо маєш безцінну підтримку близьких.
І ще тут класна атмосфера літа і села, без його романтизації.
А от лінія з колишнім мене дратувала, хоча схоже, що так і було задумано. Зате лінія з friends with benefits - цікава і свіжа, як на мене.
Загалом, я одночасно і гарно провела час з цією книжкою, і мала можливість подивитися на перший рік війни очима переселенців. А коли дізналась, що авторка використала свій особистий досвід під час написання, то книжка мені відгукнулась ще більше!
Також мені дуже сподобалося, як описано шлях до своєї мрії: від невіри в можливість, до спроб і розуміння, що дорога до мрії може бути нерівною і з неочікуваними поворотами, та все ж вартою, щоби нею йти, особливо якщо маєш безцінну підтримку близьких.
І ще тут класна атмосфера літа і села, без його романтизації.
А от лінія з колишнім мене дратувала, хоча схоже, що так і було задумано. Зате лінія з friends with benefits - цікава і свіжа, як на мене.
Загалом, я одночасно і гарно провела час з цією книжкою, і мала можливість подивитися на перший рік війни очима переселенців. А коли дізналась, що авторка використала свій особистий досвід під час написання, то книжка мені відгукнулась ще більше!
September 29, 2025
В цілому, це було доволі непогано, в першу чергу ця історія мене зацікавила саме досвідом ВПО. І тут дійсно була рефлексія щодо цього і купа моментів пов'язаних з тим, як різко змінюється життя, як треба шукати себе на новому місці, як боляче читати новини про рідне місто. Але мені цієї рефлексії, особливо пов'язаної з пошуком свого місця в новій реальності було одночасно і забагато і замало.
Також фінал мені здався дуже хаотичним та швидким, тобто тут у нас повільний темп, а далі все мега швидко, у вчинки героїв не віриться, і епік драма у кінці розв'язується буквально на одній сторінці. Взагалі найбільше у фіналі мене дратував той факт що деякі персонажі починають поводити себе неадекватно, бо це зручно з точки зору сюжету.
Ще мене дещо дратували штуки з серії, "я відчувала те що відчувати не повинна і це мене бентежило" - в такі моменті мені завжди приємніше самій зрозуміти що героїня відчуває тривогу та збентеження, замість того щоб читати це, при тому не в перший раз.
Але насправді я б скоріше радила книгу ніж ні, тут є приємний сельскій вайб, сучасні реалії, любовна історія де головні герої більшу частину часу поводять себе нормально, і в цілому це все читається легко і розвантажує мозок.
Ну і загалом в нас є купа перекладених текстів такого плану, а тут текст не перекладений і простіше відчути якусь спорідненість з персонажами, через більш близький життєвий досвід. Чи щось таке
Також фінал мені здався дуже хаотичним та швидким, тобто тут у нас повільний темп, а далі все мега швидко, у вчинки героїв не віриться, і епік драма у кінці розв'язується буквально на одній сторінці. Взагалі найбільше у фіналі мене дратував той факт що деякі персонажі починають поводити себе неадекватно, бо це зручно з точки зору сюжету.
Ще мене дещо дратували штуки з серії, "я відчувала те що відчувати не повинна і це мене бентежило" - в такі моменті мені завжди приємніше самій зрозуміти що героїня відчуває тривогу та збентеження, замість того щоб читати це, при тому не в перший раз.
Але насправді я б скоріше радила книгу ніж ні, тут є приємний сельскій вайб, сучасні реалії, любовна історія де головні герої більшу частину часу поводять себе нормально, і в цілому це все читається легко і розвантажує мозок.
Ну і загалом в нас є купа перекладених текстів такого плану, а тут текст не перекладений і простіше відчути якусь спорідненість з персонажами, через більш близький життєвий досвід. Чи щось таке
October 26, 2025
Книжка дуже сподобалась 💛
Легка, тепла, з гумором і справжніми почуттями.
Переймаєшся не лише романтичними емоціями, а й сумом людей, які не знають, чи повернуться додому.
До останнього не розумієш, як вчинить головна героїня і саме це тримає увагу.
Залишає по собі світле, тепле враження. Дуже раджу до прочитання ❤️
Легка, тепла, з гумором і справжніми почуттями.
Переймаєшся не лише романтичними емоціями, а й сумом людей, які не знають, чи повернуться додому.
До останнього не розумієш, як вчинить головна героїня і саме це тримає увагу.
Залишає по собі світле, тепле враження. Дуже раджу до прочитання ❤️
February 23, 2026
Літній, легкий роман, є декілька горячик 18+ сцен, описаних не дуже пошло.
В цілому опис стосунків описано гарно, ніжно, якщо так можна сказати.
І наче троп від друзів до коханців банальність, але в житті таке зустрічається часто. У багатьох були моменти в житті, коли вони були на місці Єви, чи Марка, чи Віталіка...
В романі піднімається тема окупації, початок повномасштабного вторгнення, втрата дому, загиблі на війні, хлопці які втратили здоров'я через війну (ампутації), переселенці і ставлення до них, мрії про повернення і як дивитися в вічі жлунам, як почати життя спочатку....
В книзі було кілька смішних моментів:
"- Стій. — прохрипіла я за хвилину, коли рука вже тягнулася до джинсів Марка, — ми забули про захист.
Хлопець спробував сфокусуватися.
- Який захист?
ППО, блін, додала: не втримавшись, розсміялася я, а потім Контрацепція, Марку, контрацепція. У нас товариський і безпечний секс"
"-Я прийшов, прийшов... свататись...
Якусь мить я глипала на хлопця, вважаючи, що ще сплю. Отакий ось сон мені наснився дивакуватий. Треба заплющити очі й прокинутися.
- Можна зайти?
Сон ніяк не закінчувався. Я себе вщипнула — боляче, неприємно, нікому не рекомендую, і повільно відчинила хвіртку."
Були моменти і гіркі :
" - В'ячеславе, ти чого горланиш? - Зінаїда повернула го-лову до доньки й насупила тонко вищипані брови. Буйним став, ти диви. Батько тільки з хати, а він..
- Ви так говорите, ніби його батько не воювати пішов. на курорт поїхав,-металевим голосом сказав Марк.
-Та хто ж його туди посилав? почала Зінаїда, але не встигла договорити, бо Славко...."
Єдиний момент з підпалом не зрозумілий. Це урна мала стояти впритул до стіни, наповнена папером, чи деревом сухим, яке торкається вологої сукні на підвіконні...
В цілому опис стосунків описано гарно, ніжно, якщо так можна сказати.
І наче троп від друзів до коханців банальність, але в житті таке зустрічається часто. У багатьох були моменти в житті, коли вони були на місці Єви, чи Марка, чи Віталіка...
В романі піднімається тема окупації, початок повномасштабного вторгнення, втрата дому, загиблі на війні, хлопці які втратили здоров'я через війну (ампутації), переселенці і ставлення до них, мрії про повернення і як дивитися в вічі жлунам, як почати життя спочатку....
В книзі було кілька смішних моментів:
"- Стій. — прохрипіла я за хвилину, коли рука вже тягнулася до джинсів Марка, — ми забули про захист.
Хлопець спробував сфокусуватися.
- Який захист?
ППО, блін, додала: не втримавшись, розсміялася я, а потім Контрацепція, Марку, контрацепція. У нас товариський і безпечний секс"
"-Я прийшов, прийшов... свататись...
Якусь мить я глипала на хлопця, вважаючи, що ще сплю. Отакий ось сон мені наснився дивакуватий. Треба заплющити очі й прокинутися.
- Можна зайти?
Сон ніяк не закінчувався. Я себе вщипнула — боляче, неприємно, нікому не рекомендую, і повільно відчинила хвіртку."
Були моменти і гіркі :
" - В'ячеславе, ти чого горланиш? - Зінаїда повернула го-лову до доньки й насупила тонко вищипані брови. Буйним став, ти диви. Батько тільки з хати, а він..
- Ви так говорите, ніби його батько не воювати пішов. на курорт поїхав,-металевим голосом сказав Марк.
-Та хто ж його туди посилав? почала Зінаїда, але не встигла договорити, бо Славко...."
Єдиний момент з підпалом не зрозумілий. Це урна мала стояти впритул до стіни, наповнена папером, чи деревом сухим, яке торкається вологої сукні на підвіконні...
February 11, 2026
милий, смішний, щирий, щемкий і теплий роман, дуже рекомендую🥰
Read
February 3, 2026троп фейкових стосунків набив оскомину, але коли це відбувається в селі Хмельницької області у перші пів року повномасштабного російського вторгення і герої — вимушені переселенці з Сіверськодонецька — це вже незвично.
дуже швидко розумієш заковики героїв і доволі окозакочувально читати оце нескінченне "шо відбувається? я нічого не розумію" від героїв ще 200 сторінок. але може я чогось не розумію і це закон жанру такий. от шо точно добре прописано то це адекватні секс-сцени.
в книжці багато іронії, авторка дуже ніжно передає оцей стан невизначеності в душі кожного українця перших місяців повномасштабки, коли ти у відносно безпечній зоні і якесь життя наче відбувається, але головою ти знаходишся тисячі кілометрів на схід.
але фінал не одобряю
дуже швидко розумієш заковики героїв і доволі окозакочувально читати оце нескінченне "шо відбувається? я нічого не розумію" від героїв ще 200 сторінок. але може я чогось не розумію і це закон жанру такий. от шо точно добре прописано то це адекватні секс-сцени.
в книжці багато іронії, авторка дуже ніжно передає оцей стан невизначеності в душі кожного українця перших місяців повномасштабки, коли ти у відносно безпечній зоні і якесь життя наче відбувається, але головою ти знаходишся тисячі кілометрів на схід.
але фінал не одобряю
February 1, 2026
Хороша історія про важливі речі, про кохання. Вона і смішна і сумна водночас.
Але, на жаль, я не отримала того, що очікувала, тому що чула і бачила багато схвальних відгуків і вже собі намріяла нереальну історію(це була помилка). Для мене не до кінця розкрились герої, історія здавалась затягнутою, банальною, без родзинки, є трохи лишньої води, задумка хороша, але ж «це вже було»…
При цьому я вважаю, що такі книги варті уваги, так як це українська авторка, а наших авторів потрібно підтримувати, це мила літня історія, щоб розслабитись і ні про що не думати.
Але, на жаль, я не отримала того, що очікувала, тому що чула і бачила багато схвальних відгуків і вже собі намріяла нереальну історію(це була помилка). Для мене не до кінця розкрились герої, історія здавалась затягнутою, банальною, без родзинки, є трохи лишньої води, задумка хороша, але ж «це вже було»…
При цьому я вважаю, що такі книги варті уваги, так як це українська авторка, а наших авторів потрібно підтримувати, це мила літня історія, щоб розслабитись і ні про що не думати.
December 26, 2025
Якщо коротко - то мені дуже сподобалось!
Це дуже гарна романтична історія. Я обожнюю троп фейкових стосунків — і як же класно було побачити його в українських реаліях!
Ця історія - вона така своя. Ти от читаєш і розумієш, що от так десь і буває в житті - без красивих історій, дорогих машин, шикарних ресторанів.
Окрім романтики тут також дуже багато переживань та роздумів, які всі ми в тій чи іншій мірі переживали на початку повномасштабного вторгнення.
Коли всі ми думали, що то тільки на 2-3 тижні...
Авторка показує, як війна змінила життя цілої родини переселенців: без дому, без роботи, з необхідністю починати все з нуля.
Мені найбільше було шкода старенького діда, який будував Сіверськодонецьк і все життя там прожив 😢
Єва - дотепна та гостра на язик.
Марк - ветеран АТО, надійний і жорсткий, який просто бере і робить.
Обоє не хочуть стосунків, але у кохання свої плани.
- Ну, кохання не питає, зручне воно чи ні. Воно просто з'являється на порозі і вибиває ногою двері.
- У кохання є ноги?
Також тут класний гумор і його тут вистачає
- Стій, ми забули про захист.
- Який захист?
- ППО, блін.
- Контрацепція, Марку, контрацепція.
Загалом мені дуже сподобалось — щиро рекомендую! ⭐️
Знімаю один бал за трохи сумбурну кінцівку.
Це дуже гарна романтична історія. Я обожнюю троп фейкових стосунків — і як же класно було побачити його в українських реаліях!
Ця історія - вона така своя. Ти от читаєш і розумієш, що от так десь і буває в житті - без красивих історій, дорогих машин, шикарних ресторанів.
Окрім романтики тут також дуже багато переживань та роздумів, які всі ми в тій чи іншій мірі переживали на початку повномасштабного вторгнення.
Коли всі ми думали, що то тільки на 2-3 тижні...
Авторка показує, як війна змінила життя цілої родини переселенців: без дому, без роботи, з необхідністю починати все з нуля.
Мені найбільше було шкода старенького діда, який будував Сіверськодонецьк і все життя там прожив 😢
Єва - дотепна та гостра на язик.
Марк - ветеран АТО, надійний і жорсткий, який просто бере і робить.
Обоє не хочуть стосунків, але у кохання свої плани.
- Ну, кохання не питає, зручне воно чи ні. Воно просто з'являється на порозі і вибиває ногою двері.
- У кохання є ноги?
Також тут класний гумор і його тут вистачає
- Стій, ми забули про захист.
- Який захист?
- ППО, блін.
- Контрацепція, Марку, контрацепція.
Загалом мені дуже сподобалось — щиро рекомендую! ⭐️
Знімаю один бал за трохи сумбурну кінцівку.
October 11, 2025
хороша і щепка книга про життя і любов в часи війни
February 19, 2026
Чудова книга для таких, як і я "впошок"... Дуже близький мені опис душевного сум'яття, яке постійно полює на людину, яка втратила дім.
Зірку знімаю за занадто мелодраматичний фінал. Так все життєво йшло-йшло, а в кінці ну якийсь серіал, їй-богу.
* У мене не було дому. Тобто це дім Шредінгера - він ніби і є, але його і немає.
* Я дивилася на нас, як на хамелеонів. Хамелеони - переселенці. Ми вміли підлаштовуватися під усе: безсонні ночі в укриттях, дводенна дорога на заповнених такими ж хамелеонами, трасах, життя в чужих стінах, чужих речах, чужих поглядах. Хамелеони - переселенці могли все.
* Яке ж смачне це слово - "минуле"! У минулому все здається кращим, ніж було насправді. У цьому й біда. Ілюзія ідеальності. Ідеальність минулого, усіх його запчастин, коли здається - ніколи, як тоді, вже не буде. Обман мозку. Фантомні болі. Ностальгія, від якої віє отрутою.
* Парадокс минулого полягає в тому, що пам'ять його ідеалізує. Мабуть зараз це відчувають усі, хто втратив дім. З перспективи життя у вигнанні рідні квадратні кілометри із сірими забудовами і іржавими дитячими майданчиками, видаються чимось нереалістично красивим, теплим, немов ковдра, якою в дитинстві вкривала мама.
Зірку знімаю за занадто мелодраматичний фінал. Так все життєво йшло-йшло, а в кінці ну якийсь серіал, їй-богу.
* У мене не було дому. Тобто це дім Шредінгера - він ніби і є, але його і немає.
* Я дивилася на нас, як на хамелеонів. Хамелеони - переселенці. Ми вміли підлаштовуватися під усе: безсонні ночі в укриттях, дводенна дорога на заповнених такими ж хамелеонами, трасах, життя в чужих стінах, чужих речах, чужих поглядах. Хамелеони - переселенці могли все.
* Яке ж смачне це слово - "минуле"! У минулому все здається кращим, ніж було насправді. У цьому й біда. Ілюзія ідеальності. Ідеальність минулого, усіх його запчастин, коли здається - ніколи, як тоді, вже не буде. Обман мозку. Фантомні болі. Ностальгія, від якої віє отрутою.
* Парадокс минулого полягає в тому, що пам'ять його ідеалізує. Мабуть зараз це відчувають усі, хто втратив дім. З перспективи життя у вигнанні рідні квадратні кілометри із сірими забудовами і іржавими дитячими майданчиками, видаються чимось нереалістично красивим, теплим, немов ковдра, якою в дитинстві вкривала мама.
March 22, 2026
Нарахувала, що героїня *закусувала губу" плюс мінус десять разів🤭
Displaying 1 - 30 of 46 reviews